Тема 4 макроекономічна рівновага у класичній та кейнсіанській моделях

1. Сутність і типи макроекономічної рівноваги.

2. Основні умови і механізм встановлення макроекономічної рівноваги в класичній моделі.

3. Основні умови кейнсіанської моделі макроекономічної рівноваги.

4. Споживання, заощадження, інвестиції та їх функції.

5.Мультиплікатор Кейнса. Умова мультиплікаційного ефекту. Ефект акселератора.

Ключові поняття:

економічна рівновага; ідеальна (бажана) і реальна рівновага; часткова та загальна рівновага; класична модель рівноваги; кейнсіанська модель рівноваги; споживання; заощадження; інвестиції; гранична схильність до споживання; гранична схильність до заощадження; «кейнсіанський хрест»;. інфляційний розрив; рецесійний розрив; мультиплікатор Кейнса; парадокс заощадження; ефект акселератора; мультиплікаційний ефект

Досягнення макроеко­номічної рівноваги – одна з основних проблем у мак­роекономічній теорії, вона привертала до себе особливу увагу економістів протягом ХІХ–ХХ ст. Макроекономічна рівновага – це такий стан національної економіки, коли використання обмежених виробничих ресурсів для створення товарів і надання послуг та їх розподіл між суспільством є збалансованими, тобто існує пропорційність економічних процесів між сукупним попитом і сукупною пропозицією, виробництвом і споживанням. Досягнути макроекономічної рівноваги можна, але тільки тимчасово, тому що економіка має динамічний характер і функціонує скоріше за принципом балансування «рівнова­га-нерівновага». Однак суспільство зацікавлене, щоб відхилення від рівноваги були мінімальними і короткочасними, тому економічна практика спонукала державні органи до висновку про необхідність регулювання макроекономічної рівноваги в процесі реалізації відповідної економічної політики. Для оцінки такої рівноваги використовуються сукупні показники, які ще називають агрегованими: ВНП, ВВП, НД.

Макроекономічна рівновага є центральною проблемою суспільного виробництва, також результатом впливу складного механізму збалансованого кругообігу частин ВНП і НД, а саме – величин сукупної пропозиції та сукупного попиту. Збалансоване, зрівноважене зростання економіки передбачає узгоджений динамізм її складових структурних ланок залежно від розвитку народного господарства як цілісної системи.

Розрізняють ідеальну, реальну, часткову і загальну рівновагу.

Ідеальна (бажана) рівновага – це такий стан економіки, за якого забезпечується оптимальна реалізація інтересів усіх суб’єктів економічної діяльності та узгодженість у їх поведінці. При цьому ідеальна рівновага теоретично передбачає, що усі суб’єкти знаходять на ринку предмети споживання, фактори виробництва, а весь продукт, вироблений протягом минулого року, реалізовано. Така рівновага теоретично можлива за наявності вільної конкуренції та економічної гармонії, за відсутності протилежностей та диспропорцій.

Реальна рівновага встановлюється в економічній системі як наслідок впливу на ринок зовнішніх факторів в умовах недосконалої конкуренції. Така рівновага відповідає умовам обмеженості ресурсів і зростання потреб суспільства. При цьому необхідним є вжиття заходів, спрямованих на ефективне використання ресурсів, збільшення продуктивності суспільної праці чи обмеження платоспроможного попиту споживачів.

Часткова рівновага у масштабі усієї національної економіки означає досягнення кількісної відповідності між двома взаємопов’язаними окремими ланками економічного життя, а саме: ринком товарів і послуг, факторами виробництва. Зокрема, йдеться про збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, прибутками і витратами бюджету та ін.

Загальна макроекономічна рівновага – це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність між усіма структурними компонентами на ринку в цілому.

Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв’язків, аспектів та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов’язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи.

Світова економічна наука вже протягом двох століть досліджує проблему економічної рівноваги, створюючи теорії, моделі й концепції загальної та часткової економічних рівноваг.

Для загальної економічної рівноваги необхідна наявність певних передумов: відповідність сукупного попиту сукупній пропозиції на всіх чотирьох типах ринку (товарів, праці, капіталу та грошей); ефективне використання усіх економічних ресурсів, що означає відсутність масового безробіття, високого рівня інфляції, нереалізованих товарів та їх дефіциту; відповідність державних цілей існуючим економічним можливостям; збалансованість між виробництвом і споживанням з орієнтацією їх розвитку в інтересах споживачів; відповідність доходів витратам.

В економічній науці існує безліч моделей макроекономічної рівноваги, відображаючи погляди різних напрямків економічної думки на цю проблему.

Класичні моделі розроб­ляли Ф. Кене (1694–1774), Ж.Б. Сей (1767–1832), К. Маркс (1818–1883), Л. Вальрас (1834– 1910), В. Парето (1848–1923) та інші теоретики.

Ф. Кене у своїй роботі «Економічна таблиця» (1758 р.) зробив першу спробу створити модель рівноваги у вигляді схематичного зображення процесу простого відтворення та обігу сукупного суспільного продукту (ССП), його реалізації між представниками трьох класів: виробничого (фермери), земельних власників і промисловців. Він обґрунтував концепцію «природного порядку», виходячи з розвитку економіки на основі вільної конкуренції, стихійного ринкового ціноутворення, еквівалентності обміну і невтручання держави в економіку.

Ж.Б. Сей у «Трактаті політичної економії» (1803 р.) створив модель економічної рівноваги «попит є пропозиція». Відповідно до цієї моделі, виробництво товарів та їх пропозиція створюють свій власний попит. Оскільки продавець товару чи послуги отримує за них гроші, на які у свою чергу купує інші товари чи послуги, то величина попиту завжди дорівнює обсягові реалізованої пропозиції. За цих умов в економіці попит та пропозиція завжди збалансовані й неможливі диспропорції у вигляді дефіциту товарів або їх перевиробництва. Цей висновок у сучасній літературі називають «законом Сея», його можна відобразити у вигляді моделі «сукупна пропозиція = сукупному попиту».

Найбільш узагальнені умови формування економічної рівноваги простого і розширеного відтворення обґрунтував для свого часу К. Маркс у другому томі «Капіталу», пояснивши сутність відтворення продуктивних сил і виробничих відносин, а також усіх його фаз: виробництва, розподілу, обміну і споживання. Таким чином, процес відтворення К. Марксом було щільно пов’язано з обміном продуктів обох підрозділів (I та II підрозділи – виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання). Вперше наголошено на потребі дотримання певної пропорційності у самих цих підрозділах (групах) та між ними. Коли порушуються умови пропорційності, виникають диспропорційність і нерівновага.

Представник неокласичної школи економіст Л. Вальрас розробив модель загальної економічної рівноваги, котра демонструє, яким чином ринкова економіка забезпечує рівність між сукупною сумою попиту та сукупною сумою пропозиції. Відповідно до «закону Вальраса», економічні агенти не мають ніяких надходжень коштів зовні, а також «відкладеного попиту». Тому коли в умовах незмінних цін попит та пропозиція збігаються на всіх ринках, то, внаслідок бюджетних обмежень для економічних агентів, попит та пропозиція автоматично збігаються і на окремому ринку. Л. Вальрас показав, що рівновага домогосподарств і ринків споживчих товарів узгоджується з рівновагою фірм та ринків факторів виробництва.

Класична та неокласична точки зору у пункті про макроекономічну рівновагу однаково виходять із того, що ринкова економіка не потребує державного регулювання сукупного попиту та сукупної пропозиції. Ця позиція заснована на тезі про ринкову систему як саморегульовану структуру. Інструментами саморегулювання є ціни, заробітна плата та відсоткова ставка, коливання яких в умовах конкуренції зрівнюють попит і пропозицію на товарному, ресурсному та грошовому ринках, що спричинить ситуацію повного та раціонального використання ресурсів. Класичні моделі макроекономічної рівноваги довели, що рівновага між сукупним попитом (АD) та сукупною пропозицією (АS) може порушуватися внаслідок зменшення попиту на розмір заощаджень (S), що зумовлює особливий інтерес підприємців, які мають потребу в кредитних інвестиціях (І). Тому рівність АD та АS можлива за умов, коли розмір заощаджень буде дорівнювати величині кредитних інвестицій, тобто S = I. Рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції потребує рівності кредитних інвестицій та інвестованих заощаджень.

Дж. М. Кейнс у своїй праці «Загальна теорія зай­нятості, процента та гро­шей» (1936 р.) розробив повну модель макроекономічної рівноваги, яку описав за допомогою системи семи рівнянь. Перше рівняння характеризує рівновагу на ринку товарів та послуг, передбачає рівність між обсягом заощаджень та обсягом інвестицій, останні виступають функцією норми процента. Друге рівняння описує рівновагу на грошовому ринку і означає рівність між готівкою та вартістю угод. Рівновага на ринку праці описується третім рівнянням, яке вказує, що пропозиція праці є функцією грошової, номінальної заробітної плати. Четвертим та п’ятим рівняннями відображається взаємозв’язок між рівнем заробітної плати і повною зайнятістю. Пропозиція праці стає функцією реальної заробітної плати. Шосте рівняння відбиває зв’язок між рівнем зайнятості та виробничою функцією. Сьоме рівняння вказує, що гранична продуктивність праці визначає розмір реальної заробітної плати.

Центральною ланкою макроекономічної кейнсіанської моделі є сукупний попит (на відміну від класичної, де в центрі уваги була пропозиція). Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження відсоткової ставки.

Рис. 4.1. Економічна рівновага на різних відрізках кривої сукупного попиту за кейнсіанською моделлю

Згідно з кейнсіанською економічною теорією, не ставка відсотка, а величина доходу домашніх господарств є основним фактором, що визначає динаміку споживання і заощаджень. При цьому зберігається та частина доходу, яка залишається після здійснення усіх споживчих видатків. Відсоткова ставка відіграє відносно незначну роль стосовно впливу доходу на споживання і заощадження. У той же час динаміка інвестицій зумовлена передусім динамікою відсоткових ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень та інвестицій.

Рис. 4.2. Базова модель економічної рівноваги  «сукупний попит – сукупна пропозиція»: АnSn  – довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере початок у точці потенційного ВВП; A1S1 – початкова крива короткострокової сукупної пропозиції; AD – початкова крива сукупного попиту; Точка E1 – точка подвійної рівноваги; A1D1 – крива, яка свідчить про зменшення сукупного попиту; якщо сукупна пропозиція (АS) знижується, то рівновага переміщується в точку E3.

Кейнсіанська модель загальної рівноваги зміни сукупного попиту та похідні від неї пізніші моделі визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу призводить до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більше національний доход, тим менше сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому ж рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента, її розмір повинен бути меншим, ніж норма прибутку.

Завдяки представленій на рис. 4.2 базовій моделі економічної рівноваги можна констатувати, що на горизонтальному відрізку економічна рівновага встановлюється за рахунок зміни обсягу виробництва при незмінних цінах. На вертикальному відрізку сукупної пропозиції економічна рівновага встановлюється за рахунок зміни цін при незмінних обсягах виробництва. На проміжному відрізку сукупної пропозиції економічна рівновага встановлюється за рахунок одночасної зміни як ціни, так і обсягу виробництва.

Класична теорія стверджує, що ситуація, коли AD≠AS, є неможливою, тобто економіка сама може підтримувати рів­новагу. Інвестиції та заоща­дження також гарантують на ринку рівність і повну зайнятість. Кейнсіанська ж теорія стверджує, що рівновага між AD і AS не збігається із ситуацією повної зайнятості. Одна з причин такого порушення – різниця інтересів тих, хто інвестує, і тих, хто заощаджує.

Мотиви домогосподарств у процесі заощадження:

покупка товарів тривалого вжитку;

забезпечення в старості;

страхування від непередбачених випадків;

забезпечення дітей у майбутньому.

Мотиви інвестицій фірм:

максимізація чистого прибутку;

реальна відсоткова ставка.

За класиками, основним фактором, що визначає динаміку інвестицій і заощаджень, є відсоткова ставка.

За Кейнсом, основним фактором, що визначає динаміку ін­вестицій і заощаджень, є величина післяоподатковуваного до­ходу, хоча на інвестиції впливає і банківська відсоткова ставка.

Функція споживання покликана демонструвати співвідношення між споживчими витратами і післяоподатковуваним доходом суб’єктів господарювання. Вона має вигляд рівняння:

,                              (4.1)

де С – сукупне споживання; а – автономне споживання, величина якого не залежить від динаміки доходу; МРС – гранична схильність до споживання; Y – отриманий доход; t – податки.

Гранична схильність до споживання (МРС) – це коефіцієнт, який відображає зміну витрат на споживчі товари і послуги за будь-яких змін післяоподаткованого доходу. Математично має такий вигляд:

,                                (4.2)

де ΔС – приріст споживання; ΔYd – приріст доходу.

Обидва показники приросту (ΔС та ΔYd) можуть мати як позитивне, так і від’ємне значення, тобто означати не тільки зростання споживання і доходів, а й їх обмеження.

Функція заощадження має вигляд:

,                          (4.3)

де а – автономне споживання; MPS – гранична схильність до заощадження; Y – доход; t – податки; S – заощадження.

Гранична схильність до заощадження (MPS) – це коефіцієнт, що відображає зміни розміру заощаджень усієї сукупності домогосподарств при будь-яких змінах післяоподаткованого доходу. Обраховується так :

,                                    (4.4)

де ΔS – приріст заощадження.

Кейнс, аналізуючи динаміку заощаджень і споживання, дійшов висновку, що зі зростанням сукупного доходу відносно скорочуються витрати кожного домогосподарства на споживання і відносно зростає доля заощаджень.

У довгостроковій перспективі витрати на заощадження і споживання стабілізуються, оскільки діють інші фактори (економічні очікування, величина споживчих заборгованостей).

Інвестиції – це витрати з метою отримання прибутків.

Функція інвестиції має такий математичний вигляд:

,                                   (4.5)

де І – інвестиційні витрати, Е – автономні інвестиції, d – емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки відсоткової ставки, R – реальна банківська відсоткова ставка.

Фактори, що визначають динаміку інвестицій:

очікувана норма чистого прибутку;

реальна відсоткова ставка;

податки;

зміни в технології виробництва;

наявний основний капітал;

економічні очікування;

динаміка сукупного доходу.

Порушення рівноваги між інвестиціями та заощадженнями призводить до рецесійного та інфляційного розривів.

Рецесійний розрив – величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково збільшитися, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП (див. рис. 4.3).

Рис. 4.3. Рецесійний розрив

Інфляційний розрив – величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок ВВП за умов повної зайнятості (див. рис. 4.4).

Рис. 4.4. Інфляційний розрив

Рис. 4.5. «Кейнсіанський хрест»

Кейнс досліджував економіку, у якій існують незавантажені виробничі потужності і діє так званий психологічний закон недоспоживання.

Тому держава повинна втручатися в регулювання економіки шляхом формування сукупного попиту, оскільки індивідуальний попит є неефективним.

Основними інвесторами економіки є домогосподарства, які заощаджують свої доходи; фірми і держава використовують ці доходи для інвестування економіки.

У так званому „кейнсіанському хресті» важливу роль відіграють запаси фірм: приріст запасів має місце, якщо товарів вироблено більше, ніж споживачі захочуть купити (див. рис.4.5).

Зростання запасів є для фірм сигналом до зменшення виробництва і звільнення працівників. У результаті скорочується ВВП і доходи. Процес продовжується доти, доки доходи не стануть рівними плановим витратам, тобто не впадуть до зрівноваженого рівня. Скорочення запасів означає, що ВВП знаходиться нижче зрівноваженого рівня, тобто фірми виробляють менше товарів, ніж на них існує платоспроможний попит. Це служить сигналом до розширення виробництва, до зростання ВНП і доходів. Така ситуація зберігається доти, доки рівень доходу не зрівняється з плановими витратами.

Кейнс відкрив також ефект мультиплікатора – загальне зростання національного до­ходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що призводить до розширення виробництва і підвищення рівня зайнятості.

Мультиплікатор Кейнса (k) – макроекономічний коефіцієнт, який характеризує залежність зміни доходу від зміни розміру інвестицій. Надалі цей коефіцієнт використовують, щоб спираючись на заплановані обсяги інвестицій, визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.

.                                  (4.6)

Характеристика ефекту мультиплікатора:

витрати одних суб’єктів макроекономіки перетворюються в доходи інших, і ці доходи розподіляються на споживання і заощадження;

загальне співвідношення між рівнем споживання і обсягами заощаджень не змінюється, попри зміну розмірів самих доходів;

споживання, яке виникає з доходу, одержаного на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати на наступних етапах, причому величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного етапу цих витрат від початкового. Це призводить до зростання ВВП.

Дія ефекту мультиплікатора закінчується тільки тоді, коли всі інвестиції вже повністю використано на споживання і заощадження, виходячи з граничних норм споживання і заощадження, тобто коли:

МРС + МРS = 1, так що   .      (4.6)

Інвестиційний акселератор – числовий макроекономічний коефіцієнт, який характеризує залежність змін обсягів інвестицій від зміни обсягів споживання:

 ,                              (4.7)

Цей коефіцієнт визначає міру акселеративного (прискорювального) впливу змін споживчого попиту на інвестиційний попит.

Акселератор вказує на розширення попиту, яке виникає внаслідок того, що зростаючий попит на споживчі товари і послуги завдяки інвестуванню призводить, у свою чергу, до подальшого зростання попиту на інвестиційні блага.

Мультиплікатор і акселератор – інструменти, які пояснюють взаємодію сукупних величин (споживання, інвестицій, доходу). Вони дозволяють прослідкувати в часі взаємозв’язок між зростанням споживання і доходів завдяки витратам на інвестиції та зворотним впливом на інвестування змін у доходах і споживанні.

Основне завдання держави у справі регулювання економіки – знайти таке поєднання показників мультиплікатора та акселератора, яке призводило б до послідовного економічного зростання.

Питання для самостійної роботи

Якою є умова макроекономічної рівноваги у класичній моделі?

Проаналізуйте відмінності кейнсіанської моделі макроекономічної рівноваги від класичної.

Яку роль відіграє держава у встановленні макроекономічної рівноваги згідно з кейнсіанською моделлю?

Що таке «кейнсіанський хрест»? Як впливають запаси фірм на рівновагу в моделі «кейнсіанського хреста»?

Що таке гранична схильність до споживання, до заощадження?

Чим відрізняються мультиплікатор Кейнса та акселератор інвестицій?

Проаналізуйте зміни споживання, заощаджень та інвестицій в Україні протягом 90-х рр. ХХ ст.

У чому полягає криза інвестиційного процесу в Україні?

Тестові завдання для самоконтролю

1. Загальна макроекономічна рівновага – це такий стан національної економіки, при якому:

а) сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції;

б) досягається рівновага на ринку благ і на ринку праці;

в) має місце рівновага на ринку благ.

2. Умовою класичної моделі макроекономічної рівноваги є рів­ність між:

а) споживанням та інвестиціями;

б) споживанням та заощадженнями;

в) інвестиціями та заощадженнями;

г) інвестиціями та доходом;

д) заощадженнями та доходом.

3. Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги ґрунтується на визнанні:

а) першочергового значення монетарної політики як інструменту встановлення макроекономічної рівноваги;

б) здатності економічної системи до саморегулювання;

в) необхідності державного регулювання сукупного попиту;

г) необхідності державного регулювання сукупної пропозиції;

д) жоден із наведених варіантів не є правильним.

4. Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги побудована:

а) для короткострокової перспективи;

б) для довгострокової перспективи;

в) на основі гнучких цін;

г) за умов повної зайнятості;

д) за умов досягнення потенційного ВВП.

5. Рецесійний розрив виявляється у:

а) надлишку сукупної пропозиції;

б) надлишку заощаджень;

в) надлишку сукупного попиту;

г) недостатності сукупної пропозиції;

д) недостатності заощаджень.

6. Функція заощадження характеризує залежність між:

а) заощадженнями та споживанням;

б) заощадженнями та відсотковою ставкою;

в) заощадженнями та доходом;

г) заощадженнями та інвестиціями.

Література до теми

1. Економічна теорія: Посібник для вищої школи / За заг. ред. Є.М.  Воро­бйова– Х.-К., 2003. – 704 с.

2. Основи економічної теорії: Підручник / О.О. Мамалуй, О.А. Гриценко, Л.В. Гри­ценко, Г.Ю. Дарнопих та ін.; За заг. ред. О.О. Мамалуя. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.

3. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. – К.: Либідь, 1999. – 288 с.

4. Селищев А.С. Макроэкономика: Учебник / Под ред. А.И.Леусского. – С.Пб.: Питер, 2000. – 448 с.

5. Соболев В.М. Макроэкономика: Учеб. пособ. для студ. эконом. вузов и ф-тов. – Х.: НВФ «Студцентр», 1997. – 224 с.