Тема 3. традицІйна економІчна система

Методичні рекомендації

Традиційна система — це історично перший та найпростіший тип економічної системи. Традиційну систему необхідно розглядати у відповідності з визначеними критеріями, що характеризують тип усякої економічної системи.

В першу чергу потрібно визначити суттєві риси та особливості традиційної системи, які полягали в тому, що притаманні цій системі виробництва знаряддя праці були примітивними, недостатньо розвиненими та досконалими, праця людей носила колективний характер, власність виступала у формі общинної власності, виробництво було за своїм характером і формою натуральним, панував зрівнювальний розподіл продуктів, не існувало соціального поділу суспільства. Відносини в цій системі ґрунтуються на звичаях, обрядах, які передаються з покоління в покоління.

Традиційна економічна система має такі основні ознаки:

1. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і кастовість домінатно визначають економічну роль індивідів.

2. У традиційній економічній системі продукт виробляється для потреб самого виробника. Тобто, тут відсутній поділ суспільної праці. Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси та виконує всі роботи, починаючи з добування сировини й закінчуючи підготуванням продуктів до споживання, спираючись у своїй діяльності винятково на наявні в її розпорядженні виробничі ресурси (фактори виробництва). В традиційній системі продукт виробляється для потреб самих виробників. А тому тут виробляються тільки ті продукти, в яких люди відчувають дійсну потребу.

Відповідно в традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці в тій чи іншій мірі присутній лише в середині даного виробничого осередку (насамперед, за статтю та віком).

Традиційна економічна система — замкнута виробнича система.

3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системі не обмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механізмом). Тут найпростіше вирішуються головні проблеми організації виробництва. Що та скільки створювати, як це робити, для кого призначаються продукти — все це визначають суб’єкти господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське споживання. І тільки обмеженість виробничих ресурсів (частіше всього природного походження) може виступати чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги вирішити ті чи інші бажані задачі. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій) властива суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю потреб.

4. У традиційній економічній системі природною формою багатства є натуральний продукт — матеріальні блага, що безпосередньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва чи життєві блага). Іншими словами, у традиційній системі продукти праці не набирають форми товару, вони виробляються для власного споживання.

5. Традиційна економічна система виступає як механічна цілісність, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємозв’язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вище справедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системою виробництва.

6. Традиційна економічна система початково засновувалася на общинній власності. Потім розвивалася приватна власність. Остання також використовувалася самим власником або іншими особами. Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічного (особистого) примусу до праці чи економічного (наймана праця).

7. Для традиційної економічної системи характерне використання найпростіших видів техніки (мотига, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту. Продуктивність праці за цих умов була невисокою, додатковий продукт — незначним. Звісно, в цих умовах переважало просте відтворення. В цілому традиційна система відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, які зумовлюють задоволення незначних за обсягом і примітивних за структурою потреб людей.

Праця відіграла вирішальну роль у виникненні людини, в становленні та формуванні людського суспільства. Саме трудова діяльність людини за допомогою виготовлених ним знарядь праці дала змогу їй виділитися з тваринного світу та ствердити свій якісно новий суспільний стан. Праця є виключне надбання людини.

Праця починається з виготовлення її знарядь. Це — головна риса людської праці. Перехід від випадкового застосування як знарядь праці предметів, наданих самою природою, до виготовлення знарядь праці шляхом незначної, примітивної обробки тих самих предметів для досягнення більш значних результатів і був тим самим якісним стрибком у розвитку живої природи, що знаменував виділення людини з тваринного світу, перетворення людиноподібної мавпи в людину.

Друга риса, що відрізняє людину від тварини, полягає в тому, що людина працює свідомо. Виготовлення знарядь праці обов’яз­ково передбачає наявність заздалегідь наміченої мети та логічну послідовність дій для її здійснення. Отже, перехід до виготовлення знарядь праці означав, що трудова діяльність людей стала дійсно свідомою та цілеспрямованою, тобто специфічно людською.

На зміну культурі збиральництва та мисливства, епосі привласнення приходить аграрна культура, епоха виробництва, виробляюче господарство. Аграрна культура охоплює всю епоху, коли основою матеріального виробництва стає землеробство та скотарство.

Домінантою структури економічного життя первісних людей стає сільське господарство. Воно виступає основною галуззю виробництва харчів. Відповідно домінуючими господарськими відносинами стають аграрні.

Господарська діяльність людей з самого початку виступала як спільна, колективна діяльність. Щоб вижити, люди повинні були об’єднатися в групи. Першою формою організації праці первісних людей була проста кооперація. За даної форми здійснювалось просте об’єднання індивідуальних сил і не було ніякого поділу праці, крім природних розмежувань за статтю та віком.

Економічну основу відносин розподілу складала общинна власність. Для неї був характерний урівнювальний розподіл вироблених матеріальних благ.

Соціальною основою традиційної економічної системи залежно від етапів розвитку виступає первісне стадо, родовий устрій, сільська чи сусідська община.

Основне економічне відношення традиційної економічної системи полягає в урівнювальному розподілі життєво необхідних для всіх членів общини засобів існування на основі відносин спільної (общинної) власності на них за умов застосування примітивних знарядь праці.

Причиною розпаду традиційного суспільства був перший суспільний поділ праці, в якому виділяють два види. Перший великий суспільний поділ праці — це розвиток і відокремлення скотарства в самостійну галузь. Воно заклало підґрунтя для розвитку відносин обміну між скотарськими та землеробськими племенами.

Другий великий суспільний поділ праці — це розвиток і відокремлення ремісництва в самостійну галузь. Воно дало підґрунтя для розвитку розвиненого, регулярного, еквівалентного обміну. Значно зросла продуктивність праці. Виникла індивідуальна праця, що підштовхнула розвиток парної сім’ї, зруйнувала родові зв’язки, заклала основу майнової диференціації співплемінників і війн між племенами.

Найважливішою особливістю традиційної економічної системи є відносно великий вплив природних умов на процес виробництва, його характер і форму.

Серед предметно-речовинних факторів виробництва традиційна економічна система має як провідний елемент продуктивних сил природні продуктивні сили, тобто дані природою, а не створені працею самих людей фактори праці. Природними продуктивними силами називаються такі фактори праці, що, з одного боку, уже втягнені в соціальний процес і функціонально служать цілям людини, але з іншого боку — ця соціальна роль ще не встигла підкорити собі їхню фізичну, природою дану форму. Отже, вихідним моментом традиційної економічної системи продуктивних сил є домінуюча роль природних елементів продуктивних сил стосовно працею створених чи історично придбаних елементів.

Продуктивні сили традиційної економічної системи характеризуються наступною структурою та формою залежностей факторів праці:

1. Серед предметно-речовинних факторів праці головну роль відіграють природні, а не працею створені знаряддя праці.

2. Серед працею створених знарядь праці головну роль відіграють знаряддя для колективного користування (іригація, греблі, дороги, засоби транспорту і т. ін.), а не індивідуального користування, тобто загальні, працею створені засоби праці домінують над особливими, працею створеними знаряддями праці.

3. Тому що природні продуктивні сили також є загальними засобами праці (однак не працею створені, але дані самою природою), то виявляється, що природні загальні засоби праці домінують над працею створеними загальними засобами праці, а ці останні — над особливими факторами виробництва, створеними працею.

4. Панування загальних засобів праці над особливими визначає домінування колективних форм живої праці над індивідуальною трудовою діяльністю.

5. В рамках же самої праці жива праця домінує над упредмеченою, робоча сила грає важливішу роль, ніж ручні знаряддя, і т. ін.

У традиційній економічній системі існували різноманітні форми особистої залежності. Основу численних взаємозв’язків людини з іншими людьми складала община (громада).

Община — це первинна форма соціально-економічної та культурної організації безпосередніх виробників у традиційній економічній системі. Виділяють дві основні форми общини: первісну (родову) та сусідську (територіальну). Сусідська община, у свою чергу, може бути розділена на два види: на селянську общину та общину ремісників. Залежно від господарсько-культур­ного типу, що складає основу виробництва, община може бути: 1) землеробська; 2) кочова; 3) промислова (у вищих мисливців і рибалок).

Особливості сполучення колективного та приватного елементів дають змогу виділити азіатську, античну й німецьку форми розвитку сусідської общини.

У сільській землеробській (азіатській) общині існує примат колективної, загальнообщинної праці над приватною, а в міській землеробській (античній) общині можна бачити вже їхню єдність.

Німецька община (марка) знаменує повну перемогу приватної праці над колективною. Азіатська община з її пануванням колективної основи характеризує нижчу, антична — середню, а німецька марка — вищу ступінь розвитку сусідської общини.

Підвищення ефективності виробництва в епоху традиційної економічної системи пов’язане зі зростанням ефективності господарства безпосередніх виробників. Експлуататори виступали насамперед як споживачі додаткового продукту, були відірвані від виробництва, його господарських потреб. Тому для цього етапу господарювання характерний акцент на ефект, на результат. Витрати в умовах азіатського та інших способів виробництва майже не цікавили панівний клас і він прагнув перекласти їх на плечі безпосередніх виробників — селян і ремісників.

Дослідження показує активну роль виробничих відносин в історичному розвитку людства, виявляє основні шляхи і форми їхнього впливу на прогрес продуктивних сил у доіндустріальну епоху.

Незважаючи на помітні пережитки натуральних форм господарювання ще в багатьох країнах, які розвиваються, і навіть можливу їх «експансію» у майбутньому, не вони визначають основні динамічні характеристики відтворювального процесу в цілому та головні напрямки розвитку економіки.

План семінарського заняття

1. Природні продуктивні сили традиційної економічної системи:

— становлення суспільних продуктивних сил;

— роль праці в становленні та формуванні людського суспільства;

— характер праці в традиційній економічній системі;

— природний поділ і проста кооперація праці;

— виникнення та розвиток суспільного поділу праці й обмін товарів.

2. Співвідношення особистої та речової залежності в традиційній економічній системі:

— формування відносин власності в традиційній економічній системі;

— особливості виробництва, обміну та розподілу продукту в традиційній економічній системі.

3. Община як загальна форма виробничих відносин традиційної економічної системи:

— сільська або сусідська община;

— азіатська, антична та німецька форми розвитку сусідської общини;

— пережитки традиційної економічної системи.

4. Значення та обмеженість економічної ефективності традиційної економічної системи.

Терміни та категорії

Природні продуктивні сили. Природна продуктивна сила праці. Привласнююче та виробляюче господарство. Особиста та речова залежність. Первісне стадо. Родова община. Матріархат. Патріархат. Сільська (сусідська) община. Сільська землеробська (азіатська) община. Міська землеробська (антична) община. Німецька община (марка). Ефективність традиційної економічної системи.

Теми рефератів

1. Традиційна економічна система: єдність власності та праці.

2. Шляхи становлення природних продуктивних сил.

3. Співвідношення особистої та речової залежності в традиційній економічній системі.

4. Роль каст і станів у формуванні особистої залежності в традиційній економічній системі.

5. Проблеми та особливості форм господарювання традиційної економічної системи в сучасній економіці.

Питання для обговорення

1. Що таке природні продуктивні сили? В чому їх відмінність від суспільних і загальних продуктивних сил?

2. Що таке неолітична революція? Яку роль вона відіграла у розвитку природної продуктивної сили праці?

3. Чому продуктивна сила в землеробстві в доіндустріальну епоху була вищою, ніж продуктивність праці в ремеслі? Що таке «природна машина»?

4. Що таке особиста залежність? В чому її відмінність від речової залежності та вільної індивідуальності?

5. Дайте характеристику основних етапів розвитку первісної общини. Які причини її еволюції?

6. У чому полягає значення та обмеженість ефективності суспільного виробництва в традиційній економічній системі?

Література

1. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 46—47.

2. Політична економія: Навч. посібник / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв та ін.; За ред. К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 70—73.

3. Башнянин Г. І., Копич І. М., Шевчик Б. М. Економічні системи: проблеми структури. — Л.: Коопосвіта, 1999. — С. 115—118.

4. Заглинський А. О., Матусевич М. К. Політична економія: Навч. посібник. — Рівне: Волинські обереги, 2000. — С. 20—35.

5. Нуреев Р. М. Политическая экономия. Докапиталистические способы производства: Основные закономерности развития: Учеб.-метод. пособие для студ. экон. фак. гос. ун-тов. — М.: Наука, 1991. — 96 с.

6. Мельник Л. Ю., Плаксієнко В. Я., Скірко Ю. І. Економічна система суспільства: Навч. посібник. — Д.: Січ, 2001. — 545 с.

7. Троицкая Т. Н. Природа и развитие общества докапиталистических формаций: Учеб. пособие к спецкурсу. — Новосибирск: НГПИ, 1989. — 80 с.

8. Шніцер М. Порівняння економічних систем: Пер. з англ. —К.: Основи, 1997. — 519 с.