Системний аналіз - Навчальний посібник (Шарапов О. Д., Дербенцев В. Д., Семьонов Д. Є.)

Вступ

Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу у ХХ ст. та зростаюча складність досліджуваних процесів і явищ привели до виникнення таких понять, як складні та великі системи, дослідження та аналіз яких пов’язані зі специфічними труднощами. Необхідність розв’язання цих проблем спричинила появу багатьох прийомів, методів, підходів, які поступово накопичувались, розвивались, узагальнювались, формуючи певну методологію подолання кількісних та якісних труднощів у процесі дослідження складних об’єктів.

Однією з найважливіших об’єктивних причин виникнення системних наук є не тільки системність людини та її мислення, а й системність навколишнього середовища, природи і всього всесвіту (див. рис. 1).

Рис. 1. Системність всесвіту

У різних сферах практичної діяльності відповідні підходи та методи і їх теоретичні засади дістали різні назви: у технічних науках — системотехніка, методи проектування, методи інженерної творчості; у виробничому, адміністративному, політичному управлінні — менеджмент, стратегічний менеджмент, стратегічне планування, системний та ситуаційний аналіз; у військовій справі та економічних дослідженнях — методи дослідження операцій; у наукових дослідженнях — методи математичного моделювання. Але всі ці теоретичні та прикладні дисципліни розглядають системність не тільки як теоретичну категорію, а й як певний аспект практичної діяльності. Оскільки великі та складні системи стали предметом аналізу, виникла необхідність узагальнення методів їх дослідження, що спричинило виникнення таких самостійних дисциплін, як системний аналіз та загальна теорія систем.

Системний аналіз — це методологія дослідження та проектування складних систем, пошуку, планування та реалізації заходів, спрямованих на вирішення проблемних ситуацій [30]. Як загальна методологія дослідження складних об’єктів теорія систем та системний аналіз мають на меті об’єднати в єдиний комплекс різні методи дослідження систем різноманітної природи на будь-яких рівнях їх вивчення та стадіях існування.

Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтований на розкриття цілісності об’єкта та механізмів, що її забезпечують; на виявлення численних типів зв’язків у складному об’єкті та зведення їх у єдину теоретичну картину; на подання складного об’єкта у вигляді ієрархічної системи взаємопов’язаних моделей, що дає змогу формалізувати властивості об’єкта в цілому, його структуру та динаміку.

Сучасний стан системних уявлень формувався під впливом досліджень багатьох наукових напрямів. З різних боків до сучасного розуміння системності наближалася філософська думка та практична наукова і технічна методологія. Водночас і деякою мірою незалежно методологія системного аналізу формувалася у кібернетиці, біології, психології, соціології, економічній науці.

Системний аналіз і теорія систем є ще досить молодими напрямами у наукових дослідженнях. Їх становлення продовжується й у наш час. Початок формування понятійного апарату системних досліджень відносять до 30—50-х років ХХ ст. та пов’я­зують з роботами відомого австрійського вченого-біолога Людвіга фон Берталанфі. Але цей процес має глибші історичні корені. Історію виникнення та розвитку філософських і загальнонаукових системних уявлень можна відстежити від первинних та розрізнених форм, що зустрічалися у стародавніх мислителів, до фундаментальних системних досліджень ХХ ст.

Біологи та психологи вже давно дійшли висновку, що при дослідженні цілісного організму дуже рідко вдається спостерігати за зміною однієї визначеної змінної у чистому вигляді. Зміни одного з параметрів, як правило, спричиняють взаємопов’язані зміни багатьох інших, що, в свою чергу, впливають на перший. Для дослідження подібних процесів необхідно створити певну модель досліджуваної системи, яка б враховувала найсуттєвіші взаємозв’язки та імітувала на абстрактному рівні поведінку об’єкта.

Але деякі прийоми моделювання при аналізі складних систем ще задовго до біологів, психологів та соціологів застосовували економісти. Тут доречно згадати, наприклад, про відомі «Економічні таблиці» Франсуа Кене. Інші аспекти системного аналізу (інформаційний та управлінський) також давно є предметом уваги економістів. Економісти розглядали процеси управління в системах, які складаються із взаємопов’язаних між собою елементів, раніше, ніж ці проблеми були сформульовані в загальнотеоретичному аспекті в інших науках — у техніці, в біології і задовго до того, як вони були сформульовані в кібернетиці.

Апарат системного аналізу дає можливість розкрити та зрозуміти закономірності функціонування технічних, біологічних, соціальних систем, логіку їхнього внутрішнього розвитку, і тому він широко застосовується в цих науках.

Економічна наука останнім часом активно використовує та розвиває методологію системного аналізу, котрий в останні десятиріччя почав застосовуватися в управлінні організаціями та прийнятті рішень, що стосуються виробничих, фінансових та адміністративних проблем.

Системний підхід до економіки як об’єкта дослідження має ряд значних переваг порівняно з іншими методами. Він уможли­влює виявлення всієї сукупності взаємодіючих елементів господарського механізму в їх єдності та взаємообумовленості й у той же час розуміння реального місця та значення кожного компоне­нта системи в структурній ієрархії.

Згідно з системним підходом до дослідження економічних систем можна виділити три основні завдання аналізу:

по-перше, це вивчення інформаційного аспекту, який охоплює дослідження усієї сукупності питань організації «сигнальної» підсистеми, що забезпечує функціонування системи як єдиного цілого;

по-друге, виявлення проблем управління, оскільки розвиток економічної системи є цілеспрямованим;

по-третє, це моделювання систем.