3.1. процес вступу до світової організації торгівлі

3.1.1. Членство в СОТ

У заключному етапі Уругвайського раунду брали участь 125 сторін, причому багато з них стало Договірними Сторонами ГАТТ за період з 1986 року, тобто від початку Раунду. Згідно з Декларацією Міністрів, прийнятою в Пунта-дель-Есте, Уругвай, 20 вересня 1986 року, в Уругвайському раунді могли брати участь країни, які фактично приєдналися до ГАТТ ще до початку Уругвайського раунду переговорів чи розпочали процедуру приєднання до 30 квітня 1987 року. Ці Договірні Сторони ГАТТ після набуття чинності Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі стали членами цієї організації (Додаток 1).

Іншим країнам, які почали переговори про приєднання до ГАТТ дещо пізніше — в кінці 80-х — на початку 90-х років — також було дозволено брати участь у роботі Уругвайського раунду відповідно до рішення Комітету з питань торговельних переговорів, яке було ухвалено в липні 1993 року. Проте ці та наступні претенденти приєднувалися вже безпосередньо до СОТ. Запити про приєднання до ГАТТ 1947 було змінено на заявку про вступ до СОТ і, згідно з рішенням Генеральної Ради від 31 січня 1995 року, Робочі групи щодо приєднання до ГАТТ було перетворено на Робочі групи щодо вступу до СОТ [31, c. 9].

Причин прагнення набуття членства в СОТ багато, і основними серед них є: поліпшення та забезпечення гарантованого доступу до основних експортних ринків; використання недискримінаційного торгового режиму та механізму для врегулювання торгових спорів СОТ; створення передбачуваного, прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій. Тому з моменту набуття чинності Марракеської угоди 1 січня 1995 року понад 40 країн та окремих митних територій подали заявки про приєднання до цієї глобальної міжнародної організації.

Станом на 1.11.2002 р. 16 заявників (країн чи окремих митних територій) завершили процедури приєднання і стали повноправними Членами СОТ, а саме: Албанія, Болгарія, Грузія, Еквадор, Естонія, Йорданія, Китай, Китайський Тайпей, Киргизстан, Латвія, Литва, Молдова, Монголія, Оман, Панама, Хорватія (Додаток 2). Крім того, на засіданні Генеральної ради 15 жовтня 2002 року ухвалено пакет документів про вступ до СОТ колишньої Югославської Республіки Македонії. Ця країна стане членом СОТ через 30 днів після ратифікації Протоколу про вступ. Завершено також переговори з Вануату, останнє засідання робочої групи якої відбулося 29 жовтня 2001 року, а також переговори з Вірменією.

Ще 25 претендентів — Азербайджан, Алжир, Андорра, Багами, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Бутан, В’єтнам, Ємен, Кабо-Верде, Казахстан, Камбоджа, Лаос, Ліван, Непал, Російська Федерація, Самоа, Саудівська Аравія, Сейшельські острови, Судан, Таджикистан, Тонга, Узбекистан, Україна, Югославія — перебувають на різних етапах приєднання до багатосторонньої торговельної системи СОТ (Додаток 3). 2001 року заявки про намір приєднання подали також Сирія та Лівія (робочі групи для яких ще не створено).

Найкоротший процес вступу (Киргизстан) тривав 34 місяці, чи майже три роки. До прийняття Китаю в Члени СОТ наприкінці 2001 року найдовший процес приєднання стосувався Болгарії — 123 місяці, чи приблизно десять років. На сьогодні цей рекорд подолано Китаєм, який вів переговори щодо вступу до системи ГАТТ/СОТ протягом п’ятнадцяти років (якщо не враховувати період 1947—1949 років, коли Китай формально був членом ГАТТ і вийшов з цієї угоди після перемоги комуністичного режиму).

3.1.2. Процедура набуття членства в СОТ

Вступ до СОТ кожна країна здійснює на власних умовах, які визначаються в результаті переговорів між нею та Членами СОТ. Цей процес регулюється Статтею XII (Приєднання) Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі, згідно з якою:

«1. Будь-яка держава чи окрема митна територія, яка має повну автономію у своїх зовнішніх торговельних відносинах та вирішенні інших питань, передбачених цією Угодою та багатосторонніми торговельними угодами, можуть приєднатися до цієї Угоди на умовах, що підлягають погодженню між ними та СОТ. Таке приєднання поширюється на цю Угоду та на багатосторонні торговельні угоди, додані до неї.

2. Рішення про приєднання приймаються Конференцією Міністрів. Конференція Міністрів схвалює домовленість про умови приєднання більшістю — дві треті голосів Членів СОТ.

3. Приєднання до багатосторонніх торговельних угод з обмеженою кількістю учасників регулюється положеннями відповідної угоди» [1, c.12].

У статті XII не міститься регламенту процедури набуття членства. Таку процедуру фактично було вироблено на основі досвіду вступу нових Членів і вона включає такі основні етапи:

подання країною чи окремою митною територією заявки про вступ до СОТ;

створення органами СОТ Робочої групи;

підготовка та подання країною чи окремою митною територією (надалі — заявником) меморандуму про зовнішньоторговельний режим країни;

надання заявником відповідей на запитання Членів СОТ щодо меморандуму;

підготовка заявником проектів розкладів поступок стосовно товарів і послуг — основи для переговорів про доступ на ринки товарів та послуг з членами Робочої групи;

проведення переговорів щодо умов вступу (зобов’язання заявника з правил торгівлі, доступу на ринки товарів та послуг);

підготовка та узгодження звіту Робочої групи;

схвалення звіту Генеральною Радою;

ухвалення заявником Протоколу про вступ (схема на рис. 1).

3.1.2.1. Подання заявки на вступ до СОТ та створення Робочої групи

Як перший крок держава чи незалежна митна територія подає заявку на ім’я Генерального директора СОТ з висловленням наміру вступити до СОТ відповідно до положень Статті XII Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі. Заявка поширюється серед усіх Членів СОТ, а країні надається статус спостерігача.

Статус спостерігача у Генеральній Раді надається спочатку на п’ятирічний період. При цьому представники країни-спостерігача можуть бути присутніми на Конференціях Міністрів, засіданнях Робочих комісій, груп, допоміжних органів Генеральної Ради за винятком засідань Комітету з питань бюджету, фінансування та управління. Спостерігач також повинен робити фінансові внески відповідно до Статті VII:2 Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі [1, с. 8].

Заявки на вступ розглядаються Генеральною Радою, яка вирішує питання щодо створення Робочої групи з питань розгляду заявки про вступ країни до СОТ. На цьому етапі обговорення в Генеральній Раді мають загальний характер, і зазвичай Генеральна Рада приймає рішення про створення відповідної Робочої групи.

Метою діяльності Робочої групи є «вивчення заявки про вступ до СОТ згідно зі Статтею XII і представлення Генеральній Раді або Конференції міністрів рекомендацій, які можуть включати Протокол про вступ» [31, с. 16].

Членом Робочої групи може стати будь-яка країна-член чи спостерігач при СОТ. Це гарантує прозорість багатосторонньої частини процесу приєднання. Кількісний склад Робочих груп суттєво коливається. Середня їх чисельність — 40 країн—Членів. Так, у 2000 році Робоча група Китаю налічувала 74 члени, а Сейшельських островів — 23 [31, c.16].

3.1.2.2. Огляд торгового режиму країни

Робоча група спочатку здійснює огляд торгового режиму країни на основі підготовленого та наданого нею меморандуму про зовнішньоторговельний режим. Оскільки Члени СОТ прагнуть зрозуміти економічну та торговельну систему претендента на вступ до СОТ (заявника), щоб переконатись у її відповідності вимогам і принципам організації, він повинен зібрати та представити значний обсяг інформації, в тому числі інформацію щодо розвитку економічної та правової системи, стану приватизації, цінової й фінансової політики, валютної та банківської політики, торговельних договорів, митно-тарифної політики, статистичні дані тощо. В додатку 4 представлено формат меморандуму, який містить 7 стандартних розділів:

І. Вступна частина

II. Економічна політика

III. Основа прийняття та впровадження заходів (Урядова політика)

IV. Режим торгівлі товарами

V. Режим стосовно торговельних аспектів прав інтелектуальної власності

VI. Режим торгівлі послугами

VIІ. Торгово-економічні відносини з третіми країнами.

З огляду на комплексність структури меморандуму його підготовка урядом країни-претендента є складним процесом, який може тривати кілька років. Після розповсюдження меморандуму, члени Робочої групи можуть поставити уряду письмові запитання. Відповіді уряду в письмову вигляді передаються до Секретаріату, який збирає та розподіляє їх за темами, відповідно до розділів меморандуму. Зазвичай проводиться декілька раундів «запитань-відповідей»: обов’язково до першого засідання Робочої групи і пізніше — між засіданнями Робочої групи.

Закони та нормативні акти, які стосуються приєднання, мають надаватися членам Робочої групи одночасно з меморандумом, щоб вони могли перевірити їх на відповідність вимогам СОТ. Проте на практиці чимало законів та нормативних актів передається до СОТ вже після того, як було розповсюджено меморандум, оскільки більшість країн-претендентів перебуває або в перехідному періоді, або в процесі ринкових реформ, які вимагають значних змін у їхньому законодавстві.

3.1.2.3. Переговори про умови вступу: багатосторонні переговори щодо правил торгівлі

Передусім переговори про умови вступу стосуються «комерційно важливих» поступок, які країна, що приєднується, готова надати Членам СОТ щодо доступу на ринки товарів та послуг і зобов’язань по Угодах та інших домовленостях Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів. Ці поступки фактично є «платою» претендента за вступ до СОТ. У свою чергу, країна, що приєднується, отримує права, які вже мають усі Члени багатосторонньої торгової системи СОТ. Переговори про умови вступу поділяються на:

багатосторонні переговори про правила торгівлі;

двосторонні переговори про доступ на ринки товарів і послуг [31, c. 20].

Багатосторонні переговори щодо правил торгівлі починаються з обговорення меморандуму, в тому числі питань Членів СОТ та відповідей заявника. Основною метою таких обговорень є визначення відповідності торгового режиму заявника багатостороннім правилам. Заходи країни-заявника, що не відповідають вимогам СОТ, мають бути усунені (гармонізовані з загальноприйнятими правилами через прийняття відповідних законодавчих і нормативних актів та їх упровадження) або мають бути узгоджені спеціальні положення щодо них (наприклад, термін приведення у відповідність).

Обговорення проходять на засіданнях Робочої групи. З метою забезпечення прозорості цієї стадії процесу приєднання після засідань Робочої групи країна зазвичай робить запит до Секретаріату СОТ щодо підсумку розглянутих питань (вже вирішених та тих, що потребують доопрацювання), який поступово перетворюється на звіт Робочої групи. Зміст розділів звіту відповідає формату Меморандуму про зовнішньоторговельний режим (Додаток 4). Він також включає проект рішення Робочої групи, проект Протоколу про приєднання та інші додатки (табл. 1).

Таблиця 1

Формат (проформа) звіту Робочої групи

Результати обговорень на засіданнях Робочої групи оформлюються в параграфи звіту Робочої групи. В кінцевому звіті Робочої групи зазвичай містяться сотні параграфів. Так, у звіті Робочої групи про приєднання Китаю таких параграфів було 343, а Грузії — 181 [32, с. 72; 35, с. 36], частина яких — це специфічні зобов’язання країни щодо правил торгівлі.

Звіт Робочої групи може містити різні види специфічних зобов’язань стосовно правил торгівлі:

констатацію факту (тобто радше заява, ніж зобов’язання);

зобов’язання дотримуватись чинних правил СОТ, іноді з уточненнями, що в національні заходи має буде внесено зміни з метою приведення їх у відповідність положенням СОТ, та конкретизацією положень СОТ стосовно питання, що розглядається;

зобов’язання не застосовувати регрес щодо специфічних положень СОТ;

специфічні перехідні періоди, що можуть застосовуватися;

дозвіл на тимчасове відхилення від правил СОТ та зобов’язань у розкладах;

обов’язок дотримуватися правил, що створені параграфами зобов’язань і не містяться в багатосторонніх угодах СОТ (наприклад, щодо приватизації та приєднання до багатосторонніх торгових угод) [31, с. 22].

Наприклад, протокол Еквадору — першої з країн, що приєдналася до СОТ після 1995 року, включає 21 специфічне зобов’язання (21 параграф). Цей показник в інших країн становить: Монголія — 17; Латвія — 22; Естонія та Панама — по 24; Болгарія та Оман — по 26; Хорватія — 27; Албанія, Грузія, Йорданія, Киргизстан — по 29; а Китай — близько 120 параграфів зобов’язань. У додатку 5 наведені приклади специфічних зобов’язань щодо торговельних правил у звітах Робочих груп.

Дуже важливим питанням, особливо для країн з перехідними економіками, є так звані перехідні періоди, тобто час, який країна може отримати для того, щоб привести торгові заходи у відповідність із положеннями угод СОТ. Перехідні періоди, які надавалися «традиційним» членам ГАТТ по завершенню Уругвайського раунду стосовно імплементації положень ТРІПС, Угоди про текстиль та одяг, інших домовленостей та угод СОТ, не поширюються автоматично на країни, які приєднувалися та приєднуються до СОТ після її створення, незалежно від рівня економічного розвитку цих країн. Кожний заявник, який прагне отримати перехідний період щодо певного правила чи положення угод СОТ, має надати відповідні обґрунтування його необхідності. Слід зауважити, що нині перехідні періоди рідко надаються в обмежених сферах та на короткий термін після подання детального плану з точною датою приведення існуючих заходів у відповідність до вимог СОТ (через прийняття необхідного законодавства, підготовку відповідального за імплементацію персоналу тощо).

3.1.2.4. Переговори щодо умов вступу: двосторонні переговори про доступ на ринки товарів

Двосторонні переговори про доступ на ринки товарів починаються з того, що зацікавлені Члени подають свої вимоги, а заявник готує свої початкові пропозиції. Виходячи з цих початкових документів проводяться двосторонні переговори.

По завершенні двосторонніх переговорів розклади поступок стають невід’ємною частиною Протоколу про приєднання (Додатки 7—12) та невід’ємною частиною Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (Стаття ІІ.7 ГАТТ 1947) [2, с. 441].

Розклади поступок складаються з чотирьох частин:

Частина 1 — «зв’язування» поступок у режимі найбільшого сприяння (РНС), тобто максимальні імпортні тарифи, які можуть застосовуватися до товарів Членів СОТ (згідно зі Статтею ІІ.1(b) ГАТТ 1947) [2, c. 439]. Ця частина, в свою чергу, поділяється на 3 розділи:

Розділ ІА — тарифи на сільськогосподарську продукцію;

Розділ ІВ — тарифні квоти на сільськогосподарську продукцію;

Розділ ІІ — тарифи на інші товари.

Частина 2 — преференційні тарифні поступки (відповідно до Статті ІI.1(c) ГАТТ 1947) [2, c. 440];

Частина 3 — нетарифні поступки (згідно з п. 6. Марракеського протоколу до ГАТТ 1994) [19, c.38];

Частина 4 — зобов’язання, які обмежують субсидіювання сільськогосподарської продукції (згідно з Угодою про сільське господарство) [4, c. 37].

Головною перевагою зв’язування тарифних ставок у рамках СОТ є те, що кожній країні—Члену забезпечується гарантований доступ на ринки інших країн—Членів, оскільки кожен Член не може збільшити тарифні ставки вище за зв’язані ставки, зазначені в його розкладі поступок.

Розклади поступок побудовані на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), яка складається з 21 розділу та 97 частин. Перші 24 частини ГС — сільськогосподарська продукція, частини 25—97 ГС — промислова продукція. Слід зауважити, що риба та рибопродукти не включаються згідно з правилами СОТ до сільськогосподарської продукції і належать до категорії «інші товари» (товарна група 03 та товарні позиції 0509, 1504, 1603—05 та 2301). Кожен тарифний розклад (Частина І) містить таку інформацію (табл. 2, Додатки 8 та 10):

номер товарної позиції за ГС;

опис товару;

ставка мита (максимальна, зв’язана);

період імплементації ;

першочергові переговорні права (ППР);

інші мита та збори (нині зазвичай дорівнюють нулю);

спеціальні захисні заходи (які можуть вживатися стосовно сільськогосподарської продукції).

Таблиця 2

Формат розкладу (Частина І: Тарифи за РНС) [33, с. 2]

Введення в угоди СОТ поняття «першочергові переговорні права» має свої причини. Справа в тому, що в рамках СОТ результати переговорів між двома членами завдяки дії РНС поширюються на всіх Членів, і це створює певні проблеми. Насамперед досить вигідно стає просто очікувати результатів переговорів інших Членів і не проводити їх самому. Тоді країна може виграти за рахунок отримання поступок від інших Членів, нічого не запропонувавши натомість.

Для того, щоб подолати цю проблему, було введено два нові поняття: «першочергові переговорні права» та «головні постачальники». Їх основна ідея полягає в тому, що поступка надається країною А головному постачальнику В певного імпортного товару лише в обмін на поступку країни В країні А, за яким вже вона є головним постачальником.

Першочергові переговорні права, як правило, надаються в результаті двосторонніх переговорів країнам, які зазначили це в своєму запиті щодо тарифних поступок. Це — важлива поступка, оскільки Член СОТ, який бажає змінити або відкликати поступку відповідно до Статті XXVIII «Зміна розкладів» ГАТТ 1947, повинен провести переговори зі сторонами, які мають першочергові переговорні права (а також з головними постачальниками та сторонами, які є значно зацікавленими у поступках) — компенсувати цю поступку іншою [2, с. 474—476].

Вимоги СОТ щодо тарифного регулювання з часом стають дедалі суворішими. Нині від заявників вимагається зв’язування всього тарифного розкладу за чинними чи близькими до них ставками. Заявник зазвичай повинен буде лібералізувати доступ до свого ринку набагато більше, ніж це було в минулому. Країни з середньою величиною чинного тарифу, що є значно вищою за 10 \%, навряд чи зможуть бути прийняті до СОТ [20, с. 67].

Також від країн, що приєднуються, вимагається приєднання до багатьох секторальних угод та ініціатив, більшість із яких передбачає усунення тарифів (нульові ставки) на певні товарні групи, так звані нульові угоди (zero-for-zero agreements). Нульові угоди поширюються на папір, сільськогосподарську техніку, меблі, будівельну техніку, наукове та медичне обладнання, цивільну авіатехніку, дистильовані спирти, пиво, насіння олійних культур, рибу, сталь, іграшки, деревину, фармацевтичні препарати, продукцію інформаційних технологій тощо.

Потрібно зазначити, що переговори по «нульових» ініціативах проходили між окремими учасниками Уругвайського раунду на добровільних засадах. Далеко не всі Члени СОТ приєдналися до цих ініціатив. Водночас країни, що нині вступають до СОТ, змушені погоджуватися з такими вимогами з боку Членів СОТ.

Болгарія, Киргизтан, Латвія, Естонія та Грузія взяли на себе зобов’язання по кожній сільськогосподарській позиції, і проста середня величина цих зв’язаних тарифів становить, відповідно, 34,9 \%; 11,7 \%; 33,6 \%; 17,7 \% та 12,1 \% (табл. 3). Киргизстан, Латвія, Естонія та Грузія прийняли на себе також зобов’язання по кожній промисловій тарифній позиції. Проста середня величина зв’язаних тарифів по промисловій продукції становить, відповідно, 6,7 \%; 9,3 \%; 6,6 \% та 5,8 \%.

Поступки щодо преференційного тарифу (Частина 2 розкладу поступок) та нетарифних заходів (Частина 3) надаються рідко коли. Жоден з 12 урядів (Еквадор, Киргизстан, Латвія, Естонія, Йорданія, Грузія, Хорватія, Албанія, Оман, Монголія, Болгарія та Панама), що вступили до СОТ після її створення, не взяли на себе зобов’язань у частинах 2 та 3 товарного Розкладу.

Зобов’язання Китаю щодо нетарифних зобов’язань представлені в Додатках 10 та 11. Вони включають тарифні квоти на добрива та вовну й зобов’язання щодо скасування ліцензій, квот та тендерних вимог.

Переговори щодо зобов’язань із субсидіювання сільськогосподарських продуктів (Частина 4 Розкладу) тепер відбуваються переважно на багатосторонній основі під головуванням заявника і спрямовані на досягнення домовленостей з таких питань:

зобов’язання, що стосуються внутрішньої підтримки сільського господарства;

зобов’язання щодо експортних субсидій.

Таблиця 3

Тарифні зобов’язання членів, які вступили до СОТ після 1995 року [31, с. 25—26]

Одним з найважчих питань у цій сфері є досягнення згоди щодо базового періоду, який повинен використовуватися протягом переговорів у відповідних розрахунках. Зазвичай використовується ос­танній трирічний період, за який є дані. Лише Болгарії вдалося відстояти інший період з огляду на те, що останній трирічний період на момент проведення переговорів не був репрезентативним внаслідок застосування ембарго ООН до колишньої Республіки Югославії.

Нагадаємо, що Угода про сільське господарство передбачає, що заходи внутрішньої підтримки в «зеленій скриньці» не підлягають скороченню, а заходи «жовтої скриньки», які вживалися в базовому періоді, мають бути знижені та зв’язані, якщо їх рівень є вищим від «мінімального рівня», визначеного Угодою (5 \% від загального сільськогосподарського виробництва країни для розвинутих країн; 10 \% для країн, що розвиваються).

Більшість заходів внутрішньої підтримки урядів, що приєднувалися, підпадають під «зелену скриньку» або вони є нижчими від «мінімального рівня» внаслідок політичного рішення чи за браком фінансових ресурсів.

Що ж до експортних субсидій, то більшість нових Членів СОТ була «змушена» прийняти нульові зобов’язання по експортних субсидіях на відміну від «традиційних» Членів СОТ.

3.1.2.5. Переговори щодо умов вступу: двосторонні переговори про доступ на ринки послуг

Двосторонні переговори про доступ на ринки послуг починаються з того, що зацікавлені Члени СОТ подають свої вимоги, а заявник готує свій проект Розкладу поступок (графіка зобов’язань у секторі послуг). Виходячи з цього проекту проводяться двосторонні переговори.

По завершенні двосторонніх переговорів (та процедури приєднання в цілому) графік специфічних зобов’язань у секторі послуг стає невід’ємною частиною Протоколу про приєднання (Додаток 7) та невід’ємною частиною Генеральної угоди з торгівлі послугами.

Для того, щоб урядовці, підприємці та інші зацікавлені особи могли визначити, якою мірою країна лібералізувала будь-який сектор послуг, потрібно звернутися до її графіка. Формати всіх графіків є уніфікованими щодо заголовків та структури (Додаток 13). Зобов’язання поділяються на дві частини: перша містить «горизонтальні» обмеження, які застосовуються до всіх секторів послуг, що зазначені у Розкладі (наприклад, обмеження на купівлю землі нерезидентами); друга — містить зобов’язання у «специфічних секторах», які застосовуються до певного сектора (обмеження на участь іноземного капіталу, тобто комерційну присутність іноземного постачальника послуг, наприклад, у секторі телекомунікацій). За класифікацією, що використовується СОТ, виділяють 12 загальних секторів (155 підсекторів) послуг: ділові; послуги зв’язку; послуги у сфері будівництва та інженерні послуги; дистриб’юторські послуги; послуги у сфері освіти; послуги з охорони навколишнього середовища; фінансові; з охорони здоров’я; туристичні; з організації відпочинку та спорту; транспортні; інші.

Для того, щоб визначити рівень доступу на ринок у певному секторі послуг будь-якої країни, необхідно знайти у Розкладі «горизонтальні обмеження», так само як і обмеження у «специфічних секторах». Якщо певні сектори відсутні в графіку, то це означає, що країна не має зобов’язань щодо доступу на ринок у цьому секторі (табл. 4).

Таблиця 4

Формат графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг [11, с. 57]

Способи постачання:

1) Постачання через кордон 2) Споживання за кордоном 3) Комерційна присутність 4) Присутність фізичних осіб

Зобов’язання для кожного окремого виду послуг визначені згідно з чотирма різними способами постачання послуг:

транскордонна торгівля (транскордонна поставка), коли послуга надається з території однієї країни на територію іншої (наприклад, консультаційні послуги, що надаються за допомогою факсу чи телефону);

споживання за кордоном, коли споживач для отримання послуги здійснює подорож до постачальника послуги в іншу країну (наприклад, туризм, освіта та лікування за кордоном);

комерційна присутність — постачальник через філіал, представництво, дочірню компанію чи іншу структуру надає послуги на території іншої країни, де перебуває споживач (наприклад, послуги в країні філіалу іноземного банку);

присутність фізичних осіб, які здійснюють подорож до країни споживача для надання йому послуг (наприклад, відрядження консультантів, медиків тощо) [3, c. 303—304].

Зобов’язання в графіках бувають трьох видів:

щодо доступу на ринок послуг;

щодо національного режиму;

інші зобов’язання.

Колонка «Доступ на ринок»: якщо Член бере на себе зобов’язання в секторі чи підсекторі, він повинен зазначити для кожного способу поставки ті обмеження, які існують щодо доступу на ринок (якщо вони є). Всього ГАТС має 6 категорій таких обмежень (Стаття XVI «Доступ на ринок»):

обмеження кількості постачальників послуг (наприклад, встановлення річної квоти на створення філій іноземних банків);

обмеження сукупної вартості операцій з послугами або сукупних активів, задіяних в операціях з послугами (наприклад, обмеження активів філій іноземних банків певною часткою в загальнонаціональному обсязі активів усіх банків);

обмеження сукупної кількості операцій з послугами або сукупного обсягу наданих послуг (наприклад, встановлення максимальної тривалості щотижневої трансляції іноземних телевізійних фільмів);

обмеження загальної кількості фізичних осіб, які можуть брати участь у постачанні послуги;

обмеження або вимога щодо конкретного типу юридичної особи чи спільного підприємства, через які можуть надаватися послуги;

обмеження на участь іноземного капіталу [3, с. 316].

Колонка «Національний режим»: країна—Член, яка бажає підтримувати будь-які обмеження в національному режимі — тобто будь-які заходи, які є результатом менш сприятливого режиму для іноземних послуг чи постачальників послуг, — повинна вказати ці обмеження в цій колонці графіка.

Колонка «Додаткові зобов’язання»: записи в цій колонці є необов’язковими, але країна може взяти на себе додаткові зобов’язання в цьому секторі, які стосуються заходів, що не підпадають під «доступ на ринок» чи «національний режим». Такими зобов’язаннями, наприклад, можуть бути технічні стандарти, вимоги до ліцензій, інші національні правила чи певні застереження.

Якщо країна—Член бере зобов’язання в певному секторі, вона повинна визначити всі обмеження, що існують у ньому. Якщо обмеження не зазначені, але реально застосовуються, країна може бути змушена скасувати їх. Тобто, на практиці країна-Член не може встановлювати жорсткіші умови постачання послуг, ніж ті, що зазначені в її графіку.

Якщо у графіку міститься термін «Немає» (None) щодо певного способу поставки, то це означає, що жодних обмежень стосовно доступу на ринок країни за цим способом постачання не існує. Досить часто жодних обмежень не існує щодо транскордонної торгівлі та споживання за кордоном.

Термін «Не зв’язані» (Unbound) означає, що з цього методу постачання у специфічних секторах не існує зобов’язань. Іншими словами, країна залишає за собою право вільно встановити або підтримувати заходи, які є несумісними з зобов’язаннями щодо доступу на ринок або національного режиму для іноземних послуг чи компаній.

У деяких випадках у графіках поряд із словом «немає» може ставитися позначка «зірочка». Це означає, що цей конкретний спосіб постачання не може застосовуватися через технічні причини, тобто це технічно неможливо в даному секторі послуг.

Більшість розкладів не містить обмежень у горизонтальній частині графіка щодо способів постачання 1 та 2 (транскордонне постачання та споживання за кордоном). Однак більшість країн застосовує обмеження щодо способів постачання 3 та 4 (комерційна присутність і присутність фізичних осіб). Така ситуація головним чином складається за рахунок того, що більшість країн має різноманітні обмеження щодо іноземних інвестицій, особливо в політично чутливих галузях, а також імміграційні закони обмеження руху іноземної робочої сили.

Водночас ГАТС (Стаття IІ.2) дозволяє застосування Членами заходів, що не узгоджуються з режимом найбільшого сприяння, про який ішлося раніше. Але такі заходи мають бути внесені до Переліку вилучень з режиму найбільшого сприяння [3, с. 304].

У процесі приєднання, на стадії двосторонніх переговорів про доступ на ринок послуг та формування графіка специфічних зобов’язань та переліку вилучень з нього, заявник має чітко визначити, до якої галузі та яким чином йому необхідно залучити інвестиції, а які галузі слід належним чином захистити, надавши перевагу вітчизняним постачальникам послуг.

3.1.2.6. Узгодження звіту Робочої групи та набуття членства

Результати переговорів містяться в Протоколі про вступ, який відображає умови приєднання (зобов’язання країни перед Членами СОТ), і через посилання в тексті включає:

специфічні параграфи зобов’язань з правил торгівлі;

розклади товарних поступок;

графік специфічних зобов’язань у секторі послуг, у тому числі перелік вилучень з режиму найбільшого сприяння (РНС).

Коли умови приєднання узгоджено, звіт Робочої групи, проект рішення (Додаток 6) та Протокол про вступ (Додаток 7) передаються до Генеральної Ради або на Конференцію Міністрів.

Після прийняття звіту Генеральною Радою чи Конференцією Міністрів і схвалення проекту рішення не менше ніж двома третинами Членів СОТ, країна повинна ухвалити Протокол. Через 30 днів після прийняття Протоколу, вираженого або підписанням, або представленням документа про ратифікацію Протоколу, якщо такого роду угода потребує схвалення парламентом заявника, країна стає повноправним Членом СОТ. Наприклад, рішення про прийняття Китаю та Китайського Тайпею до СОТ було прийнято під час Доської Конференції Міністрів, яка проходила з 9 по 13 листопада 2001 року, а повноправними членами вони стали відповідно 11 грудня 2001 року та 1 січня 2002 року. Китайський парламент ратифікував протокол про вступ Китаю на наступний день після процедури в Досі.

3.1.3. Деякі особливості вступу до СОТ

Перспективи та умови вступу до СОТ кожної країни-претендента залежать від вміння трактувати основні положення угод СОТ, виходячи з національних інтересів, здатності кваліфіковано й адекватно вимогам СОТ висвітлювати національний торговельний режим, вміння вести дво- та багатосторонні переговори, поступаючись менш важливими позиціями і відстоюючи принципові, а також від наявності у уряду виваженої торговельної політики, чітко визначених національних інтересів та загальнонаціональної підтримки цього процесу.

Майже для всіх країн вступ до СОТ є новою точкою відліку на шляху реформування зовнішньоторговельного режиму та економіки країни в цілому. А для країн, які порівняно недавно розпочали перехід від централізованої економіки до ринкової, вкрай складно здійснити всі необхідні реформи, створити ті засади законодавчо-правової бази і сформувати такі адміністративно-виконавчі механізми, які б відповідали жорстким правилам СОТ і були прийнятними для країн-учасниць.

У цілому для отримання членства в СОТ країна повинна виконати низку основних вимог (те саме вимагається й від України), серед яких:

гармонізація національного законодавства з положеннями угод СОТ; забезпечення прозорості законодавства, поширення інформації про нові та чинні правила, процедури, закони, нормативні акти та їх проекти;

зменшення ролі держави в експортно-імпортних операціях і значне розширення прав інших суб’єктів на здійснення торгівлі;

значна лібералізація доступу на національні товарні ринки, суттєве зниження ставок мита на значний перелік продукції (в тому числі приєднання до секторальних угод та ініціатив), скасування дії багатьох нетарифних заходів, навіть на традиційно важливу продукцію;

незастосування експортних субсидій на сільськогосподарську продукцію, обмеження обсягу внутрішньої підтримки сільського господарства (окрім дозволених субсидій у рамках так званої «зеленої скриньки»);

значна лібералізація доступу на національні ринки послуг.

Крім того, нині вимоги, що висуваються до нових Членів, є більш жорсткими, ніж були до традиційних Членів ГАТТ по завершенню Уругвайського раунду. Про це, зокрема, свідчить той факт, що зобов’язання країн, які стали Членами організації після її створення, є вищими, ніж у інших Членів СОТ [18, с. 114].

Зрозуміло, що членство в СОТ має для країни одночасно і позитивні (зменшення тарифних та нетарифних обмежень торгівлі з усіма 144 Членами СОТ, зростання обсягів залучення іноземного капіталу до економіки країни, передбачуваність торгівлі, можливість застосування захисних заходів та розв’язання суперечок у відповідності з угодами СОТ тощо), і негативні наслідки, пов’язані з лібералізацією зовнішньоторговельного режиму країни, появою значної кількості іноземних конкурентів, відсутність можливості підвищення ставок мита, крім випадків надзвичайної ситуації тощо.

Тому вельми важливою є готовність країни після вступу до СОТ використовувати отримані можливості та реалізовувати потенційні переваги, оскільки набуття членства в цій організації є не остаточним кроком, а лише початком складного шляху участі країни в міжнародній торговельній системі, що створює механізми цивілізованого захисту національних економічних інтересів відповідно до міжнародно визнаних правил і норм.