2.3. повноваження державних уповноважених антимонопольного комітету україни

Державні уповноважені Антимонопольного комітету України — це державні службовці вищих рангів, які є членами Комітету як вищого колегіального органу. Державні уповноважені, як вже зазначалося, очолюють або входять до складу адміністративних колегій, виконують інші обов'язки за дорученням Голови Антимонопольного комітету України [6].

Державний уповноважений Антимонопольного комітету України в межах повноважень, закріплених у ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», має право:

розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи, проводити, організовувати розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередні висновки стосовно узгоджених дій; складати протоколи, розглядати справи про адміністративні правопорушення; у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб'єктів гос-подарювання-юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі; здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції [6].

Рішення та розпорядження державних уповноважених приймаються від імені Антимонопольного комітету України. Державний уповноважений зобов'язаний виконувати вимоги законодавства України, бути об'єктивним та неупередженим під час здійснення своїх повноважень [6].

Указом Президента України Про врегулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України від 27 червня 1999 року № 741/99 [92] було затверджено Положення про порядок призначення на посаду і звільнення з посади Голови та державних уповноважених Антимонопольного комітету України.

Згідно з Законом України «Про Антимонопольний комітет України» (ст. ст. 10, 11 Закону) [6], та вказаним Положенням [92], державні уповноважені Антимонопольного комітету України призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України, яке вноситься на підставі пропозицій Голови Антимонопольного комітету України.

Для виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції державні уповноважені, голови територіальних відділень мають право одержувати відомості, які є комерційною таємницею, за умови, якщо такі відомості є необхідними для здійснення антимонопольними органами завдань, передбачених чинним законодавством [6].

Важливим є те, що вимога державного уповноваженого, в межах його компетенції, є обов'язковими для суб'єктів господарювання. Невиконання цих вимог тягне за собою адміністративну відповідальність, яка передбачена чинним законодавством України. Проте форми такої вимоги в чинному законодавстві про захист економічної конкуренції не визначено, що є недоліком. На практиці така вимога надсилається суб'єктам господарювання у будь-якій формі, на сьогодні, наприклад, у формі запиту. Це важливий документ, тому що практиці можуть бути випадки неподання інформації суб'єктом господарювання з причин недотримання певної форми запиту цієї інформації.

Юридичну природу та форму запиту необхідно врегулювати нормативно та закріпити в Законі, наприклад, таким чином: «вимога державного уповноваженого надсилається суб'єкту господарювання у письмовій формі у вигляді запиту з чітким визначенням документів та необхідної інформації».

Суб'єкти господарювання, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи адміністративно-господарського управління та контролю і їх посадові особи зобов'язані надавати таку інформацію на вимогу державних уповноважених та голів територіальних відділень. Щодо такої інформації посадові особи Антимонопольного комітету України повинні забезпечувати повну конфіденційність.

Крім того, в законодавстві України про захист економічної конкуренції не встановлено відповідальності за розголошення відомостей, що є комерційною таємницею службовцями антимонопольних органів; зазначається лише, що вони «несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України» (ст. 221 Закону) [6]. На нашу думку, встановлення такої відповідальність необхідно.

(Для прикладу зазначимо, що ст. 25 Закону Російської Федерації «Про конкуренцію та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках» передбачено адміністративну відповідальність посадових осіб антимонопольних органів за такого виду порушення у вигляді попередження або штрафу у розмірі 80 мінімальних розмірів оплати праці [108].)

Державному уповноваженому Антимонопольного комітету України підвідомчі справи про порушення у вигляді:

зловживання монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентних узгоджених дій, недобросовісної конкуренції, якщо наслідки порушення мають місце на ринку, що охоплює декілька регіонів, чи на загальнодержавному ринку;

обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб'єктів господарювання, об'єднань, якщо наслідки порушення мають місце на загальнодержавному ринку;

неподання, подання інформації в неповному обсязі Комітету в установлені державним уповноваженим Комітету, адміністративною колегією Комітету, Комітетом чи нормативно-правовими актами строки або подання недостовірної інформації Комітету;

створення перешкод працівникам Комітету в проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації [66].

Державному уповноваженому підвідомчі справи про адміністративні правопорушення, зокрема це справи про неподання або подання інформації в неповному обсязі Комітету в установлені державним уповноваженим Комітету, адміністративною колегією Комітету, Комітетом чи нормативно-правовими актами строки або подання недостовірної інформації Комітету; створення перешкод працівникам Комітету при проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації [66].

У разі виявлення порушення законодавства України про захист економічної конкуренції з боку фізичних осіб державні уповноважені, голови територіальних відділень Комітету складають протоколи про адміністративні правопорушення. Підстави для цього передбачено у ст. ст. 24 та 25 Закону України «Про Антимонопольний Комітет України» та ст. ст. 1643, 1661, 1662, 1663, 1664 Кодексу України про адміністративні правопорушення [109]. Крім того, змінами до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 13 липня 2000 року передбачено, що державний уповноважений Антимонопольного комітету України має право розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення за порушення законодавства про захист економічної конкуренції [93] (ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» [6]).

На нашу думку, на сьогодні немає крайньої необхідності надавати ці повноваження антимонопольним органам, тому, як вже зазначалося, що Антимонопольний комітет України не судовий орган (крім того, в Україні створюється система адміністративних судів, правда з досить вузьким колом повноважень).

Зазначимо, що юристи-практики, наприклад М. Гусак, Н. Біло-усова, взагалі стверджують, що «...антимонопольне законодавство України є частиною адміністративного права» [81, с. 96]. З такою позицією ми принципово не погоджуємося, адже законодавство про захист економічної конкуренції відрізняється за предметом та принципами правового регулювання, специфічним колом осіб, які можуть бути суб'єктами цих відносин. Це все дає підстави стверджувати, що сукупність цих норм є самостійним інститутом господарського законодавства України.

За статистичними даними Антимонопольного комітету України, посадовими особами антимонопольних органів протягом 1999 року складено і надіслано до суду 98 протоколів про вчинення адміністративних правопорушень [105], у 2000 році — 78 протоколів про вчинення адміністративних правопорушень [14], у 2001 році — 43 [15].

Згідно з висновками Антимонопольного комітету України, порівняно невелика кількість адміністративних правопорушень кон-куренційного законодавства пояснюється невідповідністю законодавства про адміністративні правопорушення особливостям розгляду справ про порушення конкуренційного законодавства [15, с. 44—46].

Так, наприклад, відповідно до ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні — двох місяців з дня його виявлення [109]. У той же час, з метою всебічного повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, органи Антимонопольного комітету України зобов'язані досліджувати регіональні та загальнодержавні ринки, одержувати від сторін, інших осіб письмові та усні пояснення, складати подання з попередніми висновками і вносити їх на розгляд органів чи посадових осіб, яким підвідомча справа. Крім того, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, проводиться експертиза. Зазначені заходи, як правило, неможливо провести за два місяці, протягом яких судом, а тепер і державним уповноваженим, може бути прийнято рішення.

Як свідчить практика Антимонопольного комітету України, навіть у тих випадках, коли протоколи про адміністративні правопорушення своєчасно складалися і надсилалися органами Комітету до судів, двомісячний термін притягнення до адміністративної відпо-відвльності минав у зв'язку із з'ясуванням у судах всіх обставин, що мали значення (хоч суди, в кінцевому рахунку, підтверджували наявність підстав для притягнення керівників до адміністративної відповідальності) [105, с. 80—81; 14, с. 63—66; 15, с. 45].

У разі виявлення в діях фізичних осіб ознак злочину, державні уповноважені та голови територіальних відділень Антимонопольного комітету України надсилають матеріали справи до правоохоронних органів. Кримінальну відповідальність за протиправні дії з боку фізичних осіб передбачено в Кримінальному кодексі України ст. ст. 228 — Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування; 229 — Незаконне використання товарного знака; 231 — Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю; 232 — Розголошення комерційної таємниці [63].