Економіка та підприємництво. Випуск 5 - Збірник наукових праць молодих учених та аспірантів

РегІональнІ особливостІ Іноземного Інвестування в економІку украЇни

Проблема іноземного інвестування в Україні перебуває в центрі уваги вітчизняних економістів. Україна має певні переваги для міжнародної взаємодії порівняно з іншими державами. До них насамперед належать: значна ємність внутрішнього ринку практично з усіх товарних позицій, вигідне географічне місцезнаход­ження, наявність кваліфікованої та дешевої робочої сили, родючих земель, багатих покладів природних ресурсів. Проте реалізація цих переваг на практиці блокується багатьма стратегічними вадами.

Негативним явищем української економіки є висока норма нагромадження виробничих потужностей при відсутності реальних інвестицій. Кошти переважно концентруються в обігу. Підприємницька діяльність найактивніше здійснюється у сфері малого і середнього бізнесу та банківсько-фінансовому секторі. Істотна частина коштів відпливає за кордон, виробники та населення уникають заощаджень. Цьому сприяє і чинна податкова система, через яку 55\% підприємств належать до «тіньової» економіки (в Югославії — 45\%, Італії — 31\%, Хорватії — 25\%, Польщі — 16\%) [1, с. 67]. За період інфляції до тіньового сектора перейшло приблизно 8 млрд. дол. при вартості національного продукту в 10 млрд. грн. [2, с. 2].

В Україні — класична структурна криза. Її проявами є загальне зниження норми прибутку, моральне старіння техніки, падіння ефективності інвестицій, незавантаженість потужностей та їх надлишок. Найбільшу питому вагу в українському потенціалі мають галузі паливно-енергетичного та металургійного комплексів — понад 42\% основних виробничих фондів. Застаріла економічна структура не дає змогу оптимально використовувати обмежені виробничі ресурси. Ефективному використанню сприятливих умов у сільському господарстві заважає відсталість технічної бази і нерозвиненість харчової промисловості. Інфраструктура — виробнича та не виробнича — перебуває на низькому рівні, з малою значущістю сектора послуг. Як наслідок, питома вага збиткових підприємств збільшилась з 11\% у 1990 р. до 50\% у 1997 р. [3, с. 6].

Найвідчутніше економічна криза відбилася на інвестиційній сфері, її стан засвідчує про активізацію дестабілізуючих процесів через невизначеність цільових установок та послаблення або втрати адміністративних важелів. Продовжується спад інвестиційної діяльності в Україні, хоча спостерігається її пожвавлення в окремих регіонах. Вимога подальшого згортання капітального будівництва зафіксована в Указі Президента України «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі» від 21 січня 1998 р.: «заборонити розпочинати будівництво нових об’єктів за рахунок коштів Державного бюджету України та державних цільових фондів» [4, с. 9—10].

Розраховувати на швидке оздоровлення економіки та стабілізацію в Україні не доводиться. Для реалізації перетворень потрібен тривалий час. На наш погляд, дефіцит капіталів, що необхідні для виходу з кризи, становить небезпеку для соціально-економічної стабільності. Розрахунок лише на національні зусилля невиправданий, вкрай проблематичний і суперечить природі ринкових відносин, інтернаціональних за своєю суттю. Для подолання теперішнього стану вкрай актуальним є використання міжнародних чинників і зарубіжних надходжень. Залучення іноземних інвестицій становить одну з ключових проблем економічної реформи в Україні. Потрібні великі інвестори, оскільки масштабна централізована економіка складається з регіональних економік. Успішний розвиток економіки країни стане реальним з успішним розвитком економіки регіонів.

Надходження іноземних інвестицій у Придніпровський регіон пов’язується з проведенням структурних реформ та реалізацією антикризових програм: реконструкцією і модернізацією основних виробничих фондів; залученням передової зарубіжної техніки та технології.

Володіючи високим інвестиційним потенціалом, Придніпровський регіон привертає увагу багатьох зарубіжних інвес- торів. За 1995—1998 рр. обсяг надходжень прямих іноземних інвестицій у підприємства тільки міста Дніпропетровська досяг близько 600 млн. дол. [5]. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є торгівля, харчова та металообробна промисловість, машинобудування, транспорт, — тобто ті галузі, які забезпечують високий прибуток завдяки швидкому обігу капіталу.

Підвищений інтерес викликає машинобудування. Продукція машинобудівних підприємств регіону відома в багатьох країнах світу. У 1998 р. капіталовкладення в цю галузь становили близько 30\% від загального обсягу інвестицій у промисловість. Водночас загалом по Україні прямі іноземні капіталовкладення в машинобудування і металообробку становлять тільки 8,2\%[4]. Збе­реження цієї тенденції дозволяє припустити (за наявності сприятливих умов) подальше зростання виробництва і експорту машинобудівної продукції. За останні три роки в 3,5 раза збільшились капіталовкладення в транспорт, що може зумовити випереджуючий розвиток цієї галузі. Показники з іноземних інвестицій у харчову промисловість і торгівлю не перевищують середньоукраїн­ського рівня.

Дослідження показують, що основна частка іноземних інвестицій у регіоні припадає на країни далекого зарубіжжя, хоча процент капіталовкладень країн СНД і Балтії постійно зростає. У 1998 р., порівняно з 1997 р., частка прямих іноземних інвестицій у регіон країн ближнього зарубіжжя збільшилась з 3,2\% до 9,4\%.

У період з 1995 до 1998 рр. іноземні інвестиції були залучені на 264 підприємства регіону (у тому числі понад 100 виробничих).

З країн далекого зарубіжжя інвестиції надійшли на 215 підприємств. Завдяки залученню іноземних інвестицій в регіон виникла можливість поновлювати старі і вводити нові технологічні лінії, створювати додаткові робочі місця. У роботі підприємств з іноземними інвестиціями спостерігається стабільність і зростання обсягів виробництва. Так, у 1997 р. на підприємствах з іноземними інвестиціями було вироблено продукції на 23 млн. грн., а в 1998 р. уже майже 40 млн. грн.

До 1997 р. переважна більшість регіональних інвести- ційних проектів одержувала капіталовкладення в розмірах, що не перевищували 50 тис. дол. У 1998 р. ця ситуація змінилася: понад 60\% одержаних капіталовкладень становили не менше 100 тис. дол. У 1999 р. цей процес тривав, що свідчить про зростання довіри з боку іноземних інвесторів. Обсяг інвестицій постійно збільшується, хоча в цілому їх ще явно недостатньо і вони не відповідають інвестиційним потребам ре- гіону.

Наші дослідження показують, що в Дніпропетровській області функціонують підприємства, які здатні швидко реагу- вати на ринкові зміни, продукція яких характеризується високою якістю і користується високим попитом. Існує чимало перспективних інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток міського господарства, комерційних структур і підприємництва. Придніпровський регіон одним з перших відгукнувся на пропозицію взяти участь у виставці-презентації «Україна. Погляд у ХХІ століття», яку проводить Європейський банк реконструкції та розвитку. На ній було представлено низку проектів як від акціонерних товариств, так і від приватних підприємців.

Одним з найяскравіших прикладів інвестиційної ефективності в регіоні є Дніпропетровський олійноекстракційний завод. Щоб налагодити виробництво і поновити устаткування для забезпечення випуску продукції, конкурентоздатної на світовому ринку, були необхідні кошти не лише оборотні, а й на технічне переобладнання підприємства. Вільних коштів не було. Виникла необхідність пошуку інвесторів.

У цей час німецький банк разом з аудиторами провадив маркетингові дослідження п’яти заводів масложирової галузі України. Дніпропетровський завод виявився одним з найперспективніших в інвестиційному плані. Іноземним інвестором стала швейцарська компанія «Ілта-Холдинг», і в 1994 р. були зареєстровані іноземні інвестиції в розмірі 1 млн. дол.

У 1995 р. завод досяг, порівняно з попередніми роками, найвищих показників з усіх параметрів. Кожний заводчанин одержав надбавку до зарплати. Цього ж року змогли встановити доплату до пенсій колишнім працівникам заводу. Потужності використовувались на 78,6\%, тобто, працюючи в безперервному режимі, щодобово завод переробляв 670 т соняшникового насіння при потужності 850 т на добу[5]. Виробіток олії на одного робітника промислово-виробничого персоналу становив 156 т за рік, тоді як у 1994 р. всього лише 100 т, тобто в 1,6 раза більше. У 1995 р. завод був повністю забезпечений паливно-енергетич­ними ресурсами, соняшниковим насінням, допоміжними ресурсами. Щоб одержати сировину, для сільського господарства було поставлено понад 46 т пального, потрібного для збиран- ня врожаю. Більшість господарств розраховувалась із заводом соняшником. Так почали розвиватися партнерські стосунки із сільським товаровиробником.

Після одержання іноземних інвестицій у 1995 р. завод значно поліпшив свої техніко-економічні показники. Так, обсяг виробництва продукції зріс у 4,2 раза, використання потужностей збільшилось з 42,3\% до 78,6\%, розпочалось оновлення основних виробничих фондів, і вже у 1995 р. коефіцієнт зносу устаткування становив 30,7\% проти 54,1\% у 1994 р. Експортні поставки олії, виготовленої на заводі, зростали, надходила іноземна валюта, яку продавали Нацбанку України, що було вигідно і державі, і підприємству. Життєвий рівень працівників заводу став значно вищим від середнього по країні.

У травні 1995 р. Європейський банк реконструкції та роз- витку спільно з інститутом економіки ім. А. Сміта провели нараду в Лондоні. Рада директорів, задовольняючи прохання заводу, після експертної оцінки надала 8,5 млн. дол. стро- ком на 6,5 років для технічного переоснащення заводу. Швейцарська фірма «Ілта-Холдинг» внесла до статутного фонду 3,2 млн. дол. у формі устаткування. У 1997 р. було заверше- но план переоснащення заводу. Весь комплекс обійшовся в 18 млн. дол. Жорсткі вимоги з боку Євробанку щодо дотримання всіх строків і графіків змусили керівництво заводу перейти на міжнародний стандарт системи фінансово-бухгалтер­ського обліку.

Упровадження нового виробництва дало змогу збільшити прибуток за рахунок гнучкості цін на готову продукцію, дало додаткові відрахування в бюджет і надбюджетні фонди. Використання потужностей у 1996 р. досягло 82,1\%, у 1997 р. — 86,9\%, у 1998 р. — 88,1\%, у 1999 р. — 94,6\%.

Здійснені заходи не тільки збільшили обсяг виробництва і реалізації продукції, а й підвищили технічний рівень виробництва до світових стандартів, значно поліпшили якість продукції і забезпечили її конкурентоздатність. Все це стало можливим завдяки залученню іноземних інвестицій.

Література

 

Business Central Europe. — 1997. — Р. 67.

Голос України. — 1997. — 6 лютого. — С. 2.

Урядовий кур’єр. — 1998. — 17 січня. — С. 6.

Урядовий кур’єр. — 1998. — 27 січня. — С. 9—10.

Г. В. Мартиненко, здобувач