5.4. аналізатори – сигналізатори небезпек

Це біологічні  утворення,  тісно пов’язані  з нервовою  системою і призначені  для збору інформації  із зовнішнього  світу і від вну- трішніх органів. Аналізатор  – це сукупність  анатомічних  структур, результатом роботи яких є виникнення нервових  (електричних) потенціалів  у певній частині кори головного  мозку, де формується відчуття. Основні зони коркових представників аналізаторів схема- тично представлені  на рисунку.

Для  кожного  аналізатора  характерна  певна чутливість  до сили дії подразника  (I)–  диференціальна межа. Це величина,  на яку му- сить змінитися сила дії подразника  (ΔI), щоб відбулася  певна реак- ція на його дію. Диференціальна межа (Z) виражається формулою: Z=ΔI/I. Величина чутливості рецептора певного аналізатора  зміню- ється повільніше, ніж сила подразника  відповідно до закону Вебера- Фехнера: Е=КlgZ+C, де: Е – інтенсивність чутливості, Z – інтенсив- ність дії подразника, К та С – константи.  З цього закону випливає, що при певному, досить великому  значенні  сили дії подразника  ін- тенсивність чутливості  аналізатора  не зростає.  Якість  сприйняття дії подразника  залежить  від швидкості збільшення його сили.

Зоровий аналізатор  – периферійний відділ – око, найважливіша ділянка якого – сітківка (зображена зліва). Це ніби частина мозку, ви- несена на периферію і призначена для аналізу зорової інформації. Клі- тини райдужки  ока за структурою близькі до клітин мозку – це моди- фіковані нейрони. Кожна група цих клітин нервовими закінченнями сполучена  з певними  ділянками (зонами) кори  головного  мозку,  до

яких надходить інформація про стан внутрішніх органів. Під впливом нервових  імпульсів  ділянки  райдужки  змінюють колір – з’являються більш світлі або темні плями різноманітної форми. На цьому заснова- ний один із сучасних методів ранньої діагностики захворювань – іридо- діагностика, за яким по змінам ділянок райдужки визначають початок захворювань внутрішніх органів.

На функції ока впливають умови освітленості – сила і яскравість світла, стабільність  світлового потоку, контрастність фона, розміри розрізнення об’єктів. Відхилення від норм призводить  до погіршен- ня роботи зорового аналізатора, до появи головної болі, погіршенню загального самопочуття. При організації будь-якої діяльності слід враховувати впливи кольорів на людину. Так, червоний колір збіль- шує артеріальний тиск, частоту пульсу та дихання, збуджує людину. В перші 15–20 хвилин підвищується працездатність на 20-25\%, яка потім різко  знижується до 50\%. Негативна дія червоного  кольору зберігається на протязі  двох годин. Синій  колір знижує  артеріаль- ний тиск, зменшує частоту пульсу та дихання, створює відчуття хо- лоду, заспокоює  і підвищує  працездатність. Жовтий та фіолетовий кольори активно впливають на психічні якості людини: жовтий – діє заспокійливо, не впливаючи  на працездатність. Фіолетовий пригні- чує, викликає роздратування. Зелений – позитивно впливає на стан кольоро- та світлочутливість очей. Цей колір порушує діяльність вестибулярного апарату і тому не слід використовувати зелений ко- лір на всіх видах транспорту,  там де є стан крутіння,  обертання.  Ці особливості  слід враховувати при створенні  інтер’єра виробничих та побутових приміщень, оформлені кольоро-світлового фона робо- чого місця, робочої зони, організації  систем сигналізації та систем управління.

Слуховий аналізатор, у вивчення  якого найбільший внесок зро- бив Гельмгольц. За допомогою цього аналізатора  людина сприймає

10-15\% інформації.  Людина  сприймає  звуки  з частотою  від 16 до

20000 Гц, собака – до 35000, кішка – до 70000 Гц, кажани,  дельфі- ни чують в ультразвуковому діапазоні.. Звуки  певної частоти мають здатність активізувати функції  різних центрів підкоркових центрів мозку. Тому існує поняття  «функціональна музика».  Так, звуки  із частотою 4–5 Гц сприяє засинанню,  маршова музика (переважають частоти 17–23 Гц) активізує центри гніву, ярості, агресії. Отже, за допомогою музики  можна підтримувати певний психічний  стан, впливати  на свідомість людини.

Шкіряний аналізатор – це складний, комплексний орган, що міс- тить різноманітні рецептори, а значить органи відчуттів: тактильні  – доторку, тиску (барорецептори), теплові (терморецептори), холодові (криорецептори), больові (біля 100 на кожному кв. мм).

Нюховий аналізатор– спеціальні  клітини  в кількості 60 млн, розташованих у циліндричних виростах цитоплазми верхнього но- сового ходу. Нервовий імпульс  виникає  тут при прямому  контакті речовини  з ними шляхом адсорбції, тобто при поглинанні  молекул. Запах  речовини  – результат  хімічної  взаємодії  ферментів  із паху- чою речовиною після чого формується нервовий  імпульс.

Смакова рецепція – здійснюється кінчиком  язика  та його коре- ня, бічною та задньою поверхнями ньоба, задньою стороною  глот- ки і надгортанника за допомогою так званих смакових цибулин, що містять 9–10  рецепторних  клітин, які розрізняють кисле і солодке, гірке і солоне.

Питання

1.   Що таке аналізатор, його загальна будова, види, функції?

2.   Охарактеризуйте будову і роботу найбільш значимих аналі- заторі.

3. Як впливають кольори на людину?