3.1. поняття ризику  і методи його обчислення

Ризик, згідно Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» – це ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в пев- ний час за певних обставин. Це можливість  здійснення будь-якої події, яка сприяє проявленню негативних  результатів  в діяльності людини. В теорії БЖД під ризиком розуміють негативні результати дії будь-якого фактору, або їх комплексу. Ризик (R) здійснення будь-якої події можна визначити за формулою: R=n/N, де: n – статистично зафіксована кіль- кість несприятливих явищ (травма,  хвороба, смерть), N – загальна, те- оретична кількість явищ. Наприклад, відомо, в країні за статистичними даними гине у виробництві 1000 людей (n), а всього працюючих 15 млн (N). Знайти вірогідність ризику (R) загибелі одного працюючого: R=n/ N= 103/15×106=7×10-5.

Можливість виникнення загрози небезпеки  і її здійснення –- ризик (R) може бути відсутнім, коли R=0, або бути присутнім  коли R>0. Якщо ризик  наслідків  (Rн)  дорівнює нулю, то за умови: R=0, ризик існує, а при Rн=0 наслідки риику відсутні. Тоді виникає  іде- альна ситуація,  в якій  безпека  виступає  в якості  бажаної, але оче- видно принципово недосяжної  цілі. При певних ситуаціях  людина, суспільство  не гарантовані  від небезпеки  і тоді діє система рівнянь

R>0, Rн=0, причому Rн=0, якщо R=0. В цьому випадку виявляється

відносна або умовна безпека.

Отже, можна казати про прийнятний ризик – значення  вірогід- ності прояву підвищеної  небезпеки. Це такий ризик, який не загро- жує негативними наслідками.  Знаючи  причини  виникнення підви- щеної небезпеки ризиком можна управляти.

Управління  ризиком – процес прийняття рішення  та здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально  можливого  ризи- ку проявлення його негативних наслідків. Основні методичні підхо- ди у визначенні  та оцінці ризику: 1) інженерний, що спирається на статистичні дані про повторюваність подій, їх частоту – вірогідност- ний аналіз небезпек; 2) модельний, основу якого складає стохастич- на модель впливу шкідливих чинників на людину, суспільство; 3) експертний,  заснований  на висновках  фахівців  – експертів;  4) со- ціологічний – опитування населення.  Знаючи  можливість  прояву ризику  небезпечних  і шкідливих  чинників  ними можна управляти, а отже контролювати ситуацію.

Відповідно  до державного  стандарту  (ДСТ) ГОСТ  12.1.004–85 міра ризику  визначається значеннями гранично допустимих  кон- центрацій  (ГДК)  шкідливих  речовин (ШР), або гранично допусти- мих рівнів (ГДР) небезпечних  чинників.  Знаючи  структуру  об’єкта ризиком  можна управляти різноманітними способами 1) удоскона- лення технічних систем і об’єктів, 2) наявність  у персонала, праців- ників певних навичок, знання  небезпечних  і шкідливих  чинників  у даній сфері діяльності,  3) попередження причин  надзвичайних си- туацій.

Для запобігання загрози багато чого залежить від людини, як го- ловного елемента ергономічної системи – впевненість у діях, відсут- ність паніки, наявність  фахових знань, навичок. Від цього залежить надійність  роботи людини,  яка визначається можливістю  її безпо- милкової  роботи (P):  P=n/N, де: N – загальна  кількість  виконаних операцій, n – кількість  похибок в N операціях.

Через  стомлення,  хиб досвіду, кількість  похибок  і їх інтенсив- ність (l) збільшується, що є основою аварії, травми. Тому: I=n/N×T, де Т – середній час формування відповіді (рефлекса) на дію подраз- ника, I – інтенсивність похибок.

При виконанні небезпечних і шкідливих робіт важливим є коефі-

цієнт робочої установки  (Кр.у.),  який можна визначити:  К

=Тср./

р.у.

Тм, де: Тср. – середній час формування реакції, Тм – час реакції в да-

ний момент роботи. При цьому працездатність (П)  групи залежить від кількості  робітників  (С)  у групі і кількості  набутих ними фахів (Ф): П=Ф–2(С–1)/2(С–1).

Отже, причинами техногенних катастроф є існування  джерел ризику  – високий  тиск  і температура,  вибухонебезпечні та легко займисті,  отруйні  та сильнодіючі  речовини,  радіоактивні випро- мінювання.  Важливими у прояві  ризику  є похибки  обслуговуючо- го персоналу,  конструктивні недоліки  у виготовленні і розміщенні устаткування, викривлення інформації  при  спільних  діях  людей. Всі ці чинники часто є причинами для виникнення катастроф у при- роді або виробництві. Розмаїтість підприємств робить практично неможливим уніфікацію  оцінки ризику.

Підсумкова   оцінка  може  бути  песимістичною (гарантований ризик),  оптимістичною (надія  на успішний  результат) і обережною (реальні погляди). Їх сполучення  дозволяє вірогідно оцінити ризик, вибрати методи і засоби захисту для мінімізації негативного резуль- тата, проаналізувати наслідки  аварійних  ситуацій  при всіх можли- вих варіантах.

За  оцінкою  статистичних даних виділено  чотири  групи ризику

смертельних  випадків в різних галузях промислового виробництва.

Перша – відносно  небезпечна  (текстильна, взуттєва,  лісова, целюлозно-паперова галузі  промисловості) –  ризик  смертельних випадків складає 10-4.

Друга – небезпечна (гірничо-видобувна, металургійна, будівель- на, суднобудівельна галузі – ризик 10-4×10-3.

Третя  – дуже  небезпечні  професії  (рибний промисел,  хімічна промисловість, ядерна енергетика) – ризик складає 10-3×10-2.

Четверта – надзвичайно небезпечні (космонавтика, випробуван- ня літаків, радіаційна  хімія, виробництво зброї) – 10-2, тобто ризик смерті існує для кожного з 100 працюючих робітників.

Питання

1.   Що таке ризик, як його можна  обчислити?

2.   Як ризик пов’язаний з відносною або умовною безпекою?

3.   Як можна  управляти ризиком?

4.   Що таке надійність роботи, як її оцінити?

5.   Які причини техногенних катастроф?

6.   Що Ви знаєте про основні групи професійного ризику?