6.3. емоційно-вольова регуляція поведінки особистості в умовах злочину

В процесі судово-психологічної експертизи досліджується здатність особистості до вольової, довільної регуляції емоційних станів, її можливості узгодити свою поведінку з узвичаєними нормами.

Досліджуються психічні стани, які складають великий клас психічних явищ і відрізняються значною розмаїтістю. Водночас, слідство цікавлять ті стани, що можуть мати істотний вплив на поведінку підекспертного в досліджуваній ситуації.

Людина постійно знаходиться під різноманітного роду впливами соціального і природного середовища, до яких вона повинна адаптуватися. Успішна адаптація дозволяє людині зберігати життєздатність і працездатність, реалізовувати свої потенційні можливості, відчувати благополуччя. В особистості, її особливостях криються основні причини погіршення, різких змін психічного стану й у ній же знаходяться потенціали подолання труднощів і гармонізації внутрішнього світу особистості.

Для визначення сутності психічних станів доцільно обпертися на класифікацію психічних явищ за ступенем їх динамічності. Категоріальна структура в цій класифікації виглядає так: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості. Психічні явища перераховані тут у порядку убування динамічності (лабільності), швидкості протікання і ситуативної обумовленості; одночасно йде наростання стабільності і внутрішньої (не середовищної) обумовленості психічного явища.

Розходження між рисою (властивістю) особистості і її станом пов'язують із розходженнями в поведінці: повторюване часто, регулярно, таке, що виходить зсередини поведінки - або таке, що буває рідко, виявляється завдяки умовам, ситуаціям, які діють не постійно. Рису визначають як постійний спосіб індивідуального пристосування до навколишнього, а психічний стан - як активність «тут і зараз», як тимчасовий стан свідомості і настрою. Важливо підкреслити, що в станах інтегрованою є актуальна виразність рис особистості, сила їхнього прояву. Стани узгоджують потреби й устремління людини з її можливостями і ресурсами.

У психологічному словнику стан розглядається як регулятивна функція адаптації до навколишнього середовища у певній ситуації. Психічні стани можна розглядати на рівні всієї психіки й в окремих її сферах.

 Л.В.Куликов до основних характеристик станів відносить: активаційні (які відбивають інтенсивність психічних процесів);тонічні (які відбивають тонус - ресурс сил індивіда); тензійні (які відбивають ступінь напруги); часові (які відбивають тривалість, усталеність станів); емоційні (якісна своєрідність станів: тривога, задоволення, фрустрація і т.д.); полярність станів або знак стану (позитивний, негативний, нейтральний).

До кола понять, що розкривають активаційні і тонусні характеристики входять: активація, тонус, напруга, стрес. На психологічному рівні стан - підвищена активація виявляється в активній поведінці, енергійних діях, у бажанні знаходити рішення, у прагненні змінювати ситуацію в бажаний бік, переборювати трудність, чинити опір у ситуації делікту і т.п. У шкалі активації на однім полюсі: збудження, підйом, підвищення інтенсивності психічних процесів, темпу дій і рухів, а на іншому - гальмування, спад, зниження інтенсивності і темпу.

                Стан тонус на психологічному рівні розкривається в ресурсі сил, можливості витрачати енергію, стенічно реагувати на виникаючі труднощі. Зниженому тонусу властиві низька працездатність, утома, млявість, схильність виявляти астенічні реакції на виникаючі труднощі, підвищеному - підвищена готовність до активності.

                Напруга є однією з найважливіших характеристик стану. У шкалі напруги на однім полюсі розкутість, розслаблення, внутрішній комфорт, невимушеність у діях і поведінці, а на іншому - затиснутість, скутість, внутрішній дискомфорт, вимушеність поведінки.            Якщо активація детермінована потребно-мотиваційною сферою особистості, то напруга - актуальними особливостями емоційно-вольової сфери.

                Стан психічної напруги можна розглядати як активний стан системи адаптації в умовах екстремальної ситуації, що може виникати в період делікту. Поняття напруги тісно пов'язано з поняттям стресу.

6.3.1. Емоційний стрес

                У психології стрес розуміється як стан психічної напруги, що виникає у людини в процесі діяльності в найбільш складних, важких умовах як у повсякденному житті, так і при особливих екстремальних станах. Стрес може мати як позитивний, так і негативний вплив на діяльність людини, включаючи навіть повну її дезорганізацію. Об'єктивними ознаками, за якими можна судити про стрес, є його фізіологічні прояви (підвищення артеріального тиску, зміна серцево-судинної діяльності, мускульна напруга, хекання) і психологічні (переживання тривоги, дратівливість, відчуття занепокоєння, втома). Але головною ознакою стресу є зміна функціонального рівня діяльності, що з'являється в її напрузі. У результаті такої великої напруги людина може мобілізувати свої сили, або навпаки, у результаті надмірної напруги функціональний рівень знижується, і це може сприяти дезорганізації діяльності в цілому. Розрізняють фізіологічний і психологічний стрес. Фізіологічний стрес викликається безпосередньою дією несприятливого стимулу на організм. Психологічний стрес як більш складний інтегративний стан потребує обов'язкового аналізу значущості ситуації (яка передувала дорожньо-транспортній події), із включенням інтелектуальних процесів і особистісних якостей індивіда. Якщо при фізіологічному стресі реакції індивіда стереотипні, то при психологічному стресі реакції індивідуальні і не завжди передбачені. Виникнення психологічного стресу у певних життєвих ситуаціях може відрізнятися не в силу об'єктивних характеристик ситуації, а в зв'язку із суб'єктивними особливостями сприйняття її людиною. Тому неможливо виділити універсальні психологічні стреси й універсальні ситуації, що викликають психологічну напругу рівною мірою в усіх людей. Наприклад, навіть дуже слабкий подразник у певних умовах може відігравати роль психологічного стресу. Ці чинники є дуже важливими при оцінці емоційного стану людини, особливо в судово-слідчій практиці.

                М. Сельє зафіксував характерну динаміку протікання фізіологічного стресу: 1) фазу мобілізації (фазу тривоги); 2) фазу опору (фазу резистентності); 3) фазу виснаження. Деякою мірою дана динаміка характерна і для психологічного стресу, проте включення механізмів особистісної регуляції ускладнює картину.

                Перехід стресу в затяжну форму може бути наслідком тривалого впливу стресора, низька ефективність відбудовних процесів, особистісна дисгармонія, психічна травма і т.п. Психологічний стрес зазвичай ототожнюється з емоційним стресом, який розглядається як стан емоційної перенапруги, яскраво вираженого переживання людиною конфліктних життєвих ситуацій, котрі гостро і довгостроково обмежують задоволення її соціальних або біологічних потреб.

                Суб'єктивні характеристики стресу: відчуття напруги, тривоги, дискомфорту.

                Напруга супроводжується зміною інтенсивності багатьох процесів в організмі і психіці у бік підвищення або зниження. Наприклад, може зрости сила емоцій аж до вибухових, афективних реакцій, але в людей тривожних, вразливих, ранимих, уразливих може зникнути звичайний емоційний фон, притупляться почуття до близьких людей, живий відгук на навколишнє, на твори мистецтва, природу і т.п.

                Зв'язок між фізичними і психічними розладами часто або не усвідомлюється, або усвідомлюється із запізненням. Людина може відчувати деякий дискомфорт, не припускаючи, що її стан є стресовим, повніше усвідомити стрес часто мішають захисні механізми особистості.

                Стан повсякденного стресу може бути обумовлений дією багатьох стресорів малої сили - звичайних прикростей, невдач, прийняття критичних рішень у трудовому і навчальному, побутовому і сімейному житті; умовами роботи, пов'язаними з фізичним дискомфортом (жара, холод і т.п.), темпом і швидкістю її виконання (вимоги закінчити роботу якомога швидше, перевантаження інформацією, що надходить) і ін. Наслідки цього стресу люди часто недооцінюють. Багато психічних станів виникають на фоні затяжних стресових впливів. Такі стани далеко не завжди усвідомлюються як дійсна причина конфліктної міжособистої взаємодії, душевних і фізичних розладів, помилок у діяльності, порушень у поведінці [29, c. 393-394].

Подолання особистістю впливу стрес - чинників, що травмують психічно, залежить не тільки від успішності когнітивної переробки травматичного досвіду, але і від впливу таких чинників, як характер подій, що травмують психічно, індивідуальні характеристики особистості й особливості умов, до яких людина потрапляє після стресу. Цю модель дослідники назвали інтеракціоністською.

                До характеристик події, що травмує психічно, було віднесено ступінь загрози життю; тягар втрат; раптовість події; ізольованість у момент події від інших людей, ступінь впливу навколишнього оточення; наявність захисту від можливого повторення події, що травмує психічно; моральні конфлікти, пов'язані з подією; пасивна або активна роль людини в цій ситуації, безпосередні впливи даної події. У людини найпоширенішим стрес-чинником є емоційний подразник.

                Крім емоційного стресу виділяють також інформаційний, що пов'язаний із неможливістю справитися з лавиноподібним потоком інформації.

                У прояві стресу мають значення індивідуальні різниці у людей. Немає двох людей, у яких прояви реакції на стрес були б цілком однаковими, тому що значна частина стресів ініціюється і відтворюється самою людиною. Ще римський філософ Епіктет говорив, що «людей засмучують не події, а те, як вони на них дивляться». Якщо вплив не інтерпретується як загроза або виклик, то він не перетворюється в стрес-чинник, тобто велику роль відіграють когнітивні й афективні реакції, які відносяться до впливів.

                За наявними науковими даними, негативний вплив стресу на сьогодні щорічно забирає велику кількість людських життів (хвороби, вибухові реакції, самогубства й ін.).

6.3.2. Фрустрація.

                Стан фрустрації (від лат. Frustratio - обман, розлад, руйнація планів) виникає відповідно до більшості визначень при наявності: 1) сильної вмотивованості досягнення мети (задовольнити потребу) і 2) перепони, труднощів непереборних (або суб'єктивно так сприйманих) на шляху до досягнення цієї мети. Суб'єктивні характеристики: переживання невдачі, розчарування, напруга. У залежності від ситуації переживання можуть бути різноманітні: від провини і пригніченості до подразнення і гніву. Стан фрустрації має багато рис стресу. Глибина фрустрації залежить від сили (розміру) фрустратора, звичних форм реагування на перешкоди, досвіду й умінь подолання життєвих труднощів, від фрустраційної толерантності (усталеності щодо фрустраторів). Ситуації, які фруструють, класифікуються за характером фруструючих мотивів і за характером «бар'єрів».

                Бар'єри, що перетинають шлях індивіда до мети, можуть бути фізичними (наприклад, стіни в'язниці), біологічними (хвороба, старіння), психологічними (страх, що виникає в ситуації нападу правопорушника або в іншій ситуації, інтелектуальна недостатність) і соціокультурні (норми, правила, заборони).

                Звичайно виділяють такі види фрустраційної поведінки: а) рухове збудження - безцільні і неупорядковані реакції; б) апатія; в) агресія і деструкція, аутоагресія (стосовно себе самого); г) стереотипія - тенденція до сліпого повторення фіксованої поведінки; д) регресія, яка розуміється як звернення до поведінки, котра домінувала в більш ранні періоди життя особистості або «примітивізація» поведінки, зниження її конструктивності. Перехід ситуації утрудненості в ситуацію фрустрації здійснюється за двома напрямками - по лінії втрати контролю з боку волі, тобто дезорганізації поведінки і/або по лінії втрати контролю з боку свідомості, тобто втрати «мотиводоцільності» поведінки.

Фрустрація - це психічний стан дезорганізації свідомості і діяльності людини, викликаний об'єктивно непереборними перешкодами. Незважаючи на різноманіття ситуацій, які до цього призводять, вони характеризуються двома обов'язковими умовами: це наявність актуально значущої потреби і наявність перешкоди для здійснення цієї потреби. Необхідною ознакою фрустрації є сильна вмотивованість особистості щодо досягнення мети, задоволення значущої потреби і наявність перепони, що перешкоджає досягненню цієї мети. Поведінка людини в період фрустрації може виражатися в руховому занепокоєнні, в апатії, в агресії і деструкції, у регресії. (Зверненні до моделей поведінки більш раннього періоду життя).

Необхідно відрізняти псевдофрустраційну поведінку людини від дійсно фрустраційної поведінки. Для фрустраційної поведінки характерним є порушення вмотивованості і доцільності, при псевдофрустраційній поведінці зберігається одна з перерахованих вище характеристик.

Наприклад, двоє молодих людей підійшли до незнайомої людини з метою пограбування (хотіли вкрасти автомобіль) і попросили її дати прикурити. Незнайомець грубо відмовив у проханні і вони стали його бити, далі сіли у чужу машину й втекли, травмувавши інспектора ДАІ, який спробував затримати їх. Після затримки, один із крадіжників, хто був за кермом, стверджував, що хазяїн машини образив його і він був у сильній ярості. Проте поведінку цієї молодої людини не можна розглядати як фрустраційну, тому що він мав визначену мету - пограбувати постраждалого.        Така псевдофрустраційна поведінка характеризується частковою втратою контролю з боку волі людини, але вона є доцільною, вмотивованою і зберігає контроль із боку свідомості.

Фрустраційна поведінка - це поведінка, яка частково контролюється волею, та свідомістю людини, вона дезорганізована і не має змістовно-значеннєвого зв'язку з мотивом ситуації. При такій поведінці свобода усвідомлення і волевиявлення обмежена. У зв'язку з цим фрустрацію можна виділити як особливий стан, що може розглядатися слідчими (суддями) як пом'якшуючий чинник.

Дослідження осіб, що вчинили злочини в стані фрустрації, виявили у них основні особистісні і поведінкові характеристики, які можуть сприяти злочину. Це глибока емоційна залученість до ситуації, тенденція оцінювати свої потреби як високозначущі, недостатня адекватність поведінки. Підвищена емоційна залученість до ситуації виявляються в них в емоційному відгуку на будь-які стимули, що навіть не існують.              Фрустрація виявляється не тільки в агресивних формах поведінки. У деяких випадках спостерігається «відхід у себе» (емоційне замикання) із метою ослаблення емоційного дискомфорту. Іноді спостерігаються регресивні форми поведінки. На специфіку поведінкових реакцій істотний вплив мають особистісні характеристики, особливо міра емоційної усталеності. Емоційна усталеність є суттєвим чинником, що може призвести до фрустрації, вона виявляється в суб'єкта з підвищеною чутливістю й у збуджуваності, емоційній дратівливості, у нестачі самоконтролю і тривожній самооцінці.

Тенденція оцінювати індивідуальні потреби як високозначущі у фрустрованої особистості обумовлена як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Внутрішній чинник визначається інтелектуальними й особистісними характеристиками тих, хто знаходиться під слідством. Дослідження показали, що такі особистості характеризуються неадекватною самооцінкою, низьким рівнем психічної адаптації, егоцентризмом, ригідністю, слабкими комунікативними якостями. Причому, якщо при фізіологічному афекті і стресовому стані визначальну роль у розвитку динаміки цих станів відіграє зовнішній чинник, то стан фрустрації може сприяти виникненню сильного душевного хвилювання і його можна розглядати як пом'якшуючу провину обставину.

Стан страху - рано або пізно відчувають усі люди. Пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися у свідомість у снах. Страх є найбільш небезпечною зі всіх емоцій, інтенсивний страх може призводити навіть до смерті. Причинами страху можуть бути події, умови або ситуації, які є сигналом небезпеки. Почуття страху може мати різноманітну інтенсивність - від очікування небезпеки, що супроводжується деяким дискомфортом і напругою, до страхітливості. Стан страху може виникнути як продовження і поглиблення стану тривоги при конкретизації небезпеки, яка раніше була невизначеною.

Стан страху - це стан, у якому домінує сильне почуття страху, воно характеризується вкрай негативним емоційним фоном, дезадаптацією, великою кількістю негативних наслідків для психіки й організму. Страх має помітний вплив на сприйняття, мислення і поведінку особистості. При страху обмежується сприйняття, людина стає функціонально несприйнятливою до більшої частини потенційного перцептивного поля (сприйняття). Страх може загальмувати мислення, зробити його більш вузьким за обсягом і ригідним (інертним) за формою. Страх дуже сильно скорочує число ступенів свободи в поведінці особистості.

У залежності від ситуації й особистісних особливостей стан страху може бути пов'язаний із різноманітними формами поведінки: втеча, захисна агресія, демонстративна агресія, заціпеніння.

Стан паніки - це стан втрати спроможності саморегуляції, дезорганізації поведінки і діяльності, він призводить до несприятливих наслідків. Для цього стану характерними є пригніченість і заціпеніння або неадекватний пошук допомоги, хаотична, безглузда активність, що виступає руховою розрядкою дуже сильних емоцій. Паніку можна розглядати як стан страху, що досяг сили (глибини) афекту.

6.3.3. Стан фізіологічного афекту

Кримінальне право враховує особливості станів і умов, у яких знаходиться особа, котра вчинила злочин, причому ці обставини істотно обмежують міру її усвідомлення, свободу волевиявлення і розцінюються як пом'якшувальні обставини.

Судово-психологічна експертиза афекту є історично однією з перших. Для юридичної кваліфікації сильного душевного хвилювання, яка була необхідною для застосування статей 116 і 123 КК України, потрібна психологічна експертиза, що засвідчує наявність фізіологічного афекту.

Фізіологічний афект варто відрізняти від патологічного афекту, кваліфікація якого входить у компетенцію психіатрів.                 Фізіологічний афект - це емоційний стан, який не виходить за межі норми і характеризується раптовістю виникнення, великою силою і короткочасністю.

У юридичній літературі при підході до оцінки фізіологічного афекту основний акцент робиться на встановлення обставин, що провокують виникнення афективної реакції - насильства, серйозності образи, відсутності заздалегідь обдуманого плану злочину й ін. Аналіз цих моментів торкається лише зовнішніх умов, у яких відбуваються дії, але нічого не говорить про внутрішній стан людини, зокрема, про зміни, що відбуваються в її свідомості.

У психології під афектом розуміється емоційний процес вибухового характеру, що протікає бурхливо й стрімко і може дати непідвладну свідомому вольовому контролю розрядку в дії. З погляду оцінки змісту переживань можна виділити афекти радості, страху, гніву, горя. Частіше усього проводяться судово-психологічні експертизи фізіологічного афекту гніву або страху.

З метою розробки психологічних критеріїв діагностики фізіологічного афекту необхідно більш чітко визначити особливості ситуацій, що сприяють виникненню афекту і внутрішньої структури емоційного стану.

Фізіологічний афект виникає, як правило, у конфліктній для суб'єкта ситуації, коли він при необхідності продовжувати діяльність зустрічається з непереборними перешкодами. Стан афекту може розвитися, наприклад, в умовах гострого дефіциту часу, тобто якщо людина повинна швидко зорієнтуватися в складній емоційно значущій ситуації, прийняти рішення про характер своїх подальших дій і практично реалізувати це рішення. Конфлікт між об'єктивною необхідністю діяти і суб'єктивною неможливістю знайти адекватний вихід із сформованої ситуації і призводить до виникнення афекту.

Стан афекту може виникнути у відповідь на несподіваний сильний подразник при відсутності в суб'єкта заздалегідь підготовленої програми поведінки. При цьому сила впливу подразника визначається в першу чергу особистісним змістом ситуації, у якій діє людина.

У результаті поступової акумуляції афективних переживань в умовах обстановки, що травмує, навіть незначний сам по собі привід також може викликати короткочасну дезорганізацію поведінки, «афективний вибух».

Проте психологічна структура уже виниклого афекту не залежить і не визначається механізмом його виникнення і виражається насамперед у зміні свідомості і діяльності суб'єкта.

У стані афекту відбувається звуження свідомості: увага концентрується на афективно забарвлених переживаннях і уявленнях, пов'язаних із ситуацією, що травмує, зменшується повнота відбитку ситуації, послаблюється критика стосовно власної поведінки. Кінцева мета дії суб'єкта при цьому залишається поза полем ясної свідомості, можуть усвідомлюватися лише найближчі цілі, що знаходяться в безпосередньому зв'язку із спонукуваннями.

Зазначені зміни свідомості виражаються в порушенні цілеспрямованості поведінки, відсутності адекватного мовного контакту з навколишніми, у руховому порушенні з явищами автоматизму, забуванні деяких елементів подій, пов'язаних з афектогенною ситуацією.

Подальший розвиток судово-психологічної експертизи фізіологічного афекту повинен спиратися на більш детальну розробку психологічних критеріїв діагностики цього стану.

У психіатрії патологічний афект розглядається як гострий короткочасний психічний розлад, що виникає раптово і характеризується такими особливостями, як: 1) глибоке потьмарення свідомості, що за структурою повинно бути віднесено до сутінкових станів; 2) бурхливе рухове порушення з автоматичними діями; 3) повна (або майже повна) наступна амнезія вчинених дій. Стан патологічного афекту відрізняється крайньою напруженістю й інтенсивністю переживання, а дії, зроблені в цьому стані, мають велику руйнівну силу. У більшості випадків спалах патологічного афекту завершується більш-менш тривалим і глибоким сном. Таким чином, тут (у структурі патологічного афекту) можна простежити три класичні обов'язкові фази:

фаза навального, лавиноподібного наростання гострого емоційного переживання (практично відсутня при патологічному афекті);

фаза порушеної свідомості з хаотичними, а іноді високоавтоматизованими, але не завжди цілеспрямованими діями, що явно перевищують за інтенсивністю і кількістю практичну необхідність. Цю фазу суб'єкт амнезує (забуває) цілком;

фаза релаксації, яка при патологічному афекті являє собою більш-менш тривалий сон, який наступає практично одразу.

Як правило, грунтом для виникнення патологічного афекту є масивні органічні шкідливості в анамнезі, що порушують функції головного мозку, наявність глибокої психопатії. Крім того, часто такий афект виникає на фоні уживаних суб'єктом або застосовуваних за психопатологічними або соматичними показниками алкоголю, наркотиків і фармакологічних препаратів.

Таким чином, патологічний афект - це хворобливий стан психіки і тому може бути правильно оцінений і досліджений тільки лікарем-психіатром. При цьому не тільки встановлюється стан патологічного афекту, але і вирішується питання про осудність суб'єкта стосовно зроблених їм суспільно-небезпечних діянь. Особи, які вчинили протиправні діяння в стані патологічного афекту, судово-психіатричною експертизою визнаються, як правило, несамовитими.

Подібно патологічному афекту, особливості фізіологічного афекту характеризуються його структурою, інтенсивністю і динамікою. Проте за зовнішньою подібністю даних двох видів афекту стоять суттєво різні інтимні механізми виникнення і розвитку цих станів (Табл.6.1).

Фізіологічний афект може виникнути тільки в ситуації, що має специфічні ознаки. У юридичній літературі ця ситуація (зокрема, ситуація насильства або образи з боку потерпілого) повинна існувати реально, а не в уяві суб'єкта.

Високий ступінь емоційних переживань специфічно впливає на характер пізнавальних процесів і на структуру свідомості суб'єкта. Цей вплив призводить до феномена «звуження» свідомості, що, у свою чергу, робить діяльність суб'єкта односторонньою, негнучкою. Психології відомий ряд емоційних станів, що

Таблиця 6.1.

Характеристика афективних станів

характеризуються високою емоційною напругою. До них відносяться стан фізіологічного афекту (сильного душевного хвилювання), стрес (психічна напруженість) і фрустрація. Далі будуть розглядатися особливості цих станів.

                Стан афекту характеризується стислістю і «вибуховим» характером, що звичайно супроводжується яскраво вираженими вегетативними (наприклад, зміни кольору обличчя, виразу очей і ін.) і руховими проявами.

                Стан афекту формується в суб'єкта дуже швидко і протягом часток секунди може досягти свого апогею, він виникає раптово не тільки для навколишніх, але і для самого суб'єкта. Зазвичай афект протікає протягом декількох десятків секунд. Він характеризується високою напруженістю й інтенсивністю реалізації фізичних і психологічних ресурсів людини.

                Стан афекту дезорганізуючим чином впливає на вищі психічні функції. Як вже вказувалося вище, відбувається «звуження» свідомості, що різко знижує контроль за поведінкою у цілому.        Одним із наслідків афективного стану є часткова втрата пам'яті (амнезія) стосовно подій, що безпосередньо передували афекту і відбувалися в період афекту.

                Існує декілька механізмів виникнення афектів. У першому випадку виникненню афекту передує достатньо тривалий період накопичення негативних емоційних переживань. У цьому випадку характерним є тривалий стан внутрішньої емоційної напруги, й іноді незначний додатковий негативний вплив (чергова образа) може стати «пусковим механізмом» розвитку і реалізації афективного стану.

                Можливі ситуації, коли афективний механізм формується під впливом одноразової надзвичайно значущої для суб'єкта події. Можливий і проміжний механізм, коли повторний негативний вплив подразника було відстрочено в часі (від декількох хвилин до декількох років).

                Особливість фізіологічного афекту полягає в тому, що він сприймається як незвична, парадоксальна, не характерна для особистості підекспертного форма реагування. Дуже важливою є оцінка динаміки і специфіки безпосередньо самого злочину. Самий момент учинення злочину являє собою раптовий сплеск емоційної напруги, що накопичилася, некеровану афективну розрядку. Пусковим стимулом афекту може служити як загрозлива агресивна дія потерпілого на висоті конфліктної ситуації, так і незначний, зовнішньо необразливий вплив, який відіграє роль «останньої краплі» на фоні тривалого конфлікту.

                Підтвердженню афекту сприяють попередні несприятливі умови, що впливали на обвинувачуваного, - хворобливий стан, безсоння, хронічна втома, перенапруга й ін.          Момент афективної розрядки наступає зненацька, раптово для самого обвинувачуваного, поза його вольовим контролем. Відбувається часткове звуження свідомості - обмежується поле сприйняття, увага концентрується цілком на об'єкті насильства. Свідомість переповняється сліпою ярістю, гнівом, образою, відповідно змінюється зовнішній вигляд - спотворюються риси обличчя, змінюється його колір, розширюються очі. Обвинувачуваний слабко реагує на зовнішній вплив, може не звертати уваги на свої поранення, вид крові. Поведінка набуває риси негнучкості, стає спрощеною, втрачаються складні моторні навички, які потребують контролю свідомості, дії стереотипізуються, домінують рухові автоматизми.

                Тривалість подібного стану може коливатися від декількох секунд до декількох хвилин, після чого наступає різкий і навальний спад емоційного збудження, наростає стан спустошення, крайньої втоми, відбувається поступове усвідомлення вчиненого, що часто супроводжується почуттям страху (з приводу здійсненого), каяття, розгубленості, жалості до потерпілого. Нерідко обвинувачувані самі намагаються допомогти жертві, повідомляють про те, що трапилося, у міліцію, рідше втікають із місця події, не намагаючись сховати сліди злочину.

                Кваліфікована оцінка емоційних станів підслідного значною мірою залежить не тільки від досвіду психолога, але також від обсягу інформації про особистість і поведінку суб'єкта і об'єкта злочину в матеріалах кримінальної справи.         Крім афекту підслідний міг знаходитися в такому психічному стані, який за своїм дезорганізуючим впливом на поведінку не досягав глибини фізіологічного афекту, але мав негативний вплив на свідоме регулювання його поведінки. Такими емоційними станами, які мають дезорганізуючий вплив на людину в ситуації конфлікту можуть бути стрес і фрустрація. Ці емоційні стани діагностуються психологом і можуть інтерпретуватися слідчим як стани сильного душевного хвилювання і розглядатися в якості пом'якшуючої відповідальність обставини.        

Приклад, коли фізіологічний афект був зафіксований.

Приклад 1. С-а обвинувачувалася за ст.94 КК України в тому, що ... року о 15.30 у процесі сварки з чоловіком (який прийшов до дому в стані сп'яніння, пройшов на кухню по промитому полу у дуже брудних чоботах та ще й зразу поліз у бійку з дружиною) на грунті особистих неприязних відносин штовхнула його, а коли він упав, схопила сокирку для рубки м'яса (готувала обід і рубила м'ясо) і завдала 25 ударів у життєво-важливі органи (голову, шию, тулуб), унаслідок гострої крововтрати С-в помер. Підсудна С-а винною себе у вчиненні злочину визнала цілком і пояснила, що протягом спільного життя С-в зловживав спиртними напоями.               

                У С-ва цей шлюб був другим, із першою дружиною в нього стосунки не склалися, став випивати, відбував покарання за крадіжку за ст.140 ч.2 КК України. До другого шлюбу С-в закодувався, не пив, працював. Спочатку сім'я С-х жила добре, народилася дочка, але потім С-в став випивати, прогулювати роботу, через що його звільнили. Почалися запої, у знайомих провідників він скуповував пляшки, здавав, але в сім’ю гроші практично не давав, витрачав усе на випивку, став «розпускати руки». Бив дочку (був струс мозку, у дитини з'явилися страхи), бив дружину, ударом головою зламав їй у двох місцях перенісся (вона перенесла з цього приводу декілька пластичних операцій); продавав речі і меблі з будинку, у дочки в результаті побиття був струс мозку, жінка боялася його, але не йшла від нього, тому що він за це загрожував убити її.

                У тверезому стані потерпілий був нормальною людиною, добре ставився до всіх, у п'яному стані до всіх приставав, особливо до дружини, мішав спати, при цьому С-ва його вчинки завжди покривала, не розповідала про нього нічого поганого, дізнатися про все можна було тільки від дочки. Сестра потерпілого характеризувала підсудну як добру, покладливу людину, гарну дружину і мати, сувору у вихованні дитини, добру господарку, яка любить чистоту і порядок. Родичі не розуміли, як могло таке статися. Розмови про розлучення заходили, але С-ва після скандалів і побиттів мирилася з чоловіком … « вірила, що він заспокоїться і перестане пити», намагалася зберегти сім’ю, зверталася до міліції, чоловіка забирали на добу і випускали, після цього він напивався, бив дружину, погрожуючи, що уб'є за те, що вона його відправила в міліцію.

                Висновки: С-ва знаходилася в стані фізіологічного афекту, що був викликаний провокуючою поведінкою потерпілого. Ступінь емоційного збудження С-вої у момент учинення злочину був афективно високий, і з урахуванням стану фізіологічного афекту у цей момент контроль за своїми діями і передбачення наслідків своїх дій не спостерігалися.

                Приклад 2. Гр. Л. завдала ножове поранення своєму чоловіку, чим заподіяла йому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого.

                Гр. Л. 1958 року народження, уродженка м. Х-ва (мала молодшу сестру). Вихованням дітей у сім'ї займалися батьки. У дитинстві серйозних хронічних захворювань не було. Травма була, коли потрапила під машину. У 8 років пішла в школу. Після закінчення 8-го класу перейшла учитися до вечірньої школи. У школі займалася добре, подобалися уроки з літератури, англійської мови і математики, займалася спортом: гімнастикою, баскетболом, легкою атлетикою.

                Заміж вийшла рано, у 16 років (чоловік старший за віком), вийшла по любові. Чоловік Л. працював шофером. У шлюбі народилася дочка, коли народилася дитина, стала працювати в дитячому саді нянькою. Взагалі працювала ще в ательє мод, на заводі. У 1978 р. Л. офіційно розлучилася з чоловіком, тому що він «жахливо» пив, бив без приводу, ревнував. Чоловік не хотів розлучатися, суд розлучив тільки за третім разом і хоча розлучили, папери про розлучення не одержували. То сходилися, то розходилися. Жили в квартирі, що одержав чоловік, коли приватний будинок, де був прописаний чоловік, знесли. Часто ішла до своєї матері, але коли гр. Л. приходив миритися, обіцяв, що більше пити не буде, тоді поверталася. Після повернення додому до чоловіка через якийсь час усе продовжувалося, як і було. Жити продовжували в одній квартирі. Коли чоловік скандалив, ліз битися п'яний, викликала міліцію, тому що боялася його (за себе і за дочку), його заберуть, потім відпустять, дільничний говорив Л., що чоловіка потрібно лікувати. У бійці Л. намагався зробити боляче, кусав до крові.      Свідки і родичі підтверджували, що неодноразово бачили сліди побиття й укусів. Експертиза проведена після того, що трапилося, підтвердила показання Л. про одержання тілесних ушкоджень протягом тривалого часу.

                За місцем роботи і проживання Л. характеризувалася позитивно. Колектив підприємства в справі Л. висунув громадського захисника. Чоловік Л. за місцем роботи характеризувався негативно: зловживав спиртними напоями, був на обліку в наркологічному диспансері з діагнозом хронічного алкоголізму, протягом тривалого часу до того, що трапилося, мав постійні порушення трудової дисципліни (прогули, позбавлявся прав на керування транспортом).

У свою квартиру Л приходила рідко з метою: що-небудь пошити, поговорити по міжміському телефону з дочкою, відвідувала квартиру, щоб її не втратити.

У момент того, що трапилося, Л. знаходилася на кухні, де готувала їжу, чистила ножем картоплю. Чоловік, який прийшов, був у стані алкогольного сп'яніння. Він одразу почав ображати словом і дією: бив по обличчю, у груди, викручуючи їх і т.д., пригрозив «заколбасити». Л. було дуже боляче, свої відповідні дії (як ударила ніжем) пам'ятає погано, коли побачила кров, дуже злякалася і викликала швидку допомогу і міліцію.

Приклад 3. Судово-психологічна експертиза стосовно П. П. Народилась у м. П-не, Х-го р-ну, Х-скої обл., де і мешкала до того, що трапилося. Аналізована кримінальна справа - перша. По роботі характеризовалася позитивно. Гр. П. жила з Д. Гр. Д. у стані алкогольного сп'яніння жорстоко бив П. «У неї були зламані ребра, бив не тільки руками, але і ногами, використовував і ніж, і сокиру, але усе обходилося», «у нього садистські наміри», заразив венеричною хворобою, жив то з П., то йшов до своєї першої дружини.

У день того, що трапилося, сварка була спровокована самим потерпілим Д.: спочатку образою особистості П., її жіночої гідності, потім спробою забрати ряд цінних речей із будинку. Під час сварки розбив великий фаянсовий кухоль на голові в П. Жорстоко бив П. і її матір (яка намагалася розняти), у котрої після ударів Д. була зламана нога і декілька ребер. Момент удару ножем у шию потерпілого й у груди не пам'ятала точно. Яскраво запам'яталося розлютоване обличчя Д.

Як приклади наведемо ще декілька висновків СПЕ (щодо чоловіків):

Приклад 1. Громадянин Н., 1972 року народження, обвинувачується за ст. 116 КК України за убивство своєї дружини. На розгляд СПЕ винесено таке питання: чи знаходився Н. у момент учинення злочину в стані виниклого сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту)? З майбутньою дружиною Н. познайомився в 15 років. Дружба переросла в любов, через два роки оженився, оскільки дівчина завагітніла. Після повернення Н. з армії, народилася ще дитина. Весь цей час до 19… року жили в селі в батьків Н. Дружина не працювала в зв'язку з доглядом за дитиною. Тому що закрився завод і роботи в селі не було, у 19… році Н. із сім'єю переїхав до м. Харкова до батьків дружини. Дружині (А.) запропонували роботу офіціанткою в кафе. Н. був проти цієї роботи дружини, говорив їй, що в них двоє дітей, а робота потребує розкутої поведінки. З березня почалися скандали. Дружина говорила Н., що в неї є можливість мати машину, квартиру і що Н. їй цього не може дати. Через скандали Н. поїхав у село до батьків. У селі 8.03.19… р. Н. поламав ногу, його ображало, що дружина не дзвонила і не приїжджала. 4.04.19… р. Н. знову приїхав до м. Харкова вдень, дружина збиралася на день народження до співробітника (кухаря), сказала, що не знає, коли повернеться. При цьому дружина зняла обручку, коли Н. запитав чому, дружина відповіла, що каблучка їй натерла палець, це образило Н. З приводу стосунків, які склалися у сім'ї, дуже переживав, увесь час говорив на цю тему. Напередодні того, що трапилось, 7.04.19… р. Н. не дочекався дружину з роботи, хоча чекав і вночі. Сусід сказав, що бачив його дружину на базарі з хлопцем на червоних «Жигулях». Наступного дня Н. збирався в село. Навіщо поїхав у кафе толком не знає. У кафе поводився нормально. Далі зайшов у "підсобку" з дружиною. На його питання, де була дружина, вона відповіла, що з коханцем. Далі Н. пам'ятає події погано, як ніж опинився в нього, пам'ятає погано і куди цей ніж дівся, і як вихопив його, як хапав інші ножі і завдавав собі удари ножами, зупинити його було неможливо. На навколишніх не реагував, повзав навколо лежачої на підлозі дружини, обіймав, цілував, говорив, що любить її, жити не хоче. Відповідно до акта судово-психіатричної експертизи Н. ознак психозу і слабоумства не виявляв, мав психопатичні риси.

Результати обстеження показали, що інтелектуальний розвиток Н відповідає отриманій освіті, професійному і життєвому досвіду. Мислення конкретно-практичного типу. Орієнтація в просторі і часі в нормі. Мовлення логічне і зв’язне. Емоційний фон - депресивний. Проба на продуктивність мислення виявила його ригідність (інертність протікання психічних процесів). У ситуації емоційної напруги, яка зростає, коли потрібно швидке переключення виниклого емоційного стану, ригідність мислення мішає здатності діяти адекватно ситуації. Обстеження характерологічних особливостей виявило такі акцентуації характеру: емотивна акцентуація, що виражається в підвищеній вразливості, чутливості; пов'язана з великою силою емоційних переживань, прикрості, нещастя переносяться представниками цього типу дуже важко, при цьому зростає можливість гострої афективної реакції, виникнення сильного душевного хвилювання; акцентуація збуджуваності - підвищена дратівливість; психоастенічність - знижений, депресивний фон настрою.

Ретроспективний аналіз поведінки підекспертного, аналіз матеріалів кримінальної справи і даних психологічного обстеження особистості Н. приводить до висновку про те, що Н. тривалий час (із моменту початку роботи дружини офіціанткою) знаходився в стані емоційного стресу, що у момент розмови і після образливих (для чоловіка і мужчини) висловлень раптово перейшов в афективний спалах (сильне душевне хвилювання), що зажадало негайної розрядки в стереотипних моторних діях. Про силу емоційного переживання говорять і спроби суїциду (придушення інстинкту самозбереження), усе відбулося дуже швидко, за декілька хвилин, протягом котрих Н був відключений від об'єктивних впливів, не реагував на навколишніх. Постафективна фаза характеризується в Н. астенією, депресивним станом. Отже, Н. у момент учинення злочину знаходився в стані раптово виниклого сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту) у відповідь на образливі (для чоловіка і мужчини) дії потерпілої.

Приклад 2. 3 березня 19… року біля 17 години громадянин Р., 1964 року народження, знаходячись біля будинку № 46 у м. Х-ві, в ході раптово виниклої сварки завдав один удар ножем у черевну порожнину громадянину А., у результаті чого останнього було прооперовано.

Суть того, що трапилося. У період з 1 по 3 березня 19… року в будинку, де мешкала з чоловіком і сином, була відсутня дружина громадянина Р. Про її місцезнаходження Н нічого не знав. Поговоривши з дружиною по телефону, Р. домовився про те, що буде її чекати до закінчення зміни. У цей день був ще і день народження Р. Приблизно о 17.00 дружина вийшла з роботи разом із громадянином А. (Р. знав А. як товариша по службі дружини і ніяких підозр у нього не було) і заявила чоловіку про те, що вони є коханцями і вона ці дні знаходилася в громадянина А. Р. сказав А.: «Навіщо руйнуєш сім’ю?» - А. відповів матом, образив чоловічу гідність і штовхнув Р. кулаком у груди. Як показав Р., будучи в збудженому стані, він, зненацька для себе самого, дістав із кишені куртки ніж, що знаходився при ньому в зв'язку з господарськими справами, і завдав один удар у черевну порожнину громадянину А., після чого віддав ніж дружині. Додому Р. доставили після того, що трапилося, товариші по службі дружини. Як усе відбулося, Р. пам'ятав погано.

На розв’язання СПЕ було поставлено таке питання: чи знаходився Р. у момент учинення злочину в стані фізіологічного афекту? За місцем проживання і роботи Р. характеризувався позитивно. Результати обстеження особистості Р. показали відповідність інтелектуального розвитку отриманій освіті і професійному досвіду. Мовлення логічно зв’язне. Проба на продуктивність мислення виявила певну ваговитість (утруднення переключення психічних процесів), що виявляється в інертності протікання інтелектуальних процесів, у «топтанні на місці». У випадках, коли потрібно швидке переключення, ваговитість мислення заважає здатності діяти адекватно ситуації.

Методи Айзенка і Літтмана-Шмишека показали високу тривожність та інтровертованість особистості Р. (замкнутість внутрішнього світу), меланхолійний тип темпераменту, що характеризується такими рисами характеру: тихий, спокійний, стриманий, тривожний, такий, що легко засмучується, схильний накопичувати негативні переживання. За методом ММРI і фрустраційним тестом Розенцвейга було отримано високо розташований профіль із невротичним нахилом (характерні імпульсивність, недостатнє урахування зовнішніх обставин, втрата здатності чіткого сприйняття ситуації, схильність до афективних реакцій у ситуації перешкоди, що призводить до неадекватної техніки емоційно-вольової регуляції поведінки в подібних ситуаціях). Найбільш високі показники за методом Басса-Дарки (дослідження агресії) отримані за субшкалами образи і почуття провини, індекс загальної агресивності є нижчим середнього. Протиправні дії Р. у досліджуваній ситуації виступили насамперед як спосіб психологічного захисту свого «я» у зв'язку з провокуючою поведінкою дружини і потерпілого.

Висновок: Р. у момент учинення злочину знаходився в стані фізіологічного афекту, що раптово виникнув (сильного душевного хвилювання ). Пусковим моментом афекту могли послужити як нечесність дружини і зрада, про яку він дізнався зненацька (образа і присутність суперника як реальної особи, а не на словах, а також присутність товаришів А. і збіг цієї звістки з днем народження Р.), так і образа матом і приниження чоловічої гідності з боку потерпілого. Фаза вибуху характеризувалася втратою контролю за своєю поведінкою, звуженням свідомості, розрядкою в стереотипній дії, суб'єктивною несподіванкою того, що відбулося, для Р: «до такого ніколи не доходило, не бився», «дотепер не зрозумію, як це трапилося». Фаза виснаження - каяття, тривожність.

Приклад 3. Громадянин Ф. обвинувався за статтею 123 частина 2 (Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у результаті яких наступила смерть потерпілого А.).

На розв’язання СПЕ було поставлено таке питання: чи знаходився Ф. у момент учинення злочину в стані фізіологічного афекту?

Ф. був одружений, мав двох дітей, був учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС у 1986 році, після ЧАЕС стан здоров'я в нього погіршився, часто боліла голова, шлунок, мучив геморой. У вільний від роботи час Ф. займався господарством, допомагав самотнім пенсіонерам у селі. Обстеження особистості Ф. психологічними методами показало відповідність інтелекту отриманій освіті, життєвому і професійному досвіду. Мислення образно-практичного типу, мовлення правильне, відповіді адекватні, темп мовлення уповільнений. Проба на продуктивність мислення виявила його ригідність. Діагностовано емотивну акцентуацію рис характеру. Прикрості, нещастя переносяться представниками цього типу дуже важко, спостерігається накопичення негативних переживань. Зазначені особливості особистості в ситуації емоційної напруги, що зросла, призводять до порушення емоційно-вольової регуляції поведінки. У першу чергу дезорганізуються такі складні форми цілеспрямованих дій, як: планування, оцінка і передбачення наслідків своїх дій. Накопичення негативних емоцій, пов'язаних із провокуючими діями потерпілого (А.), його крадіжками, образливими нецензурними висловленнями, підготувало грунт для виникнення сильного душевного хвилювання.

Суть того, що сталося. Потерпілий А. з 17 років почав зловживати спиртними напоями, ніде не працював, пропивав речі, за місцем проживання характеризувався вкрай негативно, тому що постійно крав речі, продукти, викопував в селі з чужих городів картоплю . З домоволодіння тещі Ф. також неодноразово були вкрадені продукти, птиця. За місяць до того, що сталося, знову було вкрадено картоплю, зникли курки. У день того, що трапилося, 15 червня 19… року Ф. був на ставку, де трохи випив, тому що було християнське свято та рибалив. На ставку йому сусіді нагадали про крадіжки скоєні А., тому Ф. вирішив піти до А і поговорити з ним, чому краде. На питання Ф., як А. думає жити далі, навіщо крав у тещі та інших, А. осміхався, а потім став на адресу Ф. нецензурно виражатися, ображати його особисту і чоловічу гідність у матірній формі. Ф. відчув, як «кров вдарила в голову», немов щось вибухнуло в голові, і він кинувся на А. До цього випадку нікого не бив. Отямився, коли побачив неприродно вивернуту ногу лежачого А. Те, що трапилося, було несподіваним для Ф. і навколишніх, тому що ані на роботі, ані в побуті конфліктів серйозних не було, тим більше нанесення кому-небудь травм, був завжди витриманим. Ф. учинив злочин у стані простого алкогольного сп'яніння, якому не властиві різко виражені зміни в поведінці, які виявилися в Ф., тому в діагностиці фізіологічного афекту ми спиралися на діагностичні ознаки афекту. У даному випадку ми спостерігали афективно звужену свідомість, сконцентровану на значимих переживаннях (для простого сп'яніння характерною є легка відволікаємість і нестійкість уваги). Простому сп'янінню не властиві і стереотипи в діях. Ф. тяжко переживав те, що трапилося, не розумів, як могло відбутися подібне, свідки в показаннях давали позитивну характеристику особистості Ф., висловлювали думку, що такі дії Ф. Для нього неприродні. Висновок: Ф. у момент учинення злочину знаходився в стані раптово виниклого фізіологічного афекту (сильного душевного хвилювання), викликаного провокуючою поведінкою потерпілого, образами з його боку. У пережитому стані спостерігалися звуження свідомості на значущих переживаннях, виключення контролю за своєю поведінкою, неможливість передбачення наслідків своїх дій, розрядка в стереотипних моторних реакціях.

Приклади, коли афект не спостерігався.

Приклад 1. Судово-психологічна експертиза у відношенні М.

З потерпілим Ш. М. прожила біля 3-х років у його квартирі. Своя житлоплоща була в приватному секторі (без зручностей). М. отримала середньо-спеціальну освіту кресляра-конструктора. Була заміжня. Мала дорослого сина і внучку. Сина виховала практично бабуся (мати М.). Коли М. і Ш. стали мешкати спільно, то мати Ш. була незадоволена тим, що М. старша Ш. на десять років і що в неї є дорослий син. Ш. легко сходився з жінками, але стосунки з ними довго не підтримував. Зловживав алкоголем. Відносини з М. оформляти не хотів. Ш. називав М. «пенсією», говорив, що вона уявила себе хазяйкою в його квартирі. М. родичами і знайомими характеризувалася як жорстка, вольова людина, більш сильна за характером ніж Ш. Незадовго до того, що трапилося, Ш. своєму другу говорив, що М. «страшна людина і він не може вигнати її зі своєї квартири». В процесі сварки М. вбила Ш., а після вбивства розчленила труп Ш. та рознесла по різним місцям .

У М. були високими сексуальні потреби , свідки відзначали, що усі її розмови зводилися до «постелі», що вона була «зациклена» на своєму сексуальному житті, після убивства Ш. у тому ж самому будинку мала двох співмешканців.

 У стосунках із чоловіками не останнє місце займали корисливі мотиви: не відмовлялася від допомоги батьків Ш., приймала гроші від коханців, хотіла приватизувати квартиру, уклавши фіктивний шлюб з одним із співмешканців по паспорту Ш. М. обманювала після убивства Ш. його батьків, підробляла листи, створила продумано, із багатьма подробицями, легенду про те, що Ш. поїхав за кордон, до Норвегії на нафтові платформи, а відтіля до Швейцарії - перекладачем (Ш. дійсно хотів цього і знав англійську мову), цієї легенди притримувалася до останньої можливості (викриття її у вчиненому злочині).

Після убивства М. звільнила Ш. із роботи, підробивши заяву про звільнення. Складніше за все відсутність Ш. було пояснити його матері. У листах, що підроблялися за Ш., М. створювала матері Ш. установку: не дзвонити сусідам, не розголошувати те, що він знаходиться за кордоном - щоб не пограбували квартиру. Пізніше установку: не звертатися в міліцію - «немає грошей на розшук», «Лістьєва убили і не знайшли злочинця» і взагалі «вона вже зверталася в міліцію, а толку не було». Час збігав, і легенда обростала багатьма подробицями: «Гена потрапив в аварію, тому що в нього був білий БМВ, у нього важкий стан, не відомо чи виживе він після автокатастрофи, але вона ( М. ) посла йому 2000 доларів». Фантазії істероїдної особистості завжди дуже багаті і здаються «правдоподібними», тому що істероїди самі в процесі викладу вірять у них, «входять в образ». Зміст легенди змінювався в міру того, як плинув час із моменту злочину: «Зустрів бабусю в супермаркеті, із Мерефи, вона йому дала притулок, виходжувала», «зустрів там (за рубежем) жінку, жениться, щоб одержати громадянство (натяк - невідомо чи повернеться Гена додому?!). “Гена приїздив, ми поїхали у відпустку на юг” і тому подібне. Через півтора роки мати Ш. звернулася до міліції, тому що друг Ш. довідався, що той кордон не пересікав, та впізнала свого сина на фотографії серед непізнаних трупів.

Приклад 2. СПЕ у відношенні Б. (25 років).

З матеріалів справи виходило, що Б. у ніч із 17 на 18.01.19.. р., знаходячись у нетверезому стані, у квартирі, що наймається нею, на грунті помсти (за постійні побиття, погрози, схиляння до співжиття) своєму вітчиму С., вирішила вчинити убивство останнього і з цією метою налила йому в чарку з коньяком 4 ампули лікарського препарату «клофелін», а коли побачила, що С. ще живий, здавила йому сплячому шию петлею зі шматка взятою на кухні квартири білизняної мотузки, від чого останній помер. Після вчинення убивства, спільно зі своїм коханцем Т. вивезли труп С. у ліс, де наступного дня облили бензином і підпалили труп, щоб сховати сліди злочину.

З матеріалів справи було відомо, що Б. була старшою дитиною в сім'ї, був брат від другого шлюбу матері із С. Вона з відзнакою закінчила економічний факультет університету, вступила до аспірантури, успішно виявляла себе у фаховій діяльності. За місцем проживання, навчання і роботи характеризувалася позитивно. Біля 8 років знаходилася в інтимних стосунках із своїм вітчимом С., який ревнував до інших чоловіків, стежив за нею, бив, схиляв до сумісного життя, коли про це узнала мати, то вона вигнала і доньку і чоловіка з дому. Про побої Б. розповідала подругам і співробітникам. Підекспертна в бесіді відзначала, що, незважаючи на фізичну ваду (відсутність кисті правої руки), С. відрізнявся значною фізичною силою і справитися з ним вона не могла.    Були періоди і гарного, спокійного життя «душа в душу», але потім знову скандали, погрози. У 19... р. Б. зустріла Г., в якого закохалася, але С. не хотів відпускати, загрожував убити. Про погрози і побої Б. написала заяву прокурору «постійними побоями і погрозами він змушував мене жити із ним», «говорив: любити мене ти ніколи не будеш, а боятися будеш завжди”, загрожував розрізати бензопилкою. Після конфліктів Б. намагалася ховатися у своїх знайомих, таємно їхала до Москви, але С. розшукував її і привозив знову додому, у квартиру, яку наймав. Незадовго до того, що трапилося, Б. познайомилася з Р., вступила з ним в інтимні стосунки, але перспектив у цих відносин не було (обидва були не вільні). С. її не відпускав і збирався женитися, але скандали продовжувалися. Відповідно до результатів судово-психіатрічної експертизи Б. психозу, слабоумства й ін. хворобливих розладів психічної діяльності підекспертна не виявляла. Відповідно до результатів психологічного обстеження Б. мала високий рівень розвитку інтелекту, виявляла яскраво виражені комунікативні риси характеру (товариськість, доброзичливість, чуйність і т.д.), вольові (наполегливість, ініціативність, цілеспрямованість), що виявлялося в успішності вирішення учбово-наукових і фахових задач; “за що б вона не бралася, усе виходило”; виявляла організаторські якості (брала активну участь в організації студентських будівельних загонів) і високий професіоналізм. Б. хотіла поїхати з м. Х-ва, але боялася, що її знову С. розшукає і поверне додому; розлучитися з ній С. не хотів категорично. Неможливість припинити стосунки Б. із С. створила в підекспертної відчуття розпачу щодо особистого життя, викликала стан фрустрації. Фрустрація викликала нову мотивацію, спрямовану на подолання виниклої перешкоди, що виразилося в Б. в агресивних діях (фрустрація не знімає питання про відповідальність винного, але це той стан, який може істотно впливати на поведінку особистості).

                Ретро- і постспективний аналіз протиправної поведінки Б. у момент скоєння злочину, який їй інкримінується, і після нього показали, що послідовність, “протиправна логічність” дій Б., їхнє цілеспрямування не були порушені. Б. приготувала вечерю, вилила в чарку (непитущого) С. 4 ампули клофеліну, запросила С. вечеряти, а після того, як він заснув, задушила його мотузкою.

"… Клофелін - має швидку і сильну гіпотензетивну дію, обумовлену враженням серцевих скорочень, зниженням загального периферичного опору. Розвивається седативний ефект... забороняється вживати спиртні напої навіть у малих доза (через потенціювання дії препарату)" [428, c. 385-386] .

                У Б. спостерігався високий рівень функціонування інтелекту (пам'яті, мислення і т.д.) у момент інкримінованих їй протиправних дій і після нього, що виявилося потім у:

відповідності показань Б., опосередкованості дій і способі удушення С. білизняною мотузкою при слідчому експерименті висновком посмертної судово-медичної експертизи трупа С.;

збігу показань Б. і Р. при роздільному допиті працівниками міліції в ніч після вчинення протиправних дій, спритності і продуманості цих показань.

                Після вчинення убивства С. Б. викликала Р., попросила його допомогти винести тіло. Вночі Р. на спині виніс тіло С., збираючись покласти його на заднє сидіння машини і С. і вивезти в ліс. Ці дії були замічені міліцейським патрулем. На питання: "Що відбувається?", - Б. відповіла, що увечері вона, її наречений Р. і тато відзначали заручини, але тато занад