Тема 10 фінансове регулювання економіки

1. Сутність фінансів та фінансової політики держави.

2.Фінансові важелі державного регулювання економіки.

3. Протидія фінансовим правопорушенням.

Ключові поняття

фінансові відносини; фінансова система; державний бюджет; казна; мультиплікатор грошей; мультиплікатор збалансованого бюджету; податкова система; податкова політика; способи стягнення податків

У формуванні доходів суб’єк­тів економічної діяльності в роз­винутій системі товарно-грошо­вих відносин потоки грошей відокремлюються від потоків товарів та послуг і набувають ознак фінансових відносин. На відміну від товарно-грошових відносин, фінансові потоки не мають під собою еквівалентного підґрунтя.

Сплати податків, акцизів, митних зборів, трансферти тощо, на відміну від товарного обміну, не мають на протилежному полюсі товарного еквівалента.

Фінансові відносини – це безеквівалентне регулювання фінан­сових потоків у процесі формування доходів суб’єктів економічної діяльності (див. додаток 18).

Організаційно фінансові відносини формуються як фінансова система країни з окремими підсистемами на державному і регіональному  рівнях, а також на рівні юридичної (первинна ланка господарювання, далі – фірма) та фізичної (домогосподарство) осіб.

Фінансова система – це організаційно-економічні відносини регулювання обігу платіжних засобів (грошів та прирівняних до них ліквідних засобів) і формування доходів суб’єктів економічної діяльності.

Фінансова система включає (див. рис. 10.1):

суб’єктів фінансових відносин (держава, регіон, фірма, домогосподарство);

Рис. 10.1. Фінансова система країни

фінансові потоки (доходи, податки, збори, платежі тощо);

інститути, що регулюють фінансові потоки (банки, фондові біржі, холдингові й трастові компанії, податкові та митні структури, каси взаємодопомоги, страхові компанії тощо);

фінансовий ринок;

фінансову політику держави.

Держава має власні потреби, що не зводяться до окремих потреб регіонів, фірм, домогосподарств (наприклад, оборона, фундаментальні наукові дослідження тощо), для задоволення яких вона формує фінансові ресурси – державну скарбницю (казну). Головним інструментом формування державної скарбниці є державний бюджет – кошторис урядових доходів та витрат за джерелами надходжень і каналами використання.

Доходи державного бюджету формуються за рахунок податків із фізичних та юридичних осіб, зборів і платежів суб’єктів господарювання, інших надходжень. Таким чином, держава впливає на стан фінансових ресурсів усіх суб’єктів економічної діяльності.

Витрати державного бюджету здійснюються у чотирьох напрямках:

соціальні витрати (трансферти, утримання державних шкіл, лікарень, закладів культури, допомога фізичним особам тощо);

інвестиції в розвиток державних підприємств, економічної та соціальної інфраструктури;

витрати на оборону:

витрати на утримання органів управління та підтримання громадського порядку).

В Україні ще немає законодавчо визначеного поняття регіону, тому будемо вважати регіонами існуючі адміністративні одиниці: АР Крим, області та міста Київ і Севастополь. Фінанси регіонів формуються за тими ж принципами, що й держави в цілому, з поправкою на місцеві податки, збори й платежі).

Фінансовий стан фірм і домогосподарств зумовлений прибутковістю їх діяльності. Сьогодні в Україні приблизно 2/5 підприємств та інших господарських організацій є збитковими, а рівень життя населення перебуває на рівні країн, що розвиваються.

На фінансовий стан суб’єктів господарювання значний вплив справляє фінансова політика держави та її реалізація у господарській практиці. Фінансова політика – це сукупність фінансових заходів з метою формування стабільних фінансових потоків у країні для забезпечення цілей економічного розвитку на макро- та мікроекономічному рівнях суспільства.

Головною метою фінансової політики є стабілізація економіки шляхом зменшення амплітуди циклічних коливань, ліквідації безробіття та інфляції.

Головними важелями фінансової політики є:

Грошова складова інвестиційного ринку:

Політика дорогих грошей.

Політика дешевих грошей.

Фіскальна політика:

Бюджетна політика:

Політика державних витрат.

Політика субвенцій і трансфертів.

Фінансування дефіциту.

Маневрування державними витратами.

2.2. Податкова політика.

3. Регулювання державного боргу.

Фінансова політика регулюється, передусім, державним законодавством (законами про бюджет, податки, банки, інвестиційну діяльність тощо); міжнародним законодавством (нормативні акти економічних союзів, зон тощо) і локальною нормативною базою (статутами фірм, наказами і розпорядженнями  власників і менеджерів фірм). Фінансовий стан країни в цілому та окремих суб’єктів господарювання значною мірою залежить від ефективності фінансової політики держави.