Економічні ризики та методи їх вимірювання - Навчальний посібник (Донець Л.І.)

Економічні методи зниження ризику

4.5.1. Створення спеціального резервного фонду (фонду ризику)

Створення спеціального резервного фонду (фонду ризику) здійснюється за рахунок відрахувань із прибутку на випадок виникнення непередбачених ситуацій. Самострахування за рахунок резервного фонду доцільне в тому випадку, коли вартість майна, яке страхується, відносно невелике порівняно

 

 

з майном і фінансовими критеріями всього бізнесу і коли імовірність збитків надзвичайно мала. При визначенні необхідного рівня страхових резервних фондів виходять із середньозваженої величини різних компонентів: ресурсів, поточних активів, основного капіталу. Страхові фонди формують у розмірі 1\% від вартості активів чи 1-5\% від обсягу продажів, чи 3-5\% від річного фонду виплат акціонерам.

Рекомендується такий спосіб визначення оптимальної величини резервного фонду: середню суму втрат за минулі три роки варто розділити на середньорічні суми, скоригувавши їх на середньорічні темпи інфляції.

4.5.2. Створення страхового товарного запасу

Створення страхового товарного запасу здійснюється з метою компенсації коливань попиту на товари. Позитивним моментом є забезпечення можливості нормального функціонування в умовах невиконання графіків постачань і ажіотажного попиту на товар. З іншого боку, спостерігається заморожування частини оборотних коштів, подовження операційного циклу, збільшення потреби у фінансових ресурсах.

Обсяг сформованого страхового запасу визначається коефіцієнтом (1-3 і більше) від обсягів робочого товарного запасу і залежить від кон'юнктури ринку і стабільності виконання зобов'язань постачальниками. Розмір страхового запасу розраховується за формулоюе

ТЗ   ОЗодн х й х Ксз,

де ТЗ — обсяг товарного запасу;

ОЗОдН — одноденний обсяг закупівлі, передбачений діючими контрактами;

й — середньоквадратичне відхилення фактичного терміну постачання від контрактних умов (у днях);

Ксз — коефіцієнт формування страхового запасу залежно від рівня ризику.

4.5.3. Страховий запас коштів

Страховий запас коштів створюється з метою компенсації коливань надходжень і використання коштів підприємства. Його розмір визначається статистично. Для цих цілей використовуються моделі М. Міллера і Д. Орра, що базуються на гіпотезі щодо нормального закону розподілу надходжень і платежів підприємства біля його середнього рівня.

Сальдо максимального (ДСтах) і оптимального (ДСопт) розмірів коштів визначається за формулами:

 

 

 

де Ктіп — мінімальний обсяг операцій із продажу цінних паперів чи паперів з одержання позикових засобів;

СУУОдС — вартість упущених можливостей у зв'язку з утриманням залишку коштів ;

8ОдС — середньоквадратичне відхилення в розмірі залишків коштів ;

ДСшп — мінімальний рівень залишків коштів, установлений адміністрацією.

4.5.4. Розробка і впровадження системи штрафних санкцій

Розробка і впровадження системи штрафних санкцій використовується тільки за тими видами ризику, імовірність виникнення яких залежить від контрагентів підприємства. Розмір фінансових санкцій повинен повною мірою компенсувати фінансові збитки підприємства унаслідок виникнення ризикової ситуації. Розмір фінансової санкції (ФС) визначається за формулою:

ФС = Пу + І,

де Пу — упущений прибуток за день до виконання зобов'язань;

І — інфляційні втрати.

Практика розрахунку і включення в ціну ризикової надбавки припускає компенсацію втрат підприємства унаслідок виникнення ризикової ситуації. Розрахунок роздрібної ціни може бути здійснений за формулою:

РЦкк = РЦ + АЛЕ/Кр,

де РЦКК — ціна реалізації дебітору на умовах комерційного кредиту;

РЦ — ціна реалізації за фактом оплати;

АЛЕ — надбавка за відстрочку оплати;

Кр — коефіцієнт ризикованості даного дебітора, що характеризує імовірність виконання їм дебіторських зобов'язань (0-1 експертним шляхом).

Надбавку за відстрочку оплати розраховують так:

НО = ——^ х Д, 360х100

де НО — надбавка за відстрочку оплати; Рфв — рівень рентабельності фінансових вкладень, \% річних;

Д — період відстрочки, днів.

4.5.5. Страхування від ризику

Можна сказати, що найбільш важливим і найбільш розповсюдженим прийомом зниження ступеня ризику є страхування ризику, оскільки найсерйозніші економічні ризики страхуються за допомогою зовнішнього страхування.

Страховий захист таких ризиків забезпечують спеціальні страхові компанії, що залучають кошти страхувальників і використовують їх для відшкодування понесених ними збитків при виникненні певних обставин.

Сутність страхування виражається в тому, що підприємець готовий відмовитися від частини своїх доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зведення ступеня ризику до мінімуму.

Тепер з'явилися нові види страхування, наприклад, страхування титулу, страхування підприємницьких ризиків та ін.

Титул — законне право власності на нерухомість, що має документальну юридичну сторону. Страхування титулу — це страхування від подій, що відбулися в минулому, наслідки яких можуть відбитися в майбутньому. Воно дозволяє покупцям нерухомості розраховувати на відшкодування понесених збитків у випадку розриву судом договору купівлі-продажу нерухомості.

За договором майнового страхування може бути застрахований ризик збитків від підприємницької діяльності через порушення своїх зобов'язань контрагентами чи підприємцями, зміни умов цієї діяльності з не залежних від підприємця обставин, у тому числі ризик неотримання очікуваних доходів. Адже часто підприємницький ризик розглядають як ризик неотримання очікуваних доходів від підприємницької діяльності. За договором страхування підприємницького ризику може бути застрахований підприємницький ризик тільки самого страхувальника і тільки на його користь, тобто не можна укласти такий договір на користь третьої особи. Страхова сума не повинна перевищувати страхову вартість підприємницького ризику.

Страховою вартістю підприємницького ризику є сума збитків від підприємницької діяльності, які страхувальник поніс би при настанні страхового випадку. Тому в процесі управління ризиками підприємства, пов'язаними з їхнім зовнішнім страхуванням, основна увага повинна бути приділена узгодженню розміру страхових платежів. Цей розмір визначається такими факторами:

розміром страхової суми, що відшкодовується;

загальним періодом страхування;

страховими тарифами (при добровільному страхуванні ці тарифи розробляє страхова компанія).

Широке використання різноманітних форм профілактики і страхування господарських ризиків дає можливість суттєво знизити розмір можливих фінансових утрат підприємства в умовах нестабільної економіки і частої зміни кон'юнктури ринку.

4.5.6. Самострахування від ризику

Система профілактики економічних ризиків, хоч і знижує імовірність їхнього виникнення, проте не може нейтралізувати всі пов'язані з ними негативні фінансові наслідки. Частково цю роль може взяти на себе внутрішнє страхування ризиків (самострахування), яке здійснюється в рамках самого підприємства. Самострахування означає, що підприємець швидше підстрахується сам, аніж купить страховку в страховій компанії. Тим самим він заощаджує на затратах капіталу по страхуванню.

Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяльності. У процесі самострахування створюються різні резервні і страхові фонди. Ці фонди залежно від мети призначення можуть створюватися в натуральній чи грошовій формі. Резервні грошові фонди створюються насамперед на випадок покриття непередбачених затрат, кредиторської заборгованості і т.ін. Створення їх є обов'язковим для акціонерних товариств.

Самострахування —це група заходів для внутрішнього страхування ризиків, покликана забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку підприємства.

У ризик-менеджменті використовуються зазвичай форми внутрішнього страхування ризиків, представлені на рис. 4.3.

Забезпечення компенсації можливих фінансових утрат за рахунок відповідної "премії за ризик" полягає у вимозі від контрагентів додаткового доходу по ризикованих операціях вище від того рівня, що можуть забезпечити безризикові операції.

 

 

 

 

В

\%

в.

о

Є в

'5 в

В

.

в в

се

.

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок відповідної "премії за ризик"

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок системи штрафних санкцій

Забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини коштів

 

 

Рис. 4.3. Основні форми внутрішнього страхування (самострахування) ризиків на підприємстві

Цей додатковий дохід повинен зростати пропорційно збільшенню рівня ризику.

Забезпечення компенсації можливих фінансових утрат за рахунок системи штрафних санкцій є однією з найбільш розповсюджених форм внутрішнього страхування ризиків. Воно передбачає розрахунок і включення в умови контрактів необхідних рівнів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення контрагентами своїх зобов'язань. Рівень штрафних санкцій повинен повною мірою компенсувати фінансові втрати підприємства у зв'язку з неотриманням доходу, інфляцією, зниженням майбутньої вартості грошей та інших негативних наслідків господарських ризиків.

Забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини фінансових засобів дозволяє забезпечити внутрішнє страхування господарських ризиків за тими операціями підприємства, за якими відшкодування негативних наслідків не може бути покладене на контрагентів. Таке резервування фінансових ресурсів здійснюється через:

формування резервного (страхового) фонду підприємства, який створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства;

формування цільових резервних фондів, перелік яких і розміри відрахувань у них визначаються статутом підприємства й іншими внутрішніми нормативними документами;

формування резервних обсягів фінансових засобів при розробці бюджетів за окремими господарськими операціями, що здійснюється у вигляді спеціальних статей бюджету;

нерозподілений залишок прибутку, який можна розглядати як резерв фінансових ресурсів, використовуваний у необхідних випадках з метою ліквідації негативних фінансових наслідків окремих господарських операцій підприємства.

4.5.7. Хеджування як метод зниження ризику

Здійснення операцій "хеджування" дозволяє уникнути цінового й інфляційного ризиків при здійсненні підприємством угод на товарних чи фондових біржах.

Принцип операції "хеджування" полягає в тому, що, купуючи товар з постачанням у майбутньому періоді, підприємство одночасно здійснює продаж ф'ючерних контрактів на аналогічну кількість товарів. Якщо воно понесе фінансові втрати через зміну ринкових цін як покупець реального товару, то воно одержить виграш у таких самих розмірах, як продавець ф'ючерних контрактів на нього.

Хеджування всіх ризиків — єдиний спосіб їх повністю уникнути. Однак фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют чи відсоткові ставки зміняться несприятливо для них, то вони хеджують ризик, а якщо рух буде

15

До основних засобів зниження ризику не відносяться:

а)         організаційні;

б)         превентивні;

в)         економічні;

г)         структурні

1

 

16

До організаційних засобів зниження ризику не відноситься:

а)         відхилення ризику;

б)         зовнішнє страхування ризику;

в)         мінімізація збитків;

г)         формування резервного фонду

1

 

17

Якщо вплив ризику мінімізується за допомогою відрахувань до резервного фонду підприємства, тоді в даному випадку використовувались:

а)         організаційні засоби;

б)         комерційні засоби;

в)         економічні засоби;

г)         комплексний підхід

1

 

18

До зовнішніх засобів зниження ризику відносять:

а)         трансфер ризику;

б)         попередження ризику;

в)         прийняття страхового полісу;

г)         відрахування з чистого при- бутку в резервний фонд

1

 

19

Якщо рівень ризику по підприємству знаходиться в максимальній або критичній областях, тоді в цих умовах доцільно застосовувати засіб мінімізації ризику:

а)         попередження ризику;

б)         мінімізація ризику;

в)         відхилення ризику;

г)         самострахування ризику

1

 

20

Недопущення збитків як один із засобів мінімізації впливу ризику допускає:

а)         одержання додаткової інфо- рмації і підвищення обгрунто- ваності управлінських проце- сів;

б)         лімітування обсягу госпо- дарської діяльності;

в)         розробка схем ділової акти- вності;

г)         формування портфельних стратегій

1

 

21

Диверсифікація діяльності підприємства, використання портфельних стратегій і лімітування обсягу ризикованих операцій відносяться до засобу мінімізації ризику:

а)         запобігання ризику;

б)         запобігання збиткам;

в)         попередження збитків;

г)         трансфером ділової актив- ності

1

 

22

Якщо вартість майна, що страхується, відносно невелика у порівнянні з майновими і фінансовими критеріями усього бізнесу та імовірність збитків мала, тоді в цьому випадку застосовуються:

а)         організаційні засоби мінімі- зації ризику;

б)         економічні засоби мініміза- ції ризику;

в)         організаційно-економічні засоби мінімізації ризику;

г)         комерційне прогнозування ризику

1

23

Основним джерелом формування резервного фонду підприємства виступає:

а)         статутний фонд підприємства;

б)         трансакційні витрати підпри- ємства;

в)         балансовий прибуток підпри- ємства;

г)         нерозподілений прибуток під- приємства

1

24

Якщо ризикова ситуація залежить від діяльності контрагентів, тоді в цій ситуації слід удатися до системи:

а)         зовнішнього страхування ризику;

б)         трансферу ризику;

в)         штрафних санкцій;

г)         немає відповіді

1

25

Ризикова надбавка (НО) за відстрочку оплати дебітору на умовах комерційного кредиту розраховується за формулою:

а)            НО=ЦрхРфвхД/360х100

б)            НО=ЦоохРкхД/360х100

в)            НО=ЦрхРвфхД/360

г)            нО=ЦрхРфв/Дх360х 100 де Цр - роздрібна ціна; Цоо- ціна оптово-відпускна; Рк - рентабельність капіталу; Рф.в- рентабельність фінансо- вих вкладень;

Д - період відстрочки оплати товару

1

26

Розмір фінансових санкцій (ФС) розраховується за формулою

а)         ФОПУ+І;

б)         ФОУ+І;

в)         ФОПУ+У+І;

г)         ФОПУ/І,

де ПУ - упущений прибуток за день до виконання контракту; У - збитки підприємства; І - інфляційні втрати

1

Усього

26

Задачі для самостійної роботи

Задача 1. Визначте альтернативні варіанти формування резервного фонду підприємства на основі таких даних. Виручка від реалізації у звітному періоді становила 476 тис. грн, валюта балансу — 696 тис. грн, витрати на виробництво і реалізацію продукції — 367 тис. грн, їнші доходи підприємства — 56,4 тис. грн. Розрахуйте критерій обліку ризику. Зробіть висновки.

Задача 2. Визначте розмір страхового товарного запасу підприємства, якщо відомо, що у звітному періоді поставка становила 418 тис. грн. Коефіцієнт формування товарного запасу залежно від циклічних коливань товарообігу становив 2,4. Недопостачання товару наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Недопостачання товару

 

Випадок

Кількість днів недопостачання

Кількість випадків у звітному періоді

А

4

12

Б

6

3

В

8

7

С

12

7

 

Задача 3. Визначте оптимальний і максимальний розмір грошових коштів підприємства, якщо відомо: мінімальний обсяг кредитових зобов'язань становить 2400 грн; вартість втрачених можливостей — 268 грн; мінімальний рівень залишків грошових коштів, доведений банком, — 900 грн.

Для розрахунку середньоквадратичного відхилення в розмірі залишків грошових коштів використовуйте дані табл. 2.

Таблиця 2

Дані для розрахунку

 

Випадок

Відхилення, грн

Кількість випадків у звітному періоді

1

+230

7

2

-310

17

3

-57

11

Задача 4. Визначте розмір фінансових санкцій, якщо відомо: обсяг постачання становить 14,7 тис. грн; період реалізації товарів — 37 днів; рентабельність продаж — 12\%;середньодобовий темп інфляції — 0,36\%; кількість днів недопостачання — 6.

Задача 5. Визначте ціну реалізації товару на умовах комерційного кредиту, якщо відомо: роздрібна ціна становить 6,70 грн; коефіцієнт ризикованості дебітора — 0,81; рівень рентабельності фінансових вкладень — 21\%; період відстрочки 5 ,7, 14, 20 днів. Розрахуйте критерій цінового ризику.

Питання для підсумкового контролю засвоєння знань

Які чинні заходи впливають на мінімізацію ризику?

Чим зумовлено вибір певних прийомів мінімізації ризику?

У чому полягає сутність основних форм профілактики ризику?

Які напрями диверсифікації використовує підприємство для мінімізації ризику?

Яка система нормативів забезпечує лімітування економічних ризиків?

Чим відрізняються організаційні методи мінімізації ризику від економічних?

За яких обставин доцільно використовувати систему штрафних санкцій?

Які завдання щодо мінімізації ризику вирішує страхування та самострахування?

У чому полягає сутність форм внутрішнього страхування ризиків на підприємстві?

Які форми використовуються для резервування ресурсів підприємства?

За яких умов доцільно використовувати прийоми і методи уникнення ризику?

У чому полягає сутність хеджування?

У чому полягає сутність організаційних методів зниження ризику.

Схарактеризуйте основні напрями мінімізації збитків.

здійснення страхової діяльності, укладання договорів страхування і перестрахування, проведення страхових і перестрахувальних операцій;

розроблення умов страхування і перестрахування, визначення розмірів тарифних ставок за тарифними операціями;

видачу гарантій щодо піклування українських та іноземних компаній, відшкодування збитків за їхній рахунок, доручення іншим особам виконання аналогічних функцій за рубежем;

ведення бухгалтерської, статистичної й оперативної звітності по ризикових вкладеннях капіталу.

Схема організації ризик-менеджменту подана на рис. 5.1. Вона включає правила, на основі яких приймаються пошукові рішення і способи вибору варіанта рішення.

У стратегії ризику-менеджменту застосовуються такі правила:

максимальність виграшу;

оптимальна імовірність результату;

оптимальне коливання результату;

оптимальне сполучення виграшу і величини ризику. Сутність першого правила полягає в тому, що з можливих

варіантів ризикових вкладень капіталу вибирається той, що дає найбільшу ефективність результату при мінімальному чи прийнятному для інвестора ризику.

Відповідно до другого правила з можливих рішень вибирається те, при якому імовірність результату є прийнятним для інвестора.

Правило третє полягає в тому, що з можливих рішень вибирається те, при якому імовірності виграшу чи програшу для того самого ризикового вкладення капіталу має найменший розрив.

Четверте правило полягає в тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу і ризику і приймає рішення про вкладення капіталу в той захід, що дає змогу одержати очікуваний виграш і одночасно уникнути великого ризику.

 

 

 

Одержання інформації про господарську ситуацію та її аналіз

Вибір стратегії управління ризиком

Розробка програми дії по зниженню ризику

 

 

 

 

Визначення цілей

ризикових вкладень

Виявлення ступеня ризику

Розробка й аналіз варіантів зіставлення прибутку і ризику по вкладеннях капіталу

Вибір прийнятного зниження ступеня ризику

Організація виконання наміченої програми

 

 

 

Визначення імовірності настання подій

Урахування психологічного

сприйняття ризи-кових рішень

 

 

 

Аналіз і оцінювання резервів обраного ризикового рішення

Контроль за виконанням наміченої програми

 

 

Рис. 5.1. Схема організації ризик-менеджменту

У табл. 5.2 подано інформацію про залежність між стратегією підприємства по управлінню ризиками і пріоритетними процедурами управління ними.

Конкретні граничні значення витрат повинен встановлювати менеджер і погоджувати їх з керівництвом підприємства (чи фахівцями).

Для можливих варіантів стратегії підприємства з управління ризиками необхідно мати довідкову інформацію за граничним значенням витрат, прийнятим підприємством по кожній із процедур управління ризиками (табл. 5.3).

Результати етапу "Уточнення стратегії підприємства з управління ризиками і вибору процедур керування ними" представлені в табл. 5.4.

Ризик, якому піддається підприємство, — це ймовірна загроза розорення чи одержання таких фінансових утрат, які можуть зупинити всю справу. Оскільки імовірність невдачі присутня завжди, постає питання про методи зниження ризику. Для відповіді на це запитання необхідно кількісно визначити ризик, що дозволить порівняти величину ризику різних варіантів рішення і вибрати з них той, котрий найбільше відповідає обраній підприємством стратегії ризику.

 

Блок

"Добір і формування принципів управління ризиками, що враховуються при розробленні чи перегляді ПУР"

 

 

 

Подпись:

Вибір принципів управління ризиками, що враховуються при розробленні ПУР, на основі змісту

пункту Керівництва "Опис можливих принципів управління ризиками, що можуть бути враховані при розробленні чи перегляді ПУР"

Уточнення принципів управління ризиками, що враховуються при перегляді ПУР у пункті Керівництва "Опис можливих принципів управління ризиками, що можуть бути враховані при розробленні чи перегляді ПУР"

 

 

Узгодження принципів управління ризиками, що враховуються при розробленні чи перегляді ПУР, з керівництвом фірми

Перехід до наступного блоку алгоритму розроблення чи перегляду ПУР

Рис.5.7. Алгоритм реалізації процедури вибору і концентрації принципів управління ризиками, що враховуються при розробленні і перегляді ПУР 5.8. Інформаційне забезпечення розроблення програми управління ризиком

У цьому розділі викладаються питання інформаційного супроводу основної стадії розроблення і перегляду ПУР. Інформація цієї частини програми є довідковою, але вона використовується менеджером уже для прийняття конкретних рішень щодо розроблення ПУР.

Склад і послідовність подання довідкової інформації, що міститься в цій частині програми, пов'язані з логікою і змістом основної стадії розроблення ПУР. Зміст довідкової інформації залежить від впливу багатьох факторів, наприклад результатів упровадження ПУР, зміни складу факторів ризику і ступеня їхнього впливу, результатів оцінки роботи підприємства відповідно до ПУР і т.д.

Інформація цієї частини присвячена аналізу таких питань:

уточнення стратегії підприємства з управління ризиками і використання процедур управління;

процесу попереднього добору ризиків;

формування плану превентивних заходів;

дослідження ризиків після формування плану превентивних заходів;

процесу остаточного формування програми управління ризиками;

контролю і перегляду програми управління ризиками;

оцінюванні ефективності ПУР.

У кожному із зазначених пунктів можна виділити такі частини:

довідкова інформація з питань відповідного етапу;

опис специфічних функціональних обов'язків менеджера для розглянутого етапу реалізації розробки програми;

представлення форми, можливого переліку результатів даного етапу, що повинні використовуватися менеджером на наступних етапах розробки і перегляду програми.

 

 

Оскільки обсяг виготовлення будівельних деталей неде-термінований, то виникає проблема балансування потужностей з виробництва деталей і обсягу будівельно-монтажних робіт. Такі балансування повинні передбачати виконання однієї з трьох вимог:

змінні обсяги будівельно-монтажних робіт залежно від розміру випуску будівельних деталей;

створення певних запасів будівельних деталей що дало б змогу зменшити нестабільність розміру випуску і стабілізувати обсяги будівельно-монтажних робіт;

реконструкцію виробництва, спрямовану на стабілізацію випуску.

Застосування першого способу може спричинити ряд небажаних наслідків: неритмічність будівництва, простої, понаднормові роботи тощо. Більш виправданими є другий та третій способи.

Залізобетонні вироби допускають складування і досить тривале зберігання. Проте можливості складування не безмежні, оскільки воно лімітується наявними складами, площами будівельних майданчиків. Крім того, при збільшенні обсягу та терміну складування продукції зменшується оборотність коштів, тому необхідно порівнювати позитивні ефекти, пов'язані з підвищенням стабільності будівельних робіт з додатковими витратами на складування будівельних деталей і визначити оптимальний розмір цих витрат із застосуванням спеціальних методів. Що стосується третього методу балансування, то тут необхідне аналогічне порівняння й визначення оптимальних обсягів засобів, які спрямовуються на стабілізацію випуску.

Таким чином, аналіз збалансованого плану в умовах ризику призводить до необхідності використання таких категорій, як резерви та запаси, оптимального сполучення стійкості та гнучкості планів. Крім цього, збалансованість плану тісно пов'язана з його ефективністю.