Розділ 11. лактацІя

Лактація — це складний фізіологічний процес утворення, нагро- мадження та виділення молока з молочної залози тварин. В ньому бе- руть участь усі системи організму. Рівень молочної продуктивності тварин залежить не тільки від молочної залози, а й від розвитку та діяльності всіх систем організму (травлення, серцево-судинної, ди- хальної, ендокринної тощо). У високопродуктивних корів усі систе- ми організму добре розвинуті.

Під час доїння або масажу молочної залози у кіз та овець з’яв- ляються жуйні рухи (Грачов І. І., Орлов А. Ф.), а у корів посилюється скорочення тонких кишок (Федій Є. М., 1956), підвищується жовчо- виділення та секреція підшлункового соку (Ташенов К. Т., 1969).

На синтез молочного жиру впливає кора великих півкуль голов- ного мозку. Якщо у кров корові вводити бром, то жирність молока знижується. Введення кофеїну, навпаки, підвищує вміст жиру в мо- лоці на 0,1–0,2\%. Поглиблення  процесу гальмування від брому і про- цесу збудження від кофеїну впливає на синтез молочного жиру.

РІСТ І РОЗВИТОК МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ

Молочна залоза (вим’я) закладається в ембріонів по обидва боки білої лінії живота і грудей у вигляді кількох пар горбочків. Ріст і роз- виток молочних залоз у великої рогатої худоби починається дуже рано, коли довжина зародка не досягає 1,7 см. У цей час не вдається відрізнити зародок корови від зародка інших ссавців, а в нього на місці майбутніх молочних залоз починає утворюватись «молочна смужка». Пізніше позаду пупкового канатика на черевному боці зародка можна розрізнити дві паралельні лінії, що складаються з кількох шарів клі- тин. Коли зародок досягне 2,1 см, «молочна смужка» перетворюється в горбки. У великої рогатої худоби з’являється по два горбки, з яких пізніше утворюються передні й задні частки вим’я.

На ранніх стадіях розвитку зародка уже вдається встановити різ- ницю між зачатками молочної залози самця і самки. У самця зарод- кові горбки більші, ніж у самок. Наприкінці другого місяця тільності, коли зародок досягне в довжину 7,5–8,4 см, починають формуватись соски. Коли зародок досягне в довжину 12 см, на місці зародкових горбків утворюються «первинні паростки». При заглибленні горб- ків утворюється стрижень з клітин, які на кінці  «паростка» швидко розмножуються, розсовуючи шар основних тканин зародка. У пер- винних «паростках» утворюються канали та невеликі порожнини, а пізніше й первинні цистерни вим’я. Від первинного паростка почи- нають відходити вторинні, які, в свою чергу, починають галузитися. В майбутньому це зачатки молочних проток вим’я. У зародковій мо- лочній залозі протоки розміщуються тільки навколо цистерн. Потім утворюються і соскові цистерни. Зародок в цей час досягає довжини

30 см. При досягненні зародком довжини 60 см у вим’ї можна знайти і кровоносні судини. В цей час у молочній залозі розвивається велика кількість жирових клітин. У самців у молочній залозі майже немає жирових клітин. Цистерни і молочні проходи уже сформовані в мо- лочних залозах теляти до моменту народження, які збільшуються в розмірах до періоду статевого дозрівання тварини.

У новонароджених телят у молочній залозі є кровоносна, лімфа- тична системи, нерви, слабо розвинута гладка мускулатура  і відсутні альвеоли. Молочна залоза в цей період ще недорозвинута.

Інтенсивний ріст і розвиток молочної залози відбувається у піс- ляутробний період. У 2–6-місячних теличок залозиста тканина вим’я має систему слаборозвинутих проток. У цей період молочна залоза росте за рахунок збільшення сполучної й жирової тканин. Залозиста тканина розвинута слабо. На неї припадає 8–10\% загального об’єму молочної залози. Сполучна тканина у цей час займає 45–50\%, а жиро- ва — 41–47\% загального об’єму вимені.

У теличок 12-місячного віку молочна залоза збільшується в об’ємі в 1,5 раза, а у 18-місячному віці — майже у два рази по відношенню до об’єму молочної залози теличок шестимісячного віку. Проходить і внутрішня зміна цього органа. Значно зменшується доля сполучної тканини (до 35–41\%) і причому цей процес триває і в наступні пе- ріоди життя тварин. Одночасно розвивається залозиста тканина, на яку у теличок 18-місячного віку припадає 25–30\%.

Розвиток молочної залози посилюється при досягненні твариною статевої зрілості. У цей час починають швидко рости як протоки, так і альвеолярний апарат. До запліднення тварини молочні залози розвива- ються під впливом статевих гормонів, що діють через нервову систему.

Інтенсивніше розвивається  молочна залоза під час вагітності. У формуванні молочних залоз велику роль відіграє гормон жовтого тіла — прогестерон, який впливає на розвиток залозистої тканини. До п’яти місяців тільності залозиста тканина  займає 44–48\%, а до дев’яти місяців — 60–66\% загального об’єму молочної  залози. Залозиста тка- нина вим’я, протоки і альвеоли поступово витісняють жирову тканину. Кількість нервових волокон і кровоносних судин у вим’ї під час тіль- ності збільшується. З другої половини вагітності починає функціо- нувати секреторний  епітелій, але утворений ним секрет ще не можна назвати молозивом. Характер виділюваного секрету різний. У ранній період вагітності секрет являє собою прозору безбарвну рідину. В 4–5 місяців вагітності він стає солом’яно-жовтою рідиною, яка поступово перетворюється в медоподібну в’язку рідину та в молозиво.

У тільної корови вим’я росте в другій половині сухостійного пе- ріоду. На початку сухостою сполучна тканина між часточками роз- ширюється, альвеоли при цьому зменшуються в розмірі. Залозиста тканина частково замінюється  жировою, частина альвеол і молочних проток атрофується. Секрет у залозі починає набувати вигляду мо- лозива, розміри вимені зменшуються (настає інволюція молочної за- лози). Цей процес закінчується протягом 12–15 днів, а потім почина- ється регенерація: формування залозистої тканини молочної залози.

Співвідношення основних тканин молочної залози (залозистої, сполучної та жирової) залежить від направлення і рівня молочної продуктивності корів, стадії лактації та фізіологічного стану тварини. Встановлено, що найкращим співвідношенням у високопродуктив- них корів є 70–80\% залозистої і 20–30\% сполучної і жирової тканин.

Період найбільшої активності молочної залози починається піс- ля отелення. На розвиток молочної залози значною мірою впливає рівень годівлі теличок і нетелей під час вирощування. Якісна годівля тварин добре впливає на формування молочної залози.

Позитивно впливає на розвиток молочної залози масаж вимені. Його слід проводити у нетелей у другій половині тільності. В окремих випадках при масажі вимені молочна продуктивність збільшується на

40–42\%. Доказано, що при масажі вимені у нетелей 20-місячного віку залозиста тканина займає 60–65\%, а без нього — 30–45\%  загального об’єму вимені. Чим нижча продуктивність корів у стаді, тим більший ефект від масажу молочної залози нетелей. Масаж сприяє підготовці тварин до доїння, особливо машинного, тому його слід проводити в усіх господарствах незалежно від продуктивності тварин.

РЕГУЛЯЦІЯ РОСТУ І РОЗВИТКУ МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ

Ріст і розвиток молочної залози знаходиться під контролем цен- тральної нервової системи та залоз внутрішньої секреції. Якщо про- вести денервацію молочної залози у нестатевозрілої самки, то ріст і розвиток її гальмується (Баришніков І. А., 1965). Про вплив нервової системи на ріст і розвиток молочної залози свідчать досліди при под- разненні рецепторів вимені у теличок. Масаж вимені призводить до розростання молочної залози і збільшення надоїв після отелення. Мо- лочні залози належать до системи органів розмноження і перебувають у тісному зв’язку з статевими залозами. Статеві залози впливають на ріст і розвиток молочних залоз. Ріст проток молочної залози здій- снюється під впливом естрогенів, а для розвитку альвеол необхідна наявність прогестерону  — гормону жовтого тіла. Розвиток молочних залоз залежить від гормонів гіпофіза — пролактину, соматотропіну, адренокортикотропіну, а також гормонів підшлункової та щитовид- ної залоз, тобто від умов обміну речовин в організмі. Якщо видалити гіпофіз, то розвиток молочних залоз припиняється. При введенні та- ким тваринам гормонів передньої частини гіпофіза разом з статевими гормонами молочні залози знову починають розвиватись.

БУДОВА МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ

Молочні залози побудовані  за типом альвеолярно-трубчастих за- лоз, генетично пов’язані з потовими залозами. У різних тварин вони мають різну форму і розміщені по-різному. У жуйних тварин і кобили вони містяться у пахових ділянках, а у свиней, гризунів, хижаків — праворуч і ліворуч від білої лінії живота. Молочні залози складаються

з альвеол, молочних ходів і проток. Кожна залоза закінчується со- ском, по якому через сосковий канал виводиться молоко із залози. У соску корови є один сосковий канал.

Вим’я корови (рис. 112) — непарний орган, що утворюється вна- слідок злиття трьох пар залоз. Розвиваються тільки дві передні пари, а третя часто залишається недорозвиненою. Вим’я вкрите м’якою, еластичною шкірою. Воно складається з залозистої, сполучної, жиро- вої тканин, кровоносних судин, лімфатичних судин і нервів.

Рис. 112. Схема будови вимені корови у розрізі (а), клітина міоепітелію (б), молочний канал (в):

1 — шкіра; 2 — поверхнева  фасція вимені; 3 — глибока фасція вимені; 4 — альвеоли; 5 — вивідні канальці (найтонші); 6 — молочні канали; 7 — молочні ходи; 8 — молочна  цистерна;  9 — сосковий канал; 10 — кільцевий шар гла- деньких м’язів: 11 — гладенька  м’язова тканина соска; 12 — пучки гладенької мускулатури, що супроводять вивідні протоки; 13 — нерв; 14 — артерія; 15 — вена; 16 — сполучна тканина; 17 — пучки гладеньких м’язових волокон; 18 — епітелій молочного каналу

Соски вкриті еластичною шкірою, яка не має волосся, і у корів та свиней — сальних і потових залоз. А тому, якщо погано доглядати за вим’ям, на сосках можуть утворитися тріщини.

Вим’я розділене на дві половини підшкірною еластичною пере- городкою, яка підтримує його. Кожна половина, у свою чергу, скла- дається з передньої та задньої чвертей. Чверті вим’я не з’єднуються протоками, що дає можливість видоювати окремо кожну  чверть. Сполучнотканинна капсула міститься під шкірою. Від неї у товщу вим’я відходять пластинки, які ділять його на частки і часточки. По сполучній тканині проходять судини та нерви. До часточок вимені входить велика кількість  альвеол діаметром 0,1–0,3 мм (рис. 113).

Рис. 113. Молочна альвеола:

1 — секреторні клітини; 2 — жирові кульки; 3 — зірчасті клітини

В середині вони вистелені одношаровим секреторним епітелієм. Цим епітелієм вистелені також вузькі молочні ходи, по яких молоко пере- міщується з порожнини альвеол у ширші протоки.

Навколо молочних проток альвеоли розміщені радіально. Великі протоки відкриваються в молочну цистерну, яка розділяється круг- лою складкою на вименну та соскову. Великі протоки і цистерна ви- стелені двошаровим епітелієм, навколо яких розміщені смужки глад- кої мускулатури. Цистерни передніх чвертей вимені розташовані по його боках, а задніх  — з боку молочного дзеркала. Це необхідно знати і враховувати при проведенні масажу, особливо наприкінці доїння.

Задня поверхня вимені з вертикальними складками шкіри, що добре виступають,  називається молочним дзеркалом.

У молочній залозі свиней цистерни відсутні.

Із зовнішнього боку альвеол і молочних ходів є зірчасті клітини (міоепітелій), які можуть скорочуватися і сприяти виведенню молока з альвеол і проток у молочну цистерну. Цистерна соска перетворю- ється у вузький канал, який має замикальний сфінктер. У деяких тва- рин цей сфінктер слабкий і молоко витікає з залози між доїннями.

Задні частки вимені розвинуті краще, ніж передні. У них утворю- ється більше молока.

Вим’я добре забезпечується кров’ю. Відомо, що у високопро- дуктивних корів місткість артеріальних судин у 4–5 разів більша, ніж у малопродуктивних. До молочної залози кров надходить через че- ревну аорту по зовнішніх соромітних артеріях. Рухається вона дуже повільно під невисоким тиском.

Від вимені кров відтікає зовнішніми соромітними і підшкірними венами. У високопродуктивних тварин підшкірні судини добре роз- винуті і після доїння вим’я дуже зменшується в об’ємі.

Лімфатичні судини в молочній залозі добре розвинуті. У деяких тварин перед отеленням  або після нього спостерігається набряк ви- мені. Значна частина лімфи не встигає відтікати від нього і збираєть- ся під шкірою.

У молочній залозі дуже багато нервових закінчень — рецепторів, збудження яких впливає не тільки на діяльність молочної залози, а й на інші функції організму та обмін речовин.

Шкіра  вимені іннервується доцентровими волокнами спинно- мозкових нервів, залозиста тканина — зовнішнім сім’яним нервом.

Від нього відходять передні та задні пучки, які проникають у товщу вимені. На боковій і передній поверхні вимені містяться рецептори клубово-підчеревного і клубово-пахового нервів. У його задній по- верхні і задніх сосках розгалужуються гілки промежинного нерва.

Симпатична іннервація відходить від 2–4 поперекових і крижових вузлів пограничного стовпа. Рецепторний апарат сосків нагадує по формі тільця Гольджі–Маццоні і Фатер–Пачіні та диски Меркеля.

Вим’я корови буває різних розмірів. Маса його у окремих тварин досягає 8–20 кг, а в деяких випадках і до 24 кг. Добре розвинуте вим’я корови відзначається місткістю, шириною, глибиною і довжиною. У високопродуктивних корів воно рівномірно висунуте по череву впе- ред і назад, соски циліндричної форми широко розставлені, довжина їх 5,5–6,5 см.

У кіз та овець вим’я поділене на дві половини, кожна з яких має по одному соску і каналу. У кобил воно напівкулястої форми, поді- лене на дві половини. Кожна половина має один сосок з двома соско- вими каналами. Надій від кобили буває 1000–3000 л за лактацію. При стійловому утриманні лактація у кобил триває 5–6 місяців.

У свиней вим’я множинне. Розміщене воно в ділянці живота і грудей. Окремі молочні залози розміщені в області одного соска по дві, три або чотири. У свиноматки буває 12–20 сосків. У кожній за- лозі є молочна цистерна, яка відкривається на кінці  соска двома, рідко трьома сосковими канальцями. Молочні цистерни дуже малі. Лактація у свині триває два місяці. За добу свиноматка може дати до

13–15 л молока.

У собак вим’я складається з 4–5 парних молочних горбочків і стількох же сосків. Кожний сосок має 6–12 соскових каналів.

МОЛОКО, ЙОГО ХІМІЧНИЙ СКЛАД І ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

Молоко — секрет молочних залоз, який має складний хімічний склад. У ньому міститься понад 100 різних речовин, у тому числі 20 амінокислот, 30 жирних кислот, 17 вітамінів, близько 40 різних міне- ральних речовин, багато ферментів та інших речовин. Деякі з осно- вних компонентів (казеїн, лактоза) є тільки в молоці. У молоці є всі

речовини, необхідні для росту й розвитку молодого організму: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, ферменти, вітаміни та ін.

Молоко — висококалорійна їжа, яку, за висловами І. П. Павлова, приготувала  сама природа для новонародженого.  Для його перетрав- лення потрібно мало соків і тому воно легко засвоюється в організмі.

Молоко різних тварин різниться за своїм складом (табл. 39).

Таблиця 39

Хімічний склад молока різних тварин, \%

У кожного виду тварин кількісний склад молока особливий, при- чому спостерігається залежність між вмістом у ньому білків і міне- ральних речовин та швидкістю росту тварини (табл. 40).

Таблиця 40

Залежність швидкості росту молодих тварин від складу молока

Молоко корови досліджено найкраще. До його складу входить:

83–89\% води і 11–18\% сухої речовини. До складу сухої речовини молока входять (\%): молочний жир — 2–6, азотисті речовини  — 2–6, молочний цукор — 4–5, мінеральні речовини — 0,6–0,8, лимонна кис- лота — 0,1 — 0,2. У молоці містяться азотисті речовини (\%): казеїн —

2–4, молочний глобулін — до 0,1, молочний альбумін — 0,2–0,6 та інші небілкові азотисті речовини — 0,05–0,2.

Молоко різних тварин має специфічний запах.

Калорійна цінність 1 л молока залежить від кількості сухих речо- вин і коливається від 680 до 720 ккал (2846,48–3013,92 кДж).

Жир знаходиться в молоці у вигляді емульсії. Молочні кульки діаметром від 2 до 3,5 мкм оточені білковою оболонкою (рис. 114). У

1 мл молока їх може бути близько 6 млн. При центрифугуванні, або якщо молоко постоїть, молочні кульки, маючи меншу питому вагу від молока, переміщуються вверх і утворюють вершки. При скисанні мо- лока верхній жировий шар також буде кислим і називається смета- ною. При збиранні вершків залишається так зване зняте молоко.

Рис. 114. Жирові кульки мо- лока під мікроскопом

Молочний жир складається з ефірів гліцерину та жирних кислот. У молоч- ному жирі може бути близько 30 жир- них кислот. До складу молочного жиру входять насичені — пальмітинова (24,4\%) і міристинова (10,7\%), а з нена- сичених —  олеїнова (32,2\%) кислоти. Молочний жир містить також незамінні жирні кислоти (арахідонову і лінолеву), які не можуть синтезуватися в організмі і надходять з кормом. У молочному жирі у невеликій кількості містяться леци- тин, холестерин і фосфатиди.

Молочний цукор (лактоза) — це дисахарид — С  Н

О  . Він менш

12     22     11

солодкий і менше розчинний у воді, ніж буряковий цукор. Під дією

ферменту лактази лактоза гідролізується на глюкозу і галактозу. Під дією молочнокислих бактерій лактоза легко піддається бродінню і перетворюється в молочну кислоту. Крім лактози, у молоці бувають сліди моносахаридів і невелика кількість олігосахаридів та гексоза- мінів. У молоці корови і свині моносахариди представлені глюкозою і галактозою, у молоці людини — тільки глюкозою, а в молоці щура моносахариди відсутні.

Білки молока повноцінні і добре засвоюються організмом (табл.

41). Основний серед них — казеїн,  який міститься у сполуці з каль- цієм (казеїнат кальцію). Він є сумішшю трьох форм:   -,  - і  -ка-

зеїну. У молекулі альбуміну фосфор відсутній, але міститься багато сірки і при дії сичужного ферменту молоко не звурджується. Глобу- ліни знаходяться в молоці в розчинному стані, як і альбуміни. Глобу- лін у кислому розчині при температурі 75°С випадає в осад. У молоці корови найбільше казеїну, а в молоці кобили, ослиці, собаки більше альбумінів, ніж глобулінів.

Під впливом ферменту хімозину і кислот молоко звурджується з утворенням згустка. Казеїноген перетворюється в казеїн, який ви- падає в осад у вигляді кальцієвої солі. Цю властивість казеїногену ви- користовують при виготовленні сиру та інших молочних продуктів.

Мінеральні речовини в молоці представлені солями неорганічних і органічних кислот. Найбільше у молоці фосфорно-, казеїно- та ли- моннокислих солей (табл. 42).

Вміст амінокислот у молочному білку, \%

Таблиця 41

Вміст мінеральних речовин у молоці

Таблиця 42

Солі у молоці перебувають у формі колоїдних і молекулярних розчинів. Співвідношення кількості кальцію і фосфору у молоці різ- них тварин однакове і дорівнює  1,2:1. У молоці знайдено 22 мікроеле- менти. У недостатній кількості буває у ньому залізо та мідь. Особливо мало цих елементів у молоці свиноматок, а тому поросятам-сисунам слід давати підкормку, яка містить залізо та мідь. У 1 л молока може бути до 70 мг йоду.

У молоці є вітаміни, особливо такі, як А, В, С, D, Е, К. Жовтуватий відтінок молока залежить від наявності в ньому каро-

тину. У молоці кобил, овець, буйволиць він відсутній (повністю пере- творюється у вітамін А), а тому воно має сіруватий відтінок. Кількість вітамінів у молоці залежить головним чином від вмісту їх у кормі.

До складу молока входять такі ферменти: пероксидаза, редуктаза, каталаза, ліпаза, фосфатаза, лактаза, дегідраза та ін. Одні ферменти потрапляють у молоко з молочної залози, інші виробляються мікро- флорою, яка завжди є у молоці і потрапляє до нього під час доїння.

Склад молока одного й того ж виду тварин змінюється під впли- вом різних факторів: породи, годівлі, умов утримання, періоду лакта- ції, віку та їх індивідуальних особливостей.

Найбільш лабільним компонентом у молоці є жир, решта компо- нентів залежно від зовнішніх умов змінюється менше. Зимове молоко тварин жирніше, ніж літнє. У тварин, що живуть у холодній воді або в суворих умовах тайги і тундри, жирність молока висока. Це пояс- нюється потребою новонародженого у високій енергетичній цінності корму, який вони отримують.

Молоко має бактерицидні властивості.

Реакція молока корови слабокисла (рН  6,3–6,9), питома вага

1,027–1,033. Осмотичний тиск у ньому залежить від співвідношення розчинів солей та цукру і дорівнює близько 6,6 атм.

Поверхневий натяг у свіжому молоці нижчий, ніж у воді, і дорів- нює відповідно 49 і 72,8 дн/см.

Температура замерзання молока близько 0,555°С.

МОЛОЗИВО

Молоко, одержане у перші 7–10 днів лактації називається моло- зивом.

Молозиво має солом’яно-жовтий колір (від каротину), слабокис- лу реакцію, солонуватий смак, особливий запах, при нагріванні звур- джується. У молозиві набагато більше, ніж у молоці, сухих речовин, переважно білків альбумінів (до 4\%) і глобулінів (до 12\%), а також мінеральних речовин, особливо заліза (табл. 43). Близько половини білків молозива становлять глобуліни, які є джерелом імунних тіл. Вони створюють пасивний імунітет у новонародженого. За рахунок імунних тіл молозива сисун веде боротьбу з хвороботвірними мікро- бами, які потрапляють у його організм у перші години.

Таблиця 43

Склад молока і молозива корови (в середньому), \%

Білок у молозиві за своїм амінокислотним складом більш повно- цінний, ніж у молоці. Вміст лейцину, валіну, лізину та інших незамін- них амінокислот у молозиві в 3–4 рази більший, ніж у молоці.

За рахунок високої концентрації альбумінів, глобулінів та інших органічних сполук калорійність молозива досягає 150 кал в 100 мл і більше. Доказано, що альбуміни та глобуліни молозива всмоктуються у кров без гідролізу їх у шлунковому тракті новонародженого. Такий важливий імунобіологічний агент, як лізоцим, відсутній в організмі новонародженого. Він надходить до його організму тільки з молози- вом матері.

У молозиві в 10 раз більше вітамінів А і С, ніж у молоці. Молозиво сприятливо діє на перистальтику кишок, сприяє кращому звільнен- ню їх від первородного калу (меконію). Воно підвищує ферментатив- ні функції травного каналу. А тому в перші дні для новонародженого молозиво є незамінною їжею.

Починаючи з п’ятого дня після отелення кількість білка і міне- ральних речовин у молозиві зменшується, а кількість молочного цу- кру збільшується. Молозиво поступово перетворюється в молоко, і це дозволяє новонародженому пристосовуватись до нових умов життя.

СЕКРЕЦІЯ МОЛОКА

Молоко секретується у секреторному епітелії альвеол і найдріб- ніших молочних ходів із складових частин плазми крові «попередни- ків» молока (рис. 115). Для синтезу 1 л молока через вим’я корови по- винно переміститися 400–500 л крові. Але складові частини не просто переміщуються із крові в молоко, а зазнають значних перетворень в залозистій тканині вимені. Про це свідчить те, що у плазмі крові не- має деяких постійних складових частин молока: білка-казеїногену, молочного жиру, а також молочного цукру — лактози.

Секреція молока складається з таких фаз.

1. Перехід складових частин молока з крові у секреторний епі- телій.

Рис. 115. Схема синтезу і виведення секрету в епітеліальних клітинах молоч- ної залози:

а і б — послідовні стадії; 1 — мікроворсинки; 2 — жирові кульки; 3 — мітохонд- рії; 4 — ядро; 5 — базальна мембрана; в — гранулярна ендоплазматична сітка;

7 — десмосоми;  8 — лізосоми; 9 — білкові гранули

2. Синтез складових частин молока.

3. Перехід молока з секреторних клітин у порожнину альвеоли.

4. Відновлення попередньої структури та розмірів секреторних клітин.

Секреторних клітин, які б окремо синтезували казеїн, жир, мо- лочний цукор та інші складові частини молока, немає. Кожна секре- торна клітина виробляє всі складові частини молока. Але різні групи альвеол утворюють  молоко різної жирності.

Деякі складові частини молока не синтезуються  безпосередньо в клітинах секреторного епітелію, а переміщуються в порожнину альве- ол у готовому вигляді. Це вітаміни, мінеральні речовини, імунні тіла та ін. Але і в цьому разі секреторні клітини виконують складну вибір- кову роботу по відношенню до плазми крові. Деяким речовинам вони перетинають шлях з крові у молоко, а інші концентрують їх у собі.

Секрецію молока слід розглядати як цілісну реакцію всього орга- нізму і молочної залози, яка відбувається циклічно з участю нервової, кровоносної, ендокринної та травної систем, рівня енергетичного об- міну та дихання. А тому для секреції молока важливе значення має характер і кількість «попередників» молока, які знаходяться у крові. Порівняно з плазмою крові у молоці корови міститься більше цук- ру — в 90–95 раз, жиру — в 25, кальцію — в 14, калію — в 9 раз і т.д, Деяких речовин у молоці міститься у меншій кількості, ніж у плазмі крові: так, білків — у 2 рази, натрію — в 7 раз і т. д. (табл. 44).

У синтезі молока секреторним епітелієм активну участь беруть ор- ганоїди клітини — апарат Гольджі та мітохондрії. На думку Г. Й. Азі- мова, у неоднакові періоди лактації переважають різні види секреції. У молозивний період переважає апокринний тип секреції, у середині лактації — мерокринний і в стадії інволюції органа — голокринний.

Підвищення жирності молока на кінець лактації пов’язане, мож- ливо, з посиленням голокринної секреції у молочній залозі. Доказа- но, що в цей період у молоці збільшуються розміри жирових кульок.

Білок молока — казеїн — синтезується з вільних амінокислот кро- ві. Особливе значення для синтезу молока мають амінокислоти лі- зин і тирозин. Альбуміни і глобуліни молока можуть синтезуватись за рахунок як вільних амінокислот і поліпептидів, так і білків плазми крові. Казеїн характеризується високою гетерогенністю. У молоці ко- рови виділено 16–20 казеїнових фракцій.

Таблиця 44

Склад плазми крові та молока корови (у середньому), \%

Молочний цукор — лактоза — синтезується тільки у тканинах мо- лочної залози з глюкози і фосфорильованої галактози. Дорослі орга- нізми засвоюють лактозу гірше, ніж новонароджені.

Для синтезу жиру молока використовуються насамперед нейт- ральний жир, жирні  кислоти та гліцерин плазми крові. Джерелом молочного жиру у жуйних тварин є вуглеводи і продукти їх розпа- дання в травному тракті (переважно оцтова та пропіонова кислоти). Кількість  оцтової кислоти залежить від характеру годівлі тварини. Більше її утворюється тоді, коли тварина з’їдає більше доброякіс- ного сіна, соломи і силосу. Якщо тварина отримує їх малу кількість (менше 2–3 кг на добу), знижується утворення оцтової кислоти, вна- слідок чого вміст жиру в молоці зменшується. Молочний жир може синтезуватись також з безазотистих решток, які  утворюються при дезамінуванні білків. Білки корму стимулюють бродильні процеси у

передшлунках жуйних тварин, у результаті чого збільшується кіль- кість кислот бродіння.

При надмірній кількості концентратів у раціоні або при годуван- ні тварин подрібненим кормом (сінне борошно) зменшується утво- рення оцтової кислоти в рубці, тому жирність молока у цих тварин зменшується.

При згодовуванні коровам великої кількості капусти і турнепсу жирність молока знижується, що пояснюється вмістом речовин у цих рослинах, які пригнічують діяльність щитовидної залози. Такою ре- човиною є тіоурацил.

Доказано, що маса печінки  збільшується у лактуючих тварин, тому що в печінці відбувається перебудова поживних речовин, які надходять з травного тракту. Тут утворюється  основна маса «попе- редників» молока.

Молочна залоза функціонує досить напружено. З молоком коро- ви за добу виділяється 500–600 г білка, 600–1200 г жиру, 700–1400 г молочного цукру. У період інтенсивної роботи молочна залоза дося- гає 3\% живої маси тварини.

МІСТКІСНА СИСТЕМА ВИМЕНІ

Молоко утворюється в молочній залозі нерівномірно. Найбільш інтенсивно воно надходить в перші три години після доїння. У міру утворення молоко заповнює місткісну систему вимені: альвеоли, про- токи, цистерну. Спочатку заповнюються альвеоли та протоки, а по- тім і цистерна. Перехід молока у цистерну здійснюється ритмічно, у корів — через 5–8 годин, а у кіз приблизно з 4-ї години після доїння. Цей перехід здійснюється внаслідок подразнення не тільки інтероре- цепторів, а й екстерорецепторів вимені. Перехід молока в цистерну може здійснюватись і умовнорефлекторно: наближення доярки, стук доїльних апаратів тощо.

У міру заповнення вимені молоком тиск у ньому поступово зни- жується до певної межі внаслідок зниження тонусу м’язового епіте- лію і гладкої мускулатури проток і цистерни. Якщо тиск у середині вимені зростає до 70 мм рт. ст., то подразнюються механорецептори і рефлекторно гальмується секреція молока. Такий тиск здійснюється

у корів при ссанні або доїнні, коли рефлекторно скорочуються глад- кі м’язи молочних ходів. При цьому розслаблюється сфінктер соска і молоко виводиться із залози.

У кобил при доїнні тиск у вимені підвищується до 40— 60 мм рт. ст. При дальшому його зростанні спостерігається самовільне виді- лення молока, спочатку краплями, а потім цівкою (Дюсембін X. Д.,

1978).

У молодих корів ще недостатньо розвинута місткісна система ви- мені. Одним із способів її формування є ретельний догляд за вим’ям у період підготовки нетелей до отелення.

Визначити місткість вимені у корови можна за розміром разового надою, одержаного із переповненого вимені при збільшенні інтерва- лу між доїнням (16–18 год — для дорослих корів і 13,5–15 год — для первісток).

У первісток і молодих корів місткість вимені збільшується. На- впаки, до старості у більшості корів вона зменшується, тому що за- лозиста тканина поступово замінюється сполучною.

РЕГУЛЯЦІЯ МОЛОКОУТВОРЕННЯ

Утворення молока регулюється нервовою системою та гумораль- но. Процес молокоутворення відбувається з участю кори півкуль головного мозку та ряду відділів центральної нервової системи, ді- яльність яких  злагоджена і утворює єдину морфофункціональну структуру, яку  можна назвати лактаційним центром (Грачов І. І.,

1970). Він зумовлює підготовку залози до лактації та виведення моло- ка і взаємодіє з рядом центрів: травлення, дихання, судиноруховим, статевим та ін. Для кожного з відділів центра лактації характерна своя функція. Так, спинним мозком здійснюється груба регуляція рухової функції залози, довгастим — регулюється кровопостачання різних частин молочної залози. Досконаліша регуляція залози здійснюється проміжним мозком: супраоптичними та паравентрикулярними ядра- ми гіпоталамуса.

У корі півкуль головного мозку у лактуючої корови утворюється сильне вогнище збудження — домінанта  лактації,  яка підтримує лак- таційний процес. Вплив кори півкуль головного мозку на молочну

залозу можна доказати методом утворення умовних рефлексів на мо- локоутворення.

Регулююча дія гіпоталамо-гіпофізарної системи полягає у виді- ленні гормонів окситоцину та пролактину, які стимулюють лактоге- нез, а також виділення інгібіторів пролактину, що гальмують секре- торний процес. Естрогени діють гальмуюче на гіпоталамус, а отже, на синтез і виділення пролактину з гіпофіза. Зниження рівня гормо- нів гіпофіза у циркулюючій крові внаслідок витрачання їх на синтез і виведення молока є стимулом для виділення гормонів гіпофіза. У цьому й полягає принцип зворотного зв’язку між центром лактації та молочною залозою. Гіпоталамус координує діяльність молочної за- лози з іншими системами організму.

Головним гормоном лактації є пролактин, який  служить пус- ковим механізмом секреції. Він підсилює секрецію молока, а також сприяє росту молочної залози. Якщо виділення його в кров припи- няється, то лактація різко гальмується. Рівень секреції молока під- тримується також гормонами щитовидної, підшлункової, статевих і надниркових залоз.

Значну роль у процесах лактації відіграють естрогени. Вони під- готовляють паренхіму вимені до сприйняття лактогенних гормонів, які стимулююче діють на молочну залозу.

Для здійснення функції молочної залози важливе значення має не тільки наявність або відсутність будь-якого гормону, а й оптимальне їх співвідношення.

Принцип регуляції лактації схематично показано на рис. 116.

В утворенні молока значну роль відіграють процеси реабсорбції в молочній залозі (Азимов Г. Й.). Якщо реабсорбція порушується, то порушується і секреція молока. Цей процес стимулює функцію мо- лочної залози.

На секрецію молока впливають багато факторів. Ссання телям соска вимені або подразнення  його рецепторів під час доїння стиму- лює лактацію. Повне звільнення місткісної системи вимені від моло- ка також стимулює лактацію. Якщо повністю не видоювати корову, то це призведе до її запуску. На молочну продуктивність впливає й тип нервової системи. Тварини з сильним, зрівноваженим, рухливим типом нервової системи мають найвищу молочну продуктивність. У них висока постійна лактація, а добові коливання надою незначні.

Рис. 116. Схема регуляції функції молочної залози:

1 — головний мозок; 2 — довгастий  мозок; 3 — спинний мозок; 4 — корковий центр; 5 — ядра гіпоталамуса;  6 — гіпофіз; 7 — молочна  залоза; 8 — альвеола молочної залози; 9 — волокна доцентрового нерва; 10 — волокна відцентро- вого нерва; 11 — відцентровий нерв судин проток цистерни; 12 — кровоносні судини, по яких з гіпофіза надходять гормони до молочної залози

МОЛОКОВІДДАЧА ТА ЇЇ РЕГУЛЯЦІЯ

Характерною особливістю в діяльності молочної залози є те, що вироблений у ній секрет виділяється назовні не спонтанно, як у інших залозах зовнішньої секреції,  а за певних умов — ссанні або доїнні.

До доїння або ссання спочатку розслаблюється гладка мускулату- ра молочних цистерн і широких проток, внаслідок чого тиск у вимені знижується. Потім підвищується тонус гладкої мускулатури цистерн і проток (тиск у вимені підвищується) і після розкриття сфінктерів сосків молоко виходить назовні. Зміна тиску у вимені повторюєть- ся час від часу і має пристосовний характер. Він сприяє розміщенню молока в цистернах і протоках, яке витікає під час доїння. При доїнні спочатку виділяється цистернальна порція молока. Порція назива- ється так, тому, що коли вставити катетер у сосок, то воно пасивно витікає з цистерни. Ця порція становить приблизно половину утво- реного молока. Для того щоб одержати  решту молока — альвеолярну порцію, — необхідне  стискання альвеол, молочних ходів, проток, яке здійснюється уже при доїнні або ссанні. Після доїння у молочній за- лозі залишається незначна кількість залишкового молока та молока, що утворюється протягом доїння (до 1 л).

Виведення молока з молочної залози є складнорефлекторним ак- том. Схема рефлексу молоковіддачі представлена на рис. 117.

При доїнні або ссанні подразнюються рецептори, глибоко закла- дені у тканинах сосків, особливо у його основі. У молочній залозі є різні рецептори, які сприймають механічні, термічні та хімічні подразнення як із внутрішнього, так і з зовнішнього середовища організму (Гра- чов І. І.). Рецептори подразнюються при підмиванні вимені, його ма- сажу, а також при підвищенні тиску у вимені. При подразненні рецеп- торів сосків виникає нервове збудження, яке по волокнах соромітного нерва досягає спинного мозку. Тут, у поперековій частині спинного мозку, нервові сигнали роздвоюються і йдуть по різних шляхах. Одна частина сигналів по дорсальних стовпах спинного мозку піднімається до головного мозку, а інша по короткій дузі повертається до молочної залози, а саме до скоротливих елементів у цистернальному відділі та широких протоках, а також до сфінктера соска. Внаслідок цього від- бувається розслаблення цистерни, деяке збільшення її об’єму. Цис- терна й широкі протоки немовби готуються до прийняття молока,

яке надійде через декілька  секунд. Перша фаза була відкрита вченим М. Г. Заксом і названа нервовою, тому що збудження йде тільки по нервових шляхах. Ця фаза настає через 2–6 с після початку доїння і триває 25–30 с. Вона захищає ніжну  альвеолярну тканину від ве- ликого тиску, який виникає у залозі в наступній фазі рефлексу. Це особливо важливо при ссанні або ручному доїнні, коли виводиться молоко тільки з однієї або двох долей вимені.

Нервові імпульси, спрямовані по дорсальних стовпах спинного мозку, досягають довгастого мозку, потім до підгорбкової частини проміжного мозку, а саме до супраоптичних ядер, що іннервують се- креторні клітини задньої частини гіпофіза. Звідси починається від- центровий шлях, який ділиться на два шляхи. Перший з них прямий: від підгорбкової частини проміжного мозку через довгастий і спин- ний мозок до гладеньких м’язів проток, цистерни та сфінктера соска. По цьому шляху здійснюється перша рефлекторна  фаза молоковід- дачі.

Рис. 117. Схема рефлекторної регуляції молоковіддачі у корів:

а — спинний мозок; б — гіпофіз; в — надниркові залози;  г — молочна  залоза;

1 — нервові  шляхи від вимені; 2 — нервові  шляхи до вимені; 3 — шлях до ви- мені по кровоносному руслу; 4 — механічна і термічна дія на вим’я

Другий шлях — нейрогуморальний, з участю гіпофіза. Від підгорб- кової частини проміжного мозку імпульси надходять у гіпофіз і ви- кликають виділення гормону задньої частини гіпофіза — окситоцину і, можливо, інших гормонів (пролактину, тиреотропного та кортико- тропного гормонів), які підвищують секрецію молочної залози. Через

20–30 с окситоцин з’являється у крові і з її током доходить до молочної залози, де викликає скорочення міоепітелію альвеол та дрібних проток. Це сприяє виділенню молока з альвеол у протоки та цистерну. Так здій- снюється друга фаза молоковіддачі.  Вона починається через 25–50 с від початку подразнення і триває кілька хвилин. Обидві фази взаємо- пов’язані, тісно переплітаються і не можуть існувати одна без одної.

Рухаючись з кров’ю по організму корови, окситоцин руйнується своїм антигормоном окситоциназою, яка розриває пептидні зв’язки молекули у тканинах різних органів: печінці, нирках, вимені. А тому необхідна концентрація окситоцину в крові підтримується  недовго — від 2 до 5 хв, найбільше  — 7 хв. За цей час корову необхідно видоїти. Руйнування окситоцину  в крові  супроводжується розслабленням альвеол і припиненням рефлексу молоковіддачі.

В акті виведення молока поряд із скороченням клітин міоепіте- лію альвеол і гладеньких м’язів проток, цистерни, сфінктера соска важливе значення мають судинні реакції молочної залози (Владими- рова А. Д., 1953).

Кора великих півкуль головного мозку впливає на процес моло- ковіддачі. Про це свідчить можливість утворення умовних рефлексів на діяльність молочної залози. Умовні рефлекси можуть бути виро- блені на всі подразники, які в часі збігаються з процесом доїння: шум двигуна доїльної установки при машинному доїнні, появу доярок, техніку ручного доїння тощо. Умовні рефлекси у лактуючих тварин утворюються досить швидко. Умовні подразники викликають скоро- чення гладенької мускулатури вимені та процес молоковіддачі. Не- звичайні зовнішні подразники — різні шуми, поява сторонніх людей або тварин на тваринному дворі, грубе поводження з коровами мо- жуть загальмувати молоковіддачу.

Доведено, що у молоковіддачі відіграє роль не тільки окситоцин, а й вазопресин, а також медіатор — ацетилхолін,  які здатні викли- кати скорочення альвеол. Між  особливостями виявлення рефлексу молоковіддачі і рухливістю та зрівноваженістю кіркових  нервових

процесів існує зв’язок. Нові умовні рефлекси молоковіддачі утворю- ються швидше у тварин з високою рухливістю нервових процесів і повільніше — з низькою (Кокоріна Е. П., 1969). Ці дані підтверджу- ють важливе значення кори півкуль головного мозку у регуляції мо- локовіддачі.

У корі півкуль головного мозку, можливо, є центр лактації, який і регулює процеси молокоутворення та молоковіддачі.

При молоковіддачі змінюється тонус гладкої мускулатури про- ток і цистерни молочної залози, змінюється тонус кровоносних су- дин, скорочується міоепітелій альвеол і розслаблення сфінктера со- ска. Всі ці процеси взаємопов’язані, і порушення одного з них може призвести до погіршення молоковіддачі.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗДОЮ КОРІВ ПРИ ПОТОКОВО-ЦЕХОВІЙ СИСТЕМІ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА

Роздій корів — це комплекс зоотехнічних та організаційно- господарських заходів, спрямованих на підвищення молочної про- дуктивності тварин. При потоково-цеховій системі виробництва мо- лока виділено чотири цехи: сухостою, отелення, роздою та осіменіння і виробництва молока.

За 60 днів до отелення корів переводять у цех сухостою. Влітку тварин виганяють на пасовище, а взимку випускають щодня на про- гулянку протягом 1–1,5 год.

За 15 днів до отелення із цеху сухостою корів переводять у цех отелення, де забезпечуються нормальний перебіг родів та післяродо- вого періоду.

Через 10 днів після отелення при нормальному стані вимені і ро- дових шляхів корів переводять у цех роздою та осіменіння. В цьому цеху їх утримують до 3 міс лактації, забезпечуючи роздоювання та осі- меніння у першу-другу охоту. Для досягнення високої продуктивнос- ті корови період після отелення найважливіший, його слід ефективно використовувати для того, щоб за 30–40 днів лактації отримати най- вищий надій і тривалий час його утримувати.

При переведенні корів з, цеху роздою та осіменіння у цех вироб- ництва молока виникають деякі труднощі. Як правило, у цеху роз-

дою, трудяться більш кваліфіковані доярки, а корів утримують на розкішних раціонах. Тому при переведенні корів у цех виробництва молока надій знижується.

Щоб зменшити втрату молока, рекомендують після закінчення строку роздою (90–120 днів) залишати корів на колишніх місцях, у тих же доярок. Годують тварин залежно від рівня удою, який був досягнутий у період роздою. Після запуску корів переводять із цеху виробництва молока в сухостійний цех, а на їх місце комплектують нові групи тварин для роздою. При цьому зменшується кількість пе- реходів корів з місця на місце. Важливо, що до кінця лактації тварини знаходяться у однієї доярки.

При прив’язному утриманні не створюють окремо цехів роздою і осіменіння корів. Перші 3–4 місяці лактації тварини отримують роз- кішний раціон, вважаються групою роздою і дояться 3 рази.

В умовах безприв’язного утримання при переміщенні технологіч- них груп по секціях змінюють рівень годівлі і кратність доїння.

ГАЛЬМУВАННЯ РЕФЛЕКСУ МОЛОКОВІДДАЧІ

Залежно від характеру діючих подразників у корі великих півкуль головного мозку утворюються як позитивні тимчасові зв’язки, так і негативні — гальмівні виведення з молока. Часто в практиці молочно- го тваринництва доводиться зустрічатись з гальмівним впливом кори великих півкуль головного мозку на рефлекс молоковіддачі.  Пору- шення розпорядку дня на фермі (часта зміна доярок, місця доїння тощо) або вживання під час доїння нових для тварини подразників призводить до гальмування молоковіддачі.

Шляхи  реалізації гальмівних впливів кори великих півкуль го- ловного мозку на виведення молока йдуть через гіпоталамус. Одним із шляхів гальмування рефлексу виведення молока є центральна за- тримка виведення окситоцину з нейрогіпофіза. Локальне подразнен- ня задніх частин гіпоталамуса гальмує рефлекс виведення молока (Попович Д. Г., 1958).

Існують й інші шляхи гальмівних впливів. При стресах активуєть- ся адреналосимпатична система і в кров надходить значна кількість адреналіну та норадреналіну. Передбачають, що ці гормони звужують

кровоносні судини молочної залози, внаслідок чого обмежується до- ступ окситоцину до міоепітелію альвеол і молоковіддача гальмується. Передача імпульсів від гіпоталамуса до молочної залози здійснюєть- ся по симпатичних нервових шляхах і викликає відповідно судино- рухову реакцію у молочній залозі, яка бере участь у гальмуванні ви- ведення молока (Баришніков І. А., 1962).

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МАШИННОГО ДОЇННЯ КОРІВ

Машинне доїння корів доцільніше, ніж ручне, бо подразнення од- ного соска викликає молоковіддачу в усіх чвертях вимені. При руч- ному доїнні видоюються одночасно дві чверті, а при машинному — усі чотири чверті вимені. Воно потребує менше часу й фізичного напру- ження доярки, а також повніше відповідає фізіологічним особливос- тям молочної залози. Для того щоб видоїти 10 л молока, (необхідно здійснити близько 1000 стискань соска. При ручному доїнні тварину необхідно доїти швидко, бо окситоцин діє на міоепітелій молочної за- лози протягом 7–8 хв. За цей час треба видоїти тварину. При умілому машинному доїнні більшість корів видоюється за 3–4 хв.

Заходи, пов’язані з доїнням корів — підхід доярки до тварини, під- мивання та витирання вимені, масаж його, одівання доїльних стаканів та ін., повинні здійснюватись у певній послідовності, що сприяє ви- робленню умовно-рефлекторних реакцій у корови на молоковіддачу. Починають доїти тварину тоді, коли вим’я і соски стануть пружними (припуск молока). Доїти машиною можна усіх здорових тварин, по- чинаючи з другого-третього дня після отелення і до самого запуску.

Перед доїнням підмивають вим’я чистою водою, підігрітою  до

40–45 °С, витирають сухим рушником і роблять масаж. Не пізніше як через 1 хв від початку подразнення молочної залози на соски одіва- ють доїльні стакани. Підготовка корови й своєчасне одівання стака- нів дозволяє швидко видоїти повністю корову (4–5 хв).

Необхідно привчати корів до швидкої й повної молоковіддачі (за

4 хв, а то й швидше). Якщо за цей час первістка не видоїлась, апарат знімають з сосків. Якщо доїти корову довгий час машиною, то у неї виробляється рефлекс на повільну молоковіддачу. При швидкому доїнні менше залишається залишкового молока у вимені і жирність

його буде вищою. Молоко, яке залишається у вимені, гальмує процес секреції молока і призводить до запуску. Доїння необхідно проводити у спокійній обстановці. Слід враховувати індивідуальні особливості корів, їх вищу нервову діяльність, характер. Доїння не тільки звіль- няє вим’я від молока, а й стимулює секреторний процес.

Двотактна машина видоює корову швидше, але не повністю. До- їння тритактною машиною повільніше, але вим’я звільняється від мо- лока краще, ніж при доїнні двотактною машиною.

Оптимальним вакуумом, за інструкцією,  вважається 360–380 мм рт. ст. Якщо вакуум буде більшим, то це може призвести до роз- риву судин паренхіми вимені і виникнення маститів. Негативною стороною доїльної машини є насування доїльних стаканів на соски, що ускладнює виведення молока з молочної залози. Холосте доїння (коли стакани знаходяться на сосках видоєного вимені) — найбільш негативний фактор і один з недоліків доїльних машин. При цьому можуть розвиватися мастити. Доїльна машина повинна бути такою, щоб, з одного боку, забезпечувала швидке, повне видоювання, а з ін- шого — здійснювала адекватне подразнення  рецепторів молочної за- лози як перед початком, так і в процесі доїння.

При організації доїння корів необхідно знати, що після розтеле- ння надої збільшуються, а починаючи з 2–3-го місяця тільності, на- віть при повноцінній годівлі, починають знижуватись на 5–8\% за мі- сяць.

Кратність доїння корів залежить від їх продуктивності, місяця лактації, місткості вимені та швидкості молокоутворення. Після оте- лення корів доять 4 і більше разів. Через 1,5–2 міс можна доїти 2–3 рази. В період роздою рекомендують доїти корів 3 рази.

Лактація у корів триває в середньому 240–305 днів, у кіз — 240–

300, овець — 130–150, кобил — до 270 днів,  у верблюдиці — 300, у сви- ні — 60–70, у ондатри — 28–30, у нутрії — 45–50, у кролиці — 30–35, у мишей  — 20— 24, у щурів — 28–30,  у зайчихи — 5–7 (до 12) днів.

Фактори, що впливають на молочну продуктивність корів, такі:

—  порода (найбільш молочні породи — чорно-ряба і айширсь- ка);

—  походження тварини (чим у родовідній корови більше висо- копродуктивних предків, тим більше гарантії, що вона також буде високопродуктивною);

—  вік  і жива маса корови. Молоді корови, що ростуть, мають меншу продуктивність, ніж дорослі. При інтенсивному виро- щуванні молодняка корови досягають максимальної продук- тивності в більш ранньому віці;

—  годівля корів. Чим вищий рівень годівлі, тим більша їх про- дуктивність;

—  стадія лактації і сезон отелення. Найвища продуктивність ко- рів припадає на перші два місяці лактації, після чого посту- пово знижується. У середній смузі надої корів літнього отеле- ння нижчі, ніж при інших строках отелення. Це пов’язано з тим, що при літньому отеленні корів лактація відбувається в зимово-стійловий період, коли умови годівлі не забезпечують максимальної продуктивності;

—  кратність доїння та місткість вимені. При триразовому доїн- ні молока отримують більше, ніж при дворазовому (на 10\% і більше). Місткість  вимені у високопродуктивних корів біль- ша, ніж у малопродуктивних;

—  спосіб утримання тварин. При прив’язному утриманні корів підвищуються надої на 9–26\% порівняно з безприв’язним. Продуктивність  праці вища при безприв’язному утриманні корів;

—  літнє утримання корів. Пасовищне утримання має перевагу перед цілорічним стійловим по надою на 9\% і по виходу телят на 2–7\%.

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ НЕТЕЛЕЙ ДО ОТЕЛЕННЯ ТА ЛАКТАЦІЇ

У комплексі заходів по підвищенню продуктивності дійного ста- да велике значення має підготовка нетелей до отелення та роздою- вання первісток. Незадовільна підготовка нетелей до отелення може призвести до зниження надою корів-первісток на 400–1500 кг. При цьому здійснюється помилкова оцінка племінних і продуктивних якостей не тільки самих тварин, а й биків-плідників.

Після встановлення стільності нетелей відокремлюють  і форму- ють в окреме стадо. Годівлю й утримання їх забезпечують відповідно

до запланованої продуктивності. Тут тільні тварини поводяться спо- кійно і краще використовують корм.

За 3–4 міс до отелення нетелей переводять на режим годівлі й утримання дійних корів. При прив’язному утриманні дійного стада нетелей прив’язують у корівнику і закріплюють за ними кваліфіко- ваних доярок. При безприв’язному утриманні нетелей ставлять на

5–6-му місяці стільності у відокремлені секції.

При підготовці нетелей до отелення звертають увагу на тії заходи, що сприяють розвитку молочної залози і організму тварини в цілому (масаж вимені, повноцінна годівля й активний моціон).

Масаж вимені нетелей проводять протягом 1,5–2 міс по 3–4 хв два рази в день. За 1–1,5 міс до отелення масаж припиняють, щоб не викликати процесу молокоутворення.

Одночасно з масажем вимені нетелей привчають до доїльних апаратів і доїльної установки. Доїльний апарат, що працює вхолосту, ставлять біля передніх ніг тварини при прив’язному утриманні і ро- блять масаж.

При безприв’язному утриманні масаж вим’я у нетелей проводять на доїльному майданчику. Роблять це зразу після закінчення доїння корів. Щоб нетелі краще заходили на доїльний майданчик, їх там під- годовують концентратами (по 0,7–1 кг на голову).

Останнім часом застосовують пневматичні масажери, які працю- ють від вакуумної лінії. Принцип дії цього масажера базується на змі- ні вакууму.

Годівля нетелей повинна бути збалансованою, як і в сухостійних корів, за основними поживними речовинами, мікро- й макроелемен- тами та вітамінами. Рівень годівлі нетелей повинен бути інтенсив- ним, особливо в останні 2–2,5 міс стільності, і обов’язково поєдну- ватись з активним моціоном. Останній позитивно впливає на весь організм нетелей (краще проходять роди, зменшуються післяродові ускладнення, нормалізується травлення та обмін речовин тощо). При такому утриманні нетелей підвищується продуктивність корів при першому отеленні на 8–10\% (за даними ВІЖа).

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ МОЛОЧНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ КОРІВ

Під час одомашнювання тварин, змінюючи умови годівлі та утри- мання, проведення селекційної роботи виведено такі породи тварин, продуктивність яких  перевищує продуктивність потомків у 10–20 разів. У вимені дикої корови утворюється 200–300 л молока, необ- хідного для годування теляти. Високопродуктивні корови дають за лактацію 5000–6000 л молока і більше. Щоб запобігти передчасному запуску, а також одержати від корови більше молока, необхідно до- тримуватися таких заходів:

—  приведення  у відповідність кількість дійних корів з кількістю земельних угідь того чи іншого господарства;

—  значне поліпшення породності  стада у господарстві. Осіменя- ти корів необхідно спермою високопродуктивних бичків;

— годівля тварин повинна бути раціональною і збалансованою за кількістю  білка, жиру, вуглеводів, мінеральних речовин і ві- тамінів;

—  широко застосовувати нові методи господарювання  — госпо- дарський розрахунок, кооперативний і орендний підряд;

—  добиватися закріплення за тваринами постійного  обслуго- вуючого персоналу. Слід пам’ятати, що підмінна доярка завжди надоює менше молока від корови, ніж постійна. Це пов’язано з тим, що у тварини утворюється цілий комплекс умовних реф- лексів на голос доярки, її зовнішній вигляд, підмивання ви- мені, техніку масажу молочної залози, швидкість доїння, силу стиснення сосків тощо. Все це сприяє повнішій молоковіддачі. Нова доярка, у якої техніка доїння відрізняється від техніки доїння постійної доярки, викликає у корови гальмування ви- ведення молока, зменшення надоїв;

—  чітке дотримання розпорядку дня на фермі. Утворення моло- ка — функція всього організму лактуючої корови. Ця функ- ція легко порушується, якщо не дотримуватися часу годівлі, доїння, моціону тощо. Для доказу цього академік А. В. Квас- ницький приводить такий приклад. В одному радгоспі Кіро- воградської області доїння корів у кількості  100 голів було проведено на 30–40 хв пізніше звичайного. Внаслідок цього

добовий надій по стаду зменшився на 5\%, що становило 60 л молока;

—  систематичне  проведення моціону. Кращий моціон — це випа- сання тварин. При його відсутності слід користуватися вигуль- ними дворами. На вигульних дворах тварини зазнають впливу ультрафіолетових променів, руху повітря, його температури та вологості, барометричного тиску, радіації земної поверхні. Все це сприяє кращому поїданню корму, підвищенню коефі- цієнта перетравлювання поживних речовин та продуктивнос- ті тварин. Моціон також закріплює кістково-м’язову систему тварини і тим самим запобігає розвитку рахіту й остеомаля- ції. Підвищується загальна стійкість організму до багатьох за- разних та незаразних хвороб. Моціон сприятливо впливає на статеву активність і якість сперми плідників, на запліднення і плодючість корів. Крім того, у тварин виробляється система позитивних умовних рефлексів на звільнення кишечника і се- чового міхура за межами корівника, що значною мірою сприяє підтриманню чистоти на фермі;

—  дотримання правил доїння. Максимальне видоювання пози- тивно впливає на утворення молока і його жирність. Останні порції молока містять 10–15\% жиру;

—  під час доїння не наносити тварині больового подразнення.

Біль затримує виведення окситоцину задньою долею гіпофіза, а також посилює виведення адреналіну з надниркових залоз, який звужує вивідні протоки молочної залози, в результаті ко- рова не «віддає» молока;

—  підготовка нетелей до отелення. За 2–3 міс до родів нетелей закріплюють за доярками, які привчають їх до підмивання мо- лочної залози, її масажу. Масаж вимені позитивно впливає на майбутню молочну продуктивність корови. У  таких тварин після отелення надої молока досягають 3000 л і більше за рік (Квасницький А. В., Конюхова В. А.);

—  постійне дотримання зоотехнічних правил утримання тварин на фермі і своєчасне проведення ветеринарно-санітарних  за- ходів.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке лактація?

2. Будова молочних залоз.

3. Хімічний склад молока і молозива.

4. З чого утворюється молоко?

5. Місткістна  система вимені.

6. Значення внутрівименного  тиску у молоковіддачі.

7. Регуляція молокоутворення.

8. Молоковіддача та її регуляція.

9. Яке значення гормонів в утворенні молока?

10. Вплив годівлі на лактацію.

11. Фізіологічні основи машинного доїння корів.

12. Зв’язок молочної залози з іншими органами.

13. Домінанта лактації.

14. Тривалість лактації у тварин.

15. Шляхи підвищення молочної продуктивності.