Економіка та підприємництво. Випуск 5 - Збірник наукових праць молодих учених та аспірантів

Формування механІзму активІзацІЇ ІнвестицІйноЇ дІяльностІ в украЇнІ

Проблема формування механізму активізації інвестиційної діяльності в Україні як умови економічної стабілізації і наступного зростання є складною комплексною проблемою. З політико-економічного погляду цей механізм містить набір таких складових елементів, які створюють певний інвестиційний клімат для суб’єктів інвестиційної діяльності (рис. 1).

Фактично підґрунтям для формування механізму активізації інвестиційної діяльності є державна інвестиційна політика. Її аналіз на етапі ринкових перетворень в Україні показує, що з початку реформ була застосована так звана «ліберальна» модель розвитку. Її впровадження почалося з ухвалення Закону України «Про підприємства в Україні», який надав підприємствам широкі права і свободи. Одночасно здійснювались роздержавлення й приватизація та лібералізації цін. Ринковий механізм в інвестиційній сфері формувався шляхом скорочення видатків державного бюджету на фінансування економіки, соціально-культурних заходів і оборони, які в дореформений період були основними об’єктами капітальних вкладень. Це виявилось у відході держави від активної участі в інвестиційній діяльності та орієнтації на ринкові сили самофінансування на приватизованих підприємствах.

Практика реформування економіки висвітлила багато проблем: інвестиційний ефект приватизації виявився незначним, а різке обмеження централізованих джерел інвестицій не компенсувалося іншими внутрішніми та зовнішніми джерелами інвестиційних ресурсів, що сприяло посиленню спаду виробництва, розвалу фінансової системи, спалаху гіперінфляції і, як наслідок, поглибленню інвестиційної кризи.

У цих умовах виникла необхідність розробки нової інвестиційної політики, посилення регулюючої ролі та дієвості законодавчих і нормативних актів у інвестиційних процесах. Основні засади нової інвестиційної політики в Україні втілені в Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки [1] та в низці законодавчих і нормативних документів [2; 3; 4].

Подпись: 72

Рис. 1. Складові елементи механізму активізації інвестиційної діяльності в Україні

Стратегічною метою інвестиційної політики в Україні є: створення сприятливого інвестиційного клімату і залучення реальних інвестицій у виробництво; інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки; мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання; стимулювання процесів розвитку виробничої сфери; забезпечення зростання ВВП і створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Необхідно зазначити, що державна інвестиційна політика прямо залежить від розвитку макроекономічної ситуації в країні. Якщо не нейтралізувати дію негативних чинників, які стримують інвестиційну активність, то інвестиційна політика буде лише вирішенням комплексу завдань соціально-економічного виживання, і навпаки, якщо дія дестабілізуючих факторів буде подолана, державна інвестиційна політика стане політикою підтримки і прискорення процесу активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на стабільний соціально-економічний розвиток суспільства.

Сучасній ринковій економіці притаманне органічне поєднання ринкового та державного регулювання економіки. Допущені раніше помилкові рішення щодо здійснення трансформаційних перетворень і переоцінка ролі ринку в умовах деформованості економічної системи зумовили погіршення економічної ситуації в Україні не лише на початку реформ, а й негативно впливають на неї і в сучасних умовах, що потребує посилення регулюючого впливу держави.

Дія механізму ринкової саморегуляції полягає у вільному русі цін під впливом змін співвідношення між попитом і пропонуванням. Щодо інвестиційної діяльності, то в процесі ринкового регулювання здійснюється відбір ефективних варіантів серед запропонованих капіталів, товарів та робочої сили; урахування впливу конкурентного середовища на здійснення інвестування; оцінка рівня попиту з метою аналізу привабливості інвестування; урахування впливу на інвестиційні процеси чинників і результатів виробництва.

Проте в ослабленій кризою економіці України відсутня притаманна розвинутій ринковій економіці реакція виробників, споживачів та інвесторів на ринкові регулятори, що зумовлене слабкою еластичністю виробництва та інвестування щодо ціни, процентної ставки та інших монетаристських інструментів. Це дозволяє зробити висновок, що сучасний низький рівень інвестування спричинений саме деформованістю і нестабільністю ринкових регуляторів, притаманних етапу їх становлення в умовах перехідного періоду. Крім цього, важливим дестабілізуючим чинником став стрімкий демонтаж адміністративно-командних методів управління і відставання у формуванні альтернативної системи державного регулювання інвестиційної діяльності.

Посилення державного регулювання в умовах перехідної економіки необхідне для нормалізації інвестиційної діяльності усіх суб’єктів ринку. Для вирішення такого завдання потрібна активна участь держави. Найбільшою мірою це стосується вироблення стратегії розвитку національної економіки. Обмеженість інвестиційних ресурсів (внутрішніх і зовнішніх) робить досить складною проблему вибору стратегії розвитку і пріоритетних напрямів їх використання, що зумовлене суперечністю між ефективністю використання ресурсів та об’єктивною необхідністю підтримки галузей життєзабезпечення. Крім того, питання пріоритетів є і саме по собі самостійною проблемою. Це стосується розробки підходів до вироблення пріоритетів, як у національній економіці загалом, так і за напрямами інвестування окремих сфер і галузей національної економіки, а також окремих регіонів. У сучасних умовах саме державні кошти можуть надати початковий імпульс, який активізує інвестиційну діяльність шляхом мобілізації наявних і залученння додаткових ресурсів, які поки що або недостатньо використовуються, або взагалі не використовуються.

Найскладнішим і водночас найважливішим завданням є виз­начення міри державної участі в регулюванні інвестиційної діяльності. У цьому процесі має бути втілена двоєдина функція держави в реалізації інвестиційної політики. По-перше, регулювання передбачає формування економічного середовища для активізації інвестиційної діяльності шляхом створення відповід- ної законодавчої та нормативної бази. По-друге, регулювання пов’язане з прямою участю держави як власника комплексу виробничо-господарських структур та вкладанням коштів у їх розвиток.

У процесі формування економічного середовища для підвищення інвестиційної активності на сучасному етапі необхідно визначити пріоритетні напрями інвестиційної діяльності, що стане основою для розроблення інвестиційної політики держави на період виходу з кризи і стабілізації національної економіки. Для цього необхідно підвищити достовірність техніко-економічного обґрунтування визначених пріоритетів розвитку окремих виробництв в окремих галузях і регіонах, що потребує проведення маркетингових досліджень, тобто вивчення поточного і прогнозного попиту на певні види продукції (послуг).

На нашу думку, державна підтримка інвестиційної діяльності в різних секторах і галузях перехідної економіки має бути структурно-вибірковою. З цією метою держава може використовувати різні форми підтримки розвитку пріоритетних сфер: як загальносистемні інструменти стимулювання, що забезпечують ефективне використання інвестицій, так і засоби специфічного впливу на окремі сектори та сфери економіки, територіальні комплекси і напрями виробничої діяльності.

Як показує світовий досвід, використання загальносистемних чинників, може бути ефективним у лібералізованому секторі економіки. У ньому можуть виявитися переваги ринкових форм інвестиційної діяльності, пов’язаної з бурхливим короткостроковим будівництвом, освоєнням виробничих потужностей і заповненням необхідної ніші на товарних ринках. Очевидно, що переважна більшість інвестицій у цьому секторі економіки сприятиме досягненню суто комерційних цілей, максимізації доходів відповідних суб’єктів ринку.

У перехідний до ринку період, на наш погляд, на перший план має вийти регіональна інвестиційна політика, основними пріоритетами якої можуть стати: усунення диспропорцій, підвищення капітало- і ресурсовіддачі на підприємствах, стимулювання заміни застарілих засобів праці, модернізації тощо. Важливого значення у зв’язку з цим набуває розробка регіональних інвестиційних програм. Їй мають передувати такі заходи: виявлення пріоритетів інвестування, конкурентоспроможних суб’єктів ринку, послуг інвесторів, створення їм сприятливого режиму (умов), упровадження заходів підтримки інвесторів.

Значну роль в активізації інвестиційної діяльності відіграє мотиваційний механізм її стимулювання в різних сферах економіки. На сучасному етапі відносна активність спостерігається лише в торговельній, фінансовій та інших посередницьких сферах економіки, тобто не у виробничих. Тому завдання цієї складової механізму полягає в стимулюванні нагромадження капіталу в реальному секторі економіки (у виробництві).

Важливим є мотиваційний механізм залучення і трансформації вільних коштів підприємств і населення в інвестиції. Основні внутрішні сегменти цього механізму ще недостатньо розвинені, проте потенційно вони досить вагомі. На відміну від країн заходу, фінансова сфера в Україні ще не здатна сповна виконувати функцію з трансформації вільних коштів в інвестиції. Підготовленішою до активного залучення в інвестиційні процеси є банківська система (порівняно з фондовим ринком, страховим ринком та іншими інститутами). Тому стимулювання і підтримка саме банківських структур, страхових компаній і фондового ринку (зокрема, ринку цінних паперів) повинна стати першочерговою державною турботою, що може надати поштовх інвестиційній активності.

У комплексному механізмі активізації інвестиційної діяльності значну увагу слід приділити заходам, які б сприяли зростанню заощаджень населення в системі фінансових закладів. Щоб запустити цей механізм необхідно посилити ступінь гарантій збереження вкладів шляхом контролю за достовірністю і доступністю інформації про фінансовий стан банківських та інших фінансових структур, які працюють із коштами населення. Для стимулювання залучення вільних коштів населення у фінансову сферу економіки з метою інвестування, відсоток з цих вкладів має перевищувати середньомісячний темп інфляції і середній відсоток за валютними вкладами. Такий дохід одночасно буде сприяти підвищенню стійкості національної валюти. Держава повинна сприяти мобілізації коштів дрібних вкладників інституційними інвесторами.

Іншим важливим моментом є врахування того, що механізм забезпечення інвестиційними ресурсами суб’єктів економіки видозмінюється на сучасному етапі в бік посилення децентралізованих джерел. У зв’язку з цим можна виділити два напрями активізації децентралізованих джерел:

— максимально можливе залучення нових джерел інвестування (коштів пенсійних фондів, страхових компаній, довгострокових кредитів, коштів від емісії цінних паперів тощо);

— оздоровлення (відновлення) традиційних джерел інвестицій (власні кошти підприємств: прибуток і амортизаційний фонд). Також необхідно сприяти новим способам зростання традиційних джерел, зокрема, за рахунок розвитку залучених коштів.

Обидва напрями стимулювання джерел інвестиційної діяльності необхідно розглядати як взаємопов’язані. Вони орієнтовані на активізацію внутрішніх джерел інвестування.

Розглянувши основні складові механізму активізації інвестиційної діяльності, можна зробити висновок, що головним елементом у період переходу до ринку є його державне регулювання.

 

Література

 

1. Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 р. № 384 // Государственный информационный бюллетень приватизации. — 1996. — № 12. — С. 18—24.

2. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 19. — Ст. 80.

3. Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні: Указ Президента України від 18 липня 1996 р.

4. Основні напрями інвестиційної політики на 1999—2001 рр. Схвалені Указом Президента України від 18 серпня 1999 р. № 1004/99 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 33. — С. 103—106.

 

В. К. Загарій, аспірантка