Державна служба - Навчальний посібник (Оболенський О. Ю.)

ЛІтература

 

Конституція України // Голос України. — 1996. — 27 лип. — № 138.

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. // Голос України. — 1994. — 5 січ.

Закон України «Про боротьбу з корупцією»: Прийнятий Верховною Радою України 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 34.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» // Голос України. — 1999. — 12 трав.

Указ Президента України «Про Програму кадрового забезпечення державної служби і програму роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій» від 10 листопада 1995 р. № 1035 // Вісник держ. служби України. — 1995. — № 3—4. — С. 7—21.

Указ Президента України «Про комплексну цільову програму бороть­би із злочинністю на 1996—2000 роки» від 15 вересня 1996 р. № 837.

Указ Президента України «Про національну програму боротьби з корупцією» від 10 квітня 1997 р. № 319 // Вісник держ. служби Украї­ни. — 1997. — № 2. — С. 62—70.

Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 р. № 810 // Вісник держ. служби України. — 1998. — № 3. — С. 7—8.

Указ Президента України «Про положення про Головне управління державної служби України» від 2 жовтня 1999 р. № 1272 // Вісник держ. служби України. — 1999. — № 4. — С. 5—10.

Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1572 // Вісник держ. служби України. — 1999. — № 4. — С. 10—12.

Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573 // Вісник держ. служби України. — 1999. — № 4. — С. 13—18.

Указ Президента України «Про підвищення ефективності системи державної служби» від 11 лютого 2000 р. № 208 // Вісник держ. служби України. — 2000. — № 1. — С. 15—16.

Указ Президента України «Про стратегію реформування системи державної служби» від 14 квітня 2000 р. № 599 // Вісник держ. служби України. — 2000. — № 1. — С. 6—13.

Кучма Л. Д. Наше глобальне завдання — системна перебудова економіки // Урядовий кур’єр. — 1999. — 10 берез.

Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки: Послання Президента України до Верховної Ради. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — 23 лют. — № 34.

Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К.: Ін Юре, 1997. — 48 с.

Авер’янов В. Б., Крупчан О. Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. — Х.: Право, 1998. — 36 с.

Боднар А. Д. Основы политологии: (Наука о политике). — К.: УкрНИИНТИ, 1991. — 144 с.

Бодров В. Г., Кредісов А. І., Леоненко П. М. Соціальне ринкове господарство. — К.: Либідь, 1995. — 175 с.

Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: реалії та інноваційний розвиток. — К.: ОП НДУБВ, 1997. — 66 с.

Геєць В. Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально орієнтованої економіки України // Економіка України. — 2000. — № 2. — С. 4—13.

Гурне Б. Державне управління: Пер. з франц. — К.: Основи, 1993. — 165 с.

Денищик О. І. Професійно-кваліфікаційні характеристики державних службовців // Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Моногр. / Кол. авт.; За заг. ред. проф. О. Ю. Оболенсь­кого. — Хмельницький: Поділля, 1999. — С. 248—275.

Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку / За заг. ред. проф. В. Б. Авер’янова. — К.: Вид. дім «Ін-Юре», 1999. — 272 с.

Державне регулювання економіки: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. закл. освіти / І. Р. Михасюк, А. Ф. Мельник, М. І. Крупка та ін.; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка; Тернопіль. акад. нар. госп-ва. — Л.: НВФ «Українські технології», 1999. — 640 с.

Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. проф. В. Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.

Державне управління в Україні: централізація та децентралізація: Моногр. / Кол. авт.; відп. ред. проф. Н. Р. Нижник. — К.: УАДУ при Президентові України, 1997. — 448 с.

Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування / Кол. авт.; За заг. ред. О. Ю. Оболенського. — Хмельницький: Поділля, 1999. — 568 с.

Державний класифікатор України. ДК 003-95. Класифікатор професій. — К.: Держстандарт України, 1995. — 298 с.

Довідник типових професійно-кваліфікаційних посад державних службовців / М-во праці та соц. політики України; Голов. упр. держ. служби України. — К.: Cоцінформ, 1999. — 86 с.

Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Украї­ні. — К.: Ін Юре, 1998. — 244 с.

Леліков Г., Оболенський О. Державно-політичні та соціально-економічні аспекти боротьби з корупцією // Вісник Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. — 1998. — № 2. — С. 16—23.

Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. — 1999. — № 5. — С. 8—12.

Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України). — Тернопіль: Збруч, 1995.

Методичні матеріали до семінару з контролінгу в системі державної служби // Т. П. Репецька, О. Е.Мужаровський; / За ред. Й. Фіша.— Луганськ, 2000. — 68 с.

Наукові засади вирішення організаційно-правових проблем адміністративної реформи в Україні // В .Б. Авер’янов, В. І. Іващенко, О. Д. Круп­чан та ін. — К.: Вид. дім «Ін Юре», 1999. — 48 с.

Нижник Н. Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. — К.: НАН Украины, Ин-т государства и права, 1995. — 207 с.

Нижник Н. Р. Державне управління в Україні і нові погляди. — Луцьк: Центр підвищ. кваліфікації, 1998. — 19 с.

Оболенський О. Державна служба України: концептуальні аспекти розвитку // Зб. наук. праць Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. — К.: Вид-во УАДУ, 1999. — Вип. 2. — У 2 ч. — Ч. II. — С. 6—16.

Оболенський О. Державна економічна політика як цілеформуючий фактор діяльності державного апарату та державної служби // Вісник Східноукр. держ. ун-ту. — 1998. — № 5 (15). — Ч. 2. — С. 72—75.

Оболенський О. Державна служба України: реалізація системних поглядів щодо організації та функціонування. — Хмельницький: Поділля, 1999. — 294 с.

Оболенський О. Економічні аспекти державної служби України // Вчені зап. — К.: КНЕУ, 1999. — Вип. 2. — С. 114—121.

Оболенський О. Економічні функції держави в період трансформації // Проблеми формув. ринкової економіки: Міжвід. наук. зб. — К.: КНЕУ, 2000. — Вип. 8. — С. 34—39.

Оболенський О. Критерії оцінки функціонування державного апарату та державної служби // Вісник Тернопіль. акад. нар. гос-ва. — 2000. — Вип. 7. — С. 49—53.

Оболенський О. Навчання державного службовця як складова його професійної діяльності // Вісник Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. — 1999. — № 3. — С. 35—41.

Оболенський О. Основні напрями реформування державного апарату та розвитку державної служби України // Проблеми формув. ринкової економіки. — К.: КНЕУ, 1999. — Вип. 7. — С. 132—141.

Оболенський О. Принцип професіоналізму в державній службі // Вісник держ. служби України. — 1998. — № 1. — С. 54—61.

Оболенський О. Задачі розвитку державної служби в контексті адміністративної реформи // Вісник держ. служби України. — 1997. — № 3. — С. 73—78.

Оболенський О. Стратегія професійного навчання кадрів — стратегія майбутнього держави // Вісник держ. служби України. — 1997. — № 1. — С. 64—71.

Оболенський О., Присенко М., Гриненко В., Мельниченко О. Концептуальні основи формування професійно-кваліфікаційних характеристик державних службовців // Вісник держ. служби України. — 1998. — № 2. — С. 62—68.

Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф. М. Рудич (голова) та ін. — К.: Парлам. вид-во, 1998. — 352 с.

Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В. Івашка, О. Коваленко, С. Соколик. — К.: Основи, 1994. — 191 с.

Рач В. А. Инновационная деятельность: системные аспекты // Вісник Східноукр. держ. ун-ту. — 1997. — № 2. — С. 120—127.

Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук. кер. В. В. Цвєтков. — К.: Оріяни, 1998. — 364 с.

Романовський М. Державна служба: понятійний апарат як відображення процесів та проблем оновлення (на матеріалах Росії) // Вісник УАДУ. — 1997. — № 3—4. — С. 63—71.

Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М. та ін. Макроекономіка: Підручник / За заг. ред. А. Г. Савченка. — К.: Либідь. 1995. — 207 с.

Ф. де Соссюр. Курс загальної лінгвістики. — К.: Основи, 1998. — 324 с.

Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспектива ) / Ін-т екон. прогнозування; За ред. акад. НАН України В. М. Гей­ця. — К.: Логос, 1999. — 500 с.

Цвєтков В. В. Державне управління: Основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). — Х.: Право, 1996. — 164 с.

Аверьянов А. Н. Система: философская категория и реальность. — М.: Мыcль, 1976. — 188 с.

Административное право зарубежных стран. — М.: Спарк, 1996. — 229 с.

Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран. — М.: Издат. группа «Форум»; Инфра—М, 1999. — 448 с.

Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

Атаманчук Г. В., Казанцев М. М. Базовые аспекты концепции государственной службы Росийской Федерации // Ежегодник’95: Гос. служба России. — М.: РАГС, 1996. — С. 59—76.

Атаманчук Г. В. Обеспечение рациональности государственного управления. — М.: Юрид. лит., 1990. — 352 с.

Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

Афанасьев В. Г. Актуальные проблемы научного управления обществом. — М.: Знание, 1975. — 64 с.

Берталанфи Л. Исследования по общей теории систем. — М.: Прогресс, 1969. — С. 389.

Блауберг И. В., Юдин Е. Г. Понятие целостности и ее роль в научном познании. — М.: Знание, 1972. — С. 48.

Блауберг И. В. и др. Системний подход: предпосылки, проблемы, трудности. — М.: Знание, 1969. — 48 с.

Блауберг И. В., Юдин Е. Г. Становление и сущность системного под­хода. — М.: Наука, 1973. — 270 с.

Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики: Соч. Т. 1: Пер с англ. — М.: Таурус Альфа, 1997. — 351 c. — (Нобелевские лауреаты по экономике).

Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритании, Франции, Германии. — М.: Логос, 1998. — 168 с.

Вебер М. Избр. произв: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послеслов. Ю. Н. Давыдова. — М.: Прогресс. 1990. — С. 804.

Ведель Ж. Административное право Франции: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1973. — 512 c.

Государственная кадровая политика и механизмы ее реализации: Кадроведение: Курс лекций. — Изд. 2-е, доп. и перераб. — М.: Изд-во РАГС, 1998. — 468 с.

Государственная служба (комплексный подход): Учебное пособие. — М.: Дело, 1999. — 440 с.

Государственная служба: теория и организация. Курс лекций. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 640 с.

Кадровое обеспечение государственной службы. — Ростов-на-Дону, 1994. — С. 84.

Курашвили Б. П. Очерк теории государственного управления. — М.: Наука, 1987. — 292 с.

Ламперт Х. Социальная рыночная экономика. Германский путь / Пер. с нем. В. Котелкина. — М.: Дело ЛТД, 1994. — 224 с.

Лунев А. Е. Теоретические проблемы государственного управления. — М.: Наука, 1974. — С. 3—9.

Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. — В 2 т.: Пер с англ. — 2-е изд. — М.: Республика, 1992. — 399 с.

Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 704 с.

Ноздрачев А. Ф. Государственная служба: Учебник для подготовки государственных служащих. — М.: Статут, 1999. — 592 с.

Овсянко Д. М. Административное право. — М.: Юристъ, 1997. — 448 с.

Основы политической науки: Учеб. пособ. для высш. учеб. завед. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 436 с.

Оценка работников управления / Под ред. Г. Х. Попова. — М.: Моск. рабочий, 1976. — 352 с.

Питерс Г. В поисках эффективного управления: Пер. с англ. — М.: Банки и биржа, 1989. — 320 с.

Политологический словарь: В 2 ч.— М.: Луч, 1994. — Ч. 1. — с. 208.

Попов Г. Х. Эффективность управления. — М.: Экономика, 1985. — 336 с.

Проблемы эффективности работы управленческих органов / Под ред. докт. юрид. наук Ю. А. Тихомирова. — М.: Наука, 1973. — 438 с.

Радченко А. И. Основы государственного и муниципального управления: системный подход: Учебник. — Ростов-на-Дону: Росиздат, 1997. — 448 с.

Романов В. В. Юридическая психология. — М.: Юристъ, 1998. — 488 с.

Служебная карьера / А. С. Гусєва, В. А. Иглин, Б. В. Литов и др.; Под общ. ред. Е. В. Охотского. — М.: ОАО Изд-во «Экономика», 1998. — 302 с.

Современные конституции зарубежных стран: Сб. документов. — М., 1996. — 284 с.

Старилов Ю. Н. Служебное право. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

Стиглиц Дж. Многообразнее инструменты, шире цели: движение к поствашингтонскому консенсусу // Вопр. экономики. — 1998. — № 8. — С. 4—35.

Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М. И. Матузова, О. В. Малько. — М.: Юристъ, 1997. — 672 с.

Фридман М., Хайек Ф. О свободе / Пер. с англ. под ред. А. Бабича. — Минск: Полифакт—Референдум, 1990. — 126 с.

Чернов В.М. Повышение эффективности работы аппарата управления. — М.: Экономика, 1993. — 134 с.

Щедровицкий Г. П. Избранные труды. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 759 с.

Экономика и бизнес / Под ред. В. Д. Камаева. — М.: Изд–во МГУ, 1993. — 464 с.

Эффективность государственного управления: Пер. с англ. / Общ. ред. С. А. Батчикова и С. Ю. Глазьева. — М: Фонд «За экономическую грамотность»; Рос. экон. журнал; Изд-во АО «Консалтбанкир», 1998. — 848 с.

Balk W. Productivity in Government: A. Legislative Focus // Public Productivity Review. — 1984. — № 8.

Bohret Carl. Dynamishe Interdependenz und fuktionaler Staat. «Staat und Verwaltung». — Berlin, 1997. — S. 120—138.

Bryant S., Joyce R. Federal Productivity Lesson // The Bureaucrat. — 1984. — V. 13. — № 1.

Business like Government // National Performance Review. — 1997. — October.

Creating a Government that Works Better and Costs Less // Accompanyning Report of the National Performance Review, Office of the Vice President, Washington, DC, September. — 1993. — P. 27.

Dowding K. The Civil Service. — L., 1995.

Easton D. Systems Analysis of Political Life. — N.Y., 1957. — P. 18—19; 153.

Hatry H. P., Fisk D. Improving Productivity and Productivity Measure­ment in Local Government. — The Urban Institute: Washington, 1971.

Mueller-Armack A. Soziale Marktwirtschaft // Handwoerterbuch der Sozialwissenschaften. Bd. 9 Stuttgart u. a. , 1965.

Ostrom V. Intellectual Crisis in American Public Administration. — Tuscaloosa, 1989. — P. 20—25.

Pgachrapulos G. Returns to investment in education: A Global update // World development. — 1994. — Vol. 22. — № 9.

Walton C. C. Сorporate social responsibilities. — Belmont (Cal.), 1967.

World Bank. The State in changing world. World development report // Washington, D.C., 1997.

 

[1] З погляду традиційних підходів під державною мають на увазі службу в державних установах, на підприємствах, в організаціях та об’єднаннях. Службовців приватних організацій, підприємств, банків та інших установ і організацій лише соціологічно можна виокремити в системі службових відносин; таке виокремлення та відповідна класифікація службовців не матимуть юридичного підґрунтя.

[2] Для України як унітарної держави до цієї категорії працівників до 2001 р. належали працівники органів місцевого самоврядування, які здійснюють функції децентралізованого державного управління, тобто перебувають на посадах апарату органів місцевого самоврядування.

[3] Цільова ознака об’єднання правового матеріалу — це необхідність урегулювання адміністративно-процесуального механізму реалізації або забезпечення реалізації конституційних і законодавчо визнаних цілей, принципів функціонування, завдань і функцій держави.

[4] Предметною ознакою об’єднання є характер регульованих суспільних відносин, що виникають, змінюються й припиняються в процесі організації державної служби, забезпечення її функціонування, встановлення гарантій діяльності державних службовців.

[5] Старилов Ю. М. Служебное право. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

[6] Держава, що являє собою переважно засіб соціального компромісу, відповідає рівню розвитку демократії, що характеризується ідеологічним плюралізмом, гласністю, багатопартійністю, вільними виборами, поділом влади, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості, наявністю високоавторитетного і незалежного суду тощо, — є правовою.

[7] Боднар А. Д. Основы политологии: (Наука о политике). — К.: УкрНИИНТИ, 1991. — 144 с.

[8] Боднар А. Д. Там само.

[9] Основы политической науки: Учеб. пособие для высш. учеб. завед. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 436 с.

[10] Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф. М. Рудич (голова) та ін. — К.: Парлам. вид-во, 1998. — 352 с.

[11] Easton D. Systems Analysis of Political Life. — N. Y., 1957. — P. 18—19, 153.

[12] Старилов Ю. Н. Служебное право. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

[13] Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.

[14] Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В. Івашка, О. Коваленко, С. Соколик. — К.: Основи, 1994. — 191 с.

[15] Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук. кер. В. В. Цвєтков. — К: Оріяни, 1998. — 364 с.

[16] Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

[17] Политологический словарь: В 2 ч. — М.: Луч, 1994. — Ч. 1. — С. 208.

[18] Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.

[19] Ведель Ж. Административное право Франции: Пер. с фр. — М.: Прогресс,1973. — 512 c.

[20] Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України). — Тернопіль: Збруч, 1995.

[21] Бодров В. Г., Кредісов А. І., Леоненко П. М. Соціальне ринкове господарство. — К.: Либідь, 1995. — 175 с.

[22] Mueller-Armack A. Soziale Marktwirtschaft // Handwoerterbuch der Sozialwissenschaften. — Bd. 9 Stuttgart u. a. , 1965.

[23] Сам термін «держава добробуту» став широко використовуватися в науковій літературі після другої світової війни, хоча концепція держави добробуту почала складатися наприкінці XIX ст. — у перші десятиріччя XX ст.

[24] Ламберт Х. Социальная рыночная экономика: Германский путь / Пер. с нем. В. Котелкина. — М.: Дело ЛТД, 1994. — 224 с.

[25] Ланге О. Введение в экономическую кибернетику: Пер. с пол. — М.: Прогресс, 1968. — 208 с.

[26] Фридман М., Хайек Ф. О свободе / Пер. с англ. под ред. А. Бабича. — Минск: Полифакт—Референдум, 1990. — 126 с.

[27] Раппопорт А. Математические аспекты абстрактного анализа систем. — М.: Прогресс, 1969. — С. 83—105.

[28] Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. — 1999. — № 5. — С. 8—12; Абалкин Л. Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики // Вопр. экономики. — 1997. — № 6. — С. 6—21.

[29] У науковій літературі утвердилася думка, згідно з якою в благополучному із соціальної точки зору суспільстві розрив у грошових прибутках 20 \% найбагатших і 20 \% найбідніших верств населення не повинен перевищувати 12 разів. Перевищення цієї межі пов’язане з серйозною соціально-політичною дестабілізацією суспільства. Саме цей факт далеко не в останню чергу викликав необхідність перерозподілу прибутку і багат- ства. Про це свідчить, наприклад, практика регулювання відповідних процесів у США. Так, у 1981 р. без урахування державного впливу розрив у прибутках 20 \% найбагатших і 20 \% найбідніших становив би 52,4 раза, а з урахуванням державного впливу (тобто після вирахування податків, включаючи трансфертні платежі) виявився на порядок нижче і становив 9,7 раза. Причому, як свідчать К. Мак-Коннелл і С. Брю, «порівняння з іншими країнами показує, що в США прибуток розподіляється менш рівномірно, ніж у більшості інших промислово розвинених країнах».

[30] J. Will. News Week. — March 16. — 1986. — P. 21.

[31] Walton C. C. Сorporate social responsibilities. — Belmont (Cal.). — 1967.

[32] Политологический словарь: В 2 ч. — М.: Луч, 1994. — Ч. 1. — С. 208.

[33] Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

[34] Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: реалії та інноваційний розвиток. — К.: ОП НДУБВ, 1997. — 66 с.

[35] Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України). — Тернопіль: Збруч, 1995; Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М. та ін. Макроекономіка: Підручник / За заг. ред. А. Г. Савченка. — К.: Либідь, 1995. — 207 с.

[36] Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К.: Ін Юре, 1997. — 48 с.; Авер’янов В. Б., Крупчан О. Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. — Х.: Право, 1998. — 36 с.; Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф. М. Рудич (голова) та ін. — К.: Парлам. вид-во, 1998. — 352 с.

[37] Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М. И. Матузова, О. В. Малько. — М.: Юристъ, 1997. — 672 с.

[38] Государственная служба: Теория и организация. Курс лекций. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 640 с.

[39] Швидько Г., Романов В. Державне управління і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 13.

[40] Швидько Г., Романов В. Державне управління і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 22.

[41] Конституція України — Основний Закон суспільства, держави, людини: Наук.-метод. рекомендації. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 6.

[42] Швидько Г., Романов В. Державне управлін­ня і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 32.

[43] Там само. — С. 44, 48.

[44] Конституція України — Основний Закон суспільства, держави, людини: Наук.-метод. рекомендації. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 7.

[45] Там само. — С. 8.

[46] Швидько Г., Романов В. Державне управлін­ня і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 60.

[47] Швидько Г., Романов В. Державне управлін­ня і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 62.

[48] Шевцова Ю. Створення та становлення дер­жавної служби в Україні: Історичний досвід та шляхи реформування: Магістерська робота. — К.: Вид-во УАДУ, 1998. — С. 10.

[49] Швидько Г., Романов В. Державне управлін­ня і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 80.

[50] Конституція України — Основний Закон суспільства, держави, людини: Наук.-метод. рекомендації. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 9.

[51] Місцеве самоврядування в Україні: Історія, проблеми, пропозиції. — К., 1994. — С. 33.

[52] Озірська С. М., Полянський Ю. Д. Системи державної служби європейських країн: Велика Британія, Російська Федерація, Україна, Французька Республіка: Наук.-аналіт. дослідження. — К., 1999.

[53] Особливостями поняття «посадова особа» є:

·  перебування на службі в органі;

·  здійснення на посаді, яку вона обіймає, організаційно-розпорядчих функцій з реалізації компетенції держоргану (неоднакова участь службовців у реалізації таких функцій є підставою виділення посадових осіб);

·  наявність юридично-владних повноважень щодо управління людьми;

·  підвищена соціальна відповідальність, встановлена політичними, правовими, моральними нормами.

[54] У період закордонного відрядження автором цього видання були відвідані США, Нідерланди та Бельгія, які активно проводять адміністративні реформи. Відвідання керів­них структур Європейського Союзу засвідчило, що адміністративні реформи спрямовані відповідно до основних засад правових, демократичних держав на розбудову громадянського суспільства та на реалізацію парадигми сучасного державного управління (надання послуг населенню) шляхом запровадження цілеорієнтованої діяльності всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

[55] У розвинутих країнах реформування державної служби є органічною складовою адміністративної реформи. Це пояснюється тим, що державна служба розглядається не як професійна діяльність державних службовців, а як адміністративно-процесуальна система реалізації положень конституції та законів держави. Тільки такий підхід надає системного бачення місця та ролі державної служби в системі державної влади.

[56] При цьому законодавчо дозволено запроваджувати контрактну форму прийняття на державну службу. Це характерно для багатьох розвинутих країн Євро- пейського Союзу.

[57] У цьому контексті заслуговує на увагу експеримент, проведений адміністрацією м. Саннівейл (штат Каліфорнія) у центрі відомої Силіконової долини, який дозволив знизити середню вартість послуг, що надавалися містом, у 1985—1990 рр. на 20 \% з урахуванням інфляції, скоротити персонал на 35—45 \% і надати більше послуг населенню порівняно з іншими містами аналогічного типу і розміру.

[58] A Brіef Guіde for Performance Measurement іn Local Government. Natіonal Center for Publіc Productіvіty. — Rutgers Unіversіty, 1997. — P. 1—2.

[59] Щедровицкий Г. П. Избранные труды. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 759 с.

[60] Голубков Е. П. Системный анализ. Системные исследования. — М.: Наука, 1977.

[61] Блауберг И. В., Юдин Е. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.

[62] Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

[63] Блауберг И. В. и др. Системний подход: предпосылки, проблемы, трудности. — М.: Знание, 1969. — 48 с.; Попова И. М. Системный подход в социологии и проблема ценностей // Вопросы философии. — 1968. — № 5. — С. 31—37.

[64] Мельников Г. П. Системный подход в лингвистике // Системные исследования: Ежегодник. — 1972. — М.: Наука, 1972. — С. 49—62; Ревзин И. И. Современная структурная лингвистика: проблемы и методы (АН СССР, Ин-т славяноведения и балканистики). — М.: Наука, 1977. — 264 с.

[65] Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

[66] Блауберг И. В., Юдин Е. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973. — 270 с.

[67] Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

[68] General Systems. Yearbook of the Socіety for General Systems Research. Ann Arbor, Mіchіgan, and Washіngton, vol. І — XVІ, 1956 — 1971.

[69] Mekіe J. W. Changіng vіews // Socіal responsіbіlіty of busіness predіcament. — Washіngton, 1974.

[70] Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

[71] Weber M. Theory of Socіal and Economіcal Organіzatіon. — N. Y., 1947.

[72] Weber M. Bureaucracy // From Max Weber. — N. Y., 1946.

[73] Ostrom V. Іntellectual Crіsіs іn Amerіcan Publіc Admіnіstratіon. — Tuscaloosa, 1989. — P. 20—25.

[74] Де Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики. — К.: Основи, 1998. — 324 с.

[75] Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

[76] Энциклопедический социологический словарь / Под ред. Г. В. Осипова. — М., 1995. — С. 226.

[77] Веблен Т. Теория праздного класса. — М., 1995.

[78] Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.

[79] Эрхард Л. Полвека размышлений. — М., 1993.

[80] Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог с природой. — М., 1986; Богданов А. Тектология: Всеобщая организационная наука. В 2 т. — М., 1989; Гвишиани Д. М. Организация управления. Проблемы перестройки. — М., 1987.

[81] Jery D., Jery J. Collins Dictionary of Sociology. Second Edition. — Glasgow, 1995. — P. 54—57.

[82] Коваль Л. В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1998. — 208 с.

[83] Старилов Ю. Н. Служебное право. Учебник. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

[84] Старилов Ю. Н. Служебное право. Учебник. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

[85] Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.

[86] Государственная служба (комплексный подход): Учебное пособие. — М.: Дело, 1999. — 440 с.

[87] Государственная служба (комплексный подход): Учебное пособие. — М.: Дело, 1999. — 440 с.

[88] Derlien H.-U. Theoretische und Methodologiche Probleme der Beurteilung organisatorischer Effizienz deroffentlichen Verwaltung // Die Verwaltung. — 1974. — V. 7. — № 1.

[89] Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

[90] Hatry H. P., Fisk D. Improving Productivity and Productivity Measurement in Local Government. — The Urban Institute: Washington, 1971.

[91] Balk W. Productivity in Government: A. Legislative Focus // Public Productivity Review. — 1984. — № 8.

[92] Жаліло Я. А. Економічна стратегія держави у нестабільних ринкових економічних системах: Монографія. — К.: НІСД, 1998. — 144 с.; Пастернак-Таратущенко Г. Економічна безпека держави: Проблеми та механізми її розв’язання // Вісн. НАН України. — 1998. — № 11—12. — С. 56—78.

[93] Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки: Послання Президента України до Верховної Ради. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — 23 лют. — № 34.

[94] Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики: Соч. Т. 1.: Пер с англ. — М.: Таурус Альфа, 1997. — 351 с. — (Нобелевские лауреаты по экономике).

[95] Bela Csikos-Nagy — Peter S.Elek: Price and Power, Akademiai Kiado. — Budapest, 1995. — 165 p.

[96] Государственная служба: Теория и организация. Курс лекций. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 640 с.

[97] Государственная служба: Теория и организация. Курс лекций. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 640 с.

[98] До політичних якостей державних службовців звичайно відносять патріотизм, здат­ність відстоювати конституційний лад країни, наявність громадянства, тобто належність до того співтовариства, держави, інтересам яких і підлегла державна служба. До системи професійних якостей належать такі, як інтелектуальність, компетентність, організаторські здібності, уміння результативно та ефективно діяти, новаторство. До особистісних належать такі групи якостей: моральні, фізичні, комунікабельні. До моральних відносять чесність, сумлінність, справедливість, порядність тощо. Фізичні якості включають в себе стан здоров’я, працездатність, придатність до роботи в особливих умовах. Комуніка- бельні якості — товариськість, доброзичливість, уміння слухати людей, налагоджувати ділові контакти, регулювати міжособисті відносини, здатність сприймати іншу думку, переконувати. Для керівника важливо також уміти викликати прихильність людей до себе, гуртувати колектив.

Подібні якості формуються соціальним ладом суспільства, системою виховання і освіти, практикою функціонування державної служби.

[99] Такими процедурами є:

·  колективний характер вироблення і прийняття найбільш важливих рішень. У струк­турі органів діють спеціальні підрозділи, а саме колегії, експертні групи, юридичні служ­би. Систематично практикуються наради службовців з різних професійних і службових питань;

·  наявність обліку і контролю за ходом виконання прийнятого рішення з використанням принципу зворотного зв’язку, що дає змогу керуючим органам враховувати думку підлеглих і коригувати прийняті рішення;

·  особисте спілкування керівників державних органів з підлеглими, у тому числі з керівниками периферійних організацій, для узгодження і координації діяльності супідрядних структур.

[100] Старилов Ю. Н. Служебное право. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

[101] Указ Президента України «Про підвищення ефективності системи державної служби» від 11 лютого 2000 р. № 208 // Вісник державної служби України. — 2000. — № 1. — С. 15—16.

[102] Указ Президента України «Про Програму кадрового забезпечення державної служби і програму роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій» від 10 листопада 1995 р. № 1035 // Вісник державної служби України. — 1995. — № 3—4. — С. 7—21.

[103] Указ Президента України «Про Положення про Головне управління державної служби України» від 2 жовтня 1999 р. № 1272 // Вісник державної служби України. — 1999. — № 4. — С. 5—10.

[104] Під перевищенням службових повноважень мають на увазі навмисні дії державного службовця, що явно виходять за межі прав і повноважень, наданих йому за посадою законом та нормативним актом органу державної влади (статутом, положенням, інструк­цією, наказом тощо). Під перевищенням посадових повноважень розуміють дії посадової особи, що явно виходять за межі її повноважень і призвели до суттєвого порушення прав і законних інтересів громадян або організацій чи інтересів суспільства та держави, що охороняються законом.

[105] Та чи інша дія (чи бездіяльність) працівника є порушенням трудової дисципліни лише за наявності одночасно трьох умов:

·  якщо дія (бездіяльність) є протиправною, тобто порушується певна вимога чи положення нормативно-правового акта;

·  якщо протиправна дія (бездіяльність) є винною, тобто вчинена навмисно або через необережність (недостатня кваліфікація або працездатність, відсутність належних умов праці, неотримання службовцем інформації й матеріалів, потрібних для виконання посадових обов’язків, тощо — такі дії не можуть розглядатися як невиконання службових обов’язків, бо в цьому разі працівник невинний у їх невиконанні);

·  якщо не виконано саме посадові обов’язки, тобто обов’язки, що випливають з даних державно-службових відносин (прикладами таких порушень посадових обов’язків є недотримання державної та іншої таємниці, що охороняється законом, розголошення відомостей, які стали відомі державному службовцеві у зв’язку з виконанням посадових обов’язків і торкаються приватного життя, честі та гідності громадян).

[106] До умов проходження державної служби відносять: тривалість службового часу, щорічної оплачуваної відпустки; додаткові відпустки; грошове утримання службовців; пільги, гарантії та компенсації; державне особисте та додаткове соціальне страхування; порядок забезпечення житловою службовою площею, службовим транспортом; послуги технічного та соціально-побутового характеру під час службового відрядження тощо.

[107] Мається на увазі посада, безпосередньо передбачена в штатному розписі. Штатні посади передбачаються лише для виконання завдань і функцій держави, що в установленому порядку закріплені за даним органом.

[108] У багатьох країнах також надається медичний висновок про стан здоров’я.

[109] Принцип загальності атестації означає, що вона проводиться в усіх органах державної влади, інших органах, на які поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Принцип гласності полягає в тому, що атестаційна процедура здійснюється відкрито. Цей принцип характеризується відкритістю обговорення професійних, особистих і моральних якостей службовця, усіх сторін його службової діяльності. Гласність виявляється в тому, що службовцеві надається право ознайомитися з підготовленою на нього характеристикою. Він має змогу висувати свої заперечення щодо характеристики й готувати пропозиції та зауваження щодо поліпшення роботи конкретного структурного підрозділу та органу державної влади в цілому. Результати атестації підлягають оприлюдненню.

Принцип систематичності атестації означає, що вона проводиться постійно через визначені в нормативних актах проміжки часу. Цей принцип має забезпечувати належний рівень виконання службовцями посадових обов’язків незалежно від зовнішніх чинників, змін, політичних умов.

Принцип об’єктивності оцінювання виявляється в тому, що професійні, ділові, особисті й моральні якості службовця розглядаються з точки зору їх практичного впливу на результати діяльності органу, його структурного підрозділу.

Принцип комплексності оцінювання має гарантувати всебічність, принциповість і об’єктивність оцінювання службовців. Комплексність оцінювання означає атестацію службовців як таких, тобто оцінювання їхньої роботи за трьома основними напрямами: результатів діяльності службовців; виконання посадових обов’язків, процесу управлінської праці та їх організації; особистих якостей службовця.

Позапартійність атестації означає відсутність політичного підходу до оцінювання виконання посадових обов’язків державним службовцем, оскільки  згідно з принципом позапартійності державної служби під час виконання службових повноважень він зобов’язаний керуватися виробленою єдиною державною політикою в конкретній сфері управління з метою задоволення суспільного інтересу.

Важливим принципом атестації є колективність оцінювання. Сутність цього принципу полягає в тому, що процес збирання, аналізу, узагальнення атестаційної інформації, розгляду професійних, ділових і моральних якостей і вироблення оцінки службовців здійснюється групою висококваліфікованих фахівців.

Принцип обґрунтованості оцінювання та рекомендацій атестаційної комісії є одним із найважливіших. Обґрунтувати ту чи іншу оцінку означає довести її доцільність, істинність і справедливість, визнати, що вона відбиває справжні досягнення та заслуги, а також наявні недоліки й помилки службовця.

Серед принципів атестації чільне місце займає принцип дієвості атестації, що полягає в обов’язковому прийнятті за результатами атестації організаційно-правових заходів щодо реалізації рішень атестаційної комісії, а в разі потреби — заходів щодо відповідальності та стимулювання. Атестація не забезпечуватиме свого головного положення в системі роботи з персоналом, якщо її результати не підтверджуватимуться і не розвиватимуться стимулюючими заходами. Гарантованість виконання рекомендацій атестаційної комісії — запорука досягнення всіх цілей атестації.

[110] Внутрішня пов’язаність і відокремленість норм, що регламентують атестаційно-правові відносини в процесі проходження службовцями державної служби, утворюють своєрідний нормативний блок, який свідчить про наявність правового інституту атестації.

[111] До членів сім’ї державного службовця слід відносити: чоловіка (дружину), батьків та неодружених дітей декларанта, які проживають спільно з ним на житловій площі або на іншій житловій площі, що наймається/орендується.

[112] Дивіденд — платіж, який провадиться юридичною особою на користь декларанта (члена сім’ї декларанта) — власника корпоративних прав (довірених осіб власника), емітованих такою юридичною особою, у зв’язку з розподілом частини її прибутку. До дивідендів не включаються виплати юридичної особи, пов’язані із зворотним викупом акцій, часток (паїв), раніше емітованих такою юридичною особою. Корпоративне право — право власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи.

[113] Відсотки — платіж, який здійснюється позичальником на користь кредитора (декларанта, членів сім’ї декларанта) у вигляді плати за залучені кошти або майно у користування на певний термін. До відсотків також включається платіж на користь декларанта за використання його майна, отриманого позичальником від декларанта в користування (орендні, у тому числі лізингові операції).

Відсотки нараховуються на основну суму заборгованості у вигляді відсотків або у вигляді фіксованих сум. Якщо залучення коштів позичальником було здійснено шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума відсотків визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного папера, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного папера (розмір дисконту).

Відсотки, нараховані декларанту (вкладнику) на суми коштів, що внесені ним на депозитні рахунки банків, а також відсотки, нараховані недержавними пенсійними фондами на іменні пенсійні рахунки за умовами договорів додаткового пенсійного забезпечення (за рахунок інвестиційних прибутків, одержаних недержавними пенсійними фондами внаслідок управління фінансовими ресурсами вкладників).

[114] Роялті — платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород (компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав промислової та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних майнових прав, що визначаються об’єктом права власності фізичної особи, включаючи використання авторських прав на будь-які твори науки, літератури, мистецтва, записи на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту або ліцензії, знаку на товари та послуги, права та винаходи, на промислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

[115] Номінальна вартість цінних паперів (вартість, зафіксована на бланку цінного папера) зазначається з урахуванням  здійсненої індексації, про що повідомляє емітент цінного папера.

[116] До цінних паперів належать: акції, облігації державних та місцевих позик, облігації підприємств (організацій), державні скарбничі (казначейські) зобов’язання, ощадні сертифі­кати, векселі, приватизаційні майнові сертифікати. Внесення певних коштів до статутного фонду акціонерного товариства засвідчується цінним папером — акцією, яка дає право на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини прибутку у формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна у випадку ліквідації товариства.

[117] Ці відомості зазначаються станом на 1 січня року, що настає за звітним (31 грудня).

[118] Державне регулювання економіки: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. закл. освіти / І. Р. Михасюк, А. Ф. Мельник, М. І. Крупка та ін.; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка; Тернопіль. акад. нар. госп-ва. — Л.: НВФ «Українські технології», 1999. — 640 с.

[119] Государственная кадровая политика и механизмы ее реализации: Кадроведение:  Курс лекций. — 2-е изд., доп. и перераб. — М.: Изд-во РАГС, 1998. — 468 с.

[120] Цвєтков В. В. Державне управління: Основні фактори ефективності (політико-пра­вовий аспект). — Х.: Право, 1996. — 164 с.

[121] Денищик О. І. Професійно-кваліфікаційні характеристики державних службовців // Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Моногр. / Кол. авт.; За заг. ред. проф. О. Ю. Оболенського. — Хмельницький: Поділля, 1999. — С. 248—275.