2. банківська система як основна частина сучасної кредитної системи

Характерною  рисою банківської  системи є її дворівнева  побудо- ва, гнучке  поєднання поглибленого,  централізованого регулювання діяльності  кожного окремого банку і сукупності всіх банків у цілому зі збереженням повної економічної самостійності, незалежності і від- повідальності  за результати своєї діяльності кожного банку.

Вищий рівень сучасної банківської системи України становить центральний (національний) банк — НБУ.  На ньому зосереджується відповідальність за вирішення макроекономічних завдань  грошово- кредитної  сфери і підтримання сталості національних грошей. Базо- вий нижчий рівень сучасної банківської системи України складають ділові комерційні  банки зі своєю організаційною структурою  (філі- ями, відділеннями). Вони забезпечують  кредитне  обслуговування економічних суб’єктів, діють на засадах комерційного розрахунку і конкуренції,  маючи на меті отримання прибутку.

Центральний  банк України — Національ-

Національний банк

України

ний банк України — виступає як головний банк, що виконує функції емісійного цен- тру, грошово-кредитного регулювання, на-

гляду за функціонуванням усієї кредитної системи, використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави.

Національний банк України  було створено  в 1991 р. згідно з За- коном України «Про банки і банківську діяльність». Цей закон заклав основи  класичної  дворівневої  банківської  системи. Правовий статус НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України.

Подальший розвиток  банківської  системи, необхідність посилен- ня  відповідальності НБУ  за  забезпечення монетарної  стабільності зумовили  потребу в прийнятті в 1999 р. Закону  «Про Національний банк України». Відповідно до цього закону НБУ виступає особливим центральним органом  державного  управління, основним  завданням якого є забезпечення стабільності  національної грошової одиниці — гривні. Тим самим визначено,  що НБУ відіграє провідну роль на грошовому ринку, регулюючи пропозицію грошей та впливаючи на рівень відсоткових ставок.

Правовий статус НБУ обумовлений тим, що він поєднує  в собі риси банківської  установи і державного  органу управління з по- кладенням на нього особливих  завдань  у сфері  грошово-кредитних відносин  і функціонування банківської  системи, сприяючи  забезпе- ченню її стабільності.  НБУ є самостійною  юридичною  особою, його майно відокремлене від майна держави. Він не є комерційною органі- зацією. Метою здійснення діяльності НБУ не є отримання прибутку, у своїх діях він керується  лише державними інтересами  та чинним законодавством.

Згідно із Законом «Про Національний банк України», НБУ регулює діяльність банків та забезпечує професійний нагляд над усією кре- дитною системою, є провідним інструментом реалізації кредитно- грошової політики держави.

НБУ забезпечує комерційні банки на їхні замовлення готівкою, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування  кредитних банків. Необхідність у кредитному обслуговуванні комерційних банків ство- рюється в разі виникнення  в них потреби у збільшенні грошових ко- штів, зокрема для надання кредитів.

Як кредитор комерційних банків НБУ протягом 1991–1993 рр. за завданням уряду розподіляв свої кредити  головним  чином серед ко- лишніх державних  банків. Ці кредити  спрямовувалися на підтримку переважно державного  сектора економіки. Таке адресне кредитуван- ня було селективним кредитним  регулюванням комерційних банків.

Щоб забезпечити однаковий  доступ для всіх банків до кредитів центрального  банку, НБУ починаючи з 1994 р. запровадив  проведен- ня кредитних  аукціонів.

Подальший розвиток  кредитування комерційних банків з боку НБУ спирався  на використання ринку  державних  цінних  паперів. У 1996 р. було запроваджене  ломбардне  кредитування комерційних банків під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Ломбард- ні кредити  надаються  комерційним банкам переважно  для коротко- строкової підтримки  їхньої ліквідності  — до 10 днів.

З 1997 р. НБУ використовує ще один спосіб рефінансування (кре- дитування) комерційних банків  —  операції  з цінними  паперами  на умовах угоди прямого РЕПО. Така операція полягає в тому, що комер- ційний банк для збільшення свого кредитного потенціалу продає цінні папери НБУ і приймає  на себе зобов’язання  викупити їх у вказанний термін або на вимогу другої сторони. Угоди прямого РЕПО стали до- датковим джерелом підтримки ліквідності  комерційних банків.

Розвиток кредитування НБУ виявився в появі з 2001 р. коротко- строкового (до 14 днів) та середньострокового (до 6 місяців) рефінан- сування комерційних банків шляхом проведення  кредитних тендерів під забезпечення державними цінними  паперами  або врахованими банками  векселями.  Відсоткова  ставка  за цими  кредитами  визнача- ється залежно від попиту банків на кредит та можливої  пропозиції  з боку НБУ.  Але вона не може бути нижчою, ніж облікова ставка НБУ.

Отже, функціонування НБУ в банківській системі спрямоване на створення оптимальних умов для функціонування кредитної системи, ефективного кредитного обслуговування суб’єктів ринкових відносин.

Комерційний банк — головний елемент кредитної системи

Головною ланкою банківської системи є ко- мерційні банки. Вони безпосередньо обслу- говують підприємства, установи, населен- ня. Комерційний банк являє собою кредитну

установу, що здійснює універсальні банківські операції для підпри- ємств, установ і населення  за рахунок грошових капіталів та заоща- джень, залучених  у вигляді внесків.

Комерційні  банки на договірних  умовах здійснюють ведення де- позитних рахунків, безготівкове переведення коштів, приймання збе- режень, надання  різних видів позичок, розрахунково-касове та інше банківське  обслуговування юридичних та фізичних  осіб. Великі бан- ківські установи за деякими  оцінками здійснюють для своїх клієнтів до 300 видів операцій та послуг1. Завдяки цим операціям  комерційні банки постійно і нерозривно пов’язані практично з усіма ланками від- творювального процесу.

Завдяки діяльності  комерційних банків забезпечується акумуля- ція  тимчасово  вільних  грошових  коштів,  передавання нагромадже- ного грошового капіталу  до сфери його використання, здійснюється розподіл і перерозподіл капіталу за сферами і галузями виробництва.

Тим  самим  завдяки  діяльності  комерційних  банків  мобілізовані великі капітали використовуються для збільшення інвестицій, роз- ширення виробництва, відбувається сприяння раціоналізації процесів обігу товарів та капіталів. Від ефективної діяльності комерційних банків значною мірою залежить стан економіки, рівень благополуччя держави в цілому і кожної людини зокрема.

Діяльність комерційних банків усе більше виходить  за межі простого  фінансово-кредитного посередництва, банки  вже перетво- рились на важливий інструмент  проведення  державної грошово- кредитної політики  та впливу на функціонування економіки.

Згідно  із законодавством України,  комерційним банкам заборо- няється  вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгів- лі матеріальними цінностями, а також усі види страхування. Вони не повинні досягати згоди, спрямованої на монополізацію ринку банків-

1 Деньги. Кредит. Банки. / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 2000. — С. 419.

ських послуг, за допомогою використання союзів та інших об’єднань. Не дозволяється також установлювати монопольні ставки і комісійні винагороди, неправомірно обмежувати конкуренцію в банківській  ді- яльності.

Комерційні  банки можуть бути класифіковані відповідно  до різ- них критеріїв, таких як форма власності (державні, колективні, коо- перативні);  організаційна форма (акціонерні товариства  відкритого і закритого типу та товариства з обмеженою відповідальністю — пайові банки); розмір капіталу (малі, середні, великі); за філійною мережею (багатофілійні, малофілійні, безфілійні); за діапазоном  виконуваних операцій (універсальні та спеціалізовані); за сектором ринку, де вони функціонують, і т.ін.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються і на- бувають статусу юридичної особи з моменту реєстрації в Національ- ному банку України. Крім реєстрації, організація  комерційного банку передбачає ліцензування банківської діяльності, яке полягає в дозволі на здійснення певних банківських операцій. Такий дозвіл теж видає НБУ. Метою ліцензування є допущення на ринок банківських послуг України лише таких комерційних банків, діяльність яких відповідає визначеним НБУ обов’язковим вимогам і не загрожує інтересам їхніх клієнтів.

Функціонування комерційних банків потребує  створення обо- в’язкових  банківських резервів.  Обов’язковий банківський резерв  є часткою (нормою  у відсотках) банківських депозитів  та інших паси- вів, отриманих  банком з інших джерел. Згідно  з чинним  законодав- ством обов’язковий банківський резерв має зберігатись у формі касо- вої готівки комерційних банків та інших депозитів у НБУ.

Установлюючи і регулюючи норму обов’язкового  банківського резервування, НБУ забезпечує,  з одного боку, захист  інтересів  клі- єнтів банку (насамперед володарів банківських депозитів),  а з друго- го — надійність і стабільність комерційних банків. Водночас викорис- тання  цього  інструменту  дозволяє НБУ здійснювати  регулювання загальної кількості грошей в обігу.

Комерційні банки виступають  насамперед

Кредитна діяльність

комерційних банків

як кредитні інститути,  які, з одного боку, залучають тимчасово вільні кошти, а з дру- гого — задовольняють за рахунок цих залу-

чених  коштів кредитні  потреби підприємств, установ та населення.

Кредитна діяльність комерційних банків полягає в проведенні комплексу дій, що пов’язані із наданням  та погашенням банківських позичок. Ця кредитна діяльність має відповідати певним вимогам і умовам, здійсню- ється відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забез- печеності та платності кредиту.

Надання позичок передбачає  додержання комерційним банком діючого законодавства, економічних нормативів регулювання банків- ської діяльності  та вимог НБУ стосовно  формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Комерційний банк надає позички всім суб’єктам господарювання незалежно  від форми  власності  чи від того, що позичальник є юри- дичною, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, чи фізичною особою, надаються  кредити  тільки  в межах наявних  ресурсів, якими володіє банк. У разі надання великого кредиту (такого, що перевищує

10\% власного капіталу) комерційний банк у кожному такому випадку повинен сповіщати про це НБУ.  Загальний розмір кредитів, наданих банком усім позичальникам, з урахуванням 100\% позабалансових зобов’язань банку, не повинен  перевищувати восьмикратного розмі- ру власних коштів банку.

Підставою для надання кредиту є укладена між комерційним бан- ком та позичальником угода. Ця  угода має спиратися на комерцій- ні засади діяльності  банку та враховувати оцінку фінансового стану й кредитоспроможності позичальника, має бути чітко зафіксована мета, сума, строк, форма видачі та погашення  кредиту, форма забез- печення  зобов’язань  позичальника, рівень відсоткової  ставки, поря- док і форма  сплати  основного  боргу і відсотків,  права та обов’язки, відповідальність  сторін  стосовно   надання   та  погашення   позички тощо. Ще до укладення кредитного  договору комерційний банк має ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, визна- читися стосовно ступеня для банку ризику при наданні позички та структури майбутньої позички (сума, строк, відсоткова ставка).

Після  укладення кредитного  договору, якщо в позичальника ви- никнуть тимчасові фінансові труднощі, що створять неможливість погашення  кредиту  у визначений кредитною  угодою термін, комер- ційний банк може пролонгувати, відстрочити погашення  боргу. Про- логація кредиту і зміна умов надання позички оформлюється угодою, додатковою до кредитного договору.

Надавши позичку, комерційний банк здійснює контроль за ви- конанням  позичальником  умов кредитної угоди, своєчасним і повним погашенням  позички і сплатою відсотків по ньому. Передумовою по- вернення позички комерційному банку є отримання позичальником до- ходу, прибутку від використання кредиту.

Кредитна операція для комерційного  банку пов’язана з певним ризиком  неповернення боргу. Тому надання  позички  передбачає отримання гарантій комерційним банком для зменшення  ризику  не- своєчасного  повернення  отриманої  позички позичальником. Такими формами  забезпечення повернення  позичок можуть бути застава, га- рантія,  перевідступлення (цесія) на користь  банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс).

У разі несвоєчасного погашення  боргу за позичкою  і відсотками комерційний банк може застосувати до позичальника штрафні  санк- ції, передбачені кредитною угодою, стягнення  боргу в претензійно- позивному  порядку,  звернутися,  відповідно  до діючого  законодав- ства, з вимогою про порушення  справи про банкрутство.