Державне регулювання економіки - Навчальний посібник

13.1. продовольча проблема в україні

         

За добу на душу населення в Україні споживалося продовольства в 1985 р. - 3597 ккал, в 1990 р. - 3445 ккал.

За  даними  кінця  80-х років  середня  калорійність харчування мешканців окремих країн складала ( в ккал на душу населення за добу): в США - 3630,  ФРН - 3448,  Франції - 3544,  Польщі - 3356 , Угорщині - 3501,  Болгарії - 3663,  Мексиці - 2934,  Індії - 2030.

Таким чином, перед реформою проблема харчування в Україні по кількості калорій на душу населення в рік була вирішена. На думку спеціалістів, калорійність раціону навіть була дещо завищеною: в містах близько 40\% жінок та 25\% чоловіків мали надлишкову вагу.

В той же час захворювання інфекційного характеру відійшли на другий план. На перший план висунулися захворювання, пов’язані, як правило, з порушенням обмінних процесів: ожиріння, атеросклероз, відкладення солей. Вважають, що ці захворювання - наслідок порушення принципів раціонального харчування.

Тому на перший план у 80-і роки вийшло завдання забезпечити більш раціональну структуру харчування. Доцільно було скоротити споживання продуктів, які містять в основному вуглеводні: цукру, хліба і хлібопродуктів, картоплі. Якщо споживання цукру перевищує за калорійністю шосту частину раціону, це стає небезпечним: цукор - продукт, з якого в процесі рафінування видалені вітаміни і мікроелементи, тому надмірне споживання цукру залишає людину без необхідних вітамінів та мікроелементів.

Потрібно було збільшити споживання білків, перш за все - тваринного походження: при потребі дорослої людини в день 50-55 г. білків їх споживалось 38 г., тобто 76\% від норми.

Потрібно було також суттєво збільшити споживання овочів, фруктів, ягід, винограду, цитрусових, які містять вітаміни та мікроелементи, необхідні організму для нормального обміну речовин.

Але під час реформи ситуація з продовольством погіршилась. В 1996 році на душу населення споживалось його на 2591 ккал.

Енергетична цінність середньодобового науково обгрунтованого раціону становить 2928 ккал. Мінімальний добовий раціон для мешканців промислово розвинутих країн повинен складати, за даними ФАО та Всесвітньої організації охорони здоров’я, 2560 ккал. Межа енергетичної насиченості раціону харчування, нижче якої починається голодування з незворотними фізіологічними змінами, дорівнює 1500 ккал на добу.

 Середня калорійність добового раціону харчування в розрахунку на душу населення в Україні наблизилась до мінімальної для мешканців промислово розвинутих країн. Отже, частина населення споживає продовольства менше, ніж це мінімально необхідно. Тому першим по черговості завданням при вирішенні продовольчої проблеми стало сьогодні збільшення калорійності середньодобового раціону, доведення його до рівня кінця 80-х років, середньої калорійності харчування мешканців промислово розвинутих країн.                          

Споживання  основних  продуктів  харчування   в   промислово розвинутих країнах  знаходиться на рівні раціональних норм (див. табл. 13.1). Тому тут увага працівників сільського господарства та продовольчого комплексу в цілому концентрується на розширенні асортименту харчових продуктів (в кінці 80-х років у великих продовольчих супермаркетах західних країн пропонований асортимент продукції досягав 30 тис. ,  тоді як навіть  у центральних гастрономах наших великих міст він не перевищував 200-300 видів).Підвищеним попитом користуються екологічно чисті продукти. Розширюється  виробництво напівфабрикатів, продукції, яка потребує мінімальних витрат часу для підготовки її до споживання.  

Таблиця 13.1

Споживання продуктів харчування

(на душу населення в рік, кг)

 

 

Назва

Раціо-нальна

Інші країни

 

Україна, роки

 

норма

США

Японія

ФРН

Угор-щина

ЧССР

Польща

1960

1989

1996

1998

М'ясо і м'ясо-продукти 

 

80

 

120

 

39

 

104

 

104

 

96

 

67

 

42

 

69

 

37

 

33

Риба і рибо-продукти

 

20

 

7.4

 

36.3

 

4.6

 

2.1

 

5.4

 

8

 

9.7

 

18

 

4.3

 

5.9

Молоко і мо-лочні продукти

 

380

 

271

 

68

 

366

 

258

 

448

 

426

 

200

 

363

 

230

 

213

Яйця, штук

290

244

285

272

320

342

220

137

282

161

154

Картопля

124

57

105

76

50

73

143

174

129

128

126

Овочі і баштанні

 

161

 

126

 

128

 

77

 

79

 

77

 

105

 

89

 

119

 

92

 

94

Цукор

38

28

21

35

40

38

41

26.9

52

33

31

Олія

13

22.4

12

14.1

9.0

10.9

3

6.0

11.4

8.6

8.2

Хлібні продук-ти в переводі на борошно

 

 

101

 

 

97

 

 

123

 

 

78

 

 

112

 

 

112

 

 

116

 

 

163

 

 

137

 

 

124

 

 

126

Фрукти і ягоди

90

97

53

140

73

54

52

35

28

Невдале реформування економіки привело до того, що споживання продуктів   харчування  виявилось відкинутим  приблизно  на  40 років    (достатньо порівняти 1960 та 1998 роки. - див. табл.13.1). Тому в ближчі роки продовольчий комплекс України повинен буде працювати над відновленням того, що було втрачено в 90 - ті роки.

Першочерговим завданням на ці роки і надалі лишатиметься збільшення виробництва зерна. Для забезпечення населення продуктами харчування за раціональними нормами треба мати зерна на душу населення 1100 - 1200 кг в рік. З них безпосередньо для споживання людьми у вигляді хліба, круп, борошна і та ін. треба 101 кг (в перерахунку на борошно). Фактично споживається сьогодні на 20-30 кг більше. Певну частину врожаю зернових треба використати на насіння. Для годівлі худоби, отримання потрібної за раціональними нормами тваринницької продукції необхідно мати ще 600-700 кг зерна на рік.

Якщо корми для худоби будуть збалансовані по всіх компонентах за рахунок додавання до зерна трав’яного, рибного, м’ясокісткового борошна, жому та ін., частку зерна в комбікормах можна зменшити до 42\%. Зменшиться витрата кормів на одиницю продукції. При розвинутій комбікормовій промисловості потреба в зерні на душу населення може бути зменшена до 850-900 кг на рік.

Чому для збільшення виробництва тваринницької продукції треба перш за все збільшити виробництво зерна? Це необхідно для підвищення продуктивності  худоби і збільшення виробництва м’яса, птиці та свинини.

В умовах України, як і багатьох інших держав, економічно вигідніше збільшувати виробництво тваринницької продукції не за рахунок збільшення поголів’я худоби, а шляхом підвищення її продуктивності.

Частина кормів витрачається на підтримку існування тварин. Так, якщо вага корови 500 кг, для підтримки її існування потрібно 5 кормових одиниць на добу (одна кормова одиниця за поживністю приймається рівною 1 кг вівса). Якщо корова отримала кормів на 11 к.о. (кормових одиниць), продуктивний корм складатиме 11-5=6 к.о. Цих 6 к.о. підуть на виробництво молока, за рахунок чого можна буде отримати 12 кг молока. Якщо корова за добу споживатиме кормів на 15 к.о., продуктивний корм складатиме 15-5=10 к.о., за рахунок яких можна отримати 20 кг молока.

Щоб отримати 1 кг молока, в першому випадку треба витратити 1 к.о., в другому - 0.75 к.о. Меншими будуть в розрахунку на одиницю продукції і інші умовно-постійні витрати ( на догляд за худобою, амортизаційні відрахування, загальногосподарські витрати та ін.), бо тепер вони припадатимуть на більший обсяг продукції.

Об’єм кормів, які може спожити за добу худоба, обмежений об’ємом її шлунка. Якщо худобу годувати зеленою масою, поживність якої 0,2 к.о. в 1 кг, вона може отримати корми поживністю 10 к.о., якщо з’їсть за добу 50 кг зеленої маси. Це дасть за добу приблизно 10 кг молока.

Один кілограм зерна містить 1,0-1,3 к.о. Якщо корову годувати зерном чи комбікормом поживністю 1 к.о. в 1 кг, 25 кг перетравлених твариною комбікормів забезпечать надій на добу в 40 кг.

В Ізраїлі при середньому надої молока в розрахунку на корову 9,3 тис. л, нема жодного кібуца, де б цей показник був нижчим від 9 тис. л. Вважають , що корова, яка дає на добу менше 35 л молока, економічно не виправдовує себе і тому повинна вибраковуватись.

Те ж саме стосується шляхів збільшення виробництва зерна: єдино можливим і найбільш доцільним економічно є підвищення врожайності зернових культур. При вирощуванні сільськогосподарських культур значна частина затрат припадає на обробку землі. Витрати на оранку, посів, догляд за посівами мало залежать від врожайності. Тому підвищення її зменшує умовно-постійні витрати на одиницю продукції, вартість продукції, підвищує продуктивність праці.

Резерви підвищення продуктивності худоби і врожайності сільськогосподарських  культур в Україні значні. Про це свідчить співставлення відповідних показників в Україні, США та країнах ЄЕС.

Підвищення продуктивності худоби і врожайності сільськогосподарських культур сприятиме зростанню продуктивності праці, яка в Україні в 10-15 і більше разів нижча, ніж в США.

Таблиця 13.2

Середньорічна продуктивність сільського господарства України порівняно з США та країнами ЄЕС.

 

Назва

1929-

1966-

1971-

1976-

1981-

1986-

 

1933

1970

1975

1980

1985

1990

Зернові (ц/га)

 

 

 

 

 

 

Україна

10.0

21.4

24.7

26.1

24.3

30.1

США

12.1

31.6

35.0

38.7

42.5

44.4

ЄЕС

13.7

31.2

31.7

34.4

40.4

44.4

Картопля (ц/га)

 

 

 

 

 

 

Україна

90

100

111

120

123

122

США

72

242

266

295

313

322

ЄЕС

127

233

228

228

257

284

Цукрові буряки (ц/га)

 

 

 

 

 

 

Україна

162

267

268

300

259

264

США

254

298

445

451

464

458

ЄЕС

259

421

400

429

491

494

Надій молока (кг на корову)

 

 

 

 

 

 

Україна

1213

2190

2347

2271

2254

2840

США

1946

4145

4631

5146

5687

6358

ЄЕС

1410

3032

3217

3465

3846

3975

Див: Кузняк Б. Організація сільського господарства в умовах ринкової економіки //Економіка України. - 1995. - №4. - С. 55

         

Затрати праці на 1 ц сільськогосподарської продукції в Україні (1981-1985 рр.) і США (1978-1982 рр.) в людино-годинах складали відповідно по кукурудзі - 1,2 та 0,12, картоплі - 3,1 та 0,3, цукрових буряках - 0,9 та 0,11, молоку - 8,5 та 0,66, приросту живої ваги великої рогатої худоби - 48,1 та 2,43, приросту живої ваги свиней - 34,1 та 0,88, на 100 штук яєць - 1,0 та 0,2.

Певна частина сільськогосподарської продукції експортується. Таблиця 13.3

Чистий експорт основних продуктів харчування з України (тис. т)

 

Назва

1990 р.

1993 р.

1993 р. в \% до виробництва

М'ясо і м'ясопродукти в перерахунку на м'ясо

288

99

6,8

Молоко і молочні вироби в перерахунку на молоко

1600

346

3,3

Яйця (млн. штук)

1016

167

2,8

Олія

286

95

12,3

Цукор

3437

906

23,6

Кондитерські вироби

111

45

6,5

Див: Ревенко А. Виробництво і споживання продуктів харчування в Україні// Економіка України. - 1994. - №9. - С. 18

 

Раніше, коли на цукрові заводи України для переробки надходив з Куби цукор-сирець, понад третини виробленого цукру вивозилося в інші республіки СРСР. Після припинення поставок з Куби суттєво скоротилася частка цукру, що експортується.

Площі під цукровими буряками в Україні перевищують площі його в країнах Західної Європи, разом взятих. Але з цих площ Україна отримує цукру втричі менше, ніж Західна Європа. Впровадження західних технологій вирощування і переробки цукрового буряка дозволить значно збільшити експорт цукру.

За підрахунками, для фінансування критичного імпорту засобів виробництва сільське господарство має продавати на експорт еквівалент 20-25 млн. т умовних зернових одиниць. Чистий експорт зерна в найближчий перспективі прогнозується на рівні 3 млн. т. Решта - це те ж саме зерно, але перетворене на тваринницькі продукти.

Виробництво зерна в Україні тричі перевищувало рівень 50 млн. т. Це приблизно забезпечувало 1000 кг на душу населення в рік і давало можливість виробляти тваринницької продукції, скільки її треба за раціональними нормами.

Франція, виробляючи близько 60 млн. т зерна в рік, експортувала його в розмірах, які перевищують 50\% виробництва.

Існують значні можливості суттєвого підвищення врожайності зернових культур. Так, у Великобританії в 1984 р. багато зернових ферм отримали по 100, а деякі ферми - по 125 ц/га зерна пшениці.

Недостатня увага приділяється в Україні вирощуванню овочів, фруктів, ягід. Мало ранніх овочів, які б надходили в період “весняного голодування” організму (березень, квітень), коли відчувається нестача вітамінів в ньому. Низька врожайність овочевих і плодових культур, недостатня спеціалізація їх виробництва.