Гроші та кредит - Навчальний посібник (Круш П. В., Алексєєв В. Б.)

1. суть, види та завдання фіскальної політики держави

Фіскальна (бюджетно-податкова) по-

Суть фіскальної

політики

літика — це заходи уряду, спрямовані  на забезпечення повної зайнятості та вироб- ництво неінфляційного ВВП шляхом змі-

ни державних  видатків,  системи  оподаткування та підходів до фор- мування державного бюджету в цілому.

Це дії уряду, спрямовані  на формування оптимального  обсягу і структури  державних  витрат  для забезпечення належного  рівня  за- йнятості, обмеження  і запобігання інфляції та інших негативних  еко- номічних явищ.

Цій політиці властиві такі функції:

– вплив на стан господарської кон’юнктури;

– перерозподіл  національного доходу;

– нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціаль- них програм;

– стимулювання економічного зростання;

– підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення еконо- мічного зростання).  Держава регулює сукупний  попит і реальний на- ціональний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних ви- плат та оподаткування.

Бюджетно-податкова політика держави є важливим сутнісним компонентом державного регулювання економіки. На думку Дж. Кейн- са та представників неокласичного напряму,  в економічні теорії саме внаслідок фіскальної політики держава здійснює основні функції з ре-

 

гулювання  основних макроекономічних процесів та явищ ринкової еко- номіки.

Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискреційну. Дискреційна політика — це цілеспрямована зміна величини дер- жавних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною  податків  і державними закупками) в результаті  зміни  за-

конодавства,  метою якої є:

– стабілізація  економіки;

– досягнення  рівноваги в економіці;

– збільшення рівня зайнятості;

– зниження темпів інфляції.

Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскіль- ки вона пов’язана з прийняттям законодавчих рішень.

До інструментів  дискреційної фіскальної політики  належать:

– зміна ставок оподаткування;

– скасування або запровадження нових податків  чи податкових пільг;

– трансферти, обсяги яких нейтральні  щодо розмірів доходів. Дискреційна фіскальна  політика  залежно  від фази  циклу  може

бути:

стимулювальною (експансії) фіскальною політикою — це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного  спаду;

стимулювальною (обмежувальною) фіскальною політикою — це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення дер- жавних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупно- го попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному  піднесенні; недискреційною (автоматичною) фіскальною політикою — це політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов’язана зі зміною законів; автоматичним («вбудованим»)  стабілізатором —  це меха- нізм, який  дає змогу зменшити  циклічні  коливання в економіці  без

зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є:

– прогресивна  податкова система;

– трансфертні платежі;

– система участі в прибутку;

– допомоги по безробіттю в період економічних  спадів.