1. валютні відносини. валюта

Валютні відносини являють  собою сукуп-

Валютні відносини

ність економічних відносин у міжнародній сфері, що виникають  у процесі взаємного

обміну результатами діяльності національних  господарств різних країн, тобто це сукупність валютно-грошових та розрахунково- кредитних відносин між національними господарствами.

Розвиток економічних, політичних, культурних, виробничих та ін- ших форм зв’язку між окремими країнами породжує грошові стосунки між ними, що пов’язані з рухом товарів та послуг. Ці відносини є зміс- том валютних відносин.

Валютні відносини  являють  собою продовження внутрішніх гро- шових відносин, що виходять за межі національних кордонів.

Валютні відносини виникають між економічними суб’єктами різних країн. Ці економічні  суб’єкти на своїй національній території  дотриму- ються вимог національного законодавства своїх країн, а виходячи за на- ціональні кордони зазнають також впливу традицій, нормативних вимог, правил, що випливають з міжнародних  угод та інших регулятивних до- кументів міжнародного спрямування, узгоджених між різними країнами.

У валютних  відносинах переплітаються  і вступають  у супереч- ність економічні інтереси різних держав. Тому валютні  відносини  в економічних системах різних країн набувають особливого значення. Щоб захистити  національні інтереси від неправомірних дій внутріш- ніх і зовнішніх  учасників  валютних  відносин,  у різних країнах світу приймаються спеціальні закони, що мають на державному рівні ство- рити механізм регламентування та регулювання валютних  відносин. Процес  формування правової  бази регулювання валютних  відносин на території  України  розпочався  з прийняття Декрету  Кабінету  Мі- ністрів  України  «Про  систему  валютного  регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року.

Суб’єктами валютних відносин є держави,

Валюта

міжнародні валютно-кредитні організації, юридичні   та   фізичні   особи.  Взаємодія

суб’єктів валютних відносин потребує еквівалентності міжнародного обміну товарів та послуг. Реалізація цієї еквівалентності стає можли- вою лише за умови використання інтернаціонального за змістом вар- тісного еквівалента. Таким еквівалентом світових грошей у міжнарод- них розрахунках, що виконує функції розрахункової  одиниці чи міжнародного засобу обігу і платежу, виступає валюта.

Отже функціонування валютних відносин, обслуговування зовніш- ньоекономічних відносин потребує використання  валюти. Валюта — грошова одиниця, що використовується  в міжнародних економічних відносинах. Використання валюти пов’язане з необхідністю здійсню- вати розрахунки  в міжнародних зовнішньоекономічних відносинах.

Валюта обслуговує сектор економіки, що пов’язаний із зовніш- ньоекономічними відносинами.  Валюта обслуговує  функціонування світової економіки та створює можливість  інтеграції до неї націо- нальних економік незалежних країн.

Сутність  валюти  не має однозначного  трактування. Найбільш прийнятним є визначення валюти як грошових коштів, формування та використання яких пов’язане із зовнішньоекономічними відноси- нами, тобто це грошова одиниця, яка використовується у функції сві- тових грошей для вимірювання величини  вартості  товару у процесі здійснення міжнародних  розрахунків1.

1 Див.: Гроші та кредит. / За ред. М. І. Савлука.  — К.: 2002. — С. 247.; Демків- ський А. Гроші та кредит. — К.: Дакор, 2003. — С. 184.

Поняття «валюта» та «гроші» близькі, але не тотожні, оскільки не всі національні гроші здатні  виконувати функції  загального  еквіва- лента. Тому поняття «валюта» та «гроші» збігаються лише в тому разі, коли національні грошові одиниці  визнаються  світовим  співтовари- ством як міжнародні  розрахункові одиниці. Такими  грошовими  оди- ницями  нині виступають  вільно  конвертовані грошові одиниці.  Не- конвертована грошова одиниця повноцінною  валютою бути не може.

Категорія «валюта» використовується насамперед у трьох зна- ченнях:

– як грошова одиниця окремої країни;

– як грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та пла- тіжні засоби, що виражені в іноземних грошових одиницях  і ви- користовуються в міжнародних розрахунках, іноземна валюта;

– як  міжнародна (регіональна) грошова розрахункова  одиниця  і платіжний засіб (СДР — валюта МВФ, євро — грошова одиниця Європейського Союзу).

Як грошову одиницю, що використовується у функції світових гро- шей для міжнародних розрахунків  валюту  можна класифікувати за кількома критеріями.  Одним з них є емітенська належність валюти. За цим критерієм  виокремлюють такі види валюти:

– національна валюта. Вона виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою країни. Для України це кошти, номіновані у гривні;

– іноземна валюта.  Вона  виражена  в грошах,  що  емітуються банківськими системами інших країн;

– колективна валюта.   Вона  виражена   в  особливих   міжна- родних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами  і функціонують за міждер- жавними  угодами. До таких найбільш відомих валют належать СДР — валюта МВФ та євро — валюта Європейського Союзу.

Іншим критерієм класифікації валюти виступає режим її викорис- тання. За цим критерієм виокремлюють такі види валют:

– неконвертовані;

– конвертовані.

Неконвертовані валюти неможливо  вільно обміняти  на іноземні валюти за ринковим  курсом. Вивезення і ввезення  таких валют жор- стко обмежується. До 1997 р. неконвертованою валютою була і націо- нальна валюта України  — гривня.

Конвертована валюта. Конвертованість передбачає  можливість вільної купівлі та продажу іноземної валюти за національну. Конвер- тованість  національної грошової одиниці  означає  її здатність  вільно обмінюватися  на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби і навпаки відповідно до ринкового  курсу.

Без конвертованості національної грошової одиниці фізичні  та юридичні особи України (резиденти) не могли б підключитися до зо- внішньоекономічної діяльності. В умовах конвертованості резиденти можуть вільно набувати  іноземну валюту, що необхідна їм для здій- снення поточних платежів за зовнішньоекономічними операціями. Іноземні фізичні та юридичні особи — нерезиденти,  в свою чергу, ма- ють право вільно набувати валюту певної країни, щоб використати її для здійснення поточних платежів у середині країни чи вільно обмі- няти її на іноземну валюту.

Отже, конвертована валюта вільно обмінюється  на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку.  Вона ви- возиться  і ввозиться  через кордон. Конвертованість — надзвичайно важлива, визначальна риса валюти.

Існує кілька видів конвертованості валюти. За повнотою конвер- тації розрізняють повну та часткову конвертованість. За видами суб’єктів валютних  відносин розрізняють  конвертованість  зовнішню та внутрішню. Відповідно до характеру  економічних операцій, що об- слуговуються конвертованою валютою, виділяють конвертованість за поточними операціями чи конвертованість за переміщенням капіталу.

Повна конвертованість. Повна конвертованість передбачає мож- ливість  вільно  (без  усяких  обмежень)  обмінювати  національну ва- люту на іноземну  всім категоріям  суб’єктів валютних  відносин  та з будь-якою  метою, тобто для всіх видів цілей та операцій  (платежі  за поточними  операціями, рухом капіталу чи переказами).

Часткова конвертованість. Часткова  конвертованість означає впровадження певних обмежень на обмін національної валюти на іноземну як стосовно окремих суб’єктів валютних відносин, так і стосовно  різних  видів  операцій.  Часткова  конвертованість означає, як правило, можливість  конвертованості тільки за поточними  опера- ціями. Вільний  обмін національної валюти  здійснюється при цьому з метою проведення  платежів  — оплата товарів  та послуг (торгівля, транспорт, зв’язок тощо).

Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нере- зидентів, то це зовнішня конвертація. Якщо ж конвертація національ- ної валюти дозволена для резидентів, то це внутрішня конвертація.

Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями — вона називається поточною. Якщо ж конвертація здій- снюється за платежами за рухом капіталу  — така конвертація  на- зивається капітальною.

Україна з 1997 р. оголосила про часткову конвертацію своєї валюти за поточними операціями. Розвиток міжнародного співробітництва і об’єктивна потреба участі в цьому процесі України  означає необхід- ність для неї наближення гривні до статусу повної конвертованості своєї національної валюти.

Повна конвертованість національної валюти сприяє  можливості підключення національної економіки  до світового ринку, підвищен- ня конкурентоспроможності, позитивно впливає  на динаміку  еконо- мічного розвитку  країни, проникненню на найвигідніші  ринку збуту і закупівель товарів. Повна конвертованість дозволяє оперативно реагувати  на зміни міжнародної  господарської  кон’юнктури, постій- но пристосовувати національні умови до світових, вирівнюючи  їх за найважливішими параметрами — ціновими  витратами виробництва, якістю продукції тощо.

Об’єктами валютних відносин в Україні виступають валютні цін- ності:

– валюта України;

– платіжні  документи   та  цінні  папери,  що  виражені  у  валюті

України;

– іноземна валюта;

– платіжні документи і цінні папери, що виражені в іноземній ва- люті чи в монетарних металах;

– монетарні метали.

Особливе місце серед валютних цінностей належить іноземній ва- люті — іноземним грошовим знакам у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають  в обігу і виступають  законним пла- тіжним засобом на території певної іноземної держави.

До поняття іноземної валюти долучаються також засоби у гро- шових  одиницях   держав  і  міжнародні   розрахункові  (клірингові)

одиниці,  що перебувають  на рахунках  чи вносяться  до банківських або інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Найширше застосування  в міжнародних розрахунках мають на- ціональні  валюти  країн  з  найвищими  економічними  потенціалами, такі як долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна. Ці валюти вільно використовуються в міжнародних платежах, але й і вільно нагромаджуються як резерви міжнародної ліквідності, звідси їх назва — резервні валюти.

Міжнародні розрахункові  одиниці —  це  умовні  грошові  оди- ниці, які створюються  міжнародними економічними та валютно- фінансовими  (кредитними)   організаціями  для   використання як офіційного  еталона в міжнародних  валютних  відносинах, наприклад СДР  (спеціальні права запозичення в Міжнародному валютному фонді). Це штучно створені міжнародні  резервні засоби для регулю- вання сальдо платіжних  балансів, поповнення офіційних резервів та розрахунків у МВФ.

Технічно  випуск  СДР  забезпечується у вигляді  спеціальних за- писів на рахунках країн-членів МВФ.  В основу розрахунку  вартості СДР  покладено  метод середньозваженого ринкового  курсу «валют- ного кошика» провідних  країн (груп країн) світу, які мають найбіль- шу частку у міжнародній торгівлі. До складу стандартного  «кошика» входять такі валюти: долар США (найбільша частка), євро, фунт стерлінгів  та єна. Через  СДР  виражаються курси  національних ва- лют, валютні резерви.

Міжнародною колективною валютою, що використовується в міжнародних  валютних  відносинах,  стала євро, яка з 1 березня  2002 р. остаточно  запроваджена як єдина грошова одиниця  учасників  ва- лютної системи країн Європейського Союзу. Декілька  членів Євро- пейського Союзу з різних причин не приєдналися до євро.

У валютних відносинах залежно від економічного призначення ва- лютних платежів можна виокремити такі складові:

– операції з купівлі-продажу  валют;

– переміщення валюти при наданні і отриманні різного роду між- народних позик;

– переміщення валюти при наданні економічної та технічної до- помоги;

– міжнародні розрахунки  в зовнішньоекономічній торгівлі.

Сутність валютного курсу  та його формування