РоздІл І. загальнІ основи полІтичноЇ економІЇ 1.1. закони, категорії, функції економічної науки. роль держави в сучасній економіці

Предмет політичної економії являє собою виявлення міцних, постійних, істотних (змістовних) причинно-наслідкових зв'язків між фактами, явищами, процесами в економічному житті суспільства, говорячи строго науково - між виробничими відносинами. Такі зв'язки називаються законами.

Економічні закони - установлені на основі досвіду, практичної діяльності, виявлені шляхом наукових досліджень, стійкі, істотні зв'язки, взаємозв'язки між економічними явищами, процесами, відносинами, величинами і показниками, що їх характеризують. Економічні закони на відміну від фізичних, не є законами природи. Уся справа в тім, що природа людини як розумної істоти виявляється в її економічній поведінці, обумовленій не тільки об'єктивними законами, але й суб'єктивною волею людей. Тому економічні закони, що виявляють тільки загальні, типові властивості й ознаки процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання, варто вважати ймовірніше закономірностями, ніж законами. Вони не носять абсолютного характеру, окремі люди і групи людей можуть у своєму економічному поводженні відхилятися від лінії, що продиктована економічними законами. Широко відомі такі економічні закони, як: закон попиту, закон пропозиції, закон убутноїприбутковості, закон зростаючих граничних витрат, закон підвищення потреб, закон безупинного росту продуктивності праці, закон економіїробочого часу, закон вартості, закони грошового обігу й т.д.

Оскільки економічні закони носять об'єктивний характер, вони не підкоряються волі і свідомості людей, не є їх породженням, не можуть бути в оцінках людей ні гарними, ні поганими. Вони діють завжди з неминучістю перебігу часу, як і фактори, процеси, між якими виражають зв'язки. Економічні закони заборонити не можна. Людині, суспільству залишається одне - вивчати механізм дії цих законів і приймати господарські, економічні рішення відповідно до вимог даних законів. Суб'єкту, що господарює, (індивіду, фірмі, державі) процвітання й економічна вигода забезпечені, якщо він діє з урахуванням вимог економічних законів. У противному разі його чекає рано чи пізно криза, катастрофа, оскільки найважливішою стороною дії економічних законів є їх неминучість, невідворотність.

Економічні закони самі по собі не діють, економічний процес автоматично не здійснюється. Для цього необхідні дії людей, а люди діють у відповідності до своїх потреб й інтересів, що інколи набувають форм протиріччя.

Економічне протиріччя - це об'єктивне, необхідне, динамічне відношення взаємовиключних протилежностей, властиве кожному економічному процесу. Протиріччя є сутністю і джерелом саморуху економічних процесів. Розкриття сутності окремих економічних явищ вимагає формування визначених логічних понять, що відбивають реальну економічну дійсність у її розвитку.

Логічні поняття, що відбивають найбільш загальні й істотні сторони економічного життя суспільства, називаються економічними категоріями. Економічні категорії -найважливіші поняття економічної науки, що відбивають істотні сторони для економічної політики економічних явищ і процесів, наприклад: гроші, вартість, ціна, праця, попит, пропозиція, кредит, власність, ринок, заробітна плата, прибуток та ін.

Політична економія є базисною для конкретних прикладних економічних наук. Політична економія й економічна політика перебувають у взаємодії та впливають одна на одну. Політична економія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку, пояснює, як відтворюється суспільство, сприяє запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток.Економічна політика означає місце економічної діяльності держави, тобто усіх гілок її влади і зайнятих у них працівників.

У розвиненій ринковій економіці держава в економічному аспекті є її підсистемою, важливим складником. Саме це підвищило ефективність, стійкість і особливо соціальну орієнтованість сучасних моделей економіки ринкового типу. У сучасних умовах в економічно розвинених країнах ринок - це лише спосіб ведення господарського життя, доповнюваний регулюючими засадами держави, її інституціями, а також недержавними утвореннями і цінностями.

Термін «економічна політика» держави акцентує увагу на суб'єктивності процесу економічної діяльності держави. Остання реалізується не через автоматичну дію об'єктивних законів ринкової економіки, а опосередковано через діяльність політичного інституту влади, державні установи, у яких працюють державні службовці.

Зазначимо, що в сучасній вітчизняній економічній науці під економічною політикою держави розуміється діяльність її органів влади й управління у визначенні стратегічної мети, напрямків, завдань і пріоритетів, а також способів (засобів) їх досягнення заради забезпечення стабільного економічного зростання. Складовими економічної політики є діалектичний взаємозв'язок економічної стратегії і тактики.

Економічна політика - це державна діяльність органів законодавчої влади й управління, які визначають мету, завдання, пріоритети та методи і засоби їх досягнення в економіці.

Держава є найбільш впливовим суб'єктом національної економіки. За своєю економічною "вагомістю", масштабністю і значимістю дії держави не порівнянні з діями інших суб'єктів економіки. Держава у своїй економічній діяльності опирається на політичну владу, її економічні дії, досягнення (як і прорахунки) позначаються й навіть "мультиплікуються" на всій національній економіці або її важливих сферах. Якщо дія окремих економічних осередків - це мікроекономічна діяльність, то держави в більшості випадків -макроекономічна.

Держава спочатку виникла як політичний інститут суспільства. Але для виконання політичних і деяких загальнонаціональних функцій вона мала потребу в економічних благах. А для цього потрібно було їх отримати тим або іншим чином від тих, хто їх виробляв. Саме з цього починається втручання держави в економіку. Поступово цей процес розширюється, виникають нові напрями економічної діяльності держави. У сучасних умовах вона є багатоаспектною. Саме це обумовило потребу в певній автономії теорії економічної діяльності держави в загальній економічній теорії, як її важливої складової. І це цілком природно. В економічному житті постійно виникають нові явища, які раніше існували лише в зародковій формі (або не існували взагалі). А тому виникають поділи усередині однієї й тієї ж науки, які мають специфічну галузь дослідження й, відповідно, поряд із загальними ще й особливі сфери і методи дослідження.

Держава - це багатофункціональний інститут суспільного життя. Водночас, у сучасних умовах вона значною мірою є суб'єктом економіки. При цьому останній має особливості порівняно з іншими суб'єктами економіки: підприємцями, найманими працівниками, господарськими осередками (фірми, ферми, корпорації), домашніми господарствами тощо.

Економічна діяльність держави - найбільш загальне поняття, яке характеризує державу як суб'єкт економічної системи. Будь-яку діяльність держави, що безпосередньо або опосередковано пов'язана з господарською сферою, економікою, можна характеризувати як економічну. Остання охоплює широке поле процесів та явищ, і, насамперед, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини (відносини власності й господарювання, механізми, які регулюють економічні відносини й т. ін.).

Іншими словами, усі явища і процеси, які пов'язані з функціонуванням та розвитком економічної системи суспільства, її взаємозв'язок з іншими системами (природою і суспільством людей), функціональним призначенням (трансформація природних виробничих ресурсів у блага, які придатні для задоволення різноманітних потреб людей), складових частин (продуктивні сили і виробничі відносини), в яких у тій або іншій мірі бере участь держава, охоплюють її "економічну діяльність".

Становлення і зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалося розвитком численних її функцій, у тому числі й економічних. Історія розвитку економічних функцій - невід'ємна складова еволюції суспільства в його організованих формах. Виникнення та розвиток економічних функцій держави - це результат розвитку продуктивних сил та об'єктивних суспільних потреб. Економічні функції держави перебувають у постійній динаміці, спостерігається їх розширення та формування в органічному взаємозв'язку із суспільним прогресом .

Динаміка економічних функцій, як і обсяг економічної діяльності держави, має хвилеподібний характер і обумовлюється багатьма чинниками. Тут задіяні й економічний базис, і надбудова.

Економічні функції держави полягають у законотворчості (розробці та прийнятті правових норм господарської діяльності); адмініструванні (створенні та припиненні діяльності суб'єктів господарювання); інформуванні підприємств про економічну ситуацію й можливу її зміну в майбутньому при розробці прогнозів та індикативних планів як для країни в цілому, так і для окремих її територіальних утворень; регулюванні діяльності регіонів, галузей і великих підприємств у загальнонаціональних цілях; контролі за поточною діяльністю підприємств з метою запобігання порушення існуючого законодавства" .

У сучасних умовах реалізуються, насамперед, три основних функції держави, притаманні всім стадіям розвитку ринкової економіки: постачання економіці необхідної кількості "центральних" грошей; задоволення потреб населення в благах і послугах, або так званих "чистих суспільних товарах" (національна оборона, державне управління, охорона суспільного порядку, єдина енергетична система, фундаментальна наука, освіта тощо); регулювання частини економічних процесів, які залишилися за межами ринкової економіки (охорона навколишнього середовища, соціальний захист і необхідне забезпечення окремих верств населення, перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетний механізм).

У сукупності економічні функції держави утворюють систему організаційно оформлених дій держави як суб'єкта економіки. Визначаючи економічні функції, можна застосувати загальний (концептуальний) і більш конкретний підхід, тобто виділяти вузькі й більш широкі напрями економічної діяльності держави.

Держава виступає як зовнішня сила щодо недержавних суб'єктів національної економіки, так чи інакше втручається в їх господарську діяльність, регулює її. При цьому зберігається і навіть охороняється економічний і забезпечується правовий суверенітет приватних суб'єктів економіки, тобто йдеться про державне регулювання (управління) недержавного сектора економіки. Тут держава сама виступає суб'єктом власності і господарської діяльності, створює і регулює державний сектор економіки.

У регулюванні державою діяльності недержавних суб'єктів економіки й національної економіки в цілому можна, у свою чергу, виділити такі функції:

Грошова й кредитна діяльність держави.

Підтримка економічної стабільності на макрорівні.

Визначення пріоритетів розвитку національної економіки і сприяння формуванню раціональної структури економіки.

Підтримка і регулювання неринкового сектора економіки, тобто тих галузей народного господарства, у яких можна лише частково використовувати механізм ринкових відносин або цього не варто робити взагалі. До них належить більшість галузей охорони здоров'я й освіти, культури і мистецтва, охорони природи, фундаментальні науки, утримання державного апарату та ін.

Соціальна функція держави. Вона здійснюється за кількома напрямками. Нині держава бере активну участь у відтворенні сукупної робочої сили, здійснює соціальний захист громадян, регулює зайнятість і ринок робочої сили.

Захист конкуренції державою, створення і підтримка державою конкурентного середовища.

Найтісніше з економічними функціями держави пов'язані й такі функції, як правове забезпечення господарської діяльності (утвердження основ законності), захист навколишнього середовища і природних ресурсів, підтримка позицій національних підприємств на світовому ринку.

Крім того, держава організовує єдину патентну, метрологічну і метеорологічну служби, встановлює загальнодержавні і впроваджує міжнародні стандарти, організовує державну статистику і єдину систему бухгалтерського обліку.

Механізм державного регулювання економіки необхідно розглядати як сукупність організаційно-економічних методів та інструментів, за допомогою яких виконуються взаємопов'язані функції для забезпечення безперервної, ефективної дії системи (держави) на підвищення функціонування економіки" .

Сукупність всіх засобів, важелів, за допомогою яких держава здійснює свою багатоаспектну економічну діяльність, створює "державний господарський механізм".

У цілому зміст поняття "механізм державного регулювання економіки" можна визначити як систему засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогою яких держава регулює економічні процеси, забезпечує реалізацію соціально-економічних і правових функцій. Інакше кажучи, державний механізм включає політико-правові, організаційно-управлінські форми і засоби управління (регулювання) господарською діяльністю суб'єктів ринкової економіки.

Якщо економічні функції держави визначають напрями її діяльності при втручанні в економіку та завдання і цілі, то механізм державного регулювання забезпечує способи їх реалізації.

З позицій ринкових відносин існують ринкові і антиринкові методи впливу на економічне життя суспільства. Ринкові методи дають змогу державі впливати на економіку в заданому напрямі й регулювати її, але дії механізму ринку при цьому не обмежуються, сфера його діяльності залишається сталою. Антиринкові методи спрямовані на обмеження сфери діяльності механізму ринку.

Близьким до наведеної класифікації є поділ методів державного механізму на економічні й адміністративні.

При використанні методів економічного впливу держава не втручається у прийняття рішень суб'єктами економіки. Вона лише створює передумови для того, щоб при самостійному виборі суб'єкти економіки надавали перевагу варіантам, які відповідають цілям економічної політики держави. При цьому ринкова ситуація не порушується.

Адміністративні методи загалом не відповідають природі ринкових відносин, тому їх іноді називають антиринковими. Але вони належать до найбільш дієвих за ступенем втручання в економіку. Методи прямої дії на економіку нерідко є високоефективними внаслідок оперативного досягнення економічних наслідків. Разом з тим, вони потребують створення спеціальних органів і установ для здійснення цих методів і контролю за їх виконанням. Це нерідко супроводжується бюрократизацією економіки, обмеженням ініціативи недержавних суб'єктів, порушенням їх економічної свободи.

Адміністративні методи широко застосовуються при регулюванні національної економіки (ліміти, квоти, розподіл ринків, заморожування зростання заробітної плати та ін.), а також при захисті національних інтересів і забезпеченні світових господарських зв'язків (наприклад, ліцензування експорту чи державний контроль за імпортом робочої сили і капіталу).

В галузі охорони природи стосовно приватних фірм діє складний комплекс законодавчих норм, адміністративних заборон, стягнень, які ґрунтуються на регіонально диференційованих нормах гранично допустимого забруднення, з одного боку, і на врахуванні економічних і технологічних можливостей - з іншого.

Економічні й адміністративні методи впливу на недержавних суб'єктів економіки взаємопов'язані. Так, кожен економічний регулятор містить у собі елементи адміністрування, оскільки контролюється тією чи іншою державною установою. У свою чергу, у кожному адміністративному регуляторі є дещо економічне, тобто він опосередковано впливає на економічні дії суб'єктів господарства. Наприклад, контроль держави над цінами змушує таких суб'єктів діяти по-особливому, пристосовуватися до державної політики цін і кон'юнктури ринку в цілому. До того ж, в економіці існують такі процеси, стосовно яких потрібно використовувати адміністративні важелі, спрямовані на захист ринку (антимоно-польне законодавство).

Окремі форми, засоби, методи і важелі державного регулювання економіки є елементами однієї системи. А це вимагає їх погодженої взаємодії. Слід ураховувати й те, що одні елементи регулювання державного господарського механізму можуть посилюватись, інші - навпаки, слабшати або навіть взагалі припиняти свою дію.

Масштаби економічної діяльності держави являють собою кількісну характеристику даного процесу. Проте зрозуміло, що складну й багатогранну економічну діяльність держави неможливо оцінити й звести винятково до кількісних залежностей. Там, де вона має кількісну визначеність, застосування математичних методів і кількісних показників, звичайно, сприятиме її більш-менш точній оцінці. Однак будь-яким економічним процесам і явищам притаманні і якісні ознаки, а тому їх кількісна оцінка має доповнюватися якісним аналізом.

Для оцінки масштабів економічної діяльності держави можуть бути використані такі показники: частка державної власності в національному багатстві країни; питома вага підприємств державної форми власності в обсязі виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП) або валового національного продукту (ВНП); питома вага ВВП, що розподіляється через Державний бюджет; питома вага працівників державного сектора в загальній кількості зайнятих; державні витрати у відсотках до ВВП або ВНП; обсяг державних замовлень, контрактів, субсидій.

Економічна політика держави - це система заходів і оформлених дій держави, які свідомо розробляють та приймаються органами державної влади й спрямовані на вирішення поточних і стратегічних макроекономічних завдань, вирішення економічних проблем. Держава в особі своїх органів (законодавчої і виконавчої влади усіх рівнів) свідомо розробляє економічні цілі, завдання на певний період і організовує їх реалізацію, використовуючи різноманітні економічні й адміністративно-правові методи, засоби. У сукупності вони становлять державний механізм управління економікою.

Більш розгорнуте визначення економічної політики передбачає виділення суб'єкта, об'єкта і функцій такого процесу.

Узагальненим суб'єктом економічної політики є держава як інститут економічної системи, один з її суб'єктів поряд із підприємствами, домашніми господарствами й т. ін. Певною мірою держава - це абстракція, а точніше, сукупний збірний суб'єкт, що представлений багатьма органами влади. Інакше кажучи, держава здійснює економічну діяльність за допомогою численних ієрархічно побудованих органів державної влади, у яких працюють люди. Тому суб'єктом економічної політики є державний апарат, усі його працівники, які безпосередньо або опосередковано розробляють політику держави і здійснюють її реалізацію.

Економічна політика держави - це багатосторонній процес, який має напрями: визначення цілей і пріоритетів; грошово-кредитна і фінансова, фіскальна (визначення структури оподатковування першочергових державних витрат), валютна, торговельна політика; політика зовнішніх позик і зовнішньої заборгованості. структурних перебудов, підвищення ефективності використання капіталу, праці та землі.

Ефективність економічної політики держави характеризують чинники: стабільність, зваженість і наукова обгрунтованість. Носії (суб'єкти) економічної політики - інститути й особи, чиї повноваження з прийняття економічних рішень визначає держава (і цими повноваженнями їх наділяє), у своїх діях мають спиратися на вже пізнані об'єктивні економічні законі, які детермінують економічну систему в цілому.