Тема 20. ІнтенсивнІсть розвитку аграрних пІдприЄмств

20.1. Поняття інтенсивності й економічного типу розвитку аграрних підприємств і методика його визначення

В умовах ринкової економіки конкурентоспроможними можуть бути лише ті підприємства, які досягають високого рівня ефективності виробництва. В сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, ця проблема може бути вирішена завдяки переходу на інтенсивний тип розвитку економіки.

У нашій агроекономічній науці поняття інтенсивності розкривалося відповідно до марксистсько-ленінського вчення про інтен­сивний та екстенсивний типи відтворення. Стосовно сільського господарства інтенсивність трактувалася як концентрація капіталу на одній і тій самій земельній площі, замість розподілу його між ділянками, розташованими одна біля одної. Кількісний вираз інтенсивності вбачався в показниках вартості всього майна: землі, будівель, знарядь і машин, худоби в розрахунку на одиницю земельної площі. У вченні про інтенсивність важливе місце зай­має положення про те, що збільшити в значних розмірах вкладення капіталу в землю можна за умови впровадження нових машин, удосконалених систем рільництва, нових способів утримання худоби, перевезення продуктів і т. п. Зазначене положення є вкрай важливим, оскільки величина вкладень є функцією рівня розвитку продуктивних сил. А це означає, що для кожного історичного етапу обсяг вкладень має свою межу, перехід за яку може призвести до зниження ефективності виробництва. Проте трак­тування інтенсивності лише як подальшої концентрації капіталу на одній і тій самій земельній площі з позицій сучасного стану розвитку сільського господарства є не повним.

З економічної точки зору, збільшувати обсяг виробництва валової продукції і прибутку з гектара сільськогосподарських угідь можна нарощуванням до оптимального розміру авансованого капіталу і поліпшенням ефективності його використання. Можливе також різне поєднання цих двох факторів. Більше того, як переконують сучасні дані про сільське господарство розвинутих країн Заходу, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва досягається нерідко при зниженні виробничих витрат на одиницю площі. Тому виправдано інтенсивність трактувати з урахуванням не лише розміру авансованого капіталу, а й досягнутих результатів виробництва, насамперед виходу валової продукції як матеріальної основи формування кінцевого показника ефективності — прибутку. Іншими словами, під інтенсивністю слід розу­міти концентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на гектар земельних угідь, що забезпечує випереджаюче збільшен­ня виробництва продукції з цієї площі і підвищення ефективності використання вкладених ресурсів. Завдання полягає в тому, щоб визначити ступінь впливу авансованого капіталу й ефективності його використання на приріст валової продукції. Значення результатів такого аналізу важко переоцінити, оскільки йдеться про визначення економічного типу розвитку підприємства (типу відтворення). Економічний тип розвитку — це поняття, що відображає певне динамічне співвідношення між зміною в часі величини авансованого капіталу й обсягу виробництва валової продукції.

Залежно від ступеня впливу кожного з названих факторів на приріст валової продукції розрізняють такі економічні типи розвитку підприємств: інтенсивний, екстенсивний, зрівноважений, переважно-інтенсивний (інтенсивно-екстенсивний) і переважно екстенсивний (екстенсивно-інтенсивний).

Якщо приріст продукції підприємство одержує лише завдяки підвищенню ефективності використання авансованого капіталу, то в ньому сформувався інтенсивний тип розвитку як найефективніший серед інших названих типів відтворення. Більше того, з насиченням ресурсів до оптимального рівня — це єдино можливий тип розвитку, якому розумної альтернативи немає. При високому рівні розвитку продуктивних сил і впровадженні досягнень науково-технічного прогресу у виробництво можлива така модифікація цього типу розвитку, за якої збільшення виробництва продукції і підвищення прибутковості досягаються при зменшенні розміру авансованого капіталу на одиницю земельної площі.

Екстенсивний тип розвитку має місце тоді, коли підприємства отримують приріст продукції лише за рахунок приросту ресурсів. За недостатній забезпеченості господарства ресурсами найчастіше спостерігається переплетіння інтенсивного й екстенсивного типів відтворення. Це — об’єктивний процес розвитку виробництва. У даному випадку істотного підвищення ефективності можна досягти за умови, коли інтенсивний тип відтворення переважає над екстенсивним, тобто коли має місце переважно інтенсивний тип розвитку, за якого частка приросту продукції за рахунок поліпшення використання авансованого капіталу перевищує частку її приросту, одержану завдяки збільшенню його розміру.

Переважно екстенсивний тип розвитку формується в тих під­приємствах, де має місце зворотне співвідношення ступеня впливу цих факторів. Такий тип розвитку виправданий, коли підприємству необхідно в короткі строки збільшити виробничі ресурси, насамперед за рахунок розширення пасивної частини основних виробничих фондів, віддача від яких настає з певним запізненням (лагом).

За умови, що приріст продукції досягається однаковою мірою за рахунок приросту авансованого капіталу і підвищення ефектив­ності його використання, виникає зрівноважений тип розвитку.

Завдання аналізу полягає в тому, щоб визначити частку приросту продукції за рахунок кожного з названих факторів і цим самим визначити економічний тип розвитку підприємств, оцінити результати господарювання, окреслити пріоритети їх розвитку на перспективу. Суть механізму такого визначення зводиться до наступного.

З економічної точки зору, обсяг виробництва валової продукції (ВП) можна виразити як добуток розміру авансованого капіталу на досягнутий рівень ефективності його використання, тобто:

Звідси темп приросту продукції можна визначити з виразу:

,

а абсолютний приріст її — через різницю між чисельником і знаменником наведеної формули:

,

де Рj1, Рj0 —величина авансованого капіталу на 1 га сільськогосподарських угідь відповідно у звітний і базовий періоди; — узагальнюючий показник ефективності використання авансованого капіталу відповідно у звітний і базовий роки, що визначається діленням валової продукції на його величину, тобто Ψ = ВП : АК.

Для розрахунку впливу факторів — розміру авансованого капіталу і досягнутого рівня ефективності його використання — на приріст валової продукції потрібно загальний індекс, що визначає темп збільшення продукції, розчленувати на два часткових:

Перший частковий індекс показує відносний приріст продукції в результаті збільшення розміру авансованого капіталу на гек­тар сільськогосподарських угідь, а другий — завдяки підвищенню ефективності його використання. Абсолютний вплив цих фак­торів на приріст продукції визначається відніманням від чисельників часткових індексів їх знаменників. Розрахунок зроблено правильно, якщо витримується рівність:

Цей вираз скорочено можна записати так: DВП = DВПак + DВП.

Звідси питому вагу першого (екстенсивного) і другого (інтенсивного) факторів можна визначити за формулами

Дак = (ВПак : ВП) · 100;

Д = (ВП: ВП) · 100.

Якщо в підприємстві не досягнуто оптимальної величини авансованого капіталу, найефективнішим є переважно інтенсивний тип розвитку. Переважно екстенсивний тип економічно є прийнятним, але все ж він значно менш ефективний порівняно з інтенсивно-екстенсивним типом. Серед підприємств, яким притаманний цей тип відтворення, в кращому стані перебувають ті з них, де розрив між частками екстенсивного та інтенсивного факторів мінімальний.

Найменш ефективним типом розвитку є екстенсивний, що має чотири різновиди: перший — виробництво продукції збільшується пропорційно зростанню авансованого капіталу за незмінного рівня ефективності його використання; другий — виробництво продукції зростає меншими темпами, ніж авансований капітал, що призводить до зниження ефективності його використання; третій — збільшення авансованого капіталу відбувається за сталого обсягу виробництва продукції, внаслідок чого істотно знижується рівень ефективності використання ресурсів; четвертий, найбільш загрозливий — зростання розміру авансованого капіталу супроводжується зменшенням виробництва валової продукції з одиниці земельної площі.

Сформований у підприємствах тип відтворення впливає на результати виробництва і найважливіші характеристики відтворювального процесу, отже, і на можливості подальшого прискорення темпів економічного зростання. Тому на кожному підприємст­ві, враховуючи стан розвитку його економіки і специфічні умови функціонування, повинна бути обґрунтована і реалізована система заходів, що забезпечує найбільш прийнятний на найближчу перспективу економічний тип розвитку господарства.

20.2. Показники інтенсивності та методика їх визначення

Із визначення поняття інтенсивності випливає, що інтенсивність з економічної точки зору включає в себе дві складові: матеріально-речову і результативну. Для кожної з них притаманна своя система показників її вимірювання. Важливо пам’ятати, що сільськогосподарське виробництво має складну структуру, тому виникає необхідність кількісно визначати інтенсивність на трьох рівнях його будови: в цілому по підприємству, в цілому по рослинництву і тваринництву і в розрізі окремих галузей. На рис. 20.1 наведені показники матеріально-речової складової інтенсивності та методика їх визначення.

Рис. 20.1. Показники матеріально-речової складової інтенсивності

Інтегральний показник інтенсивності використання землі (Із) визначається за формулою:

де Кр — коефіцієнт розораності; Км — коефіцієнт меліорованості; Кп — коефіцієнт повторного використання землі. Методика визначення цього коефіцієнта і показника питомої ваги інтенсив­них культур у структурі посівної площі викладена в темі 8. Щільність поголів’я тварин обчислюється діленням кількості поголів’я тварин певного виду на площу відповідних земельних угідь. Поголів’я великої рогатої худоби, в тому числі корів, а також овець розраховується на всю площу сільськогосподарських угідь, свиней — на площу ріллі, птиці — на посівну площу зернових.

Для оцінки результативної складової інтенсивності використовуються показники, наведені на рис. 20.2.

Як правило, за однакових інших умов, чим вищі показники матеріально-речової складової інтенсивності, тим вищих результатів виробництва досягають аграрні підприємства, і навпаки, але за умови, що ці показники не перевищують раціонального рівня. Щоб переконатися, наскільки підприємству було еко­номічно вигідним інвестування ресурсів у виробництво, потрібно кожну групу показників матеріально-речової складової інтенсивності (по підприємству в цілому, рослинництву, по тваринництву і по кожній галузі) розглядати в єдності з відпо­відною групою показників її результативної складової. Чим вищі ці результативні показники, тим краще підприємство використовує ресурси на стадії виробництва. Детальний аналіз цих двох груп показників по рослинництву, тваринництву і окремих галузях дає змогу виявити, які виробництва справили найбільш істотний позитивний вплив на кінцеві результати господарської діяльності, а які — негативний. Отже, управлінський персонал має змогу приймати обґрунтовані рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства.

Варто зауважити, що множинність показників матеріально-речової і результативної складової інтенсивності нерідко ускладнює аналіз через можливу різнонаправленість їх зміни і в окремих випадках не дає змоги робити однозначний висновок щодо динаміки інтенсивності. Тому є потреба в побудові комплексного показника інтенсивності, який поєднував би у собі основні показники її складових: динаміку зміни авансованого капіталу і спожитих ресурсів та динаміку віддачі авансованого капіталу й окупності виробничих витрат (спожитих ресурсів) за валовою продукцією. Незважаючи на притаманний комплексним (інтегральним) показникам недолік, складність, а інколи і неможливість їх чіткого економічного трактування, все ж указані показники мають одну безперечну перевагу, на яку ми уже звертали увагу — однозначність в оцінці динаміки зміни явища (процесу), для якого характерна багатовимірність.

В розгорнутому вигляді формулу визначення комплексного показника інтенсивності з урахуванням вимог до побудови інтегральних показників на основі формули середньої геометричної, можна записати так:

Після здійснення необхідних математичних перетворень дана формула набуває вигляду:

Як бачимо, економічне трактування інтегрального показника інтенсивності важко здійснити. Проте є очевидним, що за умови, коли Ік > 1, інтенсивність на підприємстві зростає, за Ік = 1 вона залишається незмінною і за Ік < 1 — зменшується, що є негативним явищем в його розвиткові.

20.3. Основні напрями формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств і забезпечення його екологічності

Процес формування інтенсивного типу розвитку є досить складним і багатогранним, оскільки залежить від багатьох факторів — зовнішніх, притаманних мікро- і макросередовищу функціонування аграрних підприємств, і внутрішніх, які діють і регулюються самим підприємством. У реальному житті спостеріга­ється тісне переплетіння зовнішніх і внутрішніх факторів, а тому сформувати інтенсивний тип розвитку можуть лише ті підприємства, які раціонально і швидко впроваджують у життя сучасні досягнення науково-технічного прогресу, що є результатом змін у макросередовищі і, зокрема, в такій його ланці, як науково-тех­нічне середовище. Тому кардинальне прискорення НТП і впровадження його досягнень у практику розглядаються як один з найважливіших напрямів формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств.

Зауважимо, що напрями забезпечення інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств розглядаються як напрями інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. Поняття інтенсив­ності й інтенсифікації мають різний економічний зміст Інтенсивність характеризує якісний і кількісний стан виробництва і визначається за методикою, викладеною в підрозділах 20.1 і 20.2. Інтенсифікація — це багатогранний процес формування інтенсивного типу розвитку шляхом комплексної механізації та автоматизації виробництва, його хімізації й електрифікації, впровадження енерго- водо- і ресурсозберігаючих технологій та біотех­нологій, меліорації землі, вдосконалення організації праці та матеріального стимулювання, поглиблення спеціалізації виробництва і досягнення його раціональної концентрації (рис. 20.3).

Рис. 20.3. Напрями інтенсифікації сільськогосподарського виробництва

При інтенсифікації виробництва слід брати до уваги її двоїстий характер. Майже кожний напрям інтенсифікації, насамперед механізація й автоматизація, хімізація і меліорація, крім позитив­ного, справляє негативний вплив на агроекологічну систему, особ­ливо за їх необґрунтованого використання. Цей негативний вплив проявляється в погіршенні кругообігу органічних речовин, руйнуванні родючості ґрунту, зменшенні в ньому гумусу і підвищенні щільності, нагромадженні нітратів, нітритів і залишків пестицидів у сільськогосподарській продукції, зменшенні біологічної активності рослин і тварин, зниженні їх стійкості до різних хвороб, порушенні біологічної рівноваги і водного балансу тощо. Якщо взяти до уваги й наслідки Чорнобильської катастрофи, стає очевидним, наскільки може негативно відбитися на здоров’ї людей і тривалості їх життя не продумана і не виважена інтенсифікація виробництва.

При формуванні інтенсивного типу відтворення слід обов’яз­ково враховувати ту об’єктивну обставину, що кожний напрям інтенсифікації має граничну межу використання, перехід за яку негативно впливає на агроекологічну систему. Тому мову потрібно вести про екологічно допустимий рівень того чи іншого фактора інтенсифікації. Цей рівень можна розглядати як граничний. Наприклад, застосування азотних добрив призводить, як відомо, до підвищення в біомасі рослин вмісту нітратів. Максимальний рівень внесення цих добрив повинен перебувати на межі, за якою забруднення продукції нітратами переходить через гранично допустимий рівень, передбачений стандартами.

Отже, підприємства, формуючи інтенсивний тип розвитку, по­винні забезпечити його екологічність. Основні ознаки такої еко­логічності наступні:

забезпечення розширеного відтворення родючості ґрунту, яке супроводжується збереженням і підвищенням вмісту в ньому гумусу і забезпеченням оптимального рівня розораності земельних угідь;

виробництво екологічно чистої продукції, недопущення перевищення встановлених рівнів її забрудненості;

додержання встановлених правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив з тим, щоб не допустити забруднення ними навколишнього природного середовища і продуктів харчування;

недопущення порушень екологічної безпеки і забезпечення відтворення повітря й води;

максимальне використання природних засобів боротьби із шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур і тварин, а також з бур’янами;

недопущення порушень екологічних вимог при проектуванні, розміщенні і будівництві, реконструкції і введенні в дію нових будівель та споруд, насамперед тваринницьких комплексів, меліоративних систем.

Необхідно пам’ятати, що згідно із законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено плату за забруднення навколишнього середовища на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів сільськогосподарського, будівельного і промислового виробництва. Платежі підприємств за забруднення навколишнього природ­ного середовища в межах ліміту відносять на витрати виробництва, а за перевищення лімітів — стягуються з прибутку, що залишається в їх розпорядженні.

Велике значення у формуванні інтенсивного типу розвитку має виважена інвестиційна політика на всіх рівнях — державному, регіональному і господарському, а також забезпечення прискорення обороту авансованих виробничих ресурсів.

20.4. Прискорення обороту виробничих ресурсів як важлива умова формування інтенсивного типу розвитку

На формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств, масштаби й ефективність виробництва істотний вплив справляє швидкість обороту виробничих ресурсів.

Для здійснення процесу сільськогосподарського виробництва аграрні підприємства авансують кошти на основні виробничі фонди, предмети праці й на оплату праці. Процес кругообігу авансованих підприємствами ресурсів схематично можна зобразити так:

де Г — авансовані грошові кошти;  — вартість придбаних знарядь праці і предметів праці; ОП — авансові кошти на оплату праці; ПВ —процес виробництва; Т’—готова продукція; Г’ — грошові кошти, одержані підприємствами в результаті реалізації продукції.

З трьох стадій кругообігу перша й остання:

належать до сфери обігу, а друга, де відбувається процес створення споживних вартостей, — до сфери виробництва. Саме тому друга стадія кругообігу є головною, визначальною. Але оскільки кругообіг засобів відбувається безупинно, цим зумовлюється необхідність одночасного перебування авансованих ресурсів в усіх трьох функціональних формах. Отже, час обороту ресурсів залежить від часу їх проходження через сфери виробництва й обігу.

Але оскільки маса річного продукту дорівнює його обсягу, виробленому протягом одного обороту ресурсів, помноженому на число таких оборотів, зменшення швидкості їх руху означає, що для досягнення одного й того самого результату необхідно залучати до процесу виробництва, за інших однакових умов, більшу кількість ресурсів. Це негативно відбивається на його економічній ефективності.

За незмінного обсягу ресурсів уповільнення їх руху за стадіями кругообігу зменшує обсяг виробництва продукції і водночас погіршує економічні результати за рахунок зростання її собівартості. Як бачимо, скорочення часу обороту авансованих ресурсів є важливою економічною проблемою, вирішення якої дасть змогу за одного й того обсягу виробничих ресурсів істотно збільшити приріст продукції і нагромаджень, тобто перейти на інтенсивний тип розвитку.

Слід зазначити, що для сільського господарства можливості прискорення кругообігу ресурсів порівняно з іншими галузями значною мірою обмежені біологічними факторами, що зумовлено залученням у відтворювальний процес живих організмів як засобів виробництва. Водночас аграрні підприємства через суб’єктив­ні й об’єктивні причини істотно відрізняються між собою за швидкістю ресурсообороту, що безпосередньо відбивається на результатах виробництва. Показник швидкості обороту авансованих ресурсів (Кар) можна визначити за формулою:

де А — амортизація; МВ — матеріальні витрати; ФОП — фактич­ний фонд оплати праці підприємства за рік; Фос, Фоб — середньорічна вартість відповідно основних виробничих і оборотних фондів; АОП — авансований фонд оплати праці.

Показник Кар залежить від швидкості обороту кожного з ресурсів (крім землі, яка не бере участі в кругообігу засобів). Із специфіки обороту основних і оборотних виробничих фондів, розглянутої в темах 10 і 12, випливає, що амортизація (А) є функ­цією від добутку задіяних у процесі виробництва основних вироб­ничих фондів на швидкість їх обороту, а матеріальні витрати (МВ) — функцією від добутку коефіцієнта обороту оборотних фондів на їх середньорічну величину. Але оскільки матеріальні витрати й амортизація формують вартість продукції, із збільшенням їх величини, за інших однакових умов, підприємство в змозі виробляти і більший обсяг споживних вартостей. Стає очевидним, що один і той самий результат можна одержати за меншої кількості ресурсів, але при більшому коефіцієнті їх обороту, і нав­паки, — за більшого обсягу ресурсів, але меншої швидкості їх руху. Сказане дає підстави розглядати величину згаданих видів витрат у розрахунку на одиницю площі як важливі фактори, що впливають на кінцеві результати виробництва.

Для здійснення процесу виробництва частину грошових коштів підприємство авансує на оплату праці. Ці кошти уречевлено не входять у створювану продукцію, але будучи виплаченими працівникам за їх продуктивну працю, вони обертаються в складі цих споживних вартостей і відшкодовуються в результаті метаморфози Т’ – Г’. Потім вони знову відновлюють свій кругообіг, перебуваючи протягом усіх його стадій у грошовій формі. Як і авансовані предмети праці, авансований фонд оплати праці також знаходиться у формі запасу, який необхідний у зв’язку із сезонністю сільськогосподарського виробництва. Однак цей запас має грошову форму, а тому є прихованим і перебуває з іншими грошовими ресурсами на поточних рахунках підприємств у банку.

Характер обороту авансованого фонду оплати праці, по суті, ідентичний характеру обороту предметів праці. Це зумовлено тим, що авансований фонд оплати праці не може обертатися швидше або повільніше за оборотні фонди, оскільки нова вартість завжди втілена в новоствореній споживній вартості, матеріально-речову оболонку якої створюють предмети праці.

На кожному підприємстві розмір авансованого фонду оплати праці являє собою суму середньорічних залишків коштів на оплату праці в складі незавершеного виробництва, молодняка тварин і тварин на відгодівлі та готової продукції. Його можна визначити множенням названих елементів оборотних фондів на частку оплати праці в складі витрат за відповідними галузями. Враховуючи спільність обороту предметів праці з авансованим фондом оплати праці, розмір останнього можна визначити іншим способом — діленням фактично виплачених працівникам коштів на оплату праці на коефіцієнт обороту оборотного капіталу.

Важливою особливістю обороту авансованого фонду оплати праці є та обставина, що він органічно пов’язаний з процесом створення додаткового продукту, а значить, з рухом знову створеної вартості. Додатковий продукт, що на рівні підприємств набуває форму прибутку, створюється живою працею, тому чим ви­ща швидкість руху авансованого фонду оплати праці, тим більша, за інших однакових умов, маса додаткового продукту і вища річна норма цього продукту. Остання визначається діленням його абсолютної величини на вартість необхідного продукту. Масу додаткового продукту можна обчислити й іншим способом — множенням норми додаткового продукту, розрахованої за один відтворювальний цикл, на число оборотів авансованого фонду оплати праці. З прискоренням швидкості його руху закономірно зростає й обсяг виробництва продукції і маса чистої продукції та прибутку з одиниці земельної площі.

За інших однакових умов витрати на оплату праці в розрахунку на одиницю площі будуть зростати в тих підприємствах, де вища швидкість руху і цього ресурсу. Таке зростання неминуче супроводжується підвищенням ефективності виробництва завдяки збільшенню матеріальних витрат та амортизації в розрахунку на одиницю площі, особливо коли воно досягається прискоренням обороту матеріальних ресурсів. Така залежність має закономірний характер і може бути доведена на основі теоретичного аналізу впливу швидкості ресурсообороту на важливі параметри розвитку економіки. Наприклад, валовий продукт (ВП) можна подати у вигляді залежності:

ВП = (Фос · Кос + Фоб · Коб + АОП · Каоп) · Кп,

де Кос, Коб і Каоп — коефіцієнти обороту відповідно основних, оборотних фондів і авансованого фонду оплати праці; Кп — коефіцієнт прибутковості.

Аналіз даної залежності дозволяє зробити висновок, що ресурсовіддача зростатиме, за інших однакових умов, прямо про­порційно швидкості обороту сукупних авансованих ресурсів. Таке зростання, в свою чергу, є свідченням формування інтенсивного типу розвитку підприємств. Проте слід пам’ятати, що витрати виробництва, а отже, і валовий продукт залежать не лише від швидкості обороту ресурсів, а й від їх величини на одиницю пло­щі. Тому при пошуку резервів збільшення виробництва продукції необхідно враховувати і ресурсозабезпеченість підприємств, а також інтенсивність використання земельних ресурсів.

Для визначення приросту продукції, який одержують підприємства завдяки підвищенню швидкості обороту ресурсів, потрібно за сукупністю підприємств (регіонів) побудувати дві кореляційні моделі. Одна з них — ресурсна кореляційна модель, що використовується для визначення виробничої потужності підприємств. Якщо при будівництві цієї моделі результативний показник і ресурси обчислити на гектар угідь, створюється можливість визначити нормативний обсяг виробництва валової продукції на цю площу за кожним з підприємств. Відношенням цього показника до середнього за сукупністю підприємств обсягу виробництва продукції на гектар угідь обчислюють індекс виробничої потужності (Pj), який коливається навколо одиниці і вказує, наскільки виробнича потужність цього підприємства в розрахунку на одиницю площі відрізняється від виробничої потужності інших підприємств.

Для того щоб врахувати вплив швидкості обороту ресурсів на обсяг виробництва продукції, будується друга кореляційна модель інтенсивності використання виробничих ресурсів, в якій результативним показником (у) береться вихід продукції з гектара угідь. Фактори цієї моделі: х1 — індекс виробничої потужності під­приємства; х2 — матеріальні витрати й амортизаційні відрахування на 1 га угідь, що відбивають швидкість обороту авансованих виробничих фондів; х3 — фактичний фонд оплати праці, який відображає швидкість обороту авансованого фонду оплати праці; х4 — інтегральний показник інтенсивності використання землі.

Якщо за допомогою першої ресурсної кореляційної моделі виз­начається, скільки підприємства повинні виробляти продукції з одиниці площі за наявної кількості авансованих ресурсів і середньої за досліджуваною сукупністю швидкості їх обороту, то за допомогою кореляційної моделі інтенсивності — скільки підприємство може виробити продукції з тієї самої площі за того самого розміру ресурсів, але за різної швидкості їх обороту.

Якщо в кореляційну модель інтенсивності використання виробничих ресурсів підставити фактичні по підприємству значення факторів, можна визначити нормативний вихід продукції . Інтегральний відносний показник інтенсивності використання ресурсів Ij визначається діленням  на середній за сукупністю вихід валової продукції з гектара угідь. Щоб встановити роль кож­ного фактора у формуванні показника Ij, можна скористатися розгорнутою формулою:

де Ек — коефіцієнт еластичності при k-му факторі. Він визначається за формулою:

де  — середнє за сукупністю значення k-го фактора в розрахун­ку на 1 га угідь; Е0 = ; аk — коефіцієнт регресії кореляційної моделі інтенсивності при k-му факторі; а0 — вільний член цієї моделі.

Підприємства формують інтенсивний тип розвитку в тому разі, коли Ij : Рj > 1. При зворотному співвідношенні цих показників фактичне виробництво валової продукції з одиниці площі Уфj буде меншим за нормативне, розраховане за ресурсною моделлю потужності  що свідчить про екстенсивний тип розвитку.

Для того щоб визначити той ефект, який одержують підприємства завдяки підвищенню швидкості обороту ресурсів, можна скористатися такою методикою. У загальному вигляді розмір цього ефекту (додатковий обсяг виробництва валової продукції) можна визначити так:

± Eі= .

Залежно від співвідношення фактичного обсягу виробництва продукції уф і нормативного її обсягу, визначеного за допомогою розглянутих кореляційних моделей, можливі три варіанти такого розрахунку.

Перший варіант. За умови, що  ,Еі можна розчленувати на дві частини і зобразити так:

При цьому уф —  являє собою реально одержаний підприємством додатковий ефект — потенційний ефект інтен­сивності DЕn, який можуть одержати підприємства за умови досяг­нення середнього рівня використання факторів інтенсивності.

Другий варіант. За умови, що зберігає свій економічний зміст і повністю є результатом вищої швидкості обороту виробничих ресурсів, а  являє собою додатковий ефект DЕq, який одержують підприємства завдяки ефективнішому використанню факторів порівняно із середнім рівнем їх використання за сукупністю. За такої економічної ситуації досягається найвищій рівень ефективності використання ресурсів і забезпечується інтенсивний тип розвитку підприємства.

Третій варіант. Якщо  різниця між  і  вказує на величину реальних втрат, які несуть підприємства від низького рівня інтенсивності використання виробничих ресурсів. За таких умов підприємству притаманний екстенсивний тип розвитку в його найгіршому варіанті.

20.5. Розподіл валового продукту і його вплив на формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств

Розподіл є важливим знаряддям впливу на процес виробництва в його наступних циклах. Це зумовлено тим, що залежно від пропорцій розподілу валового продукту на його складові частини залежить можливість простого і розширеного відтворення, його темпи та якісні зміни в основоположних факторах виробництва. Щоб переконатися в цьому, необхідно знати сучасний механізм розподілу валового продукту й оцінити його складові елементи (рис. 20.4).

Рис. 20.4. Розподіл валового продукту аграрних підприємств

* У 2002 р. це — відрахування на соціальні заходи в складі фіксованого сільськогосподарського податку.

У вартісній формі реалізована частина валового продукту оцінюється за поточними цінами реалізації, а нереалізована, призначена для виробничого споживання самим підприємством — за собівартістю її виробництва. Оцінений у такий спосіб валовий продукт розпадається на дві частини — фонд відшкодування і чисту продукцію.

Фонд відшкодування представлений вартістю спожитих у процесі виробництва знарядь праці і предметів праці, що набувають форму поточних витрат — амортизації і матеріальних вит­рат, які включаються в собівартість продукції. Щоб здійснити наступний цикл відтворення, підприємство повинне відшкодувати спожиті засоби виробництва за рахунок натуральної частини валового продукту (корми, насіння, садивний матеріал тощо) і за рахунок його грошової частини (виручки від реалізації продукції за різними каналами) придбати замість спожитих паливно-мас­тильні матеріали, добрива, отрутохімікати, замінити вибулу з процесу виробництва техніку тощо. Таким чином, фонд відшкодування є джерелом простого відтворення засобів виробництва.

Чиста продукція є джерелом простого відтворення робочої сили і розширеного відтворення цього ресурсу та інших факторів виробничого процесу. Проте не вся чиста продукція може бути використана на зазначені цілі. Певна її частина спрямовується на виплату платежів у бюджет і на повернення довгострокового кредиту.

Якщо від чистої продукції підприємства відняти платежі в бюджет і виплачені суми банку на погашення довгострокового кредиту, то одержимо госпрозрахункову чисту продукцію, що залишається в розпорядженні підприємства. Вона поділяється на три фонди: споживання, нагромадження і резервний фонд. Пропорції розподілу госпрозрахункової чистої продукції на згадані фонди мають принципове значення для формування інтенсивного типу розвитку, подальшого прискорення темпів розширеного відтворення.

Фонд споживання формується протягом поточного року в результаті виплати працівникам заробітної плати (основної і додат­кової) згідно з їх посадовими окладами (керівникам, спеціалістам, службовцям), відповідно до виконаного обсягу робіт (працівникам на механізованих і кінно-ручних роботах, у будівництві, інших видах діяльності) та одержаної продукції (ряду кате­горій працівників тваринництва). Виплачену працівникам заробіт­ну плату протягом року можна назвати базовим фондом оплати праці підприємства. Із закінченням господарського року підприємство завершує розподіл чистої продукції на свій розсуд, вирішуючи при цьому існуюче протиріччя між сьогоднішніми інтере­сами власників підприємства і працівників та інтересами вироб­ництва в майбутньому періоді, які трансформуються в кінцевому підсумку в інтереси трудового колективу в даний період та власників підприємства.

Якщо уявити, що підприємство, крім виплаченого базового фонду оплати праці, більше не здійснює ніяких доплат працівникам за результатами господарської діяльності, не створює дивідендний фонд, то в такому разі лише згаданий фонд оплати праці складав би фонд споживання. Але за таких умов обмежуватимуться матеріальні інтереси працівників, знижуватиметься їх заінтересованість у досягненні кращих результатів виробництва. Щоб цього не сталося, підприємство доплачує до базового фонду оплати праці у вигляді дивідендів на індивідуальні паї членів трудового колективу і на їх особисті вклади в майно господарства, здійснює доплату на кожну гривню одержаної протягом року заробітної плати, виплачує дивіденди на випущені підприємством акції для членів трудового колективу тощо.

Водночас підприємство може здійснювати інші грошові виплати і заохочення, наприклад такі, як одноразова матеріальна допомога ветеранам праці та іншим членам трудового колективу; доп­лати і надбавки до державних пенсій працюючим пенсіонерам; оплата вартості путівок на лікування і відпочинок працівників підприємства; оплата додатково наданих відпусток, у тому числі жінкам, які виховують дітей; кошти, спрямовані на придбання акцій для працівників трудового колективу тощо. В сукупності базовий фонд оплати праці разом з розглянутими доплатами і заохоченнями становить фонд споживання підприємства.

Теоретично можна уявити, що підприємство всю одержану чисту продукцію спрямовує у фонд споживання. В такому разі, задовольнивши максимально можливою мірою матеріальні інте­реси власників і працівників сьогодні, втрачається можливість задоволення цих інтересів завтра, оскільки підприємство не в змозі буде здійснювати розширене відтворення, проводити рекон­струкцію і модернізацію своєї матеріально-технічної бази. Тому завдання полягає в тому, щоб не підриваючи матеріальні інтереси власників і членів трудового колективу сьогодні, створити необхідні умови для нарощування масштабів виробництва і підвищення його ефективності в перспективі. Вирішується ця проблема використанням частини чистої продукції на поповнення ос­новних і оборотних фондів, придбання акцій інших підприємств і державних цінних паперів. Згадана інвестиційна діяльність, здійснювана протягом поточного року за рахунок власних коштів, з економічної точки зору спрямована на формування фонду нагромадження підприємства. Величина цього фонду залежить від суми прибутку, що одержує підприємство, а також від його потреб у поповненні ресурсів, переозброєнні виробництва і, зреш­тою, від можливостей придбання цих ресурсів на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Частину прибутку підприємство може спрямовувати в резерв­ний фонд. У наступні роки цей фонд поповнюється за рахунок згаданого джерела, а може і зменшуватися, якщо підприємству потрібні значні кошти для інвестиційної діяльності або для інших цілей, пов’язаних з виробничою діяльністю (для використання коштів даного фонду на виплату заробітної плати в неурожайний рік) чи із соціальною діяльністю. Слід пам’ятати, що господарські товариства, як нам уже відомо, зобов’язані створювати резервний фонд у розмірі не менше 25 \% статутного фонду.

Як бачимо, пропорції в розподілі чистої продукції безпосеред­ньо впливають на відтворювальний процес і його характер. Якщо підприємство використовує одержаний прибуток для своєчасного переозброєння виробництва, застосування найновіших досягнень науково-технічного прогресу, воно цим самим створює необхідні умови для формування інтенсивного типу розвитку. В разі, коли є необхідність збільшити суму авансованих засобів для досягнення оптимального рівня забезпеченості ресурсами, створюються умови для інтенсивно-екстенсивного типу розвитку підприємства.

Для кількісного та якісного аналізу й оцінки фактичного стану підприємства, що пов’язаний з розподілом чистої продукції, використовують низку показників.

1. Норма пропорціональності як процентне співвідношення між фондами нагромадження, споживання і резервним фондом у структурі госпрозрахункової чистої продукції. В підприємствах, в яких частка фонду нагромадження і резервного фонду незначна, створюються несприятливі умови для інвестування в перспек­тиві, що може мати вкрай негативні наслідки, якщо така тенденція в розподілі госпрозрахункової чистої продукції збережеться в найближчі роки.

2. Норма нагромадження як відношення суми фонду нагромад­ження і резервного фонду до чистого прибутку підприємства. З підвищенням цього показника у підприємств виникає можливість розширювати, за інших однакових умов, свою інвестиційну діяльність у перспективі і тим самим досягти вищих кінцевих результатів виробництва. Враховуючи, що для аграрних підприємств важливо не лише забезпечувати високий рівень цього показника, а й мати значний абсолютний розмір таких коштів, з метою поглибленого аналізу й оцінки прийнятих пропорцій розподілу чистої продукції доцільно визначати показник суми фонду нагромадження і резервного фонду на гектар сільськогосподарських угідь. У гіршому становищі знаходяться ті підприємства, в яких цей показник менший.

3. Коефіцієнт розширення виробничих фондів підприємства визначається відношенням прибутку, спрямованого на їх поповнення, до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів. Аналіз можна поглибити, якщо розрахунок вести окремо за названими видами фондів.

Ми вже зазначали, що на відтворювальний процес безпосередньо впливають пропорції розподілу чистої продукції. Водночас потрібно пам’ятати, що на темпи розширеного відтворення ще в більшій мірі впливає її відтворювальна спроможність. Кількісно таку спроможність можна визначити за обома складовими цього ефекту, розрахувавши наступних два показники:

коефіцієнт відтворювальної спроможності прибутку як частка від ділення індексу приведеного до одиниці земельної площі прибутку на індекс цін на матеріально-технічні ресурси, що купуються аграрними підприємствами для подальшого виробничого споживання;

коефіцієнт відтворювальної спроможності фонду оплати праці як частка від ділення індексу річного фонду оплати праці одного працівника на індекс споживчих цін (індекс інфляції).

За умови, що дані коефіцієнти більше одиниці, відтворювальна спроможність чистої продукції зростає за обома її складовими. Якщо ж вони дорівнюють одиниці, то відтворювальна спроможність залишається незмінною, а коли менше одиниці — вона знижується, що призводить до погіршення фінансово-економічного стану підприємства, а також до зниження купівельної спроможності сільського населення.