Формування ринкової економіки - Збірник наукових праць

СоцІально-полІтичнІ заходи в подоланнІ кризових проблем в украЇнІ

Соціальна політика, як відомо, спрямовує вектор своєї діяльності в соціальну сферу та втілюється в практику через соціальні програми, страхові механізми і інститути, та благодійно-гуманітарні заходи. І в той же час вона є складовою внутрішньої політики держави, і відіграє в ній ключову роль. Саме завдячуючи державі і виникають та існують і діють також і інші соціально-політичні суб’єкти, як-то, — добровільні об’єднання, громадські, благодійні організації, особистість. Для держави, Конституція якої [1, с. 3, ст. 1.] визначає Україну як соціальну державу, дуже важливим є саме соціальна спрямованість всіх заходів які б сприяли забезпеченню послідовного підвищення рівня життя, посиленню соціального захисту громадян шляхом реалізації різноманітних соціальних програм та заходів, зниженню соціальної нерівності та сприянню соціальній згуртованості.

Особлива роль держави в реалізації соціально-політичних заходів проявляється в період сучасної кризи, тривалість якої прогнозують експерти буде продовжуватись від одного до трьох років. Ця криза має глобальний характер і стосуються не окремих країн та категорій людей, а всіх без винятку жителів планети. Тому, в найближчому періоді в Україні слід очікувати посилення впливу світових кризових процесів, а це вимагає розробки та реалізації відповідної соціально-економічної політики щодо запобігання і пом’якшення впливу кризи.

У цих умовах варто згадати слова колишнього Канцлера ФРН Віллі Брандта, який сказав, що суспільство може більш-менш повно задовольнити домагання всіх громадян на пристойне життя лише тоді, коли воно покладає обов’язок піклуватися про це на державу, краще сказати, на соціальну державу [2, с. 120].

Незважаючи на «державно-управлінську карусель»[7], передостаннім 16-м Урядом (треба сподіватись, що й 17-й Уряд буде в цьому послідовним і дієвішим) разом з іншими інститутами державної влади та представниками національного бізнесу розроблено і запроваджено відповідні заходи, що власне збігаються з основними напрямами боротьби з кризовими явищами проголошеними на вашингтонському фінансовому саміті лідерами «групи 20», які полягають в стабілізації фінансової системи, підтримці монетарної політики, що відповідає внутрішнім умовам, стимулюванні внутрішнього попиту, забезпеченні фіскальної стабільності, забезпеченні підтримки власного виробника [3, с. 12].

Перші кроки в Указах нового Президента України також спрямовані на впровадження системних економічних реформ з метою виходу із фінансової та економічної кризи задля забезпечення сталого економічного розвитку України як передумови зростання добробуту її населення. Останнє, як зазначено в Указі «Про утворення Комітету з економічних реформ», потребує опрацювання кращого світового досвіду та урахування соціально-економічної ситуації і розробки на цій основі загальнодержавної стратегії економічних реформ, реалізація яких сприятиме посиленню соціального захисту населення [4, с. 2.].

Проте найгострішою проблемою кризового сьогодення є поглиблення бідності населення. І тому своєчасним є Указ Президента України «Про невідкладні заходи з подолання бідності» [5, с. 2], в якому особлива увага приділяється встановленню об’єктивного прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, запровадженню нових механізмів відновлення виробництва, стимулюванню економічного зростання та соціального прогресу, і зокрема, забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом-створення життєздатних підприємств, створення умов для гідної праці, в тому числі забезпеченню поваги та дотримання прав людини у сфері праці, продуктивної, вільно обраної зайнятості та соціального захисту, а також розвитку та активізації соціального діалогу на всіх рівнях.

Звичайно зазначені заходи і будуть сприяти посиленню соціального захисту і підтримки населення України в складних кризових умовах.

Але до цього слід зазначити, що кризові проблеми доповнюються існуючими суперечностями в недосконалості побудови соціальної політики в Україні. До їх числа відносяться невизначеність моделі соціальної політики держави; відсутність системного підходу до формування державних соціальних гарантій; низька ефективність соціальних програм; руйнування соціальної інфраструктури; надмірне соціальне розшарування та поляризація доходів; нераціональний розвиток системи соціальних послуг населенню; руйнація трудового потенціалу та негативна трудова міграція.

Хоча забезпечення соціальної захищеності населення постійно визначається як один із пріоритетів урядової політики, на практиці соціальна політика не є системною, а представлена сурогатом рішень певних соціальних проблем і фактично вичерпується збільшенням номінальних обсягів різноманітної допомоги та виплат.

У нинішній же кризовій ситуації в економіці України соціальна політика має ставити перед собою настільки ж безперечні, але набагато скромніші, ніж у звичайних умовах, чи як у розвинутих державах цілі: забезпечення ефективної зайнятості, своєчасна виплата заробітної плати, пенсій і допомог; поступове подолання розриву між низькими зарплатами і пенсіями і прожитковим мінімумом; наближення до реальнішої оцінки прожиткового мінімуму; «виживання» соціальних установ.

Проте у сучасній і кризовій політичній, і економічній ситуації є недоречним висувати вимоги щодо прискореного рішення всього кола соціальних проблем.

Актуальними задачами кризового періоду соціальної і тісно пов’язаної з нею економічної політики, на наш погляд, є: 1) створення в тій мірі, у якій залежить від соціальної сфери на макро- і мікрорівнях, умов для досить ефективної праці, що дозволяють працездатному населенню одержувати соціально прийнятний трудовий дохід; 2) запобігання подальшому зубожінню і маргіналізації частини населення шляхом концентрації коштів соціальної допомоги на задоволення нагальних потреб найуразливіших соціальних прошарків; 3) збереження в дієздатному стані і поступове зміцнення мережі установ охорони здоров’я й освіти.

Адже, соціальні процеси є невід’ємними від економічних тому, що все економічне одночасно є соціальним. Говорячи про економічні заходи антикризового характеру, сьогодні доречно враховувати і такі три аспекти посилення їх соціальної спрямованості: 1) створення діючих соціальних механізмів стимулювання працівника і розвитку його трудового потенціалу; 2) забезпечення певного перерозподілу доходів населення на користь тих прошарків, низький рівень матеріальної забезпеченості яких не може бути підвищений на основі їхньої трудової діяльності; 3) дотримання диференціації у наданні соціальних благ і послуг залежно від ступеня потреби в них.

Виходячи поволі з кризи слід пам’ятати, що вона (криза) — це не глухий кут, а це можливість для очищення економічного організму. Це не тільки реальна можливість, а й необхідність кардинальних реформ, здатних забезпечити прискорений кількісний та якісний розвиток соціально-економічних процесів у майбутньому, що в підсумку створить умови для реалізації прагнення українського суспільства до побудови соціальної держави, яка має на меті впровадження європейських стандартів життя.

Література

Конституція України. Закон України «Про Державний гімн України». — К.: Видавничий дім «Скіф», 2006. — 48 с.

Вилли Брандт. Демократический социализм. Статьи и речи. — М: Изд. «Республика». 1992. — 345 с.

Богдан Данилишин. Економіка України: життя після кризи? — Дзеркало тижня. — № 1 (729). — 17—23 січня 2009.

Указ Президента України «Про утворення Комітету з економічних реформ» від 26 лютого 2010 року № 273/2010. — Урядовий кур’єр, 05.03. 2010 р. — С. 2.

Указ Президента України «Про невідкладні заходи з подолання бідності» від 26 лютого 2010 року № 274/2010. — Урядовий кур’єр, 05.03. 2010 р. — С. 2.

https://www.dt.ua/1000/1550/64350/

 

УДК338

П. С. Єщенко