Забезпечення регулювання поводження з генетично тодитікованити організтати в україні

Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні ге­нетично модифікованих організмів» регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (поста­чальниками) генетично модифікованих організмів та продук­ції, виробленої за технологіями, що передбачають їх розробку, створення, випробування, дослідження, транспортування, ім­порт, експорт, розміщення на ринку, вивільнення у навколиш­нє середовище та використання в Україні із забезпеченням біологічної і генетичної безпеки. Він складається з 6 розділів. У розділі 1 «Загальні положення» в статті 1. «Терміни та їх ви­значення» наведені терміни: біологічна безпека, генетична безпека, організм, живий організм, генетично модифікований організм, продукція, отримана з використанням ГМО, генети­чно-інженерна діяльність, замкнена система, відкрита система, ризик, державна реєстрація ГМО.

Стаття 2 згаданого Закону розглядає законодавство України в галузі генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО.

Законодавство України у сфері генетично-інженерної дія­льності та поводження з ГМО складається з цього Закону, ін­ших законодавчих актів України, що приймаються відповідно до нього, а також відповідних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

У статті 3 наведені основні принципи державної політики в галузі поводження з ГМО та завдання цього Закону.

Основними принципами державної політики в галузі гене­тично-інженерної діяльності та поводження з ГМО є:

— пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища порівняно з отриман­ням економічних переваг від застосування ГМО;

—        забезпечення заходів щодо дотримання біологічної і ге­нетичної безпеки під час створення, дослідження та практич­ного використання ГМО для господарських потреб;

контроль за ввезенням на митну територію України ГМО та продукції, отриманої з їх використанням, їх реєстрацією та обігом;

загальнодоступність інформації про потенційні ризики від застосування ГМО, які передбачається використовувати у відкритій системі, та заходи щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки;

державна підтримка генетично-інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і гене­тичної безпеки під час створення, дослідження та практичного використання ГМО для господарських потреб.

Завданнями цього Закону є:

охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища під час здійснення генетично-інженерної діяльно­сті та поводження з ГМО;

забезпечення права громадян на безпечне використання ГМО;

створення умов для безпечного практичного використан­ня ГМО для господарських потреб;

визначення прав і обов'язків суб'єктів регулювання під час поводження з ГМО та встановлення їх відповідальності за порушення законодавства;

захист громадян у разі заподіяння шкоди їх здоров'ю вна­слідок споживання ГМО.

У статті 4 визначені суб'єкти регулювання.

Положення цього Закону застосовуються на території України до юридичних та-фізичних осіб, які здійснюють діяль­ність, пов'язану з поводженням з ГМО. Юридичні та фізичні особи України та інших держав, а також особи без громадянства рівні у своїх правах та обов'язках, визначених цим Законом.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

У статті 5 визначені сфери діяльності, що підлягають регу­люванню під час поводження з ГМО.

Регулюванню цим Законом підлягають:

—        генетично-інженерна діяльність, що здійснюється у за­мкненій системі;

генетично-інженерна діяльність, що здійснюється у від­критій системі;

державна реєстрація ГМО та продукції, виробленої з їх використанням;

введення в обіг ГМО та продукції, виробленої з їх вико­ристанням;

експорт, імпорт та транзит ГМО.

У розділі ІІ «Забезпечення виконання закону» і статті 6 ви­значено суб' єкти, що забезпечують виконання цього Закону.

У статті 7 викладено повноваження Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України:

забезпечує державне регулювання і контроль у сфері по­водження з ГМО та генетично-інженерної діяльності;

забезпечує здійснення заходів щодо державної підтрим­ки генетично-інженерної діяльності;

спрямовує і координує роботу центральних органів ви­конавчої влади та інших органів виконавчої влади в галузі по­водження з ГМО та генетично-інженерної діяльності;

організовує міжнародне співробітництво з метою забез­печення безпечного поводження з ГМО та розвитку наукових знань у цій галузі;

затверджує порядок державної реєстрації ГМО та про­дукції, отриманої з їх використанням;

затверджує порядок ввезення ГМО джерел харчових продуктів, кормів і харчових продуктів та кормів, вироблених із ГМО;

затверджує порядок надання дозволу на транзитне пере­міщення ГМО через територію України;

затверджує порядок ліцензування генетично-інженерної діяльності у замкненій та відкритій системах;

затверджує порядок проведення державної апробації (випробовувань) ГМО у відкритій системі та отримання до­зволу на їх проведення;

затверджує критерії безпеки поводження з ГМО у зам­кненій системі.

У статті 8 визначені повноваження центральною органу ви­конавчої влади з питань освіти і науки.

Центральний орган виконавчої влади з питань освіти і науки:

забезпечує розвиток наукового і науково-технічного по­тенціалу в галузі генетично-інженерної діяльності;

забезпечує захист міжнародних і національних патентів та інших видів інтелектуальної власності в галузі поводження з ГМО, генетичної інженерії та генетично-інженерної діяльності;

розробляє критерії безпеки поводження з ГМО та гене­тично-інженерної діяльності у замкнених системах;

розробляє та вдосконалює систему контролю за дотри­манням правил безпеки генетично-інженерної діяльності;

здійснює ліцензування генетично-інженерної діяльності у замкнених системах;

з урахуванням результатів державної екологічної та дер­жавної санітарно-епідеміологічної експертиз щодо біологічної і генетичної безпеки ГМО, які здійснюються відповідно до міжнародних договорів України, надає дозволи на ввезення незареєстрованих ГМО, якщо вони використовуються тільки з науково-дослідного метою у замкнених та відкритих системах, а також з метою їх державних випробувань.

У статті 9 визначено повноваження центрального органу державного управління виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів:

здійснює державну екологічну експертизу ГМО, призна­чених для використання у відкритій системі;

на основі наукових принципів та міжнародного досвіду розробляє критерії оцінки ризику потенційного впливу ГМО на навколишнє природне середовище;

здійснює державну реєстрацію засобів захисту рослин, отриманих з використанням ГМО;

здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єк­тів природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання ГМО у відкритій системі;

—        надає дозволи на вивільнення ГМО у відкритій системі. У статті 10 визначено повноваження центрального органу

виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я:

на основі наукових принципів та міжнародного досвіду розробляє критерії оцінки ризику потенційного впливу на здо­ров'я людини ГМО та продукції, отриманої з використанням ГМО, у тому числі харчових продуктів;

здійснює державну санітарно-епідеміологічну експерти­зу ГМО, які використовуються у відкритих системах, для об­ґрунтування висновку щодо їх біологічної і генетичної безпе­ки стосовно людини з метою їх державної реєстрації;

здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням заходів біологічної і генетичної безпеки стосовно людини під час створення, дослідження та практичного використання ГМО у відкритій системі;

здійснює державну санітарно-епідеміологічну експертизу продукції, отриманої з використанням ГМО, для обґрунтування висновку щодо її безпечності для здоров'я і життя людини;

здійснює державну реєстрацію ГМО джерел харчових продуктів, а також державну реєстрацію харчових продуктів, косметичних засобів, лікарських засобів, які містять ГМО або отриманих з їх використанням;

затверджує перелік харчових продуктів, щодо яких здій­снюється контроль вмісту ГМО та перелік відповідних мето­дик детекції та ідентифікації ГМО;

здійснює моніторинг харчових продуктів, отриманих із застосуванням ГМО, за критерієм наявності в них тільки заре­єстрованих ГМО джерел.

У статті 11 визначено повноваження центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики.

Центральний орган виконавчої влади з питань аграрної по­літики:

забезпечує державну апробацію (випробовування) та державну реєстрацію створених на основі ГМО сортів сільсь­когосподарських рослин, порід тварин, мікробіологічних сіль­ськогосподарських і ветеринарних препаратів;

здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогоспо­дарських рослин і тварин під час створення, дослідження та практичного використання ГМО у відкритих системах на під­приємствах, в установах і організаціях агропромислового ком­плексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності;

здійснює державну реєстрацію ГМО джерел кормів, а також реєстрацію кормових добавок та ветеринарних препара­тів, які містять ГМО, або отриманих з їх використанням;

затверджує перелік кормів, в яких здійснюється конт­роль вмісту ГМО, та перелік відповідних методик детекції та ідентифікації ГМО;

— здійснює моніторинг кормів, отриманих із застосуван­ням ГМО, за критерієм наявності в них тільки зареєстрованих ГМО джерел.

У статті 12 викладено матеріал про регулювання генетич­но-інженерної діяльності в установах, організаціях та на під­приємствах.

Генетично-інженерна діяльність у замкненій системі підля­гає ліцензуванню.

Ліцензування такої діяльності здійснюється на підставі оцінки ризику під час поводження з ГМО у замкненій системі.

Порядок такого ліцензування затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконав­чої влади в галузі освіти і науки.

Підприємства, установи та організації, які здійснюють ге­нетично-інженерну діяльність (далі — установи), створюють при установі Комісію з біологічної та генетичної безпеки про­ведення генетично-інженерних робіт (далі — Комісія). За­вданням Комісії є проведення попередньої оцінки ризику під час планування та підготовки генетично-інженерних робіт.

Типове Положення про Комісію з біологічної та генетичної безпеки проведення генетично-інженерних робіт затверджу­ється центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки.

У випадках, коли генетично-інженерна діяльність здійсню­ється фізичними особами або чисельний склад установи не до­зволяє сформувати Комісію при установі, то такі особи або установи прикріплюються до однієї з комісій за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки.

У статті 13 викладено вимоги до ГМО та порядок їх виві­льнення у навколишнє природне середовище з метою апроба­ції (випробовувань).

Генетично модифіковані організми, що використовуються у відкритій системі, повинні відповідати вимогам біологічної та генетичної безпеки за умови дотримання передбаченої тех­нології використання.

Обов'язковою умовою використання ГМО у відкритій сис­темі є наявність методів і методик їх ідентифікації, розробле­них за міжнародними стандартами та затверджених в установ­леному порядку в Україні.

Забороняється вивільнення в навколишнє природне середо­вище ГМО до їх державної реєстрації.

До державної реєстрації вивільнення в навколишнє приро­дне середовище ГМО можливе тільки з метою державної ап­робації (випробовувань). Проведення державної апробації (ви­пробовувань) ГМО у відкритій системі здійснюється тільки на підставі дозволу, який видається центральним органом вико­навчої влади з питань екології та природних ресурсів. Дозвіл видається одноразово на проведення державної апробації (ви­пробовувань) конкретно визначеного ГМО.

Порядок отримання такого дозволу та його форма затвер­джуються Кабінетом Міністрів України за поданням центра­льного органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. У дозволі зазначаються конкретні умови та терміни проведення державної апробації (випробовувань) ГМО.

Дозвіл на проведення державних апробацій (випробову­вань) ГМО у відкритій системі може бути скасованим у випа­дках отримання науково обґрунтованої інформації, яка може призвести до переоцінки ризику щодо впливу ГМО на здо­ров'я людини та навколишнє природне середовище у бік його підвищення, а також порушення умов дозволу.

У статті 14 визначено, як здійснюється державна реєстрація ГМО та встановлюються обмеження щодо їх застосування.

Державну реєстрацію ГМО та продукції, виробленої з їх за­стосуванням, здійснюють центральні органи виконавчої влади відповідно до повноважень, викладених у статтях 8—11 цього Закону.

Центральні органи виконавчої влади ведуть Державні ре­єстри ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, роз­міщують їх на власних офіційних веб-сайтах та регулярно пу­блікують у засобах масової інформації.

Продукція, яка реєструється у Державних реєстрах ГМО:

сорти сільськогосподарських рослин та породи тварин, створені на основі ГМО;

засоби захисту рослин, отримані з використанням ГМО;

ГМО джерела харчових продуктів, а також харчові про­дукти, косметичні засоби, лікарські засоби, які містять ГМО або отримані з їх використанням;

ГМО джерела кормів, а також кормові добавки та ветерина­рні препарати, які містять ГМО або отримані з їх використанням.

Державна реєстрація здійснюється строком на п'ять років на безоплатній основі. Перереєстрація здійснюється у тому ж порядку, що і реєстрація.

Термін розгляду реєстраційних документів не може пере­вищувати 120 днів з дня їх подачі, включаючи строки прове­дення відповідних експертиз.

Розмір тарифів на проведення експертиз, які є підставою для державної реєстрації ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного центрального органу виконавчої влади.

У державній реєстрації ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, може бути відмовлено в разі отримання науко­во обґрунтованої інформації щодо їх небезпеки для здоров'я людини або навколишнього природного середовища під час використання за цільовим призначенням.

До генетично модифікованих сортів рослин можуть бути застосовані обмеження щодо їх вирощування на землях, пере­лік яких визначається центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

У статті 15 зазначено, що забороняється промислове виро­бництво та введення в обіг ГМО, а також продукції, виробле­ної із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації.

Стаття 16 регламентує ввезення та транзит ГМО. Забороня­ється ввезення на митну територію України ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації, за винятком таких, що призначені для науково-дослідних робіт або держаних апробацій (випробовувань).

Дозвіл на ввезення ГМО, призначених для науково-дослідних робіт або держаних апробацій (випробовувань), надається центральним органом виконавчої влади з питань освіти і нау­ки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дозвіл на ввезення продукції, отриманої з використанням ГМО, призначеної для науково-дослідних цілей, надається центральними органами виконавчої влади відповідно до їх по­вноважень, передбачених статтями 8—11 цього Закону, в по­рядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ввезення харчових продуктів, косметичних засобів, лікар­ських засобів, кормових добавок та ветеринарних препаратів, які містять ГМО або отримані з їх використанням, для безпо­середнього вживання за призначенням можливе тільки за умо­ви державної реєстрації відповідних ГМО джерел та переліче­ної у цій частині продукції.

Порядок такого ввезення встановлюється Кабінетом Мініс­трів України.

Дозвіл на транзитне переміщення незареєстрованих в Укра­їні ГМО надається центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України.

У статті 17 викладено вимоги до транспортування, збері­гання та утилізації ГМО. Транспортування та зберігання ГМО повинно передбачати здійснення комплексу заходів, що попе­реджують неконтрольоване вивільнення ҐМО у навколишнє природне середовище.

Обліковий матеріал ГМО, одержаний під час випробувань, непридатні або заборонені до використання ГМО, а також тара від них підлягають утилізації, знищенню та знешкодженню в порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки та центральним органом вико­навчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Положення цієї статті не стосуються ГМО харчових проду­ктів та кормів, зареєстрованих відповідно до вимог статті 14 цього Закону.

У статті 18 визначено відповідальність за порушення зако­нодавства в галузі поводження з ГМО. Порушення вимог цьо­го Закону і прийнятих на його основі нормативно-правових актів тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплінар­ну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідальність несуть особи, які винні у:

приховуванні або перекрученні інформації, що могло спричинити або спричинило загрозу життю та здоров'ю лю­дини чи навколишньому природному середовищу;

недотриманні або порушенні вимог стандартів, регламе­нтів, санітарних норм і правил використання, транспортуван­ня, зберігання, реалізації ГМО;

використанні незареєстрованих ГМО або продукції, отри­маної з їх використанням (за винятком науково-дослідних робіт);

порушенні правил утилізації та знищення ГМО;

невиконанні законних вимог посадових осіб, які здійс­нюють державний нагляд і контроль.

Законом може бути встановлена відповідальність і за інші види порушень законодавства України в галузі генетично-інженерної діяльності.

У статті 19 викладено основні вимоги до дозвільної систе­ми у сфері здійснення господарської діяльності під час пово­дження з ГМО.

Дозволи на ввезення незареєстрованих ГМО для науково-дослідних робіт у замкненій та відкритій системах, а також з метою проведення їх державних апробацій (випробовувань); на ввезення продукції, отриманої з використанням ГМО, при­значеної для науково-дослідних робіт; на транзитне перемі­щення не зареєстрованих в Україні ГМО; на вивільнення ГМО у відкритій системі надаються на безоплатній основі центра­льними органами виконавчої влади відповідно до їх повнова­жень, передбачених статтями 8—11 цього Закону, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У видачі дозволу може бути відмовлено в разі отримання науково обґрунтованої інформації щодо їх небезпеки для здо­ров'я людини або навколишнього природного середовища під час використання за цільовим призначенням.

Термін розгляду документів для видачі дозволу не може перевищувати 45 днів з дня їх подачі, включаючи строки про­ведення відповідних експертиз.

Розмір тарифів на проведення експертиз, які є підставою для видачі зазначених документів, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного центрального ор­гану виконавчої влади.

У статті 20 йдеться про доступ до інформації щодо пово­дження з ГМО. Інформація про поводження з ГМО є відкри­тою і загальнодоступною, за винятком віднесеної законодав­ством України до конфіденційної та таємної.

Інформація щодо потенційного впливу ГМО на здоров'я людини та навколишнє природне середовище не може розгля­датися як конфіденційна та таємна.

Стаття 21 Закону про міжнародне співробітництво. Україна укладає міжнародні договори, бере участь у міжнародному обміні інформацією з метою подальшого розвитку і зміцнення міжнародного співробітництва в галузі біологічної та генетичної безпеки під час здійснення генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО відповідно до чинного законодавства.

Україна приєдналась до Картахенського протоколу, прийн­явши Закон від 12.09.2002 р. № 152-ІУ. Цим Законом Україна засвідчила свою позицію щодо підтримання необхідності вжиття скоординованих заходів з метою забезпечення належного рів­ня захисту в галузі біобезпечної передачі, обігу, оброблення, переміщень через кордон, використання генетично модифіко­ваних організмів, які отримані внаслідок генетичної трансфор­мації і можуть вплинути на біорізноманіття й здоров' я людини і майбутні покоління. Україна має концептуально визначитися із засадами державної політики у сфері біобезпеки генетично мо­дифікованих організмів і, зокрема, визначитись із довгостроко­вими механізмами її реалізації. Тому необхідно на законодавчо­му рівні визначитися, яким принципом стосовно регулювання ГМО керуються в Україні — принципом «суттєвої еквівалентно­сті» (як у США, Канаді, країнах Латинської Америки), чи прин­ципом «запобігання ризикам», як цього вимагає Картахенський протокол і як усталилося в Європейському Союзі, а вже після цього вводити чи не вводити обов'язкове маркування ГМП.

Сьогодні в основу безпечності «нових продуктів» покладе­но концепцію еквівалентності, згідно з якою генетично моди­фіковану культуру порівнюють з її аналогом (не модифікова­ним), виведеним звичайним способом. Харчові продукти, які виробляються з аналогу, тривалий час є безпечними і довго­тривалими у використанні. Відомо, що багато немодифікованих рослин, які вирощуються в несприятливих екологічних умо­вах, також можуть бути певною мірою небезпечними. Тому ця концепція має недоліки, які сьогодні обговорюють.

Основні параметри токсикологічної безпечності/небезпеч­ності «нових харчових продуктів», до яких належать продукти з генетично модифікованих рослин, обґрунтував у 2002 р. ди­ректор Інституту екології і токсикології ім. Л. І. Медведя МОЗ України, член-кореспондент АМН України М. Г. Проданчук.

Визначено чотири основні наукові проблеми, пов' язані із встановленням еквівалентності:

токсичні властивості модифікованих білків;

потенційні зміни в загальній біодоступності модифікова­ного білка, зокрема властивостей досягти і подолати слизові ки­шкові бар' єри, особливо в імунологічно непошкодженій формі;

потенціал горизонтальної генної передачі до організмів іншого виду (наприклад, збільшення антибіотичної стійкості бактерій шлунково-кишкового тракту внаслідок можливого перенесення до бактеріального геному специфічних генів стійкості, яка притаманна новій генетичній конструкції);

потенціал плейотронних незапланованих ефектів від дії нової генетичної конструкції.

Під час зустрічі представників урядів (переважно міністрів охорони здоров' я, довкілля) в Картахені (Колумбія) був узго­джений текст протоколу про біологічну безпеку, який мав стати додатком до Конвенції про біологічне різноманіття від 1992 р. Цей Протокол був підписаний у січні 2000 р. в Монреалі під час проведення Міжнародної конференції з безпеки біотехно-логій, на якій вирішували, як запобігти небезпеці, яку можуть спричинити генетично модифіковані живі організми здоров'ю людей та довкіллю.

У Картахенському Протоколі про біобезпеку до конвенції про біологічне різноманіття у статті II викладена процедура щодо живих змінених організмів, призначених для безпосеред­нього використання як продовольство, корми або для обробки/ переробки. У цьому ж протоколі замість ГМО введено поняття (термін) живі змінені організми. У другому додатку Протоко­лу наведено всі необхідні дані про живі змінені організми.

Інформація, необхідна про живі змінені організми, призна­чені для безпосереднього використання як продовольство, ко­рми або для обробки (переробки):

назва та контактні дані суб'єкта, який подає заявку про внутрішнє використання;

назва та контактні дані органа, відповідального за при­йняття рішення;

назва та ідентифікаційні дані живого зміненого організму;

опис генної модифікації, застосовані методики та одер­жані внаслідок цього характерні особливості живого зміненого організму;

особливі (специфічні) ідентифікаційні дані про живий змінений організм;

таксономічний статус, загальноприйнята назва, місце виготовлення, а також характеристика організму-реципієнта та батьківських організмів, що стосуються біобезпеки;

центри походження і центри генетичного різноманіття, якщо такі відомі, дані про організм-реципієнт та/або батьківські організми, а також опис місць існування (проживання), в яких вони матимуть умови для виживання та швидкого розмноження;

таксономічний статус, місце виробництва, а також хара­ктеристики донорського (их) організму (ів), що стосуються біобезпеки;

затверджені способи використання живого зміненого організму;

інформація про ступінь оцінки ризиків;

пропоновані способи безпечної обробки/переробки, збе­рігання, транспортування, можливого використання, а також за потреби способи пакування та маркування, документи та процедура утилізації й дії у надзвичайних ситуаціях.

Лісабонська ініціатива Європейського Союзу має на меті зро­бити економіку держав, що входять в ЄС, конкурентоспромож­нішою за рахунок нових технологій. В ЄС розроблені стратегічні плани дій на період до 2025 р. з різних напрямів, зокрема щодо здоров'я. Одним з таких є план дій «Рослини для майбутнього». Його реалізація має на меті вирішити глобальні питання щодо місця рослин у житті сучасної людини: виробництво якісної і безпечної їжі та кормів, створення груп продуктів спеціального призначення для певних категорій людей, збільшення продукти­вності рослин і спрямована зміна їх якості, підтримання та збере­ження біорозмаїття і збереження природних ландшафтів; вирішен­ня енергетичних проблем з використанням рослин, виробництво фармацевтичних та діагностичних продуктів для медицини.

Питання для самоперевірки і контролю засвоєння знань

Між ким регулює відносини Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікова­них організмів»?

Основні принципи державної політики в галузі по­водження з ГМО та завдання цього закону.

Які сфери діяльності підлягають регулюванню під час поводження з ГМО?

Повноваження Міністерства освіти і науки.

Повноваження Міністерства з питань екології та природних ресурсів.

Повноваження Міністерства охорони здоров'я.

Повноваження Міністерства з питань аграрної політики.

Як регулюється генетично-інженерна діяльність в уста­новах, організаціях та на підприємствах замкненої системи?

Як регулюється генетично-інженерна діяльність у відкритій системі?

Державна реєстрація ГМО.

Використання, ввезення та транзит ГМО.

Зберігання, транспортування та утилізація ГМО.

Відповідальність за порушення законодавства в га­лузі поводження з ГМО.

Доступ до інформації щодо поводження з ГМО.

«