Розділ iv фактори, принципи й функції менеджменту та їх розвиток в умовах ринкової економіки 4.1. основні фактори менеджменту та принципи господарського управління

Управлінська діяльність є специфічним різновидом трудового процесу і для неї є характерними всі притаманні йому елементи. Предметом і продуктом діяльності менеджерів виступає інформація. Як предмет праці вона є певними даними (так звана сира інформація). В результаті управлінської діяльності на її основі приймається рішення (тобто вона перетворюється у продукт), що реалізовуються у формі конкретних дій. При цьому рівень і якість менеджменту залежить від ряду факторів, а саме:

технічних (рівень механізації й автоматизації виробничих процесів, укомплектованість засобами виробництва, використовувані технології, засоби комунікації тощо);

організаційних (територіальне розташування виробництва, організаційна структура підприємства, форми організації виробничого процесу, чисельність і склад персоналу);

економічних (розміри підприємства та його спеціалізація, рівень економічного розвитку, використання виробничого потенціалу, рентабельність виробництва);

соціальних (розвиток соціальної інфраструктури, демографічна ситуація, потреби працівників, ціннісні пріорітети, згуртованість колективу).

Принципи управління підприємством визначають вимоги до системи, структури й організації процесу управління. Управління підприємством здійснюється на основі базових вихідних положень і правил, якими керуються менеджери всіх рівнів. Ці правила визначають лінію поведінки менеджера. Отже, принципи управління — це основоположні закономірності й правила поведінки керівників при здійсненні ними управлінських функцій.

Відомі кілька підходів щодо класифікації принципів управління. Найповніше їх трактування подане Г.Куном і С.О'Доннелом у книзі «Принципи управління: аналіз управлінських функцій», де автори розглядають десять принципів планування, п'ятнадцять принципів організації, десять — мотивації й чотирнадцять — контролю.

Проте один із фундаторів наукової організації праці, автор теорії адміністрування А.Файоль вважав, що кількість принципів управління є необмеженою, оскільки на практиці зустрічаються дуже ефективні форми управління, які не завжди базуються на відомих теоретичних основах.

У зв'язку з цим усі принципи менеджменту поділяють на дві групи — загальні та індивідуальні.

До загальних принципів управління відносять:

принцип застосовуваності, який полягає у тому, що менеджмент розробляє свого роду керівництво до дії для всіх працівників підприємства;

принцип системності, що реалізується в охопленні менеджментом усієї системи з врахуванням зовнішніх і внутрішніх зв'язків, взаємозалежності й відкритості власної структури чи системи в цілому;

принцип багатофункціональності, який передбачає охоплення менеджментом різних аспектів діяльності: матеріального (ресурси, послуги), функціонального (організація праці), змістового (досягнення кінцевої мети);

принцип інтеграції, що вимагає поєднання у межах системи різних способів взаємовідносин і поглядів працівників, тоді як поза підприємством може відбуватись їх диференціювання;

принцип орієнтації на організаційні цінності заснований на розумінні того, що менеджмент входить до зовнішнього середовища з певною уявою щодо таких цінностей, як гостинність, чесність, вигідне співвідношення ціни й пропонованих послуг тощо.

Зазначені загальні принципи управління необхідно не лише враховувати, але й обов'язково виконувати в діяльності підприємств.

Основним серед індивідуальних принципів менеджменту є принцип оптимального співвідношення централізації й децентралізації в управлінні. Вирішення проблеми співвідношення централізації й децентралізації у менеджменті полягає в оптимальному розподілі (делегуванні) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Принцип співвідношення централізації й децентралізації передбачає необхідність оптимального поєднання єдиноначальності та колегіальності в управлінні. Суть єдиноначальності полягає у тому, що керівник певного рівня управління має право самостійного вирішення питань, які відносяться до його компетенції, тобто у наданні менеджеру підприємства широких повноважень, необхідних йому для виконання покладених на нього функцій управління та реалізації персональної відповідальності.

Колегіальність передбачає колективне прийняття рішень на основі точок зору керівників різного рівня та виконавців.

Пошук оптимального співвідношення між єдиноначальністю та колегіальністю становить одне з найважливіших завдань управління, від вірності вирішення якого значною мірою залежать його ефективність та дієвість.

Принцип наукової обрунтованості управління полягає в науковому передбаченні та плануванні в часовій площині соціально-економічних перетворень на підприємстві. Основний зміст цього принципу відбивається у положенні: всі управлінські дії здійснюються на базі наукових методів і підходів. Наукове обгрунтування управління означає не лише використання досягнень науки при виробленні й реалізації управлінських рішень, але й глибоке вивчення практичного досвіду й вміння виявляти наявні резерви.

Суть принципу плановості полягає у визначенні основних напрямів і пропорцій розвитку підприємства на перспективу. План є певним комплексом економічних і соціальних завдань, які необхідно вирішити в майбутньому.

Принцип узгодженості прав, обов'язків і відповідальності передбачає, що кожний підлеглий повинен виконувати покладені на нього завдання й періодично звітуватись щодо їх виконання.