РоздІл vІІ. спадковий реЄстр

Наказом   Міністерства юстиції  України   № 51/5   від  17.10.2000 року був створений Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ з ме- тою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб.

Єдиний  реєстр  за визначенням — це комп’ютерна  база, яка міс- тить відомості про заповіти та спадкові справи.

Цей реєстр був удосконалений та база даних його перенесена  до нової бази даних заново створеного на підставі Наказу  Міністерства юстиції  України  від  07.04.2005  року  № 33/5  «Про  запровадження спадкового реєстру та внесення змін і доповнень до деяких норматив- но-правових актів Міністерства юстиції України»  Єдиного  реєстру, який отримав назву Спадковий реєстр.

Відповідно  у Положення про Єдиний  реєстр  заповітів  та спад- кових справ були внесені зміни наказом  №20/5 від 03 березня  2004 року. Назва  Положення замінена  на Положення про Спадковий ре- єстр. Усі заповіти, які складені та посвідчені, змінені або скасовані, в установленому законодавством порядку  заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину з 01.12.2000 року підлягали обов’язковій реєстрації у Спадковому реєстрі.

Положення про Спадковий реєстр у новій редакції розроблено  з метою:

1) захисту  майнових  прав  та інтересів  фізичних  та юридичних осіб;

2) створення єдиної системи електронного  обліку заповітів, спад- кових договорів, спадкових справ і виданих свідоцтв про право на спадщину;

3) визначення порядку  ведення та користування Спадковим реє- стром.

Коло реєстраторів Спадкового реєстру розширено  і ними можуть бути, крім нотаріусів,  державного  підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції та його регіональних  філій:

1) посадові  та службові  особи, зазначені  в статтях  1251 та 1252

Цивільного кодексу України, статті 37 та частині першій статті

40 Закону  України  «Про нотаріат», які посвідчили  заповіти;

2) посадові  особи,  зазначені  у  статті  38  Закону   України   «Про нотаріат», які посвідчили заповіти, спадкові договори, завели спадкові справи та видали свідоцтва про право на спадщину.

За  клопотанням приватного  нотаріуса  — Реєстратора доступ до Спадкового реєстру може бути наданий його помічнику (консультан- ту). До обов’язків Реєстраторів, які працюють з Спадковим реєстром належать:

1) перевірка за даними реєстру наявності чи відсутності заповітів, спадкових договорів та спадкових справ;

2) видача відповідних витягів;

3) внесення відомостей до Спадкового реєстру.

Про  заповіти  та спадкові  договори  до Спадкового реєстру  вно- сяться такі відомості:

1) про заповідача щодо заповіту та про відчужувача щодо спадко- вого договору;

2) про заповіт (спадковий договір);

3) про видачу дубліката;

4) про документ, який змінює або скасовує заповіт;

5) про розірвання спадкового договору;

6) про визнання заповіту або спадкового договору недійсним;

7) додаткові відомості;

8) про Реєстратора;

9) про спадкову справу;

10) про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Користування Спадковим реєстром під час здійснення нотаріальної діяльності

Пропонуємо на прикладі  заведення  нотаріусом спадкової справи практично  розглянути процедуру  роботи нотаріуса з спадковим  реє- стром.

Для того, щоб нотаріус завів спадкову справу після смерті спадко- давця, йому необхідно з’ясувати:

1) дату смерті, місце смерті, прізвище,  ім’я, по батькові  спадко- давця. Спадкоємці зобов’язані надати нотаріусу свідоцтво про смерть та довідку про останнє місце проживання (реєстрацію) померлого. Обов’язково  необхідні додаткові дані: ідентифікаційний номер по- мерлого та дата його народження. За цими даними нотаріус перевіряє

за інформацією Єдиного спадкового  реєстру чи заведена спадкова справа після смерті заявленого спадкодавця будь-яким іншим нота- ріусом чи ні.

Така перевірка  наявності  або відсутності  спадкової справи за да- ними Спадкового реєстру здійснюється за прізвищем, ім’ям, по бать- кові спадкодавця,  ідентифікаційним номером у Державному реєстрі фізичних  осіб  —  платників   податків  та  датою  смерті  спадкодавця (п. 3.3 Положення про Спадковий реєстр).

Зразок витягу зі Спадкового реєст- ру  (спадкові справи) додається (див. Додаток 11).

2) Другим кроком є реєстрація заяви спадкоємця у журналі реєст- рації спадкових  справ та відповідна  реєстрація заведення  спадкової справи у Спадковому реєстрі

Зразок  витягу  про   реєстрацію в Спадковому реєстрі заведення спадко- вої справи додається (див. Додаток 12).

Відповідно нотаріус у першому і другому випадку виготовляє ви- тяги, які залишаються у спадковій справі.

3) Крім цього після смерті спадкодавця при заведенні  спадкової справи необхідно перевірити наявність заповіту чи спадкового до- говору за даними Спадкового реєстру. Ця перевірка  здійснюється за ідентифікаційним номером  та (або)  прізвищем,  ім’ям, за наявності по-батькові спадкодавця. Для підтвердження цієї інформації нотаріус отримує з Спадкового реєстру витяг та долучає до спадкової справи

Зразок витягу зі Спадкового реєст- ру (заповіти / спадкові договори) дода- ється  (див. Додаток 13).

Витяги зі Спадкового реєстру засвідчуються підписом Реєстрато- ра (у даному випадку нотаріуса) та печаткою.

Отже, Реєстратор видає витяги зі Спадкового реєстру на письмо- вий запит:

– нотаріусів,  уповноваженої особи консульської установи  — ви- тяги про заповіти та спадкові договори; спадкові справи;

– фізичних  осіб-заповідачів та сторін спадкового договору — ви- тяги про заповіти та спадкові договори;

– спадкоємців померлого при пред’явленні свідоцтва про смерть останнього  — витяги  про заповіти  та спадкові  договори; спад- кові справи;

– суду,  прокуратури, органів  дізнання  і досудового  слідства  у зв’язку   з   цивільними,  господарськими,  адміністративними або  кримінальними справами,  що  знаходяться у проваджен- ні цих органів, з обов’язковим  зазначенням номера  справи  та прикладенням гербової печатки відповідного органу та при пред’явленні  свідоцтва  про смерть  заповідача/спадкодавця — витяги про заповіти та спадкові договори; спадкові справи;

– Міністерства юстиції  України,  Головного  управління юстиції Міністерства юстиції України  в Автономній  Республіці Крим, головних  управлінь  юстиції в областях, містах Києві та Севас- тополі у зв’язку із здійсненням ними своїх повноважень.

При підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом  або заповітом  відповідно  до п. 209 Інструкції про порядок вчинення  нотаріальних дій нотаріусами  України  нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє  наявність  спадкової справи, спадково- го договору, заповіту. Думається,  що доречність вимог цього пункту щодо повторної перевірки є сумнівною, невиправданою та додатково ускладнює процедуру видачі свідоцтва про право на спадщину. Пере- вірка наявності  заведеної  спадкової  справи, яка здійснюється перед відкриттям спадкової справи та наступна  реєстрація спадкової спра- ви унеможливлюють реєстрацію спадкової справи іншим нотаріусом. Так само неможливою видається зміна відомостей щодо наявності спадкового договору та заповіту, так як внесення відповідних відо- мостей до Спадкового реєстру здійснюється реєстратором у день вчи- нення відповідної нотаріальної дії.

Після завершення спадкової справи нотаріус вносить до Спадко- вого реєстру відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину (на різні види майна окремо).

Зразок  витягу  про   реєстрацію в Спадковому реєстрі видачі свідоцтва про право  на спадщину додається (див. Додаток 14).

Крім цього, нотаріус, виготовляючи свідоцтво про право на спад- щину, використовує спеціальні  бланки нотаріальних документів, які

перевіряє за даними Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріаль- них документів.

Верховна  Рада  України  Законом «Про  ратифікацію Конвенції про запровадження системи реєстрації  заповітів»  від 10.07.2010 року

№ 2490,  постановила ратифікувати  без  жодних  застережень   Кон- венцію про запровадження системи реєстрації  заповітів,  вчинену  16 травня 1972 р. в місті Базелі.

Вищезазначена Конвенція має на меті створення системи реє- страції, яка дозволятиме заповідачу реєструвати свій заповіт для зменшення  ризику  того, що заповіт  залишиться невідомим  чи буде знайдений із запізненням, а також для сприяння виявленню існуван- ня цього заповіту після смерті заповідача. Заповідач матиме можли- вість зареєструвати свій заповіт  у компетентних органах  не лише в державі  де він проживає,  але в будь-якій  іншій державі  — учасниці Конвенції.

Таким чином, на реалізацію положень Конвенції кожна держава- учасник створює або призначає один чи більше органів, відповідаль- них за реєстрацію  заповітів  і за надання  відповідей  на запити  щодо інформації про наявність  заповітів (за умови надання витягу чи копії свідоцтва про смерть або іншого відповідного документа, що підтвер- джує факт смерті заповідача).

Відповідно  до ст. 3 Конвенції  для сприяння міжнародному спів- робітництву кожна  договірна  держава  призначає національний ор- ган, який без будь-якого  посередника:

1) організовує  реєстрацію заповітів в інших договірних державах;

2) отримує запити про надання  інформації,  які надходять від на- ціональних  органів  інших  договірних  держав,  і відповідає  на них з дотриманням умов.

Національним органом для виконання в Україні функцій,  пе- редбачених Конвенцією,  є Міністерство юстиції України.  Зважаючи на сьогоднішні  реалії і функціонування Спадкового реєстру,  можна припустити, що адміністратор  реєстру — державне підприємство Ін- формаційний центр  Міністерства юстиції, не буде вважатися посе- редником в розумінні Конвенції1.

Реєстрації в договірних державах підлягають:

1  Бахолдина М. «Як  умру, то пошукайте....»  // Юридична  практика  — 2010. —

№ 30(657).

1) посвідчені  заповіти,  пред’явлені  нотаріусу,  державному  орга- нові чи будь-якій  особі, які за законом цієї держави мають пра- во реєструвати їх, а також інші заповіти, передані на зберігання органові чи особі, які вповноважені законом приймати  такі за- повіти  на зберігання,  коли  при цьому складається офіційний документ про прийняття заповіту на зберігання;

2) власноручно складені  заповіти,  передані  на зберігання  нота- ріусу, державному  органові чи будь-якій  особі, які за законом цієї держави мають право приймати  їх на зберігання,  при цьо- му офіційний документ про прийняття заповіту  на зберігання не складається, якщо закон дозволяє таку передачу. Заповідач має право  відмовитися від реєстрації  заповіту,  якщо  зазначе- ний закон не забороняє  такої відмови.

Відкликання, скасування та інші зміни до заповітів також підляга- ють реєстрації, якщо їх складено за формою, яка вимагає обов’язкової реєстрації.

Будь-яка договірна  держава  може виключити зі сфери  застосу- вання  цієї статті заповіти,  що передаються  на зберігання  до органів збройних сил.

Реєстрація здійснюється на прохання  нотаріуса, державного  ор- гану чи особи, яка за законом відповідної держави, має право здій- снювати реєстрацію, а також органів і осіб, які уповноважені законом приймати  заповіти на зберігання.

В окремих випадках  і за умов, визначених  національним законо- давством, може бути передбачена можливість  звернення для реєстра- ції заповіту самим заповідачем.

Варто зазначити, що Конвенція не ставить можливість  реєстрації заповіту  в залежність  від громадянства або місця проживання запо- відача.

На прохання заповідача нотаріус, державний орган чи особа, упо- вноважена  законом,  мають право  запитувати реєстрацію  не лише в державі вчинення  чи зберігання заповіту, а й в інших договірних дер- жавах за посередництвом відповідних національних органів.

Конвенцією також передбачена інформація, яку повинен містити запит про реєстрацію, зокрема:

1) прізвище  та основне  ім’я (імена)  (а у відповідних  випадках  і дівоче прізвище) заповідача або особи, яка складає заповіт від імені заповідача;

2) дату й місце (або,  якщо  воно  не відоме, назву  країни)  наро- дження;

3) заявлену  адресу чи місце проживання;

4) характер  і дату складення заповіту,  реєстрація якого  запиту- ється;

5) прізвище та адресу нотаріуса, особи чи назву та адресу держав- ного органу, які отримали заповіт або яким його передано на зберігання.

Ці відомості повинні  заноситися до реєстру  у формі, установле- ній кожною договірною державою.

Протягом   життя  заповідача  факт  реєстрації   заповіту  розголо- шенню не підлягає. Після смерті заповідача будь-яка особа може отримати відомості, які вносяться  при реєстрації  заповіту, у випадку пред’явлення  свідоцтва про смерть чи будь-якого  іншого прийнятно- го документа, що підтверджує факт смерті заповідача. Якщо ж запо- віт складений спільно двома чи більше особами, то відомості щодо реєстрації  заповіту  застосовуються незалежно  від закріпленого пра- вила щодо нерозголошення інформації  протягом життя заповідача.

На виконання цієї Конвенції договірні держави надають одна од- ній послуги безоплатно.

На думку, Д. Курдельчука,  президента  Укрінюрколегії, незва- жаючи на те, що положення Конвенції  викладені  чітко і ясно, не ви- ключено  виникнення певних  труднощів  на практиці,  що може бути викликано різним  тлумаченням норм національного законодавства. Автор також зазначає,  що наступним  кроком після ратифікації Кон- венції повинно стати проведення  Міністерством юстиції семінару по даній темі для забезпечення однакового  розуміння нотаріусами  по- ложень Конвенції1.

Встановлені наступні розміри плати:

– за  внесення до Спадкового реєстру одного  реєстраційного запису про  посвідчення, зміну або дублікат заповіту з ви- дачею  про це витягу — у розмірі 46 гривень 75 копійок з ура- хуванням ПДВ;

– за  внесення до Спадкового реєстру одного  реєстраційного запису про  посвідчення або дублікат спадкового договору;

1 Курдельчук Д. Конвенция не так проста, как  кажется // Юридична  практика  —

свідоцтво або дублікат свідоцтва про право  на спадщину з видачею про це витягу — у розмірі 34 гривень з урахуванням ПДВ;

– за перевірку наявності чи відсутності заповіту та спадко- вого договору з видачею про це витягу, а також за перевірку наявності чи відсутності заведеної спадкової справи з ви- дачею  про це витягу — у розмірі 34 гривень з урахуванням ПДВ.