2.10. ринок факторів виробництва

Виробники і споживачі як контрагенти ринкових відносин зустрічаються двічі: на ринку товарів та на ринку ресурсів. Ці два ринки тісно пов'язані між собою. По-перше, ціни на ресурси визначають грошові доходи домогосподарств, що впливають на споживчий вибір. По-друге, співвідношення цін на різні види ресурсів формує структуру доходів домогосподарств та, відповідно структуру попиту на кінцеві товари. По-третє, для фірми рівень цін на ресурси визначає розмір витрат та вибір обсягу виробництва кінцевих товарів.

Попит на будь-який ресурс залежить від попиту та ціни на товар виробника, а також від продуктивності ресурсу. Якщо ресурс є високопродуктивним, то попит на такий ресурс буде більш значним. Але в кінцевому рахунку все залежить від попиту та ціни на кінцевий продукт. Таким чином, попит і пропозиція на ринках факторів виробництва формуються під впливом ринків споживчих товарів і послуг. Отже, попит на ресурси є похідним попитом, тобто він залежить від попиту на товари, які виробляються за їх допомогою.

Згідно з теорією попиту на ресурси, граничний продукт змінного фактора (наприклад, праці) у грошовому вираженні розраховується:

MRPL= MR*MPL, (11.1)

де MRPL - граничний продукт праці у грошовому вираженні;

MR - граничний дохід;

MPL - граничний продукт праці.

Граничний продукт у грошовому вираженні (MRP) - приріст загального доходу у результаті використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва.

Граничні витрати на ресурси (MRC) - величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю. Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна використовувати додаткові одиниці будь-якого виду ресурсів до тих пір, поки кожна наступна одиниця дає більший приріст сукупного доходу фірми, ніж приріст її сукупних витрат. Межею доцільності залучення додаткових ресурсів буде рівновага між граничним

продуктом у грошовому вираженні та граничними витратами на ресурс:

MRP = MRC.

В умовах досконалої конкуренції MR = Р. Якщо фірма мак-симізує прибуток, то вона залучає додаткових робітників до тих пір, поки граничний продукт у грошовому вираженні не буде дорівнювати заробітній платі (MRPL = MRC = W). Підставимо значення MR = Р, а MRPL = W в (11.1):

W

W = P*MPl,     MPl = р,

де W - номінальна заробітна плата; Р - ціна продукції;

W .

р - реальна заробітна плата.

Таким чином, умовою максимізації прибутку є рівність між граничним продуктом і реальною заробітною платою. Ми встановили, що W = MR*MPL

Аналогічно можна вивести рівняння для капіталу і землі:

Rk = MR*MPk і Rt = MR*MPt,

де Rk - рентна оцінка капіталу;

Rt - рентна оцінка землі.

Якщо поділимо W на MPL, то отримаємо:

W

rk Rt

Аналогічно MR = мрк x MR = мр ■

За умови мінімізації витрат граничний дохід від усіх факторів виробництва повинен бути однаковим:

rk      R W

MR =

MPk     Щ       MPL • Так як фірма знаходиться в стані рівноваги, то MR = МС, і:

мы = мс

МРк

мр

Заробітна плата - ціна вартості праці найманого робітника. Вона може набувати найрізноманітніших форм: безпосередньо заробітної плати, премії, участі у прибутках фірми, комісійних, винагороди за підсумками року тощо. За своєю суттю усе це -плата власнику трудових ресурсів за одиницю часу надання трудових послуг. Залежно від методів оцінки трудових затрат використовують погодинну, відрядну, акордну та інші види оплати праці. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку отримує найманий робітник, реальна - сукупність товарів і послуг, яку може придбати робітник з урахуванням купівельної спроможності грошей.

Головним фактором, який впливає на рівень заробітної плати, є ефективність використання трудових ресурсів, яка характеризується показником «продуктивності праці». Продуктивність праці - здатність конкретної праці виробляти певний обсяг продукції за одиницю робочого часу. В свою чергу, на продуктивність праці впливають ефективність використання основного капіталу підприємства, матеріалів, сировини. Статистика свідчить про високий ступінь залежності між продуктивністю праці і реальною заробітною платою.

Для конкурентного ринку праці характерна, з одного боку, значна кількість фірм, які конкурують між собою за придбання трудових послуг, а з іншого чисельна група працівників, які пропонують певний вид трудових послуг. За цих умов ні фірми, ні працівники не можуть здійснювати контролю над ринковими ставками заробітної плати. Тому фірма погоджується з ціною трудових послуг, що склалася на ринку. Пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку є абсолютно еластичною, і відповідатиме заробітній платі та граничним витратам на цей ресурс. Попит на трудові ресурси для окремої фірми буде визначатися кривою граничного продукту у грошовому вираженні і матиме спадаючий вигляд. Фірма залучатиме додаткових робітників до того часу, доки граничний продукт у грошовому вираженні перевищуватиме граничні витрати, тобто заробітну плату :

Досконала конкуренція на ринку праці є виключним явищем. Для більшості ринків праці типовою є недосконала конкуренція. На ринку праці досить часто може виникати ситуація, коли монопольне положення займає покупець трудових послуг. Такий ринок отримав назву монопсонії. Він властивий для невеликих міст, у яких кількість зайнятих на певному підприємстві становить основну частину усіх працюючих. У даному разі підприємство є головним (або єдиним) покупцем трудових послуг і має можливість диктувати рівень заробітної плати за рахунок скорочення кількості найманих працівників. Внаслідок посилення конкуренції між найманими робітниками їх заробітна плата зменшується нижче рівноважного рівня .

Формування заробітної плати на ринку монопсонії

За умови досконалої конкуренції рівновага формується в точці С - точка перетину кривих попиту і пропозиції праці. Заробітну плату Wc отримує Ьс працівників. В умовах монопсонії підприємство платить однакову заробітну плату за кожну одиницю праці, тому крива пропозиції є кривою середніх сукупних витрат. Залучення додаткових робітників зумовить підвищення заробітної плати вище середнього рівня, тому крива граничних витрат МРС розташована вище кривої пропозиції. А її перетин з кривою граничного продукту в грошовому вираженні визначить рівень зайнятості. Отже, монопсонія зумовлює зниження масштабів зайнятості та рівень заробітної плати і одночасно формує прибуток монопсонії, який дорівнює площі АВН'\¥т.

Економічна рента. Проблема рентних відносин спочатку виникла в землеробстві, тому поняття «економічної ренти» і «земельної ренти» були тотожними. Зараз поняття «економічна рента» більш ширше, ніж «земельна рента». Економічна рента - плата за використання жорстко обмежених ресурсів. Економічну ренту можуть отримувати зірки естради, знамениті актори, видатні спортсмени. Економічна рента включає земельну ренту. Земельна рента - плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких жорстко обмежена.

Точка перетину кривої попиту Б1 і кривої пропозиції 8 є умовою початкової рівноваги на ринку землі і формує ренту Якщо ціни на вирощену сільськогосподарську продукцію зростуть, то крива попиту переміститься в положення Б2, що збільшить ренту до Я2 . Зростання цін на промислові засоби виробництва, які застосовуються в сільському господарстві, знизить попит на землю, а отже, і рівень ренти до Я3 .

В наведеній моделі економічної ренти ми припустили, що земля має однакову родючість та місцеположення. В дійсності родючість різних земельних ділянок може суттєво відрізнятися.

Власники кращих земельних ділянок будуть отримувати диференціальну земельну ренту ЯІ5 а власники земельних ділянок середньої родючості - ренту Я2. Диференціальна рента гірших земельних ділянок дорівнює нулю.

Природна родючість ґрунту не залишається незмінною. Вона може бути поліпшена або погіршена в результаті господарської діяльності людини. За цих умов до природної родючості землі додається штучна, які разом формують економічну родючість ґрунту. Застосування сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур, додаткові інвестиції в землю можуть забезпечити отримання кращих результатів порівняно з експлуатацією землі за традиційною технологією. Але відмінності в економічній родючості ґрунту менш стабільні і можуть бути ліквідовані, якщо конкуренти перейдуть до аналогічних технологій виробництва.

Позичковий відсоток. Кожен фактор виробництва створює дохід, який є винагородою для його власника. дохід на капітал формується за умови, коли власник надає капітал для виробничого використання підприємцю (або сам стає підприємцем). Через певний період часу підприємець повинен повернутися власнику його капітал з певним приростом. Величина приросту і формує позичковий відсоток.

Позичковий відсоток - ціна, що сплачується власнику капіталу за використання його засобів протягом певного періоду часу. Якщо власник капіталу сам здійснює підприємницьку діяльність, то його дохід поділяється на відсотковий дохід і підприємницький дохід (прибуток). Основою відсоткового доходу є витрати альтернативного використання капіталу (наприклад, грошові кошти можна розмістити на банківському рахунку, придбати акції, надати позику тощо).

Найчастіше позичковий відсоток розглядається не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у відносному - як відсоток від суми позичених грошей. Надання кредиту та повернення грошей позичальнику розірвані у часі, тому в зв'язку з інфляцією, виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності. За даних обставин частина плати за користування грошима піде на покриття втрати їх купівельної спроможності, а частина буде доходом власника грошових засобів. Тому необхідно розрізняти номінальну і реальну ставку позичкового відсотка.

Номінальна ставка (гк) - відсоткова ставка, виражена у грошових одиницях за поточним грошовим курсом. Реальна ставка (гЕ) - відсоткова ставка скоригована з урахуванням інфляції. Вона вимірює дійсні витрати позичальника за користування грошовими засобами. Взаємозв'язок між номінальною та реальною ставкою характеризує наступна формула:

де: гк - реальна ставка позичкового відсотка; гм - номінальна ставка позичкового відсотка; І7 - темпи інфляції.

Ставка позичкового відсотка формується залежно від співвідношення попиту на гроші та їх пропозиції. Але реально не існує єдиної для всіх випадків відсоткової ставки. Фактори, які впливають на диференціювання відсоткової ставки:

ступінь ризику: ймовірності втрати грошей кредитором. Чим вона вища, тим більший відсоток;

розмір кредиту. За різних умов кредитор надає перевагу більшим кредитам, це зменшує витрати на вивчення економічного стану позичальника, обслуговування кредиту тощо. Тому більші суми, як правило, надаються під менші відсотки;

термін надання кредиту. На довгострокові кредити відсоток вищий, для перестрахування від непередбачуваних подій та зменшення негативного впливу від інфляційних процесів;

державна політика оподаткування. Якщо відсотки, отримані від надання кредиту не оподатковуються або оподатковуються на пільгових умовах, то вартість отримання кредиту буде меншою.