2.1. система сучасних правил світової торгівлі товарами (гатт 1994)

2.1.1. Стан і тенденції світової торгівлі товарами

Міжнародна торгівлі протягом багатьох десятиріч залишається основним і одним з найдинамічніших секторів світової економіки. За оцінками Джефрі Сакса, вона становить на сьогодні 80 \% усіх міжнародних економічних відносин.

Міжнародна торгівля як обмін товарами та послугами є не тільки зовнішньою ознакою існування світового ринку, а й матеріальною основою міжнародних економічних відносин, що забезпечує дедалі значнішу інтеграцію світового господарства. Вона — форма зв’язку між товаровиробниками та споживачами різних країн, який виникає на основі розвитку міжнародного поділу праці. Показники розвитку торгівлі між країнами демонструють їх взаємну економічну залежність. Так, 1998 року 23,7 \% валового глобального продукту в світі було спрямовано в канали міжнародної торгівлі. При цьому темпи зростання світового експорту виявилися більшими за зростання показників валового внутрішнього продукту в середньому по країнах світу.

За період з 1980 по 2001 рр. щорічні обсяги світового експорту зросли більше ніж у 3 рази і сягнули рівня 6155 млрд дол. (табл. 1). При цьому, одначе, слід зазначити, що 2001-й став роком зменшення обсягу світової торгівлі, яке востаннє відбулося 1982 року, а також роком першого з 1991-го зменшення світового обсягу виробництва: світовий ВНП зріс лише на 1 \%, і то завдяки зростанню більш гнучкого сектора — послуг. Порівнюючи обсяги експорту товарів по реґіонах в 2000—2001 рр., слід зазначити, що вони знизилися скрізь крім Центральної та Східної Європи, країн Балтії і країн з перехідною економікою, включаючи колишні республіки СРСР. У більшості випадків це є результатом продовження зміцнення торговельних та інвестиційних зв’язків між Європейським Союзом та цими країнами, а також вдалих економічних реформ.

Таблиця 1

СВІТОВИЙ ЕКСПОРТ ТОВАРІВ ПО РЕҐІОНАХ, 1991—01 (млн дол.) (складено за даними [19, 22])

Аналіз динаміки експорту товарів по реґіонах світу показує, що за останнє десятиріччя (1991—2001 рр.) обсяг світового експорту зріс на 75 \%, причому за темпами зростання експорту реґіони можна поділити на дві групи: ті, в яких збільшення експорту є меншим від середнього показника по світу, та ті, в яких темпи зростання експорту перевищують цей показник.

До першої групи належать Західна Європа та Африка, а до другої — країни Балтії та країни з перехідною економікою, Центральна та Східна Європа, Латинська Америка, Близький Схід, Азія, Північна Америка. При цьому перші два реґіони збільшили обсяги експорту за десятиріччя в 3 рази, а Латинська Америка — в 2,39 разу (табл. 2).

Цікавим є й аналіз темпів приросту експорту товарів по реґіонах світу (табл. 3). Так, якщо темпи приросту світового експорту товарів коливалися в межах +19 (1995 р.) та — 4 \% (2001 р.), то в Латинській Америці ці показники були значно вищими і перебували в межах +22 та –3 \% (2001 р.). Відносно високими показниками щорічного приросту обсягів експорту характеризувались і такі реґіони, як Центральна та Східна Європа, країни Балтії та країни з перехідною економікою. Винятково нерівномірними були темпи приросту експорту в Близькосхідному реґіоні: в 1998 р. падіння обсягів експорту порівняно з 1997 р. сягнуло 22 \%, а в 2000 р. навпаки — експорт зріс на 42 \%. Якщо ж розглядати темпи приросту обсягів експорту по роках, то можна побачити, що за останнє десятиріччя міжнародна торгівля товарами пережила декілька періодів: 1992—1993 рр. — відносно сприятливі роки, коли більшість країн не зменшила обсяги експортування; 1994—1997 рр. — надзвичайно сприятливі для експорту роки, протягом яких усі реґіони світу нарощували обсяги експорту; 1998 р. — падіння обсягу як світового експорту, так і експорту по реґіонах (крім Західної, Центральної та Східної Європи); 1999—2000 рр. — винятково сприятливі умови для розвитку експорту; 2001 р. — найбільше за останнє десятиріччя падіння обсягів світового експорту (4 \%), зменшення експорту Близького Сходу та Азії майже на 10 \%, Африки — на 5 \%, Північної Америки — на 6 \%, Латинської Америки — на 3 \%.

Обсяги, темпи зростання та щорічні темпи приросту імпорту товарів по реґіонах світу за 1991—2001 рр. характеризують дані таблиць 4, 5, 6. Аналіз цих даних засвідчує, що динаміці світового та регіонального імпорту товарів притаманні тенденції, аналогічні експортуванню:

максимальні обсяги були досягнуті в 2000 р. — вони перевищували рівень 1991 р. на 85 \%;

Таблиця 2

ТЕМПИ ЗРОСТАННЯ ЕКСПОРТУ ТОВАРІВ ПО РЕҐІОНАХ СВІТУ, 1991—2001 (розраховано за даними [20, 22])

ТЕМПИ ПРИРОСТУ ЕКСПОРТУ ТОВАРІВ ПО РЕҐІОНАХ СВІТУ, 1991—2001 (розраховано за даними [20, 22])

Таблиця 4

СВІТОВИЙ ІМПОРТ ТОВАРІВ ПО РЕҐІОНАХ, 1991—01 (млн дол.) (складено за даними [19, 22])

Таблиця 5

ТЕМПИ ЗРОСТАННЯ ІМПОРТУ ТОВАРІВ ПО РЕҐІОНАХ СВІТУ, 1991—2001 (розраховано за даними [20, 22])

Таблиця 6

ТЕМПИ ПРИРОСТУ ІМПОРТУ ТОВАРІВ ПО РЕҐІОНАХ СВІТУ, 1991—2001 (розраховано за даними [20, 22])

стабільними і випереджаючими темпами зростання обсягів імпорту характеризуються такі реґіони, як Центральна та Східна Європа, країни Балтії та країни з перехідною економікою, Латинська Америка.

Наведені вище дані наочно демонструють, що основними регіонами як експорту, так і імпорту в світовій економіці є Західна Європа та Північна Америка. Справді, країни Центральної та Східної Європи, Латинської Америки, Балтії та країни з перехідною економікою в останні роки демонструють високі темпи зростання обсягів експорту й імпорту, випереджаючи при цьому інші реґіони світового господарства. Проте питома вага цих реґіонів у світовому експорті становить лише 12,8 \%, а в імпорті — 12,9 \%. Для порівняння зазначимо, що це порівняно з позиціями в міжнародній торгівлі однієї країни — США (12,2 \% — частка в світовому експорті та 18,8 \% — в імпорті). На сьогодні два реґіони світу — Північна Америка та Західна Європа — забезпечують понад 58 \% світового експорту та майже 63 \% імпорту товарів, щоправда, їх питома вага в світовій торгівлі за останнє десятиріччя скоротилася з експорту на 5,2 \%, а з імпорту — на 3,9 \%. Таке скорочення відбулось на тлі збільшення частки в світовому експорті таких реґіонів, як Латинська Америка (з 4,3 до 5,8), Балтія та країни з перехідною економікою (з 3,1 до 4,8), Центральна та Східна Європа (з 1,4 до 2,2 \%), Азія (з 21,8 до 25 \% в основному за рахунок Китаю). Аналогічна тенденція спостерігається й по позиціях цих реґіонів у світовому імпорті.

При цьому не можна не зазначити, що за останнє десятиріччя два реґіони світу зменшили свою частку як у світовому експорті, так і в імпорті. Це Західна Європа (в тому числі ЄС) та Африка (табл. 7).

З другої половини минулого сторіччя стала помітно проявлятися конкурентна боротьба та зміна лідерів у світовій торгівлі. Почало досить стрімко змінюватися співвідношення сил на світовому ринку. Так, якщо 1950 року на США припадало 32 \% світового експорту, то 1960-го — вже 24 \%, 1990-го — 16 \%, а 2001-го — 11,9 \%. Відповідно зростала частка Західної Європи та Японії. Так, західноєвропейські країни збільшили свою частку у світовому експорті за цей самий період з 23 \% до 41,5 \%.

Протягом останнього десятиріччя лідерами світової торгівлі були Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Франція та Велика Британія. Саме ці країни, змінюючи іноді послідовність, традиційно очолюють списки найбільших експортерів та імпортерів. На сьогодні їх частка у світовому експорті становить 37,4 \%, а в імпорті — 41,7 \%.

Таблиця 7

РЕҐІОНАЛЬНА СТРУКТУРА СВІТОВОГО ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ, 1990, 2001 (\%) (складено за даними [19])

Світова організація торгівлі щорічно складає списки провідних експортерів та імпортерів світу за двома версіями:

50 країн та окремих митних територій, які є членами організації (табл. 8);

30 країн, окремих митних територій та Європейський Союз (у складі 15 країн), за винятком внутрішньої торгівлі ЄС (табл. 9).

За першою версією найбільшими експортерами товарів у 2001 році були США — 11,9 \% світового експорту, Німеччина — 9,3 \%, Японія — 6,6 \%, Франція — 5,2 \% та Велика Британія — 4,4 \%. Серед країн, що розвиваються, основними експортерами є Китай (4,3 \%), Мексика (1,6 \%), Корея (1,5 \%), Сингапур (1,2 \%) та Малайзія (1,4 \%). Лідерами експорту серед країн з перехідною економікою є: Росія — 1,7 \% світового експорту, Польща — 0,6 \%, Чехія — 0,5 \%. Слід зазначити, що серед 50 найбільших експортерів світу 9 є країнами з перехідною економікою: Росія, Польща, Чехія, Угорщина, Україна, Словаччина, Румунія, Словенія, Казахстан.

Провідними імпортерами товарів за першою версією в 2001 році були: США — 18,3 \% світового імпорту, Німеччина — 7,7 \%, Японія — 5,4 \%, Велика Британія — 5,2 \% Франція — 5,1 \%. Серед країн, що розвиваються, слід назвати Китай — 3,8 \%, Мексику — 2,7 \%, Корею — 2,2 \%, Сингапур — 1,8 \%, Малайзію — 1,2 \%, Бразилію — 0,9 \%, Індію — 0,8 \%. Країни з перехідною економікою в цьому списку представлені Росією (0,8 \%), Польщею (0,8 \%), Чехією (0,6 \%), Угорщиною (0,5 \%), Україною, Румунією та Словаччиною — по 0,2  \% світового імпорту.

Разом питома вага цих 50 провідних торговельних партнерів становить 94,7 \% світового експорту та 91,8 \% імпорту.

Таблиця 8

ПРОВІДНІ ЕКСПОРТЕРИ ТА ІМПОРТЕРИ В СВІТОВІЙ ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ В 2001 р. (млрд дол. США,  \%) [18]

Продовження табл. 8

Закінчення табл. 8

За другою версією провідними експортерами світу є ЄС, США, Японія, Китай, Канада (перша п’ятірка). Склад найбільших імпортерів є аналогічним, але перше місце посідають США, а не ЄС (табл. 9). Питома вага цих тридцяти лідерів світової торгівлі в експорті становить 90,4 \%, а в імпорті — 90,3 \%.

Таблиця 9

ПРОВІДНІ ЕКСПОРТЕРИ ТА ІМПОРТЕРИ ТОВАРІВ (за винятком внутрішньої торгівлі ЄС) в 2001 р. [18]

Закінчення табл. 9

За десятиріччя, що аналізується, відбулися й певні зміни в товарній структурі світового експорту, які віддзеркалюють довгострокову та усталену тенденцію до зменшення питомої ваги сировини, продовольства та палива, збільшення частки готових промислових виробів (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка товарної структури світового експорту за 1990—2001 рр.

Як бачимо, в останнє десятиріччя ця тенденція дістала відображення в збільшенні поставок на світовий ринок машин та транспортного обладнання, телекомунікаційного та офісного обладнання, продукції хімічної промисловості, продукції автомобілебудування, одягу. При цьому в структурі експорту скоротилася питома вага продукції гірничодобувної промисловості, сільськогосподарської продукції, напівфабрикатів, текстилю, чавуну та сталі.

З 2001 р. спостерігається спад у міжнародній торгівлі, який настав після рекордного зростання світової економіки на 11 \% у 2000 році. На думку експертів міжнародних економічних організацій, це було зумовлено одночасним спадом економічної активності на ринках основних розвинутих країн, перебільшенням інвестиційної привабливості інформаційної та комунікаційної галу­зей, різкими змінами індексів головних світових бірж, а також трагічними подіями 11 вересня в США.

Внаслідок цього всі галузі зазнали негативного впливу світового економічного спаду. За даними експертів СОТ експорт промислових товарів скоротився майже на 2,5 \%, а зростання обсягів торгівлі сільськогосподарською продукцією та продукцією гірничодобувної промисловості не перевищують 1,5 \%. У 2001 році Північна Америка зафіксувала найбільше зменшення обсягів експорту та імпорту (5 \% та 3,5 \%, відповідно), водночас в країнах Західної Європи експорт скоротився на 1 \%, а імпорт на 3 \%. Аналогічна ситуація і в країнах Азії. Значно зменшилася частка країн, що розвиваються у світовому експорті (за оцінками експертів, на 29 \%). При цьому незначна кількість країн, що розвиваються, суттєво впливає на загальні показники розвитку торгівлі цих країн. Так, 5 із 150 країн, що розвиваються, забезпечують 60 \% експорту країн цієї групи. Зауважимо, що цей показник збільшився завдяки динамічному розвитку торгівлі в Мексиці і Китаї в останні роки. Незважаючи на несприятливу світову кон’юн­ктуру, найменш розвинені країни досягли значного зростання експорту та імпорту насамперед за рахунок сировинних і деяких промислових товарів. Країни з перехідною економікою також зафіксували зростання обсягів експорту та імпорту. Проте обсяг світової торгівлі в доларовому вимірі зменшився на 4,5 \%, що є найбільшим зниженням за останні кільканадцять років.

За перспективною оцінкою Департаменту ООН з економічних та соціальних питань, світова економіка зможе цілком стабілізува­тися після стрімкого спаду останніх років лише в середині 2003 р. А Генеральний директор СОТ Супачай Панітчпакді заявив, що невтішні результати торгівлі у 2001—2002 рр. зайвий раз свідчать про термінову необхідність досягнення прогресу на багатосторонніх переговорах Доського Раунду щодо подальшої лібералізації світової торгівлі.

2.1.2. Багатосторонні Угоди з торгівлі товарами

Систему багатосторонніх угод з торгівлі товарами утворює комплекс таких Угод, які є додатком 1А до Угоди СОТ:

Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ 1994);

Угода про сільське господарство;

Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;

Угода про текстиль та одяг;

Угода про технічні бар’єри в торгівлі (Угода ТБТ);

Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМс);

Угода про застосування Статті VI ГАТТ 1994 р. (щодо антидемпінгового мита);

Угода про застосування Статті VII ГАТТ 1994 р. (щодо оцінки товару для митних цілей);

Угода про передвідвантажувальну інспекцію;

Угода про правила визначення походження;

Угода про процедури ліцензування імпорту;

Угода про субсидії та компенсаційні заходи;

Угода про захисні заходи.

Розглянемо зміст, основні сфери застосування та вимоги зазначених вище угод з торгівлі товарами. Основною, безумовно, є Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року («ГАТТ 1994»), яка, в свою чергу, складається з:

Положень Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30 жовтня 1947 року з подальшими уточненнями, поправками та змінами, внесеними правовими документами, які набули чинності до набуття чинності Угодою СОТ (до 1 січня 1995 р.);

Положень правових документів, зазначених нижче, які набули чинності в рамках ГАТТ 1947 до набуття чинності Угодою СОТ:

протоколи та акти стосовно тарифних поступок;

протоколи про приєднання (за винятком положень (а) щодо тимчасового застосування та скасування тимчасового застосування та (b), яке встановлює, що Частина ІІ ГАТТ 1947 застосовується тимчасово настільки повно, наскільки вона є сумісною із законодавством, що існує на день укладання Протоколу);

рішення про звільнення від зобов’язань, надані Статтею ХХV ГАТТ 1947, які зберігають чинність на день набуття чинності Угодою СОТ;

інші рішення СТОРІН ГАТТ 1947;

Таких домовленостей:

Домовленість про тлумачення Статті ІІ:1 (b) Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (щодо розкладів поступок);

Домовленість про тлумачення Статті ХVII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (щодо державних торговельних підприємств);

Домовленість про положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року щодо платіжного балансу;

Домовленість про тлумачення Статті ХХІV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (Територіальне застосування — Прикордонна торгівля — Митні союзи та зони вільної торгівлі);

Домовленість щодо звільнення від зобов’язань за Генеральною угодою з тарифів і торгівлі 1994 року;

Домовленість про тлумачення Статті ХХVIIІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (щодо зміни розкладів);

Марракеського протоколу до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Проте основою ГАТТ 1994 залишаються положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 1947 року. Генеральна угода 1947 р. складалася з трьох частин: перша: 2 статті — загальні положення; друга: 21 стаття — правила торговельної політики, що їх договірні сторони зобов’язалися застосовувати в торговельних взаємовідносинах; третя: 13 статей — мають процедурний характер. З 1966 р. ГАТТ офіційно має четверту частину — «Торгівля і розвиток», — у якій розглядаються питання торгівлі з країнами, що розвиваються. Повніше уявлення про характер угоди дає перелік та характеристика змісту її статей (табл. 10).

Таблиця 10

СТРУКТУРА ГЕНЕРАЛЬНОЇ УГОДИ З ТАРИФІВ І ТОРГІВЛІ

Продовження табл. 10

Продовження табл. 10

Закінчення табл. 10

Угода про сільське господарство встановлює зобов’язання країн, що є невід’ємними частинами ГАТТ 1994, у таких сферах: доступ до ринків; внутрішня підтримка вітчизняних виробників; обмеження (заборона) експортних субсидій стосовно сільськогосподарських товарів.

Доступ до ринку здійснюється шляхом заміни на мито кількісних обмежень, вибіркового ліцензування імпорту, імпортних зборів, мінімальних імпортних цін, нетарифних заходів, що застосовуються через державні торговельні підприємства, також добровільних обмежень експорту та подібних митних заходів. Проте при перевищенні критичного рівня імпорту або зниженні ціни нижче рівня встановленої довідкової ціни зберігається можливість застосування до таких товарів механізму спеціальних захисних заходів.

Внутрішня підтримка національних виробників може здійснюватися в межах «сукупного виміру підтримки» АМС (Aggre­gate measurement of support — AMC), якщо заходи підтримки спрямовані на реалізацію програм підтримки доходів, не пов’яза­них з виробництвом і торгівлею, на підтримку витрат на дослідження та розробки, здійснення ветеринарних заходів, розвиток інфраструктури, надання внутрішньої допомоги продуктами харчування, здійснення заходів структурного пристосування та допомоги розвиткові реґіонів. Угодою встановлюється частка de minimis (10 \% — для країн, що розвиваються; 5 \% — для решти країн) від загального виробництва певного товару або загального сільськогосподарського виробництва, яку дозволено не включати до показника «сукупного виміру підтримки», що підлягає скороченню. Загалом, внутрішня підтримка має надаватися через урядові програми, що фінансуються за державні кошти, а їх наслідками не повинно бути надання цінової підтримки виробникам.

Угода про сільське господарство враховує особливі потреби країн, що розвиваються, стосовно надання 10-річного пільгового періоду для виконання зобов’язань щодо зменшення підтримки, не встановлює обмежень на надання допомоги з метою стимулювання розвитку сільського господарства та села відповідно до програм розвитку, інвестиційних субсидій у сільське господарство, субсидій на сільськогосподарську сировину, що надаються виробникам з низьким рівнем доходів і бідною сировинною базою.

Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів утворює багатосторонню основу правил і процедур, що регулюють розробку, впровадження та застосування санітарних і фітосанітарних заходів з метою мінімізації їх негативного впливу на торгівлю; використання гармонізованих санітарних і фітосанітарних заходів на основі міжнародних стандартів, інструкцій і рекомендацій міжнародних організацій, не вимагаючи від Членів СОТ змінювати їх належний рівень захисту життя чи здоров’я людини, тварин чи рослин. Угода встановлює зобов’язання щодо визнання еквівалентності національних санітарних і фітосанітарних заходів, а також спеціальний і диференційований режими стосовно країн, що розвиваються.

Угода про текстиль та одяг визначає положення, що діють протягом перехідного періоду інтеграції сектора текстильних виробів та одягу в систему ГАТТ 1994 (до 1 січня 2006 р.), і має на меті поліпшення умов доступу до ринків текстильних виробів й одягу шляхом зниження та зв’язування тарифів, зменшення або скасування нетарифних бар’єрів, спрощення митних, адміністративних і ліцензійних формальних процедур, забезпечення застосування політики справедливих та рівних умов у таких сферах, як демпінг, антидемпінгові правила і процедури, субсидії та компен­саційні заходи, захист прав інтелектуальної власності. Угода про текстиль та одяг спрямована на розширення доступу до ринків постачальників невеликих обсягів товарів, надання значних комерційних можливостей новим постачальникам, поліпшення експортних можливостей найменш розвинутих Членів СОТ. Угода поширюється на визначені в Додатку до неї товари — групи 50—64 Гармонізованої системи опису та кодування товарів.

Угода про технічні бар’єри в торгівлі (Угода ТБТ) надає згідно з технічними регламентами товарам, що імпортуються, режим, не менш сприятливий, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам з інших країн. Домовлено, що технічні регламенти не повинні розроблятися, прийматися та застосовуватися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих бар’єрів для міжнарод­ної торгівлі. Для цього вони не повинні мати більшого обмежувального впливу на торгівлю, ніж це є необхідним для виконання законних завдань, зокрема — забезпечення національної безпеки, запобігання шахрайським діям, захисту життя чи здоров’я людини, тварин або рослин, захисту довкілля. Угода встановлює: пріоритет використання міжнародних стандартів як основи національних технічних регламентів (не поширюється на країни, що розвиваються), механізм визнання результатів процедур оцінки відповідності інших країн; порядок надання інформації іншим Членам СОТ стосовно чинних технічних регламентів, стандартів і процедур оцінки відповідності, а також технічної допомоги в цих питаннях: спеціальний і диференційований режим для країн, що розвиваються. Крім того, Угода зобов’язує прийняти та дотримуватися Кодексу доброчинної практики з розробки, затвердження та застосування стандартів, який міститься в Додатку 3 до неї.

Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМс) застосовується до інвестиційних заходів, пов’язаних з торгівлею товарами, та містить ілюстративний перелік заборонених інвестиційних заходів, включаючи т. зв. вимоги місцевого компонента виробництва, балансування імпорту та експорту підприємства з іноземними інвестиціями, регулювання напрямків та обсягів експорту та імпорту такими підприємствами. Заборонені інвестиційні заходи мають диференційовані терміни скасування, починаючи з 1995 р.: протягом двох років для розвинутих країн, п’яти років — для країн, що розвиваються, та семи років — для найменш розвинутих країн (з можливістю подовження цього терміну).

Угода встановлює, як правило, національний режим внутрішнього оподаткування та регулювання, скасовує кількісні обмеження в цій сфері та містить зобов’язання з дотримання прозорості в застосуванні інвестиційних заходів (надання відповідної інформації), а також положення про можливість доповнення угоди новими нормами з інвестиційної і конкурентної політики.

Угода про застосування статті VI ГАТТ 1994 р. (стосовно антидемпінгового мита) встановлює порядок визначення демпінгу, шкоди від демпінгу, започаткування розслідування та його ведення, надання доказів, застосування попередніх заходів, цінових зобов’язань, стягнення та отримання антидемпінгового мита, судового розгляду, а також передбачає спеціальні норми стосовно країн, що розвиваються.

Угода про застосування статті VIІ ГАТТ 1994 р. (щодо оцінки товару для митних цілей) встановлює єдині правила митної оцінки товарів, порядок консультацій та регулювання спорів у сфері оцінки товарів для митних цілей, особливий диференційований режим стосовно країн, що розвиваються, та визначає адміністрування митного оцінювання.

Угода про передвідвантажувальну інспекцію регулює порядок перевірки якості, кількості, ціни товарів, що експортуються на територію Члена СОТ, який застосовує інспекцію; визначає вимоги до забезпечення транспарентності інспекції, захисту конфіденційної ділової інформації, уникнення конфлікту інтересів, усунення невиправданих затримок при проведенні інспекції; встановлює місце проведення інспекції, стандарти, що застосовуються, і правила перевірки ціни з метою запобігання завищенню чи заниженню цін та уникнення шахрайства, а також процедури оскарження та врегулювання спорів.

Угода про правила визначення походження встановлює завдання у сфері гармонізації правил визначення походження на основі застосування спеціальної Робочої програми та встановлює правила визначення країни походження товарів, що застосовуються при використанні непреференційних інструментів торговельної політики (при застосуванні режиму найбільшого сприяння, антидемпінгового та компенсаційного мита, захисних заходів). Угода містить домовленості щодо процедур повідомлення, перегляду, консультацій і врегулювання спорів.

Угода про процедури ліцензування імпорту встановлює правила автоматичного та неавтоматичного ліцензування імпорту, граничні терміни для видачі ліцензій, правила щодо повідомлень, консультацій і врегулювання спорів. Правила для процедур ліцензування імпорту мають бути нейтральними в застосуванні та використовуватися неупереджено та справедливо.

Угода про субсидії та компенсаційні заходи дає визначення субсидії та встановлює критерії надання адресних субсидій, засоби правового захисту у разі застосування заборонених субсидій або субсидій, що обмежуються, з використанням Органу врегулювання спорів. Угода регулює порядок застосування компенсаційного мита, включаючи порядок проведення відповідних розслідувань, збору доказів, розрахунку обсягів субсидії, обчислення розміру шкоди, вжиття тимчасових заходів.

Угода про захисні заходи встановлює механізми застосування захисних заходів відповідно до Статті ХІХ ГАТТ 1994 — Надзвичайні дії щодо імпорту окремих товарів, у випадках, коли певний товар імпортується в таких обсягах та на таких умовах, що завдають або загрожують завданням серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів, які безпосередньо конкурують з імпортованими. Захисні заходи стосовно країн, що розвиваються, не повинні застосовуватися, коли частка імпорту певного товару в країні-імпортері не перевищує 3 \%. Угода також визначає порядок проведення відповідних розслідувань, визначення наявності чи загрози серйозної шкоди, повідомлень і консультацій у цій сфері та порядок застосування тимчасових захисних заходів.

2.1.3. Фундаментальні принципи уніфікованих міжнародних правил товарної торгівлі

Основою уніфікованих міжнародних правил торгівлі товарами є три фундаментальні принципи:

недискримінації;

взаємності, або еквівалентності;

доступу до ринку.

2.1.3.1. Принцип недискримінації

Принцип недискримінації фактично формується двома положеннями: режимом найбільшого сприяння (РНС) та національним режимом.

Сутність режиму найбільшого сприяння викладена в Статті І ГАТТ «Загальний режим найбільшого сприяння» [1, с. 438—439]. РНС означає, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються одній країні, повинні бути негайно та безумовно надані всім Членам СОТ. А ще точніше можна сказати, що більш сприятливі умови, надані товару певної країни (незалежно від того, є країна Членом СОТ чи ні), мають надаватися подібним продуктам усіх Членів СОТ. Це положення стосується як імпорту, експорту, так і транзитних торгових операцій. А подібними вважаються товари, які є ідентичними або дуже схожими за основними характеристиками на товар, якому надано РНС. Важливо зазначити, що режим найбільшого сприяння поширюється не лише на мита і митні збори при експорті та імпорті, а й на: міжнародні платежі за імпорт або експорт; методи стягнення мит, митних зборів та платежів; внутрішні податки та збори відносно імпортованих товарів; митні процедури (правила і формальності щодо процесів імпорту та експорту товарів); закони, правила, норми, що регулюють умови реалізації імпортних товарів на внутрішньому ринку; широкий спектр заходів нетарифного регулювання.

Вимоги дотримання принципу недискримінації (РНС) містяться не тільки в Статті І ГАТТ. Вони стосуються також таких аспектів регулювання зовнішньої торгівлі, як:

внутрішнє кількісне регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях — Стаття ІІІ «Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання» (п. 7) [1, с. 442];

розподіл демонстраційних квот на кінематографічні фільми між джерелами постачання — Стаття IV «Спеціальні положення щодо кінематографічних фільмів» (п. 8) [1, с. 443];

транзит товарів через територію сторони — Стаття V «Свобода транзиту» (п. 5, 6) [1, с. 444];

режим щодо вимог маркування — Стаття ІХ «Позначки про походження» (п. 1) [1,. с. 448];

застосування кількісних обмежень — Стаття ХІІІ «Недискримінаційне застосування кількісних обмежень» (п. 1); [1. с. 454]

діяльність державних торговельних підприємств — Стаття XVII «Державні торговельні підприємства» (п. 1) [1, с. 459];

урядове сприяння економічному розвитку (застосування захисних чи інших заходів; надання тарифного захисту, необхідного для заснування певної галузі промисловості; застосування кількісних обмежень з метою збереження рівноваги платіжного балансу; надання урядової допомоги, необхідної для сприяння становленню певних галузей промисловості) — Стаття XVIII «Урядове сприяння економічному розвитку» (п. 20) [1, с. 465];

застосування загальних винятків з ГАТТ (у спосіб, який би являв собою засіб свавільної чи невиправданої дискримінації між країнами, прихованого обмеження міжнародної торгівлі) — Стат­тя ХХ «Загальні винятки» [1, с. 467—468].

Таким чином, зобов’язання, які беруть на себе країни щодо забезпечення РНС, поширюються безумовно на всіх Членів СОТ і застосовуються відносно методів як тарифного, так і нетарифного регулювання міжнародної торгівлі.

Зміст національного режиму розкриває Стаття ІІІ ГАТТ «Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання» [1, с. 441—443].

Якщо режим найбільшого сприяння забороняє дискримінацію серед інших країн, то національний режим забороняє дискримінацію іноземних і національних товарів на внутрішньому ринку. Інакше кажучи, товарам, імпортованим на територію країни за всіма встановленими митними процедурами і правилами, має надаватися режим не менш сприятливий, ніж режим, який надається аналогічний товарам національного походження, щодо всіх законів, правил та вимог, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів.

При цьому важливо зазначити, що «не менш сприятливий режим» не завжди означає ідентичний, як і національний режим по відношенню до імпортованих товарів (зарубіжних експортерів) зовсім не гарантує дуже сприятливих умов — національні режими інших країн можуть бути сприятливішими. Зобов’язання сторони Угоди полягає лише в тому, що режим щодо товарів як національного, так і зарубіжного походження повинен бути справді еквівалентним.

Важливим для організації міжнародної торгівлі елементом національного режиму є правила внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях («правила змішування»).

Стаття ІІІ «Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання» (п. 5) визначає, що згідно з національним режимом щодо «правил змішування» країни не можуть «встановлювати чи застосовувати будь-які правила внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, які вимагають прямо чи опосередковано, що будь-яка певна кількість або частка будь-якого товару повинна постачатися з вітчизняних джерел». При цьому правило внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки та використання товарів у певних кількостях чи пропорціях «не повинно застосовуватися таким чином, щоб будь-яка така кількість чи частка розподілялися між зовнішніми джерелами постачання» [1, с. 442].

Це означає, що відносно виробництва певного товару не повинно встановлюватися жодних спеціальних вимог щодо частки складових національного походження в цьому товарі та/або частки складових, що надходять від іноземного постачальника. Особливо це стосується випадків, коли встановлення таких вимог пов’язується з наданням податкових та інших пільг конкретним національним або іноземним виробникам (чи постачальникам) товарів, що прямо веде до деформації умов доступу на ринок і порушення національного режиму.

2.1.3.2. Винятки з принципу недискримінації

Однією з необхідних умов ефективного функціонування міжнародної торговельно-економічної системи є баланс між цілями національних торгових політик країн—Членів СОТ та вимогами багатосторонніх угод і зобов’язаннями за ними. З метою досягнення такого балансу як в документах ГАТТ, так і в наступних угодах СОТ були передбачені винятки з принципу недискримінації, що є проявом гнучкості як самих положень ГАТТ, так і прагнення членів організації щодо досягнення гармонійності (чи принаймні уникнення суперечностей) між багатосторонніми торговельними правилами та цілями торговельних політик національних урядів. Ці винятки стосуються як режиму найбільшого сприяння, так і національного режиму.

Дія режиму найбільшого сприяння може звужуватися внаслідок застосування таких винятків:

для преференційних угод, які існували до створення ГАТТ — Стаття І «Загальний режим найбільшого сприяння» (п. 2.3) [1, с. 438—439];

для митних союзів та зон вільної торгівлі — Стаття XXIV «Територіальне застосування — Прикордонна торгівля — Митні союзи та зони вільної торгівлі» [1, с. 470—473];

для «спеціальних та диференційних режимів» країн, що розвиваються, — Стаття XVIII «Урядове сприяння економічному розвитку» [1, с. 460—466]; частина IV «Торгівля і розвиток» [1, с. 479—483];

для окремих сторін Угоди стосовно її незастосування — Стаття XXXV «Незастосування угоди між окремими сторонами» [1, с. 479];

для сторін Угоди щодо можливості відмови від неї за виключних обставин — Стаття XXV «Спільні дії сторін» [1, с. 472—473].

На час підписання Генеральної Угоди між значною кількістю країн існували преференційні режими щодо торгівлі. Згідно з параграфом 2 Статті І ГАТТ ці преференції можуть зберігатися. Умови збереження зазначені в п. 3, п. 4 Статті І Угоди, а перелік країн міститься в Додатках А, B, C, D, E та F Угоди.

Винятки з режиму найбільшого сприяння стосуються й існування митних союзів та зон вільної торгівлі, члени яких створюють торговельні преференції для країн—учасниць зазначених угруповань. Застосування преференцій у митних союзах, зонах вільної торгівлі та у прикордонній торгівлі регулює стаття ХХIV Угоди.

Угода містить також винятки з РНС, що дозволяються країнам, що розвиваються. Так, у Статті XVIII Члени СОТ визнають, що для таких сторін, економіка яких може забезпечувати лише низький рівень життя чи перебуває на ранніх стадіях розвитку, з метою «впровадження програм та політики економічного розвитку, спрямованих на підвищення загального рівня життя їх народу, може бути необхідним застосування захисних чи інших заходів, які впливають на імпорт, і що такі заходи є виправданими тою мірою, якою вони сприяють досягненню цілей цієї Угоди». Крім того, особливі умови застосування торговельних режимів менш розвинутими країнами викладені в частині IV «Торгівля і розвиток» (статті XXXVI—XXXVIII) [1, с. 460, 479—483].

Винятком з РНС є і положення Статті XXXV «Незастосування Угоди між окремими сторонами», яка проголошує:

«Ця Угода, або Стаття ІІ («Розклади поступок». — Авт.) цієї Угоди не застосовується між будь-якою стороною та будь-якою іншою стороною, якщо:

а) ці дві сторони не провели тарифні переговори між собою, а також

б) одна зі сторін у той час, коли інша стає стороною, не погоджується на таке застосування.

Сторони можуть в окремих випадках проводити перегляд функціонування цієї Статті на вимогу будь-якої сторони і вносити відповідні рекомендації» [1, с. 479].

Принцип недискримінації в частині національного режиму має два обмеження. Він не застосовується по відношенню до системи державних закупівель, а також субсидій, що виплачуються виключно національним виробникам.

Разом з тим, у ГАТТ є винятки, що стосуються одночасно як режиму найбільшого сприяння, так і національного режиму:

Стаття ХІХ — Надзвичайні дії щодо імпорту окремих товарів;

Стаття ХХ — Загальні винятки;

Стаття ХХІ — Винятки з міркувань безпеки;

Стаття ХІ — Загальне скасування кількісних обмежень;

Стаття ХІІ — Обмеження для збереження рівноваги платіжного балансу;

Стаття ХІІІ — Недискримінаційне застосування кількісних обмежень;

Стаття XIV — Винятки із правил про недискримінацію;

Стаття ХV — Домовленості з валютних питань.

Надзвичайні дії щодо імпорту окремих товарів застосовуються в разі, коли в результаті непередбачених раніше обставин та впливу зобов’язань, узятих на себе країною (включаючи тарифні поступки), імпорт будь-якого товару на територію цієї країни збільшується в такій кількості та здійснюється на таких умовах, що це спричиняє чи загрожує спричинити серйозну шкоду вітчизняним виробникам аналогічних або безпосередньо конкуруючих товарів на цій території. Тоді країна має право «відносно такого товару, а також у ступені та протягом часу, які можуть бути необхідними для попередження чи усунення наслідків такої шкоди, повністю або частково призупинити виконання зобов’язання чи скасувати або змінити поступку» [1, с. 466].

Якщо ж будь-який товар, що є предметом поступки згідно з преференційним режимом, імпортується на територію сторони за обставин, визначених вище, таким чином, що це «спричиняє чи загрожує спричинити серйозну шкоду вітчизняним виробникам аналогічних або безпосередньо конкуруючих товарів на території тієї сторони, яка отримує чи отримувала таку преференцію, імпортуюча сторона має право, на вимогу тієї іншої сторони, повністю чи частково призупинити виконання відповідних зобов’язань або скасувати чи змінити поступку відносно такого товару, у такому ступені і протягом такого часу, які можуть бути необхідними для попередження або усунення наслідків такої шкоди» [1, с. 466].

Загальні винятки стосуються широкого кола заходів, які можуть застосовувати уряди за певних умов, порушуючи тимчасово режим найбільшого сприяння та національний режим. Так, у Статті ХХ «Загальні винятки» зазначається: «за умови, що такі заходи не повинні застосовуватися у спосіб, який би являв собою засіб свавільної чи невиправданої дискримінації між країнами, в яких переважають однакові умови або приховане обмеження міжнародної торгівлі, ніщо в цій Угоді не повинно тлумачитися таким чином, щоб перешкоджати введенню або застосуванню будь-якою стороною заходів:

необхідних для захисту суспільної моралі;

необхідних для захисту життя чи здоров’я людей, тварин та рослин;

що стосуються імпорту чи експорту золота або срібла;

необхідних для забезпечення дотримання законів чи нормативних актів, які не знаходяться у протиріччі з положеннями цієї Угоди, включаючи закони та нормативні акти щодо митних процедур, монополій, які функціонують згідно з параграфом 4 Статті II та Статті XVII, захисту патентів, торгових марок та авторських прав, а також попередження обманної практики;

що стосуються продуктів праці ув’язнених;

які вводяться для захисту національних скарбів художнього, історичного чи археологічного значення;

що стосуються збереження природних ресурсів, які вичерпуються, якщо такі заходи застосовуються разом з обмеженням внутрішнього виробництва чи споживання;

які вживаються на виконання зобов’язань за будь-якою міжурядовою товарною угодою, яка відповідає критеріям, поданим на розгляд сторонам, і проти яких останні не заперечують або яка сама подається на розгляд сторонам і проти якої останні не заперечують;

пов’язаних з обмеженням експорту вітчизняних матеріалів, необхідного для забезпечення достатньою кількістю таких матеріалів вітчизняної переробної промисловості протягом періодів, коли внутрішня ціна на такі матеріали утримується на рівні, нижчому за світову ціну в результаті впровадження урядом плану стабілізації, за умови, що такі обмеження не повинні призводити до зростання експорту такою галуззю вітчизняної промисловості чи до захисту такої галузі вітчизняної промисловості і не повинні порушувати положення цієї Угоди стосовно недискримінації;

суттєвих для придбання чи розподілу товарів, кількість яких є недостатньою скрізь чи у певній місцевості, за умови, що будь-які такі заходи повинні бути сумісні з принципом, що всі сторони мають право на справедливу частку у міжнародному постачанні таких товарів і що будь-які такі заходи, які є несумісними з іншими положенням Угоди, повинні бути зупинені як тільки умови, що призвели до них, зникнуть» [1, с. 467—468].

Винятки з міркувань безпеки. Уряд країни-члена може вимагати винятків з режиму найбільшого сприяння та національного режиму з міркувань національної безпеки. Сфера застосування цих винятків навіть ширша, ніж зазначених вище загальних винят­ків. Це пов’язано з тим, що вимога застосування винятків з міркувань безпеки приймається членами організації без додаткового обговорення. А відповідна стаття ГАТТ промовляє:

«Ніщо в цій Угоді не повинно тлумачитися

(a) як вимога до будь-якої сторони надавати будь-яку інформацію, розголошення якої вона вважає таким, що суперечить суттєвим інтересам її безпеки; або

(b) як перешкода будь-якій стороні у здійсненні будь-яких дій, які вона вважає необхідними для захисту суттєвих інтересів своєї безпеки,

(і) що стосуються розщеплюваних матеріалів чи матеріалів, з яких вони виробляються;

(іі) що стосуються торгівлі зброєю, боєприпасами та знаряддям для ведення війни, а також такої торгівлі іншими товарами та матеріалами, яка прямо чи опосередковано ведеться з метою забезпечення військових утворень;

(ііі) що вживаються під час війни чи інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах; або

(с) як перешкода будь-якій стороні у здійсненні будь-який дій на виконання своїх зобов’язань за Статутом Організації Об’єднаних Націй з метою збереження міжнародного миру та безпеки» [1, с. 468—469].

Винятки з загального скасування кількісних обмежень. Одним з основних правил міжнародної торгівлі товарами є заборона застосування країнами різних форм кількісних обмежень. Правилами ГАТТ встановлено, що жодні заборони чи обмеження, крім мит, податків чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій, чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони. Проте ці положення згідно зі Статтею ХІ — «Загальне скасування кількісних обмежень» — не повинні поширюватися на:

«(a) заборони чи обмеження експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони;

(b) заборони чи обмеження імпорту або експорту, необхідні у зв’язку із застосуванням стандартів або правил класифікації, визначення сорту чи реалізації товарів у міжнародній торгівлі;

(с) обмеження імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства, імпортованих у будь-якій формі, необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є:

(і) обмежити кількості аналогічного вітчизняного товару, які дозволяється реалізовувати чи виробляти, або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва аналогічного товару, кількості аналогічного вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар; або

(іі) усунути з ринку тимчасовий надлишок аналогічного вітчизняного товару або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва аналогічного товару, надлишок вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар, шляхом надання наявного надлишку певним групам вітчизняних споживачів безкоштовно чи за цінами, нижчими за поточні ринкові ціни; або

(ііі) обмежити кількості будь-якого товару тваринного походження, які дозволяється виробляти, виробництво якого прямо залежить, повністю чи здебільшого, від імпортованого товару, якщо вітчизняне виробництво цього товару порівняно незначне» [1, с. 450—451].

Ще одним винятком з принципу недискримінації є існування можливості відмови від Угоди за виняткових обставин. Це передбачає Стаття XXV ГАТТ — «Спільні дії сторін», у якій зазначається, що «за виняткових обставин, не передбачених у будь-якому іншому місці цієї Угоди, сторони можуть звільнити сторону від виконання зобов’язань, покладених на неї цієї Угодою, за умови, що будь-яке таке рішення повинно бути схвалено більшістю у дві третини внесених голосів і що така більшість повинна становити більше половини сторін. Також шляхом такого голосування сторони можуть:

визначити певні категорії виняткових обставин, стосовно яких з метою звільнення від зобов’язань застосовуються інші вимоги по голосуванню, а також

визначити такі критерії, які можуть бути необхідними для застосування цього параграфа» [1, с. 472—473].

Аналогічне питання також розглядається в Домовленості щодо звільнення від зобов’язань за Генеральною угодою з тарифів і торгівлі 1994 року. В ній зазначається, що «прохання про звільнення від зобов’язань або продовження терміну дії існуючого звільнення від зобов’язань повинне містити у собі характеристику заходів, які пропонує вжити Член СОТ, конкретних стратегічних цілей, які переслідує Член СОТ, а також причин, що заважають Членові досягти його стратегічних цілей через заходи, які відповідають його зобов’язанням за ГАТТ 1994» [2, с. 30].

Велика група винятків з режиму найбільшого сприяння та національного режиму стосується можливості використання певних обмежень на імпорт при виникненні труднощів з платіжним балансом. Метою застосування методів обмеження кількості чи вартості імпортованих товарів є підтримання зовнішнього фінансового стану та рівноваги платіжного балансу. Застосування обмежень з метою збереження рівноваги платіжного балансу регулює Стаття ХІІ ГАТТ «Обмеження для збереження рівноваги платіжного балансу». Крім юридично закріпленого дозволу на використання обмежень з приводу проблем з платіжним балансом вона містить умови введення таких обмежень (п. 2, 3, 4). Найважливішими з них є такі:

1. Обмеження імпорту не повинні перевищувати рівень, необхідний для того, щоб:

«— відвернути неминучу загрозу серйозного скорочення грошових резервів чи зупинити таке скорочення, або

у випадку, якщо сторона має вкрай малі грошові резерви, досягти розумного темпу збільшення її резервів» [1, с. 451—452].

2. Країни, що застосовують обмеження, «повинні поступово послаблювати їх у міру покращення ситуації, застосовуючи їх лише настільки, наскільки умови... (викладені вище. — Авт.) виправдовують їх застосування» [1, с. 452].

3. При застосуванні обмежень країни зобов’язуються:

«— уникати завдання непотрібної шкоди комерційним чи економічним інтересам будь-якої іншої сторони;

не застосовувати обмеження таким чином, щоб необґрунтовано перешкоджати імпорту будь-яких товарів у мінімальних комерційних кількостях, виключення яких порушило б звичайні канали торгівлі; а також

не застосовувати обмеження, які б перешкоджали імпорту комерційних зразків чи перешкоджали б виконанню положень про патенти, торгові марки, авторські права чи аналогічних процедур» [1, с. 452].

У ході Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів була досягнута «Домовленість про положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року щодо платіжного балансу», яка стала складовою багатосторонніх угод з торгівлі товарами (Додаток 1 А до Марракеської Угоди про заснування світової організації торгівлі), розширила і конкретизувала положення Статей ХІІ та XVIII ГАТТ.

Основні моменти вищезгаданої домовленості полягають ось у чому. По-перше, країни—Члени СОТ підтверджують своє зобов’язання в разі виникнення проблем з платіжним балансом застосовувати такі заходи, «які справляють найменш руйнівний вплив на торгівлю» [3, с. 23]. Такі заходи визначаються як «цінові заходи» і включають додаткові імпортні збори, вимоги про внесення депозитів імпортерами чи інші рівноцінні торговельні заходи, що позначаються на ціні імпортованих товарів. Ці заходи застосовуються додатково до мит, передбачених у Розкладі країни, однак необхідно окремо зазначити суму, на яку ціновий захід перевищує зв’язане мито, і відповідним чином повідомити про це решту Членів СОТ.

По-друге, дозволяється застосування кількісних обмежень, але не тільки в тому разі, коли через критичну ситуацію з платіжним балансом цінові заходи виявилися недостатніми для припинення різкого погіршення ситуації із зовнішніми платежами. Але для цього необхідно дати обґрунтування причин, за яких «цінові заходи» виявилися недостатніми. Крім того, слід зауважити, що відносно одного товару може вживатися не більше одного виду заходів щодо обмеження імпорту, які вживаються у зв’язку з платіжним балансом.

По-третє, країни домовилися застосовувати заходи щодо обмеження імпорту у зв’язку з платіжним балансом лише для регулювання загального рівня імпорту, не перевищуючи тієї міри, яка є необхідною для врегулювання ситуації з платіжним балансом. Інакше кажучи, проблеми з платіжним балансом не дозволяється використовувати для вживання більш масштабних протекціоністських заходів, ніж вимагає конкретна ситуація.

По-четверте, Члени СОТ домовилися всі процедури консультацій з питань платіжного балансу, введення і зміни відповідних обмежень, обґрунтування заходів здійснювати через Комітет з обмежень у зв’язку з платіжним балансом. Крім того, були узгоджені процедури повідомлення про проведення або зміну порядку проведення заходів щодо обмеження імпорту у зв’язку з платіжним балансом та параметри і вимоги до відповідних документів.

Оскільки Стаття ХІІ ГАТТ, як було показано вище, дозволяє застосування обмежень на імпорт товарів для збереження рівноваги платіжного балансу, то виникає необхідність зобов’язати країни-члени застосовувати кількісні обмеження, не порушуючи принцип недискримінації. Цій меті слугує Стаття ХІІІ «Недискримінаційне застосування кількісних обмежень». Проте і із правил недискримінаційного застосування кількісних обмежень документами ГАТТ передбачені винятки — Стаття XIV «Винятки із правила про недискримінацію».

Так, відповідно до цієї статті дозволяються певні винятки з правила про недискримінацію з метою збереження рівноваги платіжного балансу. Зокрема країни можуть відхилятися від правил недискримінаційного застосування кількісних обмежень, якщо:

обмеження імпорту здійснюється в такий спосіб, що досягається вплив, «еквівалентний обмеженням платежів та переказів по поточних міжнародних трансакціях», які (обмеження) країни можуть застосовувати згідно з відповідними положеннями Статуту МВФ;

за згоди сторін тимчасове відхилення від правил недискримінаційного застосування кількісних обмежень стосується невеликої частки зовнішньої торгівлі країни-члена у випадках, коли «переваги відповідної сторони чи сторін значно переважають будь-яку шкоду, яка може бути завдана торгівлі інших сторін»;

група територій, які мають спільну квоту в МВФ, застосовує кількісні обмеження «проти імпорту з інших країн, але не поміж собою» за умови сумісності дій з іншими положеннями ГАТТ;

якщо країна застосовує «заходи на спрямування її експорту таким чином, щоб збільшити грошові надходження» [1, с. 456].

Крім цього, в будь-якому разі країни можуть застосовувати кількісні обмеження, які мають вплив, еквівалентний обмеженням щодо обміну валют, дозволеним Статутом МВФ.

Винятки з режиму найбільшого сприяння та національного режиму містяться також і в Статті XV «Домовленості з валютних питань», згідно з якою будь-яка договірна сторона ГАТТ може в разі необхідності застосовувати:

заходи валютного контролю чи валютні обмеження, які відповідають Статуту МВФ або положенням спеціальної валютної угоди з договірними сторонами;

обмеження чи контроль імпорту або експорту, результатом яких є «забезпечення ефективності таких засобів валютного контролю чи валютних обмежень» [1. с. 457].

Таким чином, винятки, передбачені проаналізованими вище статтями ГАТТ, є виразом спільної позиції країн-членів щодо механізмів досягнення цілей національних торговельних політик та узгоджених міжнародних норм і правил торговельного обміну.

2.1.3.3. Принцип взаємності, або еквівалентності

Угода СОТ є різновидом зв’язаного контракту, згідно з яким члени багатосторонньої торговельної системи добровільно застосовують «договірну рівновагу», тобто еквівалентність прав і обов’язків, яка розглядається не лише як елемент недискримінації, а й метод задоволення взаємних інтересів. На практиці принцип взаємності та еквівалентності дістає своє відображення в Розкладах поступок окремих країн, які поширюються на всі країни—Члени СОТ згідно з вимогами режиму найбільшого сприяння. Інакше кажучи, кожна країна, здійснюючи заходи з лібералізації торгівлі, надає іншим країнам режим найбільшого сприяння, який, у совою чергу, й вона отримує — автоматично, «негайно і безумовно» від інших країн—Членів СОТ. Крім того, принцип взаємності, або еквівалентності, покладено в основу організації і проведення двосторонніх та багатосторонніх торговельно-еко­номічних переговорів. Можна сказати, що побудова міжнарод­них торговельно-економічних відносин на основі принципу взаємності (еквівалентності) посилює потенціал недискримінаційності в міжнародній торгівлі.

2.1.3.4. Принцип доступу до ринку

Доступ до зарубіжних ринків є необхідною умовою збільшення обсягів експорту, диверсифікації товарної та реґіональної структур, динамізації міжнародного торговельного обміну в цілому. Тому принцип доступу до ринку вважається фундаментальним у забезпеченні успішного функціонування міжнародної торговельно-економічної системи. Слід зазначити, що сам принцип доступу до ринку має комплексний характер і об’єднує кілька підпорядкованих концепцій — таких, як баланс прав та обов’язків, мінімізація чи ліквідація переваг, що утворилися за рахунок використання країною винятків з принципу недискримінації або ліберальніших умов вступу до організації, а також концепцію прозорості.

Прогресивне зниження ставок тарифів у результаті прийнятих зобов’язань торговельних партнерів є одним з основних шляхів досягнення вільного доступу до ринку. Для кожної країни ці зобов’язання відображені в індивідуальних Розкладах поступок. Такий підхід сприяє піднесенню рівня стабільності системи міжнародної торгівлі і забезпечує передбачуваність, прогнозованість можливостей та умов доступу до ринку зацікавлених сторін (фірм).

У випадках необхідності використання внутрішніх методів обмеження імпорту, тариф є більш пріоритетним інструментом на відміну від кількісних обмежень, імпортного ліцензування та інших заходів нетарифного регулювання. Система документів ГАТТ випрацювала досить чіткі директиви та обмеження при застосування тарифів. По-перше, в разі виникнення необхідності захисту внутрішнього ринку має насамперед застосовуватися мито, а не нетарифні заходи. По-друге, досягнута з країною домовленість щодо зниження ставок мита повинна бути «зв’язана» зобов’язанням проти майбутніх їх підвищень, навіть якщо це стосується особливо значущих для країни товарів. По-третє, країни-учасниці, що мають зв’язані тарифи, мають графіки зобов’язань щодо зниження ставок мита. По-четверте, в ГАТТ перевага віддається адвалорним, а не специфічним ставкам мита.

Незважаючи на те, що СОТ віддає явну перевагу зв’язаному миту, значна кількість членів організації не зв’язала всі свої митні позиції. Але при цьому не можна не зазначити, що рівень ставки мита, що реально застосовується, часто-густо значно нижчий, ніж зв’язаний рівень.

Таким чином, мито є як інструментом забезпечення доступу до ринку, так і засобом захисту внутрішнього ринку. Позиція СОТ відносно рівня ставок мита є чіткою: їх зниження полегшує доступ на ринки та сприяє активізації міжнародної торгівлі.

Не можна не зазначити, що одним з найважливіших елементів у розширенні доступу до ринку є забезпечення прозорості, тобто наявності відповідної інформації, яка необхідна учасникам міжнародної торгівлі для прийняття рішення щодо виходу на ринок, розширення присутності чи скорочення операцій. Для забезпечення прозорості національних умов доступу до ринку Стаття Х «Публікація та застосування правил торгівлі» передбачає, що всі «закони, положення, судові рішення та адміністративні розпорядження загального характеру, які вводяться будь-якою стороною стосовно класифікації або оцінки товарів для митних цілей, чи стосовно ставок мита, податків або інших платежів, чи стосовно вимог, обмежень або заборон на імпорт чи експорт, або на переказ платежів за них чи які впливають на їх продаж, розподіл, транспортування, страхування, складську інспекцію, виставлення на показ, переробку, змішування чи інше використання, повинні без затримок публікуватися таким чином, щоб надати можливість урядам та комерсантам ознайомитися з ними» [1, с. 449].

Додатково вимагається, щоб усі країни-члени інформували СОТ і Комітет з огляду торговельної політики про будь-які зміни в механізмі регулювання зовнішньої торгівлі. Ця вимога має особливе значення по відношенню до т. зв. технічних бар’єрів — стандартів, правил, вимог тощо.

2.1.4. Тарифне регулювання

Значення тарифів у системі регулювання міжнародної торгівлі віддзеркалюють як назва основної угоди — Генеральна угода з тарифів і торгівлі, так і тематики раундів багатосторонніх торговельних переговорів, більшість з яких була повністю присвячена питанням зниження тарифів. Незважаючи на значний прогрес, досягнутий у зниженні ставок мита, СОТ продовжує приділяти цьому питанню значну увагу, концентруючи зусилля на тих сферах діяльності, де ставки мита, а отже й доступ до ринків не відповідають тенденціям лібералізації торговельних режимів. Перед­усім це стосується сільського господарства, текстилю та одягу. Тому можна констатувати, що одна з основних цілей ГАТТ, яка полягає в максимальному зменшенні чи скасуванні тарифів та інших торговельних бар’єрів, ще не досягнута.

Зменшення та скасування торговельних бар’єрів у рамках ГАТТ є наслідком проведення дво- та багатосторонніх переговорів. Результатом таких переговорів, як правило, є досягнення домовленості щодо зменшення тарифів. Зменшені тарифи зазначаються в Розкладах поступок кожної країни.

Розклади поступок є одночасно як переліком узгоджених під час переговорів ставок тарифів по товарних позиціях, так і зобов’язанням не перевищувати в майбутньому реальні ставки понад фіксовані. Зафіксовані в Розкладах поступок тарифні ставки прийнято називати «зв’язаними».

Країни можуть порушити свої зобов’язання, підвищивши тариф понад «зв’язаний» рівень. Але при цьому вони повинні провести переговори з найбільш зацікавленими партнерами, і в кінцевому підсумку відшкодувати їм завдані збитки.

Перед закінченням Уругвайського раунду країни, які проводили переговори, узагальнили свої зобов’язання у Розкладі, який став додатком до Марракеського протоколу до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Протокол є юридичною угодою зі зниження тарифних ставок, якою передбачається, що «зниження тарифів, узгоджені з кожним Членом СОТ, запроваджуються у формі п’яти рівних знижень ставок, окрім випадків, коли у розкладі Члена СОТ передбачено інше. Перше таке зниження вводиться в дію у день набрання чинності Угодою СОТ, кожне наступне зниження вводиться в дію 1 січня кожного наступного року, а остаточна ставка вводиться в дію не пізніше ніж через чотири роки після набрання чинності Угодою СОТ, окрім випадків, коли у розкладі Члена СОТ передбачено інше» [4, с. 33].

Узгоджені договірними сторонами ГАТТ під час проведення торговельних переговорів тарифні та інші поступки зазначаються в їхніх Розкладах, які відповідно до Статті ІІ ГАТТ «Розклади поступок» є невід’ємною частиною Угоди [1, с. 441].

Структурно розклади поступок поділяються на чотири частини:

Частина І — тарифні зобов’язання стосовно товарів, які походять з території інших договірних сторін і на які розповсюджується загальний режим найбільшого сприяння [1, с. 440];

Частина ІІ — тарифні зобов’язання стосовно товарів, які походять з території тих договірних сторін, на які розповсюджується преференційний режим [1, с. 440];

Частина ІІІ — поступки щодо нетарифних заходів [4, с. 33];

Частина IV — зобов’язання щодо внутрішньої підтримки та експортних субсидій на сільськогосподарські товари відповідно до Угоди про сільське господарство [5, с. 37].

Кожна країна має індивідуальний (окремий) Розклад поступок і зобов’язана не накладати тарифи чи інші мита та збори за ставками, які «перевищують ті мита та збори, що були встановлені» у відповідному Розкладі [1, с. 439].

Прийняття такого зобов’язання називається «зв’язуванням» тарифної позиції, а митні ставки, стосовно яких було здійснено «зв’язування», називаються зв’язаними митними ставками.

Договірні сторони ГАТТ повинні надавати одна одній режим не менш сприятливий, ніж це передбачено в їхніх Розкладах, звільняючи при цьому одна одну від мит, які перевищують ті, що визначені Розкладом, з урахуванням термінів, умов та застережень, які були передбачені в ньому [1, с. 439—440].

Разом з цим, згідно зі статтею ІІ — Розклади поступок (п. 2) при імпорті сторонам дозволяється взаємно накладати на товари:

— збір, еквівалентний внутрішньому податку, який накладається відносно аналогічного товару вітчизняного виробництва чи товару, з якого імпортований товар був повністю або частково виготовлений;

будь-яке антидемпінгове чи компенсаційне мито;

плату або інші збори, що відповідають вартості наданих послуг [1, с. 440];

А в разі, коли товари імпортуються з країн, що користуються преференційним режимом, «зберегти свої вимоги, існуючі на день укладення цієї Угоди, щодо того, які товари можуть ввозитися за преференційними ставками мита» [1, с. 440].

Слід зазначити, що навіть після прогресу в «зв’язуванні» ставок мита, досягнутого під час Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів, рівень зв’язування по окремих країнах коливається в межах від 10 \% тарифних позицій на промислові товари до 100 \%. Дані табл. 11 характеризують параметри зв’язу­вання тарифів на промислову продукцію по країнах—Членах СОТ.

Однак загальний рівень зв’язування тарифів не характеризує їх реальний рівень зв’язування по окремих товарах і товарних групах. Подані в табл. 12 дані демонструють, що по одній і тій самій товарній групі середній рівень зв’язаних тарифів може різнитися в 10 разів.

Таблиця 11

ЗВ’ЯЗАНІ ТАРИФИ НА ПРОМИСЛОВІ ТОВАРИ [16, с. 8]*

Закінчення табл. 11

Таблиця 12

ПРОСТИЙ СЕРЕДНІЙ РІВЕНЬ ЗВ’ЯЗАНИХ ТАРИФІВ НА ПРОМИСЛОВІ ТОВАРИ ПО КРАЇНАХ ТА ТОВАРНИХ ГРУПАХ [16, с. 11]

Закінчення табл. 12

Вище зазначалося, що після зв’язування тарифів країна не має права перевищувати узгоджений рівень, який внесено в Розклад поступок. Проте вона має право, виходячи з конкретної ринкової ситуації, зменшувати реально застосовуваний рівень ставки мита. Це видно з даних табл. 13 на прикладі Канади, країн Латинської Америки, більшості країн Азії. Водночас середній рівень застосованих ставок тарифів перевищував зв’язаний рівень у США, ЄС, Чехії, Угорщині, Словаччині, Японії.

Таблиця 13

ПРОСТІ СЕРЕДНІ РІВНІ ЗВ’ЯЗАНИХ ТА РЕАЛЬНО ЗАСТОСОВАНИХ ТАРИФІВ НА ПРОМИСЛОВІ ТОВАРИ [16, с. 17]

Закінчення табл. 13

До питань тарифного регулювання міжнародної торгівлі належать також тарифні переговори (умови і принципи їх успішного проведення), процедури та правила переговорів, зміна Розкладів та порядок початку переговорів щодо зміни Розкладів, призупинення дії чи скасування поступове, які регулюються відповідними статтями ГАТТ та домовленостями Уругвайського раунду.

2.1.5. Нетарифне регулювання

Правила ГАТТ встановлюють механізми та умови застосування широкого спектра нетарифних методів регулювання міжнарод­ної торгівлі — таких, як кількісні обмеження, умови транзиту товарів, оцінка товару для митних цілей, збори та формальності при імпорті та експорті, застосування позначок про походження та методи валютного регулювання. Загальною вимогою до цих методів регулювання зовнішньої торгівлі країн є дотримання урядами принципів недискримінації, доступу до ринку, прозорості, сприяння економічному розвитку та зростанню міжнародної торгівлі. Охарактеризуємо основні правила та межі застосування методів нетарифного регулювання.

2.1.5.1. Скасування кількісних обмежень

Позиція СОТ (а раніше ГАТТ) полягає в забороні застосування урядами країн-членів кількісних обмежень. З цього положення починається Стаття ХІ «Загальне скасування кількісних обмежень»: «ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків чи інших зборів чи-то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосо­вуватися будь-якою стороною щодо імпорту або експорту будь-якого товару» [1, с. 450].

Але вже другий пункт цієї статті проголошує, що за певних обставин країни можуть застосовувати обмеження як необхідний інструмент регулювання як імпорту, так і експорту. Таке виняткове застосування квот, імпортних або експортних ліцензій, а також інших заходів нетарифного регулювання може бути пов’язане з:

«забороною чи обмеженнями експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони»;

забороною чи обмеженням імпорту або експорту, необхідними у «зв’язку із застосуванням стандартів або правил класифікації»;

обмеженням імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства (імпортованих у будь-якій формі, тобто на ранній стадії обробки, свіжих або таких, що швидко псуються), необхідним для здійснення заходів уряду, метою яких є тимчасове обмеження виробництва та продажу аналогічних вітчизняних продуктів [1, с. 440].

Інші винятки, пов’язані із застосуванням нетарифних заходів, виходять за межі випадків, визначених Статтею ХІ, і також передбачають можливість застосування нетарифних заходів:

для обмеження імпорту у зв’язку з проблемами з платіжним балансом [1, с. 451—454, 461—464; 3, с. 23—26];

країнами, що розвиваються, з метою захисту нових галузей промисловості та для забезпечення економічного розвитку [1, с. 464—465];

як тимчасових заходів з метою уникнення серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена масованим імпортом [1, с. 466—467];

з метою захисту суспільної моралі, життя чи здоров’я людей та за інших виняткових обставин, наведених у Статті ХХ «Загальні винятки» [1, с. 467—468];

як обмеження, що їх країни застосовують із міркувань безпеки [1, с. 468—469].

Розглядаючи винятки з принципу недискримінації, ми вже зазначали, що будь-яке застосування кількісних обмежень повинно мати недискримінаційний характер. В основу правил недискримінаційного застосування квот та імпортних ліцензій покладено такі положення, викладені послідовно в Статті ХІІІ «Недискримінаційне застосування кількісних обмежень»:

будь-які заборони чи обмеження щодо імпорту або експорту товару не можуть застосовуватися відносно однієї країни, якщо їх дія не поширюється і відносно решти країн, які імпортують або експортують аналогічний товар;

не повинно вимагатися, щоб квоти, ліцензії та дозволи на імпорт «використовувалися для імпорту відповідного товару з певної країни чи джерела»;

при обмеженні імпорту будь-якого товару країна, яка вводить таке обмеження, має прагнути зберегти ті пропорції в торгівлі з іншими країнами, які б могли існувати в разі відсутності таких обмежень [1, с. 454].

Якщо країна за обставин, що склалися, має підстави для запровадження квот, то реалізація такого рішення можлива за умов виконання таких вимог:

«квоти, які виражають загальний обсяг дозволеного імпорту, повинні бути фіксованим»;

розподіл квот здійснюється: на основі відповідних угод щодо розподілу часток квоти з усіма зацікавленими сторонами; або в односторонньому порядку, на основі пропорцій, що склалися при імпорті відповідного товару з країн, що зацікавлені в його постачанні протягом попереднього репрезентативного періоду і з урахуванням особливих чинників, які могли чи можуть у майбут­ньому вплинути на торгівлю цим товаром;

країна забезпечує оперативне та публічне інформування зацікавлених сторін «про загальну кількість чи вартість товару або товарів, яку дозволяється імпортувати протягом певного періоду у майбутньому, а також про будь-яку зміну такої кількості чи вартості», а також «про частки квоти, яка розподіляється між країнами-постачальниками, у кількісному чи вартісному виразі» [1, с. 454—455].

Застосування імпортних ліцензій чи дозволів на імпорт дозволено незалежно від того, чи застосовує уряд країни квоти, чи ні. При цьому країна, що ввела ліцензії, повинна на вимогу будь-якої країни, зацікавленої в торгівлі товарами, відносно яких застосовуються обмеження, надати всю необхідну інформацію щодо «ліцензій на імпорт, виданих за останній час, та розподілу таких ліцензій між країнами-постачальниками» [1, с. 456].

Вище ми вже зупинялися на умовах застосування винятків із правила про недискримінацію, що викладені у Статті XIV «Винятки із правил про недискримінацію». Умовою застосування кількісних обмежень, себто певного відхилення від принципу недискримінації, в цьому разі є необхідність збереження рівноваги платіжного балансу.

2.1.5.2. Свобода транзиту

Крім ГАТТ положення щодо свободи транзиту в сучасному міжнародному праві зафіксовані ще в кількох міжнародних документах: Хартії економічних прав та обов’язків держав (ООН, 1974 р.), Конвенції щодо транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних країн (1964 р.) та Конвенції ОНН з морського права (1982 р.). Стаття V ГАТТ проголошує свободу транзиту таким чином: «повинна існувати свобода транзиту через територію кожної сторони за маршрутами, найбільш зручними для міжнародного транзиту, для транзитного руху на територію інших сторін чи з територій інших сторін. Не повинна робитися жодна різниця, основана на прапорі суден, місця походження, відправлення, в’їзду, виїзду чи призначення або на будь-яких обставинах, що стосуються власності на товари, судна чи інші транспортні засоби» [1, с. 443—444]. При цьому під «транзитним рухом», або «транзитом», у термінах ГАТТ розуміють: переміщення товарів або транспортних засобів через територію країни, яке може включати перевантаження, складування, дроблення чи зміну виду транспорту і «є лише частиною повного шляху, який починається і завершується за межами кордонів сторони, через територію якої проходить рух» [1, с. 443].

Правило щодо свободи транзиту поширюється практично на всі види транспорту, крім транзитного руху літаків. У цьому випадку положення Статті V «Свобода транзиту» не повинні застосовуватися до транзитного руху літаків, але повинні застосовуватися до повітряного транзиту товарів (включаючи багаж) [1, с. 444].

Основною вимогою ГАТТ стосовно транзитного руху транспортних засобів та товарів є необхідність поширення режиму найбільшого сприяння на механізм усіх зборів, правил, процедур і формальностей, пов’язаних з транзитом. Водночас будь-яка країна—Член СОТ може запроваджувати певні національні вимоги та правила щодо транзитного руху транспортних засобів та товарів через її територію, а саме: «вимагати, щоб транзитний рух через її територію починався з відповідної вхідної митниці»; «застосовувати свої вимоги про пряме відвантаження щодо будь-яких товарів, для яких таке пряме відвантаження є обов’язковою умовою отримання дозволу на ввезення товарів за преференційними ставками мита або для яких таке пряме відвантаження стосується встановленого стороною методу оцінки вартості для цілей стягнення мита» [1, с. 444].

Утім, правила та вимоги, що застосовуються країнами відносно транзиту, не повинні створювати умов для «будь-яких невиправданих затримок в русі вантажів або будь-яких необґрунтованих обмежень на транзит».

Положеннями ГАТТ встановлені правила, яких країни мають дотримуватися при стягненні зборів за транзит та у зв’язку з тран­зитом, щоб не створювати невиправданих перешкод для вільного пересування товарів через їх територію. Так, «транзитний рух повинен бути звільнений від мит та від усіх транзитних мит чи інших зборів»; збори можуть стягуватися тільки за транспортування товарів, адміністративні витрати, безпосередньо пов’язані з транзитом та іншими послугами, безпосередньо пов’язаними з транзитом; у разі стягнення зборів вони повинні відповідати вартості наданих послуг, бути помірними та враховувати умови транзиту, застосовуватися на недискримінаційній основі.

2.1.5.3. Оцінка товарів для митних цілей

У міжнародній торгівлі товарами методи оцінки їх вартості для митних цілей мають дуже важливе значення через те, що від визначеної в митних документах вартості залежить сума мита при застосуванні адвалорних, змішаних (як адвалорних, так і специфічних), альтернативних (або адвалорних, або специфічних) ставок мита. Тож збільшення вартості товарів при їх оцінці для митних цілей в разі застосування навіть зазначених у Розкладі поступок ставок мита може призвести до порушення принципу недискримінації в частині національного режиму. Уряди більшості країн світу надають переваги використанню адвалорних ставок мита, що обумовлено: легкістю їх міжнародного порівняння та ведення переговорів щодо зниження рівня; простотою розрахунків і можливістю швидкої та точної оцінки розміру надходжень від сплати мита; більшою їх пристосованістю до нарахування мита на дешеві та дорогі товари однієї групи порівняно зі специфічними ставками. Тому питання оцінки товарів для митних цілей стосується всіх суб’єктів міжнародної торгівлі. Враховуючи це, СОТ приділяє належну увагу вдосконаленню системи митної оцінки товарів.

Загальні правила ГАТТ щодо оцінки вартості товарів з метою розрахунку розміру митних зборів з товарів, що імпортуються, викладені в Статті VII «Оцінка товару для митних цілей», а деталізовані правила зафіксовані в Угоді про заснування Статті VII ГАТТ 1994 (Угода про митну оцінку).

Відповідно до Статті VII ГАТТ оцінка товару для митних цілей має ґрунтуватися на «дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару і не може бути заснована на вартості аналогічних товарів вітчизняного виробництва або на довільній чи фіктивній вартості» [1, с. 446]. При цьому під «дійсною вартістю» розуміють ціну, за якою в місці і в час, визначені законодавством країни-імпортера, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу за нормального ходу торгівлі в умовах вільної конкуренції, а якщо дійсна вартість товару не може бути визначена за наведеним вище правилом, оцінка для митних цілей має базуватися на найближчому еквіваленті вартості, який можна буде встановити [1, с. 446—447].

Саме складність і безконфліктність визначення «дійсної вартості» обумовили необхідність удосконалення механізму оцінки товарів для митних цілей. Основним правилом Угоди про митну оцінку є те, що «митна вартість імпортних товарів є контрактною вартістю, тобто ціною, фактично сплаченою або що підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту...» [6, с. 185]. Але слід узяти під увагу два суттєві моменти: контрактна ціна повинна бути скоригована відповідно до Статті 8 цієї Угоди; мають існувати певні умови для застосування контрактної вартості.

Для того, щоб розрахувати контрактну вартість, Статтею 8 Угоди про митну оцінку передбачається, що до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортні товари, додаються:

комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за покупку;

вартість і витрати на упакування та контейнер;

виробничі складові, включені до товару — тобто товари (матеріли, компоненти, інструменти, шаблони тощо) чи послуги (дизайнерські роботи, креслення тощо), які поставляються покупцем безкоштовно або за зменшеною ціною для використання у виробництві імпортних товарів;

роялті та ліцензійні платежі;

частина виручки від продажу чи використання імпортних товарів;

транспортні витрати, страхування та інші витрати на доставлення до місця ввезення, якщо країна використовує оцінку на умовах CIF.

Крім того, Статтею визначається, що жодні інші, крім зазначених вище, елементи, не можуть включатися до ціни сплаченої чи тієї, що підлягає сплаті, для отримання контрактної вартості. У статті також перелічено витрати, які не повинні включатися до митної вартості, якщо їх можна відрізнити від ціни фактично сплаченої чи тієї, що підлягає сплаті. До них, зокрема, належать:

оплата фрахту після ввезення на митну територію країни імпорту;

вартість будівництва, монтажу, складання, експлуатації та технічного обслуговування виробів після їх ввезення;

мито та податки, що стягуються в країні імпорту [6, с. 190].

Щодо умов, які повинні існувати для застосування контрактної вартості, то до них належать усі випадки, крім зазначених вище:

якщо контрактом про продаж накладаються певні обмеження на використання чи володіння товарами за винятком, коли: обмеження накладається законом (наприклад, вимоги щодо маркування); обмеження стосується території, на якій можуть бути продані товари (наприклад, контракт обмежує продаж країнами); обмеження не впливають на вартість товарів (наприклад, товар не повинен продаватися до певної дати);

якщо продаж або ціна обумовлюються таким чином, що вартість не може бути визначена (наприклад, продавець встановлює ціну на імпортний товар за умови, що покупець придбає певну кількість інших товарів);

якщо частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товару покупцем потрапляє до продавця, за умови неможливості здійснити відповідне коригування;

якщо покупець і продавець є пов’язаними особами і якщо на ціну впливає їхній зв’язок [6, с. 185].

Згідно зі Статтею 15 цієї Угоди особи вважаються пов’я­заними між собою лише тоді, коли: вони є посадовими особами або директорами підприємств один у одного; вони юридично визнані партнерами по бізнесу; вони є роботодавцем і службовцем; будь-яка особа прямо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них; один з них прямо або опосередковано контролює іншого; обидва прямо чи опосередковано контролюються третьою особою; разом вони прямо чи опосередковано контролюють третю особу; вони є членами однієї родини [6, с. 193].

Фактично вищеперелічені випадки, — це коли митні органи можуть відмовлятися від застосування контрактної вартості, яка була зазначена імпортером. Особливої уваги заслуговує останній — щодо контрактів між пов’язаними сторонами, поширений у роботі транснаціональних корпорацій та їх філій або дочірніх підприємств, ціни яких визначаються на основі трансферного ціноутворення. В цьому разі Угода зобов’язує митні органи країн консультуватися з імпортерами з метою з’ясування типу відносин і обставин, що склалися на час укладання угоди, та їх впливу на рівень ціни. В разі встановлення того, що зв’язок не вплинув на задекларовані ціни, конкретна вартість визначається на їх основі.

В Додатку І «Тлумачення примітки до Угоди про митну оцінку» міститься Загальна примітка про послідовне застосування методів оцінювання [6, с. 196—197]. Якщо митні органи країни довели неможливість застосування контрактної вартості, то Угода обмежує доступні митним органам методи оцінки товарів такими способами:

за контрактною вартістю ідентичних товарів;

за контрактною вартістю подібних товарів;

дедуктивним;

обчисленої вартості;

гнучким.

Слід зазначити, що Угодою передбачено використання цих способів у такій послідовності, в якій вони зазначені в тексті. Таким чином, якщо митні органи доводять, що перший спосіб не може застосовуватися, то вартість має визначатися на основі другого способу і т. д.

Якщо митна вартість не може бути визначена на основі контрактної вартості, то вона визначається на основі відомої контрактної вартості ідентичних товарів. При цьому ідентичними вважаються товари, «які є однаковими в усіх відношеннях, вклю­чаючи фізичні характеристики, якість та репутацію», а можливі «невеликі розбіжності в зовнішньому вигляді не заважатимуть товарам, які в інших випадках відповідають цьому визначенню, вважатися ідентичними» [6, с. 192].

Якщо неможливо визначити митну вартість на основі цього способу, то вона повинна визначатися на основі контрактної вартості подібних товарів. До подібних належать товари, які хоча й не неоднакові в усіх відношеннях, однак мають подібні характеристики та подібні складові матеріали, що дозволяють їм виконувати однакові функції та бути взаємозамінними в комерційному плані. Якість товарів, їхня репутація та існування товарного знаку включаються до факторів, «які підлягають розгляду при визначенні того, чи товари є подібними» [6, с. 192].

Важливо зазначити, що для того, щоб товари були визнані ідентичними чи подібними, вони мають бути вироблені в одній і тій самій країні і тим самим виробником, що й товари, митна вартість яких оцінюється. Втім, якщо не існує імпортних контрактів відносно ідентичних чи подібних товарів, які вироблені одним і тим самим підприємством у країні виробництва цих товарів, то до уваги повинні братися товари, вироблені іншими підприємствами в тій самій країні.

Дедуктивний спосіб визначає вартість на основі ціни за одиницю, за якою імпортні чи ідентичні або подібні товари продаються на внутрішньому ринку, однак з відрахуванням з цієї ціни вартості таких елементів, як прибуток, мито та податки, транспортні витрати і страхування та інших витрат, які виникли в країні імпортування (Стаття 5 Угоди про митну оцінку) [6, с. 188].

Спосіб обчисленої вартості визначає вартість шляхом розрахунку суми, яка складається з «кошту або вартості матеріалів та виготовлення чи іншої обробки, застосованої у виробництві імпортних товарів; прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка здебільшого відображається під час продажу товарів того самого класу або виду, як і товари, що оцінюються, і виготовляються виробниками в країні експорту для експорту до країн імпорту; кошту або вартості решти витрат, необхідних для відображення варіанта оцінювання, вибраного країною-членом [6, с. 189].

Якщо митна вартість імпортних товарів не може бути визначена попередніми методами, то вона згідно зі Статтею 7 Угоди про митну оцінку визначається на підставі «розумних засобів, сумісних із принципами та загальними положеннями цієї Угоди та Статті VII ГАТТ 1994 та на основі даних, наявних у країні імпорту» [6, с. 189]. Цей спосіб у фахівців називається гнучким. Однак і ця гнучкість має певні обмеження. Так, митна вартість за гнучким способом не може визначатися на підставі:

продажної ціни в країні імпорту тих товарів, що вироблені в такій країні;

системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

вартості виробництва, окрім обчислених вартостей, які були визначені для ідентичних або подібних товарів відповідно до положень Статті 6;

ціни товарів для експорту до іншої країни, а не до країни імпорту;

мінімальної митної вартості;

довільних чи фіктивних вартостей [6, с. 189].

Угода надає імпортерові право консультації на всіх етапах визначення митної вартості товару. Крім того, Угода вимагає, щоб національні законодавства, що регулюють митну оцінку товарів, забезпечували імпортерам такі права:

право розраховувати, що вся інформація, яка за своєю природою є конфіденційною або надається на конфіденційній основі, розглядатиметься також конфіденційно відповідними органами влади (Стаття 10 Угоди);

право апелювати без накладання штрафу до незалежного органу в межах митної адміністрації чи до органу судової влади відносно рішень митних органів (Стаття 11 Угоди);

право на вилучення з митниці імпортних товарів, коли виникає необхідність відкласти остаточне визначення митної вартості, за умови надання (коли це вимагається) достатньої гарантії у формі застави чи депозиту, вартість яких дорівнює можливій сумі мита, що необхідно буде сплатити (Стаття 13 Угоди) [6, с. 191—192].

Основною метою розробки та прийняття Угоди про митну оцінку був захист інтересів учасників міжнародної торгівлі шляхом стандартизації вимог до національних митних органів, і передусім стосовно прийняття ціни, фактично сплаченої імпортером за контрактом, як бази для нарахування мита. Угода передбачала п’ятирічний перехідний період, який для всіх країн закінчився 2000 року.

2.1.5.4. Збори та формальності при імпорті та експорті

Будь-які збори, пов’язані з імпортом та експортом, що стягуються на кордоні, за винятком тарифів і зборів, які прирівняно до внутрішніх податків, відповідно до Статті VIII ГАТТ «Збори та формальності, пов’язані з імпортом та експортом», мають відповідати таким вимогам:

бути порівнянними за своїм розміром з вартістю наданих послуг (тобто не перевищувати її);

не повинні мати на меті непрямий захист вітчизняних товарів;

не повинні являти собою оподаткування імпорту та експорту з фіскальною метою [1, с. 448].

Інакше кажучи, будь-які збори, встановлені за перевірку імпортованої продукції, незалежно від країни походження товару, мають бути пропорційними вартості наданих послуг та відповідними будь-яким зборам, що стягуються за перевірку аналогічних товарів вітчизняного виробництва. Це правило поширюється також на податки, збори, формальності та вимоги, пов’язані з імпортом та експортом, які встановлюються урядовими органами щодо: консульських операцій; кількісних обмежень; ліцензування; валютного контролю; статистичних послуг; документів, документації та сертифікації; аналізу та інспекції; карантину, санітарного контролю та дезинфекції; визначення походження [1, с. 448].

Країни—Члени ГАТТ визнають необхідність у своїй практичній діяльності здійснювати заходи, спрямовані на спрощення процедур і обсягів зборів та формальностей, а саме:

зменшити кількість та номенклатуру зборів і платежів;

мінімізувати обсяг і складність імпортних та експортних формальностей;

зменшити і спростити вимоги щодо імпортної та експортної документації;

переглянути дію своїх законів і правил на вимогу іншої сторони чи договірних сторін [1, с. 448].

Крім цього, будь-яка сторона не повинна в протекціоністських або фіскальних цілях накладати великі штрафи у разі незначних порушень митних правил чи процедур, не пов’язаних із фальсифікацію чи іншими нечесними діями і які можна легко усунути.

2.1.5.5. Позначки про походження

Введення спеціальних вимог щодо позначок про походження товару зумовлено необхідністю захисту інтересів як споживачів, так і конкурентоздатних виробників та експортерів від фальсифікованих товарів і так званих підробок, обсяги яких на світовому ринку в останні десятиріччя значно зросли.

Відповідно до Статті ІХ ГАТТ «Позначки про походження» уряди країн повинні надавати товарам, які походять з території інших країн-членів, режим щодо вимог маркування не менш сприятливий, ніж режим, що надається аналогічним товарам, які походять із будь-якої третьої країни. При прийнятті та запровадженні законів і правил щодо позначок про походження необхідно звести до мінімуму труднощі та незручності для торгівлі й промисловості експортуючих країн, що можуть бути спричинені такими заходами, а також приділяти особливу увагу захисту споживачів від шахрайських позначок чи позначок, які можуть ввести в оману.

Основні вимоги ГАТТ щодо позначок про походження:

уряди повинні дозволяти нанесення необхідних позначок про походження під час імпорту;

сторони повинні забезпечити, щоб їх правила стосовно маркування імпортованих товарів не викликали серйозного пошкодження товарів чи значного зниження їх цінності, чи необґрунтованого зростання їх вартості;

сторони не повинні застосовувати спеціального мита чи штрафу за невиконання вимог до маркування при здійсненні імпорту, крім випадків, коли відповідне виправлення маркування було необґрунтованим чи були нанесені неправдиві позначки, чи необхідне маркування було пропущено навмисно;

з метою запобігання використанню торгових найменувань у спосіб, який призводить до неправильного уявлення про дійсне походження товару і завдає шкоди характерним реґіональним чи географічним назвам товарів, які походять з території іншої сторони та захищені її законодавством, уряди повинні співробітничати в цій сфері;

кожна країна повинна доброзичливо і в повному обсязі розглядати запити або подання з приводу виконання зобов’язань щодо найменувань товарів, які повідомляються іншою стороною [1, с. 449].

2.1.5.6. Валютне регулювання

Серед сукупності методів нетарифного регулювання міжнародної торгівлі особливе місце належить інструментам валютного регулювання внаслідок того, що дії урядів країн з метою проведення власної валютної політики з застосуванням механізмів контролю за валютними потоками, обмінними курсами тощо, дуже часто мають безпосередній і обмежуючий вплив на міжнародну торгівлю.

Питанням недискримінаційного застосування урядами країн—Членів СОТ інструментів валютного регулювання присвячена Стаття XV ГАТТ «Домовленості з валютних питань». У ній зазначається: враховуючи, що «валютні питання» відносяться до компетенції МВФ, з усіх проблем стосовно «грошових резервів, платіжних балансів чи заходів щодо іноземних валют», особливо якщо ці проблеми мають відношення до торгівлі, країни мають узгоджувати свою політику з Фондом [1, с. 457].

Для цього уряди країн—Членів СОТ мають приймати статистичні та інші дані МВФ щодо «іноземних валют, грошових резервів та платіжних балансів»; приймати визначення МВФ щодо відповідності своїх дій у сфері валютних питань Статуту МВФ; погоджуватися з визначенням МВФ стосовно того, що саме є «серйозним зниженням грошових резервів сторони, дуже низьким рівнем її грошових резервів чи розумним темпом приросту її грошових резервів» [1, с. 457].

У Марракеській Угоді про заснування Світової організації торгівлі співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями виділено в окрему функцію. В Статті ІІІ Угоди зазначено, що «з метою досягнення більшого єднання у проведенні глобальної економічної політики СОТ співробітничає з Міжнародним валют­ним фондом та з Міжнародним банком реконструкції та розвитку і його підрозділами» [7, с. 5].

2.1.6. Спеціальні умови застосування правил ГАТТ відносно менш розвинутих країн

На початку 60-х років минулого сторіччя більшість країн, що розвиваються, звільнилися юридично від колоніальної залежності від своїх метрополій і почали проводити незалежну та суверенну зовнішню політику, в тому числі й зовнішньоторговельну. Цей процес супроводжувався загостренням проблем соціально-економічного розвитку, значна кількість яких була безпосередньо пов’язана з труднощами інтеграції до світової господарської системи. Тому група країн, що розвиваються, ініціювала внесення доповнень до положень ГАТТ, які були підписані в 1947 р. В результаті цього у 1965 році до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі була додана Частина IV — «Торгівля і розвиток», яка містить спеціальні положення про дії, що можуть застосовувати розвинуті країни з метою сприяння торгівлі та розвитку менш розвинутих країн.

Основними цілями розробки цього додаткового розділу було забезпечення швидкого та постійного збільшення експортних надходжень менш розвинутих країн, більш сприятливих та прийнятних умов доступу на світові ринки для первинних товарів і розробка заходів, спрямованих «на досягнення стабільних, справедливих та вигідних цін» на ці товари, «таким чином створюючи умови для зростання реальних експортних надходжень цих країн», а також по­легшення «доступу на ринки товарів на сприятливих умовах для перероблених та промислових товарів, які підпадають під особливі експортні інтереси менш розвинених сторін» [1, с. 480].

Покладений в основу розбудови співробітництва розвинутих країн з менш розвинутими, базовий принцип полягає в тому, що перші не повинні очікувати «взаємності у зобов’язаннях, взятих на себе в ході торговельних переговорів, щодо зниження чи скасування тарифів та інших бар’єрів для торгівлі менш розвинених сторін». Тобто, розвинуті країни в ході торговельних переговорів не очікують, що менш розвинуті країни нададуть їм «пропозиції, які не відповідають їх власним розвитковим, фінансовим і торговельним потребам» [1, с. 502—503].

Зміст положень Частини IV ГАТТ можна поділити на три частини:

зобов’язання розвинутих країн по відношенню до менш розвинених;

зобов’язання країн, що розвиваються;

спільні дії сторін.

З метою досягнення визначених цілей по відношенню до менш розвинутих країн високорозвинуті країни взяли на себе такі зобов’язання:

утримуватися від впровадження нових тарифних чи нетарифних заходів щодо товарів, які становлять експортні інтереси менш розвинутих країн, та фіскальних заходів відносно «первинних товарів у сировинній чи переробленій формах, що повністю чи в основному виробляються на територіях менш розвинених сторін»;

надавати пріоритет зниженню та скасуванню тарифних та нетарифних бар’єрів для товарів, які в цей час чи потенційно підпадають під особливі експортні інтереси менш розвинутих країн, і зниженню та скасуванню фіскальних заходів, що застосовуються щодо цих товарів;

докладати всіх зусиль для збереження торговельних прибутків на справедливому рівні у випадках операцій з продажу товарів, що повністю чи в основному виробляються на територіях менш розвинутих країн, а операції здійснюються державними торговельними підприємствами;

«активно розглядати можливості застосування інших заходів, спрямованих на поширення розвитку імпорту з менш розвинених сторін, і з цією метою налагоджувати відповідну міжнародну співпрацю»;

«приділяти особливу увагу торговельним інтересам менш розвинених сторін при розгляді можливості застосування інших заходів, дозволених [Генеральною] Угодою для вирішення певних проблем» (наприклад, запровадження антидемпінгових або компенсаційних мит) [1, с. 481—482].

Згідно зі Статтею XXXVIІ — «Зобов’язання», менш розвинені країни «погоджуються вживати відповідні дії на користь торгівлі інших менш розвинених сторін, зважаючи на торговельні інтереси менш розвинених сторін у цілому» [1, с. 482].

Крім того, розвинуті країни та країни, що розвиваються, домовилися надалі спільно співпрацювати в ГАТТ, прагнучи досягнути визначених цілей. З цією метою уряди всіх країн повинні:

забезпечувати кращі умови доступу на світові ринки для первинних товарів, у яких менш розвинуті країни мають особливу зацікавленість, включаючи здійснення заходів, спрямованих на встановлення стабільних, справедливих і вигідних експортних цін на такі товари;

розвивати співробітництво з організаціями та установами ООН (ЮНКТАД, МВФ, Світовим банком, Міжнародним торговельним центром);

«співпрацювати в аналізі планів та політики розвитку окремих менш розвинених сторін з метою розробки конкретних заходів, які сприяють розвитку експортного потенціалу та спрощують доступ на експортні ринки, з урядами та міжнародними організаціями і, зокрема, з організаціями, що мають повноваження стосовно фінансової допомоги економічному розвитку»;

співпрацювати з метою міжнародної гармонізації національної політики та нормативних актів у таких сферах, як «технічні та комерційні стандарти, транспортування та реалізація, а також шляхом розвитку експорту за допомогою створення засобів для збільшення потоку торговельної інформації та проведення ринкових досліджень» [1, с. 482—483].

Крім того, договірні сторони ГАТТ взяли на себе зобов’язання щодо проведення консультацій. Так, якщо будь-яка країна—член ГАТТ вважає, що наміри, визначені Статтею XXXVI «Принцип і цілі», не виконуються, то вона може вимагати від країни, що не виконує відповідні положення, провести двосторонні консультації та/або передати питання на розгляд договірним сторонам.

З метою реалізації положень Частини IV ГАТТ у 1965 році засновано Комітет з питань торгівлі та розвитку.

На сьогодні в СОТ входить приблизно сто країн, що розвиваються. Очікується, що в майбутньому їх роль у діяльності організації підвищиться внаслідок численності та зростання їхньої частки в світовій економіці. Робота СОТ стосовно захисту інтересів країн, що розвиваються, провадиться за такими основними напрямами:

розробка спеціальних положень про країни, що розвиваються, в Угодах СОТ (Додаток 1);

поточна робота під наглядом Комітету з питань торгівлі та розвитку;

надання Секретаріатом технічної допомоги (головним чином у сфері підготовки кадрів);

надання спеціалізованої допомоги з питань експорту через Міжнародний торговельний центр.

Міжнародний торговельний центр заснований ГАТТ у 1964 році на прохання країн, що розвиваються. Він управляється спільно СОТ та ООН, яка діє через ЮНКТАД (Конференцію ООН з торгівлі та розвитку). Центр допомагає країнам, що розвиваються, розробляти та впроваджувати програми з розвитку експорту, а також вдосконалювати технології імпортування. Відомим напрямом діяльності Центру є надання інформації та рекомендацій щодо експортних ринків та доступу всім країнам, що розвиваються.

Проблемам розвитку торгівлі найменш розвинутих країн та країн, що розвиваються, була приділена значна увага на IV Конференції Міністрів у Катарі. В Декларації міністрів зазначено, що інтеграція цих країн у багатосторонню торговельну систему вимагає вдосконалення механізмів доступу до ринків, підтримки диверсифікації виробництва та експортної бази.

Крім того, міністри підтвердили, що положення щодо спеціального та диференційованого режиму є невід’ємною частиною Угод СОТ.

Література

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947). Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів. — К.: «Вимір», Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998.

Домовленість щодо звільнення від зобов’язань за Генеральною угодою з тарифів і торгівлі 1994 року. Там само, с. 30.

Домовленість про положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року щодо платіжного балансу. Там само, с. 23—26.

Марракеський протокол до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Там само, с. 32—34.

Угода про сільське господарство. Там само, с. 35—50.

Угода про застосування статті VII Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Там само, с. 184—212.

Марракеська угода про заснування Світової організації торгівлі. Там само, с. 4—14.

Осика С. Г., Пятницький В. Т., Осика А. С. Генеральна угода з тарифів і торгівлі як основа універсального міжнародно-правового регулювання світової торгівлі. — К.: УАЗТ, 1999. — 204 с.

Осика С. Г., Оніщук О. В., Осика А. С., Пятницький В. Т., Штефанюк О. В. Інституціональні та процедурні механізми системи ГАТТ/СОТ у регулюванні світової торгівлі. — К.: УАЗТ, 2000. — 288 с.

Осика С. Г., Пятницький В. Т., Оніщук О. В., Осика А. С., Штефанюк О. В. Регулюваня ринків товарів і послуг на засадах норм і принципів системи ГАТТ/СОТ. — К.: УАЗТ, 2000. — 336 с.

Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля. — К.: КНЕУ, 2001. С. 26—32.

Business Guide to the World Trading System //International Trade Center and Commonwealth Secretariat. — 1999, p. 7—11, 17, 18, 53—63.

Michael Hart. «From the GATT to the WTO», from Fifty Years of Canadian Tradecraft: Canada at the GATT 1947—1997. — Ottawa, Centre for Trade Policy and Law, 1998, p. 258.

Michael J. Trebilcock, Robert Howse. The Regulation of International Trade. — London. Routledge, 1999, p. 612.

Trade Training Program, Module 4: Trade in Goods. Catapult network. Centre for Trade Policy and Law (Canada).

Special study № 6. Market Access. Unfinished Business. Post-Uruguay round inventory and issues. — WTO Publications Centre William Rappard 2001, p. 139.

Trade Training Program, Module 4: Trade in Goods. Catapult network. Centre for Trade Policy and Law (Canada).

World trade in 2001 — Overview — офіційна web-сторінка СОТ. www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2001_e/its01_overview_e.htm

Trade by region. — офіційна web-сторінка СОТ. www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2001_e/its01_byregion_e.htm

World merchandise exports by region, 2000. — офіційна web-сторінка СОТ. www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2001_e/section3/ iii01.xls

World merchandise imports by region, 2000. — офіційна web-сторінка СОТ. www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2001_e/section3 /iii02.xls

Products and Services. — офіційна web-сторінка International Trade Centre UNCTAD/WTO. www.intracen.org/menus/products.htm

Market Development Section. — офіційна web-сторінка International Trade Centre UNCTAD/WTO. www.intracen.org/mds /welcome.htm

Додаток 1

Угоди СОТ: положення про спеціальний і диференційований режим стосовно країн, що розвиваються. Аналітичний огляд

Загальна інформація

Угоди СОТ мають положення про поширення спеціального і диференційованого (СіД) режиму стосовно країн, що розвиваються. Згідно з цими положеннями вони отримують «більш сприятливий» режим ніж розвинуті країни. Ці положення можна поділити на три широкі категорії:

положення, що вимагають від країн здійснення заходів з розвитку торгівлі країн, що розвиваються, та найменш розвинутих країн (НРК);

гнучкі підходи до взяття країнами, що розвиваються, та найменш розвинутими країнами зобов’язань за Угодами СОТ;

положення про технічну допомогу країнам, що розвиваються, та найменш розвинутим країнам у розбудові їх спроможності втілювати Угоди.

Нижче наводиться ілюстративний та вибірковий опис характеру та змісту найважливіших положень кожної з цих категорій.

Положення, які вимагають від країн здійснення СіД заходів задля сприяння розвитку торгівлі країнами, що розвиваються

До категорії СіД заходів належать:

односторонні заходи розвинутих країн, спрямовані на забезпечення здійснення імпорту з країн, що розвиваються, на преференційній основі;

надання в ході торговельних переговорів пріоритету зниженню та скасуванню тарифів РНС на продукцію, яка становить особливий інтерес для країн, що розвиваються, та НРК;

поширення СіД режиму на країни, що розвиваються, та НРК у застосуванні:

квот;

процедур ліцензування імпорту;

запобіжних протекціоністських заходів, зокрема, захисних, антидемпінгових і компенсаційних заходів.

Односторонні заходи розвинутих країн, спрямовані на сприяння імпорту на преференційній основі

Генеральна система преференцій (ГСП)

Продукція, імпортована з країн, що розвиваються, та найменш розвинутих країн, згідно із ГСП отримує дозвіл на ввезення на безмитній або преференційній основі. ГСП стосується майже всієї промислової та окремих видів сільськогосподарської продукції. Правову основу для таких преференційних режимів створює «Рішення про сприятливий і диференційований режим, взаємність та повнішу участь країн, що розвиваються» (прийняте 1979 року і загальновідоме як «Загальне сприятливе положення»). Втім, домовленості про ГСП:

мають вбудовані обмеження на кшталт квот по країнах: імпорт у межах квоти дозволяється на підставі преференційного мита, а за межами квоти обкладається митом згідно з РНС;

відмовляють у преференційному доступі на ринок певній продукції з країн, що стали конкурентоспроможними (критерій конкурентних потреб);

відмовляють у преференційному доступі на ринок країнам, що розвиваються, які піднялися на вищий щабель розвитку, або тим, де порушуються права людини. Країнами, які піднялися на вищий щабель розвитку, вважаються такі, що досягли певного доходу на душу населення.

Сприятливіший режим для НРК

Загальне сприятливе положення передбачає, що в рамках ГСП для НРК можна встановити «спеціальний режим», який виходить за межі поширеного на країни, що розвиваються. В цьому контексті в жовтні 1997 року розвинуті країни на Засіданні високого рівня стосовно комплексних ініціатив щодо розвитку торгівлі для НРК погодилися здійснювати імпорт усієї продукції, що цікавить ці країни, на преференційній безмитній основі. Більше того, обмеження, вбудовані в ГСП (наприклад, квоти та критерій конкурентоздатної країни), як правило, не застосовуються до імпорту з НРК.

Домовленості щодо преференційного доступу для обмеженої кількості країн, що розвиваються

Ці домовленості включають:

Ломеську конвенцію, за якою Європейський Союз дозволяє імпортувати продукцію з країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського реґіону (АКТ) на преференційній безмитній основі;

Ініціативу Карибського басейну (ІКБ), за якою дозволяється безмитний преференційний імпорт продукції з карибських країн до СІЛА. Оскільки в рамках СОТ відсутнє правове підґрунтя для таких домовленостей, їх втілення дозволяється лише на обмежений термін. Цей період для Ломеської конвенції закінчується 1 січня 2000 року і може бути продовжений на п’ять років (до 1 січня 2005 року).

Важливість зниження та скасування тарифів у ході торговельних переговорів

Дії розвинутих країн

Торгівля товарами

Розділ ГАТТ з торгівлі та розвитку (Частина IV) закликає розвинуті країни під час торговельних переговорів надавати пріоритет зниженню та, за можливості, усуненню тарифів РНС на товари, які становлять експортний інтерес для країн, що розвиваються, та найменш розвинутих країн, а також усуненню нетарифних заходів, що впливають на торгівлю такими товарами.

Одначе зниження тарифів РНС обмежує вигоди, які відповідно до преференційних домовленостей отримують країни, що розвиваються. В основоположних правилах, прийнятих на раундах переговорів ГАТТ, визнається необхідність розглядати в кожному конкретному випадку можливість виключення зі списку скорочень тарифів РНС на товари, з якими країни, що розвиваються, отримують достатньо вагому з погляду торгівлі преференційну перевагу.

Торгівля послугами

Генеральна угода про торгівлю послугами передбачає надання розвинутими країнами під час торговельних переговорів пріоритету лібералізації тих секторів послуг та способів їх постачання, які становлять особливий інтерес для країн-експортерів, що розвиваються.

Дії країн, що розвиваються

Частина IV ГАТТ також заохочує країни, що розвиваються, до здійснення заходів, подібних очікуваним від розвинутих країн, а також до першочергового усунення тарифів та інших торговельних бар’єрів на шляху товарів, які становлять експортний інтерес для інших країн, що розвиваються.

Загальне сприятливе положення надає їм можливість задля розширення торгівлі між собою на реґіональній та глобальній основі поширити спеціальний та більш сприятливий режим імпорту товарів на найменш розвинуті країни згідно з глобальними або реґіональними преференційними угодами, в яких вони беруть участь.

Кількісні та інші обмеження

Уругвайський раунд сприяв усуненню великої кількості обмежень у сільськогосподарському та промислових секторах, а також ліквідації таких обмежувальних заходів, як добровільні експортні обмеження і змінне мито. До дозволених кількісних обмежень належать:

обмеження, що накладаються згідно з Угодою про текстиль та одяг;

обмеження, що накладаються країнами, які мають проблеми з платіжним балансом, за умови, що вони здійснюються відповідно до Статей XII та XVIII ГАТТ 1994 року та Домовленості ГАТТ 1994 р. щодо платіжного балансу (прийнятої під час Уругвайського раунду);

обмеження, що накладаються відповідно до інших положень ГАТТ 1994 р. щодо винятків, зокрема, Статті XX.

Необхідно зауважити, що Угода про текстиль та одяг передбачає, що країни, які створили обмеження (головним чином — розвинуті країни), повинні усунути їх у чотири етапи протягом 10 років до 1 січня 2005 року. Більше того, задля кращого доступу до ринку для текстильної продукції, яка залишається під дією обмежень протягом перехідного періоду, Угода вимагає обо­в’язкового зростання на певний відсоток розмірів квот, які передбачені двосторонніми угодами. Ці правила передбачають спеціальний і сприятливіший режим для «малих постачальників» і найменш розвинутих країн, зокрема, що стосується базових рівнів квот, темпів зростання та вимог до гнучкості.

Процедури ліцензування імпорту

Угода про процедури ліцензування імпорту закладає принципи та правила, згідно з якими ці процедури, прийняті країнами для адміністрування кількісних обмежень та інших цілей, не повинні створювати перешкоди для торгівлі. За цими правилами особлива увага має приділятися розподілу ліцензій на імпорт з країн, що розвиваються, насамперед — з найменш розвинутих країн.

Заходи захисту за необхідності (захисні, антидемпінгові та компенсаційні заходи)

За необхідності до захисних заходів можуть бути віднесені обмеження на імпорт, які країні дозволяється запроваджувати в певних ситуаціях, за умов відповідності специфічним критеріям. Ці заходи включають:

захисні заходи з обмеження імпорту в разі, коли його збільшення завдає значної шкоди національним виробникам подібної або конкурентної продукції;

накладання антидемпінгового мита на відповідну продукцію та компенсаційного мита — на субсидовану імпортну продукцію, якщо збільшення такого імпорту завдає значної шкоди національній промисловості. Правила поширюють спеціальний і диференційований режим на застосування таких заходів. Наприклад:

Угода про захисні заходи передбачає — імпорт з країни, що розвивається, не підлягає запобіжним заходам, якщо його частка в загальному імпорті цієї продукції до країни становить менше 3 \%. Це не застосовується, коли країни, що розвиваються, мають індивідуальні частки, менші за 3 \%, але сукупно понад 7 \% імпорту;

Угода про субсидії та компенсаційні заходи вимагає від органів влади припиняти розслідування, якщо:

а) продукція походить з країни, що розвивається, де величина субсидії є мінімальною (менше 1 \%), або обсяг імпорту субсидованої продукції чи шкода, яку вона завдає національній промисловості, мізерні;

б) продукція походить з країни, що розвивається, і

рівень наданих субсидій не перевищує 2 \% вартості, перерахованої на одиницю продукції;

субсидований імпорт становить менше 4 \% сукупного імпорту до країни—імпортера. Проте ці правила не діють, коли країни, що розвиваються, мають індивідуальні частки, менші від 4 \%, але колективно мають понад 9 \% сукупного імпорту.

Положення, які забезпечують країнам, що розвиваються, і найменш розвинутим країнам гнучкість при виконанні зобов’язань СОТ

Ці положення можна поділити на такі великі групи:

гнучкість у прийнятті зобов’язань під час торговельних переговорів;

гнучкість у тимчасовому наданні посиленого захисту задля стимулювання розвитку нових галузей промисловості та у здійсненні обмежувальних заходів у разі виникнення проблем з платіжним балансом;

перехідні періоди, необхідні для виконання всіх або деяких зобов’язань, які накладають Угоди;

виключення країн, що розвиваються, з-під дії деяких специфічних зобов’язань.

Гнучкість у взятті зобов’язань під час торговельних переговорів

Торгівля товарами

За правилами ГАТТ переговори про зменшення тарифів та інших бар’єрів на шляху торгівлі мають вестися на взаємній і взаємовигідній основі. Проте Частина IV ГАТТ 1994 р. (яка містить положення про сприяння економічному розвитку) передбачає: від країн, що розвиваються, не вимагаються внески до торговельних переговорів (у формі зменшених тарифів і взятих зобов’язань), які не співвідносяться з потребами їхньої торгівлі, розвитку та фінансовим становищем. Положення Частини IV доповнюються Загальним сприятливим положенням, де, серед іншого, стверджується, що спроможність країн робити внески та йти на поступки на переговорах зростає з розвитком їхньої економіки.

Таким чином, у правилах зафіксовано: внески, які вимагаються від країн, що розвиваються, повинні пов’язуватися з етапом їхнього розвитку. Цю концепцію часто називають «відносною взаємністю». Відтак, протягом Уругвайського раунду країни, що розвиваються, знизили тарифи в промислових і сільськогосподарському секторах на менший відсоток, ніж розвинуті країни.

Правило, що закликає до загального зниження тарифів на основі відсотків, не застосовується до НРК. У промисловому секторі ці країни пішли на символічне зниження тарифів щодо вельми незначної кількості продуктів. У сільськогосподарському секторі жодні скорочення від них не вимагалися. Більше того, країни, що розвиваються, і найменш розвинуті країни можуть встановити верхню межу своїх тарифів на вищому, ніж їхні чинні або скорочені тарифи, рівні. Такі зобов’язання щодо рівнів зв’язування дозволяють їм гнучко піднімати тарифи до вищого рівня, не порушуючи зобов’язань ГАТТ, якщо такі країни вважають за необхідне надати більший захист національному промисловому та сільськогосподарському виробництву.

Торгівля послугами

Стаття XIX Генеральної угоди про торгівлю послугами дозволяє країнам, що розвиваються, відкривати меншу кількість секторів або лібералізувати меншу кількість операцій під час торговельних переговорів і чітко гарантує їм право здійснювати заходи з лібералізації відповідно до власної ситуації в плані розвитку. Вона також визначає: пропозиції про доступ до ринку країн, що розвиваються, можуть бути зумовлені посиленням їхньої національної спроможності і передачею технології на комерційних засадах. Стаття XIX закликає приділяти особливу увагу НРК.

Гнучкість у наданні додаткового захисту новим галузям промисловості та застосуванні обмежувальних заходів у разі проблем з платіжним балансом

Захисні заходи, спрямовані на сприяння розвитку нових галузей промисловості

Стаття XVІІІ:C ГАТТ 1994 р. дозволяє країнам, що розвиваються, застосовувати обмежувальні торговельні заходи (підвищення максимальних розмірів мита або впровадження кількісних обмежень), спрямовані на підтримку розвитку нових або існуючих галузей промисловості. Але такі заходи, які не відповідають вимогам ГАТТ, можуть впроваджуватися тільки після погодження з країнами—Членами СОТ. У ГАТТ визначено порядок проведення консультацій з країнами, чиї торгове­льні інтереси можуть постраждати від застосування обмежувальних заходів.

Заходи у разі проблем з платіжним балансом

Положення, що дозволяють країнам здійснювати заходи з обмеження імпорту в разі проблем з платіжним балансом, викладені у Статтях XII та XVIII ГАТТ. Стаття XII визначає умови та обставини, за яких розвинуті країни можуть накладати такі обмеження. Стаття XVIII стосується країн, що розвиваються. В ній визнається, що через низку чинників (таких, як неможливість зростання надходжень від експорту в той час, коли попит на імпорт зростає) ці країни можуть вдатися до торговельних обмежень задля запобігання зменшенню грошових резервів. У ній передбачені гнучкіші та ширші критерії використання цих поло­жень, ніж ті, що викладені у Статті XII.

Наприклад, за Статтею XII заходи з торговельних обмежень можуть вживатися розвинутою країною в разі, коли загроза зменшення її грошових резервів є «неминучою» або якщо їх рівень є «дуже низьким». За Статтею XVIII країна, що розвивається, може вдаватися до обмежувальних заходів, коли вважає, що існує загроза значного скорочення грошових резервів, навіть якщо ця загроза не є «неминучою». Крім того, у Статті XVIII зазначено: країна, що розвивається, може вдатися до таких дій, коли вважає, що її грошові резерви не є «адекватними» для покриття очікуваних виплат в іноземній валюті; навпаки — за Статтею XII такі заходи можуть застосовуватися тільки якщо резерви є «дуже низькими».

Перехідний період для виконання зобов’язань

Багатосторонні угоди, з яких складається система СОТ, є обов’язковими для виконання всіма країнами-членами. Проте положеннями деяких з цих угод передбачається, що може скластися ситуація, коли країни, що розвиваються, та НРК не зможуть негайно виконувати всі або деякі із зобов’язань, передбачених відповідними угодами. Відтак ці угоди передбачають перехідний період від 5 до 11 років для підготовки цих країн до виконання таких зобов’язань.

Ось кілька прикладів перехідних періодів:

Угода про митну оцінку: країни, що розвиваються, та найменш розвинуті країни можуть загальмувати застосування угоди на період до 5 років, тобто до 1 січня 2000 року;

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності: від країн, що розвиваються, очікується застосування цих положень до 1 січня 2000 року, від найменш розвинутих країн — до 1 січня 2006 року.

Застосування деяких зобов’язань може бути відстрочене, як це показано нижче:

Угода про митну оцінку: країна, що розвивається, після закінчення п’ятирічного періоду може попросити про додатковий час тривалістю до трьох років для втілення положень щодо методології обчисленої вартості;

Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів і про технічні бар’єри в торгівлі: вони надають відповідним комітетам право повністю чи частково надавати країнам, що розвиваються, обмежені в часі звільнення від зобов’язань, накладених обома угодами.

Звільнення країн, що розвиваються, від певних зобов’язань, або додаткова гнучкість у виконанні цих зобов’язань

Угода про субсидії та компенсаційні заходи

Приклад звільнення країн, що розвиваються, від певних зобов’язань дає Угода про субсидії та компенсаційні заходи. Правило, яке за цією угодою забороняє країнам—Членам СОТ застосовувати експортні субсидії, не поширюється на найменш розвинуті країни з річним доходом на душу населення 1000 дол. США або менше. Ці країни перелічені в угоді.

Угода про сільське господарство

Прикладом додаткової гнучкості у виконанні зобов’язань стосовно країн, що розвиваються, є Угода про сільське господарство. Вона забороняє країнам, які не взяли на себе зобов’язання щодо скорочення, надавати експортні субсидії на сільськогосподарську продукцію. Оскільки більшість країн, що розвиваються, не взяли на себе таких зобов’язань, заборона поширюється на них. Але угода дозволяє їм надавати два види субсидій:

субсидії на зменшення вартості експортних операцій, включно з вартістю обробки, підвищення якості, інших операцій, а також з вартістю міжнародних перевезень;

внутрішні транспортні збори за експортне транспортування, що нижчі, ніж збори за внутрішні перевезення.

За угодою від країн вимагається скорочення внутрішньої підтримки (тобто інших, не експортних субсидій) на узгоджений відсоток. Задля сприяння розвитку сільськогосподарського сектора в країнах, що розвиваються, дозволяється виключити з розрахунку сукупного виміру підтримки такі субсидії:

інвестиційні субсидії, які в цілому спрямовуються в сільське господарство країни, що розвивається;

субсидії на закупівлю виробничих ресурсів для виробників з низькими доходами та недостатніми ресурсами;

субсидії, спрямовані на припинення вирощування наркотич­них рослин.

Технічна допомога для розбудови потенціалу впровадження угод

У ряді угод СОТ містяться положення, що закликають усі країни-члени (розвинуті, ті, що розвиваються, та з перехідною економікою), Секретаріат СОТ та інші міжнародні організації, компетентні у відповідних галузях, надавати технічну підтримку країнам, що розвиваються, та найменш розвинутим країнам для розвитку їхніх інституційних та правових засад для впровадження цих угод.

що пропонується на світовому ринку, вироблена не в одній країні, причому це стосується як товарів народного споживання, так і складних машин та обладнання, що використовуються для їх виробництва. Інтенсифікація використання ресурсів світового ринку для національного виробництва, а також інтернаціоналізація логістичних схем призводять до можливості обходження тарифних і інших бар’єрів у торгівлі, що застосовуються урядами до товарів, які імпортуються в країну. Таким чином, лібералізація обміну продукцією, сировиною та комплектуючими між країнами ускладнює процедури визначення походження товарів, а також застосування широкого кола інструментів торгової політики щодо інших країн. Саме ці чинники зумовили необхідність розробки міжнародних правил визначення походження товару.

Важливість правил визначення походження товару для окремих урядів і розвитку міжнародної торгівлі в цілому зумовлена трьома групами чинників:

макроекономічними;

статистичними;

маркетинговими.

Макроекономічні чинники пов’язані з необхідністю державного регулювання стану внутрішнього ринку, зовнішньої торгівлі та реалізації торгової політики країни в цілому. Застосування режиму найбільшого сприяння в торгівлі відчутно послабило роль правил визначення країни походження, оскільки імпортне мито за ставками РНС застосовується до товарів з усіх джерел поставки. Проте в торговій політиці країн залишилися заходи, застосування яких потребує чіткого визначення країни походження. Згідно з правилами СОТ до таких заходів національних урядів належать:

компенсаційні та антидемпінгові мита;

надзвичайні заходи захисту від імпорту;

кількісні обмеження, в тому числі тарифні квоти;

контроль за правильністю застосування марок або етикеток, що вказують на країну походження;

розв’язання торговельних суперечок через відповідний механізм СОТ.

У тому разі, коли країна є членом преференційної торговельної угоди, її уряд має бути впевнений у тому, що преференційні, або нульові, ставки мита застосовуються до країн, на які дійсно поширені узгоджені преференції. Для цього вимагається підтвердження того, що імпортовані товари були повністю або суттєво трансформовані в країні, що входить до преференційного угруповання.

Крім того, визначення країни походження товару необхідно урядам для здійснення державних закупівель та розробки програм розвитку або підтримки експортного виробництва.

Статистичні чинники, що зумовлюють важливість правил визначення походження товару, пов’язані з тим, що останні впливають на достовірність показників розвитку міжнародної торгівлі, особливо на регіональні структури експорту та імпорту окремих товарів. А на основі показників розвитку міжнародної торгівлі робляться міжнародні маркетингові дослідження, огляди кон’юнктури світових товарних ринків, прогнози динаміки експорту та імпорту. Крім того, на основі даних щодо питомої ваги країни в світовому експорті Членів СОТ розраховуються внески кожної країни до бюджету організації.

Походження товару має і значний маркетинговий вплив, адже відомо, що напис «Made in...», який можна знайти майже на всіх товарах, має неабиякий вплив на прийняття рішення про купівлю. Слід також зазначити, що відповідна позначка про походження може надати споживачам важливу інформацію про якість та умови виробництва товару, а фахівцям з маркетингу дані щодо товарної політики конкурентів, тенденції розвитку товарного асортименту тощо.

Слід зазначити, що правила походження не були настільки дискусійними, поки більшість продукції вироблялася всередині країн і задовольняла всебічні потреби свого населення. Крім того, раніше в урядів була можливість застосовувати досить широкий спектр протекціоністських заходів. Але процеси інтернаціоналізації господарського життя та розвиток світової торгової системи, які проявились у розповсюдженні глобалізованих методів виробництва з відповідною диверсифікацією та поглибленням міжнародної кооперації при одночасному звуженні можливостей застосування інструментів торговельного протекціонізму, загострили проблему застосування правил визначення походження.

Оскільки ГАТТ не передбачала єдиних правил щодо визначення походження, відповідні національні системи значно різняться між собою. Більше того, всередині країн правила можуть модифікуватися відносно цілей, заради яких вони існують (упровадження кількісних обмежень, введення преференційного мита, застосування позначок про походження тощо). Така «гнучкість» надавала країнам можливість приймати правила походження з метою захисту власних виробників, наприклад, скасовувати квоту на товар на підставі того, що імпортована продукція не може розглядатися як така, що походить з країни, наділеної квотою.

До початку Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів склалася ситуація, коли правила визначення походження товарів стали непередбачуваними, непрозорими, в деяких випадках протекціоністськими, що створило невиправдані перепони для розвитку міжнародної торгівлі. З метою розв’я­зання сукупності проблем, що виникли в результаті відсутності чітких правил, під час Уругвайського раунду була прийнята Угода про правила визначення походження. Основною метою Угоди є розробка та прийняття Членами загальної системи гармонізованих правил визначення походження товарів, що імпортуються на основі режиму найбільшого сприяння.

Основні положення прийнятої угоди стосуються таких питань:

поділ правил визначення походження на непреференційні та преференційні;

забезпечення гармонізації правил визначення походження (створена спеціальна Робоча програма);

характеристика принципів застосування правил визначення походження під час перехідного періоду та після нього;

створення Технічного комітету з правил визначення походження та регламентація його діяльності;

організація процедур повідомлення, перегляду, консультацій та врегулювання суперечок;

упорядкування преференційних правил визначення походження.

У сучасній світовій торговельній системі виділено два типи правил визначення походження залежно від торговельного режиму, що існує між стороною, що імпортує, та стороною, що експортує: преференційні і непреференційні.

Згідно з Угодою про правила визначення походження (Додаток ІІ — Спільна декларація щодо преференційних правил визначення походження) преференційними правилами визначення походження є «такі закони, нормативні акти та адміністративні правила загального застосування, які використовуються будь-яким Членом для визначення того, чи підлягають товари преференційному розгляду згідно з договірними або автономними режимами, які тягнуть за собою надання тарифних преференцій, що виходять за межі застосування параграфа 1 Статті І ГАТТ 1994» [5, с. 234].

Непреференційні правила визначення походження, з іншого боку, визначаються як «ті закони, нормативні акти та адміністративні правила загального застосування, які використовуються будь-яким Членом для з’ясування країни походження товарів, за умови, що такі правила не стосуються договірних або автономних режимів торгівлі, які тягнуть за собою надання тарифних преференцій, що виходять за межі застосування параграфа 1 Статті І ГАТТ 1994» [5, с. 224].

Оскільки сферою застосування Угоди є непреференційні правила визначення походження, розглянемо їх докладніше. По-справжньому ключовим питанням Угоди про правила визначення походження є рішення щодо їх гармонізації. Світова організація торгівлі в липні 1995 року започаткувала програму з гармонізації непреференційних правил походження для країн—Членів, яка повинна була завершитися в липні 1998 року. Робота була доручена Комітету СОТ з правил походження та Технічному комітету з правил походження Світової митної організації в Брюсселі.

Робоча програма щодо гармонізації правил походження ґрунтувалася на таких засадах:

правила визначення походження повинні забезпечуватися однаково для всіх цілей;

правила визначення походження мають забезпечувати, щоб країною, яка визнається як країна походження товару, була або та країна, де товар було повністю вироблено, або, якщо до виробництва товару залучено більше, ніж одну країну, та країна, де було проведено суттєвішу переробку товару;

правила визначення походження повинні бути об’єктив­ними, зрозумілими та передбачуваними для всіх країн;

незалежно від заходів або інструментів торговельної політики, з якими пов’язані правила визначення походження, вони не повинні використовуватися прямо чи непрямо як інструменти для досягнення цілей торгівлі. Вони не повинні самі по собі здійснювати обмежувального, спотворюючого чи руйнівного впливу на міжнародну торгівлю. Вони не повинні накладати невиправдано жорстких вимог чи вимагати виконання певної умови, яка не стосується виробництва або переробки, як основи для визначення країни походження. Проте витрати, що прямо не стосуються виробництва чи переробки, можуть включатися для застосування адвалорного відсотка;

правила визначення походження мають застосовуватися послідовно, однаково, об’єктивно та розумно;

правила визначення походження повинні бути узгоджені між собою;

правила визначення походження мають базуватися на позитивному критерії [5, с. 230—231].

У процесі визначення походження товари об’єктивно поділяються на дві групи: продукція, повністю отримана або вироблена в країні, та продукція, яка пройшла значну переробку в країні.

Виріб вважається «повністю виробленим» в країні, якщо весь процес виробництва, включаючи застосування матеріалів і комплектуючих, проходив усередині країни. На практиці цей спосіб застосовується головним чином до сировини, сільськогосподарської, риболовецької і лісної продукції. Ця група товарів є найменш проблематичною для застосування правил визначення походження. Разом з тим, у Робочій програмі щодо гармонізації правил визначення походження зазначається, що Технічний комітет має розробити гармонізовані визначення для «товарів, що розглядаються як такі, що їх було повністю вироблено в одній країні» та «мінімальних операцій або обробки, які самі по собі не визначають походження товару» [5, с. 231].

Походження товару не завжди просто визначити, особливо якщо виробничий процес проходив у більше, ніж одній країні. Для з’ясування походження в цьому разі використовують різні правила та методи, які мають як свої переваги, так і недоліки.

Кіотська конвенція (прийнята в 1973 р. в м. Кіото (Японія) міжнародна конвенція зі спрощення та гармонізації митних процедур) передбачає, що походження товару має бути визнано за останньою (кінцевою) країною, в якій відбулася «значна переробка» продукції [32]. Значна переробка визначається застосовуючи один з таких критеріїв:

зміна тарифної класифікації;

критерій адвалорного відсотка;

критерій операцій з виробництва чи переробки.

Угода про правила визначення походження встановлює, що зміна тарифної класифікації є основним критерієм значної переробки, а додатковими — адвалорний відсоток та операції з виробництва/ переробки.

Метод, що використовує для встановлення факту значної переробки критерій «зміна тарифної класифікації», ґрунтується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів. При застосуванні цього методу товар вважається «значно переробленим», якщо змінюється розділ чи підрозділ тарифної номенклатури порівняно з матеріалами або частинами, з яких він вироблений.

Цей метод є найпоширенішим порівняно з іншими. Він застосовується угрупованням країн NAFTA, Південноамериканським спільним ринком (MERCOSUR), а також був визначений основним на Уругвайському раунді багатосторонніх торговельних переговорів.

Утім, у багатьох правилах визначення походження, зміна тарифного заголовка не завжди відповідає справжньому походженню. Недоліки цього методу полягають у тому, що деякі розділи та підрозділи не описують товар достатньо повно, щоб визначити, коли відбулася «значна переробка». В таких випадках для визначення того, чи є зміни в тарифному заголовку істотними, необхідно використовувати інші додаткові критерії.

В Робочій програмі з гармонізації правил визначення походження Технічному комітету СОТ доручено «розглянути і вивчити можливість застосування змін у розділах чи підрозділах тарифної номенклатури при розробці правил визначення походження для окремих товарів або сектора товарів, а також, у разі необхідності, мінімальних змін у рамках номенклатури, що відповідає цьому критерію» [5, с. 231].

Додатковим критерієм значної переробки може бути адвалорний (від вартості товару) відсоток, який повинен бути доданий країною до вартості товару при переробці.

Застосовувані рівні адвалорного відсотка різняться в різних країнах і торговельних блоках. Тоді як визначення процента (наприклад, 55 \%) здається простим, результат розрахунків часто залежить від комплексу спірних питань. Крім того, цей метод є вигіднішим для країн з високим рівнем заробітної плати, оскільки вона враховується у розмірі доданої вартості, ніж для країн з низькими часовими тарифними ставками.

Ще одним додатковим критерієм визначення значної переробки є критерій «операцій з виробництва або переробки», за яким визначення походження відбувається відповідно до встановленого порядку проходження виробничого процесу. Проте коли націо­нальні правила визначення походження є основними на деталізації виробничого процесу, зацікавлені галузі промисловості, напевно, матимуть істотний вплив на формулювання цих правил. Приклад цьому — Сполучені Штати, які використовують вказану систему для формування правил визначення походження текстильних товарів з 1984 року. На сьогодні доведено, що ця система була розроблена з метою захисту інтересів текстильної галузі та галузі виробництва готового одягу США. Головним недоліком правил походження, що ґрунтуються на виробничому процесі, є те, що вони опосередковано стримують технологічний прогрес, обмежуючи доступ на внутрішній ринок продукції, виробленої за кордоном за ефективнішою технологією.

У робочій програмі щодо гармонізації правил визначення походження передбачено, що по кожному з секторів товарів або окремих категоріях товарів, де використання виключно номенклатури Гармонізованої системи не дозволяє визначити значної переробки, Технічний комітет СМО повинен «вивчити можливість додаткового або виняткового застосування інших вимог, включаючи критерій адвалорного відсотка та/або критерій операцій з виробництва або переробки» [5, с. 232].

Оскільки країнами очікувалося, що технічна робота над розробкою правил потребуватиме певного часу, Угодою передбачено дві Статті, що визначають принципи застосування правил визначення походження під час перехідного періоду та після його завершення.

Протягом перехідного періоду Члени СОТ зобов’язані дотримуватися таких принципів застосування правил визначення походження:

чітко формулювати вимоги, що підлягають виконанню, включаючи застосування критерії визначення значної переробки;

не використовувати правила як інструмент торгової політики;

правила не повинні здійснювати обмежувального, спотворюючого або руйнівного впливу на міжнародну торгівлю; не повинні накладати занадто жорстких вимог або вимагати виконання певної умови, яка не стосується виробництва, або переробки як основи для визначення країни походження;

правила визначення походження стосовно імпортованих або експортованих товарів не повинні бути більш жорсткими, ніж ті, що застосовуються для визначення того, чи є товар вітчизняним, і не повинні бути різними для окремих Членів СОТ;

правила повинні застосовуватися однаково, об’єктивно, розумно і послідовно;

правила повинні базуватися на позитивному критерії; негативний критерій слід застосовувати переважно для пояснення позитивного критерію;

правила визначення походження і всі зміни до них повинні вчасно оприлюднюватися;

оцінка походження повинна надаватися якомога раніше, але не пізніше 150 днів по отриманні запиту; оцінки мають силу протягом трьох років, якщо факти та умови, в тому числі і правила визначення походження, залишаються порівнянними;

змінені і нові правила визначення походження не мають зворотної сили;

будь-які адміністративні дії стосовно визначення походження підлягають негайному перегляду через судові, арбітражні або адміністративні органи, що не залежать від органу, який здійснював визначення; результати таких переглядів можуть змінити або навіть відмінити визначення;

конфіденційна інформація не повинна розкриватися без спеціального дозволу особи чи уряду, які надали таку інформацію, за винятком того обсягу, який необхідно оприлюднити в рамках судових процедур [5, с. 225—227].

Технічна робота над гармонізацією правил походження мала закінчитися до 1998 р. Але складна природа роботи і розбіжності, що виникли між країнами з приводу застосування специфічних критеріїв визначення походження в окремих товарних групах, не дали змоги технічному комітету СМО закінчити роботу до визначеного реченця. Результати роботи після їх погодження з Комітетом з питань правил походження СОТ будуть прийняті на черговій Конференції Міністрів СОТ. Від усіх країн—Членів вимагатиметься застосування гармонізованих правил визначення походження.

Після закінчення перехідного періоду Члени СОТ повинні керуватися такими принципами застосування правил визначення походження:

застосування правил повинно бути однаковим для всіх цілей;

країною, яка визначається як країна походження певного товару, повинна бути та країна, де товар був повністю вироблений, або та країна, де була здійснена найбільш суттєва переробка;

правила не повинні бути більш жорсткими, ніж ті, якими країни користуються для визначення того, чи є товар вітчизняним, і повинні бути однаковими для всіх Членів СОТ, незалежно від національної належності виробника даного товару;

правила повинні застосовуватися послідовно, однаково, об’єктивно і розумно;

закони, нормативні акти, судові рішення та адміністративні розпорядження загального застосування щодо правил походження повинні вчасно публікуватися;

оцінка походження товару повинна видаватися у найкорот­ший термін, але не пізніше 150 днів з моменту надходження запиту (за умови, що було повідомлено всі необхідні дані про товар); результати оцінки матимуть силу протягом трьох років, якщо умови та правила залишаться порівнюваними;

змінені і нові правила визначення походження не повинні мати зворотної сили;

будь-яка адміністративна дія щодо визначення походження може бути оперативно переглянута через судові, арбітражні або адміністративні органи та процедури, що не залежать від органу, який визначав походження; результат такого перегляду може змінити або відмінити попереднє визначення;

конфіденційна або надана на конфіденційній основі інформація, необхідна для правильного визначення походження, не повинна розголошуватися без спеціального дозволу особи чи уряду, що надали таку інформацію, за винятком обсягу, необхідного в разі проведення судових процедур [5, с. 227—228].

Незважаючи на те, що гармонізовані правила визначення походження не будуть застосовуватися в рамках преференційних угруповань або Генеральних схем преференцій, Угодою передбачено, що країни мають брати до уваги зазначені вище принципи при застосуванні правил визначення походження. Така позиція країн—Членів СОТ зумовлена зростанням кількості реґіональних торговельних угод і їх впливом на розвиток міжнародної торгівлі. Так, за даними Секретаріату СОТ на сьогодні в світі зареєстровано 240 реґіональних торговельних угод, більшість з яких була укладена в останнє десятиріччя — тільки після 1995 р. — понад 100. Зі зазначеної кількості угод (240) лише 172 діють: 148 угод щодо зон вільної торгівлі та 24 угоди про митний союз. Слід зазначити, що кількість реґіональних торговельних угод є значно більшою, ніж кіль­кість зареєстрованих і діючих регіональних торговельних угруповань, основних членів. За даними СОТ на сьогодні в світовій торговельній системі зареєстровано 40 торговельних угруповань, 26 з яких діють [24]. Більшість країн світу є членами реґіональних торговельних угод, а деякі країни уклали декілька таких угод.

Слід зазначити, що преференційні торговельні угруповання мають різні правила походження. В Азійсько-тихоокеанському реґіоні існує приблизно 90 різних правил визначення походження. Велика кількість і розбіжності між такими правилами створюють проблеми для експортерів і імпортерів у світі. Намагання відповідати правилам визначення походження з метою отримання преференційного режиму створює для виробників та експортерів додаткові адміністративні бар’єри. Крім того, це потребує часу і витрат, пов’язаних з отриманням сертифікатів походження, що видаються уповноваженими державними органами країни.

У преференційних торговельних угрупованнях правила визначення походження застосовуються як для визначення так званої національності продукції, так і з метою запобігання феномену «торговельного відхилення» («trade deflection»), який характеризує ситуацію, коли товари з третьої країни імпортуються в зону, наприклад, преференційної торгівлі через країну—члена цієї зони з істотно нижчим тарифом. Потім вони реекспортуються цією країною на ринки країн—учасниць зони преференційної торгівлі за загальноприйнятим преференційним режимом. Наприклад, країни А та Б входять до зони вільної торгівлі. Країна А має 20-від­соткове імпортне мито на продукцію, що походить з третіх країн, в той час як країна Б — тільки 10-відсоткове. Тоді третя країна, яка не є членом цього преференційного угруповання, експортуватиме продукцію в країну Б за 10-відсотковою ставкою мита і надалі, через свого дилера, реекспортуватиме її до країни А. Оскільки метою зон вільної торгівлі є надання тарифних преференцій для їх членів, які ведуть торгівлю з широким колом країн, а також здійснюють реекспортні операції, необхідним є визначення походження товарів для правильного встановлення торговельного режиму для продукції, що імпортується.

Прийняття гармонізованого критерію для визначення походження може розв’язати чимало проблем, які нині дошкуляють експортерам. Основними перевагами застосування гармонізованих правил визначення походження стануть більша прогнозованість і результативність торговельних операцій, а також спрощення адміністративних процедур для підприємств-експортерів, які на сьогоднішній день мають бути переконані, що вони зустрінуть однакові вимоги з боку різних країн до своєї продукції.