Лабораторно-практичнІ роботи травленняЖиття тварин можливе тільки за умови постійного надходження в їх організм поживних речовин (білків, жирів, вуглеводів), вітамі- нів, мінеральних солей і води. Деякі з них можуть засвоюватись ор- ганізмом без змін. Це ті речовини, які можуть розчинятися у воді й всмоктуватися в кров. Більшість речовин змінюється у шлунково- кишковому тракті під дією соків до простих сполук, які надходять в кров, лімфу, й засвоюються організмом. Поживні речовини викорис- товуються як пластичний матеріал (на будову клітин, тканин); вони також є джерелом енергії, яка необхідна для роботи органів і всього організму тварин. Травлення — складний фізіологічний процес фізичного, хімічного та біологічного оброблення корму, внаслідок якого білки, жири, вуг- леводи перетворюються на прості сполуки, що вже здатні розчиняти- ся у воді й засвоюватися організмом тварини. Вивчаючи розділ «Травлення», студенти повинні ознайомитися з роботою травних залоз, ферментативним розщепленням корму в ротовій порожнині, шлунка, тонкому та товстому відділах кишок, а також з нервовою та гуморальною регуляцією діяльності травних ор- ганів. Система органів травлення складається з трьох відділів: передньо- го (органи ротової порожнини, глотка, стравохід, шлунок), середньо- го (дванадцятипала, порожня, клубова кишки) і заднього (сліпа, обо- дова, пряма кишки).
Робота 1. Спостереження за прийомом корму і води тваринами Відшукування та оцінка корму тваринами здійснюється за допо- могою зорового та нюхового аналізаторів. Велика рогата худоба захоплює корм довгим, рухливим язиком, коні — губами та різцями, вівці — головним чином верхньою губою і язиком, свині — язиком і зубами, м’ясоїдні — різцями й іклами, іноді здобич тримають лапами. В однокопитних, жуйних і свиней прийом води відбувається шля- хом занурення губної щілини в рідину з наступним засмоктуванням її. При цьому нижня щелепа відводиться, а язик рухається в напрям- ку до глотки. Малята смокчуть молоко матері. При відведенні нижньої шелепи і руху язика ритмічно змінюється розрідженість повітря в ротовій по- рожнині (зниження тиску), що забезпечує насисання молока з соска. Рефлекторний акт ссання викликається подразненням рецепторів губ. Мета досліду: ознайомитися з прийомом корму тваринами, його пережовуванням, ковтанням, а також прийомом води. Для роботи необхідно: корова, кінь, вівця, коза, свиня, собака, кур- ка, гуска, качка, набір різного корму, вода, годівниця, секундомір. Хід роботи. Перед проведенням досліду тварину витримують на голодній дієті 12–16 год. В годівницю кладуть певну кількість кор- му і спостерігають, як тварина захоплює та пережовує його. Підрахо- вують кількість жуйних рухів на кожну порцію корму. Визначають час пережовування однієї порції корму та час поїдання всього корму. Спостереження ведуть за прийомом різного виду корму різними тва- ринами. Після згодовування корму тваринам дають воду. Спостеріга- ють за прийомом води різними тваринами. Наслідки спостережень занотовують в зошити і порівнюють між собою. Контрольні запитання 1. Які особливості прийому корму і води різними тваринами? 2. Як здійснюється пережовування і ковтання корму?
Робота 2. Роль слини в акті ковтання Під дією слини пережований корм змочується і зволожується, склеюється муцином слини в грудку, стає слизьким. Все це сприяє його проковтуванню. Мета досліду: визначити роль слини в акті ковтання. Для роботи необхідно: станок для фіксації, собака з фістулою про- токи привушної слинної залози або без фістули ненагодований соба- ка, сухарі (розміром в 1 см2 кожний) з білого або чорного хліба, 1\%-й розчин атропіну, шприц, голки. Хід роботи. Голодного собаку, навченого до станка, або собаку з фістулою протоки привушної слинної залози ставлять у станок на 10–20 хв до досліду. Собаці дають кілька разів по 2–5 сухарики з бі- лого або чорного хліба. Тварина охоче жує сухарі. При цьому з рота або з фістули витікає слина. Підшкірно собаці вводять розчин атропі- ну з розрахунку 2–5 мг (0,2–0,5 мл 1\%-го сірчанокислого атропіну на собаку масою 12–15 кг). Через 15–20 хв після його введення повтор- но згодовують сухарі собаці. Собака охоче їх хватає, але довго пере- жовує і ковтання проходить тяжко. З ротової порожнини або фістули протоки привушної залози слина майже не виділяється. Слиновиді- лення під дією атропіну припинилося. Атропін гальмує діяльність слинних залоз. Коли атропін повністю подіяв, собака не бере сухарів і навіть відвертається від них. Дуже голодні собаки можуть брати су- харі й довго тримати в роті, після чого викидати. Сухість в ротовій по- рожнині примушує голодного собаку відмовлятися від корму. Після закінчення досліду тварині дають рідку їжу. Після 20–30 год доза атропіну перестає діяти. Контрольні запитання 1. Значення слини в організмі. 2. Чому виділення слини припиняється після введення атропіну? 3. Склад слини. 4. Які ферменти містяться в слині?
Робота 3. Секреція слини на харчові і нехарчові подразники Мета досліду: ознайомитися з деякими особливостями присто- сування слинних залоз до різних подразників у собаки. Для роботи необхідно: станок для фіксації, собака з фістулою прото- ки привушної слинної залози, 0,5\%-й розчин хлористоводневої (соляної) кислоти, спирт, ефір, м’ясо, сухарі, хліб, менделєєвська замазка, дрібні камінці, річковий пісок, лійка, штатив з пробірками, мірні пробірки. Щоб запобігти опікам на шкірі, замість менделєєвської замазки краще використовувати таку суміш: 100 г каніфолі, 25 г жовтого вос- ку, 40 г мумії та 1 г лляної олії. Хід роботи. Собаку з фістулою протоки привушної слинної за- лози (рис. 35) ставлять у станок. Перед дослідом собаці не дають їсти 12–16 год. Вистригають волосяний покрив навколо виведеної протоки. Шкіру протирають ефіром. На підготовлене місце шкіри прикріплюють згаданою вище сумішшю скляну лійку з градуйова- ною пробіркою. Заспокоюють собаку і переконуються у відсутності слиновиділення.
Рис. 35 Собаці показують сухарі, молоко (дражнять). Зверта- ють увагу на умовно-рефлек- торне виділення слини на ви- гляд та запах їжі. Потім тварині дрібними порціями дають харчові та нехарчові подразники з тим розрахунком, щоб час дії кожного з них тривав 1 хв. Слину збирають протягом 2 хв від початку дії подразни- ка. Новий подразник дають тварині після припинення виділення слини від попереднього. Нехарчові речовини вводять в рот собаці примусово. Вимірюють кількість слини, виділеної на кожний з подразників, і записують дані в табл. 2. Слину, одержану на різні подразники, вимірюють і визначають її в’язкість за допомогою віскозиметра. Переконуються в тому, що на різний корм виділяється неоднакова кількість слини різної якості.
Кількість слини, виділеної на різні подразники
Таблиця 2
Контрольні запитання 1. Чому на різний корм виділяється неодна- кова кількість слини? 2. Особливості слиновиділення в різних ви- дів тварин? 3. Суть умовного і безумовного слинови- ділення (рис. 36, де 1 — харчовий центр в корі великих півкуль головного мозку; 2 — центр слиновиділення у довгастому мозку; 3 — язик; 4 — слинна залоза). 4. Хімічний склад слини. 5. Кількість слини у різних тварин?
Рис. 36
Робота 4. Дослідження ферментів слини До складу слини входять ферменти тільки на вуглеводи — -амі- лаза та -глюкозидаза. Амілаза розщеплює крохмаль-полісахарид (особливо легко варений крохмаль) до мальтози, а -глюкозидаза розщеплює мальтозу до глюкози. Мета досліду: ознайомитися з дією слини на крохмаль. З’ясувати умови, які необхідні для дії ферментів слини. Для роботи необхідно: слина собаки і людини, 1\%-й крохмаль- ний клейстер, розчин Люголя, 1\%-й розчин мідного купоросу, 10\%-й розчин лугу, водяна баня, лід або сніг, пробірки, піпетки, термометр, штатив, олівець по склу. Хід роботи. Пронумерувати п’ять чистих пробірок і провести до- слід за схемою, наведеною у табл. 3. Через 10 хв пробірки виймають з водяної бані, охолоджують під краном і розділяють вміст кожної на дві нерівні частини. З меншою частиною вмісту пробірок проводять реакцію на крохмаль (додаючи 3–5 крапель розчину Люголя або йоду). Поява синього забарвлення розчину вказує на те, що розщеплення крохмалю не відбулося. Зник- нення синього забарвлення вказує на розщеплення крохмалю. Таблиця 3 Схема досліду по визначенню дії ферментів слини
З другою частиною вмісту пробірки проводять реакцію на цукор. Для цього в пробірку додають 0,5 мг 10\%-го розчину лугу, а потім по краплях (3–5) — 1\%-го розчину мідного купоросу і підігрівають. Якщо крохмаль перетворився на цукор, з’являється буре забарвлення. Роблять висновки за кожною з проведених проб. Контрольні запитання 1. Ферменти слини та їх фізіологічне значення. 2. Які фактори впливають на активність ферментів? 3. Особливості ферментативної активності слини сільськогосподарських тварин. 4. Як можна виявити дію ферментів слини? Робота 5. Виявлення муцину в слині Слина, яка є сумішшю секретів усіх слинних залоз, буває рідкою, водянистою або густою, в’язкою. Її в’язкість залежить від наявності білкової речовини — муцину, за допомогою якого корм ослизнюється і склеюється в харчову грудку. Мета досліду: виявити слизову білкову речовину — муцин в до- сліджуваній слині. Для роботи необхідно: слина собаки і людини, 10\%-й розчин оцто- вої кислоти, лійки, фільтрувальний папір, скляні палички, спиртівка, азотна кислота, пробірки, скло на стіл. Хід роботи. В пробірку наливають 5 мл нерозведеної слини і до неї додають рівний об’єм 10\%-го розчину оцтової кислоти. При на- явності муцину утворюється білий осад, що піднімається догори. Му- цин виймають скляною паличкою з пробірки і переносять на дно чи- стої пробірки. Слина без муцину перестає бути тягучою. Проводять ксантопротеїнову реакцію. Для чого обережно над склом столу до- дають в пробірку з муцином 5–6 крапель азотної кислоти і обережно підігрівають пробірку на спиртівці. Муцин дає характерне для білків жовте забарвлення — позитивну ксантопротеїнову реакцію. Муцин — це білок, а тому можна провести біуретову пробу. До 2 мл розчину муцину додати 1/4 об’єму 10\%-го NaOH і краплинами
Контрольне запитання Яку роль виконує муцин в слині?
Робота 6. Вивчення реакції (рН) слини Реакція слини в різних тварин значно коливається. В жуйних рН слини 8,1, свиней — 7,32, коней і собак — 7,55. У тварин одного і того ж виду реакція її може змінюватися залежно від характеру корму. Лужна реакція обумовлюється наявністю в слині лужної солі (бікар- бонату натрію і калію). Висока лужність слини в жуйних сприяє нор- мальному перебігу мікробіологічних процесів у рубці. Вона нейтралі- зує кислоти, що утворюються під час травлення у рубці. Мета досліду: вивчити реакцію слини. Для роботи необхідно: слина собаки і людини, 0,01 н. розчин H SO , індикатор метилоранж, бюретка ємністю 25 мл, стаканчики, 2 4 піпетки. Хід роботи. У стаканчику ємністю 20 мл відмірюють 1 мл слини. Додають 2 краплі індикатора і титрують 0,01 н. розчином H SO до 2 4 появи червоно-оранжевого відтінку. Реакцію слини рахують у від- сотках NaHCО за кількістю мілілітрів H SО , що пішло на титру- 3 2 4 вання. Приклад. На титрування 1 мл слини пішло 4 мл 0,01 н. H SO
H SO + 2NaHCO 2 4 Na SO + 2Н СO . 2 4 3 2 4 2 3 При цьому 1 мл 0,01 н розтану H SO зв’яже 0,5 мл 0,01 н. NaНСО , або 2 4 з за масою 0,00042 г NaHCO . Якщо на титрування пішло 4 мл 0,01 н. H SO , то 3 2 4
Лужність слини привушної залози у 8–12-місячних телят до- рівнює 0,5–0,7, у свиней 0,3–0,35, у собаки і людини відповідно
Контрольні запитання 1. Яке рН слини в різних видів тварин? 2. Яке значення має лужне середовище слини в жуйних тварин?
Робота 7. Отримання шлункового соку в коня за допомогою носостравохідного зонда Шлунок в коня однокамерний, складний за своєю структурою. Залози слизової оболонки шлунка коня секретують безперервно. Секреція шлункового соку поступово знижується при голодуванні. Навіть після 78-годинного голодування секреція не припиняється. Із зниженням секреції соку при голодуванні знижується кислотність і перетравна здатність шлункового соку. Через складність проведення операцій на шлунку коня шлунко- вий вміст і шлунковий сік для дослідження можна отримати за допо- могою носостравохідного зонда. Мета досліду: оволодіти методикою носостравохідного зондуван- ня в коней. Отримати шлунковий сік або вміст шлунка для аналізу. Для роботи необхідно: станок для фіксації, спокійна тварина, ви- тримана на голодній дієті 13–14 год, носостравохідний зонд, шприц Жане, бутиль. Хід роботи. Тварину фіксують в станку. Через нижній носовий хід тварині повільно вводять продезинфікований і змазаний вазеліном зонд синхронно з актом ковтання. Якщо зонд потрапляє в стравохід, то його можна прощупати в нижній частині шиї, а якщо в трахею, то у тварини починається кашель. Шлунковий сік отримують шляхом відкачування за допомогою шприца Жане. Сік беруть натщесерце та через 20–45 хв після введен- ня через зонд 1 л 5\%-го спирту або 500 г вівсяного борошна в 3 л води. Визначають кислотність і перетравну силу в кожній порції соку. По- рівнюють. Контрольні запитання 1. Особливості будови шлунка коня. 2. Які є закономірності в секреції залоз шлунка коня? 3. Особливості травлення в шлунку коня. 4. Які поживні речовини розщеплюються в шлунку коня?
Робота 8. Спостереження за секрецією шлункового соку з ізольованого шлуночка собаки (за І. П. Павловим) Шлункові залози мають пристосованість до характеру прийнятого корму, що досягається завдяки складнорефлекторній і гуморальній регуляції. В складнорефлекторну фазу шлунковий сік виділяється завдяки подразненням рецепторів зорового, слухового, нюхового аналізаторів, а також рецепторів ротової порожнини і шлунка. Ця фаза починається через 5–7 хв після початку подразнення рецепторів і триває близько 2 год. Нервово-хімічна, або нейрогуморальна фаза йде слідом за пер- шою. Вона зумовлена дією біологічно активних речовин: гормонів (гастрину, ентерогастрину, гістаміну), екстрактивних речовин корму і продуктів травлення, що утворилися в першу фазу. Друга фаза по- чинається через 20–30 хв і триває (4–6–10 год) залежно від виду їжі. На рівень секреції шлункових залоз впливає характер кормових (м’ясо, хліб, молоко тощо) подразників. Мета досліду: ознайомитися з секрецією шлункового соку со- баки при згодовуванні хліба, м’яса, молока. Простежити за впливом гістаміну на шлункову секрецію. Для роботи необхідно: собака з ізольованим шлуночком за Павло- вим, хліб, м’ясо, молоко, 0,1\%-й розчин гістаміну, станок для фіксації, мірний циліндр. Хід роботи. Голодного собаку ставлять в станок. Перед дослідом тварину привчають стояти в станку. Прикріплюють мірний циліндр до фістульної трубки. Для вивчення секреції шлункового соку соба- ки, йому згодовують хліб — 200 г, дрібні шматки м’яса (без жиру) або фарш — 200 г, молоко — 600 мл. Збирають і вимірюють шлунковий сік при згодовуванні кожного корму протягом 7–10 хв (під час прак- тичних завдань можна обмежитися 1–1,5 хв). Виділення шлункового соку починається через 5–6 хв (латентний період) після прийому їжі. Виділення шлункового соку на хліб відбувається швидко і до- сягає максимуму до кінця першої години, потім знижується, довго утримується на середніх цифрах (4–6 г) і закінчується на 8-й годині. Соковиділення на м’ясо швидко зростає в першу годину, протягом другої утримується на високому рівні, після чого поступово знижуєть- ся і закінчується до 6–7-ї годин. Тривалість латентного періоду 6–8 хв.
Виділення шлункового соку на молоко досягає максимуму на 2–3-ю годину й повільно знижується, повністю закінчується через 5–6 год. Тривалість латентного періоду 8–10 хв. Аналогічно можна дослідити секрецію шлункового соку при зго- довуванні тварині іншого корму. Наприкінці досліду можна простежити за впливом гістаміну на шлункову секрецію. Для цього тварині під шкіру вводять 0,1\%-й хло- ристоводневий гістамін в дозі 0,04 мг/кг. Після його введення соко- виділення різко зростає. Контрольні запитання 1. Фази виділення шлункового соку. 2. Чому на різний корм виділяється неоднакова кількість шлункового соку? Робота 9. Визначення кислотності шлункового соку Шлунковий сік має кислу реакцію (рН 1,3–6). Кислотність зу- мовлена наявністю в ньому 0,2–0,5\%-ї соляної кислоти, органічних кислот і різних кислотореагуючих сполук. Соляна кислота міститься у шлунковому соку у вільному і зв’язаному стані. Мета досліду: оволодіти методикою визначення кислотності шлункового соку. Довести, чим вона обумовлена. Для роботи необхідно: шлунковий сік, 0,5\%-й спиртовий розчин диметиламідоазобензолу, 0,1 н. розчин їдкого натрію, 1\%-й спирто- вий розчин фенолфталеїну, бюретки, хімічні стакани. Хід роботи. В стакан наливають 5 мл профільтрованого шлун- кового соку і додають 2 краплини 0,5\%-го спиртового розчину диме- тиламідоазобензолу. Після цього шлунковий сік титрують 0,1 н. роз- чином їдкого натрію. Якщо в досліджуваному соку міститься вільна соляна кислота, то диметиламідоазобензол дає червоне забарвлення, яке при титруванні змінюється на жовто-рожеве. Кількість 0,1 н. розчину їдкого натрію, витраченого на нейтра- лізацію 100 мл шлункового соку, відповідає показнику кислотності. Якщо відома кількість їдкого натрію, витраченого на титруван- ня, можна визначити вміст (у відсотках) вільної соляної: кислоти в
шлунковому соку. Так, 1 мл 0,1 н. розчину соляної кислоти містить 0,00365 г соляної кислоти, а 1 мл 0,1 н. розчину їдкого натрію нейтра- лізує 1 мл 0,1 н. розчину соляної кислоти. Помноживши 0,00365 г на кількість 0,1 н. розчину їдкого натрію, що витрачено на нейтралізацію соляної кислоти в 100 мл шлункового соку, можна дізнатись, скільки в ньому міститься соляної кислоти (у відсотках). Контрольні запитання 1. Яка роль соляної кислоти в шлунку? 2. Яка кислотність шлункового соку в сільськогосподарських тварин? Робота 10. Дослідження дії шлункового соку на білок У шлунковому соку містяться протеолітичні ферменти — пепсин і катепсин, що розщеплюють білки до альбумоз і пептонів; хімозин (сичужний фермент) переводить казеїноген молока в казеїн, який ви- падає в осад; ліполітичний фермент розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти. В організмі пепсин виробляється в неактивному стані (пепсиноген). В активну форму його переводить соляна кислота. Мета досліду: довести ферментативні властивості шлункового соку і виявити залежність дії ферментів від температури і реакції се- редовища. Для роботи необхідно: шлунковий сік, 0,5\%-й розчин соляної кис- лоти 0,5\%-й розчин соди, фібрин, 10\%-й розчин їдкого натрію, 1\%-й розчин мідного купоросу, піпетки, штатив, пробірки, водяна баня, олівець по склу, термометр. Хід роботи. Беруть п’ять чистих пробірок. В пробірку № 1 на- ливають 5 мл шлункового соку; в № 2 — 5 мл шлункового соку, ней- тралізованого розчином соди; в № 3 — 5 мл кип’яченого шлункового соку; в № 4 — 5 мл шлункового соку; а в № 5 — 5 мл 0,5\%-го розчину соляної кислоти. У всі пробірки кладуть по 0,2–0,3 г свіжого фібри- ну. Пробірки № 1 — 3, 5 занурюють у водяну баню при температурі 38–40°С на 45 хв, а пробірку № 4 кладуть на лід на той же час. Вміст пробірок час від часу змішують. Через 45 хв виймають всі пробірки і ставлять у штатив, вміст пробірок фільтрують. З усіма пробами прово- дять біуретову реакцію. Для цього до 2 мл фільтрату кожної пробірки
додають 2 мл 10 \%-го розчину їдкого натрію, 3–5 краплин 1\%-го роз- чину мідного купоросу і все перемішують. В пробірці, де не відбулося розщеплення білка, з’являється фіолетове забарвлення. Там, де роз- щеплення білка сталося, розчин забарвлюється в рожевий колір. Ви- значають, в якій пробірці відбулося перетравлювання білка і чому. Контрольне запитання Які оптимальні умови дії ферментів шлункового соку? Робота 11. Дослідження дії шлункового соку за методом Метта Мета досліду: ознайомитися з методикою визначення протеолі- тичної активності шлункового соку за методом Метта. Для роботи необхідно: шлунковий сік, 0,5\%-й розчин соляної кис- лоти, 0,5\%-й розчин соди, палички Метта, стаканчики, лупа, терпуг, лінійка. Хід роботи. Готують палички за методом Метта. Беруть чисті скляні трубочки діаметром не більше 2 мм і заповнюють їх курячим білком, стежачи за тим, щоб в них не потрапило повітря. Заповнені трубочки кладуть на 10 хв у воду температурою 60°С, а потім пере- носять у водяну баню з температурою 90°С на 8–10 хв. За цієї тем- ператури білок повністю зсідається. Після цього трубочки виймають і залишають на деякий час при кімнатній температурі. Для досліду трубочки розрізають на шматочки довжиною 1–1,5 см. Дослід проводять за тією ж схемою, що у роботі 10. Різниця в тому, що замість фібрину в пробірки з шлунковим соком поміщають приго- товлені заздалегідь скляні палички. Через 10 або 24 год від початку до- сліду вимірюють, скільки мілілітрів білка розщепилося з обох кінців палички. Згідно з правилом Шютца-Борисова кількість ферменту в шлунковому соку прямо пропорційна квадрату його травної дії. Якщо, наприклад, перетравлювальна сила, за Меттом, дорівнює 4 мм, то кіль- кість ферменту в пробі соку дорівнює 42 = 16 ферментних одиниць. Контрольні запитання 1. Склад шлункового соку. 2. Ферменти шлункового соку.
Робота 12. Дослідження дії хімозину Хімозин, або сичужний фермент, у великій кількості міститься у сичужному соку телят. Він переводить розчинений білок молока казе- їноген в нерозчинений казеїн, який випадає в осад. Активність хімози- ну виявляється в слабкокислій, нейтральній слабколужній реакціях. Мета досліду: вивчити дію хімозиму на молоко і виявити залеж- ність дії ферменту від реакції середовища. Для роботи необхідно: шлунковий сік, 0,5\%-й розчині соди, 2\%-й розчин щавлевокислого натрію, водяна баня, штатив з пробірками, термометр, спиртівка. Хід роботи. Беруть чотири пробірки. В пробірку № 1 наливають 2 мл шлункового соку; в № 2 — 2 мл шлункового соку, нейтралізо- ваного розчином соди; у № 3 — 2 мл кип’яченого шлункового соку; в № 4 — 2 мл шлункового соку і 5–7 краплин 2\%-го розчину щавле- вокислого натрію. В усі пробірки додають по 5 мл свіжого молока, перемішують і ставлять у водяну баню або термостат з температурою 37–39°С на 10 хв. Після цього виймають всі пробірки і спостерігають, де відбулося зсідання молока (пробірки № 1, 2). Звертають увагу на те, що дія хімозину найкраще виявляється в нейтральній реакції. Контрольні запитання 1. Яке значення хімозину в шлунковому соку та де він використовується? 2. Які оптимальні умови дії для хімозину? Робота 13. Дослідження целюлозолітичної активності мікроорганізмів рубця Мета досліду: ознайомитися з методикою визначення целю- лозолітичної активності мікроорганізмів рубця. Для роботи необхідно: тварини з фістулами рубця, капсула з плек- сигласу, фільтрувальний папір (джерело целюлози), бактеріологічні чашки, термостат, терези. Хід роботи. Наважку 700–800 мг з висушеного до постійної маси фільтрувального паперу поміщають у капсулу, яку потім вводять в рубець через фістулу на певну глибину. Капсулу прикріплюють
капроновою ниткою до кришки фістульної трубки. Через 24 год кап- сулу витягують з рубця, обережно виймають наважку і промивають дистильованою водою. Після цього фільтрувальний папір кладуть в бактеріологічні чашки, ставлять їх у термостат з температурою 60– 70°С на 2 год , а потім висушують до постійної маси при температурі 105°С. Целюлозолітична активність виражається в зменшенні маси смужки фільтрувального паперу, інкубованого у вмісті рубця протя- гом 24 год (у відсотках). Контрольні запитання 1. Які види мікроорганізмів містяться в передшлунках? 2. Як розщеплюється клітковина в рубці? Робота 14. Дослідження легких жирних кислот у в місті рубця Однією з характерних особливостей травлення жуйних тварин є бродіння цукрів, крохмалю і клітковини за допомогою різних мі- кроорганізмів з утворенням легких жирних кислот (ЛЖК): оцтової, масляної, пропіонової у співвідношенні 65 : 20 : 15. У великих тварин за добу може утворюватися до 4,5 кг ЛЖК. Вони всмоктуються в рубці й використовуються як джерело енергії, а також для утворення м’язової та жирової тканин. Мета досліду: ознайомитися з методикою визначення загальної кількості ЛЖК у вмісті рубця. Для роботи необхідно: вміст рубця, сірчанокисла магнезія, 2\%-й розчин сірчаної кислоти, фенолфталеїн, 0,1 н. розчин лугу, стакани для титрування, бюретка, мірні колбочки ємністю 50 мл, електро- плитка, апарат Маркгама, марля. Хід роботи. У підігрітий апарат Маркгама насипають 7 г сірчано- кислого магнію, вливають 5 мл фільтрату рубцевого вмісту, долива- ють 5 мл 2\%-го розчину сірчаної кислоти. Лійку апарата споліскують 1–1,5 мл дистильованої води і кип’ятять вміст апарата до отримання 50 мл відгону, який потім титрують 0,1 н. розчином лугу з фенолфта- леїном. Загальну кількість ЛЖК визначають за формулою:
а k 100 0,1/5 = а k 2 = мекв ЛЖК в 100 мл рідини рубця, де a — кількість 0,1 н. розчину лугу, витраченого на титрування від- гону, мл; k — поправковий коефіцієнт лугу; 5 — кількість рубцевої рідини, взятої для відгону, мл; 0,1 — кількість кислоти, що відповідає 1 мл 0,1 н. розчину лугу, мекв. Контрольні запитання 1. Яка роль ЛЖК в організмі жуйних? 2. Яка кількість ЛЖК може утворитися за добу у рубці жуйних? Робота 15. Спостереження за інфузоріями у вмісті рубця і підрахунок їх кількості Перетравлювання речовин в передшлунках зв’язане з життє- діяльністю численої й різноманітної мікрофлори (бактерій, інфузорій, грибків). Видовий склад мікроорганізмів різноманітний і залежить від характеру корму. У великої рогатої худоби в рубці знайдено біль- ше 30 видів інфузорій розміром від 20 до 200 мкм, яких в 1 мл вмісту нараховується 2 млн. Інфузорії перемішують вміст рубця, руйнують рослинну оболонку корму, синтезують глікоген і повноцінний білок з продуктів розщеплення. Деякі інфузорії здатні розщеплювати кліт- ковину та синтезувати вітаміни групи В. Мета досліду: ознайомитися з різними видами інфузорій, їх роз- мірами, характером рухів. Підрахувати кількість інфузорій в 1 мл вмісту рубця. Для роботи необхідно: свіжий вміст рубця, мікроскопи, предметні й накривні скельця, очні піпетки, стаканчики, шприц з гумовою труб- кою, водяна баня, спиртівка, камери Горяєва, 10\%-й розчин формаль- дегіду. Хід роботи. Краплю рідкої частини вмісту рубця наносять на предметне скельце, попередньо підігріте на спиртівці, прикривають накривним і розглядають під мікроскопом. В досліджуваній кра- плі знаходяться інфузорії (рис. 37) різного розміру і видів, зокрема
інфузорії сімейства Ophryoscolecidae (рис. 37, де 1 — глотка; 2 — хар- чові включення; 3 — ендоплазма; 4 — анальна трубка; 5 — порошиця; 6 — скоротлива вакуоля; 7 — макронуклеус; 8 — мікронуклеус; 9 — скелетна пластинка). В міру охолодження краплі рух інфузорій спо- вільнюється.
100 великих квадратах камери. Кількість інфузорій в 1 мл вмісту рубця обчислюють за такою фор- мулою:
100
Рис. 36 або n 5000 ,
де п — число підрахованих інфузорій в 100 великих квадратах сітки; 2 — розведення формальдегідом. В середньому в 100 великих квадратах нараховується від 90 до 180 інфузорій. Контрольні запитання 1. Назвати особливості травлення в передшлунках жуйних? 2. Які жирні кислоти утворюються в рубці та їх значення? 3. Які мікроорганізми спостерігаються в рубці жуйних тварин та їх зна- чення?
Робота 16. Спостереження за процесом жуйки Жуйний період складається з відригування з’їденого корму пере- жовування його і зворотного проковтування. Тривалість жуйного пе- ріоду становить 30–50 хв. У дорослих жуйних тварин протягом доби спостерігається 6–8, а у телят — до 16 жуйних періодів. Мета досліду: ознайомитися з процесом жуйки у тварин. Для роботи необхідно: жуйна тварина, секундомір, ручка (олі- вець), аркуш наперу. Хід роботи. При дослідженні жуйки необхідно звернути увагу на кількість жуйних рухів при пережовуванні однієї грудки корму, кіль- кість жуйних періодів, їхню тривалість. Дослідник стає зліва від тва- рини і спостерігає за переміщенням відригнутого корму по стравоходу від грудної порожнини до голови. Тварина під час відригування витя- гує шию. Хвилеподібне скорочення стравоходу добре помітне під час руху відригнутого корму в ділянці лівого яремного жолоба. Жуйка яв- ляє собою рефлекторний акт, який тісно пов’язаний з станом здоров’я та функціональною діяльністю передшлунків і сичуга тварини. При- пинення жуйки на довгий час призводить до порушення травлення. Контрольні запитання 1. Фізіологічний механізм жуйки. 2. Жуйний період і його тривалість. 3. Який механізм жуйки? Робота 17. Дослідження моторної функції рубці Корм в рубці жуйних перемішується і просувається від його переддвер’я до сичуга завдяки сильним скороченням м’язів перед- шлунків. М’язи у стінці рубця розміщені в різних напрямках (віяло подіб- но). Спочатку скорочується стравохідний жолоб і сітка, а потім ру- бець. Мета досліду: вивчити моторну діяльність рубця жуйних тварин. Для роботи необхідно: корова, сіно, буряк, румінограф Горянової, секундомір.
Хід роботи. Скорочення рубця досліджують в ділянці лівої голо- дної ямки, надавлюючи кулаком правої руки на черевну стінку. Кож- ні 2 хв у великої рогатої худоби відбувається 2–5 скорочень рубця, у вівці — 3–6, у кози — 2–4. При скороченні м’язів рубця відчувається тиск на руку дослідника. Моторна діяльність рубця вивчається за допомогою румінографа. Для цього в ділянці лівої голодної ямки тварини закріплюють румі- нограф і записують скорочення рубця протягом 5–8 хв. Більші хвилі на румінографі відображають скорочення рубця, малі — обумовлені дихальними рухами. Скорочення рубця записують в голодної тва- рини, а потім при годівлі, одержані дані румінограми аналізують. У фістульних тварин реєструють скорочення рубця через фістулу. На рис. 38 цифрою 1 позначено хвилі, обумовлені скороченням черевних м’язів під час дихання; 2 — момент відригування жуйки; 3, 4 — перис- тальтичні та антиперистальтичні скорочення рубця.
Рис. 38 Контрольні запитання 1. Які методи дослідження рухової функції рубця? 2. Які фактори впливають на рухову функцію рубця? 3. Яке значення рухової функції рубця?
Робота 18. Евакуаторна функція шлунка Вміст шлунка надходить в дванадцятипалу кишку порціями через почергове відкриття і закриття пілоричного сфінктера. Вміст шлунка надходить до кишечника тоді, коли він стає напіврідким або рідким. В шлунку грубий корм затримується 8–10 год, а вода і рідка їжа за- лишають шлунок за 2 год. На евакуацію вмісту шлунка в кишечник впливає низка факторів: вид корму, консистенція, рН, осмотичний тиск, температура, ступінь наповнення дванадцятипалої кишки. Перехід вмісту шлунка в дванадцятипалу кишку можна спо- стерігати на собаці з фістулами шлунка і дванадцятипалої кишки. Мета досліду: вивчити евакуаторну функцію шлунка. Для роботи необхідно: собака з фістулою шлунка (за В. О. Басо- вим), станок для фіксації тварини, 1\%-й розчин соди, 0,3\%-й розчин соляної кислоти, 10\%-й розчин глюкози, молоко, олія, рідка манна каша, водопровідна вода, плитка, термометр, гумова трубка з лійкою, затискач, мірний циліндр. Хід роботи. Вивчення евакуаторної функції шлунка краще прово- дити в собаки з двома фістулами — шлунка і дванадцятипалої кишки. Перед дослідом тварину витримують на голодній дієті й промивають шлунок. Через зонд в шлунок собаці вводять 500–800 мл теплої води при відкритій трубці дванадцятипалої кишки. Воду, що витікає з цієї фіс- тули, збирають і вимірюють. Відмічають час повного переходу води до дванадцятипалої кишки. Евакуаторну функцію шлунка можна вивчати на собаці й з од- нією фістулою. Собаку витримують на голодній дієті. Шлунок про- мивають теплою водою. У фістулу шлунка вставляють корок з скля- ною трубкою, яку з’єднують гумовою трубкою з лійкою. Через лійку в шлунок вливають 200 мл теплої (30–35°С) водопровідної води. Через 10 хв відкривають затискач на трубці, зливають воду з шлунка, вимірюють її кількість. Потім цю воду знову вливають у шлу- нок і через 10 хв випускають в мірний циліндр. Визначають кількість води, що пройшла з шлунка в дванадцятипалу кишку; за 20 хв дослі- ду. Дослід повторюють у тій послідовності при введенні в шлунок 200 мл 10\%-го розчину глюкози, 200 мл 3\%-го розчину соляної кислоти, 200 мл 1\%-го розчину соди і 200 мл олії. Будують криві швидкостей
евакуації цих речовин і порівнюють між собою. Переконуються в тому, що перехід вмісту з шлунка в кишечник залежить від хімічних і фізичних властивостей вмісту (рН, виду корму, продуктів гідролі- зу, температури, консистенції). Швидше за все переходить з шлунка вода, а довше в ньому затримується жирна їжа. Це пов’язано з виді- ленням ентерогастрону, який гальмує моторику та евакуацію вмісту. Контрольні запитання 1. Суть пілоричного рефлексу. 2. Які фактори впливають на евакуацію вмісту шлунка в кишечник? Робота 19. Запис моторики шлунка в собаки Стінка шлунка тварини складається з чотирьох шарів: серозного, м’язового, підслизового і слизового. М’язовий шар складається з трьох шарів, які розміщені у поздовжньому, поперечному і косому напрямках. Рухи шлунка обумовлено скороченням цих м’язів. Розрізняють два види скорочення м’язів шлунка: тонічні й ритміч- ні. За ритмічних скорочень м’язи шлунка періодично скорочуються і розслаблюються. Хвиля скорочень починається від кардіальної час- тини шлунка і поширюється до пілоричної його частини. При цьому їжа перемішується, просочується шлунковим соком і пересувається в бік кишечника. В разі тонічних скорочень мускулатура фундальної частини шлунка залишається напруженою. Вміст шлунка направля- ється до пілоричної частини. Мета досліду: ознайомитися з одним з методів реєстрації ско- ротливої функції шлунка. Записати моторну активність шлунка в со- баки. Для роботи необхідно: собака з фістулою шлунка (за В. О. Басо- вим), станок для фіксації тварини, гумовий балончик, капсула Ма- рея, гумова трубка, скляна трубка, кімограф, гумова груша, затискач. Хід роботи. Собаку з фістулою шлунка витримують на голодній дієті. Промивають шлунок теплою водою і ставлять її в станок. Че- рез фістулу вводять гумовий балончик, з’єднаний гумовою трубкою з капсулою Марея. Гумовою грушею нагнітають повітря в систему трубок і капсулу Марея (рис. 39). Перо капсули Марея підводять до
закопченої плівки кімографа і записують рухи шлунка. Одержують гастрограму з характерною голодною періодикою. Потім собаку году- ють, повторно записують і відмічають зміну в моториці шлунка.
Рис. 39 У кров собаці вводять 20 мл 40\%-го розчину глюкози. Проводять запис моторики шлунка. Спостерігають за припиненням голодної пе- ріодики на деякий час, незважаючи на те що шлунок, як і раніше, за- лишається порожнім. Пояснюють механізм цього явища. Контрольні запитання 1. Назвати види скорочень шлунка та яке їх значення. 2. Як регулюється моторика шлунка?
Робота 20. Спостереження перистальтики кишок в гострому досліді Рухи тонкого кишечника зв’язані з розміщенням в ньому гла- деньких м’язових волокон. В кишечнику є поздовжні й кільцеві м’язові волокна. Коли вони скорочуються, вміст переміщується по кишечнику. При цьому рухи кишки бувають: перистальтичні, маят- никоподібні, ритмічна сегментація і антиперистальтичні. Мета досліду: простежити за рухами тонкого і товстого кишеч- ника. Для роботи необхідно: кролик, ефір, розчин Рінгера, фіксаційний столик, маска для наркозу, набір хірургічних інструментів, нитки, термометр, ванна, індукційна котушка, акумулятор.
Кролика вбивають. Витягують тонкий і товстий кишечник. Помішають його в іншу посудину з теплим розчином Рінгера. Кшлечник скорочується. На рис. 40 пока- зано маятникоподібні (д), перистальтичні скорочення (б) та ритмічну сегментацію ки- шечника (в). Рис. 40 Контрольні запитання 1. Назвати види скорочень кишечника. 2. Які фактори впливають на скорочення кишечника?
Робота 21. Скорочення ізольованого відрізка тонкої кишки Ділянка кишки, видаленої з організму, зберігає здатність до ско- рочення, що обумовлено високою ступінню збудливості м’язів кишеч- ника та наявністю в його стінці нервових сплетень. Між м’язовими волокнами розміщується нервове сплетення Ауербаха, а між слизо- вою оболонкою і м’язовою — сплетення Мейснера. Кишечник іннер- вується гілками блукаючого і симпатичного нервів. Мета досліду: спостереження за рухами ізольованої ділянки кишки. Для роботи необхідно: відрізок кишки, розчин Рінгера, розчин ацетілхоліну 1:1000, стакан, банка для води, скляна трубка з гачком, штатив, пінцет, нитки, голка, міограф, кімограф.
ють на штативі. Другу петлю кишки прикріплюють до записувального ва- желя. Кишку занурюють в стакан з теплим (38–39°С) розчином Рінгера і одночасно пропускають повітря за допомогою гумової груші, з’єднаної з капіляром скляного гачка. На стрічці кімографа записують перистальтичні рухи. Спостереження за перистальти- кою ведуть протягом 15–20 хв. У розчин Рінгера додають 2–3 краплини розчину ацетилхоліну і змі- шують. При цьому спостерігається підвищення тонусу і збільшення амп- літуди скорочень кишки. Рис. 41
Для відновлення тонусу кишки в стакан наливають чистий роз- чин Рінгера, потім додають 2–3 краплини адреналіну. Реєструють ослаблення тонусу і скорочення кишки. Парасимпатична нервова система та її медіатори посилюють пе- ристальтику кишок, а симпатична нервова система — сповільнює. Контрольні запитання 1. Як регулюється перистальтика кишечника? 2. Чому видалена ділянка кишки з організму зберігає здатність до ско- рочення? Робота 22. Дослідження ферментативної дії соку підшлункової залози Сік підшлункової залози містить ферменти на білки, жир і вуг- леводи. Протеолітичний фермент трипсин виділяється в неактивній формі — трипсиногену, який під дією ентерокінази переходить у трипсин. Він діє у слабколужному, нейтральному і слабкокислому середовищі. Підшлункова ліпаза активується жовчю. Амілаза виді- ляється підшлунковою залозою в активній формі. У великої рогатої худоби за добу виділяється 6–7 л підшлункового соку, у вівці — 0,36, у свині — до 8 л, у собаки — 200–300 мл. Мета досліду: ознайомитися з дією ферментів соку підшлункової залози. Для роботи необхідно: сік підшлункової залози, відрізок двана- цятипалої кишки, м’ясо жаби, молоко, 2\%-й розчин пептону, бромна вода (4\%-й розчин брому у воді), 10\%-й розчин їдкого натрію, 0,3\%- й розчин мідного купоросу, спиртовий розчин фенолфталеїну, 1\%-й крохмальний клейстер, 1\%-а суспензія сирого крохмалю, розчин Лю- голя, жовч, штатив з пробірками, спиртівка. Хід роботи. Протеолітична активність підшлункового соку. Бе- руть три пробірки. В кожну наливають по 3 мл неактивного соку. В пробірки № 1, 3 додають по 10 крапель кишкового соку або зіскобле- ної слизової оболонки дванадцятипалої кишки. У пробірки № 1, 2 до- дають по шматочку фібрину або м’яса жаби. В пробірку №3 додають 2 мл 2\%-го розчину пептону. Пробірки ставлять у водяну баню або термостат з температурою 37–39°С. Через 30–40 хв з вмістом пробі- рок № 1, 2 проводять біоретову реакцію (див. роботу 10).
Рожеве забарвлення у пробірці № 1 вказує на часткове перет- равлення білка (наявність пептидів). Вміст пробірки № 2 набуває фіолетового забарвлення, що доводить наявність білка. До вмісту пробірки №3 (реакція на амінокислоти) додають 0,5 мл бромної води. Рідина забарвлюється в червоно-фіолетовий колір, що свідчить про наявність амінокислот (триптофану). Дія підшлункової ліпази на жир. Беруть три пробірки і готують розчини. Пробірка № 1: 3 мл кип’яченого молока + 2 мл підшлункового соку + 5 крапель жовчі + 3 краплини фенолфталеїну (з’являється ро- жеве забарвлення). Якщо розчин не забарвлюється, додають кілька краплин 1 \%-го розчину соди. Пробірка № 2: 3 мл кип’яченого молока + 2 мл кип’яченого під- шлункового соку + 5 крапель жовчі + 3 краплини фенолфталеїну. Пробірка № 3: 3 мл кип’яченого молока + 2 мл підшлункового соку + 3 краплини фенолфталеїну. Пробірки ставлять у водяну баню, або термостат з температурою 37–39°С. Через 30–40 хв перевіряють забарвлення розчинів. У пробір- ці № 1 рожеве забарвлення зникає внаслідок утворення кислих про- дуктів перетравлювання молочного жиру, жирних кислот і гліцерину. В пробірці № 2 рожеве забарвлення залишається (фермент зруйнова- ний при кип’ятінні). У пробірці № 3 — забарвлення слаборожеве (по- вільне перетравлювання, оскільки ліпаза без жовчі малоактивна). Дія підшлункової амілази на сирий крохмаль і клейстер. Беруть три пробірки. В кожну наливають по 3 мл підшлункового соку. Вміст пробірки № 2 кип’ятять і охолоджують. У пробірки № 1, 2 додають по 2 мл 1\%-го крохмального клейстеру, а в пробірку № 3 — 2 мл 1\%-ї сус- пензії сирого крохмалю. Вміст пробірок перемішують. Пробірки № 1, 2 ставлять у водяну баню, або термостат з температурою 37–38°С на 15–20 хв, а пробірку № 3 на 30–40 хв. Потім у пробірки № 1, 2 дода- ють по 3 краплі розчину Люголя. Переконуються у відсутності крох- малю у пробірці № 1 (синє забарвлення відсутнє). У пробірці № 2 крохмаль зберігся (синє забарвлення). Через 30–40 хв виймають пробірку № 3 і цим же методом вста- новлюють перетравлювання сирого крохмалю. Контрольні запитання 1. Які ферменти містяться у соку підшлункової залози? 2. Назвати фази виділення соку підшлункової залози.
Робота 23. Дослідження жовчі Жовч утворюється в печінці безперервно. Через печінкову про- току вона надходить в дванадцятипалу кишку під час травлення. До складу жовчі входять: вода, жовчні кислоти, пігменти, холестерин, а також ферменти (амілаза, фосфатаза, протеази), амінокислоти, хло- риди натрію і калію, фосфати, кальцій, залізо, магній. Протягом доби у великої рогатої худоби виділяється 7–9,5 л, у вівці — 300–400 мл, у коней — 6–8 л, у свиней — 2,4–3,8 л жовчі. Мета досліду: вивчити властивості жовчі. Для роботи необхідно: жовч, олія, сірчаний цвіт, лійки, штатив з пробірками, піпетки, паперові фільтри. Хід роботи. Зниження поверхневого натягу розчинів під дією жовчі. Беруть дві пробірки. В пробірку № 1 наливають 5 мл дис- тильованої води, а в пробірку № 2 — таку ж кількість наполовину роз- бавленої жовчі. В кожну з пробірок на поверхню рідини насипають небагато сірчаного цвіту. В пробірці № 1 сірка залишається на по- верхні, а в пробірці № 2 — тоне, що свідчить про зниження поверхне- вого натягу розчину. Завдяки цій властивості жовчі продукти гідро- лізу краще осідають на слизову кишечника і швидше всмоктуються. Вплив жовчі на фільтрацію жиру. Беруть дві пробірки з лійками і ставлять в штатив. У лійках розміщують фільтри, зволожені водою і жовчю. В кожну з лійок наливають по 10 мл олії. Через 30 хв пе- ревіряють стан фільтрації жиру. Там, де фільтр зволожений водою, фільтрація жиру відсутня. Через фільтр, зволожений жовчю, жир фільтрується досить швидко. Емульгування жиру жовчю. Беруть дві пробірки. У пробірку № 1 наливають 3 мл дистильованої води, а в пробірку № 2 — таку ж кількість жовчі. В кожну з пробірок наливають по 1 мл олії й вміст пробірок енер- гійно збовтують. У пробірці з водою жир знаходиться зверху води су- цільним шаром. У пробірці з жовчю утворюється стійка емульсія з жиру, яка утримується тривалий час. При емульгуванні хиру збільшується його поверхня, що сприяє кращому контакту з ферментом ліпазою. Контрольні запитання 1. Де утворюється жовч, який її хімічний склад? 2. Значення жовчі в травленні. 3. Як регулюється жовчовиділення?
Робота 24. Вивчення секреції соку підшлункової залози і жовчі в гострому досліді Мета досліду: прослідкувати за виділенням соку підшлункової залози та жовчі в собаки. Ознайомитися з регуляцією цих процесів. Для роботи необхідно: собака, наркотична речовина, 0,5\%-й розчин соляної кислоти, секретин, розбавлена жовч, операційний стіл, мотузки для фіксації, набір хірургічних інструментів, канюлі, градуйовані скля- ні трубки, гумові трубки, затискачі, трійники, акумулятор, індукційна котушка, мірні стаканчики, електроди, шприц, голки, шовк, вата. Хід роботи. Собаку наркотизують і фіксують на операційному столі черевом догори. Вистригають волосяний покрив і розтинають черевну стінку нижче мечоподібного відростка за середньою ліні- єю черева на довжину 8–10 см. З під правого підребер’я витягують дванадцятипалу кишку з підшлунковою залозою і визначають міс- це перебування великої панкреатичної протоки (див. рис. 34). Слід пам’ятати, що тканина підшлункової залози під час грубих маніпуля- цій руйнується. У велику протоку підшлункової залози вставляють скляну канюлю і за допомогою лігатури закріплюють її. Другу каню- лю вставляють у жовчну протоку. На штативі фіксують дві градуйо- вані скляні трубки, які з’єднують гумовими трубками з канюлями протоки підшлункової залози і жовчної протоки. У центральний кінець стегнової вени вставляють канюлю. Поблизу стравоходу знаходять блукаючий нерв і беруть його на лігатуру нижче гілочки, яка йде до серця. У стегнову вену через канюлю вводять 5–10 мл секретину. Спо- стерігають за посиленою секрецією підшлункової залози. Слабким електричним струмом подразнюють блукаючий нерв. Спостерігають за секрецією підшлункової залози. Через деякий час у дванадцятипалу кишку вводять 10 мл 0,5\%-го розчину соляної кислоти. Вимірюють кількість соку, видаленого під- шлунковою залозою. У дванадцятипалу кишку вводять 10–15 мл 0,5\%-го розчину со- ляної кислоти, а через 10 хв — жовч. Спостерігають за виділенням жовчі. Жовчовиділення відразу посилюється. Одержані дані запису- ють у зошит. Роблять висновки. Контрольні запитання 1. Як регулюється діяльність підшлункової залози? 2. Які фактори впливають на виділення жовчі?
Робота 25. Секреція кишкового соку Кишковий сік в сільськогосподарських тварин виділяється без- перервно. Основним фактором, який викликає секрецію кишкового соку, є механічне подразнення слизової оболонки кишечника. Слід відзначити, що секреція кишкового соку може відбуватися і під час голодної періодичної діяльності шлунково-кишкового тракту. На всій довжині тонкого кишечника в слизовій оболонці розміщено ліберкюнові залози. У верхньому відділі дванадцятипалої кишки є бруннерові залози, які за своєю будовою і складом секрету нагадують залози пілоричної частини шлунка. Є в слизовій оболонці й бокало- видні клітини, які виробляють слиз. Внутрішня поверхня тонких ки- шок вкрита ворсинками. Механічні й хімічні подразники діють на нервові утворення в стінці кишечника (мейснерові та ауербахові сплетення). Мета досліду: ознайомитися з методикою отримання кишкового соку. Простежити за впливом механічних й хімічних подразників на кишкову секрецію. Для роботи необхідно: собака або інша тварина з ізольованою киш- кою за Тірі-Велла, кульки з вовни, 0,2\%-й розчин соляної кислоти, гу- мова трубка з дірочками, скляна лійка, мірний циліндр, стакани. Хід роботи. Голодного собаку ставляють в станок. Перед дос- лідом тварину привчають стояти там. Підв’язують скляну лійку під отвори ізольованої кишки. Під лійку ставляють мірний циліндр. Зби- рають порції соку, замірюють його і записують кожні 15 хв, а в кінці досліду будують криву секреції. Сік виділяється під час голодної ді- яльності кишечника. Під час спокою виділення соку не відмічається. Голодні скорочення повторюються через кожні 1,5–2 год і тривають 15–30 хв. Вводять гумову дренажну трубку з дірочками в ізольовану киш- ку (краще в оральний отвір). Сік головним чином витікає з ділянки кишки, в яку введено дренажну трубку. Через 15 або 30 хв визнача- ють кількість виділеного кишкового соку і порівнюють з кількістю соку, добутого під час голодної діяльності кишечника. Вводять в отвір кишки 2–3 невеликі кульки з вовни. Спосте- рігають, що через деякий час вони виходять із значною кількістю рід- кого кишкового соку.
Вливають в кишку 0,2\%-й розчин соляної кислоти і промивають її фізіологічним розчином. При цьому спостерігається енергійне со- ковиділення. Роблять висновки. Контрольні запитання 1. Які методи отримання кишкового соку? 2. Причини, які обумовлюють виділення кишкового соку. Робота 26. Ферментативні властивості кишкового соку Кишковий сік — безбарвна, мутнувата рідина, що складається з 97,6\% води, 0,8\% білка, інших органічних 0,73\% і мінеральних 0,87\% сполук. Густина кишкового соку 1,005–1,015, рН 7,4–5,7. В кишково- му соку містяться ферменти, що діють на проміжні продукти розщеп- лення білків і вуглеводів. За своїм складом сік неоднаковий в різних ділянках тонких кишок. В дистальному напрямку голодної кишки рівень секреції соку і вмісту в ньому ферментів поступово зменшу- ється, а кількість слизу збільшується. Мета досліду: довести ферментативні властивості кишкового соку. Для роботи необхідно: водяна баня (термостат), штатив з пробір- ками, піпетки, 3\%-й розчин пептону (порошок пептону розчиняють у воді, кип’ятять і фільтрують), 4\%-й розчин брому, 7\%-й крохмальний клейстер. Хід роботи. Беруть три пронумеровані пробірки. В кожну налива- ють по 2 мл розчину пептону. До пробірки № 1 додають 1 мл кишко- вого соку, до № 2 — 1 мл шлункового соку, до № 3 — 1 мл підшлунко- вого соку з п’ятьма краплинами кишкового соку. Пробірки ставлять у водяну баню на 40 хв з температурою 40°С. Потім виймають пробірки з водяної бані, в кожну додають 10 краплин 4\%-го розчину брому. В пробірках № 1, 3 бромна вода дає рожеве забарвлення (реакція з амі- нокислотами). Дають пояснення. Беруть дві пробірки. В одну наливають некип’яченого, а в іншу — кип’яченого кишкового соку. Потім додають крохмального клейстеру і ставляють в теплу воду (40°С) на 30 хв. Витягують пробірки і спостерігають, що в пробірці з некип’яченим кишковим соком крохмаль поступово зникає. Дають пояснення.
Для досліду беруть свіжий кишковий сік, отриманий в по- передньому досліді. При його відсутності готують екстракт слизової оболонки. Зняту свіжу слизову оболонку заливають п’ятикратним об’ємом 87\%-го гліцерину і витримують 2 доби. Після чого додають 3 об’єми води і центрифугують для відділення осаду. Контрольні запитання 1. Склад і властивості кишкового соку. 2. Які ферменти містяться в кишковому соку? Робота 27. Вивчення механізму всмоктування в гострому експерименті Всмоктування — складний фізіологічний процес, при якому по- живні речовини транспортуються через слизову оболонку шлунково- кишкового тракту в кров або лімфу. При цьому організм одержує всі необхідні речовини для енергетичних і пластичних процесів. Речовини всмоктуються завдяки таких процесів, як фільтрація, дифузія і осмос. У різних відділах травного тракту слизова оболонка має різну здатність всмоктувати поживні речовини. Основне всмоктування по- живних речовин відбувається в тонкому кишечнику. Воно зумовлю- ється морфофункціональними особливостями слизової оболонки ки- шечника (велика поверхня) та наявністю у хімусі кишечника великої кількості продуктів гідролізу та води. Мета досліду: ознайомитися з процесом всмоктування води з гі- потонічного, ізотонічного і гіпертонічного розчинів кухонної солі в гострому досліді на кролику (собаці). Для роботи необхідно: кролик (собака), 0,1\%-й, 0,9\%-й і 2\%-й роз- чини хлористого натрію, набір хірургічних інструментів, секундомір, штатив, канюлі, градуйована бюретка, затискачі, шовк, гумові трубки. Хід роботи. В наркотизованої тварини (кролик або собака) роз- тинають черевну стінку, витягують й ізолюють відрізок тонкої кишки довжиною 15–20 см (рис. 42). В обидва відрізки кишки вставляють канюлі. Канюлю одного кінця кишки 2 з’єднують гумовою трубкою 3 з градуйованою бюреткою 1, на іншу канюлю надівають гумову
трубку із затискачем 4. Кишку про- мивають. Заповнюють систему тру- бок теплим (38°С) 0,1\%-м розчином хлористого натрію і опускають киш- ку в черевну порожнину. Вимірюють кількість всмоктаного розчину за 10 хв. Дослід повторюють з 0,9\%-м і з 2\%-м розчином хлористого натрію. Швидше за все всмоктується вода з гіпотонічного розчину. З гіпертоніч- ного розчину вода майже не всмок- тується, а об’єм розчину в кишеч- нику може збільшитись за рахунок переходу води з крові. Результати досліду записують у зошит. Роблять висновки.
Рис. 42
Контрольні запитання 1. Які речовини всмоктуються в тонкому відділі кишечника? 2. Яка швидкість всмоктування різних речовин в кишечнику? Робота 28. Дослідження пристінкового травлення в кишечнику Поживні речовини розщеплюються не тільки в порожнині шлун- ково-кишкового тракту, а й на поверхні його слизової оболонки. Таке травлення називається пристінковим, контактним, або мембранним. Вперше це явище було відкрито російським ученим А. М. Уголєвим. Встановлено, що на поверхні ворсинок слизової оболонки тонкої кишки є численні мікро-ворсинки, які можна побачити за допомогою електронного мікроскопа. На цих мікроворсинках адсорбуються фер- менти. В пристінковому травленні переробляються тільки дуже дрібні частинки корму, бо великі не можуть пройти між мікро-ворсинками. Пристінкове травлення значно прискорює як розщеплення пожив- них речовин, так і всмоктування продуктів гідролізу. Пристінкове травлення виявлене в передшлунках жуйних тварин.
Мета досліду: довести стимулювальний вплив шматочка стінки кишки на гідроліз крохмалю амілазою кишкового соку. Для роботи необхідно: свіжі шматочки тонкого кишечника (щура, кролика, птахів та ін.), 1\%-й розчин сахарози або 0,2\%-й розчин крох- мального клейстеру, розчин Рінгера, 10\%-й розчин NаОН, 1\%-й роз- чин мідного купоросу, спиртівка, піпетки, термостат, лід, набір хірур- гічних інструментів. Хід роботи. З стінки голодної кишки вирізають п’ять шматочків площею в 1 см2. Наливають в пробірку 12 мл розчину Рінгера і зану- рюють в нього всі п’ять шматочків кишки. Пробірку ставлять в тер- мостат з температурою 38°С на 10 хв. Наливають в 10 пробірок по 3 мл 1 \%-го розчину сахарози (або 0,2\%-го розчину крохмального клей- стеру) і по 1 мл інкубованого розчину. В пробірки № 6–10 кладуть по шматочку відмитої тонкої кишки. Всі десять пробірок ставлять в термостат з температурою 38°С. Через кожні 3 хв виймають пробірки з серії (№1, 6; № 2, 7 і т.д.) і ставлять їх в холодну воду або сніг. Разом з вмістом кожної пробірки ставлять пробу Троммера на глюкозу.
Звертають увагу на те, що гідроліз крохмалю (або сахарози) від- бувається в пробірках обох серій. Проте в пробірках з шматочком кишки позитивна реакція спостерігається раніше, тобто гідроліз суб- страту йде швидше. Адсорбовані ферменти слизової оболонки тонкої кишки сприяють пристінковому гідролізу крохмалю. Контрольні запитання 1. Пристінкове травлення, його суть і де воно відбувається? 2. Які ферменти беруть участь у пристінковому травленні? 3. Де більше ферментів у хімусі, чи біля стінки кишечника і чому?
|
x n 250
2 1000 ,
