Тема 5 циклічний характер розвитку ринкової економіки

1. Економічний цикл: сутність і види.

2. Фази економічного циклу та їх функції.

3. Особливості сучасного економічного циклу. Зв’язок між циклічними коливаннями та динамікою економічної злочинності.

Ключові поняття:

циклічність, економічна кон’юнктура, «довгі хвилі» М.Д. Кондратьєва, економічний цикл, короткі (малі) цикли, середні цикли, великі, довгострокові цикли, низхідна фаза, висхідна фаза великого циклу, криза, депресія, пожвавлення, промисловий цикл

Економічний розвиток має циклічний характер. Він відбувається хвилеподібно, періоди злетів регулярно чергуються зі спадами виробництва. Циклічний розвиток Е. Хансен вважав невід’ємною властивістю приватно- підприємницької економіки. Але природа такої циклічності не з’ясована до кінця. Найбільш переконливим є пояснення циклічного (хвилеподібного) розвитку економіки нелінійністю технічного прогресу. Кожний великий прорив у техніці та технології забезпечує прибуткове вкладення інвестицій, зростання виробництва на основі масового оновлення основного капіталу. Однак це оновлення і реструктуризація економіки раніше чи пізніше закінчуються. Злет виробництва змінюється спадом, який також не може тривати нескінченно. Протягом спаду створюються умови для чергового піднесення виробництва.

Циклічність розвитку пов’язана з економічною динамікою і в значній мірі характеризує ос­танню, оскільки йдеться про більш-менш регулярні спади і злети. Теорію циклу можна розглядати як складову теорії економічної динаміки.

Класичний цикл охоплює фази кризи, депресії (застою), пожвавлення і піднесення.

Економічний цикл – це період руху виробництва від однієї кризи до початку наступної.

Важливою характеристикою економічного циклу є кон’юнктура. Економічна кон’юнктура – це сукупність умов, ознак, які характеризують поточний і короткоперспективний стан економіки країни й усього світу, а також окремих регіонів і галузей, ринків товарів і грошей. До певної міри поняття економічної кон’юнктури є синонімом виразу «економічна ситуація». Але якщо поточний стан економіки кон’юнктура характеризує лише з точки зору статики, то потреба характеристики перспективного стану вимагає від економічної кон’юнктури включення динамічних показників для розкриття напрямку і ступеня найближчих змін у регіональних, національних чи світовій економіках та їх складових. Найважливішими показниками економічної кон’юнктури є динаміка виробництва, обсяг та зміни інвестицій і споживання, масштаби безробіття та ін.

У більш вузькому контексті говорять про кон’юнктуру ринку – сукупність умов і ознак, що характеризують співвідношення попиту і пропозиції, динаміку цін на товари і послуги тощо. У рамках дослідження кон’юнктури ринку економісти вивчають динаміку виробництва й цін на певні товари чи групи товарів, завантаженість виробничих потужностей, рух замовлень, зміни товарних запасів, співвідношення експортних та імпортних позицій товару, оптові ціни тощо.

У макроекономіці виділяють різні види циклів.

Короткі (малі) цикли (цикли Д. Кітчина), тривалістю в середньому 3,5 роки, пояснюють змінами у грошовому обігу. Вони зазвичай пов’язані з порушенням і відновленням рівноваги на споживчому ринку.

Середні цикли (цикли К. Маркса – К. Жугляра) мають тривалість 8–11 років. Інакше їх називають промисловими циклами. Це найбільш гостра форма прояву і розв’язання протиріч суспільного виробництва в умовах ринкової економіки. В умовах середнього циклу ринкова економіка відновлює загальну рівновагу, сукупний попит і сукупна пропозиція збалансовуються. І таким чином забезпечується подальший економічний розвиток.

Як обґрунтував К. Маркс, матеріальною основою промислового циклу є масове оновлення основного капіталу. В XIX ст. строк фізичного і морального зношування машин і обладнання складав у середньому 10–11 років, що визначало періодичність середніх циклів. Зрозуміло, оновлення основного капіталу відбувається на всіх фазах циклу, але поштовх до його масового оновлення дає саме криза.

Так звані будівельні цикли (або цикли С. Кузнєца) із середньою тривалістю 17 років, за Е. Хансеном, зумовлені періодичним оновленням житла та деяких виробничих споруд. Будівельні цикли можна вважати свого роду різновидом промислових циклів.

Великі, довгострокові цикли називають в економічній науці «довгими хвилями М.Д. Кондратьєва». Їх тривалість – 50–60 років. М.Д. Кондратьєв (1892–1938) зробив видатний внесок у розробку цієї проблеми (див. додаток 8).

Згідно з теорією Кондратьєва, довгі цикли складаються із двох фаз – висхідної та низхідної.

Протягом низхідної фази тривалістю 20–25 років здійснюється поступове накопичення і освоєння матеріально-технічних, фінансових, соціально-трудових та інших ресурсів для подальшого піднесення суспільного виробництва. Упродовж цієї фази відбуваються зміни базових технологій і технологічних структур. Саме для їх практичного впровадження і потрібні великі матеріальні та фінансові ресурси, що нагромаджуються під час низхідної фази.

Висхідна фаза великого циклу тривалістю 25–30 років характеризується якісним піднесенням виробництва і споживання, ділової активності та прибутковості фірм на основі масового впровадження нових технологій і техніки. Зароджуються і розвиваються нові галузі та виробництва. Для висхідної фази більше властиві соціальні катаклізми (війни, революції), у цей період відбувається надзвичайне піднесення соціальної активності в суспільстві.

Слід зазначити, що середні й малі цикли виступають ніби складовими великих, або посилюючи та подовжуючи періоди пожвавлення і піднесення на висхідній фазі, або навпаки – поглиблюючи кризові явища на низхідній фазі. Так, промислові кризи загострюють існуючі протиріччя та посилюють спади.

Виходячи з марксистської точки зору, М.Д. Кондратьєв вважав, що матеріальною основою великих циклів є оновлення сукупності основних капітальних благ (виробничої інфраструктури + кваліфікованої робочої сили). Цей висновок вчений зробив, спираючись на результати аналізу та узагальнення динаміки економічних показників різних країн (індексів цін, державних боргових паперів, номінальної заробітної плати, обсягів видобутку вугілля, золота, виробництва чавуну та ін.) за 100–150 років. Сучасні економісти замість сукупності основних капітальних благ вживають поняття «технологічний спосіб виробництва» (технологічний уклад) як матеріальне підґрунтя великих циклів.

За період від кінця ХVІІІ ст. до початку 20-х рр. ХХ ст. М.Д. Кондратьєв виділив три великі цикли:

                                    Висхідна фаза        Низхідна фаза

I цикл                        1789–1814 рр.        1814–1849 рр.

II цикл                       1849–1873               1873–1896

III цикл         1896–1920               [1920–1950]

Висхідну фазу I циклу Кондратьєв пояснював промисловою революцією, бурхливим розвитком текстильного виробництва в Англії в останній третині ХVІІІ ст. Піднесення II циклу було зумовлено бумом будівництва залізниць, пов’язаним з ним бурхливим розвитком усієї економіки, особливо сільського господарства. Поштовх піднесенню виробництва у III циклі дали технологічні інновації з використанням електроенергії, радіо та телефону. У подальшому швидке зростання суспільного виробництва стимулювалось, як і передбачив М.Д. Кондратьєв, бурхливим розвитком автомобільної промисловості.

Сучасний великий цикл, безумовно, пов’язаний із сучасною науково-технічною революцією, використанням її досягнень: автоматизації, електроніки, комп’ютеризації, інформаційних технологій в економіці. Б. Рассел відносив початок сучасної НТР до середини ХХ ст. Вирішальне значення для революційної перебудови виробництва мають здобутки теперішнього етапу НТР (з 1970-х). Як наслідок, індустріальна система виробництва переростає в постіндустріальну.

Теорія «довгих хвиль» має велике прогностичне значення. На основі виявлення фундаментальних закономірностей і тенденцій науково-технічного прогресу та економічного розвитку можна передбачити, прогнозувати соціально-економічний розвиток суспільства. І таким чином можна свідомо регулювати розвиток економіки не тільки на сучасному етапі, але й на перспективу.

Класичний промисловий цикл складають чотири фази: криза, депресія, пожвавлення і під­несення (див. додаток 7). Західні економісти вживають інші терміни, хоча за суттю йдеться про одне й те ж. Е. Хансен називає такі фази: пожвавлення, експансія, рецесія (спад) і стиснення (скорочення). Рецесія і стиснення розрізняються за ступенем зменшення виробництва. К. Макконнелл і С. Брю говорять про пік, спад (кризу), депресію та пожвавлення. Сучасні економісти широко використовують термінологію, запропоновану Національним бюро економічних досліджень (NBER) США: вершина (пік, бум), стиснення (рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення).

У сучасній економічній науці найбільш поширена двофазна класифікація: рецесія (включаючи кризу и депресію) і піднесення (пожвавлення і бум). При цьому слід зазначити, що вихідною і визначальною фазою є криза.

Криза – це падіння виробництва і скорочення товарообігу, зростання масштабів безробіття. Як наслідок, знижується заробітна плата, погіршуються умови життя, особливо трудящих. Відбуваються масові банкрутства фірм. Прибутки їх зменшуються.

Криза найбільше впливає на скорочення виробництва засобів виробництва і товарів тривалого користування, і в меншій мірі – на виробництво продуктів харчування та інших товарів масового повсякденного попиту.

Депресія характеризується застоєм, виробництво та обіг товарів не скорочуються, але й не зростають. Встановлюється рівновага між попитом і пропозицією товарів на низькому рівні. Застій у виробництві поєднується із в’ялою торгівлею. Безробіття залишається масовим.

Рух капіталу в’ялий. Прибутки низькі. Але у фазі депресії починається оновлення основного капіталу. Підприємці та промисловці, намагаючись одержати якийсь прибуток за низьких цін, запроваджують нові технології та методи організації, щоб знизити витрати виробництва. Це зумовлює перехід економіки в нову фазу – пожвавлення.

Пожвавлення характеризується зростанням виробництва і товарообігу. Відбувається масове оновлення основного капіталу, запровадження нової техніки та технологій. Зростають кількість нових робочих місць і зайнятість, підвищується зарплата та інші доходи населення, збільшується його платоспроможний попит. Це, у свою чергу, підштовхує розвиток споживчого сектора.

Пожвавлення переростає в нову фазу – піднесення. Це швидке зростання виробництва і товарообігу, що супроводжується скороченням безробіття. Розширюється кредитування. Набирає обертів започаткований ще в період пожвавлення процес створення нових прогресивних галузей і виробництв. За словами Ф. Енгельса, рух виробництва і обміну, все більше прискорюючись, врешті сягає швидкості «шаленої скачки», яка охоплює промисловість, торгівлю, кредит і спекуляцію, щоб невдовзі «знову звалитися в безодню краху».

Межею між пожвавленням і піднесенням є досягнення докризового максимального рівня виробництва і торгівлі.

Циклічність відіграє велику соціально-економічну роль, що розкривається у функціях її фаз. Криза – це найбільш гостра форма загострення і розв’язання внутрішньо притаманних економіці протиріч: між виробництвом і споживанням, умовами виробництва й умовами реалізації продукції та прибутком, сукупним попитом і сукупною пропозицією та ін. Функції фази кризи полягають у тому, що забезпечується загальна рівновага між сукупною пропозицією і сукупним попитом за рахунок скорочення виробництва товарів і послуг. У такий спосіб надмірні виробництво і пропозиція втискуються в прокрустове ложе попиту, перш за все, через скорочення виробництва інвестиційних товарів і предметів довготривалого користування.

Криза виконує важливу оздоровчу функцію в економіці. Під час кризи зазнають банкрутства неефективні та неконкурентоспроможні підприємства. Залишаються найбільш ефективні та конкурентоздатні фірми. Криза дає потужний імпульс для оновлення основного капіталу. Цей процес стає масовим і всезростаючим у фазах пожвавлення і піднесення.

Створюються нові прогресивні галузі та виробництва. Відбувається докорінна реструктуризація національної економіки. Внаслідок кризи і піднесення відбувається оздоровлення й оновлення усієї економіки. Вона підіймається на якісно новий ступінь розвитку. Щоправда, дорогою ціною: за рахунок масового банкрутства підприємств і погіршення життя людей.

У першу чергу слід від­значити, що під сучасними умовами розуміємо в широкому сенсі період від початку ХХ ст., а у вузькому сенсі – після закінчення Другої світової війни. Для з’ясування цього питання насамперед наведемо таблицю циклічних криз ХХ ст.

Таблиця 5.1

Циклічні кризи ХХ ст.*

Як видно з таблиці, суттєва особливість промислових циклів ХХ ст. полягає в тому, що їх тривалість поступово ставала все меншою. Якщо в ХIX ст. вона складала 8–11 років, то сучасні цикли можуть тривати 4–7 років і навіть менше. Винятком із загального правила є лише цикл між світовими економічними кризами 1957–1958 і 1970–1971 рр. Щодо циклу 1937/38–1948/49 рр., він пояснюється впливом Другої світової війни. Скорочення тривалості циклів у післявоєнний період зумовлене головним чином впливом НТР, що робить можливим і необхідним частіше оновлювати основний капітал.

Інші особливості промислових циклів другої половини ХХ ст.:

– слабша вираженість циклічних коливань виробництва: з одного боку, темпи зростання у фазах пожвавлення і піднесення невисокі, а з другого – падіння менше;

– розмиття фаз циклу, причому пожвавлення зливається з піднесенням, а криза – з депресією, часто відсутня фаза застою. Звідси двофазна структура промислового циклу: рецесія і піднесення;

– замість надвиробництва товарів можна бачити надвиробництво основного капіталу, що проявляється у формі великого недовантаження виробничих потужностей;

– зміни в динаміці товарних цін: якщо в ХІХ ст. і першій половині ХХ ст. під час кризи ціни різко знижувались, то в післявоєнний період, як правило, і у фазу рецесії ціни залишаються високими завдяки монополістичному диктату крупних компаній.

Є й інші особливості сучасних циклів (посилення дії нециклічних коливань від впливу, наприклад, тероризму, переплетіння циклічних криз із структурними і т.д.).

Головним фактором особливостей прояву післявоєнних циклів і криз є дієва державна політика з антикризового регулювання і забезпечення сталого економічного зростання. Сьогодення демонструє високу й нерідко ефективну роль держав у спрямованому на згладжування циклічних коливань антициклічному регулюванні економіки в усьому світі. В такому регулюванні провідне місце займає антикризове регулювання. Останнє спрямоване на мінімізацію проявів кризових явищ і згладжування циклічних коливань. Яскравим прикладом є антикризові заходи адміністрації Ф. Рузвельта у США з подолання наслідків так званої Великої депресії межі 1920–1930-х рр. (забезпечення проведення громадських робіт, державні закупівлі товарної продукції в крупних масштабах і т.д.). Після Другої світової війни антикризові заходи були доповнені стимулюванням державою житлового будівництва і політикою прискореної амортизації.

У світі найчастіше розрізняють два типи державної антициклічної політики: політика стримування надвисоких темпів піднесення і політика експансії під час спаду. Важелями державного регулювання виступають грошово-кредит­на, фінансово-податкова і соціальна політика.

Особливості економічної кризи 90-х рр. в Україні. У нашій країні криза в економіці упродовж 90-х рр. ХХ ст. характеризувалась такими рисами:

– довготривалий і глибокий спад виробництва протягом 9 років (1991–1999), під час якого обсяг виробництва зменшився у 2,5 рази;

– небувале зубожіння переважної більшості громадян: сукупні доходи на душу населення зменшились у 3,5 рази;

– галопуюча і гіперінфляція: «рекордна» інфляція була досягнута в 1993 р. – 10256\%; тощо.

Це була не звичайна циклічна, а системна криза. За термінологією політекономії, це була так звана трансформаційна криза, зумовлена переходом національної економіки від адміністративно-командної системи господарювання до нової, ринкової.

На пострадянському просторі ринкова трансформація супроводжувалась розпадом Радянського Союзу, а ще раніше почали розпадатися традиційні господарські зв’язки між колишніми союзними республіками, державами Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), що ще більше погіршувало економічне становище України та інших країн СНД. При цьому суспільний устрій державного соціалізму змінювався капіталістичним укладом життя. Звичайні у кризові періоди економічні негаразди були поглиблені відсутністю ціле­спрямованої та обґрунтованої державної політики (особливо стратегії) щодо ринкового перетворення економіки.

Якщо можна порівнювати економічну динаміку з циклічним рухом, то з 2000 р. в нашій країні виробництво перейшло з фази кризи та депресії до пожвавлення. ВВП за 2000–2006 рр. збільшився на 64,2\% і становив у 2006 р. 67\% від рівня 1990 р. Суттєве зменшення темпу приросту ВВП з 12,1\% до 2,7\% у 2005 р. свідчить про несталість економічного зростання, що зумовлено, на наш погляд, переважно політичною нестабільністю (зміною політичних еліт у владі). На відміну від розвинутих країн, здебільшого із стабільними політичними режимами, у нас економіка є заручницею політики.

Як свідчить світовий і вітчизняний досвід, також існує зв’язок між циклічними коливаннями економіки та динамікою економічної злочинності. За даними Держкомстату, загальна кількість злочинів за п’ятиліття (1990–1995) зросла на 73,6\%, а протягом 1995–2000 рр. скоротилась на 8\%, що зумовлено тим, що перше п’ятиліття ринкової трансформації було найбільш тяжким для населення. Тоді як у наступні п’ять років життя поступово ставало дещо легшим, хоча й далеко не простим. Характерно, що кількість економічних злочинів скоротилася в більшій мірі (на 18\%), ніж загальний рівень злочинності за період 1995–2000 рр. При цьому знизилася питома вага економічної злочинності в загальній із 70,2\% до 65,2\%. Протягом 2000–2005 рр. кількість зареєстрованих злочинів зменшилася з 567,8 до 491,8 тис., або на 13,4\%. На жаль, стосовно власне економічної злочинності після 2000 р. в офіційних статщорічниках не опубліковано даних. Але наведені за 1990–2000 рр. дані достатньо характеризують залежність економічних злочинів від стану національної економіки. З певною часткою ймовірності можна стверджувати, що з погіршенням економічної ситуації в країні, зокрема умов життя, зростає економічна злочинність і, навпаки, з її покращанням вона дещо зменшується.

Питання для самостійної роботи

Чи можна досягти рівномірного, нециклічного характеру економічного розвитку?

Назвіть індикатори економічної кризи та пожвавлення.

У чому полягає «очищувальна» функція економічної кризи?

Поясніть механізм переходу від депресії до пожвавлення.

Який технологічний уклад є характерним для сучасної економіки України?

Чи можна пояснити явища, що відбувалися у 90-і рр. в економіці України, з точки зору існуючих теорій економічного циклу?

Тестові завдання для самоконтролю

1. Розвиток економічної кон’юнктури – це:

а) послідовний зв’язок між різними точками рівноваги економіки;

б) напрямок та ступінь зміни сукупності показників, які характеризують розвиток національного господарства;

в) співвідношення між граничною схильністю до споживання та граничною схильністю до заощадження.

2. Матеріальною основою малих циклів є:

а) необхідність оновлення основного капіталу;

б) процеси, що відбуваються на грошовому ринку;

в) необхідність оновлення об’єктів інфраструктури.

3. Матеріальною основою великих циклів є:

а) необхідність оновлення основного капіталу;

б) необхідність зміни базових технологій і поколінь машин та оновлення об’єктів інфраструктури;

в) процеси, що відбуваються на грошовому ринку.

4. Значення якого з наведених показників знижується після настання фази піднесення і зростає після настання фази кризи:

а) курси цінних паперів;

б) обсяги товарних запасів в обробній промисловості;

в) обсяг ВНП;

г) середня тривалість робочого тижня.

5. У фазі пожвавлення спостерігається:

а) скорочення витрат споживачів на купівлю товарів довготривалого користування;

б) стабільність чи зниження рівня прибутку;

в) зниження рівня безробіття.

6. Яке з перелічених явищ не відповідає періоду економічної кризи:

а) зниження прибутків корпорацій;

б) зниження інвестицій в обладнання з довготривалим терміном використання;

в) зменшення обсягів допомоги по безробіттю;

г) скорочення податкових надходжень.

Література до теми

Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича.– 3-є вид. – К.: Знання-Прес, 2004.– 615 с.

Кондратьев Н.Д Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения. Избранные труды. – М.: Экономика, 2002.– 767 с.

Маркс К. Капитал. – Т.2. Отд. III // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т.24.

Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник.– К.: Академія, 2001.– 656 с.

Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка.– 2-е вид.– К.: Вища школа, Знання, 1997.– 743 с.

Статистичний щорічник України за 2000 рік / Держкомстат України.– К.: Техніка, 2001.– 598 с.

Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход: Пер. с англ.– М.: Экономика, 1996.

Экономическая теория / Под ред. А.И. Добрынина, Л.С. Тарасевича: Учебник для вузов. – 3-е изд.– С.Пб., 1999.– 544 с.

Энгельс Ф. Анти-Дюринг // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т.20.