3.3. порушення провадження у справах

У п. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі [9].

В Законі України «Про захист економічної конкуренції» у ст. 36 закріплено, що у разі надходження від заявника клопотання про можливість настання для нього негативних наслідків, пов'язаних з поданням заяви та з метою захисту його інтересів, розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розпочинається за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України [9].

Провадження у справах про порушення законодавства України про захист економічної конкуренції, яке здійснюється Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями, на нашу думку, доцільно проаналізувати з точки зору процесуальної послідовності певних дій, під якою розуміється сукупність окремих процесуальних стадій.

Стадія — це відносно самостійна частина процесуального провадження. Вона має властиві тільки їй завдання, функції та коло учасників. Виконання завдань кожної стадії оформляється спеціальним нормативно визначеним процесуальним документом. Стадії органічно пов'язані між собою — наступна, як правило, починається лише після того, як завершена попередня.

Порядок розгляду справ, починаючи від моменту отримання заяви і закінчуючи винесенням рішення у справі, регламентовано в Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [66]. Проте в них немає чіткої послідовності окремих процесуальних дій.

Аналіз Розділу VII Закону України «Про захист економічної конкуренції» [9], Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [66] та практики їх застосування дає нам підстави виділити наступні стадії розгляду справ, що можуть бути враховані при розробці Конкуренційного процесуального кодексу України:

подання та розгляд заяви;

порушення справи;

службове розслідування у справі;

розгляд справи;

прийняття рішення у справі;

оскарження рішень у справі;

виконання рішень та контроль за виконанням рішень у справі;

перегляд рішень у справі [123, с. 14—15].

Підкреслимо, що запропоновані стадії стосуються лише провадження у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Безумовно, що структура Конкуренційного процесуального кодексу України повинна бути набагато складнішою — загальна та спеціальна частини, розбивка на розділи, глави, статті. Причому слід відмітити, що кожна стадія має властиві тільки їй завдання, функції та коло учасників.

Згідно із ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставами для початку розгляду справи є:

заяви суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

подання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

власна ініціатива органів Антимонопольного комітету України [9].

Слід вказати на те, що підставами для домислення є положення ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» відносно того, що у випадках, коли порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у розгляді справи [9].

На нашу думку, треба чітко визначити, у чому саме полягає цей «відчутний вплив». Крім того, законодавець, вказуючи на те, що підставою для порушення справи може бути власна ініціатива ан-тимонопольних органів, не закріплює на підставі якого процесуального документа це здійснюється [124, с. 27].

Заяви про порушення у справах, які підвідомчі голові територіального відділення, подаються до територіального відділення за місцем вчинення порушення, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем настання наслідків порушення. Заяви про порушення в інших справах подаються до Антимонопольного комітету України [66].

Для того, щоб заява була процесуальною підставою для порушення справи, вона повинна містити певні реквізити, які передбачені в Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме:

найменування органу, до якого подається заява;

найменування, поштову адресу, інші реквізити (факс, телефони) заявника;

найменування, поштову адресу, інші реквізити відповідача;

зміст вимог і виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

перелік документів, що додаються до заяви;

підпис заявника або його представника із зазначенням часу подання заяви (п. 18 Правил) [66].

У п. 19 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначається, про це вже йшлося в роботі, що заява розглядається протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду справи може бути продовжено державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику [66]. Таким чином, загальний строк розгляду заяви може складати 90 календарних днів.

У заявах громадян та юридичних осіб можуть висуватися вимоги про:

поновлення порушених прав суб 'єкта господарювання;

відновлення порушених абсолютних суб'єктивних прав, усунення втручання у використання суб 'єктивного права;

сприяння у реалізації конкретних суб 'єктивних прав.

Заява може бути подана особисто заявником або через уповноважену особу, а також надіслана поштою. Допускається і колективна заява, тобто підписана декількома суб'єктами. Так, наприклад, згідно із ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції», «учасники узгоджених дій, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління подають спільну заяву» [9].

В Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції передбачено також, що у разі, якщо заявник відмовився від заяви (а це повинно бути зроблено письмово, оскільки тягне за собою певні юридичні наслідки), вона залишається без розгляду, однак це не є перешкодою для продовження Антимонопольним комітетом України (територіальними відділеннями) дослідження з питань, порушених у справі. Спеціалісти антимонопольних органів, встановивши ознаки порушення законодавства України про захист економічної конкуренції, продовжують дослідження, але вже стороною у справі буде виступати не заявник, а Антимонопольний комітет України.

Для порівняння наведемо підстави для порушення провадження у західних країнах. Так, наприклад, за законодавством США справу може бути порушено на підставі скарги від споживачів, груп споживачів, скарги від конкурентів або виявлення незаконної діяльності безпосередньо співробітниками Федеральної торгової комісії (через спостереження за рекламою та іншою ринковою практикою), а також за скаргами від членів Конгресу США або інших державних організацій.

Комісія з монополій та об'єднань у Великій Британії може розпочати розслідування на підставі статті в газеті або в торговому журналі, яка вказує на підозріле ціноутворення або підозрілі приклади продажу, також на підставі скарги, але скарга повинна бути ретельно перевіреною. Обґрунтована скарга повинна містити деталі, й має бути підтверджена іншою відомою інформацією. Скарга не приймається, якщо вона анонімна або якщо заявник не бажає співпрацювати для подання більшої інформації [125, с. 17].

У західноєвропейських країнах, розгляд справ про обмежувальну практику здійснюється в адміністративному або судовому порядку. В країнах, де переважне значення отримав адміністративний порядок (Німеччина, Франція, Бельгія), розгляд скарг та прийняття рішень знаходиться у компетенції адміністративного органу, хоча саме рішення може бути оскаржене в суді. Мотивоване рішення антимонопольних органів по дотриманню антимонопольного законодавства публікується в офіційному бюлетені.

В тих країнах, де переважне значення має судовий порядок (США, Велика Британія, Швеція, Іспанія) прийняття рішення у справі знаходиться у компетенції цивільних судів. Це або орган загальної судової системи (Федеральний окружний суд в США), або спеціальний суд (Суд по справах обмежувальної практики у Великій Британії, Суд по ринкових справах у Швеції, Суд по захисту конкуренції в Іспанії). Більшість спорів завершується на етапі адміністративного врегулювання, коли здійснюється процедура переговорів між контролюючим відомством та порушником по скарзі. На цій стадії порушник може відмовитися від здійснення незаконних дій. Переговори — основний засіб вирішення подібних конфліктів [30, с. 182—183].

Не за кожною заявою антимонопольні органи України порушують справу. Державний уповноважений або голова відділення, встановивши відсутність підстав для порушення справи, відмовляє в порушенні справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Але на практиці можуть виникнути, і досить часто виникають, ситуації, коли заявнику відмовляється у прийнятті заяви, але підстави для цього в Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не визначено!

На нашу думку, таке положення край необхідно, оскільки на практиці виникають такі випадки, а заявник повинен мати гарантію захисту своїх прав та інтересів, наприклад, звернутися до суду або господарського суду.

Для порівняння зазначимо, що Господарський процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси України детально регулюють процесуальний порядок відмови у прийнятті позовної заяви, а також передбачають порядок оскарження такої відмови.

Так у ст. 62 Господарського процесуального кодексу України дається вичерпний перелік таких підстав, а саме: підстав відмови у прийнятті позовної заяви [126]. В Цивільному процесуальному кодексі України у ст. 136, також міститься вичерпний перелік таких підстав, причому зазначається, що на ухвалу судді про відмову у прийнятті позовної заяви, може бути подано скаргу, внесено окреме подання [120].

В Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції подібних норм немає, до того ж необмеженість підстав для такої відмови створює умови для необгрунтованих відмов у прийнятті заяви антимонопольними органами України.

Тут варто згадати, що Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, що діяли з 1994 по 1998 рік, містили положення, яке врегульовувало процесуальний порядок відмови у прийнятті заяви та порядок оскарження такого рішення (п. 18 Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України): «Якщо заява не підлягає розгляду в Комітеті, відділенні, заявнику відмовляється у прийнятті заяви, про що приймається розпорядження. Відмова у прийнятті заяви може бути оскаржена до суду, арбітражного суду відповідно до чинного законодавства» [118].

Як вже зазначалося заява, яка надходить в Антимонопольний комітет України або територіальне відділення, розглядається безпосередньо державним уповноваженим або головою територіального відділення. При наявності ознак порушення за поданням службовців Антимонопольного комітету України, територіального відділення, державним уповноваженим, головою відділення приймається розпорядження про початок розгляду справи, про що письмово повідомляються сторони [9]. На цьому етапі передбачається розгляд заяви спеціалістами антимонопольних органів, які мають знання і досвід з певного кола питань.

Процесуально це здійснюється наступним чином: розглянувши заяву і додані до неї матеріали, службовці складають і передають державному уповноваженому або голові територіального відділення подання зі своїми висновками, на підставі якого і приймається розпорядження про початок розгляду справи. (Див. додаток 3.1)

Але на практиці можлива ситуація, коли у поданні висновки будуть негативними (за відсутності складу порушення або підстав для порушення справи). Тоді посадова особа, державний уповноважений, повинен приймати розпорядження про відмову у порушенні справи. Але в чинних Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції цей процесуальний момент не врегульовано, як і не врегульовано порядок оскарження такого рішення, що є прогалиною в законодавстві.

У Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у п. 20 закріплено, що державний уповноважений, голова відділення відмовляє у порушенні справи, про що письмово повідомляється заявнику [66]. У такому випадку логічно може виникнути питання: чи може така відмова у порушенні справи бути оскаржена в суді чи господарському суді?

Треба звернути увагу і на те, що чіткого визначення поняття «рішення Антимонопольного комітету України або його територіального відділення» в законодавстві України про захист економічної конкуренції немає. Однак, враховуючи назву та зміст ст. 24 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», можна зробити логічний висновок, що рішеннями Антимонопольного комітету України є розпорядження та постанови, які складають державні уповноважені та голови територіальних відділень [6].

Відповідно до пункту 29 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, при доведенні вчинення порушення, в залежності від обставин справи, може бути прийнято одне чи декілька рішень. Далі, у пункті 30 зазначається, що з питань примусового поділу монопольних утворень та накладання штрафів приймаються постанови, а при вирішенні по суті інших справ — розпорядження, які є обов'язковими для виконання [66].

З цього можна зробити висновок, що рішення Антимонопольного комітету України — це один із видів процесуальних документів (наприклад, таких, як подання). Відмову у порушенні справи слід оформляти процесуальним документом, а саме: рішенням Антимонопольного комітету України, яке може бути оскаржене у встановленому законодавством порядку. Це повинен бути офіційний письмовий документ, що складається уповноваженою на те особою і є обов'язковим для виконання.

Письмове ж повідомлення про відмову у порушенні справи за своєю юридичною природою є актом Антимонопольного комітету

України (його відділень). Рішення про відмову у порушенні справи письмово оформлюється посадовою особою, має обов'язкову силу і має для заявника певні правові наслідки — заявник не може звернутися в Антимонопольний комітет України з повторною заявою.

Таким чином, та обставина, що чинне законодавство України про захист економічної конкуренції прямо не називає письмове повідомлення про відмову у порушенні справи рішенням, не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви судом чи господарським судом.

Порядок руху процесуальних документів — це певна процедура, яка сформувалася в результаті прецедентно! практики. її можна представити у такій послідовності:

надходження заяви;

передача заяви та матеріалів в УДР;

подання за результатами розгляду заяви;

розпорядження про початок розгляду справи або відмову у розгляді;

подання у справі службовців УДР за результатами розгляду справи;

рішення у справі [124, с. 27].

На нашу думку, до чинних Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції необхідно внести положення, яке б передбачало підстави та порядок відмови Антимонопольного комітету України у прийнятті заяви, а також процесуальний порядок відмови у порушенні справи та оскарження такої відмови.

Крім того, вважаємо за доцільне доповнити ст. 24 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначенням про те, що є рішенням Антимонопольного комітету України. Наприклад, доповнивши статтю таким положенням: «Рішенням Антимонопольного комітету України вважається офіційний письмовий документ (розпорядження, постанова), який складається уповноваженою на те особою і є обоє 'язковим для виконання»».