14. спецІальнІ (вІльнІ) економІчнІ зони (вез)

14.1. Історичний зарубіжний  досвід, об'єктивна необхідність і суть створення спеціальних (вільних)  економічних зон

У 166 році до н.е. Греція проголосила на острові Делос особливі умови

прийому, збереження та відправки вантажів. Це була перша в світі вільна економічна зона (ВЕЗ) торгового типу. Грецькі сановники передбачили, що купці прийдуть  у  Грецію  і  пожвавлять  економічну  ситуацію  тільки  тоді,  коли  їм нададуть  певні  пільги.  Тому  було  скасовано  ряд  податків,  митних  зборів, спрощено адміністративні формальності. Після нововведення острів почав відігравати  помітну  роль  у  торгівлі  між  Заходом  і  Сходом,  а  сама  держава отримала неабиякі економічні вигоди, зумовлені зростанням вантажообороту, появою нових робочих місць для місцевого населення, збільшенням податкових надходжень.

Згодом уже в середні віки, практика ВЕЗ набула поширення у Європі, зокрема у Німеччині та Франції. Так, у 1510році німецьке місто Гамбург офіційно отримало статус "порто-франко" (вільні гавані). Ця зона успішно діє до тепер, суттєво поліпшуючи економічну ситуацію у державі. Сьогодні Гамбургзький порт

-  це  значна  функціонально  підготовлена  територія  (42  квадратні  кілометри акваторії та 58 квадратних кілометрів суші) для цілодобового приймання, відправлення та обробки вантажів. Порт обслуговує 50 держав світу та 8-10тисяч суден щорічно, майже 50 мільйонів тонн вантажів.

Всього  у  Німеччині  нині  діють  6  вільних  портів  та  3  безмитні  зони,  у Франції -два райони вільної торгівлі та підприємницької діяльності, в Іспанії - 3 безмитні зони, в Італії - 3 спеціальні безмитні зони, в Японії - торгово-виробнича база.

Серед бувших соціалістичних держав першою розпочала створювати вільні економічні зони Югославія в 1963 році. Їх досвід перейняли: у 1978 - Румунія, у

1979-1980 рр.- Китай, у 1982р. - Угорщина, у 1987р. - Болгарія, у 1988р - Польща,

у 1969р - В'єтнам. Починаючи з 1990року в республіках колишнього Союзу проголошено про наміри створення вільних економічних зон, зокрема в Україні, Казахстані, Киргизстані, Білорусії, Грузії, Латвії, Естонії, Росії.

Зокрема цінним для України є досвід Китаю, оскільки в процесі реформ тут ставилися і вирішувалися завдання подібно до тих, які стоять перед нами сьогодні- створення  ринкової  економіки,  перехід  до  економічних  методів  управління, широке використання товарно-грошових відносин, перетворення відносин власності.

Результати     створення       і           функціонування        ВЕЗ     Китаю позитивні:      вони

забезпечують до 40\% загального обсягу експорту, широко залучається іноземний капітал,  щорічне  зростання  промислового  виробництва  сягає  70\%, впроваджуються у виробництво новітні технології, забезпечено динамічний розвиток соціальної сфери тощо.

Це підтверджує доцільність і необхідність як найактивнішого створення ВЕЗ в Україні є адже подолання економічних труднощів, яких сьогодні зазнає Україна,  вимагає  прийняття  особливих,  нестандартних  рішень,  здатних принципово вплинути на політичні та економічні процеси у державі. До числа таких нетрадиційних рішень, які вже найближчим часом можугь дати суттєвий позитивний ефект, саме слід віднести створення "екстериторіальних" формувань, що мають особливий режим діяльності - вільних економічних зон (ВЕЗ).

14.2. Правові основи і загальні принципи створення ВЕЗ

Вільна  економічна  зона  являє  собою  частину  національної  території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування законодавства країни, орієнтований на посилення зовнішньоекономічних зв’язків, насамперед, за рахунок залучення іноземного капітану. Такого типу територіальні утворення не є характерними для якогось  одного  континенту,  а  стали  важливим  елементом  структурних перетворень у світовій економіці. У США створено і діє майже 130 зон зовнішньоторговельної  спрямованості,  з  яких  73  створено  в  період  1980-1985 років. В даний час кількість зон загального призначення досягла 194, а філій - 255. Функціонування більш як 500 ВЕЗ практично в усіх кранах світу справляє вплив на загальноекономічні процеси - збільшення обсягів виробництва, посилення зовнішньоекономічного   обміну,  зростання  чисельності  зайнятих,  підвищення рівня життя тощо. Найбільша кількість вільних зон сконцентрована в країнах, які розвиваються, а частка продукції, виробленої на території всіх РЕЗ перевищує 57 загального обсягу світової торгівлі.

Як показує досвід, уже склався досить широкий спектр форм вільних економічних зон. Встановилися цілі їх функціонування, напрями і стратегія розвитку, підходи до зонування, визначено цілком чіткі поняття термінів і закономірностей розвитку. Загальними є й критерії віднесення територіальних утворень до різних типів зон.

Україна дотримується класифікаційної схеми, яка враховує: місце розташування зони у відповідності з географією розміщення щодо державного кордону: внутрішні (у внутрішніх районах країни) і зовнішні (безпосередньо біля державного кордону); характер об'єкта зонування: локальні (точкові), створені на основі  невеликих  територій  окремих  підприємств,  транспортних  вузлів  і комплексні - значні за розміром територіальні утворення, адміністративно- територіальні одиниці, які виконують численні функції; взаємовідносини з національною   економікою  приймаючої  країни:  інвестиції,  у  механізмі  яких

закладено  принцип  тісної  взаємодії  з  суб'єктами  господарської  діяльності  поза

зоною, розвиток горизонтальних зв'язків, і анклавні, що створюються переважно з метою збільшення впливу вільно концентрованої валюти і локалізуються на невеликій території при незначному спілкуванні з рештою економіки; функціональну  орієнтацію,  коли  розрізняють  на  основі  критерію  виконання

певних функцій зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні,

туристичні, банківсько-страхові, інформаційні зони.

Виходячи з наведеної класифікації, цілями заснування ВЕЗ найчастіше є: створення нових робочих місць і розв”язання таким чином проблем зайнятості, стимулювання   припливу       іноземного     капіталу,            розширення   експортної     бази поліпшення платіжного балансу країни за рахунок надходжень в іноземній валюті, ефективне використання місцевих ресурсів, стимулювання ринкових перетворень. Але досягнення поставлених цілей шляхом створення і функціонування ВЕЗ можливе лише за умови, коли у приймаючій країні існує необхідна законодавча і нормативна  база.

У жовтні 1992 р. Верховна Рада України прийняла закон “Про загальні засади  створення  і  функціонування  спеціальних  (вільних)  економічних  зон”,  а

Кабінет  Міністрів  України  постановою  від  14  березня  1994  р.  №  167  схвалив

Державну       Концепцію   створення   вільних   економічних   зон.   Ці   документи окреслюють  процедурні  питання  формування  і  діяльності  ВЕЗ  на  території України, уточнюють понятійні категорії, принципи, умови, правові особливості створення і функціонування, їх класифікацію і загальну характеристику.

Вимоги державної економічної політики у створенні вільних економічних зон полягає у такому:

По-перше, створення ВЕЗ - один з елементів внутрішньої і зовнішньо економічної політики, який підпорядковується інтересам України і реалізується у поєднанні із загальнодержавними програмами структурної перебудови, приватизації здійснення грошової і кредитно-фінансової реформи.

По-друге, на території України забезпечуватиметься формування в порядку здійснення експерименту насамперед кількох різнопрофільних зон, що дозволить

опрацювати механізм їх діяльності.

По-третє, обов”язково мають бути дотримані єдині вимоги, які ставляться до вільних зон, зокрема: збалансованість інтересів держави, регіону, ініціаторів заснування і суб'єктів ВЕЗ в Україні; визначеність рочмірів очікуваного економічного, соціального, екологічно ефекту; визначеність загальних обсягів і джерел фінансування із залученням бюджетних і позабюджетних коштів.

Україна має бути заінтересована у створенні насамперед зовнішньоторговельних виробничих і науково технічних зон.

Науково технічні зони дозволяють оптимально поєднати інтелектуальні ресурси   та   підприємницькі   можливостї   -   зменшити   строки   впровадження відкриттів та винаходів у виробництво, залучити кошти у вигляді ризико-капіталів та кредитів, збільшити надходження від продажу наукової продукції та товарів, вироблених на її основі, стримати відплив висококваліфікованих кадрів за кордон.

Відносно незначних витрат потребує формування зовнішньоторговельних зон, діяльність яких дає змогу досягти швидкої окупності і забезпечує, як правило, позитивний соціально-економічний ефект.

Створення  багатопрофільних  виробничих  зон  може  здійснюватися  на

основі існуючої виробничої бази з відповідним поповненням її національними та іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвитку експортного потенціалу конкретного регіону та держави в цілому, розв’язанню проблем зайнятості.

Складність проблем, пов’язаних з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням вільних зон, може бути зменшена шляхом надання окремих незабудованих територій в оренду на пільгових умовах та на тривалий строк з гарантуванням стабільності укладених договором умов оренди.

В цілому ж створення в Україні вільних у економічних зон має здійснюватися   при   узгодженні   загальнодержавних   економічних   програм   і

залежатиме від ефективної взаємодії органів державного управління місцевих структур  та  підприємств,  а  також  від  розширення  самостійності  територій  у

питаннях управління їх соціально-економічним розвитком.

У відповідності з прийнятою концепцією ВЕЗ створюється в Україні з метою: стимулювання структурних перетворень в економіці шляхом залучення іноземних інвестицій; активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг; збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг; активізація  науково-технічного  обміну,  залучення  і  впровадження  нових технологій; запозичення передового організаційного та управлінського досвіду ринкових методів господарювання; створення сучасної ринкової інфраструктури; поліпшення використання природних і трудових ресурсів; прискорення соціально економічного розвитку окремих регіонів України, в цілому підвищення життєвого рівня населення.

Створення ВЕЗ має здійснюватися з урахуванням певних факторів розміщення, зокрема: сприятливе з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей

для реалізації намічених цілей місцерозташування ВЕЗ;  наявність достатнього ресурсного  потенціалу  (природно-кліматичні  умови,  корисні  копалини,  трудові

ресурси,    науково    виробничий    потенціал    тощо);    забезпеченість    обєктами

виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови ВЕЗ) згідно з міжнародними стандартами; розвинута система комунікацій, особливо засобів зв”язку, розгалужена транспортна мережа; відсутність (або врахування в документах про   створення ВЕЗ) екологічних обмежень та заборон щодо створення ВЕЗ з огляду на існуючі або передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє срредовище.

Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень факторів, повинні враховуватися специфічні умови, характерні для окремих типів ВЕЗ. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної ВЕЗ, її зв’язками з позазональною економікою, ступенем інтегрованості в національне і світове господарство, прив’язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об’єктів. Варто також враховувати ступінь зацікавленості органа місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони .

14.3. Класифікація ВЕЗ та їх загальна характеристика

Згідно з Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

Зовнішньоторговельні зони -   частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати

мита  і  митних  зборів,  або  з  її  відстроченням.  Створюються  ці  зони  з  метою

активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти (“порто- франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується  спеціальний  (пільговий  податковий,  валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв”язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон,  де  розвивається,  насамперед,  експортне     виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортизамінних виробництв.

Науково-технічні      зони    -           ВЕЗ,    спеціальний  правовий        режим яких

орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть  існувати  у  формі  регіональних  інноваційних  центрів  -  технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристично-рекреаційні зони - вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно туристичного бізнесу.

Банківсько-страхові  (офшорні)  зони  -  це  зони в  яких  запроваджується

особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським   та   страховим   установам,   які   були   створені   за   участю   лише

нерезидентів  і  обслуговують  лише  ту  їхню  підприємницьку  діяльність,  що здійснюється за межами України.

Зони   прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні)  економічні   зони,  які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

Вибір варіанта організації ВЕЗ визначається двома основними критеріями:

економічна     ефективність  та         оптимальне    поєднання      типових          елементів       із специфічними умовами конкретного об'єкта.

14.4. Стратегія розвитку ВЕЗ в Україні

Максимальні  позитивні  результати  діяльності  ВЕЗ  при  мінімумі початкових   витрат   забезпечуються   створенням   зовнішньоторговельних  зон різної спеціалізації. Критеріям розміщення зон такого типу в цілому відповідають прикордонні регіони, що мають розвинуту транспортну інфраструктуру, яка обслуговує зовнішньоторговельні вантажопотоки (Львівська, Закарпатська, Чернівецька області). Тут може бути створено зовнішньоторговельні (експортні, імпортні, транзитні) зони невеликої площі.

В  режимі  "порто-франко",  з  перспективою  наступного  розширення функцій, можуть працювати порти Одеси, Іллічівська, Ізмаїла, Керчі, Ялти. За умови скоординованості економічної політики причорноморських держав у майбутньому може бути створено комплекс вільних митних зон малої площі ( від

15 до З0 га), об'єднаних у митний союз.

У разі позитивного вирішення питання про будівництво "сорок п"ятої паралелі" - трансконтинентальної автомобільної безмитної траси Київ - Лісабон - доцільно сформувати комплекс зовнішньоторговельних зон для її обслуговування.

Об'єктивно існуюча спрямованість ряду підприємств України на випуск високотехнологічної наукомісткої продукції європейського та світового рівня, у поєднанні з діяльністю конкурентоспроможних у своїй галузі науково-дослідних установ і експериментальних центрів здатна за короткий час забезпечити комплексний соціально-економічний ефект у науково-технічних зонах різної модифікації.

Умови, які визначають можливість створення науково-технічної зони: високий науково-технічний потенціал навчальних і дослідних інститутів, центрів, лабораторій і конструкторських бюро, що здійснюють перспективні науково- технічні розробки, мають у своєму доробку відкриття та новітні технологічні рішення;  висока  концентрація  підприємств,  спроможних  реалізувати  у виробництві результати науково-дослідних і конструкторських розробок; просторова можливість для розміщення нових фірм; сприятливі умови життєдіяльності   та   відпочинку   науково-технічного   персоналу;   перспективи

залучення       фінансових    ресурсів          (у         національній  та         іноземній        валютах)         для обслуговування розвитку зони.

Зазначеним умовам великою мірою відповідають за своїм інтелектуальним,

кадровим і виробничим потенціалом міста Київ, Харків, Львів, Одеса.

Крім того, в Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних проблем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації інновацій у сфері виробництва.

Перспективним і економічно доцільним є створення багатопрофільних комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих на основі існуючої виробничої бази, підсиленої національними й іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потенціалу окремих регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.

Основними факторами, що обслуговують вибір виробничої спеціалізації зони є: базовий виробничий потенціал, забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури; наявність відповідних природних і трудових ресурсів, необхідної кваліфікації або відносного надлишку трудових ресурсів (незайнятого у суспільному виробництві населення); зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні того чи  іншого виробництва.

Зазначеним умовам відповідає ряд регіонів та міст України. Уже найближчим часом можливе створення експортно-виробничих зон у ряді західних областей,  зокрема  у  Львівській,  Закарпатській  та  Чернівецькій,  а  також  у Київській області з орієнтацією на випуск продукції точного машинобудування, меблів, виробів легкої промисловості.

У південних областях України доцільно організувати зони спеціалізовані на випуску товарної руди, вугілля, продукції хімічної промисловості. Північні, центральні області України можуть орієнтуватися на випуск хімічних волокон, окремих видів продукції машинобудування, будівельних матеріалів, в тому числі на обробку граніту.

Унікальний природно-ресурсний потенціал України, наявна матеріально технічна база лікування та відпочинку, доповнена необхідними засобами комунікації, незмінно високий попит на рекреаційні послуги зумовлюють потенційну вигідність функціонування туристично-рекреаційних зон. Базою для їх створення можуть стати регіон Карпат (зокрема Закарпатська і Львівська області), Одеська область, Республіка Крим.

Проблеми, пов”язані з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням ВЕЗ, частково можуть вирішуватися шляхом надання окремих незабудованих територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах, з правовим гарантуванням стабільності визначених договором умов у разі додержання напрямів підприємницької діяльності.

На першому етапі - до 2000 року з метою практичного відпрацювання організаційних, фінансових та виробничих механізмів, доцільно створювати спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, віддаючи перевагу локальним, або так званим “точковим” ВЕЗ, які розміщуються на невеликих територіях.

На другому етапі можна формувати багатофункціональні ВЕЗ, в тому числі на базі окремих регіонів, а також ВЕЗ міжнародного типу на суміжних територіях кількох держав.