Державне регулювання економіки - Навчальний посібник (Стельмащук А.М.)

15. державне регулювання ринку  працІ

 

15.1. Баланс трудових ресурсів і праці

Для забезпечення раціонального використання потенціалу праці важливо використовувати  зведений  баланс  трудових  ресурсів.  Він  складається  з  двох частин: ресурсної (наявність трудових ресурсів) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися. У першій характеризується чисельність та склад трудових ресурсів, у другій — їх розподіл та використання.

Під трудовими ресурсами слід розуміти частину населення, яка володіє сукупністю  необхідних  фізичних  та  інтелектуальних  здібностей  для  роботи  в певній сфері застосування праці. В Україні до складу трудових ресурсів включається працездатне населення від 16 до 59 років — чоловіки (коефіцієнт –

1,0) та від 16 до 54 років — жінки (коефіцієнт – 0,6), населення старше і молодше працездатного віку, яке зайняте в суспільному виробництві – (коефіцієнт – 0,15).

Зміни чисельності трудових  ресурсів    (потенціалу) визначаються: співвідношенням народжуваності і смертності населення; станом здоров’я населення [(робочі дні – лікарняні дні): робочі дні] ; тривалість освіти; співвідношенням осіб, що вступають в працездатний і переходять в пенсійний вік

Характерною тенденцією структурних змін в складі трудових ресурсів є збільшення питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері. Цей процес свідчить про підвищення ефективності виробництва.

Основними джерелами інформації для визначення трудових ресурсів та їх структури  є   дані   перепису   населення,   спеціальні   дослідження,   обстеження, прогнози на різних рівнях управління.

Розрахунок ресурсної частини балансу трудових ресурсів, тобто попереднього балансу, виконується в такій послідовності: обґрунтовується чисельність населення в працездатному віці (за даними демографічного прогнозу); визначається чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді за формулою; встановлюється чисельність зайнятих в особистих (індивідуальних) господарствах; обчислюється чисельність зайнятих у народному господарстві.

Друга частина балансу – витратна, яка характеризує міжгалузевий розподіл трудових ресурсів. Тобто тут відображається використання потенціального запасу

 

праці в конкретних галузях народного господарства.

На етапі розробки кінцевого варіанту балансу перш за все визначається потреба  економіки  в  робочій  силі  на  плановий  період.  Для  цього використовуються індекси зростання обсягу випуску продукції та продуктивності праці в матеріальному виробництві, а також нормативи витрат праці по кожному виду послуг.

Зведений баланс трудових ресурсів може складатися по області, економічному регіону, країні в цілому. На регіональному рівні при встановленні ресурсної та витратної частин балансу інколи виникає невідповідність між ними. У тому випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості — балансу. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту розробляються заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є їх надлишок, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності наявних трудових ресурсів у трудодефіцитних

Баланс ринку праці. Ринок праці, як і ринки капіталів, товарів, цінних паперів та інших є складовою частиною ринкової економіки. Об'єктом купівлі- продажу  на  ринку  праці  є  здібність  людини  до  праці.  При  цьому  предметом торгівлі є не тільки певний вид праці, а й час його використання. Стан ринку праці характеризується,  з  одного  боку,  рівнем  зайнятості  населення,  а  з  іншого  — рівнем безробіття.

Ринок праці формується як система суспільних відносин, що відображає рівень розвитку та досягнення на даний період балансу інтересів між силами, які беруть участь у ринку: підприємцями, працюючими та державою. Як найбільш складний елемент економіки, ринок праці можна визначити як систему соціально- економічних відносин між власниками робочої сили, які потребують роботи за наймом, і власниками засобів виробництва, які пред'являють попит на робочу силу з приводу її залучення в суспільне виробництво, для її функціонування й відтворення, а також розподілу й перерозподілу результатів її праці. Зворотною стороною ринку праці постає безробіття.

В умовах ринку фактор праці одержує адекватну ринкову оцінку, яка формується при взаємодії попиту та пропозиції. Попит на ринку праці є похідною від: 1) попиту на товари та послуги, 2) продуктивності праці, а також соціальної політики держави. Пропозиція на ринку праці прямо залежить від ціни на робочу силу й вимог до кваліфікації претендентів на ті чи інші робочі місця.

Активне регулювання ринку праці передбачає наявність розгалуженої інфраструктури робочої сили, основними елементами якої є: служба зайнятості (біржа праці); центри підготовки та перепідготовки кадрів; фонд зайнятості; комерційні центри підготовки, перепідготовки та працевлаштування;  державний фонд сприяння підприємництву; пенсійний фонд; фонди милосердя; організації профорієнтації населення, що шукає роботу.

 

15.2. Сутність  та види зайнятості і безробіття населення

Зайнятість — це сукупність соціально-економічних відносин між людьми з метою забезпечення працездатного населення робочими місцями, пов'язана з формуванням, розподілом і перерозподілом трудових ресурсів для участі в суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення", прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., зайнятими вважаються особи, які працюють за наймом;

самостійно;  обрані;  призначені  або  затверджені  на  платну  посаду  в  органах

державного управління; проходять строкову службу в Збройних силах України; отримують професійну підготовку чи перепідготовку з відривом від виробництва; учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських платних робіт; зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими й людьми похилого віку; громадяни інших країн, які задіяні в економіці України.

Розрізняють такі основні види зайнятості, повну, раціональну та ефективну. Виділяють також повну, неповну, часткову, первинну зайнятість та інші.

Повна зайнятість — це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільне корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне (у межах сім''ї) і колективне (за участю підприємств, фірм,   компаній,   держави)   перетворення   робочої   сили   й   задоволення   всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість ураховує доцільність перерозподілу та використання  трудових  ресурсів.  Вона  не  завжди  буває  ефективною,  тому  що

здійснюється  з           метою поліпшення    статево-вікової          зайнятості,     залучення       до

трудової діяльності працездатного населення окремих регіонів.

Ефективна зайнятість здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу перетворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності. Вона зорієнтована на скорочення обсягів ручної, непрестижної та важкої праці.

Одним з ключових завдань макроекономічної політики є досягнення високого рівня зайнятості. Мета досягнення високого рівня зайнятості важлива з точки зору як позитивної так і нормативної економічної теорії.

З точки зору позитивної економічної теорії додаткова кількість робочих місць означає створення більшої кількості суспільного продукту і значно вищий рівень задоволення матеріальних потреб. Економічна система, яка не повністю використовує пропоновані на ринку трудові ресурси, не досягає межі своїх виробничих   можливостей.   Величина   суспільного   продукту   недоодержаного

внаслідок безробіття, інколи може досягати великих сум.

З точки зору нормативної економічної теорії  ці суми нествореного суспільного продукту мають вторинне значення порівняно з витратами безробіття в нормативному розумінні, тобто з витратами, які враховують збитки, нанесені життєвим   інтересам   людей   в   системі   суспільних   цінностей   (психологічне

 

потрясіння, розірвання шлюбів і розпад сімей, зростання злочинності і захворювання, величина яких зростає в періоди підвищення рівня безробіття).

"Безробітний" або "непрацюючий" - сюди попадають особи, які займаються веденням домашнього господарства і доглядом за дітьми, а також працюючі діти до 16 років, незалежно від того, чи одержують вони зарплату, що не в повній мірі виправдано.

“Безробітний"  або  "нездатний  знайти роботу"   -  сюди  не  попадають особи, які не прикладаюьь ніяких зусиль в пошуках роботи .

Таким чином, безробіття - це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу.

Безробітними - визначаються працездатні громадяни працездатного віку,

які по незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність належної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і способи приступити до праці.

Загально прийнято виділяти:

Поточна (добровільна,  фрикційна)  форма  безробіття  -  це  форма трудового резерву (запасу), яка є нормою для процесу суспільного відтворення і не протирічить принципу повної зайнятості.

Зайнятість  населення  -  це  діяльність  громадян,  пов”язана  із задоволенням особистих і суспільних потреб.

Застійна (хронічна) - тривалість 12 місяців і більше, що переходить в застійну, для якої характерна крайня нерегулярність зайнятості частини громадян, падіння їх життєвого рівня, застійне безробіття супроводжується руйнуванням навиків до праці, а нерідко - розпадом соціально-психологічних основ особи.

Структурна форма безробіття виникає переважно на базі науково- технічних зрушень в результаті яких робоча сила за своїми професійно- кваліфікаційними характеристиками перестає відповідати вимогам економіки і не може  використовуватися.  Окремим  прикладом  такої  ситуації  є  конверсія військової економіки, перепрофілювання підприємств на випуск громадянської продукції і обумовлені цим зміни в структурі кадрів.

Скрита форма безробіття - існує тоді, коли кількість робітників на виробничих дільницях перевищує об”єктивно необхідну. Класичною сферою скритого безробіття є сільське господарство.

Сезонна форма безробіття – обумовлена сезонними коливаннями в обсязі виробництва певних галузей: деякі види будівельних, сільськогосподарських робіт промислів і т.д. забезпечують зайнятість тільки протягом певних сезонів.

В країнах з ринковою економікою існують спеціальні системи страхування по безробіттю, тобто захисту робітників від фінансових втрат, викликаних безробіттям.

Допомога по безробіттю - є засобом захисту і представляє собою грошову суму, яка періодично виплачується державою особам, які визнані безробітними в

установленому законом порядку.

 

Необхідно відмітити, що масштаби безробіття як такі - не найтриваліша проблема. Серйозною проблемою є тривале безробіття. Як показує досвід, саме з нею був пов”язаний ріст масштабів безробіття в європейських країнах з розвинутою ринковою економікою. Дійсно, якщо в США щомісячно втрачають роботу 2\% загальної кількості робітників, то у Франції і Німеччині цей показник складає в середньому протягом 25 місяця, тоді як європейські - рік і більше. В значній мірі це є причиною того, що рівень безробіття в США складає 5,5\%, а в Європі - 9\%  від загального числа зайнятих. В Бельгії, Італії та Ірландії кількість осіб, які довгий час (> 12 м-ців) не мають роботи складає 2/3 загального числа безробітних. А в Америці, Швеції і Канаді цей показник дорівнює лише 6-7\% .

Масштаби тривалого безробіття залежать від двох найважливіших причин:

від ефективності функціонування служб зайнятості і системи перепідготовки робітників;   від відносної величини допомоги по безробіттю (порівняно з середньою зарплатою, пенсіями).

Тому основною метою ефективної політики на ринку праці формування гнучкої, розгалуженої системи перепідготовки і допомоги безробітним, створення стимулів для безробітних в пошуку нових робочих місць.

 

15.3. Державне  регулюваня зайнятості

Вплив держави на рівень національного виробництва методами політики експансії (фіскальної чи монетарної політики) - основний елемент механізму державного регулювання зайнятості населення. Іншим його елементом є державне регулювання  наслідків  функціонування  економіки,  пов”язаних  з  виникненням

безробіття.   Таке   регулювання  спирається  на  спеціальні  державні   програма,

основною метою   яких є не загальне зростання виробництва, а створення додаткових умов для працевлаштування безробітних.

Програмний  метод  регулювання  зайнятості      здійснюється  за         двома

напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості.

Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, які охоплюють як окремі категорії населення, так і специфічні випадки загрози безробіття,  викликані  економічною  та  політичною  ситуаціями,  а  також стихійними лихами. Головною метою таких програм є скорочення або запобігання зростанню кількості безробітних.

Програми сприяння зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійна підготовка для молоді, допомога безробітним.

Програми суспільних робіт (ПСР). Вони охоплюють окремі категорії населення, регіони, періоди часу і поділяються на два види.

Перший          вид      ПСР    -           це        програма        трудомістких суспільних     робіт,

спрямованих  на    мобілізацію    надлишкової    робочої    сили    для    створення інфраструктури в сільській місцевості (будівництво сільських доріг, дрібних іригаційних об’єктів, дешевого житла та шкіл, захисту земель і проведення лісонасаджень тощо). Дані проекту використовуються також як засоби надання

 

термінової допомоги під час засухи та для ліквідації наслідків стихійних лих. У містах це будівництво та ремонт доріг, тротуарів, фарбування  шкіл та лікарень, вирощування овочів, робота в дитячих садках тощо.

Другий вид ПСР - це програма суспільних робіт, які мають певну соціальну спрямованість. До них належать оплачувані муніціпальною владою (місцевими органами влади) послуги людям  похилого віку та інвалідам, догляд за дітьми, допомога при обслуговуванні хворих тощо.

Програми професійної підготовки для молоді (ППП).У сфері зайнятості зростання вимог щодо кваліфікації та профпідготовки робочої сили призводить до

зростання  безробіття  серед  низькокваліфікованих  груп  населення,  насамперед серед молоді. В усіх без винятку розвинутих країнах частка безробітної молоді

значно перевищує середній рівень безробіття.

ППП - проміжний етап між закінченням загальноосвітньої школи та постійною зайнятістю. Це програми, змістом яких є допомога молоді в отриманні професійної підготовки та підвищення кваліфікації. Програми профпідготовки фінансуються спонсорами – підприємцями, місцевими органами влади, добровільними грошовими внесками. Молодь на яку поширюється дія таких програм одержує, матеріальну допомогу у вигляді стипендій.

Програми допомоги безробітним, що не мають роботи протягом тривалого часу. За даними Міжнародної організації праці (МОП), у багатьох країнах питома вага  безробітних,  що     не  мають  роботу  більше  як  один  рік,  перевищувала половину всієї кількості безробітних.

Для  стимулювання  підприємців  щодо  найму  на  роботу,  а  також безробітних  щодо  активних  пошуків  роботи  в  західних  країнах  застосовується цілий ряд ефективних засобів.

Одним із дійових засобів сприяння зайнятості є надання субсидій. Підприємцям надаються від держави субсидії для доплат до заробітної плати працевлаштованим безробітним, яка значно нижча від заробітної плати постійних робітників; а також субсидії на профпідготовку безробітних. Держава активно стимулює підприємства у випадку працевлаштування та профпідготовки молоді. Так, наприклад, державні органи Великобританії, Італії, Швеції відшкодовують до

80\% такого роду витрат підприємств. У США підприємства стимулюються диференційованою політикою податків.

Не менш важливим засобом фінансового стимулювання підприємств є часткове або повне звільнення від сплати внесків у фонд соціального страхування на осіб, що проходять профпідготовку. Особливу увагу державні структури приділяють допомозі безробітним в організації власної справи, відкритті підприємства. Для бажаючих організувати свій бізнес держава виділяє фінансова допомогу  –  субсидії,  організовує  навчання  з  економічних  дисциплін: менеджменту, маркетингу, фінансової та облікової діяльності тощо. 3 метою забезпечення успішного ведення власної справи на початковому етапі функціонування    нових    підприємств    держава    допомагає    їм    у    вирішенні

 

організаційних питань, контролі за стандартами, податками та ін.

Спеціальними програмами стосовно зайнятості можуть керувати як центральні державні органи, так і регіональні і місцеві органи влади. Центральні органи   приймають   відповідні   законодавчі   акти   та   здійснюють   бюджетний контроль. Конкретні програми розробляються звичайно на регіональному та місцевому рівнях.

Програми сприяння зайнятості - динамічний інструмент активної політики зайнятості. Термін її дії розрахований на період від шести місяців до двох років, але іноді вони можуть бути продовжені шляхом прийняття відповідних нормативних актів.

Більшість програм фінансується з державного бюджету. Крім того окремі спеціальні програми можуть фінансуватися і через податкову систему (податковий

кредит, податкові відрахування, повернення податків).

Другий  напрям  (гнучкі  форми  зайнятості)  передбачає  створення сприятливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать установлення працездатному населенню вигідніших форм та режимів праці, допомога підприємцям у маневруванні кількістю та якістю робочої сили у вирішенні  проблем, пов”язаних  з використанням праці  жінок, людей похилого віку, іноземних робітників, іммігрантів тощо.

Гнучкі форми зайнятості включають: використання різноманітних нестандартних   режимів   як   повного   так   і   неповного   робочого   часу;   облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані члени сім'ї); використання у процесі виробництва нестандартних робочих місць та організації праці (надомна праця, робітники на виклик); впровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники).

У  вирішенні  проблем  безробіття  гнучкі  форми  зайнятості  дають можливість,  по-перше,  скоротити  загальну  чисельність  незайнятого  населення через надання роботи певним категоріям населення на відповідних умовах; по- друге, збільшити або зберегти при скороченні обсягів виробництва кількість занятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць завдяки поділу їх між робітниками  та  шляхом  скорочення  робочого  часу;  по-третє,  розширити можливості працевлаштування для осіб, звільнених з виробництва.

Останнім часом у багатьох країнах були прийняті різноманітні закони, що регулюють окремі види зайнятості. Процес розвитку гнучкого ринку праці підтримується  також  державними  заходами,  зміст  яких  полягає  в  скороченні сфери стандартних умов найму та режимів праці й стимулюванні гнучкіших їх форм. До таких заходів належать: законодавче зменшення обсягів дозволених наднормових  робіт,  скорочення  тривалості  робочого  тижня,  збільшення оплачуваної відпустки; \% зниження пенсійного віку; субсидії підприємствам, що використовують   нові   форми   зайнятості;   стимулювання   створення   “власної справи” тощо.

Зайнятість      –          це        праця  не        тільки на        державних     підприємствах,          у

 

колективних господарствах та громадських організаціях, а й в ореендних, акціонерних та кооперативних об’єднаннях, в особистому фермерському господарстві та приватно-підприємницькій діяльності. Виховання дітей, догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку – це теж праця. Допускається право й на “добровільну незайнятість” працездатних людей, які мають забезпечені законом джерела доходів. Йдеться про право не працювати взагалі.

Система  державного  регулювання  зайнятості  забезпечується  правовими,

організаційними та економічними заходами.

До правових відноситься ряд закодонавчих актів, які повинні регулювати зайнятість населення. Це перш за все Закон України про зайнятість і пакет відповідних постанов КМУ.

Державна політика України зайнятості основується на таких принципах: зебезпечення рівних можливостей всім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, статі, віку, політичних поглядів, вибору виду діяльності  у  відповідності  із  здібностями  і  професійною  підготовкою  з врахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць і умов для розвитку підприємства; добровільність праці, яка основана на волевиявленні громадян.

До організаційних заходів відноситься створення достатньо могутньої державної служби зайнятості.

До економічних заходів включають податково-кредитне регулювання. З державного фонду сприяння зайнятості населення фінансується: розвиток центрів підготовки і навчання вивільнених робітників і незайнятого населення, професійна орієнтація населення; проведення наукових досліджень і розробок по проблемах ринку праці; забезпечення міжнародного співробітництва у вирішення проблем зайнятості населення; виплати допомоги по безробіттю; надання безпроцентного кредиту безробітним для заняття підприємницької діяльністю.

Державна служба зайнятості виконує такі завдання: інформує населення про стан ринку праці, про наявність вільних робочих місць; консультує громадян з питань одержання роботи (працевлаштування); веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, створює автоматизовані банки даних потреб в кадрах; направляє на професійну підготовку і перепідготовку; розробляє прогнози, визначає обсяги і напрями підготовки кадрів.

 

15.4. Державна система соціального захисту населення.

Соціальна  політика  — це  комплекс  соціально-економічних  заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів управління, направлених на

захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень та інше. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє забезпечити людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для

 

підтримання здоров'я, власного добробуту й добробуту сім'ї, право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людей причин.

Рівень доходів членів суспільства є важливим показником їх добробуту, оскільки визначає можливості матеріального й духовного життя індивіда: відпочинку, отримання освіти, підтримання здоров'я, задоволення нагальних потреб. Основними факторами, що безпосередньо впливають на величину доходів населення є: розмір заробітної плати, динаміка роздрібних цін, ступінь насичення споживчого ринку товарами та інші.

Суттєвий вплив на формування доходів населення справляють виплати за програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюється пенсійне забезпечення,   утримання   тимчасово   непрацездатних   громадян,   виплачується різного виду допомога (на догляд за дітьми, медичне обслуговування, малозабезпеченим сім'ям на дітей, по безробіттю).

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь- якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах  з  ринковою  економікою  склалася  троїста  система  фінансування соціальних програм, суб’єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішення питання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим з точки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти, які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання.

Державний соціальний захзист, в свою чергу, може здійснюватися двома шляхами:  через  соціальне  страхування  та  соціальну  допомогу.  Найбільш масштабна  частина  –  це  державне  соціальне  страхування.  Переважна  частка виплат іде на пенсії за віком, інвалідністю, у випадку смерті годувальника, на медичну  допомогу.  Однак  соціальні  виплати  компенсують  лише  частину загального фонду засобів життя.

Державна  соціальна  допомога  також  здійснюється  двома  шляхами: програми допомоги в грошовій формі; допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування житлової допомоги, позичок студентам тощо.

За   умов   інфляції   очевидним   є   різке   зниження   рівня   життя   осіб   з фіксованими доходами: викладачів, лікарів, студентів, пенсіонерів тощо. В такому випадку держава використовує тимчасові заходи або запроваджує окремі елементи системи   соціального   захисту.   До   тимчасових   заходів   належать   закони   та постанови про компенсацію та індексацію доходів населення.

Компенсація  передбачає     передачу         державних     дотацій           на        збиткову

 

продукцію від виробника споживачу у разі збільшення цін на цю продукцію. Система  компенсацій  базується  таким  чином,  щоб,  з  одного  боку,  захити соціально вразливі верстви населення, а з іншого – прив’язати компенсаційні виплати до трудового вкладу кожного члена суспільства.

Для розрахунку життєвого рівня населення в світовій практиці використовується показник індексу вартості життя.