4.1. хімічні забруднення

Це найпоширеніші і зумовлені  речовинами,  що використовують в різноманітних галузях промисловості, сільському господарстві. На території України діє потужний, а отже небезпечний, комплекс хіміч-

них виробництв – Донецько-Придніпровський регіон (Лисичансько- Сіверськодонецько-Рубіжанський трикутник), Південний (Одеський припортовий завод), Західний (Стебнік, Калуш).

За даними Всесвітньої  організації охорони здоров’я з кожної ти- сячі населення в лікарні з гострими отруєннями надходить одна лю- дина, близько 1\% таких хворих гине. Особливу  тривогу викликає не- ухильне  зростання  кількості  гострих отруєнь  серед дітей і особливо при пожежах. За статистикою  американських дослідників 80\% заги- блих при пожежах жертви не вогню, а токсичних продуктів горіння.

Всі хімічні  сполуки,  забруднювачі  природного  середовища,  за їх шкідливим впливом  на здоров’я людини,  розподілені  на чотири класи небезпеки. Основу такої класифікації складвють значення гранично допустимої  концентрації (ГДК)  речовини. Одиниці  вимі- ру: у повітрі – мг на куб. м, у воді – мг на літр, у грунтах і продуктах харчування  – мг на кілограм речовини.

За значеннями ГДК хімічні забруднення (Додаток 2, табл. 1, 2, 3) кла- сифікують  – до першого класу небезпечних  речовин відносять речови- ни, концентрації яких знаходяться в межах від 0,1 мг і менше – навіть мільярдні  частки – настільки  вони токсичні. Це надзвичайно небезпечні речовини, наприклад сполуки важких металів – ртуті, свинцю, кадмію, нікелю, радіоактивних елементів – торію, урану, радію, а також органіч- ні речовини  – бензопирен, диоксин, поліциклічні вуглеводні  (нафталін, фенантрен) – канцерогени і багато інших, навіть деякі лікарські  препа- рати.

Другий клас – дуже небезпечні речовини, ГДК яких знаходяться в межах від 0,1 до 1,0 мг. До них належать  багато лікарських пре- паратів  – наприклад більшість  антибіотиків (алергени,  деякі з них навіть канцерогени), кислоти, луги.

Третій клас – речовини небезпечні, ГДК яких знаходяться в меж- ах від 1 до 10 мг. Наприклад, багато препаратів побутової хімії – роз- чинники фарб, емалі, синтетичні  миючі засоби і навіть звичний  пил на вулицях  і шляхах, у побуті.

Речовини четвертого класу небезпеки  – відносно небезпечні для нашого здоров’я. Їх ГДК – від 10 мг і більше, але це не означає, що вони цілком нешкідливі.  Це більшість  харчових  продуктів,  які мо- жуть  негативно  впливати  на здоров’я людини  – сприяють  виник- ненню алергічних реакцій.

На відміну цієї загальної  класифікації існує інша – на підставі інгаляційної дії речовин,  тобто через дихальну  систему.  Якщо  ре-

човина  потрапляє в організм  через органи  дихання,  то показник  її небезпечності  – коефіцієнт інгаляційного отруєння (КІО). Його об- числюють за формулою: КІО = МД20: СС50, де МД – максимально допустима  концентрація випарів  речовини  при 20о Цельсія,  СС – середньосмертельна концентрація, яка визначається на білих ми- шах при двогодинній  дії речовини.

Коефіцієнт інгаляційного отруєння (КІО) змінюється  в межах: три і менше –- перший клас небезпечних речовин – надзвичайно не- безпечні; другий – дуже небезпечні, КІО  коливається в межах від 3 до 30; третій клас – помірно небезпечні (КІО коливається від 30 до

300) і четвертий – мало небезпечні (КІО=300 і більше).

Таким чином, всі речовини, навіть продукти харчування можуть бути  небезпечними або токсичними. Тому  всі речовини,  із якими стикається людина  в будь-якій  сфері  діяльності,  повинні  бути ви- вчені і нормовані.

На  практиці  ізольована  дія  шкідливих  речовин  зустрічається дуже рідко, Частіше  вони  діють разом  і сумарний  ефект  їх визна- чають за формулою  А.Т. Авер’янова: С1/ГДК1+С2/ГДК2+...+Сn/ ГДКn,<1, де С1,С2...Сn – концентрація кожного інгредієнта та його значення  ГДК.

Хімічне забруднення довкілля  обумовлено  речовинами,  які ви- користовують у промисловості, сільському господарстві. Це добри- ва: органічні  – гній, торф, солома, неорганічні  – нітратні, сульфат- ні, фосфатні  і пестициди, а також миючі засоби – мила, синтетичні поверхнево-активні речовини (порошки, пасти, шампуні).

Перевищення концентрацій добрив або безконтрольне їх застосу- вання призводить до отруєння грунтів, вод, харчових продуктів, вони легко мігрують по харчових ланцюгах. Нітрати – солі азотної кислоти в рослинах, організмах тварин і людей легко перетворюються у нітри- ти, нітрозоаміни,  які сприяють  виникненню ракових захворювань. Особливо  вони небезпечні при спільному  застосуванні  з деякими лі- карськими препаратами.  Норми  вмісту нітратів  (мг/кг): картопля –

80, капуста та морква – 300, помідори – 60, часник – 60, зелень – 400, огірки – 150, кавун, дині, буряку – по 45 мг/кг.  В таблиці 5 (Додаток

2) наведені припустимі  норми нітратів у деяких рослинах, продуктах харчування.

Пестициди (лат. пестис – зараза, лат. цаедере – вбивати)  – як прави- ло складні органічні, рідше неорганічні сполуки, які в залежності  від сфе- ри їх застосування ділять на групи. Акарициди (лат. акаріум – кліщ) – для

боротьби з кліщами рослин, тварин, грунтів; інсектициди (лат. інсектум – комаха) – препарати  для боротьби із шкідливими комахами. Бактерици- ди – для боротьби з бактеріями. Гербіциди (лат. герба – трава) – знищують трав’янисті бур’яни, які відбирають багато живильних речовин із грунту, а це сприяє зменшенню  врожайності.  Дефоліанти (гр. де – відібрання, лат. фоліум – лист) – препарати, що викликають штучний листопад. Фунгіциди (лат. фунге – гриб) застосовують для боротьби з нижчими грибами, які ви- кликають багато хвороб у людей, тварин, рослин.ат. лімнос – молюск) – для боротьби зі шкідливими молюсками.

Щорічно у світі виробляють 5 млн т пестицидів, з яких біля 1,5 млн. тон цих токсичних  речовин включилося до складу наземних  і водних екосистем. А лише 110 тис. тон їх веде до глобального забруднення всіх середовищ мешкання. От чому такі небезпечні пестициди як гексахлор- циклогексан (ГХЦГ), ДДТ (у просторіччі – дуст), які знайдені навіть у льодах Арктики та Антарктики, в організмах тварин, які там мешкають. Ці та інші пестициди потенційні канцерогени, мутагени і тому в даний час вони цілком заборонені до використання в сільському господарстві. Надмірне використання таких речовин в сільському господарстві при- звело до глобального забруднення довкілля. До 1 і 2 класів небезпечних речовин віднесені ДДТ, ГХЦГ, фосфороорганічні сполуки – хлорофос, фосфамід, гербіцид 2,4 Д, триазин, симазин, прометрин, трефлан. Бага- то з таких речовин тепер заборонені до використання.

За даними Українського науково-дослідного інституту  токси- кології, 150 видів продуктів харчування містять біля 70 видів пес- тицидів.  Отже,  питання   небезпеки   з  боку  продуктів   харчування дуже актуальне.  Пестицид  вважають  небезпечним  і його не можна застосовувати, якщо коефіцієнт стійкості (Кс),  тобто спроможність саморозкладатися, більше одиниці. Для ДДТ, ГХЦГ, 2,4 Д та інших пестицидів Кс>1 і тому вони небезпечні. Якщо Кс=1 – середньоток- сичні, якщо Кс<1  – малотоксичні. Майже  всі вони мають канцеро- генні, мутагенні,  тератогенні  властивості.  Більшість з них можуть перетворюватися у природі, в основному  під дією кисню повітря, в ще більш токсичні сполуки – діоксини. Вони утворюються  не тільки з пестицидів,  але і з інших органічних,  особливо  ароматичних спо- лук бензольного  ряду, які містять  галогени.  У великих  кількостях вони  утворюються  при термічному  розкладанні, горінні  полімерів та органічних побутових відходів, рослинних залишків, у смітниках, вогнищах і отруюють повітря, а значить людей, тварин, сприяють виникненню ракових хвороб.

Миючі засоби – мила на основі органічних жирних кислот і тому в природному середовищі  вони  легко  розщеплюються на речови- ни які, засвоюються  мікроорганізмами, рослинами.  На відміну  від них синтетичні  поверхнево-активні речовини  (CПАР) – порошки, пасти  майже  не розкладаються і отруюють  природне  середовище, насамперед  водні басейни, їхніх мешканців  – гідробіонтів,  зокрема аквабіонтів  – мешканців  прісних водойм і маребіонтів  – мешканців морів, океанів.

Важкі метали – це елементи в різноманітних сполуках – від скан- дію і далі всі метали таблиці Д.І. Мендєлєєва. В незначних  концен- траціях  (мікро,-  ультрамікрокількості) вони потрібні організмам  – рослинам, тваринам, людям. Але при перевищенні певної межі вони стають отрутами  – принцип  Парацельса. Важкі метали містяться  в незначних  кількостях в добривах,  промислових викидах  – димах, стічних водах, відходах. Поступово  вони акумулюються в грунтах, рослинах, організмах тварин, отруюючи природу, руйнуючи ДНК, гени, інші біоактивні молекули. Не можна викидати  будь-де відпра- цьовані автомобільні  акумулятори (містять  свинець),  люмінесцент- ні лампи (містять  ртуть). Щорічно  в біосферу надходить  400 тис. т ртуті, із них 150 тис. т за рахунок спалювання речовин, які її містять, в атмосферу  її надходить 12 тис. т, в океан – 50 тис. т. З літосфери  її випаровується від 25 до 150 тис. тонн. Шкідливі речовини довільно розповсюджуються по сферах природи і антропогенне  забруднення стало порівняним з природним, про що свідчать дані табл. 4.

Потоки  металів (103 т/рік) у біосфері

Таблиця. 4

Таким чином, кількість важких металів, які руйнують ДНК, мембрани  клітин  постійно росте, що веде до глобального  отруєння біосфери. Дуже небезпечний свинець. Всі рослини, крім часнику, концентрують його в 2–10 разів більших дозах, чим його міститься в оточуючому середовищі. Отруйну  дію важких елементів можна по- казати на ряді прикладів.  Так, із збільшенням у довкіллі  неорганіч- них сполук ртуті від 1 до 100 мкг/л цілком гинуть рослинні клітини. Токсична  дія свинцю і кадмію у процесах фотосинтезу виявляється вже при концентрації 100 мкг/л, а при кількості 1 мг/л рослинні клі- тини цілком гинуть.

Дію речовин на організм можна поділити на кров’яні отрути (чад- ний газ, селітра, важкі метали), нервові або нейротоксичні (алкоголь, наркотики), ниркові  та печінкові  отрути  (сполуки важких  металів, токсини  грибів – вищих та нижчих),  серцеві – алкалоїди  рослинно- го походження та синтетичні,  кишково-шлункові – розчини  кислот, лугів. Всього нормується більше 700 найбільш  вживаних  і водночас токсичних речовин, що негативно впливають на організм людини і викликають стійкі порушення  процесів нормальної  життєдіяльності.

Розрізняють гострі і хронічні  отруєння.  Гострі отруєння  – це наслідок  короткочасного впливу  отруйних  речовин,  що надходять в організм  у значній  кількості.  Хронічні  отруєння  розвиваються в результаті поступового, тривалого впливу токсичних речовин, що надходять в організм малими дозами, і відрізняються великою стій- кістю симптомів отруєння.  В результаті  формуються професійні за- хворювання.  За характером  токсичності  розрізняють 4 групи отрут:

1) їдкі, що руйнують шкірний  покрив і слизуваті  оболонки  (H  SO ,

2          4

сірководень);  3) отрути крові (чадний  газ, миш’яковистий водень);

4) отрути нервової  системи (спирти,  ефіри, сірководень,  вуглевод- ні). Характер  дії і ступінь токсичності  речовин  залежать  від їх фі- зичних,  хімічних  властивостей,  особливо  летючості, розчинності у воді та біологічних середовищах, агрегатного стану, дисперсності. Повітря виробничих, побутових приміщень може виявитися наси- ченим домішками шкідливих  газів, аерозолей, випаровань,  що виді- ляються при виробничих процесах. Попередження професійних за- хворювань  і отруєнь досягається  виконанням комплексу  технічних і організаційних заходів, спрямованих на оздоровлення повітряного середовища  і виконання режиму виробничої  гігієни та особистої безпеки робітників.

Питання

1.   Охарактеризуйте основні джерела хімічного забруднення

2.   Що Ви знаєте про класифікацію небезпечних речовин, їх дію на організм людини?

3.   Що Ви знаєте про пестициди, їх групи, токсичність?

4.   Чим небезпечні миючі засоби, сполуки важких металів?

5.   Охарактеризуйте типи отруєнь та групи отрут.

1.1.1.  Хімічні фактори небезпеки в оточуючому середовищі

Сучасне  довкілля  – природне,  техногенне: промисловість, сіль- ське господарство,  побут надзвичайно насичені  хімічними  речови- нами різних класів небезпеки, часто першого та другого. Це ставить проблему розробки виробничих технологій, які б убезпечували лю- дину – працівника.

Щоб забезпечити належну  безпеку людям, які працюють  в умовах шкідливого виробництва, необхідно зменшити, а краще виключити мож- ливість їх контакту із шкідливими речовинами, наприклад за допомогою комплексної механізації, автоматизації виробничих процесів. Велике зна- чення має впровадження нових технологій, що виключають використання шкідливих речовин – заміна шкідливих речовин менш токсичними.

Зниженню надходження у повітря  робочої зони шкідливих  ре- човин сприяє  щільна герметизація устаткування, ведення  процесів у вакуумі, застосування замкнутих  технологічних циклів, заміна за- старілого  обладнання  більш сучасним, прогресивним, своєчасний  і якісний  ремонт технологічного  устаткування. Зменшенню пилови- діленню сприяє заміна сухих способів переробки  матеріалів  мокри- ми, випуск  кінцевих  продуктів  у формах,  які не утворюють  пилу, що може знизити  пилоутворення від 5 до 10 разів. Але навіть най- сучасніші технології, використання засобів безпеки – колективних, індивідуальних не можуть повністю виключити негативний  вплив хімічних речовин на здоров’я працівника. В останні роки помічаєть- ся все більше фактів, які свідчать про те, що сполуки свинцю, ртуті, хрому, нікелю, кадмію, сірковуглецю, викликають різноманітного роду пухлини, серцево-судинні захворювання.

Дуже  небезпечними є агрохімікати  – пестициди,  добрива,  які розкладаючись, вступають у численні хімічні реакції і часто утворю- ються вторинні  небезпечні  речовини  – канцерогени. Природно,  що для профілактики фахових злоякісних новоутворень  насамперед необхідно вилучити  канцерогени із виробництва.

Одним із небезпечних  наслідків деяких інтоксикацій є різнома- нітні пороки розвитку  і каліцтва,  що виникають  як від безпосеред- нього впливу отрути на статеві залози, так і від розладу внутрішньо- утробного розвитку.

До речовин,  що діють в цьому  напрямку  (тератогени) токси- кологи відносять  бензол і його похідні, які широко  застосовують  у малярному виробництві та побуті, а також сірковуглець,  сполуки ртуті (медичний термометр), свинцю  (автомобільний акумулятор, мисливський дріб), марганцю (медичний препарат у побуті, звароч- ні аерозолі у виробництві). Отже, сучасне виробництво,  побут наси- чені небезпечними речовинами і ще у 19 столітті  виникла  необхід- ність дослідження дії речовин, які використовують, або виникають як побічні у промислових умовах.

Ряд  процесів  супроводжуються значним  виділення  пилу. Пил, який знаходиться у повітрі називають аерозолем, а скупчення осіло- го пилу – аерогелями. Отруйні  пили можуть можуть розчинятися в біологічних  середовищах  організму  та викликати отруєння.  Шкід- ливість впливу залежить  від кількості вдихуваного  пилу, від ступе- ня його дисперсності  та форми порошин, їх хімічного складу.

За  фізіологічним впливом  виділяють  групи шкідливих  речовин:

1) дратівливі, котрі уражають дихальні шляхи, шкіру, слизуваті обо- лонки (кислоти, луги, сірчисті сполуки, аміак, хлор і ін.); 2) задуш- ливі (інертні  гази, вуглекислий газ, метан, азот і ін.); 3) отрути, що пошкоджують внутрішні органи, кровоносні  судини, нервову систе- му (спирти,  ефіри, бензол, фенол, пил таких токсичних  металів, як олово, свинець, ртуть, марганець);  (4) летючі наркотики (ацетилен, летючі вуглеводні, ацетон); 5) пил (інертний, або такий, що викли- кає алергійні реакції).

Слід  пам'ятати, що джерелами  шкідливих  хімічних  факторів  є не тільки  виробництво – промисловість, сільське господарство,  ав- томобільний транспорт,  але і побутова сфера. Наприклад, при спа- люванні органічних  речовин  – опалого листя, полімерних  матеріа- лів – пляшок, кульків виділяються у великих кількостях надотруйні речовини  – бензопирен (ГДК  дорівнює  від 10-6   до 10-9) та диоксини (ГДК  від 10-9   до 10-12),  для яких  притаманні  чітко виражені  канце- рогенні, тератогенні та мутагенні властивості.  В особливо великих кількостях такі речовини виникають  у вогнищах, які утворюють ба- гато диму при підвищенній вологості  – це смог, який  саме їх і міс- тить.

Великою проблемою є деструкція (руйнування) полімерних ма- теріалів,  яка відбувається в довкіллі,  хай і повільно,  але постійно, навіть при звичайній температурі. Проблемою для здоров’я людини, всього живого є ті полімерні  пляшки,  кульки,  які розкидані  по всіх усюдах.

Отже, правий був великий  хімік М.В. Ломоносов коли казав, що широко простирає хімія руки свої в діла людини, ніби п редбачаючи не тільки  позитивні,  але і негативні  наслідки  хімізації  життя,  при- роди. Тому і виникла потреба у розвитку галузі науки на стику хімії, біології, медицини  – промислової токсикології,  основна мета якої – вказати джерела і дію токсичних  речовин на людину.

Питання

1.   Класифікуйте забруднювачі, вказавши їх походження.

2.   Як впливають хімічні джерела забруднення на людину, при- родне середовище?

3.   Як класифікують речовини за результатами їх дії?

4.   Як класифікують речовини за їх фізіологічною дією?

5.   Що таке канцерогени?

6.   Що таке тератогени?

7.   Охарактеризуйте речовини мутагенної дії.

8.   Охарактеризуйте групи шкідливих речовин.

4.1.2.  Хімічні небезпеки в побуті

Побутова сфера, в якій людина проводить більшу частину життя, на- сичена небезпечними хімічними речовинами.  Це засоби побутової хімії, лікарські  речовини, хімічні харчові добавки. Побутова хімія, здавалося  б повинна бути нешкідливою, але це далеко не так. Хімічні речовини, в якій би якості, напрямку  їх не використовували залишаються небезпечними. Сучасний  побут, житлове помешкання практично не мислимо без лікар- ських препаратів і так званої побутової хімії – миючі засоби у вигляді по- рошків та паст, розчинників, емалі та фарби, мінеральні добрива та пести- циди – головним чином – інсектициди (для знищення комах). Більшість із них відносяться до третього (небезпечні  речовини) або другого (дуже небезпечні речовини) класів небезпечних речовин. Перший клас (надзви- чайно небезпечні речовини), які майже у кожного є вдома – це деякі анти- біотики, інсектициди – хлорофос, тіафос.

Вдома ми дихаємо повітрям, в якому концентрація хімічних токсичних  речовин  у кращому  випадку  в півтора  рази (часто  у де-

сять разів) більше, чим зовні. Велику небезпеку складають меблі з деревино–тирсових плит (ДТП), які просочені полімерами.  Посту- пово, дуже повільно з них виділяються формальдегід  (надзвичайно небезпечна речовина),  аміак та фенол, отруюючи повітря кімнати, а значить її мешканців.  Меблі, особливо якщо вони нові, це суцільна хімічна небезпека, тому що просочені достатньо отруйними поліме- рами – фенолоформальдегідними, епоксидними,  діановими  смола- ми. З-за них меблі ще й пожежонебезпечні.

Статистика свідчить, що більшість  нещасних  випадків  при по- жежах – це смерть не від вогню, а від отруєння газами, які виділя- ються при нагріванні  меблів. Але вже з’являються спеціально обро- блені меблі, які у вогні не горять, не виділяють  шкідливих  речовин. Майже  немає  їх і в меблях  з натуральної деревини,  яка  майже  не містить наших «друзів-полімерів». Не користуйтеся, приміром, по- лівінілхлоридною плівкою  та ізопленом  при оздобленні  кухні  або ванни – вони посилено  виділяють  отруйні речовини  саме в теплих і вологих приміщеннях. Для кухні найкраще  – білені вапном стіни, в крайньому  разі шпалери  на паперовій  основі. При покупці  оздо- блювальної  плитки,  лінолеуму,  паласів,  килимів  необхідно  диви- тися  документацію про їхню відповідність  державному  стандарту, хоча рідко хто це робить. Отруйними є випаровування пральних порошків, фарб, лаків, розчинників і шампуней – їхня присутність, як правило, непомітна і це заважає  нам уловити  зв’язок між якістю повітря  і станом нашого здоров’я. Більшість синтетичних миючих засобів – другий або третій клас, побутові розчинники – бензин, гас, сольвент  – третій  або четвертий  клас небезпечних  речовин.  Тому, недбале їх зберігання  або неправильне використання часто призво- дить до отруєнь. Слід пам’ятати про небезпеки  на звичайній  кухні. По перше  енергетичним  джерелом  частіше  всього  є газова  плита, яка живиться природним  газом – вибухо-, пожежонебезпечна речо- вина. Природний газ безбарвний,  безсмаковий,  який  при суміші з повітрям  може вибухнути  при наявності  іскри, наприклад від елек- троприладів (вимикач). Для того, щоб відчути його добавляють спе- ціальну  речовину  з різким  неприємним запахом. В процесі  приго- тування їжі виділяються досить отруйні речовини: чадний газ, дим, в якому  містяться  канцерогени.  Особливо  у великій  концентрації вони утворюються  при жаренні  продуктів  на різноманітних оліях, особливо на тваринного походження. Тому кухня обов’язково по- винна провітрюватися. Отже кухня – це енергонасичене небезпечне

побутове виробництво. Тут, як і в промисловому, потрібно додержу- вати певних правил поводження з небезпечними об’єктами – елек- трообладнанням, природним  газом, побутовою хімією, лікарськими препаратами,  знати що тут можуть бути перевищені  значення  ГДК шкідливих  речовин у повітрі (див. табл. 1 Додатку 2).

Особливої уваги потребує лікарська небезпека, бо і в побуті, і ви- робництві  часто виникають  ситуації, в яких  використовують ліки. Але особливо це характерно  саме для побуту, де вони майже без- контрольні.  Тут широко розповсюджені лікарські  препарати,  осно- вою яких  частіше всього є синтетичні  хімічні речовини,  а отже до них треба відноситися з обережністю.  Дуже часто при неправиль- ному вживанні – передозуванні, одночасному прийомі кількох ліків спостерігаються небезпечні  явища. Особливо  небезпечні  ліки в ру- ках дітей, які ваблять їх своїм гарним виглядом.

Токсичні ефекти виявляються при передозуванні або дуже швид- кому насиченні  організму  ліками,  іншими  токсичними речовинами, через що печінка не може знешкодити їх надлишок, а нирки – вивести з організму. Специфічні або побічні реакції виявляються звиканням або толерантністю до ліків, що може перейти  у пристрасть,  у лікар- ську залежність, а це призводить до глибокої біохімічної перебудови в організмі. Це явище особливо характерно для клітин мозку, чутливих до цефалотропних речовин – знеболюючі ліки (морфін,  кодеїн, амфе- тамін), деякі розчинники (ацетон, ефіри)  та інсектициди, які викли- кають відчуття ейфорії. Після припинення ефекту виникає потреба в його повторенні, а у випадку неможливості цього виникає  абстинен- ція – з’являються сильні болі, які можна зняти повторним вживанням препарата.

Токсичні побічні дії виникають  при абсолютному або відносному передозуванні лікарських речовин. Воно може спостерігатися також при надмірно швидкому насиченні організму ліками. Наприклад, збільшення лікувальної дози  серцевого  глікозиду  строфантину в

2,5–3 рази вже призводить  до отруєння.  Але в той же час така отру- та, як миш’як у малих  дозах є лікарським препаратом.  Лікувальні властивості  притаманні  відомій отруйній речовині – іприту. Розве- дений у 20000 разів вазеліном, ця отрута військової  хімії застосову- ється проти лускатого лишаю.

Поняття отрути  носить  не стільки  якісний  скільки  кількісний характер,  про  що казав  ще лікар  Парацельс  – будь-яка  речовина може бути і отрутою, і ліками – все залежить  від її дози.

Специфічні побічні дії ліків залежать від індивідуальних особли- востей структури  речовини  та особливостей  її взаємодії  з внутріш- ньоклітинними речовинами.  До специфічних побічних дій відно- сять: небажаний  ефект на місці введення (виведення), великі і різкі рефлекторні реакції  (алергії), резорбтивні впливи  на інші системи організму, звикання і пристрасть,  а також зниження вітамінної  ак- тивності  організму, дисбактеріоз,  утворення стійких і лікарсько  за- лежних мікроорганізмів, реакції загострення інфекційного процесу внаслідок  масованого розпаду збудників  та інших факторів.  Таким чином, крім основного ефекту лікарські препарати можуть виклика- ти і побічні негативні реакції.

Неспецифічні  побічні явища або лікарська  хвороба, зокрема  іді- осинкразія,  виявляється підвищеною  негативною  реакцією  навіть на мінімальні кількості ліків. Лікарська хвороба може протікати повільно  або дуже швидко,  що небезпечно,  бо виникають  алергіч- ні реакції  негайного  типу  – анафілактичний шок, набряк  Квінке, кропивниця, бронхіальна  астма. Уповільнений прояв лікарської хвороби розвивається через 7–12 діб поразками шкіри, суглобів. Це пов’язано з ферментними порушеннями в організмі, які виникають частіше всього після прийому протималярийного засоба примахіну, сульфаніламідних препаратів,  фенацетина, протитуберкульозного препарату  – парааміносаліцилової кислоти  (ПАСК), жарознижу- ючого засобу – аспірину  (ацетилсаліцилова кислота) і багатьох ін- ших.

Висока токсичність притаманна препаратам,  які містять бен- зольне кільце з амінною групою або атомом хлору – це сульфаніла- міди, новокаїн, антибіотики та інші. Майже для 10\% людей, які ко- ристуються такими препаратами, характерні негативні ефекти. Щоб зменшити  їх негативну  дію застосовують  димедрол,  супрастин,  ді- празин, піпольфен – антигістамінні препарати,  які зменшують  чут- ливість організму, але і вони самі теж можуть бути небезпечними.

У побуті люди часто приймають  одночасно декілька препаратів, які можуть бути несумісними.  В результаті вони в організмі можуть взаємодіяти між  собою з утворенням отруйних  продуктів  реакції (див. Дод 2, табл №6). Наприклад, не можна одночасно вводити все- редину препарати  валеріани,  інсулін і серцеві глікозиди.  Несумісні сульфамідні препарати з бутадіоном, левоміцетином, амідопірином, вітамінами С, Р, Д; стрептоміцин із неоміцином, коліміцином, моно- міцином – антибіотики і багато інших (Дод. 2, табл. 6).

Більшість отрут у побуті це речовини, які містяться в лікарських препаратах,  рослинах,  або речах повсякденного вжитку, наприклад тютюн. У багатьох рослинах або ліках містяться  отруйні алкалоїди. Це речовини, які містять азотоорганічні сполуки природного, часті- ше всього рослинного походження. Майже всі такі речовини дуже отруйні. Містяться вони в рослинах  сімейства бобових, макових, пасльонових,  лютикових, марьових та інших рослин.

Не менш небезпечними можуть бути харчі, які містять різні до- мішки з різноманітними функціями – хімічні харчосмакові домішки, які застосовують  у продуктах харчування. Санітарні  правила і норми (СанПіН від 23.07.96) визначають номенклатуру таких домішок – це природні або синтетичні речовини, що спеціально вводяться  до скла- ду продуктів харчування для надання їм визначених якостей. Всі такі добавки позначають буквою «Е» з цифровим кодом. До них віднесені ароматизатори, барвники,  консерванти,  регулятори кислотності,  ан- тиоксиданти, емульгатори,  стабілізатори,  загущувачі, зволожувателі, наповнювачі.

З усіх цих речовин в Україні офіційно заборонені до застосуван- ня в продуктах харчування  чотири речовини: Е121 – барвник  «Ци- трус червоний»,  Е123 – барвник  амарант, Е239 – консервант  гекса- метилентетрамін, Е240 – консервант  формальдегід. Але є речовини, що не одержали абсолютного статусу дозволених  до застосування через недостатню  інформацію  про їхню біологічну  дію на людину. Наприклад, флавоноїдні барвники  (Е  161а,е,ф, Е 166),  консерван- ти (Е  214–219,  Е 242, 265, 266, 280–283,  537, 550), антиоксиданти (Е 312, 314, 316, 317–319, 323, 324, 384, 386–388, 391), регулятори кислотності (Е 328, 329, 343–345,  349, 350, 365-368, 370, 505, 580), стабілізатор кольору  (Е 375), загущувачі  (Е 383, 408, 409,411, 419,

467), стабілізатори (Е 399, 1202), емульгатори  (Е 429–431,  443, 444,

446, 472ж, 477, 478, 480, 484–489,  496, 542, 1000, 1001), наповнювач (Е 462), підсилювач  смаку і пахощів  (Е 632), модифікатор смаку і пахощів (Е 641), глазуруючі  добавки (Е 906, 911), покращувачі  бо- рошна (Е 916–919,  924б, 925, 926, 928, 929), пропеленти  – для від- лякування комах (Е 940, 943а, 943б,944–946), підсолодувачі  (Е 952,

955, 957–959).

Крім  цього  варто  пам’ятати,  що консерванти Е  103, 105, 121,

125, 126, 130, 131, 142, 152, 210, 211, 213–217, 240, 330 та 477 можуть сприяти появі злоякісних пухлин, добавки Е 221–226, 338–341, 407,

450, 461–466  є стимуляторами захворювань  шлунково-кишкового

тракту. Алергенами  можуть бути Е 230–232,  239, 311–313.  Хвороби печінки і нирок викликають консерванти Е 171–173, Е 320-322.

У Франції та Англії опублікована інформація про групи ризику домішок, які застосовують  у промисловому масштабі. В країнах Єв- ропейської  економічної  спілки  заборонені  до застосування доміш- ки: Е 102, 110, 120, 127 – небезпечні для здоров’я людини, Е 105, 111,

121, 125, 126, 130, 152 – заборонені  до застосування, Е 123, Е 131,

142, 210–-213,  215–217, 240, 330 – канцерогени.

Небезпеку можуть складати інші домішки, в тому числі і біоло- гічного походження,  які  можуть  міститися  у продуктах  харчуван- ня і треба знати про їх концентрацію  (див табл. 5 з додатку).  Через широке  використання радіоактивних речовин  у промисловості, за- брудненні  ними  великих  площ території  держави,  їх трансгранич- ному переносі вони можуть потрапляти у харчові продукти, що не- безпечно і тому треба знати вміст радіонуклідів в них (див. табл. 1 та 5 з додатку).

Не  меншою  небезпекою  є  мікроорганізми, для  розмноження яких   дуже  підходять   температура,   вологість   житлового   помеш- кання. Це насамперед віруси, мікроби і найпростіші  гриби, тобто біологічні чинники небезпеки.  Побутове  середовище, житло, як і вся оточуюча нас природа насичена мікроорганізмами – вірусами, бак- теріями,  ріккетсіями, що викликають різноманітні захворювання – інфекційні та неінфекційні. І насамперед їхній удар приймає на себе шкіра, органи дихання і система травлення, фізіологічний стан яких визначає механізми передачі інфекцій. При кишковому механізмі передачі  збудник  виводиться з зараженого  організму  з фекаліями або сечею і може знову  надійти  в нього оральным  шляхом  (через рот) за допомогою харчових продуктів (немиті овочі, фрукти). Пев- ну небезпеку  у побуті складають  патогенні  нижчі гриби – плесені. Вони знаходяться у грунті, на рослинах,  тваринах,  на людині. Гри- би цього роду складаються з двох великих груп: які паразитують на людині – тільки  на шкірі та її придатках  – так звані антропофільні гриби, і паразитуючі  як на тваринах, так і на шкірі людини – зооан- тропофільні гриби.

Таким чином, сучасний побут суміщає багато небезпек, харак- терних для природної  та виробничої  сфер життєдіяльності людини. Як і для останньої  сфери  діяльності  для побутової  дуже характер- ним є побутовий травматизм, причини і джерела якого майже спів- падають з виробничим.

Дуже часто побутовий  травматизм  має наслідки не менш небез- печні ніж виробничий. Причини одинакові  – нехтування  правила- ми безпеки при поводженні  з електричними приладами,  неувага до стану електромережі у приміщенні,  порушення  правил поводження при використанні газу, токсичних,  пожежо-  та вибухонебезпечних речовин, посудин які знаходяться під тиском (газові балони).  Дуже часто люди травмуються під час приготуванні їжі, обробки отруто- хімікатами присадибної ділянки, городу, при ремонті помешкання. Побутовий травматизм, якщо людина працює, прирівнюється до ви- робничого. Також, як і у виробництві, такий  вид травматизму роз- слідують  і якщо  він відбувся  не з вини  травмованого  (людина  не була у стані алкогольного  сп'яніння, не порушила  правил безпеки) видається  лікарняний листок  непрацездатності та інші види допо- моги. Кабінет міністрів України 5.05.97 затвердив положення про розслідування, відповідно до якого розслідування побутового трав- матизму проводиться підприємством де працює постраждалий.

Питання

1.   Які небезпечні речовини містяться у побутових речах?

2.   Що спільного між побутовим і виробничим середовищем?

3.   Що таке лікарська небезпека, як вона проявляється?

4.   Які побутові медичні препарати найбільш небезпечні, чому?

5.   Охарактеризуйте групи харчосмакових добавок, їх власти- вості.

6.   Що Ви знаєте про небезпечні біологічні небезпеки у побуті?

7.   Які причини побутового травматизму?

4.1.3.  Пожежна та вибухова безпека

Пожежа, вибух  – це хімічні реакції, що можуть  відбуватися за певних умов: фізичних  – певна температура,  тиск і хімічних – мож- ливість  взаємодії  речовин.  Горіння – результат  можливості  реа- гування між речовинами, при цьому можуть утворюватися більш отруйні  речовини  ніж  вихідні,  наприклад чадний,  сірчастий  гази, циан, для яких  притаманна задушлива,  загальнотоксична дія. При пожежах  люди гинуть не стільки  від вогню, скільки  від токсичних продуктів горіння. Пожежа – лихо, що виникає внаслідок неконтро- льованого горіння будинків, інших конструкцій, природних об’єктів (ліси,  поля),  матеріалів.  Пожежа – надшвидке  неконтрольоване хімічне  перетворення  речовин,  що  супроводжується виділенням

великих  кількостей  теплоти  і яскравим світлом (полум'ям). В зви- чайних умовах горіння являє  собою процес окислювання, взаємодії горючої речовини з киснем повітря, або іншим окислювачем – фтор, хлор, бром, йод, окисли  азоту. Вибух  – надшвидка  хімічна реакція з виділенням великої кількості енергії, що викликає нагрівання продуктів  згоряння до високих  температур  з різким  підвищенням тиску. Для  вибухових  речовин  характерні  властивості  – детонація та бризантність. Детонація  – розповсюдження зони реакції  з над- звуковою швидкістю з-за чого енергія передається ударною хвилею. Бризантність – здатність вибухових речовин призводити дріблення речовини заряду, його оточення (оболонки) з утворенням осколків. Чим вони дрібніші, тим вище бризантність, тим більше небезпека ураження.  Бризантні речовини  використовують при виготовленні саморобних вибухових зарядів, наприклад терористами.

Розрізняють типи горіння – повне і неповне. Повне – протікає при достатній  кількості  окислювача  і продуктами реакції  в цьому випадку є вода (для воднемістячих речовин) та диоксиди інших еле- ментів, які нездатні до подальшого  горіння. Неповне – відбувається якщо  кисню  недостатньо  для окислювання і утворюються  горючі, токсичні продукти реакції – оксид вуглецю, спирти, кетони, альдегі- ди, які визивають  задуху. Відомо, що не стільки від вогню, а більше від задухи, отруєння гинуть люди при пожежі.

В залежності  від властивостей пальної  суміші виділяють  види горіння буває гомогенним  і гетерогенним.  При гомогенному горінні початкові  речовини  мають однаковий  агрегатний  стан (горіння га- зів). Горіння твердих і рідких пальних  речовин  є гетерогенним (гр. гетерос – різний, гр. генос – рід, походження), бо вони мають різний фізичний стан.

Самозаймання  – загоряння без джерела  запалювання при наяв- ності окислювача.  Наприклад, торф,  вугілля,  бавовна  можуть  заго- рітися при звичайному атмосферному тиску і температурі  без появи полум’я. Самозапалювання – самозаймання, що супроводжується по- явою полум'я і вирізняють теплове, хімічне і біологічне. Теплове – по- ходить від теплової енергії, переданої через повітря (зовнішнє нагрі- вання на відстані).  Хімічне – виникає  в результаті  хімічного впливу різних речовин (кам'яне вугілля в штабелі, промаслені ганчірки).  Бі- ологічне – в результаті  самонагрівання під впливом  життєдіяльності мікроорганізмів у самій речовині (загоряння тирси, стогу сіна).

Температура  спалаху  – найнижча  температура,  при  якій  виді- ляються пальні речовини – пари, гази, що спалахують  при наявності джерела запалювання. Значення температури спалаху використо- вують при класифікації речовин  за ступенем  пожежонебезпечності. Температура  зайняття  – найменша  температура  речовини,  коли  в певних  умовах  утворюються  її пальні  пари і гази з такою швидкіс- тю, що після їхнього запалювання виникає  стійке полум’яне горіння. Температура самозапалювання – це найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних ре- акцій (з виділенням тепла), що закінчуються полум’яним горінням.

Відповідно  до ДСТУ  12.1.004–85  рідини, в залежності  від тем- ператури спалаху її пари, підрозділяють на 2 класи: 1) легкозаймис- ті рідини з температурою спалаху не вище 61оС у закритому тиглі, або 66с  у відкритому; 2) горючі – з температурою спалаху понад 61с  в закритому,  або 66о  у відкритому  тиглі.

Всі речовини  підрозділяють на групи горючості. Умовно него- рючі – речовини,  що не здатні горіти у повітрі нормального  складу при tо до 900о С. Але вони можуть бути небезпечними з-за виділення токсичних  або горючих речовин, великої  кількості  теплоти. Важко горючі – можуть  спалахнути  під впливом  джерела  запалювання в повітрі нормального  складу, але не здатні до самостійного  горіння. Горючі – здатні загорятися від джерела запалювання в повітрі нор- мального  складу і продовжувати горіти після  його видалення.  Але деякі метали Al, Ni, Fe, Cu, Zn в компактному стані (злитки, блоки) не здатні в звичайних умовах зберігання самозайматися при контак- ті з киснем повітря. Отже, не існує речовин, матеріалів, які б не горі- ли – потрібно тільки створити певні умови.

У розвитку  пожежі важливим  є кисневий індекс – це мінімальна концентрація кисню в суміші, при якій можливе полум’яне горіння матеріалів. З цього випливають два важливих  висновки  – щоб при- пинити  горіння необхідно знизити  концентрацію  окислювача  (кис- ню) або горючої речовини.  Для цього використовують покривала з азбесту, склотканини та інших негорючих речовин. Наприклад, при загорянні  електроустаткування – верстата, телевізора  їх необхідно знеструмити і накрити таким матеріалом.

Пожежну небезпечність речовин, їхніх сумішей визначає енергія Гіббса (Go),  що є мірою їх реакційної  спроможності.  Для більшості речовин відомі стандартні значення  Go (довідникові дані) і, знаючи хімічний  склад  вихідних  речовин,  і тих що утворяться при горін-

ні, можна встановити  критерії  процесу реакції горіння  (Go).  Зміна cтандартної  енергії  Гіббса при  горінні  ( Goгор.)  дорівнює  різниці між сумою стандартних енергій Гіббса кінцевих продуктів реакції (Goк) і початкових  речовин  (Go  пр ):  Gгор=Gо  к-Gоп. Критерієм можливості  процесу є умова, що  Gгор<0  – речовини пожежонебез- печні і несумісні  (можливо виникнення самодовільної пожежі, ви- буху),  а неможливості – Gгор>0.  Орієнтовно вважають,  що якщо Gгор менше мінус 41,8 кДж/моль, то реакція горіння можлива  при будь-яких   умовах  – речовини   пожежонебезпечні.  При  значенні Gгор більше 41,8 кДж/моль, процес горіння  неможливий при зви- чайних умовах. Якщо значення  Gгор. знаходиться в межах від нуля до мінус 41,8 кДж/моль речовини відносять до пожежонебезпечних. При  G>мінус  41,8 кДж/моль речовини  сумісні і можуть зберігати- ся спільно при звичайних умовах. Багато органічних речовин, навіть важкогорючих, становлять небезпеку в умовах пожежі, тому що з них можуть виділятися дуже отруйні продукти термічного розкладання. Відповідно до СНіП  2.09.02–85  виробничі  об’єкти, в залежності  від властивостей речовин, які використовують у виробництві ділять на п’ять категорій  (А, Б, В, Г, Д). Категорія  А – пожежовибухонебез- печне приміщення, в якому  знаходяться речовини  з температурою спалаху до 28о С. Категорія  Б – приміщення з речовинами,  у яких температура  спалаху більша ніж 28о С. До категорії  В (пожежоне- безпечні)  віднесені  об’єкти, в яких  знаходяться пальні  і трудного- рючі речовини,  але небезпека  вибуху в них відсутня. Категорія  Г – негорючі речовини  в гарячому,  розпеченому,  розплавленому стані. Категорія  Д – присутні негорючі речовини в холодному стані.

Питання

1.   Що таке пожежа, вибух, їх причини, характеристики?

2.   Види, етапи  горіння, його основні характеристики.

3.   Що Ви знаєте про пожежну класифікацію рідин?

4.   Як класифікують концентраційні характеристики горючих речовин?

5.   Що таке критерій Гіббса,  його значення?

6.   Як класифікують пожежо-, вибухонебезпечні приміщення?

7.   Що ви знаєте про специфічні групи пожежонебезпечні об’єкти?

4.1.4.  Основи  протипожежної безпеки

Важливим у протипожежній охороні є дотримання протипо- жежних  правил  і норм при облаштуванні  систем опалення,  венти- ляції, кондиціонування повітря, молнієзахисту при спорудженні житлових  будинків, промислових об’єктів, розташуванння техноло- гічного устаткування. Ефективним заходом є належне  розміщення будинків і територій та обмеження застосування відкритого вогню у пожежонебезпечних місцях (газо- і електрозварювальні роботи). На пожежонебезпечних територіях  потрібна повна заборона паління  в невстановлених місцях  та обов'язкове дотримання норм  і правил при роботі з вогненебезпечними і вибухонебезпечними речовинами (обов'язкове оформлення наряду-допуску з додатковим  інструкта- жем, постійним  наглядом з боку керівного складу).

Основне завдання протипожежної безпеки – збереження людського життя, природних  ресурсів, особового та громадського  майна – вироб- ничих споруд, житла, створення умов за яких пожежа стала б неможли- вим явищем. Ще в середньовіччі були створені спеціальні протипожежні команди. На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу для боротьби з пожежами  використовують організаційні,  технічні засоби. Обов'язковими для великих підприємств є протипожежні формування або депо. Їх розташування регламентує СНіП II–89–80 «Генеральні пла- ни промислових підприємств».

Відповідно до вимог зазначених норм пожежні депо розміщають на земельних  ділянках,  що прилягають до доріг загального  корис- тування.  Пожежне  депо, як правило,  повинне  обслуговувати групу підприємств. У випадку, коли підприємство не підпадає під зону об- слуговування існуючих пожежних  депо, то на його території  необ- хідно передбачити існування  власного пожежного депо. Радіус його дії: для підприємств із виробництвами категорії А, Б та В, що займа- ють більше 50\% всієї площі забудови – 2 км; якщо підприємства цих же категорій займають до 50\% площі забудови і підприємств із ви- робництвом категорії Г та Д – 4 км.

З врахуванням пожежної  безпеки  генеральні  плани  промислових підприємств повинні задовольняти вимогам: дотримання необхідних без- печних відстаней від меж підприємства до сусіднього об’єкта, населеного пункту, смуг доріг і водних шляхів; правильне зонування будинків і про- мислових споруд з урахуванням їх значення; дотримання необхідних про- типожежних розривів між ними. При зонуванні промислові підприємства

повинні  бути відділені  від житлової  зони, споруд основного і допоміж- ного призначення, складів, будинків адміністративного та господарсько- побутового призначення. Протипожежні розриви між виробничими спорудами залежать від вогнестійкості будинку і категорії пожежної не- безпеки розміщеного в ньому виробництва, а для складів – від пожежо- і вибухонебезпечності речовин, що зберігаються, ємності складу і його роз- ташування – наземне, підземне. Треба забезпечити вільний під'їзд пожеж- них автомобілів до споруд. Підприємство площею понад 5 га і при довжині території понад 1000 м повинно мати не менше 2-х виїздів; при площі за- будови більш 10 га – з усіх боків. Для забору води для гасіння пожежі вста- новлюють пожежні гідранти на відстані не більш 100 м один від іншого і не більш 5 м від стін будинків, а до дороги – 2 метри.

Як засіб проти поширення пожежі застосовують  загальні, місцеві протипожежні перепони. Загальні – протипожежні перекриття з него- рючих матеріалів  (цегла, залізобетон). Місцеві – призначені  для обме- ження поширення полум'я  в початковій стадії розвитку пожежі – бор- тики, пороги, кювети, обвалування. Для запобігання пожеж необхідно впроваджувати ефективні загальні методи протипожежної безпеки.

Організаційні – навчання  працюючих правилам  пожежної безпеки, організація  пожежної охорони, проведення  бесід, лекцій, видання необ- хідних інструкцій, плакатів. Технічні – передбачають наявність технічних пристроїв  сигналізації про початок пожежі, автоматичного включення засобів оповіщення та гасіння полум’я. Експлуатаційні  – передбачають правильну експлуатацію  систем опалення,  вентиляції і кондиціонуван- ня повітря, блискавкозахисту, технологічних машин і обладнання.

Пожежі є наслідками  необачності, неправильних дій людини з об’єктами, що можуть їх викликати або стихійні явища природи – блис- кавка, виверження вулкану. Щорічно  вони завдають величезної  шкоди народному господарству і майну громадян, відбирають тисячі людських життів. Природно, що з пожежами людство відвіку веде боротьбу.

Поступово  сформувалися загальні методи гасіння пожеж: 1) ізо- ляція  джерела  горіння;  2) зменшення  концентрації окислювача,  зо- крема  кисню; 3) охолодження джерела  горіння  нижче  температури горіння; 4) механічне збивання полум'я  тиском води, інертного газу, різними негорючими речовинами; 5) створення спеціальних перепон для розповсюдження полум’я, наприклад протипожежні розриви.

Системи протипожежної сигналізації, як технічний засіб, мають важливе значення  у запобіганні загибелі людей, руйнуванні  матері- альних цінностей  і призначені  для виявлення початкової  стадії по-

жежі, передачі тривожних  сповіщень  про місце і час її виникнення. При необхідності вони включають у дію автоматичні системи гасін- ня пожежі і видалення диму.

Системи пожежної сигналізації – ручні та автоматичні.  Автома- тичні системи спрацьовують під впливом  проявів  початкової  стадії пожежі  – температури,  диму,  випромінювання від полум’я.  Важ- ливим  елементом  такої системи  є датчик  – прилад  «чутливий» до певного фактору  – диму, світла, тепла, іонізації – появи  електрич- них зарядів.  Кількість  пожежних  сповіщувачів  у контрольованому об’єкті залежить  від його площі.

Для попередження пожежі ефективними є системи автоматичного по- жежогасіння. Такі пристрої ділять на водяні, парові, пінні, газові, хладонові та порошкові. За часом спрацьовування їх розрізняють на зверхшвидкісні (час спрацьовування 0,1 с); швидкодіючі (0,3 с); нормальної  інерційності (30 с); підвищенної  інерційності  (до 3 хвилин).  Всі автоматичні системи пожежогасіння одночасно з гасінням подають сигнал тривоги.

Для гасіння пожежі звичайно  використовують воду (але не у всіх випадках), тому що вона має найбільшу теплоємність і придатна для га- сіння більшості пальних речовин: один літр води при нагріванні від 0 до

100 град. поглинає 419 кДж тепла, а при випаровуванні 2260. При цьому утворюється пар. Він ефективний при його концентрації біля 35\%.

Ефективною є стійка піна, що може бути отримана  при введен- ні у воду невеликих кількостей  (3–4\%) речовин,  спроможних  зни- зити поверхневий натяг плівки  води. При розтіканні  хімічної піни утворюється стійкий  прошарок  товщиною  7–10  см, який  майже не руйнується від дії полум’я. Піна не взаємодіє  з нафтопродуктами і утворює щільний  покрив, який не пропускає  парів горючої рідини. Але її не можна застосовувати для гасіння електроустаткування.

Інші ефективні  засоби гасіння – ингибітори  горіння на основі гало- їдоводородів,  порошкові  речовини  – використовують для  гасіння  на- фтопродуктів, активних  (лужних) металів, електрообладнання. Широ- ко використовують суміші на основі карбонатів,  бікарбонатів  (харчова сода). Високоефективні інертні  гази, які як і водяна  пара, зменшують концентрацію кисню, розбавляють пальну речовину і віднімають значну кількість енергії, в результаті чого температура знижується і відбуваєть- ся гальмування процесу горіння. Для гасіння пожеж двоокисом вуглецю застосовують  автоматичні стаціонарні  та пересувні  пристрої  (пожеж- ні автомобілі), а також ручні пересувні і переносні вогнегасники.  Най- більше поширення в якості первинних засобів гасіння пожеж одержали

різноманітні ручні вогнегасники: пінні, газові вуглекислотні і спеціальні вогнегасники вуглекислотно-бромметилові, порошкові. Пінні вогнегас- ники призначені для гасіння невеличких осередків горіння речовин, ма- теріалів, та тих які можуть горіти без доступу кисню повітря.

До спеціальних вогнегасників відносять: порошкові та вуглекислот- ноетилові.  Вуглекислотно-бромметилові вогнегасники призначені  для гасіння  невеличких  осередків  горіння  волокнистих та твердих матері- алів. Пісок звичайно  застосовують  там, де можливий розлив невеликої кількості пальних і легкозаймистих рідин. Слід використовувати него- рючі обмазки з вермикуліту, перліту, цементу, які захищають пожежоне- безпечні об’єкти з деревини, полімерів. Такий же ефект мають облицю- вальні керамічні плитки – кахлеві або звичайна цегла, а також металеві екрани. Дуже часто трапляються трагедії на новорічні свята, коли вико- ристовують легко займисті матеріали з бавовни. Щоб цього не було тре- ба дбати про спеціальний захист маскарадних костюмів – вони повинні бути оброблені  негорючими  речовинами,  наприклад алюмокалієвими квасцами, негорючими сольовими розчинами.

Питання

1.   Які протипожежні вимоги до побутових, виробничих примі- щень, об’єктів?

2.   Що Ви знаєте про протипожежні заходи?

3.   Охарактеризуйте загальні методи  протипожежної безпеки.

4.   Які існують методи  гасіння пожеж?

5.   Що Ви знаєте про протипожежну сигналізацію?

6.   Охарактеризуйте основні засоби  пожежегасіння.

7.   Які  типи  вогнегасників застосовують при  різних джерелах пожеж?

8.   Які причини пожеж?

4.1.5.  Навчання з пожежної безпеки, правила поводження та дії під час пожежі

При  навчанні  правилам  пожежної  безпеки  необхідно  керува- тися  Переліком  посад, призначення на які вимагає  від робітників, службовців  проходити навчання  і перевірку  знань з питань пожеж- ної безпеки. Існує Типове  положення про спеціальне  навчання,  ін- структаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприєм- ствах, в установах і організаціях України. Навчання посадових осіб підприємств,  установ і організацій,  проводять  керівники,  заступни-

ки керівників,  головні фахівці та інші посадові особи підприємств, на яких, за їхніми функціональними обов'язками, покладене  вико- нання  робіт зв'язаних із забезпеченням пожежної  безпеки  об'єктів з підвищеною пожежною небезпекою. На об’єктах, з урахуванням виробничих умов, встановлюють протипожежні режими,  які відо- бражені в інструкціях, як для всього об’єкта, так і для окремих цехів, ділянок, бригад. В них наведені норми застосування різних матері- алів, визначені місця, де неможна палити і влаштовувати відкритий вогонь, описується порядок  дій у випадку  виникнення пожежі.  В навчальних  закладах, дитячих, лікувальних і культурних установах особливу увагу приділяють питанням евакуації людей на випадок пожежі.

Ефективним методом гасіння  пожеж  є вогнегасник.  Необхідно знати, що для гасіння вогню не завжди можна використовувати воду. Не можна  спрямовувати водний  струмінь  на електропровід, елек- троустаткування що горить, тому що людину може уразити електро- струмом, оскільки  вода, особливо з різними  домішками  – кислоти, луги, солі є провідником.  Перед гасінням  будь-якого  електричного обладнання  – промислового або побутового  потрібно  відключити напругу. Пальну суміш і займисті речовини гасять піском, хімічною або повітряномеханічною піною, спеціальними порошковими сумі- шами. В задимлене  помешкання треба заходити  обов’язково  вдвох і йти, тримаючись  за стіну, щоб не загубити  орієнтир.  Небезпечно заходити  у задимлене  приміщення, якщо  видимість  менше 10 ме- трів. При необхідності треба накинути  на себе мокру ковдру, плащ, будь-яку тканину, щоб убезпечити  себе від опіків. На пожежах тре- ба працювати  в ізолюючих  фільтруючих протигазах;  двері  у при- міщення,  що горить, відчиняти  обережно  і користуватися ними як прикриттям. Якщо вихід відрізаний вогнем, людей евакуюють через вікна, балкони, використовуючи ручні, механічні, стаціонарні східці і різноманітні автопідйомники, рятувальні мотузки.  Найбільша не- безпек на пожежі – паніка.

Питання

1.   Якими документами треба   керуватися при  навчанні по- жежної безпеки?

2.   Які основні правила поведінки при пожежі?

3.   Охарактеризуйте основні засоби  пожежогасіння.

4.1.6.  Основні  засоби захисту від хімічної небезпеки

Хімічна небезпека – стан, при якому вірогідність  прояву  дії не- безпечних   властивостей  речовин  максимальна.   Цьому  сприяють перш за все виключення високотоксичних і небезпечних  речовин з технологічних процесів та скорочення (в разі потреби) робочого дня і збільшення тривалості  відпусток для осіб, які стикаються  з отруй- ними речовинами. Для мінімізації вірогідності зараження необхідна організація  душових кабін із щоденною зміною виробничої  натіль- ної білизни,  періодичні  медичні  огляди,  дотримання вимог норма- тивної документації  при роботі з промисловими отрутами.

Важливим заходом у попередженні  хімічного  травматизму, за- бруднення оточуючого природного та виробничого середовища є державна  реєстрація хімічних речовин. Її проводять  для пошуку, узагальнення і систематизації інформації про їх фізико-хімічні, ток- сикологічні,  пожежо-, вибухонебезпечні, еколого-токсикологічні та інші властивості.  Це необхідно для наступного  обліку та реєстрації з метою попередження шкідливого впливу на здоров'я  людини і на- вколишнє  природне середовище.

Реєстрація речовин – обов'язкова умова для видачі дозволів на організацію  виробництва продукції, її імпорт, узгодження  норма- тивної (ТУ, ДСТ)  і проектної  документації,  а також гігієнічних  ви- сновків державної санітарної гігієнічної експертизи продукції. Крім цього заходу важливе місце займають засоби індивідуального та ко- лективного  захисту, які завжди повинні бути наготові.

Засоби індивідуального захисту  органів дихання  (ЗІЗ ОД)  при- значені для захисту від впливу шкідливих  газів, парів, диму, туману та пилу, що можуть міститися  у повітрі  робочої зони, а також для забезпечення киснем  при його нестатку  у навколишній атмосфері. ЗІЗ ОД  підрозділяють на протигази,  респіратори,  пневмошоломи, пневмомаски.  За  принципом  дії ЗІЗ ОД  ділять  на фільтруючі  та ізолюючі.

Для ЗІЗ ОД, що фільтрують,  існують обмеження  – їх не можна використовувати при наявності  в повітрі невідомих речовин, при великій  концентрації шкідливих  сполук (більше 0,5\% за об’ємом), а також при зменшенні вмісту кисню в повітрі (менше 18\% при нормі

21\%). В цих випадках потрібно застосовувати ізолюючі ЗІЗ ОД.

За умовами експлуатації розрізняють респіратори одноразового і багаторазового використання. Ефективні захисні та експлуатацій-

ні властивості  має  протиаерозольний безклапанний фільтруючий респіратор  «Лепесток»,  що має три модифікації:  «Лепесток–200»,

«Лепесток–40», «Лепесток–5». Цифри  200, 40 і 5 означають, що кожний  з них призначений для захисту  від дрібно-  і середньодис- персних аерозолей у повітрі, що відповідно перевищують ГДК в 200,

40 і 5 разів.

Ефективним є також респіратор  РУ–60М, призначений для за- хисту органів  дихання  від впливу  шкідливих  речовин,  що можуть бути присутніми у повітрі одночасно у вигляді парів, газів та аерозо- лей. До засобів захисту відносяться ручні, наголовні та універсальні щитки, що захищають прилягаючі  ділянки тіла людини.

Засобом індивідуального захисту є одяг: куртки, штани, комбіне- зони, напівкомбінезони, плащі, фартухи, жилети, рукавички та взут- тя. Захисні  та експлуатаційні властивості  спецодягу  визначаються покроєм (конструкцією) і властивостями матеріалів.

Спеціальне  взуття  забезпечує  захист  працюючих  від механіч- них травм, хімічних  і теплових  опіків, низьких  і високих  темпера- тур, вологості.

У виробничих умовах найбільш уживаним та ефективним засо- бом колективного захисту є вентиляція,  особливо з кондиціонуван- ням повітря.  Розрізняють два основні види вентиляції – природну та механічну або примусову, коли застосовують різні електричні пристрої  –  вентилятори, кондиціонери. Використовують змішані системи – приточні, витяжні  та приточно-витяжні вентиляції.

Ефективними є повітряні завіси – коли через горизонтальну або вертикальну щілину подається  гаряче повітря, що відсікає холодне від його проникнення у приміщення. Важливою  є аварійна  венти- ляція, яка як правило є витяжною і її застосовують  в приміщеннях з високою концентрацією шкідливих,  пожежно-,  вибухонебезпечних речовин.

Питання

1.   Охарактеризуйте поняття хімічної безпеки.

2.   Які основні заходи зумовлюють хімічну безпеку?

3.   Як можна  запобігти хімічному травматизму?

4.   Яке значення має вентиляція для  хімічної безпеки?

5.   Охарактеризуйте колективні та  індивідуальні засоби  за- хисту від хімічної небезпеки.