Розділ 3 розгляд справ антимонопольним комІтетом украЇни 3.1. правові засади розгляду справ

Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється Антимонопольним комітетом України на засадах рівності сторін перед законом, органами та посадовими особами, які розглядають справу [66].

Статтею 8 Конституції України закріплено принцип верховенство права, а значить верховенство закону, як основного джерела права [4]. Тому основним принципом при розгляді справ і буде принцип законності. В. Г. Перепелюк вважає, що по відношенню до процесуальної діяльності вимоги законності можна розділити на три групи: матеріальні, матеріально-процесуальні, процесуальні [114, с. 96].

Матеріально-процесуальний елемент принципу законності у правозастосуванні проявляється через зміст тих чи інших процесуальних норм. Процесуальний закон вказує, які обставини необхідно з'ясувати при вирішенні питання про пом'якшення чи обтяження відповідальності. Матеріально-процесуальний елемент принципу законності також проявляється в інституті підвідомчості справ. Процесуальним елементом законності є чітке додержання встановленої нормативним актом процедури [115, с. 317].

Наступний принцип — це принцип рівності сторін. Всі учасники справи перебувають у рівному правовому становищі, набувають певного правового статусу і рівній мірі можуть здійснювати закріплені матеріальними та процесуальними нормами права та нести обов'язки. Вирішення справ на засадах рівності всіх осіб перед законом означає застосування органом або посадовою особою, яка розглядає справу, норм єдиної системи права і однаково щодо всіх осіб, які беруть участь у справі.

Принцип рівності сторін тісно пов'язаний з принципом змагальності, який надає можливість рівній мірі «змагатися» сторонам у справі, а саме: надавати докази, пояснення, відстоювати свою позицію. Таким чином, при розгляді справи матеріально-правовий спір набуває форми процесуальної змагальності із застосуванням сторонами рівних процесуальних прав. Зв'язок між рівністю процесуальних прав і обов'язків сторін та змагальною формою їх прояву дуже тісний. Тому, для кращого розуміння процесу розгляду справ, вважаємо за необхідне спочатку розглянути питання співвідношення матеріальних та процесуальних норм, які є важливим регулятором спірних правовідносин.

В Законах України «Про захист економічної конкуренції» [9], «Про захист від недобросовісної конкуренції» [7], «Про Антимонопольний комітет України» [6] містяться норми матеріального права, які визначають склад та види правопорушень, які повинні присікатися уповноваженими на те державні органи, а також підстави прийняття посадовими особами та органами рішень за результатами розгляду справ.

Норми які безпосередньо регулюють порядок розгляду справ антимонопольними органами, порядок прийняття ними рішень (постанов, розпоряджень, протоколів), в основному зібрані в Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [66], вони також містяться в Законах України «Про захист економічної конкуренції» — Розділи VI, VII [9], «Про захист від недобросовісної конкуренції» — глава VI [7], що певною мірою ускладнює їх застосування та призводить до неузгодженостей при правозастосуванні. На нашу думку, вже давно назріла потреба у зібранні процесуальних норм конкуренційного права (але крім норм адміністративного провадження) у єдиний кодифікований нормативний акт, який би більш детально врегулював порядок подання заяви, службового розслідування у справі, процедуру розгляду справи, винесення рішення та оскарження рішення у справі.

Таким нормативним актом повинен бути Конкуренційний процесуальний кодекс України, у якому доцільно передбачити окремий розділ, в якому було б регламентовано порядок розслідування та розгляду справ антимонопольними органами. Зазначимо, що на сьогодні концепцію Конкуренційного процесуального кодексу України вже розроблено Антимонопольним комітетом України [116].

Стосовно чинних Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, то юристи-практики вважають, що вони взагалі є нелегітимними [81, с. 91]. Свою позицію вони аргументують тим, що Антимонопольний процесуальний кодекс України, розробку проекту якого було передбачено Постановою Верховної Ради України ще до 1 лютого 1994 року, так і не був прийнятий (п. 3 вказаної Постанови) [117]. Крім того, вони посилаються на те, що застосування зазначених Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції суперечить ст. 19 Конституції України, згідно з якою «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» [4].

Однак ми категорично не можемо погодитися з цією позицією з наступних причин:

повноваження щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Антимонополь-ним комітетом України, його органами та посадовими особами передбачено в Законі України «Про Антимонопольний комітет України» (ст. ст. 7, 13, 16 Закону) [6], (Спочатку треба вносити зміни у Закон.);

Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства (спочатку — Тимчасові, а потім — Постійні) [118; 119] було прийнято ще до прийняття Конституції України, і необхідність у їх прийнятті була обумовлена об'єктивними причинами;

повноваження щодо прийняття нормативно-правових актів передбачено Законом України «Про Антимонопольний комітет України» і є одним з головних повноважень Антимонопольного комітету України;

ггідзаконні нормативні акти і розроблюються для того, щоб доповнювати та деталізувати окремі положення законів (адже закон — це лише свого роду «каркас», необхідні деталі якого і заповнюють ггідзаконні нормативні акти);

прийняття спеціального процесуального нормативного акта, який би регулював порядок розгляду справ про порушення у сфері конкуренції, залишається актуальним!

Слід зазначити, що на практиці неодноразово траплялися випадки оскарження суб'єктами господарювання нормативних актів Антимонопольного комітету України, зокрема Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [15, с. 81; 91, с. 42—43].

Так, акціонерне товариство «Креді Ліоне Україна» звернулося до Вищого арбітражного суду України з позовною заявою від 15 листопада 2000 року № 1/242 про визнання недійсними окремих положень Правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 року № 169-р та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 22 липня 1998 року за№ 471/2911.

Рішенням судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду України від 27 грудня 2000 року у справі № 1/121/4/120 в позові акціонерному товариству «Креді Ліоне Україна» відмовлено.

Далі, постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого господарського суду України від 27 червня 2001 року рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду України від 27 грудня 2000 року у справі № 1/212/4/120 залишено без змін, а заяву акціонерного товариства «Креді Ліоне Україна» без задоволення, оскільки:

- акт нормативного характеру було розроблено і затверджено Антимонопольним комітетом України на виконання пункту 5 постанови Верховної Ради України від 26 листопада 1993 року № 3660-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про Антимонопольний комітет України»;

— у зв'язку з виявленням порушень органи Антимонопольного комітету України застосовують фінансові санкції або приймають рішення про припинення дій, спрямованих на обмеження конкуренції і для прийняття вказаних рішень. Відповідно до чинного законодавства України, пізніше було прийнято оскаржений акт нормативного характеру — Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України [15, с. 81].

Таким чином, на підставі викладеного, можна стверджувати, що норми, які безпосередньо регулюють порядок розгляду справ, являють собою важливу складову частину конкуренційного законодавства України.

Вважаємо, що норми порядку розгляду справ законодавства про захист економічної конкуренції потребують уточнення, впорядкування та закріплення в кодифікованому нормативному акті. Зумовлено це тим, що на сьогодні значно розширено сферу відносин, які регулюються цим законодавством, а також зростає кількість справ, розглянутих антимонопольними органами України, тим самим напрацьовується практика розгляду справ антимонопольними органами.

До викладеного можна додати, що Антимонопольний комітет України та його органи здійснюють також адміністративну юрисдикцію через посадових осіб Антимонопольного комітету України. Вказані повноваження посадових осіб закріплено в Законі України «Про Антимонопольний комітет України» [6], Законі України «Про захист економічної конкуренції» [9], а також у ст. 255 Кодексу

України про адміністративні правопорушення [109] (більш детально про це йшлося у попередньому розділі роботи).