Економіка аграрних підприємств - Підручник (Андрійчук В. Г.)

Тема 12. оборотний капІтал аграрних пІдприЄмств

12.1. Економічна суть оборотного капіталу та його склад

У процесі сільськогосподарського виробництва незамінну роль відіграє оборотний капітал як один з найважливіших факторів, що значно впливає на формування собівартості продукції. Оборотний капітал підприємств представлений такими активами, що призначені для виробничого споживання чи реалізації протягом операційного циклу або протягом 12 міс. з дати балансу, а також грошовими коштами та їх еквівалентами. При цьому під операційним циклом розуміють проміжок часу з моменту прид­бання запасів для здійснення господарської діяльності до часу отримання коштів від реалізації виробленої за їх участю продукції. За своїм економічним змістом категорія оборотного капіталу може бути визначена як сукупність оборотних фондів і фондів обігу[24].

Оборотні фонди — це грошовий вираз предметів праці, що знаходяться на стадії виробничих запасів і незавершеного виробництва, які беруть участь лише в одному циклі виробництва і повністю переносять свою вартість на створюваний продукт. Оборотні фонди з економічного погляду є авансованою вартістю на стадії виробництва. За своєю функціональною роллю вони істотно різняться між собою в процесі виробництва. Відповідно до вказаної ознаки виділяють такі їх групи: виробничі запаси, незавершене виробництво і тварини на вирощуванні та відгодівлі. В активі балансу підприємств оборотні фонди відображаються в розділі II «Оборотні активи», підрозділі «Запаси». До складу цього підрозділу включена і готова продукція, хоч за своїм економічним змістом цей вид оборотних засобів слід було б розглядати як елемент фондів обігу.

Виробничі запаси — це предмети праці, які не вступили ще в стадію виробничого споживання, в аграрних підприємствах вони бувають сільськогосподарського і промислового походження. До виробничих запасів сільськогосподарського походження відносять корми, насіння і посадковий матеріал, підстилку, сільськогосподарську сировину для промислової переробки, дорослу птицю, кролів.

Виробничі запаси промислового походження представлені в аграрних підприємствах мінеральними добривами, отрутохімікатами, нафтопродуктами і твердим паливом, запасними частинами, малоцінними і швидкозношуваними предметами, що використовуються протягом не більше одного року, будівельними мате­ріалами для поточного ремонту тощо. Якщо в аграрних підприємствах є переробні промислові виробництва, то до виробничих запасів цього виду можуть входити тара, основні і допоміжні матеріали, пакувальні матеріали, напівфабрикати та ін.

Співвідношення між виробничими запасами промислового і сільськогосподарського походження в аграрних підприємствах різ­не і залежить від ступеня розвитку переробних виробництв та інших видів промислової діяльності, інтенсивності виробництва та його спеціалізації. За інших однакових обставин основна частка виробничих запасів представлена запасами сільськогосподарського походження і сягає 60 \% і більше. Розмір виробничих запасів повинен забезпечити безупинність виробництва і залежить від обсягу виробництва продукції, норм і характеру виробничого споживання предметів праці.

Тварини на вирощуванні і відгодівлі — це оборотні активи, що представлені вартістю дорослих тварин на нагулі, молодняка на вирощуванні, вибракованих з основного стада дорослих тварин для реалізації, а також вартістю птиці, звірів, кролів. За своєю економічною природою ці засоби виробництва не є запасами в буквальному розумінні цього слова, а знаходяться на стадії виробництва. Тому правомірніше було б розглядати їх як елемент незавершеного виробництва.

Незавершене виробництво — це та частина оборотних фондів, яка вже виробничо спожита, але готової продукції ще не одержано. Як бачимо, ці оборотні фонди знаходяться на стадії виробництва, їх величина залежить від масштабів виробництва і виробничого напрямку підприємства, рівня його спеціалізації на головній галузі.

В аграрних підприємствах незавершене виробництво поділяють на такі види: у рослинництві, тваринництві, у переробних ви­робництвах і в підсобних виробництвах. Незавершене виробництво в рослинництві представлене витратами на лущення стерні і підняття зябу, вартістю внесених восени добрив і витратами на їх доставку та внесення в ґрунт під урожай майбутнього року, вит­ратами на насіння і посів озимих, на снігозатримання тощо. У тваринництві цей вид оборотних фондів представлений витратами по незакінченій інкубації яєць, вартістю перехідних запасів меду у вуликах; у переробних виробництвах — вартістю і витратами на переробку виробничо спожитої сировини, що знаходиться в процесі виробництва на всіх етапах виробничого циклу; у підсобних виробництвах — незакінченим ремонтом техніки, незакінченим випалюванням цегли і т. ін.

Другою важливою складовою оборотного капіталу є фонди обігу. Вони не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, а лише обслуговують його, будучи водночас результатом цього виробництва. До фондів обігу включають готову продукцію, товари, одержані векселі, дебіторську заборгованість за розрахунками та іншу поточну дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти в національній і іноземній валюті, інші оборотні активи.

Готова продукція — це така продукція, що призначена для реалізації заготівельним і переробним підприємствам, для продажу на біржах, кооперативних крамницях, сільських ринках, для продажу і видачі в рахунок оплати праці працівникам аграрних підприємств, для громадського харчування тощо. Якщо продукція не відповідає вимогам для її реалізації, то вона відображається у складі незавершеного виробництва.

По елементу фондів обігу «товари» відображається вартість то­варів, придбаних підприємством для наступного продажу, а по елементу «векселі одержані» — показується заборгованість покупців, різних замовників за відвантажену продукцію (виконані роботи чи надані послуги), яка забезпечена векселями.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги — це кошти, які повинні надійти підприємству від інших суб’єктів ринку за продану їм продукцію, надані послуги і виконані роботи, як оплата за одержані векселі тощо.

В дебіторську заборгованість за розрахунками включають заборгованість з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів та з внутрішніх розрахунків. Зокрема, тут відображається заборгованість фінансових податкових органів, різні переплати за податками; суми авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів; суми нарахованих підприємству дивідендів, процентів, роялті тощо, що підлягають надходженню; заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків.

Відносно новою складовою фондів обігу для аграрних підприємств станом на 2002 р. є поточні фінансові інвестиції. Це — такі інвестиції, які здійснюються на строк не більше одного року і можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. До них відносять короткострокові комерційні ринкові цінні папери, казначейські векселі, депозитні сертифікати, інші ринкові цінні папери, придбані з метою перепродажу протягом одного року.

Важливою складовою фондів обігу є грошові кошти та їх еквіваленти. Вони представлені грошовими коштами в касі, на поточних та інших рахунках в банках (ці кошти можуть бути вільно використані для поточних операцій), а також еквівалентами грошових коштів. Вони являють собою короткострокові фінансові інвестиції, які є високоліквідними, вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і для яких притаманний незначний ризик зміни вартості.

12.2. Структура оборотного капіталу й оцінка запасів при їх виробничому споживанні

Як бачимо, склад оборотного капіталу аграрних підприємств досить різноманітний. Процентне співвідношення між окремими елементами оборотного капіталу називають його структурою. По окремих підприємствах вона може істотно різнитися, що зумовлено їх виробничим напрямком і рівнем розвитку економіки. По аграрних підприємствах України структура оборотного капіталу на початок 2001 р. мала такий вигляд (табл. 12.1).

Таблиця 12.1

СТРУКТУРА ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ НА ПОЧАТОК 2001 р.

Складові оборотного капіталу

Структура оборотного капіталу

Структура оборотних фондів і фондів обігу, \%

млн грн

 \%

Оборотні фонди — всього

8798

68,6

100

виробничі запаси

3695

28,8

42,0

тварини на вирощуванні і відгодівлі

2727

21,3

31,0

незавершене виробництво

2376

18,5

27,0

Фонди обігу — всього

4020

31,4

100

готова продукція

920

7,2

22,9

товари

72,0

0,6

1,8

векселі одержані

99,6

0,8

2,5

Дебіторська заборгованість усіх видів

2508,7

19,6

62,4

Поточні фінансові інвестиції

31,7

0,2

0,8

Грошові кошти та їх еквіваленти

125

1,0

3,1

Інші оборотні активи

263

2,0

6,5

Оборотний капітал підприємства (всьо­го оборотних активів)

12818

100

х

Дані табл. 12.1 свідчать, що на початок 2001 р. більша частка оборотних засобів припадала на оборотні фонди. В їх складі найбільшу питому вагу займають виробничі запаси. Найвищим є цей показник у спеціалізованих господарствах по вирощуванню і відгодівлі великої рогатої худоби та у свиновідгодівельних підприємствах через високу концентрацію поголів’я і значні запаси кормів, необхідних для його утримання.

Частка фондів обігу (особливо грошових коштів) значно залежить від економічного стану аграрних підприємств, розміру інвес­тицій на розширення виробництва і загальної кон’юнктури ринку. В період економічної кризи підприємства потрапляють у скрутне фінансово-економічне становище, і як показує практика, питома вага грошових коштів (на рахунках банків, валютних рахунках) в них через це істотно знижується. Як видно з табл. 12.1, частка грошових коштів в оборотному капіталі становила лише 1 \%. Одночасно переважаюча частка їх знаходилася в розрахунках (19,6 \%), що є наслідком ще не до кінця подоланої у 2000 р. платіжної кризи і бартеризації обміну.

При вибутті виробничих запасів — виробничому їх споживанні в процесі створення нових споживних вартостей, при продажу, обміні тощо — їх вартісна оцінка може здійснюватися згід­но з П (Ф) БО 9 «Запаси», за одним з таких методів:

ідентифікованою собівартістю відповідного виду запасів. Використовується для оцінки тих запасів, по яких один вид їх не замінить іншого. Це ж стосується запасів, що використовуються для виконання спеціальних проектів і замовлень;

середньозваженою собівартістю. Оцінка за цим методом здійснюється окремо по кожному виду запасів за допомогою формули:

де СCj — середньозважена собівартість одиниці j-го виду запасів; Свпj — сумарна вартість залишку j-го виду запасів на початок звітного місяця; ВОj — вартість одержаних у звітному місяці запасів j-го виду; СКпj — сумарна кількість запасів j-го виду на початок звітного місяця; ОЗj — одержана у звітному місяці кількість запасів j-го виду;

методом ФІФО. Здійснюється таким чином, що запаси, які першими відпускаються у виробництво чи вибувають за іншим каналом, оцінюються за собівартістю перших за часом надход­ження екземплярів запасів відповідного виду;

методом ЛІФО. На відміну від методу ФІФО, який ґрунтується на припущенні, що запаси використовуються (вибувають) у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, метод ЛІФО будується на протилежному припущенні, тобто вважається, що запаси, які першими відпускаються у виробництво, на продаж тощо, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів;

нормативними витратами. Для практичної реалізації даного методу використовуються норми витрат на одиницю продук­ції (робіт, послуг), що розроблені підприємством за нормального рівня використання запасів, інших виробничих ресурсів, виробничих потужностей і реального рівня цін;

цінами продажу. Застосовується підприємствами роздрібної торгівлі, коли ціна продажу запасів встановлюється з урахуванням середньої торговельної націнки.

Важливо пам’ятати, що для всіх видів запасів, які мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з розглянутих методів.

12.3. Забезпеченість аграрних підприємств оборотним капіталом та його кругообіг

Оборотний капітал знаходиться у постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу. Його запас на кожній стадії повинен бути таким, щоб забезпечити неперервну роботу підприємства. Загальний обсяг авансованих вкладень в оборотний капітал залежить від таких факторів: обсягу виробництва сільськогосподарської продукції та продукції переробки; умов матеріально-технічного постачання; умов реалізації і розрахунків; собівартості власних і вартості покупних матеріальних цінностей, що виробничо споживаються в процесі виробництва; виробничого нап­рямку підприємства і рівня розвитку головної галузі.

Забезпеченість підприємства оборотним капіталом визначається за такими показниками:

фондооснащеність виробництва, що визначається діленням середньорічної вартості оборотного капіталу на площу сільськогосподарських угідь підприємства;

ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом, що розраховується як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року на сукупний норматив цих засобів;

вартісне співвідношення між оборотними й основними фонда­ми, яке визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на середньорічну вартість основних виробничих фондів.

Цінність наведених вартісних показників для аналізу стану еко­номіки підприємства й оцінки рівня забезпеченості його ресурсами повною мірою виявляється лише в умовах відносно стабільних цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, що можливе за відсутності інфляції або помірних темпів її (до 5 \% на рік). За високих темпів інфляції забезпеченість підприємств, насамперед, обо­ротними фондами доцільно визначати й оцінювати за натуральними показниками в розрізі найважливіших складових цього ресурсу — поголів’я тварин, кормів, насіння, пального і мастил тощо.

Потреба в оборотному капіталі, необхідна для забезпечення ефективного і безупинного функціонування виробництва, істотно залежить від часу знаходження авансованих коштів на кожній стадії кругообігу, що відбувається в такій послідовності:

 ,

де ГК — грошові кошти; ВЗ — виробничі запаси; НВ — незавер­шене виробництво; ГП — готова продукція; КР — кошти в розрахунках.

Особливістю руху авансованих оборотних засобів є те, що не всі вони здійснюють повний кругообіг, оскільки певна частина готової продукції не реалізується, а спрямовується на відновлення і поповнення виробничих запасів з метою подальшого використання в наступному циклі виробництва (наприклад, корми, насіння). Тобто, утворюється мале коло кругообігу за схемою ВЗ -» НВ -» ГП -» ВЗ, існування якого вимагає специфічного підходу до визначення показників обороту оборотного капіталу.

Час повного кругообігу авансованих елементів оборотного капіталу залежить від часу їх знаходження на кожній стадії. Тому стає очевидним, що загальна швидкість руху авансованих засобів є прямо пропорційною швидкості їх руху на окремих стадіях. Іншими словами, чим менше часу ці засоби знаходяться на кожній із стадій їх послідовного руху, тим менше часу потрібно для повного кругообігу оборотного капіталу, і навпаки. Затримка авансованих оборотних засобів на певній стадії неминуче призводить до уповільнення кругообігу, порушує послідовність просування коштів і, як наслідок, погіршуються умови відтворення, що негативно позначається на кінцевих результатах виробництва.

На швидкість кругообігу оборотного капіталу впливає низка факторів. На виробничій стадії головним фактором є технологія виробництва. Важливу роль тут відіграє й організаційний фактор, наприклад, строки збирання культури і підготовки продукції до реалізації. На стадії обігу вирішальну роль відіграють організаційні фактори, пов’язані з реалізацією продукції і системою розрахунків. Платіжна криза, яка набула особливо великого розмаху в Україні в 1994 р., значно сповільнила рух коштів на розрахунковій стадії. Через це аграрні підприємства не одержували належ­них їм коштів за реалізовану продукцію, що позбавляло їх можливості своєчасно придбати необхідні ресурси (добрива, пальне і мастила, отрутохімікати тощо) для ефективного ведення виробництва. Безумовно, це негативно позначилося на результатах їх господарювання.

Особливістю кругообігу оборотного капіталу в аграрних підприємствах є те, що він авансується на тривалий час, нерідко на рік і більше. Це, насамперед, зумовлено технологією виробництва сільськогосподарської продукції, специфіка якої і визначає найбільше закріплення оборотних засобів на стадії виробництва. Але оскільки нова вартість створюється саме на цій стадії, то такий порядок є необхідним для забезпечення ефективної роботи аграрних підприємств у цілому. Через сезонність виробництва в аграрних підприємствах має місце нерівномірність вкладень оборотних засобів у виробничий процес, поступове, згідно з вимогами технологій, зростання цих вкладень аж до стадії реалізації продукції включно. Наприклад, за даними М. Я. Дем’я­ненка, на виробництві цукрових буряків витрати минулого року становлять 18,5 \%, на підготовку ґрунту і посівів — 10,6, на догляд за посівами — 14,9 і на збирання — 56 \%. Зрозуміло, що та частина засобів, яка вкладається на початку виробничого процесу (у наведеному прикладі це — витрати минулого року), перебуватиме в кругообігу найбільше часу, а та, що вкладена в кінці, — найменше.

Дана обставина дає змогу зробити висновок: чим більше оборотних засобів вкладається у виробництво на початку виробничого процесу, тим більше підприємство повинно їх авансувати для забезпечення нормального кругообігу, і навпаки. Оскільки через технологічні особливості і сезонність існує часовий розрив у вкладеннях коштів, то тривалість (період) виробництва продук­ції не збігається з часом перебування авансованих елементів оборотного капіталу на цій стадії. Такий час є меншим за тривалість процесу виробництва, а тому виникає необхідність у визначенні середньозваженої закріплюваності коштів на цій стадії (Сз) за формулою:

де  — виділений у технологічному процесі і-й виробничий цикл (витрати минулого року, підготовка ґрунту і посів тощо);  — час закріплюваності оборотних засобів, які виробничо спожиті в і-му виробничому циклі, міс.

Наприклад, на виробництві озимої пшениці витрати минулого року становлять 33,2 \%, а тривалість їх закріплюваності дорівнює тривалості періоду виробництва — 11 міс., витрати на дог­ляд за посівами складають 16,8 \% з тривалістю закріплення 4,5 міс., витрати на збирання і доробку продукції — 50 \% з часом їх закріплюваності — 0,9 міс. Підставивши ці дані в наведену формулу, матимемо, що середньозважена закріплюваність оборотних засобів на виробничій стадії кругообігу дорівнює 4,86 міс.

За інших однакових умов підприємству вигідніше розвивати ту галузь, яка має меншу середньозважену закріплюваність елементів оборотного капіталу, оскільки тоді вимагається менше авансованих вкладень для забезпечення безупинності виробництва й одержання заданих кінцевих результатів. Зрозуміло також, що одержаний показник значною мірою залежить від тривалості технологічного циклу (періоду) виробництва. Наприклад, за середнього рівня господарювання період вирощування і відгодівлі молод­няка великої рогатої худоби становить майже 1,5 року (18 міс.). Якщо через певні несприятливі обставини середньодобові прирости живої маси будуть низькі, то період виробництва стане значно тривалішим, наближаючись до двох і більше років. У результаті значно зростатиме середньозважена закріплюваність оборот­них засобів, істотно знижуватиметься ефективність виробництва.

12.4. Методика визначення ефективності використання оборотного капіталу та її факторний аналіз

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу, визначення потреби в ньому і обґрунтованого управління процесом прискорення обороту застосовують низку економічних показ­ників. Серед таких показників одним з найважливіших є коефіцієнт обороту оборотного капіталу. В економічній аграрній літературі нерідко пропонується розраховувати цей показник відношенням товарної продукції (інколи валової продукції), збільшеної на вартість тварин, що переведені в основне стадо, і зменшеної на грошову виручку від реалізації вибракуваних з основного стада тварин, до середньорічної вартості оборотного капіталу.

Одержаний таким способом економічний показник характеризує більше віддачу оборотних засобів, а не швидкість їх обороту. У вартість товарної (валової) продукції включена амортизація і прибуток, які не варто було б брати до уваги при визначенні швидкості руху предметів праці —оборотних фондів. Адже амор­тизація є наслідком руху основних засобів, а прибуток безпосередньо залежить від продуктивності живої праці, каналів реалізації продукції, її якості, строків продажу тощо. Тому збільшення чи зменшення цих частин вартості продукції не повинно позначатися на показнику швидкості обороту оборотного капіталу.

Більш обґрунтовано даний показник можна обчислити діленням виробничих витрат підприємства без амортизації на середньорічну вартість оборотного капіталу. Для визначення швидкості обороту лише предметів праці необхідно матеріальні витрати підприємства (всі витрати за мінусом амортизації, витрат на оплату праці і послуг зі сторони) поділити на середньорічну вартість виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. Матеріальні витрати являють собою спожиті в процесі виробництва предмети праці. В них, що дуже важливо для врахування специфіки сільськогосподарського виробництва, знаходить відображення мале коло кругообігу оборотних фондів — внутрішньогосподарський оборот, коли частина авансованих предметів праці не проходить товарної стадії, а потрапляє до складу виробничих запасів.

Прискорення обороту оборотного капіталу має важливе економічне значення, оскільки зменшує потребу виробництва в цьому ресурсі для виконання виробничої програми, а отже, підвищує ефективність відтворювального процесу. Вивільнені при цьому кошти підприємство може направити на диверсифікацію виробництва, соціальний розвиток колективу тощо.

Для того щоб мати повніше уявлення про швидкість руху оборотного капіталу на виробничій та обіговій стадіях, його середньорічну величину доцільно визначати не тільки відповідно до фактичної наявності цього ресурсу, а і вилучивши з нього наднормативні запаси кормів, насіння і посадкового матеріалу. Зав­дяки цьому зменшиться знаменник формули визначення коефіцієнта обороту, а отже, зросте його величина до рівня, який відповідає нормативній забезпеченості підприємства зазначеними видами (елементами) оборотного капіталу сільськогосподарського поход­ження. Але оскільки сільськогосподарське виробництво залежить від природних умов, то підприємства життєво заінтересовані мати підвищений запас цих засобів, тому його створення розглядають як важливу умову їх стабільної роботи. Проте зі збільшенням вказаного запасу зростає і середньорічна вартість оборотних засобів, а отже, за рахунок цього фактора зменшуватиметься коефіцієнт їх обороту. Порівняння цього коефіцієнта, розрахованого за двома описаними методами, дасть змогу зробити правильний висновок про час повного кругообороту авансованого оборотного капіталу.

Обернену величину коефіцієнта обороту називають коефіцієн­том завантаженості. В практиці аналітичної роботи аграрних підприємств широко використовується показник тривалості одного обороту оборотного капіталу у днях (Тоб). Він визначається за формулою:

Тоб = Тп : Коб,

де Тп — тривалість періоду, за який розраховується показник; Коб — коефіцієнт обороту оборотного капіталу.

По сільськогосподарському виробництву коефіцієнт обороту визначається за наслідками господарського року, тому Тп = 365 днів. Якщо, скажімо, Коб = 1,1, то Тоб становитиме 332 дні. Для порівняння зазначимо, що в переробних виробництвах тривалість одного обороту є значно меншою. Наприклад, у виноробних цехах цей показник складає лише 60 днів.

Як уже зазначалося, залежно від коефіцієнта обороту оборотного капіталу може змінюватися потреба в ньому. За його збільшення певні елементи оборотного капіталу можуть вивільнятися з обороту, а за зменшення — виникатиме необхідність в їх додат­ковому залученні для виробництва того самого обсягу продукції. Відносне вивільнення (залучення) оборотного капіталу Вв через зміну коефіцієнта обороту визначається з формули:

Вв = Оо ·

де Оо — одноденний оборот оборотного капіталу, який визначається діленням його середньорічної вартості на З65;  — кількість днів зменшення (збільшення) тривалості одного обороту за рік.

Збільшення вкладень в оборотний капітал є доцільним тоді, коли воно веде до зростання валової продукції випереджаючими темпами. Тому для оцінки й аналізу рівня ефективності використання оборотного капіталу визначається показник фондовіддачі діленням валової продукції в порівнянних цінах на середньорічну вартість цього ресурсу. Зростання даного показника свідчить про більш ефективне його використання в підприємстві, і навпаки.

В роки інфляції через швидке зростання цін на ресурси показник фондовіддачі, розрахований за валовою продукцією в порівнянних цінах, не може бути використаний для динамічних зістав­лень, оскільки не відображає реального співвідношення між вкла­деннями підприємств в авансований оборотний капітал і віддачею від цих вкладень. Тому в цих умовах фондовіддачу оборотних фондів доцільно визначати через валову продукцію, в якій її нетоварна частина оцінена за собівартістю, а товарна — в поточних цінах реалізації.

Оборотні фонди в процесі виробництва сільськогосподарської продукції виробничо споживаються і набувають форми матеріальних витрат, що включаються в собівартість продукції. Для того щоб оцінити, як використовуються спожиті оборотні фонди, визначають показники матеріаловіддачі (відношення валової продукції до матеріальних витрат виробництва) і матеріаломіст­кості (обернена величина показника матеріаловіддачі).

Між матеріаловіддачею і фондовіддачею оборотних фондів існує тісний зв’язок, оскільки виробничо спожитим оборотним фондам завжди передують відповідні авансовані вкладення в предмети праці. Помноживши останні на коефіцієнт обороту оборотних фондів, одержимо матеріальні витрати. Тому матеріаловіддачу можна представити як частку від ділення валової продукції на середньорічну вартість оборотних фондів, помножену на коефі- цієнт їх обороту.

Матеріаломісткість безпосередньо визначає собівартість грошової одиниці валової продукції в частці, що припадає на спожиті оборотні фонди. Цей показник, як і фондовіддачу оборотних фондів, доцільно визначати в умовах інфляції за валовою продукцією, оціненою раніше викладеним способом.

На матеріаловіддачу виробництва впливає низка факторів: обсяг виробництва продукції, натуральна затрата предметів праці (насіння, кормів, пального, мастил, добрив тощо) на виробництво даного обсягу продукції і ціна за одиницю названих ресурсів. Щоб кількісно визначити вплив цих факторів на матеріаловіддачу, можна скористатися формулою:

де ,  — вартість валової продукції сільського господарства в звітному і базовому періодах, що в обох періодах оцінена за єдиними цінами;  і  — натуральні витрати предметів праці у звіт­ному і базовому періодах на виробництво названих обсягів продукції;  і  — ціна (собівартість) предметів праці в цих періодах.

Перший частковий індекс відображає відносний вплив на матеріаловіддачу обсягу виробництва продукції, другий — обсягу натуральних затрат предметів праці, третій — вплив цінового фак­тора. Абсолютний вплив цих факторів визначається відніманням від чисельників часткових індексів їх знаменників.

12.5. Мінімізація потреби у виробничих запасах і фактори поліпшення використання оборотного капіталу

Із попереднього матеріалу відомо, що найбільша частка оборотного капіталу знаходиться у виробничих запасах. Це пояснюється необхідністю забезпечення безупинності виробництва. Еко­номістами і менеджерами давно з’ясовано, що безупинність може бути забезпечена за різного обсягу запасів матеріальних цінностей. Але оскільки створення цих запасів з економічного погляду є заморожуванням коштів, то стає очевидним, що найбільший господарський ефект досягається за їх мінімальної величини, достат­ньої для нормального функціонування виробництва.

У практиці роботи аграрних підприємств мінімальні запаси окремих складових оборотного капіталу визначаються у процесі їх нормування. Суть його полягає в тому, що по кожному елемен­ту нормованих оборотних засобів установлюється індивідуальний норматив: по матеріальних цінностях — у натуральному і грошовому виразі, по фондах обігу — у вартісному виразі.

Індивідуальний норматив оборотного капіталу — це мінімальна потреба в його окремому виді (елементі), яка забезпечує безперервну роботу підприємства. Сукупний норматив оборот­ного капіталу по підприємству визначається як сума індивідуальних нормативів, що відображає загальну потребу підприємства в цьому ресурсі.

В аграрних підприємствах нормування оборотного капіталу здійснюється відповідно до «Методичних рекомендацій по нормуванню оборотних засобів підприємствами аграрного сектора АПК» (К., ІАЕ УААН, 1998).

При нормуванні виробничих запасів враховується обсяг виробничого споживання їх відповідного елемента (добрив, отрутохімікатів, пального тощо) і часу знаходження (завантаження) засобів в обороті. Норму запасів (Нр) на ці види матеріальних цінностей визначають за формулою:

Нр = М · К,

де М — час знаходження кожного виду виробничих запасів в обороті; К — коефіцієнт наростання споживання кожного виду запасів.

Час знаходження оборотних засобів (відповідного виду запасів) в обороті розраховується з виразу:

М = Д : Пф,

де Д — річна зважена завантаженість відповідного виду виробничих запасів в обороті. Щоб її визначити, потрібно спожитий у кожному кварталі ресурс помножити на дні його знаходження в обороті й одержані результати по всіх кварталах підсумувати; Пф — річна потреба оборотного засобу (вартість виробничо спожитого засобу за рік).

Коефіцієнт наростання споживання оборотного засобу (К) визначається так:

К =Д : Дк,

де Дк — календарна завантаженість оборотного засобу в обороті, яка дорівнює добутку вартості виробничо спожитого засобу за рік на 365.

Норматив на кожний вид виробничих запасів (Н) обчислюють за формулою:

Н = С · Нр,

де С — сума середньоденного споживання оборотного засобу, що визначається як частка від ділення вартості спожитого ресурсу за рік на 365.

За наведеними формулами нормативи розраховуються тільки на перший плановий рік, а на наступні роки їх можна встановити в процентах до річного обсягу виробничого споживання за формулою:

Нпр = (Н : Взс) · 100,

де Взс — вартість спожитого оборотного засобу за рік.

Таблиця 12.2

ПРИКЛАД РОЗРАХУНКУ НОРМАТИВУ НА НАФТОПРОДУКТИ ЗА НАСТУПНИМИ ДАНИМИ ПІДПРИЄМСТВА

Вихідна інформація

Квартал

Разом

1

2

3

4

Виробничо спожито наф­топродуктів, грн

4301

51 255

97 000

64 906

217 462

Дні в обороті

334

245

153

61

х

Розв’язок такий: Дк = 217462 · 365 = 79 373 630;

Д = 4301 · 334 + 51255 · 245 + 97000 · 153 + 64906 · 61 = 32 794 275;

К = 32 794 275 : 79 373 630 = 0,413;

М = 32 794 275 : 217 462 = 150,8;

Нр = 150,8 · 0,413 = 62,3;

С = 217 462 : 365 = 596;

Н = 596 · 62,3 = 37 131;

Нпр = (37 131 : 217 462) · 100 = 17,1 \%.

Для того щоб визначити норматив по молодняку тварин, птиці і тварин на відгодівлі, необхідно спочатку розрахувати норму оборотних засобів по кожному виду тварин шляхом додавання до середньої вартості (собівартості) однієї голови тварин на початок року планових витрат на її утримання у плановому році (не враховуючи амортизації основних засобів). Норматив розраховується множенням вартості (собівартості) однієї голови на кількість голів, яка передбачена на кінець року по плановому обороту стада, або множенням живої маси тварин на кінець року на планову собівартість центнера живої маси.

Норматив на незавершене виробництво встановлюється в розмірі фактичних витрат звітного року, скорегованих на коефіцієнт сезонності (в рослинництві приблизно 0,85). Розрахунок ведеться по кожному виду незавершеного виробництва.

Норматив на запаси готової продукції визначається у відсот­ках діленням середніх мінімальних залишків готової продукції на фактично реалізовану продукцію у звітному році. Норматив на плановий рік у грошовому виразі розраховується як добуток планового обсягу реалізації продукції на норматив у відносному виразі. Серед­ні мінімальні залишки визначають як середнє арифметичне суми залишків готової продукції по тих місяцях року, в яких вони були меншими від фактичної середньої величини цих залишків.

Норматив по розрахунках із споживачами продукції (робіт, послуг) підприємства визначають так: спочатку розраховують фактичний середньодобовий обсяг реалізації продукції і середню періодичність надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства. Перший з цих показників обчислюють діленням обсягу реалізованої продукції за рік на 365, а другий — відношенням кількості днів у році до кількості разів надходжень цих коштів протягом року. Множенням першого показника на другий встановлюють суму вилучення коштів господарства в розрахунках. Потім визначають норму вилучення коштів у розрахунках як частку від ділення суми вилучення коштів на фактичний обсяг реалізації з наступним множенням результату на 100. Звідси норматив оборотних коштів по розрахунках із споживачами на плановий рік дорівнюватиме добутку планового обсягу реалізації про­дукції на норму вилучення коштів (коефіцієнт).

Нормативи на корми і підстилку доцільно встановлювати в обсязі їх планової потреби з початку року до одержання врожаю з одночасним створенням страхового запасу. Зрозуміло, що це мінімальна потреба в такому ресурсі. Як уже зазначалося, залежність сільськогосподарського виробництва від природних умов зумовлює необхідність створення значних наднормативних запасів кормів на випадок несприятливих погодних умов у майбутньому періоді.

Норматив на насіння і посадковий матеріал визначається, вихо­дячи з планової потреби для посіву ярих культур, збільшеної на страховий фонд (10—15 \% загальної потреби).

Розглянутий підхід до нормування оборотного капіталу можливий за відносно стабільних цін, відсутності спаду виробництва і перебоїв у постачанні аграрних підприємств найважливішими матеріальними ресурсами.

В умовах високих темпів інфляції докорінно змінюється тактика підприємств щодо формування оборотних засобів і їх нормування. По-перше, через швидке знецінення готівки аграрним підприємствам вигідно її матеріалізувати у виробничі запаси (пальне, мастила, добрива, отрутохімікати тощо), створюючи якнайбільший наднормативний запас, оскільки втрати від заморожування коштів у цих запасах будуть меншими, ніж втрати, що зумовлюються знеціненням готівки внаслідок інфляції. Існує ще одна причина, яка робить такі дії підприємств економічно виправ­даними, — дефіцит на окремі види оборотних фондів промислового походження, насамперед на енергоносії, запасні частини. За існування дефіциту виникає невпевненість аграрних підприємств у можливості придбання цих ресурсів у потрібний момент майбутнього періоду. Це штовхає їх на створення наднормативних запасів у будь-який час, коли виникає можливість такого придбання (наявність власних коштів і партнера, що може продати дефіцитний ресурс). Зрозуміло, що фактор дефіциту негативно діє на формування виробничих запасів і тоді, коли інфляція відсутня.

По-друге, швидке зростання цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, а також тарифів на роботи і послуги, що надаються аграрним підприємствам, збільшення оплати праці працівників як компенсаційний захід від втрати покупної спроможності грошової одиниці, інші прояви негативної дії інфляційних процесів зумовлюють неможливість установлення обґрун­тованих нормативів оборотних засобів у вартісному виразі, а отже, і визначення їх сукупного нормативу по підприємству в цілому. Тому в умовах інфляції та гіперінфляції нормативи оборот­них засобів виправдано встановлювати лише за тими їх елементами, які можуть бути розраховані в натуральній формі.

Значного поліпшення використання оборотного капіталу мож­на досягти завдяки підвищенню швидкості його обороту. Хоч у сільському господарстві ця швидкість обмежена природними і біологічними факторами, але в аграрних підприємствах є ще багато невикористаних резервів для прискорення кругообігу даного ресурсу. Так, великі резерви прискорення обороту оборотних фондів криються в скороченні періоду виробництва в тваринництві завдяки підвищенню середньодобових приростів тварин на їх дорощуванні і відгодівлі. Наприклад, зі зростанням середньодобових приростів свиней з 200 до 350 г період відгодівлі (час виробництва) до здавальної маси, скажімо 100 кг, скорочується на 40,2 \% (з 16,5 до 9,7 міс.). Підвищення середньодобових приростів на дорощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби з 400 до 650 г за здавальної живої маси 450 кг дає змогу скоротити час виробництва на 38,5 \% (з 26,7 до 16,4 міс.).

Важливим фактором підвищення ефективності використання оборотного капіталу, прискорення його кругообігу є впровадження у виробництво нових, більш урожайних і скоростиглих сортів сільськогосподарських культур, а також інтенсивних технологій їх вирощування, внесення оптимальних доз мінеральних добрив на фоні органічних за оптимального співвідношення в них NРК. За таких умов не затягується вегетаційний період рослин, відбувається їх своєчасне дозрівання, а значить, не порушується нормальний процес кругообігу оборотного капіталу. Прискорити швидкість обо­роту цього ресурсу можна скороченням часу перебування коштів у сфері обігу завдяки розвитку виробничої інфраструктури і впорядкуванню взаєморозрахунків із заготівельними організаціями та переробними підприємствами, а також постачальниками аграрним підприємствам предметів праці промислового походження.

Одним з найважливіших напрямів поліпшення використання оборотного капіталу є режим економії. Науково-дослідними уста­новами розроблені обґрунтовані нормативи витрачання окремих видів оборотних фондів на одиницю продукції, 1 га, 100 ткм, 100 км пробігу тощо. Порівняння фактичних витрат цих ресурсів з нормативами дає змогу об’єктивно оцінити стан справ з їх використанням, з’ясувати причини, що призвели до перевитрати і вжити заходів для їх усунення.

Ефективного використання оборотного капіталу досягають за умови збалансування джерел його формування — власних і позичкових. Через сезонність сільськогосподарського виробництва аграрні підприємства вимушені в окремі періоди року авансувати у виробництво значні оборотні засоби, для створення яких нерідко не вистачає власних коштів. У таких випадках закономірним є використання підприємством кредиту, тобто капіталу кредитних установ за умови його повернення в установлені строки з одночас­ною виплатою процентів. Масштаби використання кредиту підприємством на такі цілі обмежується його платоспроможністю (кредитоспроможністю). За сприятливого зовнішнього середови­ща у джерелах формування оборотного капіталу аграрних підприємств питома вага кредиту може досягти до 35—40 \%, тоді як на кінець 2000 р. цей показник, за відомих причин, становив лише 1,8 \%. Про важливість підвищення ролі кредиту у формуванні оборотного капіталу свідчить досвід фермерських господарств США, Німеччини, інших розвинутих країн, де цей параметр також знаходиться близько зазначених меж.

У США, інших країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства, організації , що поставляють фермерам корми, доб­рива, отрутохімікати, інші некапітальні ресурси, використовують так званий порядок відкритого рахунку за схемою «3/10 повна 30». Ця схема передбачає стимулювання постачальниками покупців якнайшвидше оплачувати рахунки шляхом надання їм знижок за куплену продукцію, але за умови, що вони оплачують її не пізніше встановленого терміну — 10 днів з початку періоду кредитування, наприклад з моменту отримання товару чи його відвантаження. В такому разі покупець одержує знижку 3 \% (для фер­мерських господарств вона може становити до 5 \%). Якщо ж покупець оплату здійснює в період з 11-го по 30-й день включно, то ним сплачується повна вартість товару, а при сплаті понад 30-й день, на покупця накладаються штрафні санкції згідно з умовами контракту. Аграрне підприємство повинне вирішити, що йому вигідніше — взяти кредит і своєчасно заплатити рахунок, одержавши знижку, чи затримати оплату, дочекавшись надходжень власних коштів, але при цьому втратити право на знижку. Відповідь на це питання можна одержати, зіставивши платежі (проценти) банку за кредит із сумою знижки.

Для розрахунку ставки проценту Пр, за якої забезпечується без- збитковість використання кредиту, використовується формула[25]:

де  — процентна знижка;  — загальна кількість днів, протягом яких рахунок є дійсним (30 днів);  — кількість днів, протягом яких рахунок потрібно оплатити, щоб одержати знижку.

Якщо, наприклад, знижка становить 3 \%, а К — 10 днів, то Пр дорівнюватиме 55,6 \%, тобто фермеру буде вигідно брати кредит за умови, що процентна ставка на нього буде не більшою за 55,6 \%. Якщо, скажімо, знижка становить лише 1 \%, то в нашому прикладі Пр становитиме значно менше — 18,2 \%.

12.6. Мінімізація сукупних витрат на виробничі запаси вузькоспеціалізованих аграрних підприємств, переробних виробництв в аграрних і агропромислових підприємствах

У вузькоспеціалізованих аграрних підприємствах тваринницького напрямку — птахо- і бройлерних фабриках, свинокомплексах, скотовідгодівельних комплексах — є потреба в постійному поповненні за рахунок зовнішніх джерел постачання виробничих запасів комбікормів для забезпечення безупинності виробництва.

Крім того, з розвитком агропромислової інтеграції багато сільськогосподарських підприємств розвивають і такі види діяльності, як переробка сільськогосподарської продукції, виробництво безалкогольних напоїв, вина, пива тощо. В зв’язку з цим в аграрних підприємствах виникає проблема забезпечення власних потреб тарою (наприклад, пляшками, скляними банками, ящиками тощо) і різними інгредієнтами. Як правило, підприємства не можуть самостійно забезпечити себе даними видами оборотних фондів, а тому вони розв’язують цю проблему через постачальників.

Проблема як у першому, так і в другому випадках полягає в тому, щоб мінімізувати сукупні втрати, пов’язані із замовленням чергової партії якогось з названих ресурсів та її зберіганням на складі. Між величиною цих витрат і факторами, що на них впливають, існує такий взаємозв’язок: чим частіше підприємство робить замовлення на придбання необхідного йому ресурсу, тим більші витрати на такі замовлення воно несе, але при цьому зменшуються витрати на зберігання одиниці ресурсу. Водночас підприємство заморожує менше коштів, які витрачаються на придбання даного ресурсу.

Якщо підприємство буде рідко робити замовлення, то для забезпечення безупинності виробництва воно повинно купувати більші партії ресурсу в розрахунку на одне замовлення. Зрозуміло, що кошти, витрачені на придбання більших партій ресурсу, заморожуються на триваліший час, через що підприємства нестимуть додаткові втрати, їх величина може бути різною залежно від того, на що саме підприємство могло б ці кошти використати. За стабільної економіки найбільш імовірно, цю ця втрата буде не меншою, ніж процентна ставка за зберігання готівки в банку. Але слід пам’ятати, що зі скороченням кількості замовлень знижуються витрати підприємства на їх здійснення (поштові і телефонні витрати, витрати на транспорт тощо).

На рис. 12.1. показана залежність сукупних витрат від зміни співвідношення між витратами на замовлення і витратами на зберігання, а також точка, де сукупні витрати є мінімальними, а обсяг замовлення оптимальний.

Рис. 12.1. Формування мінімальних сукупних витрат на замовлення і зберігання покупних предметів праці:

ОА — лінія витрат на зберігання ресурсу;

ВД — лінія витрат на замовлення ресурсу;

М — точка, що позначає величину мінімальних сукупних витрат;

Н — точка, що позначає мінімальний рівень витрат на зберігання і на замовлення;

Е — точка, що позначає кількість одиниць ресурсу в розрахунку на одне замовлення, за яким витрати будуть мінімальними

Для того щоб мінімізувати сукупні витрати, потрібно визначити розмір одного замовлення (одиниць ресурсу, що купується), за якого сума річних витрат на замовлення і річних витрат на зберігання ресурсу є найменшими.

Річні витрати на замовлення (РВЗ) можна визначити за формулою:

де Пі — річний попит в і-му ресурсі, од.; Ко — кількість одиниць ресурсу в одному замовленні (обсяг замовлення); В — витрати на одне замовлення.

Річні витрати, пов’язані із зберіганням купленого ресурсу (Рзб), можна розрахувати з виразу:

де n — ставка банківського процента; Сі — вартість одиниці куп­леного ресурсу і-го виду, що зберігається на складі.

Обсяг замовлення, за якого сукупні витрати будуть мінімальними, визначається за формулою:

Звідси сукупні мінімальні витрати:

Св = Рвз + Рзб.

Слід зауважити, що викладений методичний підхід до визначення мінімальної величини виробничих запасів аграрних підприємств прийнятний для умов стабільного стану економіки. В іншому разі ці запаси формуються за вимогами, які диктують інфляція і дефіцит.