14.1. апк і проблеми його розвитку

АПК (агропромисловий комплекс) - сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом продукції сільського господарства, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача.

          До I сфери АПК відносять галузі промисловості, які постачають сільському господарству засоби виробництва, а також галузі, які зайняті виробничо-технічним обслуговуванням сільського господарства. II сфера - власне саме сільське господарство. III сфера - галузі, які забезпечують заготівлю, переробку, зберігання, транспортування, реалізацію продукції. Інколи виділяють ІV сферу - інфраструктуру (дорожньо-транспортне господарство, зв’язок, матеріально-технічне обслуговування, систему зберігання, складське і тарне господарство, галузі нематеріального виробництва та ін.).

В 1990 р. в Україні за обсягом продукції на ІІ сферу припадало 54,3\%, на ІІІ - 34\%, найменшою була частка галузей по ремонту тракторів і сільськогосподарських машин - 1,4\%, а також  торгівлі продовольством і мережі громадського харчування - 2,2\%.

В США на початку 80-х років частка (за умовно чистою продукцією) І сфери складала 8\%, ІІ сфери - 11\%, ІІІ сфери - 81\%, а за чисельністю зайнятих - відповідно 7\%, 13\% та 80\%.

На одного фермера в США в І та ІІІ сферах працювало значно більше працівників, ніж в Україні.

Тенденція до більш швидкого розвитку ІІІ та І сфер в США зберіглась і в 80-ті роки. Так, за період, коли продукція сільського господарства зросла на 30\%, продукція харчової промисловості збільшилась у 2,2 рази.

Розрахунки показують, що сьогодні для збільшення продовольства значно вигідніше вкладати кошти в розвиток ІІІ сфери АПК. Резерви збільшення продовольства тут значні: втрати становлять в картопляному і плодоовочевому підкомплексах 40-50\% виробництва, у цукробуряковому - понад 30\%, в молочному - близько 20\%, м’ясному - 15\%.

В 1989 р. середньорічна кількість працівників в колгоспах, радгоспах, міжгосподарських та інших виробничих сільськогосподарських підприємствах складала 5018 тис. чоловік. По відношенню до середньорічної кількості робітників і службовців в усіх галузях народного господарства (20249 тис. чоловік) це складало 24.5\%. В США в 1989 р. в сільському господарстві було зайнято менше 3\% від загальної чисельності працюючих (зараз - 1,8\%).

Досвід США та країн Західної Європи, де питома вага зайнятих в сільському господарстві близька до рівня США, підтверджує можливість скорочення чисельності зайнятих в сільському господарстві України.

Однак питома вага зайнятих в сільському господарстві України буде більшою, ніж в США. Це визначається різницею в природно-кліматичних умовах України та США.

Північний кордон США проходить приблизно по тій географічній паралелі, де у нас знаходяться Луганськ та Макеєвка.. 40 - а паралель проходить по центру території США. Південний кордон України - знаходиться дещо на північ від 44 - ї паралелі. Значна частина території США знаходиться в зоні субтропіків.

Це дозволяє США вирощувати високі врожаї кукурудзи та сої - культури, на яких базується сучасне високопродуктивне тваринництво. В Україні можливості вирощувати такі культури обмежені, особливо це стосується сої - важливого джерела повноцінного білка для тваринництва.

В нинішніх умовах, при широкому застосуванні мінеральних добрив, нових сортів сільськогосподарських культур врожай їх все більше залежить від кількості опадів. У різних рослин - певні коефіцієнти транспірації. Щоб отримати вдвічі більший врожай сухої речовини, треба дати рослинам приблизно вдвічі більше води.

Як встановлено спеціалістами, для правильного розвитку зернових культур оптимальна норма опадів повинна складати не менше 760 мм на рік (для порівняння - в Рівненській області випадає 570-690 мм опадів на рік).

В США вважаються посушливими ті місця, де на протязі року випадає 400-600 мм опадів. За більше як 200 років існування США там жодного разу не було такої посухи, яка б охопила хоча б 1/4 орних земель. В Україні такі посухи - часте явище.

Таким чином, США мають кращі природні умови для вирощування сільськогосподарських культур та для ведення тваринництва. У нас ці умови гірші, і це визначає необхідність мати зайнятих в сільському господарстві більше, ніж в США.

Підвищення продуктивності праці за рахунок подальшої механізації  сільського господарства конче потрібне в зв’язку із скороченням сільського населення, погіршенням демографічної ситуації на селі.

Осіб працездатного віку на селі - 49\%, в містах - 59\%. Середній вік сільського населення - близько 40 років. Це майже на 5 років більше міського. На 100 працюючих припадає в 1.5 рази більше непрацюючих, ніж у містах.

Сільське населення скоротилося з 21.4 млн. чол. (45\% до всього населення) в 1970 р. до 17,0 млн. чол. (33\% до всього населення) в 1990 році.

Кількість померлих в сільській місцевості на протязі багатьох років (крім 1986 р.) перевищує кількість народжуваних. Майже кожне третє село (9099 од.) втратило здатність до самовідтворення; таке положення спостерігається в 112 сільських районах.

У 80-ті роки на роботи по збиранню врожаю в СРСР з міст виїздило більше 15 млн. робітників.

З села виїздила найбільш дієздатна і освічена частина населення - молодь. Лише 10-15\% тих, хто закінчував середню школу, залишалися працювати на селі. Бажано ж - щоб залишалося половина з випускників середніх шкіл.

В економічно розвинутих країнах працівник сільського господарства володіє 5-6 професіями чи спеціальностями. В Україні одну додаткову спеціальність мають лише 60\% працівників АПК. Одна з причин цього - похилий вік і низький рівень освіти тих, хто залишився працювати в сільському господарстві.

Процес перерозподілу робочої сили з села на користь міста вийшов за доцільні межі. Тому ще перед початком реформи було поставлене питання про необхідність досягти паритету між містом та селом. Малося на меті створити на селі такі ж умови для життя, відповідні житлові вигоди, які існують в містах.

Проводилася політика поступового вирівнювання доходів: оплата праці на селі зростала вищими темпами, ніж в місті. Так, за 1961-1975 рр. середня зарплата робітників і службовців в народному господарстві зросла у 1,8 рази, а оплата праці колгоспників - у 3,3 рази. Надалі темп зростання оплати праці в колгоспах приблизно в 1,5 рази перевищував темп зростання зарплати робітників і службовців.

Щоб подолати суттєві відмінності між містом та селом, невиробничі фонди сільського господарства треба збільшити в порівнянні з 70-ми роками в 4-5 раз, а в розрахунку на одного мешканця села - в 9-10 раз. Приблизно так само треба  збільшити виплати і пільги з суспільних фондів споживання.

Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” (Нова редакція 15.05.1992 р.) встановлює, що:

1. питома вага державних централізованих капітальних вкладень (забезпечених лімітами підрядних робіт і ресурсами), що спрямовуються на зміцнення матеріально-технічної бази соціальної сфери села та АПК, має перевищувати його частку в національному доході України не менше як на 15 пунктів;

2. на будівництво об’єктів невиробничого призначення в сільській місцевості використовується не менше як 50\% державних централізованих капіталовкладень, передбачених цією статтею;

3. селу надається перевага порівняно з містом (в розрахунку на душу населення) у спорудженні житла, об’єктів освіти, культури і спорту, охорони здоров’я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- і електропостачання, телефонізації, зв’язку, комунальних об’єктів, в послугах радіо і телебачення, забезпечуються рівні з містом умови постачання промисловими та продовольчими товарами, а також рівень медичного, культурного, спортивного, комунально-побутового, транспортного і торгівельного обслуговування за науково обгрунтованими нормативами.

Закон встановлює пільги для осіб, які переселяються і проживають у труднодоступних населених пунктах, пільги для індивідуального житлового будівництва та на електроенергію.

Політика цін має бути спрямована на підтримання паритету цін - еквівалентного обміну між сільським господарством та промисловістю, іншими галузями народного господарства.