9. державне регулювання земельних вІдносин

9.1.Значення земельних  ресурсів

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальний добробут народу. Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їхня роль

у різних сферах суспільного виробництва не однакова. Якщо в промисловості,

крім добувної земля є лише просторовим базисом, то в сільському господарстві вона є головним засобом виробництва.

Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, шо їй

притаманна  специфічна  унікальна  властивість  –  родючість.  Завдяки  цій властивості  земля  активно  впливає  на  процес  сільськогосподарського виробництва. Розрізняють такі види родючості землі:

а) природна — характеризується здатністю грунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного внаслідок грунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами;

б) штучна — створюється в процесі виробництва матеріальних благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформованими під  впливом  природних  факторів,  своєю  діяльністю  намагається  поліпшити фізико-хімічні і біологічні властивості грунту;

в) економічна (ефективна) — наслідок органічної єдності природної і штучної родючості;

У процесі виробництва земля, за правильного її використання, підвищує свою родючість, а тому є вічним засобом виробництва. Однак вона обмежена в

просторі і штучно не відновлюється.

9.2. Структура землекористування в Україні

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн.га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, площа яких становить понад 69,4 \% усієї території країни. Сюди включено ріллю, багаторічні насадження, залежі і перелоги, сінокоси і пасовища. Частка ріллі і багаторічних насаджень у структурі сільськогосподарських угідь становить

82,1 \%. Це занадто високий показник, що в багатьох випадках перевищує оптимальний рівень.

Важливим народногосподарським показником є землезабезпечення.  Його визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства). Цей показник становить по Україні 81 га сільськогосподарських  угідь  і  64,0га  ріллі  на  100  жителів.  Це  досить  високий рівень землезабезпечення порівняно з іншими країнами світу.За кількістю ріллі на

100 жителів попереду України лише Австралія (153га), Канада (167,5га), США (67

га), тоді як у Данії цей показник становить 50, Угорщині 49,5, Фінляндії 50, Іспанії

39,1, Франції 31,4, Англії 11, Японії — 3 га.

Зі зростанням населення показник землезабезпечення знижується, тому необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не   допускаючи   невиправданого   вилучення   сільськогосподарських   угідь   для потреб інших галузей народного господарства.

Крім землезабезпечення, не менш важливим народногосподарським показником є якість земельних угідь. Сільськогосподарські угіддя України представлені різноманітними грунтами, але більшість з них мають високу родючість. Так, в структурі генетичних типів грунтів України, що зайняті під орними землями, чорноземи і лучно-чорноземні грунти, як найбільш родючі, займають близько 73 \%, сірі опідзолені грунти та чорноземи опідзолені —понад

12 \%, каштанові — близько 4 \%.

Основним документом земельного законодавства нашої держави, яким регулюються земельні відносини, з метою створення необхідних умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку усіх форм власності на землю і форм господарювання є Земельний кодекс України.

У відповідності із Земельним кодексом всі землі України розподіляються на відповідні групи.

1.Землі  сільськогосподарського  призначення  —  землі,  що  надані  для потреб сільськогосподарського виробництва або призначені для таких цілей.

2.Землі населених пунктів —землі в межах міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів, а також земельні ділянки для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, житлових, житлово-будівельних і дачно-будівельних кооперативів.

3.Землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.

4.Землі  природоохоронного,  оздоровчого,  рекреаційного  та  історико-

культурного призначення.

5.Землі лісового фонду — землі, що вкриті лісом, а також не вкриті лісом,

але надані для потреб лісового господарства.

6.Землі водного фонду. Представлені землями, що зайняті річками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі по берегах водоймищ у межах захисних смуг.

7.3емлі запасу - усі ті землі, що не передані у власність або не надані в постійне користування. Вони перебувають у віданні Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або в користування, включаючи оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

9.3. Правові основи земельних  відносин

Земельні         відносини      -           це        суспільні        відносини      з           приводу          володіння,

користування,           розпорядження          і           управління     землею            на        державному,

господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об'єктом господарювання

так і засобом виробництва у сільському господарстві. Поняття земельних відносин охоплює широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних відносин пов'язують зі зміною форм власності.

Відповідно до чинного законодавства України, зокрема законів України "Про власність", "Про форми власності на землю", Земельного кодексу України, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю.  Конституцією  України  колективна  власність  на  землю  не  передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності.

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. Водночас Земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні в приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреакційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду понад 5га і водного - понад 3 га, землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, плодів і винограду.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів. сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Площа земель, шо передається у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель,   які   знаходяться   у   віданні   відповідної   ради,   площею   земель,   що залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий, водний та резервний фонди) і у власності громадян.

У приватну власність земельні ділянки передаються громадянам України місцевими радами відповідно до їх компетенції для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Право приватної власності на земельну ділянку громадяни набувають також у разі одержання їх у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства.

Земельні ділянки у приватну власність для вищенаведених цілей передаються  безплатно.  Виняток  становить  передавання  земель  для  ведення

селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно передається

середня земельна частка або земельна частка (пай), при виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату.

Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

• Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

• Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах території

Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

•    обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські  підприємства,  сільськогосподарські  кооперативи, садівницькі  товариства,  у  тому  числі  створені  на  базі  радгоспів  та  інших державних сільськогосподарських підприємств.

Суб'єктом  права  приватної власності на землю є громадяни України.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть бути суб'єктами права приватної власності на землю.

Земельні  відносини  як  складова  виробничих  відносин,  можуть  бути  як

стимулюючим, так і стримуючим фактором розвитку продуктивних сил.

Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким встановлюються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних відносин.

Об'єктами  земельних  відносин  у  сфері  сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами) всіх форм власності і господарювання.

Суб'єктами земельних відносин є окремі громадяни (фізичні особи) та юридичні  особи  та  їх  об'єднання  (сільськогосподарські  підприємства  різних

організаційно-правових форм, установи й організації, органи виконавчої влади).

Суб'єкти правовідносин щодо землі діють у межах чинного законодавства.

9.4. Реформування земельних  відносин

Земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин,  перехід  до  нового  земельного  ладу,  що  відповідає  характеру регульованої,  соціально  орієнтованої  ринкової  економіки  країни.  Вона  є складовою частиною економічної реформи.

Обєктом земельної реформи оголошено всі землі України. Її завдання полягає в перерозподілі земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну  власність,  а  також  у  користування  підприємствам,  установам  й

організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм

господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України  із  земельних  ресурсів,  республіканським  комітетом  Автономної Республіки Крим із земельних ресурсів і єдиного кадастру, обласними, Київським та Севастопольським міським управліннями, районними відділами земельних ресурсів.

Для  проведення  земельної  реформи  створена  відповідна  правова  база.

Етапами   розвитку   земельної   реформи   стали   положення   Указів   Президента України від 10листопада 1994р "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної  реформи  у  сфері  сільськогосподарського  виробництва",  від  8серпня

1995р "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", від 3грудня 1999р “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрної економіки”, а також Закону  України  від  6жовтня  1998р  «Про  оренду  земель»,  якими  визначено механізм здійснення земельної реформи.

Земельним Кодексом України та іншими законодавчими актами передбачено: роздержавлення земель з визначенням категорій земель, що залишаються у державній власності; безплатне передавання земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції на добровільних засадах.

Право приватної власності громадян на землю посвідчується Державним актом на право приватної власності на землю, який видається і реєструється сільською, селищною, міською, районною радою.

Відповідно  до  земельного  законодавства  України  громадяни  України мають   право   на   одержання   у   власність   земельних   ділянок   для:   ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Право власності на землю громадяни набувають у разі: одержання їх у спадщину; одержання   частки   землі   у   спільному   майні   подружжя;   купівлі-   продажу, дарування та обміну; одержання своєї частки землі у натурі (на місцевості) при виході з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства. Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) земельні ділянки не повертаються.  Іноземним  громадянам   та  особам  без  громадянства   земельні ділянки у власність не передаються.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого

строку. Право постійного користування землею посвідчується Державним актом на   право   постійного   користування   землею,   який   видається   і   реєструється сільською, селищною, міською, районною радою.

У постійне користування земля надається відповідними радами із земель,

що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням, релігійним організаціям; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних та фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Паювання  сільськогосподарських угідь - це визначення розміру земельної частки  (паю)  у  колективній  власності  на  землю  кожного  члена  колективного сільськогосподарського             підприємства,            сільськогосподарського                   кооперативу, сільськогосподарського                    акціонерного                        товариства,    іншого           недержавного сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Воно здійснюється відповідно до Указів Президента України "Про невідкладні       заходи щодо   прискорення  земельної        реформи         у          сфері сільськогосподарського  виробництва"  від  10листопада  1994р.  та  "Про  порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам      і           організаціям" від            8серпня                      1995р. за         рішенням       трудових колективів на добровільних засадах.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств проводять після перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства. Воно здійснюється за методикою, розробленою Інститутом аграрної економіки за участю спеціалістів Держкомзему України.

Земельна  частка (пай) – це частка, визначена у результаті поділу земель,

переданих у колективну власність.

Вартість  земельної  частки  (паю)  для  кожного  підприємства, кооперативу, товариства визначається, виходячи з грошової оцінки переданих у колективну  власність  сільськогосподарських  угідь,  що  обчислюється  за методикою грошової оцінки земель, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) для всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Кожному  члену  підприємства,  кооперативу,  товариства  видається сертифікат на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка, який реєструється відповідною районною державною адміністрацією.

Сертифікат на право на земельну частку (пай) - це документ, що посвідчує  право  громадянина  України на  земельну  частку  (пай) у  колективній

власності  на  землю.  Форма  сертифіката  на  право  на  земельну  частку  (пай)

затверджена Кабінетом  Міністрів України згідно з Указами Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10листопада 1994р. № 666 та "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8серпня 1995р

№ 720.

У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) в установленому порядку і видається Державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Після видачі громадянинові Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

Власники земельних ділянок можуть добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства й організації, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду і продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок.

Згідно із Законом України від 6 жовтня 1998р. "Про оренду землі" громадяни, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, можуть передати в оренду відповідну земельну ділянку лише для сільськогосподарського використання в порядку, визначеному Земельним кодексом України та законами України.

Згідно з Указом Президента України від 15грудня 1998р. №1353 «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку

(пай)», починаючи з 1січня 1999р. колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства селянські (фермерські) господарства, інші підприємства, установи й організації, які використовують землю для сільськогосподарського виробництва, за бажанням селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай), укладають з ними договори оренди цих часток (паїв).

9.5. Грошова оцінка сільськогосподарських земель

Згідно  з  прийнятою  в  нашій  державі  офіційною  методикою  (1995р.)

грошова оцінка землі здійснюється за одержуваним сукупним рентним доходом, що є сумою  диференціального і абсолютного рентного доходу, які розраховані та вихідними даними 1986-1990рр. Вона являє собою капіталізований рентний доход, який одержують при вирощуванні сільськогосподарських культур на земельній ділянці. Вона визначається розміром щорічно одержуваного рентного доходу з

урахуванням строку його капіталізації. Останній залежить від розміру процентної ставки за користування кредитом. У діючій методиці грошової оцінки земель прийнято строк капіталізації 33роки. що відповідає 3\%-ній платі за користування кредитом.

Диференціальний рентний дохід визначається за формулою:

Др.д. = (У × Ц − В) − (ВКр)

де, У — урожайність зернових з 1га;

Ц — ціна реалізації 1ц зерна, грн.;

В — виробничі затрати на 1га, грн ;

Кр — коефіцієнт рентабельності, що береться на рівні 0,35.

Діленням одержаного за даною формулою результату на ціну 1ц зерна визначаюь цей вид рентного доходу в натуральному виразі (таблиця 4).

Вихідною  базою  для  визначення  диференціального  рентного  доходу  є

шкала   економічної   оцінки   агрогруп   грунтів   за   ефективністю   виробництва зернових культур по землеоціночних районах України, складена за критерієм рентного доходу 1988р. Абсолютний рентний дохід формується в умовах використання в сільськогосподарському виробництві гірших земель і становить згідно з офіційною методикою 1,6 ц/га зерна.

Грошова оцінка земельних угідь по Україні

Таблиця 4.

Грошова оцінка 1га землі розраховується за формулою:

Цз = ( Др.д + Ар.д)ТкЦ

де, Ар.д – абсолютний рентний дохід (постійна величина 1,6 ц/га);

Тк — строк капіталізації рентного доходу, який дорівнює 33 рокам;

Ц — поточна ціна 1ц зерна, грн., або доларів США.

Диференціальний рентний дохід на орних землях України становить 7,4

ц/га. Якщо взяти, що ціна 1ц зерна становить за світовою ціною 12 доларів США,

то грошова оцінка 1га ріллі становитиме (7,4 ц +1,6 ц)х 12 х 33 = 3564 доларів

США.

Для  грошової  оцінки  окремих  агрогруп  грунтів  по  них  визначається рентний дохід в натурі з наступним переведенням його в грошовий вираз.

Грошова оцінка земель здійснюється землеупорядною службою Держкомзему України із залученням науково-дослідних установ і організацій, які займаються дослідженнями питань оцінки та використання земельних ресурсів, за методикою, розробленою Інститутом аграрної економіки за участю спеціалістів Держкомзему України та науковців науково-дослідних установ і організацій Української   академії   аграрних   наук   і   затвердженою   Постановою   Кабінету Міністрів України від 23березня 1995р. № 213, та відповідно до Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого   спільним   наказом   Держкомзему   України,   Мінсільгосппродом країни, Держкоммістобудування України та Української академії аграрних наук від 27листопада 1995р.

Інформаційною базою визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика та економічна оцінка земель, бонітування грунтів).

Грошова оцінка необхідна для регулювання земельних відносин при передаванні земель у власність, спадщину, під заставу з метою одержання банківського кредиту, при даруванні, оренді, визначенні ставок фіксованого сільськогосподарського  податку,  ціноутворенні,  обліку  сукупної  вартості основних засобів виробництва, визначенні розміру внеску при створенні спільних сільськогосподарських підприємств, організації нових господарських формувань ринкового типу, отриманні дивідендів тощо.

9.6. Організація і регулювання земельного  ринку

Земельний ринок - сфера товарного обміну, в якій земля виступає товаром. Він є регулятором перерозподілу земель і переходу прав власності від одного землевласника до іншого. Всі фактори виробництва, включаючи землю, мають функціонувати в єдиному ринковому середовищі.

Відповідно до чинного земельного законодавства земельний ринок поширюється на земельні ділянки громадян, які одержали їх у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства, присадибні ділянки, для ведення садівництва, дачного і гаражного будівництва (Декрет Кабінету Міністрів України від 26грудня 1992р "Про приватизацію земельних ділянок"), на земельні ділянки, що  знаходяться  під  об'єктами  незавершеного  будівництва,  які  приватизуються (Указ Президента України від 14жовтня 1993р "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва"), на земельні ділянки під автозаправними станціями, які приватизуються (Указ Президента України від 26грудня 1993р "Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали

виключно  населенню"),  на  земельні  ділянки  несільськогосподарського призначення   для   здійснення   підприємницької   діяльності   (Указ   Президента України від 12липня 1995р "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності"), на земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до  законодавства  України  (Указ  Президента  України  від  19січня  1999р  «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення»).

Виходячи з конкретних економічних умов країни, чинного земельного законодавства, особливостей формування свідомості суспільства, під земельним ринком  насамперед  слід  розуміти  визначення  вартості  землі  і   визнання  їі капіталом нарівні з іншими засобами виробництва та фінансовим капіталом. На перших етапах розвитку земельного ринку цілком виправданим є запровадження внутрішньогосподарського обороту земельних часток (паїв) – шляхом передачі їх в  оренду  будь-якому  члену  колективуабо  самому  підприємству  для  створення нових господарських формувань на базі приватної власності на земельні і майнові паї, передачі у спадщину, нарешті, відчуження права на земельну частку (пай) члену підприємства або підприємству, без права зміни їх цільового використання, при умові вибору постійного місця проживання на цих землях тощо.

Щодо  земельного  ринку  сільськогосподарських  підприємств,  які займаються  виробництвом  товарної  сільськогосподарської  продукції, запроваджено шестирічний мораторій від часу набуття права власності на землю У перспективі земельний ринок набуватиме розвитку у міру удосконалення земельного законодавства.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників землі та землекористувачів, крім орендарів, за використання земельних ділянок Відповідно до Закону України "Про плату за землю". Земельний податок встановлюється окремо за землі сільськогосподарського призначення і несільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлюються Верховною Радою України. Його розмір не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі з розрахунку на рік. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення прав власності або користування земельною ділянкою. У разі припинення цих прав земельний податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. На окремі земельні ділянки, визначені цим Законом, встановлюються пільги щодо розмірів і звільнення від земельного податку.

Відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»   з   1січня   1999р.   у   системі   оподаткування   сільськогосподарських

товаровиробників земельний податок є складовою частиною фіксованого сільськогосподарського податку, який встановлюється у відсотках  від грошової оцінки земельної ділянки, проведеної станом на 1липня 1995р. за методикою, затвердженою   Кабінетом   Міністрів   України,   у   таких   розмірах:   для   ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5; для багаторічних наса джень - 0,3.

Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільськогосподарського податку з 1га сільськогосподарських угідь встановлена у розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,3, для багаторічних насаджень - 0,1\% грошової оцінки земельної ділянки.

Для  стабілізації  сільськогосподарського  виробництва  з  1січня  1999р.  до

1січня   2001р.   звільняються   від   сплати   фіксованого   сільськогосподарського податку            сільськогосподарські    товаровиробники,    які    відповідно    до    норм наведеного  Закону  є  платниками  даного  податку.  При  цьому  платники фіксованого сільськогосподарського податку не звільняються від сплати коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне страхування.

Платники  фіксованого  сільськогосподарського  податку  мають  право  на вибір  форми  сплати  фіксованого  сільськогосподарського  податку  в  грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

Єдина  державна  землевпорядна  служба   здійснює  контроль  за дотриманням земельного законодавства під час проведення земельної реформи та забезпечує її моніторинг. Для підвищення відповідальності власників земельних ділянок і землекористувачів, а також використання й охорони земель запроваджується реєстраційна система права юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки і земельні частки (паї) та їх руху.

Важливим завданням земельної реформи є удосконалення системи відтворення     природно-ресурсного     потенціалу     на     основі     запровадження

економічних важелів стимулювання землеохоронної діяльності власників і користувачів  земельних  ділянок  та  переходу  до  некапіталомістких  способів

захисту земель, зокрема шляхом вилучення з обробітку малопродуктивних і еродованих земель, залуження та заліснення земель, що не використовуються в сільськогосподарському виробництві.