Проблеми дотримання прав людини в діяльності ОВС України - Матеріали науково -пракичної конференції

Самотуга андрій валерійович

 канд. юрид. наук начальник редакційно-видавничого відділу

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

захист прав і свобод людини та питання відповідальності поліції: американський огляд

Актуальною є проблема не тільки захисту поліцією конституційних прав і свобод людини, але й дотримання законності самою поліцією, а в разі її порушення – настання відповідальності. Стан справ у цій сфері у США далеко не ідеальний. Там щорічно реєструється до 20,5 тис. випадків порушення поліцейськими прав людини.

Виходячи із суспільної важливості інституту поліції, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН прийнято Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, в якому наголошується: «...як і всі інші органи системи кримінального судочинства, кожен орган охорони порядку повинен представляти громадськість в цілому, нести перед нею відповідальність і бути їй підзвітним».

Ефективна відповідальність поліції – найважливіша ознака демократії. Поліції інколи складно прийняти такі умови, особливо якщо суспільству бракує здорового глузду і знань, щоб упоратися з кримінальними проблемами й завданнями поліцейських. У демократичному суспільстві сила і влада поліції можуть перевірятися внутрішніми і зовнішніми контрольними механізмами, які свідчать про те, що поліція належним чином застосовує свою владу і вона може бути притягнена до відповідальності за свої дії, якщо вчинила їх неправильно та припустилась помилок, яких можна було б уникнути, або була втягнена в кримінальну сферу чи корупцію. Використання різних механізмів віддзеркалює національний контекст та історію взаємодії між поліцією та суспільством.

Як зазначають американські фахівці, відповідальність – це комплекс заходів, що включає такі аспекти: чиї стандарти будуть відстоюватися, як визначити адекватну поведінку та перед ким поліція є політично відповідальною. Менш чітко визначаються наслідки відповідальності поліції: яким чином повинна діяти поліція, коли відповідальність є ефективною, коли вона «працює»?

Порушення законності та прав людини дотепер є невід’ємним атрибутом поліцейської діяльності, і кардинального вирішення цієї проблеми поки ще не існує. Випадки притягнення поліцейських до відповідальності зустрічаються дуже рідко, що свідчить про явне прагнення максимально відгородити їх від відповідальності за перевищення повноважень і водночас запровадити відповідальність осіб за опір чи невиконання їхніх вимог.

Такий підхід в цілому є властивим як авторитарним державам, так і країнам традиційної демократичної орієнтації. В останньому випадку це обумовлюється, по-перше, об’єктивною неможливістю законодавчо регламентувати здійснення всіх заходів щодо боротьби з правопорушеннями, по-друге, бажанням зберегти певну «свободу рук» для поліцейських, що, з огляду на ризик, з яким найчастіше пов’язана їхня робота, цілком обґрунтовано.

Характерним для цього є рішення апеляційного суду штату Нью-Йорк за результатами розгляду справи про застосування закону, що дозволяє поліцейським обшукувати на вулицях підозрілих осіб із застосуванням сили. Судді зазначали: «…якщо ми визнаємо право поліції зупиняти будь-яку особу та опитувати її щодо незвичної поведінки на вулиці, ми не можемо ігнорувати ризик, на який поліцейського наражають такі обов’язки. Відповіддю на поставлене питання може бути куля».

Вищенаведене отримало у США назву «поліцейська дискретність» (police discretion) – дії окремо взятого поліцейського на його власний розсуд. Американські дослідники з цього приводу зазначають, «…що поліція виконує свої функції згідно з тим, який закон застосовувати, якою мірою його застосовувати, щодо якої особи застосовувати і в якому випадку застосовувати». Для тих, хто контактує з поліцією, здійснювані поліцейським дискреційні повноваження мають потенційно більше значення, ніж усі відомчі інструкції у поєднанні з офіційними директивами.

У США утворилися три основні сфери потенційної суспільної стурбованості стосовно поліцейських, що виявляється у застосуванні проти них каральних заходів за неналежне виконання ними своїх службових обов’язків (за ступенем суворості): заходи адміністративного або дисциплінарного впливу; цивільні позови; кримінальні звинувачення.

Як будь-який офіційний службовець, поліцейський підпадає під дію правил та норм свого працедавця (департаменту). За їх порушення застосовуються відповідні дисциплінарні стягнення: від усного попередження до письмової догани, тимчасового усунення від виконання обов’язків і, зрештою, звільнення зі служби. Вид санкції в одних випадках залежить від характеру порушення, в інших – від «дисциплінарної історії» поліцейського. Інколи порушення правил внутрішнього розпорядку є настільки значущими, що вимагають звільнення працівника, навіть якщо стосовно нього не застосовувалися до цього ніякі стягнення.

Більшість поліцейських департаментів встановлюють не тільки набір санкцій, а й деталізують процедури, яких слід дотримуватися при накладенні стягнень. Застосовані департаментами дисциплінарні провадження, порядок яких закріплений у внутрішніх документах і законах штатів, повинні відповідати проголошеному Конституцією США (IV і V Поправки) принципу «належної процедури». Зокрема, серед таких процедур закріплено право поліцейського на оскарження в суді вжитих щодо нього санкцій. Тому у більшості штатів прийнятий і діє так званий білль про права поліцейського. Аналіз судових рішень свідчить, що практично безпрограшними з боку адміністрації є звільнення працівників за таких обставин: зв’язки зі злочинцями; нетерпимість щодо представників етнічних груп та релігійних конфесій; нечесність; бійка; використання службового становища в особистих цілях; аморальні статеві стосунки; зловживання алкоголем; наркоманія; словесні образи громадян і колег.

Із цього приводу видається неприйнятною пропозиція деяких фахівців використовувати кількість звільнених з органів поліції працівників як показник якості роботи цих органів. Звільнення може бути показником ефективності тільки для населення, тому звільнення одного поліцейського нічого не вирішує.

Незважаючи на встановлену дисциплінарну відповідальність за порушення поліцейським правил внутрішнього розпорядку, особливо важливу роль у США відіграє цивільна відповідальність поліцейських. Вона спрямована, відповідно до принципів загального права, на відшкодування як окремо взятим поліцейським, так і його департаментом завданої затриманій чи підозрюваній особі шкоди внаслідок порушення або недотримання її процесуальних прав, а також неправомірним застосуванням щодо неї силових засобів.

Основним фактом, що має наслідком настання цивільної відповідальності поліцейських США, є недбалість з їх боку, яка полягає у: а) порушенні обов’язку належного поводження; б) заподіянні особі шкоди внаслідок цього порушення.

Нормативною базою, що визначає цивільну відповідальність поліцейських США, на сьогодні є:

1) ХІ Поправка до Конституції США, згідно з якою «Судова влада Сполучених Штатів не повинна тлумачитися так, щоб поширюватися на будь-яке позовне провадження, засноване на праві або справедливості та порушене або те, яке ведеться проти одного зі штатів громадянами іншого штату або громадянами або підданими якої-небудь іноземної держави». Означене отримало назву доктрини «суверенного імунітету», яка за останні 200 років зазнала низку суттєвих змін за результатами судових рішень та дій законодавчої влади, і сьогодні в чистому вигляді майже не застосовується;

2) судові рішення (прецеденти) за наслідками розгляду цивільних позовів на дії (бездіяльність) поліцейських. За останні 20 років кількість цивільних позовів щодо правоохоронної діяльності зросла у США більше ніж на 300\%. Останнім часом у США об’єктом судових позовів стають, не тільки поліцейські та начальники департаментів, але й поліцейські навчальні заклади, їхні керівники та наставники поліцейських-новобранців. Їхня провина, на думку позивачів, полягає в незабезпеченні достатньої та якісної професійної підготовки фахівців. Означене потягло за собою цілу низку судових рішень, що зумовило внесення відповідних коректив у навчальні плани й програми поліцейських академій та інститутів, зокрема введення нових курсів, спрямованих на формування у майбутніх правоохоронців умінь та навичок поведінки у судових засіданнях як відповідачів та свідків;

3) федеральне законодавство та законодавство штатів. Наприклад, Закон про громадянські права 1871 р., що став частиною Зводу законів США, у ч. 42, зокрема, проголошує, що «… будь-яка особа, незалежно від характеру статуту, ордонансу, регулювання, звичаїв або їх користування у будь-якому штаті чи на будь-якій території, будь-який громадянин США або будь-яка особа, що перебуває під їх юрисдикцією, повинна нести відповідальність перед стороною, якій завдано шкоду, та, відповідно до закону, відшкодувати завдану їй шкоду…».

Щодо кримінальної відповідальності, то поліцейські США у разі порушення кримінального законодавства відповідають нарівні з усіма особами. За американською статистикою, кількість щорічних фактів притягнення поліцейських до кримінальної відповідальності є досить незначною і здебільшого стосується застосування працівниками силових засобів та самооборони. Правовою базою, що регламентує кримінальну відповідальність поліцейських, є кримінальне законодавство штатів та федеральні закони (Звід законів США).

Окрім законодавчого регулювання відповідальності поліцейських, у США великого поширення набули ініціативи, що виходять від самих працівників і департаментів поліції. Одним із дієвих засобів відповідальності поліцейських за порушення прав людини є створення на місцевому рівні, здебільшого при великих департаментах поліції фондів допомоги жертвам злочинів. Ці фонди очолюються, як правило, відставними поліцейськими. Означене свідчить про те, що поліцейські несуть непряму відповідальність, тобто відповідальність за незабезпечення належного рівня захисту прав і свобод мешканців громади від протиправних посягань або за те, що не змогли розкрити злочини, внаслідок чого сам злочинець не відшкодував потерпілому завданої шкоди.

Ця проблема досить гостро постає в Україні як зауважують фахівці, через відсутність спеціального закону, який захищав би права жертв злочинів на компенсацію шкоди. Тільки за останні 10 років не компенсовано збитки, завдані більш ніж на 1 млн 300 тис. наших співвітчизників, серед яких переважно найбільш уразливими є такі категорії: інваліди, літні люди, жінки, діти.

Однак вважається, що реалізація цього закону знаходиться, перш за все, в економічній площині. Адже на сьогодні майже декларативними залишаються положення подібних законів, прийнятих з метою державного захисту таких категорій осіб, як учасники кримінального процесу, працівники суду та правоохоронних органів. Натомість більш доцільним вважається розробка та реалізація програм допомоги потерпілим від злочинів на місцевому рівні за участю громадських правозахисних організацій за умови створення дійсних органів місцевої міліції відповідно до чинного законодавства.

Соболь Любов Василівна

науковий співробітник наукової лабораторії

соціологічного моніторингу

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

взаємодії громадськості та працівників овс щодо прав і свобод громадян: соціологічний аспект

Питання розширення демократії та дотримання прав людини у всьому світі знаходяться у центрі уваги політики Європейського Союзу. Проблема прав людини набула особливої актуальності у зв’язку з кількома напрямами розвитку ЄС.

З одного боку, подальший розвиток інституційного механізму самого Європейського Союзу висуває питання щодо необхідності забезпечення прав і свобод людини не тільки на рівні національного законодавства держав-членів, а й на загальному (конституційному) рівні.

З іншого боку, розширення ЄС на Схід вимагає встановлення певного стандарту Європейського Союзу в галузі прав людини. Що стосується актуальності цього питання для України, то політика нашої держави, що спрямована на інтеграцію до Європейського Союзу, визначає однією з головних проблем гармонізацію законодавства, відповідність правової системи України міжнародним стандартам у галузі прав людини, перш за все європейським.

За свої змістом права людини окреслюють простір, який забезпечує кожній людині умови її самореалізації, тобто простір її особистої автономії. Права людини – це необхідна умова людського існування й комунікації, причому як у внутрідержавних масштабах, так і в масштабах міждержавних відносин.

Громадська думка як сукупність суджень і оцінок представниками різних верств населення подій та явищ соціальної дійсності виявляється винятково тільки тоді, коли ці події та явища становлять для населення певний інтерес. Громадська думка – критерій оцінки рівня соціальної безпеки і правової захищеності людини, соціальної напруженості (комфортності) суспільства в цілому.

Охороняти такі соціальні цінності, як правопорядок, права і законні інтереси громадян, зобов'язана міліція. Тому становить інтерес аналіз механізму впливу громадської думки на діяльність органів внутрішніх справ. Слід підкреслити, що потреба в аналізі громадської думки з питань, пов'язаних із діяльністю правоохоронних органів, зростає, що підтверджується затребуваністю результатів дослідження минулих років управлінським апаратом підрозділів МВС. Співробітникам ОВС таке знання допомагає вирішувати завдання соціального та правового характеру. Це можливо, насамперед, тому, що, по-перше, соціальна природа міліції така, що вона не може не взаємодіяти з громадянами, трудовими колективами і громадськими організаціями; по-друге, ОВС можуть ефективно функціонувати лише в разі, якщо вони використовують соціальну інформацію, що міститься у громадській думці.

Головними завданнями Міністерства внутрішніх справ України є: організація та координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави, охорони та забезпечення громадського порядку; участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю; забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розслідування і розкриття, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень; організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів; забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства; забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи; організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки; здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності; визначення головних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги; забезпечення дотримання законності в діяльності осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи МВС; підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України у структури Європейського Союзу.

Актуальність досліджуваної проблеми полягає і в тому, що сьогодні громадськість підвищує вимоги до діяльності державних інституцій. Правоохоронна сфера має стати дійсно прозорою і для ЗМІ, і для правозахисних організацій, і для пересічних громадян. При становленні правової держави і громадянського суспільства зростає потреба в співробітництві органів правопорядку і населення щодо зміцнення громадської безпеки та забезпечення прав і свобод людини. Але рівень такої співпраці сьогодні дуже невисокий, тому моніторингові дослідження громадської думки про додержання прав і свобод людини міліцією є необхідними і актуальними. Партнерство, як відомо, базується на очікуванні, що партнер буде вести себе відповідно до очікувань співробітництва. Виявити очікування населення щодо працівників міліції можна саме за допомогою соціологічного опитування.

Отже, у березні 2007 р. наукова лабораторія соціологічного моніторингу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ провела соціологічне дослідження, спрямоване на вивчення громадської думки мешканців Дніпропетровська щодо додержання прав і свобод людини працівниками ОВС. Цінність громадської думки полягає саме в тому, що вона пропонує шляхи вдосконалення роботи ОВС.

Анкетування проводилося у 8 районах міста Дніпропетровська. У цьому дослідженні використовувалася квотна багатоступенева вибірка за статтю, віком, рівнем освіти, районом проживання громадян. Усього у дослідженні взяли участь 450 респондентів.

Права людини є системою природних, невід'ємних та непорушних свобод і юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в цивілізованому суспільстві, морально визнані, юридично закріплені та визначені правом. Свобода – це можливість людини поводитися відповідно до своїх бажань і робити все, що подобається та не заборонено законом і не завдає шкоди правам та свободі інших людей. Права та свободи – це такі юридичні можливості, які мають усі члени громадського суспільства. На відміну від цього, права та свободи громадянина – це ті з них, які визнанні державою, записані у Конституції та законах і гарантовані всіма громадськими структурами суспільства. Результати опитування свідчать, що мешканці міста Дніпропетровськ розуміють поняття «права людини», перш за все, як те, що гарантовано законом і як засіб піклування про людину з боку держави і суспільства.

Забезпечення прав і свобод, згідно зі ст. 3 Конституції України, стало для держави головним обов'язком і вона встановила форму відповідальності перед людиною. Випадки порушення прав людини є не лише особистою трагедією індивіда, а ще й загрозою для нормального функціонування самого суспільства, оскільки порушується встановлений правопорядок, не належним чином реалізується політика держави щодо визнання пріоритету найвищої цінності людини в нашому суспільстві. Дані дослідження показують, що більшість опитаних вважають проблему дотримання працівниками ОВС прав та свобод людини і громадянина у нашому місті актуальною певною мірою.

Якщо говорити про частоту порушення прав і свобод людини, то думка мешканців міста розділилася практично на три рівні частини. Деяка перевага належить маркеру «працівники ОВС порушують права і свободи людини за виключних обставин» (38,4\%). Основними порушниками своїх прав громадяни назвали такі служби та підрозділи: ДАІ, ППС, дільничні інспектори, паспортна служба. Це підрозділи, з якими найчастіше стикаються мешканці міста. Вочевидь, що громадяни не високо оцінюють рівень якості обслуговування, що забезпечують ці підрозділи ОВС. Якщо враховувати відповіді на попереднє питання, то цілком логічно, що респонденти основними правами, які порушуються назвали такі: право на повагу людської гідності, право на свободу пересування, право на свободу та особисту недоторканість, права на правову допомогу. Не дивлячись на загальну невисоку оцінку рівня дотримання прав і свобод працівниками ОВС, більшість городян вважають, що основною причиною цього явища є, насамперед, незнання громадянами своїх прав і обов’язків (59,3\%). Друга за кількістю група опитаних назвала основною причиною – низьку правову культуру співробітників ОВС – 48\%. Респонденти вважають, що основними заходами, які потрібно вжити для запобігання порушення конституційних прав громадян працівниками ОВС є: посилення контролю держави за забезпеченням прав людини (62,7\%); встановлення персональної відповідальності керівництва органів внутрішніх справ за порушення їх підлеглими прав людини під час виконання службових обов’язків (50,4\%) та розширення повноважень (можливостей) засобів масової інформації при висвітленні фактів порушення прав людини (46,0\%). На нашу думку, цікавим є той факт, що населення не зазначило необхідність особистого ознайомлення з основними правами, свободами і обов’язками громадян.

Таким чином, результати проведеного дослідження дозволяють окреслити конкретну ситуацію щодо стану додержання прав і свобод громадян окремого міста. Щорічний моніторинг громадської думки щодо діяльності міліції по всім регіонам дасть змогу систематично спостерігати за динамікою показників, що характеризують стан і тенденції розвитку процесу гуманізації суспільства та ступеня набуття демократичності України.