Історія зарубежної літератури XX століття - Навчальний посібник (Давиденко Г. Й., Стрельчук Г. М., Гричаник Н. І.)

Заняття № 12 схрещення захІдноЄвропейськоЇ модернІстськоЇ традицІЇ з нацІональним мІфопоетичним баченням в оповІданнІ габрІеля гарсІа маркеса «стариган

З КРИЛАМИ»

План

1. Зрощення  фантастичних  елементів  з  побутовими  деталями —  характерна ознака художнього світу твору. Реальність і вигадка в оповіданні.

2. Своєрідність образу янгола: його безпорадність і терпимість до людей, спорі-

дненість з людською природою.

3. Образна система твору. Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми.

4. Зображення людського суспільства, в якому немає місця ангелам.

5. Сенс фіналу та назви оповідання. Символіка твору.

Завдання для підготовчого періоду

1. Прочитати баладу І. Драча «Крила» і порівняти її з оповіданням Г. Маркеса.

2. Повторити поняття про «магічний реалізм». Знайти у тексті риси цього

методу.

3. Подумайте, яка роль художніх деталей у творі?

4. Знайдіть в оповіданні символи, дайте їм характеристику.

Література

1. Земсков В. Маркес. — М., 1986.

2. Маркес Г. Г. Стариган з крилами // Всесвітня література. — 1998. — № 12.

3. Покальчук Ю. Латиноамериканський роман. — К., 1980.

4. Ромащенко Л. Крила як символ духовного злету людини // Там же.

5. Ступак Л. Янгол у світі фальші. За оповіданням Г. Г. Маркеса «Стариган з крила-

ми» // Зарубіжна література. — 2007. — № 10—11 (506—507). — С. 39—40.

6. Чужинова Т. І був він незвичайний … За оповіданням Г. Г. Маркеса «Стариган з кри-

лами». 10 кл. // Зарубіжна література. — 2007. — № 10—11. (506—507). — С. 33—36.

Інструктивно-методичні матеріали

Особливість даного оповідання — поєднання реального і фантастичного, ко- мічного з серйозним. Це допомогло авторові висвітлити проблеми повсякденно- го життя. Тому творчу манеру Маркеса називали «магічним реалізмом». Сюжет

оповідання досить фантастичний. У приморському селищі з’явився ангел. Чому саме, ніхто не поцікавився, бо всі задовольнилися висновком «розумної сусід- ки», що буцімто це посланець за душею хворої дитини, отже, смертельно небез- печна істота.

Фантастичне з’явився у творі із самої реальності, і це надало оповіданню фанта- стичного звучання, але водночас не позбавило реалістичного змісту. Твір про події дивовижні і одночасно буденні. Для автора незвичайне не стільки виокремилося зі звичайного, скільки стало його часткою.

Ох, сусідка! Це типовий реалістичний образ всезнаючої пліткарки, втілення са- мовпевненої сірості, яка все знало, все вміло, прагнула бути в центрі всіх подій, її репутацію не похитнуло навіть зовсім безглузде твердження, що ангели харчували- ся лише смердючою камфорою. Щось не гаразд у суспільстві, коли така людина — одна з найавторитетніших.

За порадою сусідки (а поради у неї є завжди) поліцейський Пелайо змінив своє доброзичливе ставлення до старого і, сидячи в теплій кухні з дубцем у ру- ках, сторожував немічного бідолаху, котрий не борсався у холодній калюжі. Сцена сповнена іронії і мала сатиричний зміст. Але в даному разі; важко засу- джувати Пелайо, адже тримаючи ангел арештом у дротяному курнику, він за- хищав свою дитину.

Небесну чистоту кинуто в грязюку (у прямому і переносному значенні цього вира- зу). Така метафора стала уособленням життєвого бруду, життя без милосердя і добро- ти, а водночас і обмеженості жалюгідного існування. У цьому полягав ідейний зміст оповідання.

Ангел — це божество. Згідно з біблійною традицією, Бог виявляв свою волю че- рез янголів. Слово «янгол» означає «вісник», той, хто доносив божественну істину, Господню волю до людей.

***Цікаво знати, що Мойсей Маймонід вважав янголів безтілесними, Дамас-

кін — безсмертними, Аристотель — інтелектуальними.

У творі автор не уникав опису зовнішності небесного прибульця і зобразив його

саме таким: «Він був одягнений як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот

беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні лежали в

болоті, і все це разом надавало йому кумедного і неприродного вигляду». Маркес

показав янгола немічним, можливо, він зазнав багато болю, страждань, смутку. Йо-

го душа боліла за людські гріхи, а обличчя передчасно постаріло через втрату лю-

дьми моралі, духовної деградації. Тому він і втратив піднесеність, таємничість, свя-

тість. Він став негарним, непоказним, звичайним, буденним, більше того, від нього

йде жахливий сморід. Письменник подав і подібну картину, у той час як з’явився

янгол. Здається, що він змалював потойбічний світ, де панувала смерть. Дощові бу-

рі передували появі небесного посланця.

 

У біблійній легенді

В оповіданні Маркеса

І подивився Господь Бог на землю, і ось вона розтлінна:  тому  що  всяка  плоть  спотворила шлях свій на землі. І сказав Господь Бог:

— Кінець усякій плоті, бо земля сповнилася від них лиходійствами; і ось Я винищу їх із землі… Я наведу на землю потоп водяний… Вселенсь-

кий потоп виступає як засіб покарання розтлін-

ного світу

На землі панують сирість і сморід, «Світ поли- нув у суи», небо і море «змішалися у якусь по- пелясто-сіру масу», дощ не вщухає третю добу, і з напівзатопленого будинку повзуть краби; світло «непевне», сморід від крабів нестерпний, шлях перетворився на рідку кашу із болота і гнилля.

Бурхливе і суперечливе життя розтлінного оби-

вательського світу потребує духовного очищення

У творі Маркеса янгол схожий на звичайну людину, але мав крила. Він — носій ідей, яких людство так і не зрозуміло. Тому крила обскубані, побиті вітрами. Та він Божий посланець, і тому його місія на землі — своїм терпінням, добротою, гуман- ністю викрити обивательську байдужість, егоїзм, духовне роз’єднання, брак віри, моральних ідеалів.

У Божого вісника крила виросли не завдяки, а всупереч людям. Це символізува- ло вічне оновлення життя, вічне його відродження. Сам автор твердо переконаний у незнищеності духовності.

Через ставлення до ангела розкрилася справжня сутність кожного з героїв. Се- лище, куди потраплив ангел, навіть не мало назви — це алегорія людського суспі- льства. Усі, хто бачив янгола, навіть не змогли зрозуміти його мови. Не винятком був і отець Гонгаза — служитель церкви, який теж не знайшов із янголом спільної мови. Мешканців селища здивувала не стільки сама поява божественного створін- ня, скільки його зовнішність. Це говорило про те, що не було нічого цікавого, що могло б здивувати просту обивательську реальність.

 

 

Представники провінційного селища

 

Їхнє ставлення до янгола

 

Висновки

Родина  Пелайо і Елісенди

— тримали на мотузці;

— зачинили  у  курнику  разом  із курями;

— брали із кожного, хто  приходив дивитися на янгола, п’ять сентаво

Ставлення гірше ніж до тварини.

Шукають матеріальну вигоду

Населення про-

вінції

— просували у дірки сітки шматоч-

ки хліба, наче тварині у зоопарку;

— годували залишками їжі;

— його увесь час дзьобали кури;

— він чманів від смороду свічок;

— люди кидали у нього каміння, а один просто припік йому бока роз- печеною залізякою

Душі людей черстві, жорстокі, злі і грі-

шні.

Вони наглухо закриті для божественних істин

Отець Гонгаза

— спочатку  зазирнув  до  курника  і привітався латиною;

— не сподобалося, що янгол «не ро- зуміє Божої мови і не вміє шанувати Божих слуг»

Людина обмежена.

Не розуміла мови небесного створіння і вважала його дияволом, здатним пере- втілюватися

Папа із Рима

— не міг дати тлумачення божест-

венного явища;

— з’ясовував, чи має той пуп і чи здатен утримуватися на кінчику голки

Служителі  церкви  проявили  недовіру  і байдужість.

Дійшли висновку, що не вони повинні шанувати Божого посланця, а навпаки

Посадові особи

— ніхто не прибув на місце події;

— відправили військо, щоб розігна-

ти натовп

Суспільна  влада  не  цікавилася  появою крилатого старигана.

Здатні лише застосовувати силові мето-

ди, боячись якихось нововведень

Син Пелайо  та

Елісенди

— байдуже ставився;

— грався у курнику і заразив стари-

гана вітряною віспою

Дитина  вже  заражена  бацилами  байду-

жості, черствості, зла.

Дитя —   це   відображення  жорстокого,

хворого суспільства

Фінал твору закономірний: ангел залишив селище, а Елісенда полегшено зі- тхнув. Тепер він не буде завадою в її житті. Загнаний і принижений дух випростав крила і злетів у височінь. Нарешті спокій запанував у господі Пелайо; зникли сум- ніви щодо конкуренції в отця Гонзаго та єпископа. На жаль, ніякої боротьби в люд- ських душах не відбулося. Совість, сумління, добро спали. Навіть він, божий по- сланець, не здатний розбудити найвищі чесноти цього світу. Так Гарсіа Маркес ствердив незгасимість справжніх духовних цінностей, їхню неминучість і незнище- ність. А бездуховні люди залишився у бруді свого огородженого дрібного матеріа- льного світу. Вони не витримали випробування на духовність.

Роль деталей і символів

 

Сльози на очах янгола

Відчайдушний біль за деградоване людство, розуміння сво- єї безпорадності у тлінному суспільстві, яке втратило духо- вні орієнтири.

Страждання старигана

Бажання янгола через фізичний та моральний біль наблизи-

ти світ до очищення

Хворе серце

Болісне сприйняття дійсності

Ґрати на вікнах будинку, щоб не за-

літали янголи

Підтвердження того, що людство жило у в’язниці матеріа- льних благ, воно байдуже до чужого горя; духовний злет вважало непотрібним

Свіжий вітер, промені сонця

Віра в нові сили, які принесуть перебудову в суспільстві

Крила

Міць, сила, духовний злет людини

Хвора дитина

Неблагополуччя людства, «хворе» майбутнє

Дівчинка-павук

Деградація суспільства

 

Висновок: «Людина зможе вистояти, перемогти, але тільки разом з усім наро- дом, з усім родом людським, зростання дерева якого й гарантує перевагу життя над смертю».

Міфологія подала приклад безстрашного Ікара, що наважився на ризик зара- ди своїх високих прагнень. Українські митці теж зверталися до теми окриленос- ті людини.

Так, у баладі І.Драча «Крила» йшлося про те, що люди не завжди готові до усві- домлення високих Божественних істин. А в поемі Б. Олійника «Крило» окриленість асоціювалася з високими духовними пориваннями, з прагненням робити добрі справи. Найстрашніший гріх — убити людську мрію, перебити крила.

Ішов по луках весело юнак

На зустріч із своїм цибатим братом.

Та зопалу об щось м’яке спіткнувся.

Під ноги глянув — сполотнів як місяць:

Лежав долілиць мертвий журавель.

Припав до нього і сахнувся дико,

Коли у мертвім оці журавля,

Як в дзеркалі, своє лице угледів,

Що просто на очах старіло важко:

Одна по одній зморшки проступали,

Кришились зуби, западали щоки, —

І він ставав столітнім, древнім дідом,

А потім щось під серцем обірвалось,

І сич зареготав, як потурнак:

«Уже тобі ніколи не літати!»

Повів незрячим поглядом.

Нараз

Опікся оком об ціпок терновий —

І все до скрику зрозумів. Усе!