Державна служба - Навчальний посібник (Оболенський О. Ю.)

РоздІл 6

 

 

У розвинутих суспільних системах елементом соціальної структури є інститути громадянського суспільства. Громадянським суспільством вважається, як правило, соціально неоднорідне (стратифіковане) суспільство, що є відносно незалеж­ним від держави. Разом із тим, громадянське суспільство — це спільність вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну і всебічну участь у політичному житті.

Основними рисами громадянського суспільства, зокрема, є: визнання людини, її інтересів, прав і свобод головною соціальною цінністю суспільства; рівноправність і захищеність усіх форм власності; економічна свобода громадян та їх об’єднань у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності; свобода і добровільність праці на основі вільного вибору форм і видів трудової діяльності; надійна й ефективна система соціального захисту людини; політична та ідеологічна свобода, наявність демократичних інститутів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на формування та здійснення державної політики тощо.

Вони відбивають потребу населення у самоорганізації, саморегулюванні суспільних зв’язків і відносин. Підкреслюючи соціальну сутність інститутів громадянського суспільства, філософ М. Мамардашвілі зазначав, що це — інститути, які існують незалежно від держави, якими вона свідомо вирішила не керувати. Тому зв’язок держави, а отже, і державної служби з інститутами громадянського суспільства має опосередкований характер. Держава зобов’язана створювати нормативно-правову базу функціонування інститутів громадянського суспільства і через державну службу контролювати виконання законодавства всіма інститутами. У свою чергу, інститути громадянського суспільства покликані виконувати функцію соціального контролю за діяльністю держави та її органів. Така взаємодія держави і інститутів громадянського суспільства забезпечує демократичний характер побудови і функціонування суспільного організму.

У реальному житті люди, групи людей, які займають різне становище у суспільстві й беруть неоднакову участь в економічній, політичній, духовній сферах життєдіяльності, вступають між собою у різноманітні стосунки. Щоб забезпечити сталість соціальних відносин, суспільство виробило своєрідну систему, яка узгоджує взаємодію його елементів. У цій системі особливо важливу роль виконують соціальні інститути — досить стійкі форми організації та регулювання спільної діяльності людей.

Соціальний інститут створює можливість членам суспільства задовольняти різні потреби, регулює дії людей у межах соціальних відносин, тобто забезпечує виконання бажаних дій і здійснює репресії щодо небажаних дій, забезпечує сталість суспільного життя, інтегрує наміри, дії, відносини індивідів, забезпечує внутрішню згуртованість спільноти. У сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних інститутів.

Соціальний інститут — це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.

Соціальні інститути класифікують на основі змісту, функцій, які вони виконують, — економічні, політичні, виховні, культурні, релігійні, а також соціальні інститути у вузькому значенні цього слова. Соціальні інститути виконують у суспільстві функції соціального управління й соціального контролю. За допомогою них підтримується соціальний порядок або певна рівновага в процесі суспільного життя. Стабільність у суспільстві залежить від задоволення потреб у межах, визначених системою соціальних інститутів.

Як соціальний інститут державна служба являє собою історично стійку форму організації спільної діяльності осіб, що перебувають на службі держави.

У спеціальній літературі служба розглядається як суспільно-корисна діяльність щодо здійснення управління, його забезпечення, обслуговування людей.

Державна служба тісно пов’язана з усіма іншими інститутами суспільства. Вона тільки тоді виконує соціальну функцію, коли будується на правовій основі, є по суті не тільки соціальним, а й державно-правовим інститутом, що надає їй особливого правового характеру.

Виступаючи елементом суспільної структури, державна служба має ряд особливостей, властивих їй як соціальному інституту[96].

По-перше, вона являє собою тільки властиву їй сферу професійної діяльності. Усім своїм змістом, формами і методами ця діяльність спрямована на забезпечення виконання повноважень державних органів.

По-друге, як сполучна ланка між державою і громадянином державна служба покликана захищати права та інтереси громадян. Конституція України у ст. 3 проголошує, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль­ності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяль­ність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Із змісту цієї статті випливає, що державна служба в Україні повинна бути зосереджена на втіленні і захисті інтересів особи. Це конституційне положення є визначальним стрижнем у діяльності державних службовців, незалежно від службового статусу.

По-третє, державна служба як суспільне явище є чимось більшим, ніж діяльність державних службовців і органів управління. Це і своєрідна форма відображення суспільних зв’язків і відносин, показник міри гуманності, людяності існуючих у су- спільстві порядків.

По-четверте, державна служба не просто відбиває суспільні зв’язки і відносини. Вона має соціальну орієнтацію, спрямовану на наближення конституційного ідеалу правової, демократичної держави до об’єктивної реальності.

По-п’яте, державна служба не тільки правова, а й етична си- стема. Формуючи правосвідомість громадян, вона, разом із тим, виступає носієм належної моралі, моральних цінностей, орієнтує державних службовців і громадян на дотримання моральних норм, правил людського співжиття.

Як соціальний інститут державна служба має свою об’єктивну історію. Вона свідчить про причетність її представників до славних діянь нашого народу. На жаль, протягом сторіч громадська думка недооцінювала роль чиновників, тоді як чиновництво покликано бути своєрідним двигуном суспільного прогресу. Усе викладене вище демонструє інституціональний характер державної служби.

Слід зазначити, що державна служба являє собою професійну сферу діяльності державних службовців як особливої соціальної групи суспільства. Вона є одним з найважливіших соціальних інститутів, має ряд властивостей, що дозволяють їй бути стрижнем забезпечення повноважень органів державної влади.

Соціальна сутність функціонування державної служби

 

24

Соціальна природа, значення і призначення державної служби зумовлюють і відповідний характер її функціонування.

У демократичному суспільстві, в умовах правової, соціальної держави функціонування державної служби за своїм характером являє собою процес служіння народу і державі. Важливо тільки, щоб сама політична система, передусім в особі держави, мала справ­ді народний характер, жила інтересами і сподіваннями народу.

У нових історичних умовах докорінно змінюється уявлення про силу держави. Вона полягає у справді демократичних порядках. Держава сильна тоді, коли виражає інтереси народу, принаймні, його більшості, коли здійснюється координація діяльності державних органів з інститутами громадянського суспільства. Завдяки такій координації створюється формальна та неформальна система створення і здійснення політики держави.

У свою чергу, державна служба, поєднуючи зусилля соціуму і держави, сприяє її процвітанню, зміцненню міжнародних і внутрішніх позицій. Процвітаюча держава — це завжди джерело патріотизму, гордості за свою вітчизну, її державні символи, такі як гімн, герб, прапор.

Існуючі в суспільстві протиріччя можуть призвести до протистояння частини народу і державних структур, що і спостеріга- ється в сучасній Україні. Значна частина населення незадоволена соціальною ціною здійснюваних у країні економічних і політичних реформ. У цих умовах державна служба виявилася в кризовому стані. Криза призвела до значної деформації соціального характеру її функціонування, до знецінення діяльності державних службовців в очах значної частини народу.

Соціальний характер функціонування державної служби виявляється у таких функціях[97].

Функція соціальної організації. Поняття «організація» вжива- ється у трьох значеннях:

1) внутрішня упорядкованість, узгодженість взаємодії більш-менш диференційованих та автономних частин цілого, що обумовлене його побудовою;

2) сукупність процесів або дій, які ведуть до утворення і вдосконалення взаємозв’язків між частинами цілого;

3) поєднання людей, які сумісно реалізують деяку програму або мету та діють на основі певних процедур і правил.

Державна служба має бути зразком організації і справляти керуючий вплив на інші інститути суспільства.

Для правової, демократичної, соціальної держави це обумовлює чітке правове врегулювання цільового функціонування державної служби, високий рівень професіоналізму і культури державних службовців, результативну та ефективну діяльність органів державної влади, застосування сучасних інформаційних технологій та адаптації передового досвіду управління і державної служби.

Державна служба являє собою складову соціальної системи, що виконує важливу функцію соціальної комунікації. Органи державної влади є місцем, де відбувається безпосередній контакт держави і громадянина, налагоджується їх взаємодія. При цьому вивчається громадська думка, ставлення громадян до різних державних актів. Державною службою реалізується політика держави, враховуються місцеві, регіональні особливості в процесі її проведення. Тому державна служба, виступаючи як інформаційно-кому­нікаційна система, являє собою розгалужену мережу ліній комунікацій і баз даних, що забезпечують рух інформації, надходження її в усі структури, підрозділи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Для цього державна служба використовує сучасні інформаційні технології, утворює і використовує спеціалізовані банки даних, систему інформаційно-аналітичних служб, взаємодіє з різними засобами масової інформації.

Державна служба здійснює також функцію соціальної інформації. Державний апарат є носієм інформації. Внаслідок цього в системі державної служби виникають зв’язки і відносини з приводу володіння інформацією та її використання.

Велике практичне значення для функціонування державної служби має функція регулювання. Вона випливає з самого стану державної служби як сполучної ланки між державою і соціумом. Раніше вже йшлося про регулюючу роль державної служби в організації взаємодії між інститутами держави та інститутами громадянського суспільства. Від імені держави вона регулює відносини у сфері праці, власності, житла тощо.

Державна служба виконує дуже важливу для країни виховну функцію. Вона затверджує у свідомості громадян країни мир і злагоду, добро і справедливість, любов до Вітчизни, повагу до пам’яті предків і демократичних основ української державності, до гуманістичних цінностей суспільства всіма доступними їй формами і методами.

Дуже важливою в соціальному плані є функція контролю. Правильно здійснюваний контроль дає змогу забезпечити дотримання конституційних положень і правових норм усіма органами державної влади, суспільними інститутами і громадянами. У межах державної служби пріоритетним постає управлінський контроль. Він дозволяє відстежувати ситуацію, що складається, коригувати прийняття рішення, оптимізувати управлінську діяльність. Потрібно встановити і соціальний контроль за діяльністю органів державної влади з боку інститутів громадянського суспільства і громадян. Поки що такий контроль є слабким місцем функціонування існуючої в Україні системи державного управління. Тому і мають бути вироблені відповідні механізми здійснення соціального контролю.

Отже, соціальний зміст державної служби віддзеркалюється через забезпечення прав і свобод громадян, їх суспільний добробут, задоволення законних вимог, збереження громадянської гідності.

Соціальна сутність функціонування державної служби значною мірою визначається: політичними, професійними та особистісними якостями державних службовців[98]; демократичними процедурами управлінської діяльності державних службовців[99].

Завершуючи характеристику державної служби як соціального інституту, потрібно особливо підкреслити її чутливе реагування на у зміни суспільстві. Процес демократизації суспільного життя, що спостерігається в країнах Заходу і що відбувається в цей час в Україні, зрозуміло, позначається і на державній службі. Вона все більшою мірою перетворюється в систему задоволення запитів населення, надання різноманітних адміністративних послуг своїм клієнтам. Тим самим долається відчуження громадян від державного апарату, створюється обстановка соціального партнерства, що сприяє стабілізації суспільства, розвитку його на справді демократичній основі.

Аналіз державної служби як соціального інституту свідчить про соціальну обумовленість виникнення і розвитку цього феномена суспільних відносин, залежності соціальної природи держав­ної служби від політичного устрою суспільства, типу держави, складу державних службовців з властивими їм якостями, її всебіч­ного зв’язку з іншими соціальними інститутами.

Виконуючи роль сполучної ланки між державою і громадянським суспільством, державна служба на демократичному етапі розвитку суспільної системи служить інтересам громадян, є важливим чинником здійснення соціальних, економічних і політичних перетворень.