3.2. строки порушення та розгляду справ

Під строком (процесуальним строком) розуміється визначений нормативним актом проміжок часу, що обчислюється за встановленими правилами і протягом якого уповноважені особи або органи вправі вчиняти певні процесуальні дії.

Слід відмітити, що вперше в законодавстві України новим Цивільним кодексом України, прийнятим 16 січня 2003 року, дано визначення і чітко диференційовано поняття строку та терміну. Так, згідно із ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, з закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном, згідно із ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України, є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відмінності між ними полягають у тому, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, термін же визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має обов'язково відбутися [60].

Із закінченням процесуального строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Уповноважена особа або орган втрачає право виносити процедурні та остаточні рішення по справі, окрім як про припинення провадження у справі. Документи, надані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду. Але із закінченням процесуального строку не зникає обов'язок особи щодо виконання конкретних процесуальних дій. Якщо строк пропущено, не прийнято вчасно рішення то вважається, що прийнято позитивне для сторони рішення (наприклад, п. 2 ст. 26, п. 1 ст. 28 Закону України «Про захист економічної конкуренції» [9].

Зупинення означає, що той чи інший відрізок часу за наявності визначених законодавством обставин у строк не зараховується [114, с. 185]. Так, наприклад, перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (ч. 2 ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції») [9].

Зазначимо, що в Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції назва Розділу IX «Перевірка, перегляд, оскарження рішень у справах та обчислення строків» [66] потребує коригування, оскільки ні про які строки у зазначеному розділі взагалі не йдеться.

У Концепції Конкуренційного процесуального кодексу процесуальні строки виділено в окрему главу. Причому у вимогах до Розділу «Загальні положення» правильно зазначається, що потребує чіткого врегулювання саме визначення видів та порядку обчислення процесуальних строків. Передбачається також встановити обґрунтовані строки розгляду заяв та справ, надання дозволу на узгодженні дії та концентрацію, строки оскарження, перевірки та перегляду рішень. У випадках, коли процесуальні строки не будуть встановлені Кодексом, їх буде визначати орган Комітету [116].

Проте, як на недолік вкажемо на те, що у Концепції Конкуренційного процесуального кодексу нічого нового не запропоновано. Подібну норму на сьогодні закріплено у ст. 62 Закону України «Про захист економічної конкуренції», згідно з якою «Строки, в межах яких вчиняються відповідні дії, зокрема при розгляді заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо, встановлюються законодавством про захист економічної конкуренції, а також органами Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України. Зазначені строки визначаються календарною датою, зазначенням події, що повинна обов'язково відбутися, чи періодом часу» (ч. 1 ст. 62 Закону) [9]. Щодо порядку обчислення та пропуску строків, то у ст. 62 Закону зазначається, що «Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення необхідні документи здано на пошту» [9].

Проте слід зазначити і, на нашу думку, закріпити це в Законі, що поштова квитанція свідчить лише про факт здійснення платежу та відправлення кореспонденції, а підтвердженням того, які саме документи було відправлено, буде наявність реєстру опису вкладення (документів, матеріалів), що знаходяться у конверті. Причому реєстр опису вкладення повинен робитися у двох примірниках які завіряються працівником відділення зв'язку: один віддається відправникові, а другий вкладається у конверт.

На нашу думку, у Конкуренційному процесуальному кодексі не завадило б закріпити дефінітивне визначення процесуального строку та процесуального терміну. Так як на сьогодні у законодавстві про захист економічної конкуренції закріплено проміжки часу, які визначаються роками, місяцями, днями (строки), наприклад: строки давності притягнення до відповідальності (ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), строк оскарження рішення Антимонопольного комітету України до суду (ч. 1 ст. 60 Закону

України «Про захист економічної конкуренції»); закріплено також моменти у часі з настанням яких пов'язана дія чи подія (терміни), наприклад: припинення або зупинення нарахування пені за прострочу нарахування штрафів (ч. 6 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції») [9].

Розрізняють такі строки як: загальні та спеціальні, строки розгляду заяв, строки розгляду справ, строки розслідування, строки вирішення справи, строки слухання у справі, строки прийняття та виконання рішення.

Строк розгляду заяви. Згідно з п. 19 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції заяви про порушення розглядаються протягом 30 календарних днів, а у необхідних випадках цей строк може бути продовжено ще на 60 календарних днів [66]. Перебіг цього строку починається з моменту отримання заяви органом Антимонопольного комітету України і закінчується прийняттям розпорядження про початок розгляду справи.

Заява про правопорушення розглядається державним уповноваженим або головою територіального відділення Антимонопольного комітету України. Встановивши, що заяву подано без додержання вимог законодавства, а саме — не вказано реквізити, передбачені п. 18 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, і це перешкоджає розгляду заяви, а також у разі невиявлення ознак порушення конкуренційного законодавства, державний уповноважений, голова відділення залишають заяву без руху, про що письмово повідомляється заявнику (п. 19 Правил) [66].

Але зазначимо, що правову природу (тобто специфічні юридичні ознаки) такого письмового повідомлення про залишення заяви без руху не визначено. А саме, не визначено яким чином оформляється таке повідомлення (його реквізити) і чи підлягає така відмова оскарженню, а якщо підлягає, то до якого органу.

Державний уповноважений, голова територіального відділення, розглянувши заяву і додані до неї матеріали та встановивши наявність ознак порушення, передає заяву і матеріали для додаткового дослідження в одне із управлінь досліджень та розслідувань (УДР), яке займається розслідуванням правопорушень такого виду. Проте цей процедурний момент передачі матеріалів в управління у Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не встановлено, як і не визначено, на підставі якого процесуального документа така процесуальна дія вчиняється.

Службовці одного з управлінь досліджень та розслідувань, розглянувши заяву та додані до неї матеріали, вимоги, з якими звернувся заявник, встановивши наявність ознак правопорушення (по суті, підтверджується наявність ознак порушення), складають і передають державному уповноваженому, голові відділення подання, яке підписується одним із спеціалістів управління та начальником управління. (Див. додаток 3.1)

Строк розгляду справи починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи і закінчується прийняттям рішення у справі. Але ні в Законі України «Про захист економічної конкуренції», ні в Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не встановлено строк, протягом якого справа повинна бути розглянута антимонопольним органом! На нашу думку, це є суттєвим недоліком, що може призвести до затягування розгляду справ на невизначений час. На нашу думку, доцільно передбачити двохмісячний строк розгляду справи. Причому строк розгляду заяви не повинен включатися у строк розгляду справи, як це передбачено в подібних ггідзаконних нормативних актах процесуального характеру, наприклад, п. 10.13 Порядку накладання штрафів за порушення законодавства про рекламу [121].

Строк давності. Прикладами строків давності у законодавстві про захист економічної конкуренції є строки давності притягнення до відповідальності за порушення норм цього законодавства.

Так, наприклад, строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а у разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені п. п. 13-16 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», становить три роки з дня вчинення порушення, а у разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення. Згідно із ст. 42 Закону суб'єкт господарювання не може бути притягнутим до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності [9].

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції встановлено у ст. 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», він становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Закінчення строку звернення із заявою є підставою для відмови у прийнятті заяви [7].

Строк розслідування у справі. У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи, яке надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття [9].

Після винесення розпорядження про порушення провадження у справі починається процесуальна стадія, що має неофіційну назву «службове розслідування». У нормативних актах, зокрема у п. 23 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, цю процесуальну стадію врегульовано дуже поверхово, вона закріплена як «дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін» [66]. Але на практиці це є найважливішою стадією. При розслідуванні правопорушення задіяні спеціалісти антимонопольних органів, експерти, треті особи, перекладачі. До дій, що проводяться при службовому розслідуванні, відносяться:

дослідження регіонального або загальнодержавного ринку;

одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися у протоколі;

призначення експертизи у випадках, коли для з 'ясування обставин, що мають значення для справи, потрібні спеціальні знання [66].

Розслідування продовжується декілька тижнів, місяців. На нашу думку, ця процесуальна стадія розгляду справ потребує більш детального врегулювання у нормативних актах — в Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції або у Конкуренційному процесуальному кодексі України. Зазначимо, що строк розслідування у справі також законодавчо не врегульовано, що є прогалиною.

Строк підготовки справи до вирішення також не встановлено у законодавстві про захист економічної конкуренції, хоч на практиці він має важливе значення. Це зауваження стосується також і строків проведення слухання у справі.

Окремими нормативними актами процесуального характеру встановлюються такі строки, причому досить тривалі. Так, наприклад, при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності передбачається застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну. Перед винесенням рішення посадова особа вирішує питання про запровадження справляння спеціального мита і строк цього попереднього заходу не може перевищувати 200 днів [122].

На нашу думку, строк підготовки справи до вирішення потребує нормативного врегулювання та закріплення в Конкуренційному процесуальному кодексі України.