Адміністративне право. Загальна частина - Навчальний посібник (Алфьоров С. М., Ващенко С. В., Долгополова М. М., Купін А. П.)

1. Історичний аспект розвитку виконавчоЇ влади та подІлу влад

Для пізнання сутності того або іншого юридичного явища, яким є та- кож виконавча влада, на думку авторів лекції, необхідно підійти до історії їх створення, загальних передумов, які стали підставами їх існування в іс- торичні часи, дослідити їх генезис у порівнянні, що ми і зробимо під час висвітлення цього питання.

Історія розробки теорії розподілу влад як доктрини пов’язана з тією історичною ситуацією, коли йшла боротьба за владу різних соціальних спільнот у різних державах у різні часи. На виникнення цієї концепції, як вказують А.А. Корж та О.В. Негодченко у навчальному посібнику «Теория разделения властей в истории развития конституционализма», істотно вплинула розроблена в античні часи теорія змішаного правління, яка була сформульована у IV ст. до н.е. Ця теорія ще була далекою від теорії розпо- ділу влад. Про виконавчу владу в її сучасному розумінні в ті часи і не йшло- ся, а поняття «влада» взагалі мало розпливчасті риси.

На той час грецькі поліси знаходилися у стані боротьби олігархії і де- мократії, яка мала загальногрецький характер. Кожна держава являла со- бою окремі ворогуючі сторони: бідну більшість та багату меншість. У цих умовах і виникла ідея компромісу між ворогуючими сторонами — створен- ня змішаного правління, державного устрою, який задовольняв би інтер- еси і тих й інших. Важливим елементом життя деяких грецьких держав (Спарта, Крит) стала подвійна царська влада, рада старійшин і народні збо- ри. У Спарті одночасно правили дві царські династії. У воєнний час вони виконували функції воєначальників, у мирний — займалися судовими та релігійними справами. Обидва царі входили до складу ради старійшин. Народні збори, які охоплювали усіх повноправних громадян, відігравали у цій системі другорядну роль, вони затверджували рішення, прийняті царя- ми і старійшинами. У цій системі існували спеціальні наглядові органи — ефори, які складали особливу колегію з п’яти осіб і яких щорічно переоби- рали на народних зборах. У їх руках знаходилася необмежена влада. Були випадки, коли ефори без згоди народних зборів та ради старійшин усували

від влади царів. Як можна побачити в ті історичні часи ще не було держав- ної влади та її органів у її сучасному розумінні, але деякі проблеми взаємо- дії елементів управління державою та компроміси між ними вже існували. Царська влада уособлювала собою монархію, якій разом з тим належало виконання законів, рада старійшин — олігархію, демократичні начала мали свій прояв у владі ефорів, тому що останні обиралися з народу.

Сучасна проблема розподілу влад почала формуватись у концепцію у ХVІІ-ХVІІІ ст. нашої ери і пов’язана вона з прізвищами таких філософів як Д.Локк, Ш.Монтеск’є. Перший з них державний устрій вбачав в наявності трьох влад: законодавчої (парламент), виконавчої (суди та армія) і «феде- ративної» [16, с.21], тобто тієї влади, яка здійснює відносини між держа- вами (король, міністри). Головною, на думку філософа, з цих властей по- винна бути законодавча.

Монтеск’є бачить розподіл влад як поділ їх на законодавчу (призначен- ня якої сформулювати право у вигляді законів, обов’язкових для усіх гро- мадян), яка належить народу або його представникам; виконавчу, що на- лежить монарху і до якої можуть входити міністри та інші посадові особи, підпорядковані королю; судову, яка повинна карати злочинців і вирішувати спори між приватними особами.

У консервативній варіації теорії розподілу влад, яку розробив Б.Констант на початку XIX ст., в основу була поставлена не різниця функ- цій цих влад, а різниця суб’єктів владарювання. Виділялися:

— влада короля;

— виконавча влада, яку здійснювали міністри;

— влада палати перів;

— влада виборної палати;

— судова влада.

Найбільш важливою частиною цієї теорії є розділення виконавчої і ко-

ролівської влади. Влада виконавча є «активною», а влада королівська —

«нейтральною». Завдання королівської влади — недопущення зловживань з боку інших влад.

Згідно з цією теорією король стримує:

— виконавчу владу зміщенням з посад міністрів;

— спадкову владу, яка належить перам, — призначенням нових перів;

— владу виборної палати правом її розпуску;

— судову владу правом помилування.

Це вчення знайшло своє правове закріплення в Конституціях Бразилії та Португалії.

Німецький філософ Гегель у своїй книзі «Філософія права» виділяв три влади:

— владу визначати загальне — законодавча влада;

— урядову владу;

— владу,  яка  являє  собою  суб’єктивність  держави,  —  це  влада короля.

Судову владу Гегель зараховує не до державних органів, а до інститу-

тів громадянського суспільства.

Кант визначав, що розподіл трьох функцій влади має у своїй основі за-

кони мислення, а конкретно складається з трьох силогізмів:

— велика  посилка  —  законодавча  влада,  яка  створює  загальне правило;

— мала посилка — виконавча влада, яка підводить окремі випадки під загальне правило;

— висновок — судова влада, яка робить висновок з підведення окремо-

го випадку під загальне правило.

Як правило, конституції держав визначають три влади, однак у дея- ких вона виявляється у модифікованому вигляді. Так, в окремих державах Латинської Америки додатково названа четверта влада — виборча. Вона на- лежить виборцям (громадянам, які досягли встановленого віку). У проектах конституцій цих держав визначається п’ята влада — контрольна, яка пови- нна належати Генеральному контролеру і підпорядкованому йому апарату.

Ураховуючи те, що Україна з набуттям незалежності успадкувала не- розвинену систему розподілу повноважень, яка не має нічого спільного з радянською партійною адміністративно-командною системою, можна за- значити, що ця проблема ще протягом багатьох років буде актуальною для нашої держави.