3. вексель. проблеми вексельного обігу в україні

Вексель — цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (век­селетримачеві).

В Україні вексельний обіг регламентується такими законодав­чими актами:

У Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року.

У Закон України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року», якою запроваджено «Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» від 6 липня 1999 року.

У Указ Президента України від 14 вересня 1994 року № 530/94 «Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної за­боргованості суб'єктів підприємницької діяльності України».

У Указ Президента України від 26 липня 1995 року «Про роз­ширення сфери обігу векселів «.

У Постанова Правління Національного банку України від

№ 403 «Про затвердження Положення про розрахун­кові палати для пред'явлення векселів до платежу»

У Постанова Правління Національного банку України від

№ 508 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України»

У Постанова Правління Національного банку України від 28.05.99 р. № 258 «Про затвердження Положення про операції банків з векселями». «Положення про операції банків з векселя­ми»., реєстр. № 653 від 01.06.99 р.

В Україні використовуються два види векселів:

1) простий; 2) переказний (тратта).

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який мі­стить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця випла­тити певну суму грошей при настанні певного терміну.

Переказний вексель — це борговий цінний папір, який міс­тить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або в день, указаний у векселі, певну суму гро­шей певній особі, або за наказом останньої, або пред'явникові векселя.

Основні проблеми вексельного обігу в Україні:

під час загальноекономічної кризи векселедавці намагалися погасити вексель не грошима, а товарами;

часто векселі і зовсім відмовляються приймати, тому по­трібно дуже добре знати і дотримуватися процедури пред'яв­лення векселя до оплати й протесту;

арбітражний суд не завжди може захистити права вексе­летримача, якщо він припустився грубої необережності;

ділова порядність знаходиться не на найвищому рівні.

У процесі розвитку ринкових відносин та підвищення динамі­чності вітчизняної економіки вексель знову опиняється в центрі уваги з цілого ряду причин:

по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дає змогу оперативно розв'язувати багато складних господарських і фінансових проблем;

по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури уже накопичили певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;

по-третє, вексель розглядався урядом України як один із го­ловних засобів проведення взаємозаліків боргів підприємств ви­ходу з платіжної кризи;

по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість норматив­них актів, які регулюють порядок випуску та використання век­селів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена опти­мально необхідна правова база для цього. Вона потребує дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.

В Україні згідно з чинним законодавством:

використовують векселі, а також виступають векселедав­цями, акцептантами, індосантами і авалістами тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства;

векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком век­селів Міністерства фінансів, Національного банку України та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не дру­кованим способами;

сума платежу за векселем обов'язково вказується цифрами та літерами;

вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та засвідчують печаткою.

Вексель є зручним фінансовим інструментом, використову­ваним переважно для надання коротко- та середньострокового комерційного кредиту, а також для проведення розрахунків. Сама форма векселя потребує обов'язкового чіткого додер­жання всіх специфічних формальних ознак векселя як цінного паперу.

Нині вексель займає певний достатньо широкий сегмент українського ринку цінних паперів.

Визначення банку як установи, яка акумулює вільні кошти і розміщує їх на основі повернення, дає змогу виділити в його дія­льності такі функції, що пов'язані з визначенням цінних паперів. Так купівля банками акцій промислових підприємств пов'язана з прагненням банків до отримання прибутку. Великі банки-монополісти не задовольняє звичайний прибуток від кредитних операцій. В результаті купівлі промислових акцій частина моно­полістичного надприбутку переходить від промисловості до бан­ків шляхом отримання ними дивідендів за промисловими акція­ми. У даному разі банки виступають як інвестори. Банківські установи для отримання емісійного прибутку випускають цінні папери.

З розвитком операцій комерційних банків, із необхідністю за­доволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду в комерційних банків виникла потреба збільшити розміри цього фонду. Де відбувається шляхом емісії.

Для реєстрації випуску банк-емітент складає проспект емісії. Банк може випускати акції двох видів — прості й привілейовані.

Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів виявляються у:

випуску акцій;

організації їх розміщення;

забезпеченні ліквідності;

виплаті дивідендів;

веденні реєстрів іменних цінних паперів;

депозитарному обслуговуванні.

До цінних паперів банку належать також ощадний сертифікат, депозитний сертифікат, банківський вексель.

1. Ощадний сертифікат — це вид цінних паперів, який є письмовим свідоцтвом банку про депонування коштів, що засвід­чує право власника сертифіката на одержання суми депозиту і процентів за ним після закінчення встановленого терміну.