Методи вивчення травлення в тварин в хронІчних дослІдахТравлення в ротовій порожнині Фістула протоки привушної слинної залози собаки Мета: ознайомитися з методикою отримання слини в хронічних дослідах, вивчити залежність секреторної діяльності привушної слинної залози залежно від якості подразника, визначити в’язкість слини на різні подразники. Для роботи необхідно: піддослідна тварина (собака), наркотичні речовини, набір хірургічних інструментів, тампони, марля, вазелін, фізіологічний розчин, колодій, дезинфікуючі речовини для обро- блення рук, рани, шовний матеріал. Хід операції. Операцію проводять під загальним наркозом. Для собак найкращий наркоз — водний розчин етаміналу натрію. Собаку фіксують до станка черевом до-
Рис. 21
кладено лігатури на вирізаний кружечок слизової; б — накладено шви на слизову отвору протоки). Сосочок і вивідну протоку навкруги зонда на відстані 5 мм від- препаровують разом з слизовою та підслизовою оболонками у вигля- ді кружечка. Потім накладають дві прошивні лігатури і фіксують їх на краю кута рота; одну на передньому, а інші — на задньому кінцях кру- жечка. На відстані 4–5 см від кута рота скальпелем роблять прокол щоки. Через отвір проколу пінцетом Пеана захоплюють обидві ліга- тури, зонд витягують, а лігатури з протокою виводять назовні рани. Щоб запобігти перекручування протоки лігатури розміщують так, щоб передній край кружечка слизової оболонки після виведення прото- ки був тепер ззаду, а задній — спереду. На місці виведеної протоки шкіру зрізають діаметром 8–10 мм, а до її країв підшивають слизову оболон- ку сосочка. В порожнині рота на краю слизової оболонки накладають безперервний шов, а слизову з отвором протоки зшивають вузлуватим швом. Рану змащують стрептоцидовою емульсією і накривають марле- вим тампоном, краї якого закріплюють клеолом. В перші 7–10 днів піс- ля операції в ротову порожнину собаки вливають до 10 мл 0,2\%-го роз- чину соляної кислоти для посиленого слиновиділення та запобігання можливості запального процесу в протоці й зростання її просвіту. Після загоєння рани шви знімають через 10 діб. Через 4 дні піс- ля зняття швів собаку використовують для дослідів. Таким способом роблять фістули підщелепової й під’язикової слинних залоз. Собак з фістулами слинних залоз використовують для вивчення процесів секреції слинних залоз і вироблення рефлексів слиновиділення. Для спостереження над слиновиділенням собаки до шкіри з ви- веденим отвором протоки прикріплюють менделєєвською замазкою скляну лійку з градуйованою пробіркою. Новий метод фістули страховоду Собаку наркотизують морфінохлороформним наркозом, через 25 хв її фіксують на операційному столику. В собаки на рівні 3–5-го шийних хребців розтинають спереду стінку стравоходу на 20–30 мм (рис. 22). У цей розріз вставляють срібну або з нержавіючої сталі фістульну трубку (рис. 23, де а — трубка у вигляді трійника; б — металевий клапан, що затуляє головний хід фістульної трубки) і закріплюють її з обох боків
кисетними швами. Рану стравоходу зашивають, а навколо вивідної час- тини трубки або відростка також накладається кисетний шов.
Рис. 22 На зовнішній стінці стравоходу роблять глибокі насічки і зашива- ють їх вузлуватим швом. В такий спосіб утворюються рубці, що добре фіксують фістульну трубку. Після чого підтягнутий стравохід занурю- ється в рану, зашивається шкіра, загортаються її краї навколо відростка. Через 15 днів рана загоюється. Собаку в цей час годують через фістулу шлунка, яку за 20 днів раніше вшивають за методом Басова.
Рис. 23 відросток закритий гумовою пробкою, яка залишається і під час годівлі собаки, причому їжа до шлунка потрапляє через фістульну трубку. Травлення в шлунку Накладання фістульної трубки на шлунок собаки (за В. О. Басовим) Операція накладання фістульної трубки на шлунок в собаки впер- ше була запропонована російським хірургом В. О. Басовим (1842).
Мета: опанувати операційною методикою накладання фістули на шлунок собаки для вивчення фізіології травлення в хронічних дослі- дах. Для роботи необхідно: собака, набір хірургічних інструментів, наркотичні речовини, шовний та перев’язувальний матеріали, засоби для оброблення рани і рук, фістула, фізіологічний розчин. Хід операції. Собаку під загальним наркозом фіксують на опера- ційному столику черевом догори. Операційне поле готують за прави- лом асептики та антисептики. Відступивши на 2 см від мечоподібного відростка, проводять пошаровий розтин тканин за білою лінією до- вжиною до 8 см і проникають в черевну порожнину. Сальник зміщу- ють в бік, пінцетом Пеана виймають шлунок на стерильну марлеву серветку (рис. 24, а). На передній поверхні шлунка в ділянці великої кривизни в зоні найменшої васкуляризацїї відступають від краю шлунка на 2–3 см, накладають перший серозно-м’язовий кисетний шов еліпсоподібної форми, використовуючи стерильний шовк № 6–8. Серозну та м’язову оболонки шлунка розрізають гострим скальпелем подовж осі кисетно-
го шва, не доходячи до його кінця на 4–5 мм. Надрізають м’язовий шар, захоплюють пінцетом Пеана виступаючу підслизову й слизову оболон- ки шлунка і відрізають їх під кінцями пінцета ножицями (рис. 24, б). По краях отвору рани шлунка вводять фіксуючі гачки. Захопивши за край розрізу вирізкою на диску, обертальним рухом вводять диск в порожнину шлунка. Причому зовнішній диск попередньо скручують з фістульної трубки. Отвір трубки закривають пробкою. Підтриму- ючи фістульну трубку навису, затягують і зав’язують кисетний шов, попередньо вправляючи слизову оболонку в середину за допомогою очного пінцета. Потім накладають другий серозно-м’язовий кисет- ний шов, при затягуванні якого перший заглиблюється всередину (рис. 24, в). Краї серозної оболонки і фістульну трубку протирають тампоном, зволоженим ефіром. Марлеві серветки знімають, а фістульну трубку обтягують і обшивають сальником, шлунок вводять в черевну порож- нину. По боках фістульної трубки на відстані 1–1,5 см на м’язовий шар стінки шлунка накладають дві підтримуючі лігатури, які проводять через сальник і товщу черевної стінки. Фістульну трубку вшивають в просвіт шкірної рани або виводять за допомогою троакара на бокову поверхню шкіри. Очеревину зашивають безперервним швом. Після за- криття черевної рани зав’язують підтримуючі шви, підклавши під них марлеві тампони. М’язи та шкіру зашивають пошарово переривчастим швом. На фістульну трубку накручують зовнішній диск, під який під- кладають марлеві валики змащені іхтіоловою, маззю (рис. 24, г). Підтримуючі шви знімають через добу, а шкірні — на 8 добу після операції. Через 15 діб після операції собаку використовують у хроніч- них дослідах при вивченні процесів травлення в шлунку. Операція малого ізольованого шлуночка (за І. П. Павловим та С. Ю. Ярославом) Дана операція розроблена І. П. Павловим в 1894 р. Ізольований малий шлуночок був одержаний з частини шлунка з максимально по- вним збереженням в ньому кровоносних судин і нервів. Цього дося- гають відрізанням шматка шлунка, коли м’язова та серозна оболонки залишаються з рештою шлунка непошкодженими разом з основною частиною нервових кровоносних шляхів.
Мета: опанувати методику утворення малого ізольованого шлу- ночка собаки (свині) для вивчення процесів травлення в хронічних дослідах. Для роботи необхідно: собака (свиня), фізіологічний розчин, роз- чин йоду, набір хірургічних інструментів, наркотичні речовини, коло- дій, шовний та перев’язувальний матеріали, фістульна трубка, засоби для оброблення рани і рук. Хід операції. Операцію проводять під загальним наркозом. Після підготовки операційного поля роблять розріз довжиною 8–12 см за білою лінією черева між мечоподібним відростком і пупком. Витяга- ють шлунок, на кардіальну і пілоричну частини шлунка накладають гумові затискачі. Шлунок обкладають марлевими серветками, зво- ложеними фізіологічним розчином. На пілоричній частині шлунка намічають лінію розрізу між двома гумовими затискачами, що роз- міщені один від одного на відстані 4 см. Між ними від кардію до піло- руса розрізають обидві стінки шлунка передню і задню, залишаючи невелику ділянку на пілоричній частині для місточка між великим і малим шлуночками (рис. 25, зліва: шлунок собаки; АБ — лінія роз- різу; В — ізольований шмат; 1, 2 — нервові сплетення; справа: А — великий шлунок; а — маленький ізольований шлуночок; 3 — слизова оболонка; 4, 5 — відповідно м’язовий і зовнішній шар; 6 — каучукова трубка на пробці (7) зі скляною трубочкою (8); 9 — шкіра черевної
стінки; 10 — шов, накладений на м’язовий і серозний шари). Потім ізольований шмат шлунка обгор- тають марлею і розрізають слизову оболонку шлунка на містку (пере- шийку). Відсепаровують слизову оболонку в обидва боки від розрізу на відстані 6–7 см і розпочинають формування склепіння і містка. З цією метою накладають по три шви на м’язову і підслизову оболонки з боку малого шлуночка (рис. 26, б). В результаті накладання швів і лігатур слизова оболонка малого шлунка стає підтягнутою до країв його м’язів. Аналогічним способом нак-
Рис. 26 ладають шви на великий шлунок (рис. 26, а), після цього роз- починають формування перехідного містка. Для цього м’язові тка- нини з поверхні фіксують трьома лігатурами (рис. 26, 1–3). Потім закривають порожнини великого та малого шлуночків накладан- ням на слизову та м’язову оболонки відповідно безперервного ки- сетного шва і переривчастого. У верхньому кінці малого шлуночка вшивають фістульну трубку, а її кінець виводять через прокол че- ревної стінки назовні, фіксують фланцем з різьбою або ж вводять дренажну гумову трубку, через яку витікає вміст малого шлуночка. Операційну рану зашивають пошарово: серозну — безперервним, м’язи та шкіру — переривчастим швом з наступним накладанням марлевих валиків. При утворенні ізольованого шлуночка в свині перемичку м’язової оболонки між великим та малим шлуночками на відміну від собак роб- лять з одного наскрізного шва. Шви знімають через 8 діб, а через 14 діб тварину використовують для вивчення секреції, екскреції, регуляції роботи шлункових залоз та одержання чистого шлункового соку. Оскільки методика операції малого шлуночка за І. П. Павловим досить складна, то С. Ю. Ярослав її трохи спростив, і вона виглядає так. На шлунок накладають два довгих пінцети-затискачі (рис. 27,
Рис. 27
а); після розрізу обох стінок шлунка залишається місток. На цій ділянці розрізають слизову оболонку шлун- ка і накладають шви для утворення склепіння (рис. 27, б). При операції краще застосовувати вузлуваті шви на зовнішню стінку слизової оболонки, загортаючи остан- ню всередину шлуночків (рис. 27, в). При цьому між шлуночками по м’язовій обо- лонці накладають дві або три лігатури, гумовими трубка- ми шлунок затискається, а на кровоносні судини накла- дають лігатури. В малий шлуночок не завжди вводи- ли фістульні трубки. Ця ме- тодика операції, як вважає автор, виправдовувала себе і на собаках, і на свинях.
Накладання фістули на рубець жуйних Мета: опанувати хірургічною методикою накладання фістули на рубець жуйних для вивчення травлення в хронічних дослідах. Для роботи необхідно: жуйна тварина, набір хірургічних інстру- ментів, наркотичні речовини, засоби для оброблення операційного поля, рани, рук, перев’язувальний і шовний матеріали, фізіологічний розчин, розчин йоду, фістульна трубка, колодій, гумовий диск. Хід операції. Тварину фіксують на правому боці. Готують опе- раційне поле в зоні лівої голодної ямки, застосовують місцеве наво- каїнове знеболювання за методом міжхребцевої анестезії. Роблять розріз довжиною 6–10 см паралельно до останнього ребра на відстані 6 см.
М’язи роз’єднують пошарово тупим кінцем скальпеля. На оче- ревину після її розрізу накладають пінцет Пеана. Рану розширюють. Руками або пінцетом підтягують в просвіт рани стінку рубця і нак- ладають на нього серозно-м’язовий кисетний шов по діаметру внут- рішнього фланця фістульної трубки. Між стібками кисетного шва стінку рубця розрізають скальпелем або ножицями, фланець вво- дять в розріз стінки рубця і зав’язують кисетний шов. Поверх нього, утоплюючи перший, накладають другий серозно-м’язовий кисетний шов і затягують його. Поблизу фістульної трубки на рубець накла- дають кілька прошивних лігатур, що виводять на поверхню шкіри і зав’язують так, щоб стінка рубця тісно прилягала до черевної стінки. Кінець фістульної трубки за лігатуру виводять назовні через просвіт операційної рани і фіксують до прошивних лігатур зав’язуванням. Рану зашивають пошарово: серозну оболонку — безперервним швом, м’язи та шкіру — переривчастим швом з валиками. Розкриту рану змащують розчином йоду, присипають порошком стрептоциду, накладають колоїдну пов’язку. З метою герметичності рани на фістульну трубку накладають диск з гумової камери, який притискають до поверхні рани зовнішнім фланцем. На зовнішню по- верхню фістульної трубки нагвинчують пробку з органічного скла. Шви знімають через 10 діб, а через 14 діб після операції піддослідну тварину використовують для вивчення процесів перетравлення кор- му, моторики рубця, процесів всмоктування і екскреції, а також ролі мікрофлори в травних і обмінних процесах. Утворення ізольованого рубця у вівці (за О. П. Гридіним) Мета: опанувати операційною методикою утворення ізольованого рубця у вівці для вивчення травлення в хронічних дослідах. Для роботи необхідно: піддослідна тварина (вівця), набір хірургіч- них інструментів, наркотичні речовини, засоби для оброблення рук і рани, розчин йоду, фізіологічний розчин, пеніцилін, перев’язувальний і шовний матеріали. Хід операції. Тварину фіксують на правому боці. Проводять між- хребцеву та місцеву анестезію, готують операційне поле в зоні лівої го- лодної ямки. Пошаровий розтин черевної стінки роблять паралельно
до останнього ребра на відстані 6 см довжиною до 10 см. Шкіру та м’язи розрізають скальпелем, а очеревину — ножицями. Рану розширюють раневими гачками, в її просвіт виводять каудально-дорсальний слі- пий виступ рубця, стінка якого найтовща. На рубець довжиною 12 см накладають два паралельних шви, шириною зверху 8 см та 5 см знизу, з наступним утворенням тканинного місточка. В зоні місточка роб- лять розріз слизової оболонки і відпрепаровують її в обидві боки на відстань 1,5 см. Краї серозно-м’язового місточка загортають всереди- ну і зашивають вузлуватими швами, не травмуючи нервово-судинні шляхи. Зі стінок вирізають ділянки рубця, формують ізольований рубець; слизову оболонку зшивають безперервним швом і вгортають всередину, серозно-м’язові тканини прошивають вузлуватими швами шовку, а краї ізольованого рубця — кетгутом. В ізольований рубець вшивають фістульну трубку і фіксують. Ка- нюлю виводять на поверхню шкіри через троакар. Шви на черевну стінку накладають пошарово: на слизову оболонку — безперервний, а на м’язово-серозну — вузлуватий. Шкіру зашивають переривчастими швами з валиком. Шви знімають через 9 діб, а на 14 добу піддослідну тварину ви- користовують для вивчення процесів всмоктування, секреції та екс- креції. Для підтримання природного стану слизової оболонки ізольо- ваного рубця в його порожнину періодично вводять 3,45 мл оцтової та 1,1 мл пропіонової кислот з доданням бікарбонату натрію з рН 6. Даний розчин доводять дистильованою водою до об’єму 500 мл з на- ступним доданням тимолу. Травлення в кишечнику Ізоляція відрізка кишечника в свиней за методом Тїрі–Велла Мета: опанувати операційну методику ізолювання ділянки тон- кого кишечника в свині для вивчення фізіології травлення в хроніч- них дослідах. Для роботи необхідно: піддослідна тварина (свиня), наркотичні речовини, засоби для оброблення рук, розчин йоду, фізіологічний розчин, набір хірургічних інструментів, шовк, марля, вата.
Хід операції. Операцію роблять під загальним наркозом. Тварину фіксують черевом догори й готують операційне поле. Черевну порожнину розтинають пошарово. В просвіт рани виводять ді- лянку тонкої кишки довжиною 20–30 см. В місцях резекції кишки накладають по два серозно-м’язових кисетних шви з обох боків на відстані 1 см. На рис. 28 заштриховано петлю верхнього відділу тонкої кишки, під- готовлену до ізоляції. Вертикальні лі- нії зазначають місця розрізу кишки: 1, 2 — передній та задній відділи кишки зашивають і з’єднують ентероентеросто- мозом, відкриті кінці ізольованої киш- ки а (задній) та б (передній) виводять на поверхню черева (3 — підшлункова залоза). Внутрішні шви перев’язують, кишку перерізають і вирізають з обох боків ділянку кишки.
Рис. 28
Рис. 29 На відрізки основного кишечника накладають кишкові жоми, кінці кишечника дезинфікують, зшивають за методом «бік в бік», відновлюючи прохідність кишечника. Кінці ізольованого кишечника виводять назовні, попередньо звузивши їх, слизову оболонку підшивають до м’язів кишечника серозно-м’язовими вузлуватими швами (рис. 29, позначення анало- гічні рис. 28). Рану між кінцями ізольованого кишечника зашивають пошарово: очеревину — безперервним, м’язи й шкіру — переривчастим швами. Шви знімають через 8 діб. Через 14 діб піддослідну тварину з ізольованим відрізком кишечника за методом Тірі-Велла вико- ристовують для вивчення секреторно-екскреторних процесів всмок- тування й моторики кишечника.
Методика накладання зовнішніх кишкових анастомозів у великої рогатої худоби (за О. Д. Синєщоковим) Мета: опанувати хірургічну методику утворення кишкових анас- томозів для вивчення фізіології травлення в хронічних дослідах. Для роботи необхідно: тварина, наркотичні речовини, засоби для оброблення рук, розчин йоду, фізіологічний розчин, стрептоцид, набір хірургічних інструментів, фістульні й гумові трубки, перев’я- зувальний і шовний матеріали. Хід операції. Тварину під загальним наркозом фіксують на ліво- му боці, в зоні голодної ямки готують операційне поле. Розрізають черевну стінку довжиною до 10 см ззаду останнього ребра паралельно до нього на відстані 2–3 см. Через розріз підтягують дванадцятипалу кишку, знаходять велику протоку підшлункової залози, відступивши 5 см нижче протоки, роблять непрохідність кишки, перерізаючи її. Впоперек кишки на відстані 1 см один від одного накладають чотири кисетних шви. Внутрішні кисетні шви накладають через всю стінку кишки, а зовнішні — через серозну оболонку. Внутрішніми швами кишечник перев’язують і між ними перерізають кишку, а зовнішніми після інвагінації кишечника зашивають кінні кишки.
внішнього містка; 2 — гумова труб- ка, що з’єднує фістули; 3 — місце, де створюється непрохідність кишки; 4 — протока підшлункової залози; 5 — дванадцятипала кишка; 6 — че- ревна стінка; 7 — жовчна протока; 8 — печінка; 9 — стравохід; 10 — шлу- нок; 11 — пілорична частина шлун- ка). Рис. 30
Поверхню кишок навколо канюлі змащують 3\%-м розчином аміа- ку, йодом і присипають порошком стрептоциду. Рану черевної стінки зашивають пошарово і накладають марлевий валик. Кінці обох виведених фістульних трубок з’єднують гумовою трубкою. Необхідно щоб оральна фістульна трубка розміщувалася трохи вище за каудальну з метою полегшення прохідності хімусу че- рез анастомоз. Через тонкостінну прозору гумову або скляну трубку можна спо- стерігати хвилеподібне періодичне проходження хімусу через анас- томоз. Під час дослідів на анастомованих тваринах можна підрахувати кількість хімусу і вивчити його хімічні показники. Для одержання хімусу з анастомозу необхідно його роз’єднати, а на кінці фістуль- них трубок одягти гумові трубки довжиною 40 см. Кінець подаючої фістульної трубки занурюють в посудину, а на кінець прийомної закріплюють лійку, через яку виливають в кишечник невикориста- ний для дослідів хімус. Кількість хімусу, що надходить, враховують через кожні 5 хв. З кожної проби беруть відповідну кількість хімусу (0,5–5\%) для складання погодинних і добових проб, а також хімічних аналізів. Таким чином, завдяки методиці зовнішніх кишкових анастомо- зів досліджено багато важливих фізіологічних і біологічних процесів травлення в різних відділах травного тракту. Ця методика дозволяє вивчити як сумарну кількість травних соків головних травних залоз (слинних, шлункових, підшлункової залози та печінки), так і проце- си евакуації хімусу та всмоктування поживних речовин в шлунково- кишковому тракті. Накладання додатково ілеоцекального анастомозу дає можли- вість детально вивчити травлення, зокрема в тонкому й товстому ки- шечниках. Методика зовнішніх кишкових анастомозів дозволяє вивчити об- мінні функції між органами травлення і кров’ю (проміжний обмін). При цьому в дослідах враховують: кількість прийнятого корму твариною протягом доби; добову кількість хімусу, що пройшов че- рез анастомози, та калу. На основі хімічного аналізу корму, хімусу, калу можна обчислити коефіцієнти перетравлення поживних речо- вин, зокрема в шлунку, тонких і товстих кишках, кількість речовин,
що всмокталась в кишечник або виділених з крові речовин в травний канал. Накладання фістули на протоку підшлункової залози в собаки (за І. П. Павловим) Мета: опанувати операційною методикою накладання фістули на протоку підшлункової залози для вивчення її секреторної функції в хронічних дослідах. Для роботи необхідно: собака, наркотичні речовини, засоби для оброблення поля операції, рук, набір хірургічних інструментів, шовк, марля, вата, йод, фізіологічний розчин, фістула. Хід операції. Операцію роблять під загальним наркозом. Собаку фіксують на лівому боці. Операційне поле готують в ділянці правого підребер’я, для цього його тканини розтинають пошарово довжиною до 10 см. В просвіт рани підтягують дванадцятипалу кишку 1 і під- ходять до великої протоки 5 підшлункової залози, що знаходиться на відстані 3–4 см вище кута, утвореного дванадцятипалою кишкою і вільним кінцем підшлункової залози 4. Поряд з малою протокою та спільним її отвором З знаходиться жовчна протока 2 і спільний отвір
роблять надріз серозно-м’язової оболонки кишки в формі трикутни- ка, до країв якого підшивають три лігатури (рис. 32).
Дванадцятипалу кишку зашивають пошарово слизово-м’язово- серозними швами з наступним підшиванням її двома підтримуючи- ми швами до очеревини і закріплюють лігатурами, що пропускають через товщу черевної стінки. Через вільний лівий край рани виводять вирізаний шматочок кишки з відпрепарованою протокою, яку закріплюють на поверхні шкіри лігатурами з лівого боку. Слизову оболонку підшитої ділянки кишечника вишкрябують, а підслизову — змащують розчином йоду. Черевну рану потрібно починати зашивати з очеревини без- перервним швом, решту рани — пошарово. Щоб протока вільно про- ходила через черевну стінку, не стискувалася ні м’язами, ні швами, але тісно прилягала до країв шкіри, для цього з шкіри вирізають не- великий шматочок, що дорівнює шматочку кишки з протокою, і за- кріплюють швами. При пришиванні протоки потрібно усунути її на- тягування або перекручування. Для збирання підшлункового соку через протоку вставляють фіс- тульну трубочку з канюлею. Шви знімають через 7 днів, а через 14 собаку використовують для вивчення секреторної діяльності підшлункової залози в хронічних дослідах. За оперованими собаками потрібний ретельний догляд, оскільки посилена секреція після операції виснажує тварину, а секрет під- шлункової залози роз’їдає шкіру. Для усунення цих ускладнень під- дослідній тварині через пряму кишку двічі на день вводять по 20–50 мл 10\%-го розчину соди і щільно підв’язують пробку, щоб закрити вивідну протоку і перешкодити витіканню підшлункового соку. Со- бак після годівлі на три години ставлять в станок і закривають про- току зазначеним методом. Оперованим собакам обов’язково потрібно регулювати дієту. Накладання фістули на жовчний міхур і дванадцятипалу кишку в свійських птахів (за В.М. Шевчуком) Для вивчення процесів жовчовиділення в свійських птахів у хро- нічних дослідах В. М. Шевчук під керівництвом професора С. Ю. Яро- слава опрацював Y-подібну жовчно-дуоденальну фістульну трубку і
методику її накладання на жовчний міхур і дванадцятипалу кишку при перев’язаних та перерізаних протоках в індиків і гусей. Фістульна трубка готується з оргскла. Канал її має форму патрон- ника, а два вкладиші — форму патронів, чим забезпечується гермети- зація і запобігається просочування хімусу з дванадцятипалої кишки в порожнину фістули. Мета: опанувати хірургічною методикою накладання фістули на жовчний міхур і дванадцятипалу кишку в птахів. Для роботи необхідно: птах, засоби для оброблення операційного поля, рани, рук, фістула, набір хірургічних інструментів, перев’я- зувальний і шовний матеріали. Хід операції. За добу до операції птахів не годують. Птаха без нар- козу фіксують на лівому боці з витягнутою назад лівою кінцівкою і вільною правою. З правого боку черевця в ділянці останніх ребер ви- скубують пір’я. Операційне поле миють теплою водою з милом, про- тирають стерильним фізіологічним розчином і обробляють йодовим спиртом. Пошаровий розтин тканин черевної стінки довжиною 4 см починають від кута, утвореного останнім ребром і латеральним краєм грудної кістки, відступивши 0,5–1,0 см в напрямку лобкової кістки. Повітряні мішки відпрепаровують від країв сальника і відтампонову- ють в напрямку хребта, і в просвіт рани підтягують висхідне коліно дванадцятипалої кишки, одночасно на синусно-кишковий і міхурово- кишковий жовчні протоки накладають дві лігатури, між якими ро- блять розріз. Верхівку жовчного міхура захоплюють пінцетом Пеана, проколюють його ін’єкційною голкою і відсмоктують жовч. У просвіт жовчного міхура через верхівковий розріз вводять двофланцевий жовчний відросток фістули, який фіксують двома лігатурами. Першу лігатуру затягують повністю перед нижнім фланцем, чим запобігають надходженню жовчі в черевну порожнину, а другу лігатуру настром- люють між нижнім і верхнім фланцями. Завдяки цьому не порушу- ється живлення тканин на місці та нижче її накладання, запобігається їх некроз. Однак виникає місцеве асептичне запалення стінок жов- чного міхура, де утворюється сполучно-тканинне кільце, яке міцно утримує відросток фістули в жовчному міхурі. На дванадцятипалу кишку на відстані 0,7–1,0 см від місця впа- діння жовчних протоків і протоки підшлункової залози накладають кисетний серозно-м’язовий шов. Між його стінками роблять розріз
і в просвіт кишки вводять еліпсоподібний фланець дуоденально- го відростка фістули. Шов затягують, а зверху на нього накладають інший — занурюючий шов. Через прокол між нижнім краєм рани і латеральною поверхнею латеральної кістки виводять різьбовий кі- нець тіла фістули назовні. Рану закривають пошаровим очеревинним безперервним м’язовим вузлуватим і шкірним вузлуватим швами з валиками. На кінець фістули нагвинчують зовнішній дископодібний фла- нець і патрубок з гумовою трубкою і жовчоприймачем. Жовч вільно виходить з міхура в жовчоприймач протягом доби, а з нею і слиз — результат операційного втручання (рис. 33, де а — в період між до- слідами; б — під час дослідів: 1 — корпус фістули з дуоденальним від- ростком; 2 — жовчний відросток; 3 — робоча кришка; 4 — дослідна кришка; 5 — робочий вкладиш; 6 — клапан-піпетка; 7 — дослідний вкладиш; 8 — трубка для введення жовчі в дванадцятипалу кишку в період дослідів; 9 — зовнішній фланець; 10 — жовчний міхур; 11 — печінка; 12 — шприц з канюлею, приєднаний до трубки для введення
Рис. 33
жовчі в дванадцятипалу кишку; 13 — трубка для виведення жовчі в жовчоприймач; 14 — вентральна стінка дванадцятипалої кишки). Через добу після операції проводять огляд і туалет рани, знімають жовчоприймач, дослідну кришку і дослідний вкладиш замінюють ро- бочим вкладишем з клапаном, а на кінець тіла фістули нагвинчують робочу кришку. Тепер жовч, вироблена печінкою, вільно надходить в дванадцятипалу кишку. Прооперованих птахів утримують на суворій післяопераційній дієті, лише на п’яту добу переводять на звичайний раціон. Шви з рани знімають через 7–8 діб, а через 14 діб тварину ви- користовують для вивчення секреторної та екскреторної функцій пе- чінки. Методика накладання фістул на сліпу і ободову кишки в телят раннього віку (за В. Ю. Демченком) Мета: опанувати хірургічною методикою накладання фістули на рубець телят для вивчення травлення в ранньому віці. Для роботи необхідно: теля 10–15-денноговіку, набір хірургічних інструментів, наркотичні речовини, засоби для оброблення операцій- ного поля, рани, рук, фізіологічний розчин, перев’язувальний і шов- ний матеріали, дві фістули, 10\%-на іхтіолова мазь. Хід операції. Тварину фіксують на лівому боці, проводять між- хребцеву анастезію в правій голодній ямці, готують операційне поле. За лінією розрізу тканини знеболюють пошарово 2\%-м розчином но- вокаїну. Розріз роблять вертикально в ділянці правої голодної ямки, від- ступивши 2 см донизу від поперекових відростків поперекових хреб- ців довжиною 10–12 см. Після пошарового розрізу тканин в рану підтягують головку слі- пої кишки. Кишковими жомами віджимають вміст сліпої кишки в бік ободової. Кишкові жоми накладають по-чергово: перший на відстані 10 см від верхівки, а другий — на відстані 6–7 см від першого. На ді- лянці стінки сліпої кишки між жомами накладають кисетний шов, у центрі шва розрізають стінку, а в розріз вставляють нижній фланець фістульної трубки. Затягують кисетний шов навколо фістульної труб-
ки. Відступивши на 0,5 см від першого шва, накладають другий кисет- ний серозно-м’язовий шов і затягують його, утоплюючи перший. На ободову кишку накладають фістульну трубку на відстані 9–10 см від кінця сліпої кишки за такою методикою, як і на сліпу кишку. Обидві фістульні трубки виводять за допомогою троакара на- зовні шкіри і закріплюють верхніми фланцями фістульних трубок. Фістульну трубку ободової кишки виводять в зону голодної ямки на відстані 2 см донизу від поперекових відростків поперекових хребців, а трубку сліпої кишки виводять також в зону голодної ямки, нижче від першої фістульної трубки на 5 см каудально від останнього ребра. Рану зашивають пошарово. Під зовнішні фланці підкладають марлеві валики змащені 10\%-ю іхтіоловою маззю як протизапальним анти- септичним засобом. Після операції призначають 12-добову голодну дієту. Після цього протягом двох діб оперованій тварині випоюють цільне молоко — 1/3 добової норми. З 3-ї по 6-ту добу кількість молока збільшують до 1/2 добової норми. З 7-ї доби тварин переводять на загальний раціон за віком. Шви знімають через 12 діб, а через 14 — тварину використовують для вивчення бродильно-ферментативних та обмінних процесів у товстому кишечнику в телят за віком. Використання катетеризованих тварин в дослідах для вивчення процесів травлення і обміну речовин в сільськогосподарських тварин Методи катетеризації кровоносних судин в сільськогосподарсь- ких тварин є заключним етапом вивчення процесів травлення через проміжний обмін між кров’ю та органами піддослідних тварин. Фіс- тульні методи дозволяють вивчити лише секреторні й бродильно- ферментативні процеси в системі травлення на початковому етапі. Науковці Боровського науково-дослідного інституту фізіології та біохімії сільськогосподарських тварин під керівництвом професора А. А. Алієва революціонізували значною мірою методи фістулювання травного тракту. Ними розроблено і впроваджено низку оригінальних методів з катетеризації кровоносних і лімфатичних судин у великої рогатої худоби, свиней, овець і птиці. А. А. Алієв з своїм колективом
через методи катетеризації відкрив доступ до будь-яких органів і тка- нин організму тварин в хронічних дослідах. Метод катетеризації у відтікаючі і притікаючі крові органів дозволяє вивчити кінетику про- дуктів метаболітів і повністю розкриває процеси травлення, синтезу, асиміляції, дисиміляції, а також механізм трансформації поживних речовин корму в тваринницьку продукцію. Інтенсивний розвиток промислового виробництва полімерних матеріалів дозволяє виготовляти синтетичні тканини й пластмасові трубки різних розмірів, катетери різного розміру та діаметра і лавса- нового судинного протеза. Ступінчаста катетеризація ворітньої системи Для заключного вивчення процесів травлення шлунково- кишкового тракту найдосконалішим методом є ступінчаста кате- теризація. При цьому використовують накладання брижово- го катетера (рис. 34, де В — гілка брижової вени; БВ — брижова вена; ЛО — ліва ободово-кишкова вена; ЗБВ — загальна брижо- ва вена; ШС — шлунково-селезінкова вена; ШД — шлунково- дванадпятипала кишкова вена; ВВ — ворітня вена; а — ангіокатетер
— інкатетер у висунутому положенні при взятті крові із загальної брижової вени через оби-
— положення інкатетера при взятті крові з ворітної вени (через його) та із загальної брижової вени (через зовнішніш катетер); К — отвір інкатетера; Л — лігатура; Пч — печінка), який фіксується в будь-яких судинах, віддалених від ворітної вени. Для брижового катетера найдоцільніше брати ангіокатетер, що закри- вається з боку судини. В період операції вимірюють довжину від місця знаходження кінчика катетера до входження в дану судину бокових гілок. В період досліду, користуючись цими вимірюван- нями, вводимо інкатетер, таким чином одержуємо кров з різних ді- лянок шлунково-кишкового тракту через вставлений єдиний осно- вний катетер (рис. 34). Оскільки ворітна вена є великою магістральною судиною, в яку збирається відтікаюча кров від органів шлунково-кишкового тракту, то методом ступінчастої катетеризації через її гілки можна проникну- ти в каудальну порожнисту вену і, регулюючи розмірами просування
інтеркатетера, одержати венозну кров з різних відділів шлунково- кишкового тракту.
Рис. 34 Перед накладанням ступінчастого катетера ворітної системи за 15 днів виводять під шкіру невелику ділянку сонної артерії, з якої беруть кров для дослідів. Відомо, що артеріальна кров у всіх ділян- ках організму однакова за складом. Тому взявши пробу артеріальної і венозної крові від певного органа, можна обчислити артеріовенозну різницю, а на основі одержаного результату диференціювати процеси обміну та всмоктування в різних ділянках шлунково-кишкового трак- ту і оцінити надходження продуктів метаболізму з травного тракту до тканин різних органів тваринного організму.
|
|
