Слуховий аналІзатор

За допомогою аналізатора  слуху організм сприймає  силу, висоту, тембр та місце розташування джерела звука. Сила, або гучність звуку залежить  від розміру тіла, що коливається, амплітуди  його коливан- ня та віддалі до нього. Висота звука пов’язана з частотою коливання тіла. Тембр звука залежить від кількості обертонів та їхньої інтенсив- ності. Напрям  звука визначається двовушним слуханням.

У ссавців слуховий  аналізатор  складається з вуха, де є рецеп- торний апарат, слухового нерва та скроневої зони кори великих  пів- куль.

Робота 169. Визначення гостроти слуху

Мета досліду:  визначити в досліджуваного гостроту слуху — максимальну віддаль, з якої чутно цокання  секундоміра  або годин- ника.

Для роботи необхідно: секундомір або годинник, рулетка, вата.

Хід роботи. В тиші досліджуваний, затуливши ватою ліве вухо, поступово наближається до столу, де цокає секундомір. Рулеткою визначають  найбільшу  віддаль, з якої досліджуваний вперше почув звуки секундоміра.

Такі дослідження проводять  і з правим вухом. Отримані  резу- льтати порівнюють.

Контрольні запитання

1. Складові  частини слухового аналізатора.

2. Фізіологічне значення  зовнішнього  та середнього вуха.

Робота 170. Визначення локалізації звуку

Мета  досліду:  встановити  здатність  досліджуваного визначати місце джерела звуку.

Для роботи необхідно: секундомір, сантиметрова лінійка, фонен- доскоп з трубками різної довжини, камертон, вата.

Хід роботи. Досліджуваний із закритими очима підходить до столу, на якому лежить  секундомір, прислуховується і за звуком се- кундоміра  пальцем  показує  місце його розташування. Помилку ви- значають  лінійкою.  Те ж саме роблять,  затуливши одне вухо ватою. Порівнюють  результати слухання  двома вухами і одним вухом.

Досліджуваний закриває  очі й сідає на стілець спиною до екс- периментатора. У вуха вставляють  оливи трубок фонендоскопа. По- заду досліджуваного до мембрани фонендоскопа підносять камертон, що звучить. Досліджуваний сприймає  звук, який лунає ззаду, по се- редній лінії. Зміщення експериментатором мембрани  фонендоскопа в різні боки не викликає в досліджуваного відчуття зміни розміщен- ня предмета, що звучить. Потім одну з трубок фонендоскопа заміню- ють вкороченою. При цьому досліджуваний відчуває переміщення джерела звуку в бік короткої  трубки. Це пов’язано з тим, що звукові хвилі раніше досягають кортієвого  органа того вуха, до якого звуки надходять з вкороченої  трубки.

Контрольні запитання

1. Будова внутрішнього  вуха.

2. Як тварина визначає напрямок  звуку?

Робота 171. Кісткова і повітряна провідність  звука

Мета досліду: встановити, яка провідність звука вища — кісткова чи повітряна.

Для роботи необхідно: камертон.

Хід роботи. Ніжку камертона, що звучить, прикладають до верхівки черепа і тримають до зникнення відчуття звука. Після цього камертон швидко підносять до зовнішнього  слухового проходу. Звук знову стає відчутним. Це означає, що повітряна  провідність краща за кісткову.

Контрольні запитання

1. Суть явища резонансу.

2. Будова кортієвого  органа та його значення.

Робота 172. Адаптація слухового аналізатора

Мета досліду:  підтвердити в експерименті  здатність слухового аналізатора  до адаптації.

Для роботи необхідно: камертони  в 100–125  коливань  на секунду. Хід роботи. Камертон  приводимо  в рух і підносимо до вуха, три- маючи доти, поки чути звучання. Далі камертон віддаляємо  на 50–60 см і після невеликої паузи повторно наближаємо його до вуха. Дослі- джуваний знову відчуває звук камертона. Виходить, що при тривалій дії звука вухо здатне адаптуватись,  тобто пристосовуватись до звуко-

вого подразнення.

Контрольні запитання

1. Від чого залежить  сила, висота та тембр звука?

2. Фізіологічне значення  євстахієвої  труби.

Робота 173. Зв’язок між слухом  і зором

Мета досліду:  підтвердити в експерименті  зв’язок між сприй- няттям  звукових  та світлових подразнень.

Для роботи необхідно: кишеньковий або ручний  годинник,  елек- трична лампочка.

Хід роботи. На стіл кладуть годинник. Піддослідний набли- жається  до стола  з тим, щоб було чути слабке  цокання  годинника. В цей час вмикають електричну  лампочку. Яскраве світло гальмує сприйняття звуку.

1. Що таке звук?

Контрольні запитання

2. Поясніть, чому яскраве світло гальмує слухове збудження?

НЮХОВИЙ АНАЛІЗАТОР

Нюховий  аналізатор  найдавніший,  що розвивався задовго до по- яви зору та слуху. Адекватним  подразником для нього є газоподібні легкі речовини.

У  ссавців  нюхові  рецептори-клітини  розміщуються в слизовій оболонці задньої частини верхнього носового ходу.

Нюхові рецептори  — це біополярні  нейрони  з видовженими клі- тинними тілами, оточені опорними клітинами. Верхня частина їх виходить  на поверхню  слизової  й закінчується війками.  Аксони ре- цепторних  клітин  збираються  в пучки, проходять  ґратчасту  кістку і вступають  в контакт  з нейронами  цибулин  головного  мозку. Від ци- булин  імпульси  йдуть до ядер амонового  рогу та кори великих  пів- куль.

Робота 174. Адаптація нюхового аналізатора до запахів

Мета  досліду:  підтвердити в експерименті  адаптацію  нюхового аналізатора  до запахів.

Для роботи необхідно: камфорний спирт, настойка йоду.

Хід роботи. Пахучу  речовину  — камфорний спирт або настойку йоду вдихаємо через ніс, а видихаємо  через рот. Через певний час відчуття  запаху  зникає.  Після  зникнення відчуття  запаху  відмічає- мо час, протягом  якого сприймався запах пахучої речовини.  Втрата організмом  сприймання запахів пов’язана із зниженням збудливості рецепторного  апарата.

Швидкість зниження збудливості залежить  від концентрації роз- чинів: чим міцніша концентрація речовини, тим швидше настає зни- ження збудливості рецепторів.

Контрольні запитання

1. Фізіологічний механізм адаптації.

2. Складові  частини нюхового аналізатора.