1. Історичний аспект розвитку виконавчоЇ влади та подІлу владДля пізнання сутності того або іншого юридичного явища, яким є та- кож виконавча влада, на думку авторів лекції, необхідно підійти до історії їх створення, загальних передумов, які стали підставами їх існування в іс- торичні часи, дослідити їх генезис у порівнянні, що ми і зробимо під час висвітлення цього питання. Історія розробки теорії розподілу влад як доктрини пов’язана з тією історичною ситуацією, коли йшла боротьба за владу різних соціальних спільнот у різних державах у різні часи. На виникнення цієї концепції, як вказують А.А. Корж та О.В. Негодченко у навчальному посібнику «Теория разделения властей в истории развития конституционализма», істотно вплинула розроблена в античні часи теорія змішаного правління, яка була сформульована у IV ст. до н.е. Ця теорія ще була далекою від теорії розпо- ділу влад. Про виконавчу владу в її сучасному розумінні в ті часи і не йшло- ся, а поняття «влада» взагалі мало розпливчасті риси. На той час грецькі поліси знаходилися у стані боротьби олігархії і де- мократії, яка мала загальногрецький характер. Кожна держава являла со- бою окремі ворогуючі сторони: бідну більшість та багату меншість. У цих умовах і виникла ідея компромісу між ворогуючими сторонами — створен- ня змішаного правління, державного устрою, який задовольняв би інтер- еси і тих й інших. Важливим елементом життя деяких грецьких держав (Спарта, Крит) стала подвійна царська влада, рада старійшин і народні збо- ри. У Спарті одночасно правили дві царські династії. У воєнний час вони виконували функції воєначальників, у мирний — займалися судовими та релігійними справами. Обидва царі входили до складу ради старійшин. Народні збори, які охоплювали усіх повноправних громадян, відігравали у цій системі другорядну роль, вони затверджували рішення, прийняті царя- ми і старійшинами. У цій системі існували спеціальні наглядові органи — ефори, які складали особливу колегію з п’яти осіб і яких щорічно переоби- рали на народних зборах. У їх руках знаходилася необмежена влада. Були випадки, коли ефори без згоди народних зборів та ради старійшин усували від влади царів. Як можна побачити в ті історичні часи ще не було держав- ної влади та її органів у її сучасному розумінні, але деякі проблеми взаємо- дії елементів управління державою та компроміси між ними вже існували. Царська влада уособлювала собою монархію, якій разом з тим належало виконання законів, рада старійшин — олігархію, демократичні начала мали свій прояв у владі ефорів, тому що останні обиралися з народу. Сучасна проблема розподілу влад почала формуватись у концепцію у ХVІІ-ХVІІІ ст. нашої ери і пов’язана вона з прізвищами таких філософів як Д.Локк, Ш.Монтеск’є. Перший з них державний устрій вбачав в наявності трьох влад: законодавчої (парламент), виконавчої (суди та армія) і «феде- ративної» [16, с.21], тобто тієї влади, яка здійснює відносини між держа- вами (король, міністри). Головною, на думку філософа, з цих властей по- винна бути законодавча. Монтеск’є бачить розподіл влад як поділ їх на законодавчу (призначен- ня якої сформулювати право у вигляді законів, обов’язкових для усіх гро- мадян), яка належить народу або його представникам; виконавчу, що на- лежить монарху і до якої можуть входити міністри та інші посадові особи, підпорядковані королю; судову, яка повинна карати злочинців і вирішувати спори між приватними особами. У консервативній варіації теорії розподілу влад, яку розробив Б.Констант на початку XIX ст., в основу була поставлена не різниця функ- цій цих влад, а різниця суб’єктів владарювання. Виділялися: — влада короля; — виконавча влада, яку здійснювали міністри; — влада палати перів; — влада виборної палати; — судова влада. Найбільш важливою частиною цієї теорії є розділення виконавчої і ко- ролівської влади. Влада виконавча є «активною», а влада королівська — «нейтральною». Завдання королівської влади — недопущення зловживань з боку інших влад. Згідно з цією теорією король стримує: — виконавчу владу зміщенням з посад міністрів; — спадкову владу, яка належить перам, — призначенням нових перів; — владу виборної палати правом її розпуску; — судову владу правом помилування. Це вчення знайшло своє правове закріплення в Конституціях Бразилії та Португалії. Німецький філософ Гегель у своїй книзі «Філософія права» виділяв три влади: — владу визначати загальне — законодавча влада; — урядову владу; — владу, яка являє собою суб’єктивність держави, — це влада короля. Судову владу Гегель зараховує не до державних органів, а до інститу- тів громадянського суспільства. Кант визначав, що розподіл трьох функцій влади має у своїй основі за- кони мислення, а конкретно складається з трьох силогізмів: — велика посилка — законодавча влада, яка створює загальне правило; — мала посилка — виконавча влада, яка підводить окремі випадки під загальне правило; — висновок — судова влада, яка робить висновок з підведення окремо- го випадку під загальне правило. Як правило, конституції держав визначають три влади, однак у дея- ких вона виявляється у модифікованому вигляді. Так, в окремих державах Латинської Америки додатково названа четверта влада — виборча. Вона на- лежить виборцям (громадянам, які досягли встановленого віку). У проектах конституцій цих держав визначається п’ята влада — контрольна, яка пови- нна належати Генеральному контролеру і підпорядкованому йому апарату. Ураховуючи те, що Україна з набуттям незалежності успадкувала не- розвинену систему розподілу повноважень, яка не має нічого спільного з радянською партійною адміністративно-командною системою, можна за- значити, що ця проблема ще протягом багатьох років буде актуальною для нашої держави. |