Тема 13 вибір моделей макроекономічної політики

1. Суть i основні дискусiйнi проблеми макроекономічної політики.

2. Кейнсiанська модель економічної політики державного регулювання сукупного попиту.

3. Альтернативні моделі макроекономічної політики.

Ключові поняття:

макроекономічна політика, активна та пасивна економічна політика, лаги в економiчнiй полiтицi, дискреційна політика, тверді правила в економiчнiй полiтицi, кейнсіанська модель економічної політики, неокласична модель економічної політики

У широкому розумiннi ма­кроекономічна політика являє собою комплекс заходів забезпечення цілеспрямованого впливу держави на національну економіку. Держава формує стратегічну макроекономічну політику як взаємопов’язану систему соцiально-економiчних цілей країни, основних напрямів розвитку та засобів їх досягнення. Історично державний вплив на економiчнi процеси на макрорiвнi починався у межах окремих видів економічної політики, таких як соціальна, митна, промислова, аграрна. Появу комплексної макроекономічної політики в країнах з ринковим механізмом регулювання започаткувала світова економічна криза 1929–1933 рр.

Макроекономічна політика може бути стабiлiзацiйною i спрямовуватись на короткострокові цiлi зменшення небажаних коливань економічних показників обсягів виробництва суспільного продукту, зайнятості та рівня цін або бути довгостроковою політикою економічного зростання. За інструментами впливу на економiчнi процеси виділяють політику маніпулювання державними видатками i податками (фіскальна або бюджетно-податкова політика) та політику регулювання грошової маси, валютних курсів, обсягів кредитування, банківських відсоткових ставок (монетарна або кредитно-грошова політика).

В економічних дискусіях про суть макроекономічної політики головними проблемами є такі:

Чи повинна держава відігравати активну роль у стабi­лiзацiї економіки, чи тільки створювати умови для роботи ринкового механізму регулювання? Інакше кажучи, якою має бути економічна політика – активною чи пасивною?

Чи повинна економічна політика послуговуватися заздалегідь накресленими твердими правилами, чи спиратися на свободу дій відповідно до обставин? Іншими словами: економічна політика має базуватись на постійних правилах чи бути дискреційною?

Частина економiстiв вважають, що держава повинна активно використовувати фiскально-монетарний iнструментарiй стабiлi­зацiйних заходів, тому що приватний сектор ринкової економіки є внутрішньо нестабільним. Непередбачені коливання iнвестицiйних планів суб’єктів господарювання, загальних настроїв споживачів, балансу зовнішньої торгiвлi призводять до зникнення ефективного попиту i викликають економiчнi кризи.

Супротивники активiзму, якi є прихильниками пасивної економічної політики, по суті сповідують класичну концепцію А. Смiта про автоматичне ринкове саморегулювання. Причини економічної нестабiльностi вони вбачають у прорахунках державної економічної політики. Основними аргументами проти активної макроекономічної політики називають, по-перше, наявність лагів (спізнень) у процесі ухвалення та проведення економічної політики, по-друге, можливість помилок у макроекономічному прогнозуванні. Наявність лагів означає, що урядові заходи під час спаду виробництва, спрямовані на пожвавлення економіки, можуть почати впливати на ситуацію вже тоді, коли таке пожвавлення під впливом інших чинників уже наступить та перетворить його в iнфляцiйний бум. Щоб вирішити цю проблему, макроекономічні рішення повинні прийматися на основі прогнозів, але останні часто бувають помилковими.

Гостро дискутується також питання про те, чи у справі проведення економічної політики слід дотримуватися заздалегідь встановлених правил, чи кращі результати приносить економічна політика, яка ґрунтується на оперативному реагуванні на зміни економічних умов. Тверда лiнiя означає попереднє оголошення про заходи, які буде вжито в тій чи iншiй економiчнiй ситуації, i наступне їх дотримання протягом тривалого часу. Але тверді правила можуть ідеально працювати не в усіх ситуаціях, деякі дії не можуть бути обмежені жодним правилом. Дискреційна політика означає можливість вибору слушної саме в даний період часу політики. Якщо економічна модель невідома з високою надiй­нiстю, то велика ймовiрнiсть уточнення економічних даних, що потребує зміни підходів.

Супротивники дискреційної політики твердять, що не можна довіряти політикам, цiлi яких орiєнтованi на короткострокові результати i можуть суперечити інтересам добробуту народу. До того ж, дискреційна політика буває непослідовною, неузгодженою в часі. Але серед прихильників твердого курсу також немає єдності поглядів щодо його правил. Пропонуються рiзнi варіанти для монетарної політики (монетарне правило збільшення грошової маси вiдповiдно до темпів економічного зростання; правило регулювання темпів зростання ВВП за допомогою маніпулювання грошовою масою; правило контролю рівня цін). Називається можливий твердий курс у фiскальнiй полiтицi, спрямований на досягнення збалансованого державного бюджету.

За сучасних умов позиції протилежних сторін із багатьох питань зблизилися. Так, активісти визнають, що часові лаги i помилки прогнозування створюють серйозні проблеми. Прихильники твердих правил визнають, що жодне з них не є ідеальним за будь-яких умов. I всі сторони вважають, що економічна політика, орієнтована на довгострокові цiлi, є найефективнішою.

Переворот у класичних по­глядах на роль держави в ринковій економiцi пов’яза­ний з іменем англійського економіста Дж. М. Кейнса. На його думку, ринок позбавлений механізму, що забезпечує економічну стабiльнiсть. Багато ринків не є конкурентними, що призводить до нееластичності цін та заробітної плати. Передумовами макроекономічної нестабiльностi виступають коливання мікроекономічних витрат, особливо інвестицій суб’єктів господарювання.

Кейнс припускав, що для динамічного суспільного виробництва необхідно забезпечити ефективний сукупний попит. Економічна політика державного регулювання сукупного попиту викликає великі зміни у виробництві та зайнятості, але слабко впливає на рівень цін. У моделі AD-AS це виглядає наступним чином: крива сукупної пропозиції являє собою майже горизонтальну лiнiю.

З метою підвищення сукупного попиту Дж. М. Кейнс пропонував здійснювати активну стабiлiзацiйну, перш за все, дискреційну фіскальну політику. Це найнадiйнiший засіб, тому що державні видатки прямо входять до складу сукупних витрат, а податки передбаченим чином впливають на споживчі та iнвестицiйнi витрати. Жорстка фіскальна політика, як правило, спричиняє витіснення (зменшення обсягів) приватних iнвестицiй, але у ситуації високого рівня безробіття таке витіснення є незначним.

Рис. 13.1. Кейнсіанський варіант моделі AD-AS

Набагато менше значення кейнсіанці приділяють монетарній полiтицi, тому що вважають сукупний попит дуже нестабільним незалежно від будь-яких змін грошової маси. Регулювати, вважають кейнсiанцi, можливо і доцільно не грошову масу, а лiквiднiсть (попит на гроші як активи) за допомогою рівня відсоткових ставок. Грошам відводиться другорядна роль внаслідок непередбачуваності змін у швидкості обігу грошей, що вiдповiдає несталості ринкової економіки. Кейнсiанцi негативно ставляться до монетарного правила, вважаючи, що в умовах нестабiльної швидкості обігу грошей постійний темп зростання грошової пропозиції може сприяти серйозним коливанням сукупних витрат і викликати економічну нестабiльнiсть.

На практиці кейнсіанську економічну політику регулювання сукупного попиту здійснювали уряди бiльшості розвинених країн після Другої світової війни. Вважається, що ця політика багато в чому сприяла пом’якшенню циклічних коливань. Починаючи з другої половини 70-х рр. ХХ ст., економісти активно почали обговорювати негативний вплив цієї політики на рівень iнфляцiї. Нові рекомендації були висунуті прихильниками монетаризму та економіки пропозиції (порівняльну характеристику моделей макроекономічної політики представлено в додатку 27). Стверджувалося, що на макрорiвнi потрібне не стільки безпосереднє втручання держави через фіскальну політику, скільки турбота про нормальне функціонування ринку. Інакше кажучи, пропонувались опосередковані заходи монетарної політики.

На базі класичної теорії ринкового саморегулюван­ня опоненти Дж. М. Кейнса створили низку неокласичних теорій (монетаризм, теорія раціональних очікувань, економіка пропозиції), в яких втручання держави в економіку зведено до мiнiмуму. Монетаризм пропагує регулювання грошового обігу; теорія раціональних очікувань стверджує, що суб’єк­ти господарювання без держави приймають оптимальні рішення; економіка пропозиції вважає доцільним стимулювання пропозиції. Усі ці теорії дотримуються протилежних до кейнсiанства позицій економічної лiбералiзацiї.

Монетаризм – економічна школа, яка акцентує увагу на змінах у кiлькостi грошей в обігу, що безпосередньо впливає на сукупний попит i є головною причиною нестабiльностi рівня цін. У моделі AD-AS це виглядає так: крива AS є майже вертикальною лiнiєю. Зрушення кривої AD внаслідок державного втручання спричиняє в основному зростання цін, а не збільшення обсягу виробництва та зайнятості. Для стабiльностi цін особливе значення має неiнфляцiйне зростання грошової маси за монетарним правилом.

Рис. 13.2. Монетаристський варіант моделі АD-AS

Жорстка антиiнфляцiйна політика монетаристів, необхідна для фінансової стабiлiзацiї, включає скорочення видатків держбюджету. На їх думку, фіскальне регулювання має полiтичнi, а не економiчнi цiлi, є непередбаченим внаслідок великих часових лагів, ефекту витіснення. Провідна роль у регулюванні та стабiлiзацiї економіки відводиться ринковим силам. Монетаристська теорія лежала в основі рекомендацій МВФ щодо ринкових реформ (лiбералiзацiя цін, приватизація, фінансова стабiлiзацiя).

Противники монетаристських пiдходiв стверджують, що в умовах перехідної економіки з неефективною структурою та недосконалими ринковими інститутами фінансова стабiлiзацiя не залишає фінансових ресурсів для структурної перебудови, не пiдкрiплюється виробничою стабiлiзацiєю.

Монетарна i кейнсіанська концепції мають багато позитивного i, як свідчить світовий досвід, монетаристська модель забезпечує кращі результати за умов функціонування розвиненого ринку з цивiлiзова­ною конкуренцiєю, а кейнсіанська – у період його становлення. Розвинені країни, як правило, проводять ліберальну неокласичну макроекономічну політику. Така політика вигідна країнам з високим рівнем виробництва, конкурентоспроможності на світових ринках доходів населення. Чим вище економічний розвиток країни, тим менше може бути рівень державного втручання в економіку. Для країни, що реформується, адекватною економічною політикою є використання кейнсіанських та iнституцiональних пiдходiв, поступовий перехід до ліберальної економічної політики за умов досягнення серйозних економічних результатів.

Питання для самостійної роботи

1. Як можна визначити суть поняття  макроекономiчної полiтики?

2. Наведiть аргументи прихильникiв та супротивникiв активної економiчної полiтики держави.

3. Що розумiють пiд лагами в економiчнiй полiтицi?

4. Чому монетаристи радять замiнити дискрецiйну монетарну полiтику грошовим правилом?

5. Обмiркуйте умови, за яких краще обмежити дiї державного органу твердим правилом, а також умови, за яких йому слiд надати свободу дiй відповідно до зміни обставин.

6. Здійснiть порiвняльний аналiз кейнсiанської та неокласичної моделей макроекономiчної полiтики.

7. У чому полягає критика кейнсіанської макроекономiчної полiтики монетаристською теорiєю?

Тестові завдання для самоконтролю

Який з аргументiв використовується у кейнсiанськiй теорiї для доказу необхiдностi активної фiскальної полiтики:

державне втручання забезпечує бiльш ефективний розвиток економiки;

б) якщо цiни негнучкi, то немає впевненостi, що ринок забезпечить макроекономiчну рiвновагу в умовах повної зайнятостi;

в) нестабiльнiсть приватного сектора породжує багато макроекономiчних проблем;

г) тiльки держава може брати до уваги суспiльнi iнтереси;

д) усi попереднi вiдповiдi вiрнi.

Прихильники неокласичних концепцiй економiчної полiтики, найiмовiрнiше, виступили б на пiдтримку:

зростання частки державного сектора в економiцi;

б) запровадження закону про мiнiмальну заробiтну плату;

в) зростання державних видатків заради стимулювання сукупного попиту;

г) полiтики невтручання держави в економiку.

Фiскальна полiтика в ролі найефективнiшого засобу макроекономiчної стабiлiзацiї розглядається:

у неокласичнiй моделi;

б) у кейнсiанськiй моделi;

в) прихильниками монетаризму;

г) у теорiї рацiональних очiкувань.

Кейнсiанська модель макроекономiчної полiтики передбачає, що:

цiни i заробiтна плата є сталими;

б) крива сукупної пропозиції являє собою горизонтальну лiнiю;

в) змiна рiвня державних видаткiв може впливати на обсяг ВВП;

г) змiни у податковiй полiтицi впливають на обсяг ВВП;

д) усi попереднi вiдповiдi вiрнi.

Економiсти кейнсiанської школи вважають, що кредитно-грошова полiтика повинна використовуватися у першу чергу для:

сприяння зовнiшнiй торгiвлi;

б) фiнансування дефiциту держбюджету;

в) сприяння стабiлiзацiї банкiвської системи;

г) контролю за динамiкою відсоткової ставки;

д) контролю за динамiкою грошової пропозицiї.

Література до теми

Ведута Е. Н. Стратегия и экономическая политика государства. – М.: Академ. Проект, 2003.

Вельфенс П. Основы экономической политики. – С.Пб.: Дмитрий Буланин, 2002.

Дiдкiвська Л.I., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. – 4-е вид. – К.: Знання, 2004.

Домрачев В.М. Моделi формування монетарної полiтики. – К.: Європ. ун-т, 2004.

Сакс Дж., Ларрен Ф. Макроэкономика: глобальный подход. – М: Дело, 1996.

Швайка Л.А. Державне регулювання економiки. – К.: Знання, 2006.

Нуреев Р. М. Экономика развития: модели становления рыночной экономики. – М.: ИНФРА-М, 2001.