Міжнародні інформаційні системи - Навчальний посібник ( Коломієць В.Ф.)

Розділ 11

Класифікація та архітектура міжнародних інформаційних систем

11.1. Алгоритмічна структура міжнародних інформаційних систем

Завдання накопичення, обробки та розповсюдження інформації стояло перед людством на усіх етапах його розвитку. Протягом довгого часу основним інструментом для вирішення цього завдання був мозок, язик та слух людини. Перша кардинальна зміна прийшла у зв’язку з винайденням писемності, а потім розвитком книгодрукарства. Ці два етапи створили принципово нову технологію накопичення та розповсюдження інформації, що позбавила людство від необхідності цілком надіятися на такий хиткий та ненадійний інструмент, яким є пам’ять людини. Оскільки в епоху книгодрукування основним носієм накопичуваної інформації став папір, технологію накопичення та розповсюдження інформації звичайно стали звати паперовою технологією.

Потрібно підкреслити, що революція в інформації пов’язана із становленням писемності та книгодрукарства, практично не зачепила сферу переробки інформації. Тут основним та практично одноосібним робочим інструментом продовжував лишатися мозок людини. Механізація окремих операцій по переробці інформації (перед усім обчислювальних) за допомогою тих чи інших технічних засобів (логарифмічна лінійка, арифмометр та інше) по суті нічого кардинального не змінювала. По-перше, при їх використанні в паперовій формі представлялась не тільки початкова та результуюча інформація, але і більшість проміжних результатів.

По-друге, кожний крок по перетворенню інформації контролювався та керувався людиною. По суті, всі ці засоби залишались лише інструментами, а не дійсними .

Справа в цілому змінилася з появою електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Винайдення ЕОМ відкрило еру комплексної механізації та автоматизації розумової праці людини та переходу до безпаперової інформатики. Суть безпаперових технологій міститься в тому, що вони не усувають людину із системи управління суспільством та господарством, а лише перекладають його потуги від рутинної роботи в більш творчі галузі. Але не потрібно впадати в вульгаризацію і вважати, що нова технологія позбавить абсолютно усіх паперових документів. Найбільш важливі рішення, листи та інша інформація, орієнтована на людину, можуть залишатися в паперовій формі навіть на вищих стадіях розвитку безпаперової технології.

Від часу виникнення та розвитку міжнародних інформаційних систем (МІС) звичайно змінювалась їх структура, об`єм обчислень та даних, темпи обробки інформації тощо. В широкому значенні під МІС розуміють таку інформаційну систему, яка займається прийняттям, переробкою, запам`ятовуванням та видачею міжнародної інформації. Отже, головною метою МІС є забезпечення міжнародних комунікацій.

В етапах розвитку МІС та їх структури розрізняють три періоди, що пов`язані з особливостями розв`язування функціональних завдань в залежності від характеру інформаційного процесу.

В системах першого покоління, що в зарубіжній літературі відомі під назвою “Системи електронної обробки даних”, а у вітчизняній – “Автоматизовані системи управління (АСУ)”, в основі алгоритмічної структури лежить “задачний підхід”, тобто для вирішення кожного завдання системою окремо готувалися дані та створювалась алгоритмічна модель (мал. 24.а). Така структура створювала інформаційну та алгоритмічну надмірність. Системи такої структури були дуже прикладними та зорієнтованими на автоматизацію паперових технологій. Системи з такою структурою були розповсюджені в 60-х та 70-х роках.

Друге покоління систем відоме під назвою “Управлінські інформаційні системи” – Management information systems. Структура таких систем зорієнтована на операційну обробку даних, для якої характерний структуризований потік інформації, інтеграція задач обробки даних, звітів та зошитів (мал. 24.б). В системі були застосовані переваги колективного користування даними, тобто створення єдиної централізовано керованої бази даних (БД), яка управляється системою керування базою даних (СКБД). Основним недоліком такої структури є завдання створення надмірних БД, де виникає проблема опису даних, незалежно від окремих прикладних програм. В наш час відбувається бурхливий розвиток та широке розповсюдження МІС, які побудовані на засадах СКБД.

Структура інформаційних систем третього покоління, які ввійдуть в практику користування в третьому тисячолітті, зорієнтована на спільний аналіз даних та алгоритмічних моделей рішень (мал. 24.в), тому такі структури називають системами прийняття рішень (Decision Support System). Системи такої структури мають не тільки загальне інформаційне забезпечення (БД), але і загальне алгоритмічне (математичне) забезпечення – база моделей (БМ). Основою структури таких систем є концепція розподілу алгоритмічних процедур подібно до того, як вирішується розподіл даних у системах другого покоління.

До системи такого типу можливо віднесені системи оперативної аналітичної обробки даних (OLAP – On Line Analytical Processing ), експертні системи, системи бази знань та інтелектуальні системи.

Дані

 

Дані

 

 

 

База даних

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача А

Задача N

 

 

 

Задача А

Задача N

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Модель А

 

Мoдель N

 

 

 

Модель А

 

Задача N

 

а)

 

 

 

 

 

б)

 

 

 

 

 

База даних (А, …, N)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача А

Задача N

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

База моделей (А, …, N)

 

 

 

 

 

 

в)

 

 

 

Мал. 24. Структура міжнародних інформаційних систем

З іншого боку, структуру МІС можливо розглядати як замкнуту множину взаємодіючих компонентів, з яких вона складається. За таким принципом структура поділяється на чотири рівні категорії:

1. апаратурний;

2. програмно-системний;

3. прикладного програмного середовища;

4. додатки до предметної області використання.

До апаратурного рівня відносять тверду (hardware) частину структури МІС: комп`ютери різних типів, периферійне обладнання, телекомунікаційне та мережеве устаткування. Програмно-системна частина структури – це гнучка (software) частина, до складу якої входять: операційні системи та операційні оболонки, програми мережевих протоколів.

До рівня прикладного програмного середовища відносять засоби допоміжної частини (middleware) програмного забезпечення: Internet, комунікаційні інтерфейси, системи Cobra, OLAP та ін.

Додатки до предметної області використання допомагають ефективно керувати та автоматизувати процеси, які функціонально відбуваються на попередніх рівнях.

Таким чином, перший рівень закладає фундамент апаратурної частини структури МІС, а другий, третій та четвертий рівні визначають інтегровану структуру системи програмного забезпечення. Разом усі чотири рівні складають сумарну компоненту, яка визначає архітектуру інформаційної системи обробки міжнародної інформації.

11.2. Класифікація міжнародних інформаційних систем

В світовій практиці проблема класифікації інформаційних систем займає чільне місце серед інших науково-технічних завдань. Вона успішно вирішена для класифікації інформаційних систем технічних та технологічних процесів різноманітних галузей практичної діяльності людства.

При розгляді цієї проблеми виключно для міжнародних інформаційних систем, тобто систем, зайнятих переробкою міжнародної інформації, виникають певні труднощі, пов`язані передусім з тим, що ці системи відносяться до сфери соціальної інформатики. Соціальний фактор накладає на елементи класифікації систем певну специфікацію, що притаманна тільки міжнародним системам. Розглянувши системно вплив соціальної інфраструктури на елементи класифікації міжнародних інформаційних систем (МІС), запропонована наступна ієрархічна класифікація:

1. відповідно носія інформації;

2. відповідно функціональному призначенню (професійної орієнтації);

3. відповідно основним технологічним операціям обробки інформації;

4. відповідно до роботи в реальному часі.

Самою універсальною системою класифікації є перша категорія, яка визначає поділ МІС на групи відповідно типу носія інформації (мал. 25). Природа (тип) носія інформації відіграє основну роль при розподілі МІС на групи, підгрупи і т.д.

Природно, що на самому верхньому рівні ієрархії першої класифікації знаходиться розподіл на паперові та електронні (безпаперові) системи. Під паперовими системами розуміють такі системи, де носієм інформації виступає папір, або подібний йому носій інформації: кіноплівка, відеоплівка, слайди і таке інше.

До електронних (безпаперових) систем належать такі системи, де основним носієм інформації виступає електронний (електричний) сигнал, який генерується та передається за допомогою спеціальних технічних засобів.

В свою чергу, паперові інформаційні системи розподіляються на три групи: виключно паперові; кіно-відеосистемні та оглядові інформаційні системи. До переважно паперових систем, де основним носієм інформації є папір у різних формах його представлення, відносяться такі МІС: бібліотечні, архівні, грошові та видавничі.

Бібліотечні та архівні системи – це інформаційні системи різних міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО та ін.), послугами бібліотек та архівів яких користується міжнародна спільнота.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Видавничі системи забезпечують видання міжнародних газет, журналів, каталогів, енциклопедій та інше, які мають значний попит у міжнародному спілкуванні.

Окремий вид мають грошові інформаційні системи, які забезпечують реальний паперовий (грошовий) процес функціонування міжнародних банків, фінансово-кредитних структур та інших економічних систем.

Кіно-відео інформаційні системи забезпечують міжнародний інформаційний простір кіно та відеопродукції. До них належать відомі міжнародні корпорації: Голлівуд (США), Мосфільм (Росія) та інші.

За своїм призначенням та характером носіїв інформації до паперових систем можливо віднести і оглядові інформаційні системи. До носіїв інформації в таких системах належать експонати музеїв та виставок, а також реальні наглядні об`єкти шоу-ігрових видовищ (музикальних, театральних та спортивних). Міжнародні інформаційні системи оглядового характеру (світові авіаційні виставки), музеї із світовим ім`ям: Лувр (Франція), Ермітаж (Росія) та інші складають невід`ємну частину міжнародних комунікацій земної цивілізації.

Друга інша багаточисельна категорія МІС належить до класу безпаперових (електронних), де основним носієм інформації є фізичний сигнал, що виробляється електронними, електротехнічними та радіоелектронними технічними засобами. Ідея безпаперових систем та технологій належить українському вченому академіку В.М.Глушкову, яку він висунув ще в 60-ті роки ХХ сторіччя. Ця геніальна ідея стала реальністю в наш час, створивши цілу індустрію безпаперових технологій.

За природою електронного сигналу ця категорія розподіляється на три види: аналогові; дискретні (цифрові) та гібридні (змішані) системи.

До класу аналогових систем потрібно віднести такі інформаційні системи, де носієм інформації виступає аналоговий або його ще називають неперервний сигнал: телефонний, телевізійний та радіосигнал. Тому клас аналогових систем розбивається на три підкласи: радіомовні, телевізійні та телефонні інформаційні системи.

Радіомовні інформаційні системи складають ту групу систем, де основним носієм інформації є радіосигнал, який розповсюджується за допомогою радіохвиль у світовому інформаційному просторі. До таких систем належать відомі гіганти інформаційних світових радіостанцій: Бі-Бі-Сі (Англія), Голос Америки (США), Німецька хвиля (Німеччина) та інші.

В інформаційних системах телевізійного класу основним носієм інформації є телевізійний сигнал (кадр), що розповсюджується у навколишньому просторі за допомогою радіохвиль певної частоти та модуляції. У світі телепрограм та телепередач відомі міжнародні телевізійні системи: СNN (США), РТА (Росія), Raters (Англія) тощо.

Телефонні міжнародні інформаційні системи забезпечують міжнародні телефонні переговори. Носієм інформації у таких систем виступає аналоговий сигнал, модульований звуковою складовою частотою. До таких систем належать провідні телефонні фірми у США, Великій Британії, Німеччині, Франції та Японії.

На противагу аналоговим інформаційним системам з винайденням комп`ютера почали розвиватися з 50-х років ХХ ст. дискретні або цифрові системи. Носієм інформації таких систем є дискретний сигнал, що приймає значення “0” або “1”, тобто вся інформація представлена у двійковому коді.

Гібридні інформаційні системи представляють такі системи, де існують приблизно рівнозначні два типи сигналів: аналогові та дискретні. Ці інформаційні системи є поєднання двох класів систем, а саме аналогових та дискретних.

В свою чергу, гібридні МІС можливо поділити на дві групи: універсальні та спеціалізовані. Типовими представниками універсальних гібридних систем є інформаційні системи Відеотекст та Телеконференцій. Система Відеотекст є поєднанням інформаційних та технічних характеристик телефонії, телебачення та обчислювальної техніки з метою надання інформаційно-пошукових та довідникових послуг у сфері міжнародних комунікацій. Такі системи є досить популярними у Англії, Німеччині та країнах Скандинавії.

Система Телеконференцій являє собою інтегровану аналого-дискретну інформаційну систему, що створює віртуальний інформаційний простір в реальному часі для комунікацій груп користувачів. Ця система потребує застосування досить різноманітного обладнання: терміналів, факсимільного зв’язку, телевізійних камер, відеомагнітофонів, комп’ютерів, модемів, графічних дисплеїв та акустичної техніки.

Серед гібридних спеціалізованих систем розрізнюють системи типу Телетекс, Телетекст та Електронна пошта. Вони спеціалізується на виконанні певних інформаційних послуг. Система Телетекс призначена для автоматизації редакційно-видавничих робіт, система Телетекст використовується як інформаційно-довідкова система разом з телевізійними сигналами, а система Електронна пошта замінює звичні паперові відправлення на обмін між користувачами за допомогою комп`ютерних та аналогових технологій.

Саму потужну групу МІС складають дискретні або цифрові системи. Це пояснюється бурхливим та стрімким розвитком обчислювальної техніки за останні 20 років. Цю групу систем відносно телекомунікаційних властивостей можна розділити на два класи: безмережеві та мережеві. Безмережеві системи дискретного класу складають офісні та спеціальні МІС. Офісні безмережеві системи нагадують інформаційну систему замкнутого типу, що не має телекомунікаційного виходу в світовий інформаційний простір. Такі МІС працюють автономно над редагуванням та набором текстів на різних мовах світу, виконують фінансово-економічні задачі тощо. Головним програмним забезпеченням таких систем є стандартні офісні програми.

Окрему групу складають спеціальні дискретні системи, що призначені для виконання певних корпоративних завдань дослідницької роботи в галузях міжнародної інформатики.

Мережеві дискретні системи розділяють на три групи: локальні, регіональні та глобальні. Такий поділ зумовлений телекомунікаційною архітектурою кожної групи. Локальні мережі – об`єднання комп`ютерів в одну функціональну систему на умовно незначному просторі :одне приміщення, територія приблизно від 1 до 5 км., межа території однієї фірми чи організації. Регіональні мережі об`єднують комп`ютери в систему на відстані в середньому від 50 до 500 км., наприклад, мережа Fidonet. Для глобальних мереж характерне спільне функціонування комп`ютерів у світовому інформаційному просторі, наприклад, глобальна мережа Internet, мережа CompuServe, Bitnet тощо. (Детально перша група МІС розглянута в частині другій книги.)

Другу категорію ієрархічної класифікації складає поділ МІС по функціональному призначенню (мал.26). Головним чинником у такій класифікації виступає професійна орієнтація систем за функцією виконуваної роботи.

За цією класифікацією структури МІС можливо розділити на 6 груп: культурологічні, владні, науково-технічні, соціальні, фінансово-економічні та міжнародних організацій. Кожна група виконує певну частину інформаційної роботи в інформатизованому суспільстві і, в свою чергу, ще поділяється на підгрупи (рівні).

Культурологічну групу МІС складають лінгвістичні, навчальні та бібліотеко-архівні системи. До владних інформаційних систем належать наступні: президентські, парламентські та урядові. Групу науково-технічних систем складають науково-дослідні, екологічні та геоінформаційні системи.

Соціологічні, суспільно-політичні та правничі МІС утворюють соціальну групу. Для фінансово-економічної групи МІС характерний поділ на банківські, бізнесові та соціально-економічні підсистеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформаційні системи міжнародних організацій можна поділити на підгрупи за призначенням функціонування головних міжнародних організацій: ООН, ЮНЕСКО та НАТО. Основні системні та інформаційні характеристики МІС функціональної категорії приведені в третій частині даної книги.

Третю групу в ієрархічній класифікації складає поділ МІС за основними технологічними операціями обробки інформації. Сюди відносять інформаційно-наукові, інформаційно-довідникові, документальні, фактографічні системи тощо. Документальні МІС використовуються для обробки документів, публікацій, звітів, розпоряджень і т.д. Фактографічні системи оброблюють спеціальні фактичні відомості, що являють собою організовану сукупність формалізованих записів даних. Інформаційно-пошукові системи призначені для накопичення та пошуку за певними критеріями документів та даних.

Четверта група ієрархічної класифікації визначає розподіл систем стосовно часу обробки інформації: реального часу, квазіреального часу та нереального (ірреального) часу. До систем реального часу відносять такі системи, обробка інформації, у яких має незначне часове відставання від часу отримання завдання (від 0,1-0,5 сек. до 1-5 сек.).

Системи квазіреального часу мають часове відставання (від 6-10 сек. до 30-60 сек.), а для систем нереального часу характерне часове відставання більше 1-5 хвилини.

На практиці для визначення категорії МІС застосовують комплексний підхід, який об`єднує всі чотири класи. Наприклад, інформаційну систему можна охарактеризувати як президентську інформаційно-пошукову регіональну систему, що працює в реальному часі.

 

Розділ 1

Видавничі міжнародні інформаційні системи

Комп'ютерно-інформаційна преса

З розвитком комп'ютерних технологій зникають у минуле газетні друкарні з касами шрифтів і матриць, лінотипами та іншими подібними пристроями. Але всемогутня електроніка не знизила сили друкованого слова. Навпаки, у союзі з новітніми технічними досягненнями преса набула нових можливостей, стала більш оперативною та мобільною.

Зрозуміло, цілком комп'ютеризоване суспільство - справа майбутнього. Але і зараз деякі газети у західних країнах, зокрема у США, верстаються за допомогою комп'ютерних систем, які дозволяють розмістити у номері "картинку" з відеозапису, чи навіть з прямого телеефіру.

Нині на перший план виходить участь комп'ютера у прискоренні отримання користувачем інформації. Це, наприклад, факс-газети. Вони створюються не як альтернатива звичайним газетам, а як швидкий засіб їх передачі. Так, американські дипломати у деяких країнах світу отримують через факс спецвипуски провідних американських газет, змакетовані з урахуванням їхніх потреб і запитів.

Інший спосіб прискорення передачі інформації - аудіотекст. Це передача різноманітної інформації за допомогою телефону - від прогнозу погоди до біржових новин. За даними нью-йоркського експерта в галузі масової комунікації Д.Тьюлоу, у Сполучених Штатах і Канаді понад 24 газети займаються подібним телефонним сервісом, хоча прибутковий він поки що для трьох.

З розвитком комп'ютерної журналістики з'являються нові типи видань. Дж.Гоулд підготував до видання журнал з обчислювальної техніки "РС Vision", який з кінця лютого 1991 р. почав розповсюджуватись через газетно-журнальну мережу кіосків Мельбурна (Австралія) у вигляді гнучких магнітних дисків з ємністю пам'яті 1,2 Мбайта.

Новий комп'ютерний журнал обсягом 130 сторінок з кольоровими графічними матеріалами та рухомими мультиплікаціями можна використовувати лише на ІВМ або на ІВМ-сумісних ПЕОМ. При цьому для початку читання журналу в персональній ЕОМ необхідно лише натиснути клавішу "Бекспейс", після чого у нижній частині екрану відтворюються команди, що забезпечують перегортання журналу чи повернення на попередні сторінки.

Для верстки комп'ютерного журналу використовуються чотири пакети програмного забезпечення, причому основним є пакет, розроблений фірмою "УСМ Конкорд" (м.Кембрідж, шт.Масачусетс). Для скорочення обсягу пам'яті, необхідного для графічної інформації, замість поелементного зчитування зображення, застосовано метод блокового зчитування, причому одночасно на екрані дисплея можуть відображатись 16 з 256 можливих кольорів і відтінків. Відтворення рухомих мультиплікацій передбачено лише на деяких сторінках першого випуску журналу.

Автор вважає, що комп'ютерний журнал буде достатньо привабливим для реклами. Так, в одній з рекламних об'яв першого випуску журналу читачу демонструється порядок роботи та застосування нового зразка маніпулятора типу "миша", а в подальшому планується демонструвати в рекламі дію різних програмних продуктів. При цьому буде також передбачена додаткова супровідна інформація, що розширить знання читача про рекламований програмний продукт.

Тираж першого випуску комп'ютерного журналу нараховує 11 тисяч примірників. При цьому підраховано, що в звичайному вигляді на нього витратилося б 2,6 тонни паперу. Крім цього, магнітні диски зручніші для зберігання, ніж паперові видання. Ціна примірника комп'ютерного журналу 3,95 австралійського долара. У роздрібний продаж він надходить у вигляді 5,25-дюймових магнітних дисків, але також випускається на 3,5-дюймових гнучких дисках.

Дж. Гоулд не може оформити патент на комп'ютерне видання журналу і чекає появи аналогів приблизно через шість місяців. Сам він планує підготувати аналогічне видання у вигляді відеокасет для користування за допомогою відеомагнітофона і телевізора.

Змінюються і форми спілкування читачів з газетами. Фірма "Діджітал еквіпмент" (США) розробила спільно з фірмою "Аудіотекс" комплект програмно-апаратних засобів, що забезпечують читачам газет більш широкий доступ до рекламованої в газетах продукції при скороченні публікованого обсягу адреси поштової інформації.

Для користування автоматизованою інформаційною системою на базі нових засобів читач повинен стати членом своєрідного читацького клубу, членство в якому (особистий ідентифікаційний номер) він отримує в обмін на деякі прості біографічні відомості (кількість дітей, домашніх тварин і автомобілів, потреб у товарах роздрібної торгівлі).

У газетній рекламі буде вказуватись телефонний номер, яким може скористатись будь-який член читацького клубу, що має свій ідентифікаційний номер. Останній забезпечує вхід до інформаційного банку даних газетного видавництва, що має ряд підготовлених повідомлень з публікованої реклами, а також дозволяє отримати відповіді на питання по телефону через автоматичний синтезатор мовлення або телефоністку.

До переваг нової системи відносять більш цілеспрямовану інформацію, яку можуть отримати читачі, а також більш ефективні рекламні послуги через газету для рекламодавців. Останні при цьому отримують від газетного видавництва статистичні відомості про читачів - потенційних покупців. Крім того, через банк даних газетного видавництва можна буде отримувати адресно-поштову інформацію для передплатників газет.

За думкою авторів нових програмно-апаратних засобів, американська читацька аудиторія достатньою мірою готова для позитивного сприйняття подібних газетно-інформаційних систем і не буде опиратися відкриттю деяких дрібниць власного особистого життя. Так, телевізійна мережа Сі-Бі-Ес вже створила подібну інформаційну систему для телеглядачів.

Новаторські настроєною вони вважають і англійську аудиторію, чого проте не поділяють газетні видавництва та рекламні агентства Великобританії. Видавництво "Індепендент" вважає, що газетно-інформаційні системи краще будуть сприйняті читачами провінційних газет, які могли б налагодити двосторонні зв'язки між читачами та рекламодавцями. В той же час видавництво "Гардіан" відмічає, що для постачальників реклами найбільш вигідними є центральні газети, які дають прямий вихід на широку читацьку аудиторію.

Розквіт комп'ютерної журналістики привів до того, що провідні у цій справі компанії вирішили об'єднатися. П'ятнадцять найбільших американських газетно-видавничих концернів та електронних корпорацій створили в травні 1993 р. дослідний консорціум з питання розробки "електронної преси" майбутнього: поширення газет за допомогою персональних комп'ютерів. Серед учасників консорціуму - газетний трест Ньюхауза, газетно-видавничі гіганти "Найт-Ріддер ньюзпейперз", "Ганнет", "Таймс міррор", "Тріб'юн", видавничий трест Херста, корпорація "Інтернешнл бізнес мешінз". Основні дослідження в рамках програми "Новини в майбутнє" проходитимуть у Масачусетському технологічному інституті (МТІ). Програма розрахована на 5 років і буде коштувати 1,5-2 мли. доларів щорічно.

Коментуючи створення консорціуму, газета "Нью-Йорк таймс" відзначила, що "видавці знову зацікавлені у використанні комп'ютерної та комунікаційної технологій". "Незабаром розпочнеться справжня сутичка за те, щоб мати можливість доставляти електронним шляхом новини прямо в будинки споживачів, що мають комп'ютери, - висловив переконання провідний спеціаліст МТІ, якому належить займатися цим проектом, Уолтер Бендер. - Одна з причин тому - фактор вартості. Для газет розповсюджувати свої матеріали електронним шляхом буде дуже дешево". "Мені здається, - вказав у свою чергу один з керівників МТІ Джон Хайнс, - формується загальна думка, що десь у майбутньому всі новини будуть розповсюджуватись електронним шляхом. Це не значить, що зникнуть повністю звичайні газети. Але у кожної людини буде можливість вибору".

У перспективі, на думку фахівців МТІ, кожна людина, знаходячись поза домом, зможе викликати будь-які статті з будь-яких газет на екран міні-комп'ютеру, який можна носити у кишені. Поки ж дослідники хочуть зосередитись на можливості передачі газетних статей на екрани персональних комп'ютерів через телефонну мережу. В обмежених масштабах подібні мережі в США вже діють. Наприклад, з минулого року користувачі електронної мережі "Америка он-лайн"" одержали можливість читати у себе на екранах комп'ютерів газету "Чикаго тріб'юн". Такий же спосіб розповсюдження своїх статей стала пропонувати газета "Мерк'юрі ньюз", що виходить у Сан-Хосе (шт.Каліфорнія). Нью-Йоркська газета "Ньюздей" оголосила, що в найближчому майбутньому всі абоненти телефонної компанії "Нью-Йорк телефон" зможуть дізнаватися про місцеві та спортивні новини, погоду і навіть меню в окремих ресторанах за допомогою своїх персональних комп'ютерів.

1.2. Електронні видавничі системи

Фірма "Сцітекс" випустила повнокольорову систему розміток сторінок Visionary на базі персональної ЕОМ Аррle Масіntosh, що призначена для художньо-графічних настільних видавничих робіт.

Це перша повнокольорова система розмітки сторінок на базі персональної ЕОМ з прямим доступом до електронних операцій попередньої обробки для друкованих видань об'єднує в собі функціональні можливості проектування на базі дешевих настільних ЕОМ зі швидкістю та продуктивністю обробки електронних видавничих систем серії Response фірми "Сцітекс", яка дозволяє користувачам створювати повні кольорові сторінки з розміщенням тексту і графічних зображень.

Система Visionary складається з персональних ЕОМ Аррle Масіntosh II, настільного кольорового скануючого пристрою з розв'язувальною спроможністю 300 крапок на дюйм фірми "Шарп", пристрою для виготовлення кольорового пробного відбитку фірми "Міцубісі" і пакету програм Handshake Х-рress фірми "Сцітекс" для підтримки програмно апаратного інтерфейсу.

Пакет програм Handshake Х-рress, що є спільною розробкою фірм "Сцітекс" і "Кварк", дозволяє користувачам на системі Visionary розмічати сторінки, набирати текст і вводити графічні зображення до передачі цих даних в електронно-видавничу систему фірми "Сцітекс" для кінцевого виробництва окремих сторінок чи складних багатосторінкових документів.

З допомогою цієї системи розробники можуть здійснювати введення кольорових зображень стандартної якості та інших художніх зображень через настільний скануючий пристрій фірми Шарп. Після введення в систему над зображеннями можна здійснювати операції повороту, кадрування, масштабування і перенесення розташування в інтерактивному режимі на системі Visionary. Інші засоби проектування та розмітки складаються з операцій нанесення сітки, зміни кольорового фону, виділення вікон зображення, визначення кольору (з допомогою прямої вказівки значень складових кольорів, кольорової бібліотеки Panton з можливістю вказання користувачем палітри тощо), використання лінійок, рамок і кутів.

Проектувальнику зображення буде виводитись у повному кольорі як окрема сторінка, частина сторінки, загальний вигляд і кілька сторінок одразу.

На додаток до введення зображень, що скануються, система дозволяє також включати файли однотонних ділянок та малюнків системи фірми "Сцітекс", а також зображень у форматі ЕОМ Масіntosh. Текст, який виводиться в реальному вигляді та автоматично заповнює простір неправильної форми, перевтілюється в один з 36 високоякісних шрифтів Bitstream. При будь-якій зміні стилю чи змісту в процесі виводу на екран автоматично виконуються переноси та операції вирівнювання тексту. Друкарські операції контролю включають до свого складу кернування, установку ширини гарнітури і кольору. Вихідний текст може також вводитися з допомогою будь-яких поширених редакторів тексту.

Комп'ютерні видавничі системи стають у нагоді навіть злодіям. Як повідомив американський тижневик "Тайм", у північній частині США відмічалась циркуляція значної кількості підробних чеків (більше 100). Поліція провела розслідування і знайшла в одному з приватних будинків (м.Віксбург, шт.Міссурі) підпільну майстерню, обладнану ІВМ-сумісним персональним комп'ютером, сканером та лазерним принтером.

На жорсткому магнітному диску комп'ютера було знайдено велику кількість записаних у цифровій формі чеків, прав водіїв і службових посвідчень. Злочинці використовували для підробки чеків сучасну персональну обчислювальну техніку з програмним забезпеченням типу "настільної видавничої системи", яка дозволяє з допомогою відносно невеликого набору обладнання випускати видання цілком професійного поліграфічного виконання.

Отримані таким чином документи важко відрізнити від справжніх, оскільки в їх виробництві використовуються подібні технології. При цьому сума витрат злочинця на підготовку до випуску підробок, які важко розпізнаються, різко знижуються.

Технологія підробки дуже проста. Злочинець сканує справжній документ, отримуючи його образ у цифровій формі. Далі він змінює цей образ, користуючись програмами типу "графічний редактор": дописує нулі після суми виплати, знищує ім'я покупця та вписує своє і т.п. Врешті-решт документ роздруковується на лазерному принтері або на професійному фотонабірному автоматі.

Ця технологія дозволяє підробляти найрізноманітніші документи: паспорти, свідоцтва про народження, еміграційні посвідчення, акції, квитанції про зарахування грошей на рахунок, при оформленні кредитної картки, накладних, рецептів на сильнодіючі ліки, листів з рекомендаціями та ін. Особливу підозру викликають дипломи навчальних закладів, оскільки їх студенти мають вільний доступ до необхідного обладнання.

Для боротьби з комп'ютерною підробкою розроблений ряд засобів. Фірма "Стандарт реджістер" із Дейтона продає повний спектр таких засобів: від паперу із спеціальними водяними знаками, непомітних для сканерів, до паперів спеціальних сортів, які при найменшому пошкодженні вкриваються написами "НЕДІЙСНО" англійською, латинською та іспанською мовами. Але епідемія підробок продовжується.

Розділ 2

Аналогові міжнародні інформаційні системи

2.1. Радіомовні міжнародні інформаційні системи

Американська компанія "Аррle", одна з провідних у виробництві персональних ЕОМ, звернулась до Федеральної комісії зв'язку з проханням про виділення в діапазоні радіочастот спеціальної смуги для передачі комп'ютерних даних.

За оцінками фахівців, радіообмін інформацією між ПЕОМ зробить значно дешевшим і полегшить комп'ютерний зв'язок. Зокрема, очікується, що помітно зросте кількість локальних мереж ЕОМ, які можна буде будувати за принципом бездротового зв'язку.

За словами представника " Аррle ", виробництво комп'ютерів, що передають дані по радіохвилях, уже зараз має на фірмі найвищий пріоритет. Роботи по створенню портативного персонального "радіо-комп'ютера" вже започатковані. Можливо, фірма " Аррle " стане піонером у виробництві такого роду машин, хоча, як зазначають фахівці, в тому ж напрямку активно працюють й інші американські компанії.

Цифрові технології привели до уніфікації системи радіотелефонії, котрою обладнується Європа. У цій системі слово буде "стискатися" і передаватися зі швидкістю 16 Кбіт за секунду з такою якістю, котра змусить забути про перешкоди, характерні для нинішнього аналогового радіотелефона. Внаслідок тенденції до скорочення розмірів обладнання та доступності цих технічних новинок для широкого вжитку, нові переносні апарати швидко з'являться у закладах та квартирах. Якщо це відбудеться, то поширення “бездротового телефона” приведе до невеликої революції у галузі телекомунікацій.

У Франції рік тому почала використовуватися цифрова мережа з інтеграцією послуг. Для підключення до неї необхідні два комутовані канали, що працюють зі швидкістю 64 Кбіт за секунду, і один канал сигналізації - так званий "Канал Д". Компанія "Франс телеком" дотримується думки, що клієнти-професіонали заплатять за подібне цифрове підключення лише в тому випадку, якщо їм будуть надані конкретні новаторські прикладні програми. Тому був обраний не сенсаційний, але найбільш слушний шлях - допомогти у створенні таких прикладних програм. Мова йде про банки зображень, які обслуговують станції для електронної архівації, зв'язані між собою автоматизовані робочі місця САПР і редакційно-видавничі системи.

Такі прикладні програми, складні в реалізації, вірогідно, значною мірою вплинуть на організаційну структуру підприємств. Тому на їх появу потрібно кілька років. Цей же час знадобиться для забезпечення можливості підключення до мережі групи терміналів у режимі комутації пакетів повідомлень (як, наприклад, діюча мережа "Транспак") через "канал Д". Це дасть можливість установити довгострокові робочі сеанси зв'язку, оплачувані за пільговим тарифом, і підключити автоматичні комутатори підприємств або локальних мереж даних через канали, що працюють зі швидкістю 2 Мбіт за секунду, і, зрештою, підключитися до інших мереж у Європі.

Що стосується ліній загального використання, то на перший погляд здається, що цифрова мережа з інтеграцією послуг не має великих переваг для користувача. Але сьогоднішній розквіт прототипів цифрових відеотелефонів зі швидкістю 64 Кбіт за секунду хіба не означає спалаху попиту на цей вид зв'язку, навіть якщо до цього часу ми з ним не були знайомі?

Останнім часом набирає темпів цифрове звукове мовлення, що загрожує витіснити високоякісні записи на оптичних компакт-дисках, оскільки власник звукового записуючого пристрою може записувати улюблені мелодії прямо з ефіру.

В Європі вже розробляється робоча система цифрового звукового мовлення, в якій звук перетворюється у цифровий код, який стискують для ліквідації надлишкової інформації та ущільнюють у множині вузьких радіоканалів. Завдяки цьому в частотній смузі, яку займає один наземний телевізійний канал, можна одночасно передавати до 20 високоякісних звукових програм.

Аналогічна техніка, що розробляється фірмою "Буз, Ален енд Гамільтон" на замовлення широкомовних компаній та електронних концернів, передбачає використання незадіяних каналів кабельного телебачення та супутникової радіотелетрансляції. Наприклад, супутник телевізійної ретрансляції системи "Бі-Скай-Бі" фірми "Астра" міг би забезпечити при цьому 30-40 програм цифрового стереофонічного мовлення. Фірмі "Астра" не вдалося здати в оренду всі 32 наявні у неї телевізійні канали, а вона вже підрядилася на виведення у космос ще двох супутників-ретрансляторів.

Багато спеціалістів погоджується, що цифрове звукове мовлення підірве базову структуру сучасної індустрії звукозапису. Наприклад, передбачається, що в системі цифрового звукового мовлення буде виділено кілька каналів для передачі найновіших популярних альбомів звукозаписів. При цьому по різних каналах одночасно передаватимуться одні й ті ж звукозаписи, але з рознесенням у часі, так що лише після півгодинного чекання слухач може знайти потрібний йому звукозапис. У розпорядженні слухача буде радіоприймач з вбудованим цифровим реєструючим пристроєм. Ним буде лазерний програвач для перезаписуваних компакт-дисків, магнітофон на міні-дисках фірми "Соні" або цифрові магнітофони з компакт-касетами фірми "Філіпс", які найближчим часом очікуються на ринку збуту.

Питання оплати за запис у системі цифрового звукового мовлення передбачається вирішувати таким чином. Спочатку слухач може безкоштовно прослухати звукозапис, що передасться із зниженою якістю шляхом спеціального кодування. При натисканні в приймачі клавіші "Оплачую" в його реєструючому пристрої здійснюється запис з максимально високою якістю звучання. Менш популярна музика транслюватиметься по інших каналах з меншою частотою (можливо, улюблений звукозапис доведеться чекати до доби). Окремі канали будуть відведені для змінюваних різнотемних музичних передач. Останні будуть вестися одночасно у двох каналах з часовим рознесенням 0,5 хвилини, що дозволить прослуховувати музику і записувати її "в пориві емоцій".

У каналах цифрового звукового мовлення планується забезпечити двосторонній зв'язок, що дозволить слухачам по телефону просити передати певні музичні програми. Оплата за записи слухачами буде здійснюватись через автоматичний телефонний зв'язок з банком або за допомогою кредитних карток.

Сіднейська фірма "Остреліен бродкастінг" (Ей-Бі-Сі) розробила апаратуру цифрового запису, яка дозволяє в студіях радіомовлення під час підготовки новин дня, репортажів тощо відмовитися від звичайного аналогового запису на магнітну плівку, яка є дорогою, втрачає якість з кожною копією і може бути зіпсована в процесі редагування або відтворення.

У новій апаратурі D-САRТ (Digital Cartridge Editing System) запис з магнітної стрічки перетворюється безпосередньо на цифрову форму і реєструється в ЗП на твердих магнітних дисках з обсягом пам'яті до 2,4 Гбайтів. При цьому репортерські матеріали можна безпосередньо вводити в апаратуру через телефонні та студійні канали.

Цифровий запис у новій апаратурі також надає одночасний доступ до оригіналу багатьом користувачам. Наприклад, на студіях Ей-Бі-Сі інтерв'ю в процесі його передачі в прямому ефірі можуть одночасно редагувати 29 режисерів і репортерів.

Для редагування записів працівники студій використовують пристрій з відеоекраном, в якому "мишею" виділяються початок і кінець фрагмента та вибирається місце для нього в радіопрограмі, після чого відредаговані фрагменти заносяться у файл. У момент радіопередачі такий файл видає ЕОМ команди на відтворення відповідної звукової інформації безпосередньо з магнітного диску. Аналогічною процедурою редагування може користуватися диск-жокей під час створення програми вечорів у диск-клубах.

Нова апаратура дозволяє створювати в ЗП на магнітних дисках радіомовні програми тривалістю до 480 хв. Керування нею здійснює міні-ЕОМ, яка може підбирати швидкість цифрового запису для досягнення різної якості звучання. Для студійного мовлення стереопередач у режимі з частотною модуляцією використовується швидкість 32 Кбіт/с, а для відтворення з оптичних компакт-дисків - 44,1 і 48 біт/с.

Нова апаратура закуплена американською радіомовною компанією Ей-Бі-Сі, яка планує почати її експлуатацію в своїй нью-йоркській студії, зв'язаною з бюро компанії в Лос-Анжелосі, Вашингтоні та Лондоні.

Широкомовна компанія Бі-Бі-Сі виробляє у даний час оцінку апаратури D-САRТ, базуючись на оцінках десятка країн. Крім того, переговори з фірмою-розробником ведуть урядові заклади, органи міністерств оборони та відомства, які займаються збиранням різної, в тому числі розвідувальної інформації.

Проведення компанією Бі-Бі-Сі у Бірмінгемі пробних радіопередач у цифровій формі DАВ у межах щорічного радіофестивалю програми "Радіоакадемія" виявились вдалими, і компанія прагне якомога швидше організувати такі передачі на регулярній основі.

Розробка техніки DАВ здійснюється в рамках одного з проектів спільноєвропейської програми "Еврика", причому Бі-Бі-Сі у даному проекті є єдиним англійським учасником. Такі передачі планується ретранслювати через супутники, що пов'язано з довгостроковим процесом виділення міжнародних частот. У зв'язку з цим Бі-Бі-Сі вже зараз планує подати офіційну заявку на виділення однієї смуги в діапазоні дуже високих частот (ДВЧ). Фахівці компанії розраховують отримати смуги в будь-якому з трьох піддіапазонів ДВЧ і створити до кінця 90-х років мережу малопотужних широко-мовних радіостанцій, половина з яких буде належати Бі-Бі-Сі, а решта - приватним фірмам.

Очікується, що перші цифрові радіоприймачі будуть створюватись у Німеччині і постачатись фірмами "Грюндіг", "Боні", "Телефункен", які також висловлюють намір про швидкішу організацію програми DАВ.

Для проведення пробних передач у Бірмінгені на даху ратуші були змонтовані два передавачі потужністю 11 Вт, які працювали близько частоти 215 МГц у стереофонічному режимі з частотною модуляцією (ЧМ) та в режимі цифрових передач (для існуючих ЧМ-стереопередач з обсягом мовлення на місто типу Бірмінгем потрібен радіопередавач потужністю не менше 1000 Вт).

Радіоапаратура для обох пробних передач була встановлена в спеціально облаштованому автобусі з кількома операторськими місцями, де прослуховування велось через стереонавушники з можливістю переключення на цифрову чи ЧМ-стереопередачу. Під час руху автобусу ЧМ-сигнали зазнавали певних пошкоджень (шипіння, періодичне затухання і т.п.), обумовлених як багатоходовим розповсюдженням сигналів, так і різного роду наведеннями від автомобільних двигунів, обчислювальної техніки, електронних касових апаратів тощо. В той час цифрові передачі зберігали високу якість, за винятком випадку, коли автобус проїздив через тунель. Крім того, було проведено порівняння на дальність передач, коли автобус виїхав за межі міста: ЧМ-стереопередачі перестали впевнено прийматися на відстані 10 км, а цифрові передачі - через 25 км.

Встановлено також, що цифрові передачі забезпечують також більш економне використання приватного спектра. Так, якщо для кожної національної ЧМ-стереопрограми потрібна ділянка шириною близько 2,2 МГц, то цифрове мовлення дозволяє організувати на ділянці шириною 4 МГц до 12 стереопрограм.

Компанія " RCN Radio " впроваджує цифрове звукомовлення з допомогою супутникової системи зв'язку з метою досягнення якості звуку на рівні програвача компакт-дисків. Комплектуючі вироби для споруджуваного комплексу апаратури повинна поставити американська фірма "LNR Ком'юнікейшнз".

"RCN Radio" - найбільша комерційна радіомовна компанія у Колумбії, яка має 104 станції АМ- і ЧМ-модуляції потужністю від 5 до 100 КВт.

Система цифрового звукового мовлення будуватиметься на основі апаратури DAVSAT (Data Audio-Voice Small Aperture Terminal) - компактного термінала цифрового музикального та звукового зв'язку. Насамперед американська фірма розробила цей комплекс для застосування супутникового зв'язку у специфічних цілях і у відчинених та корпоративних мережах, використовуючи супутниковий зв'язок з малими потужностями наземного передавача і бортового ретранслятора, радіокомпанія RCN сподівається забезпечити високу якість звуку при передачах з Боготи у різні міста та населені пункти, а також двосторонній і циркулярний (коловий) зв'язок у діапазоні "С" (3,9-6,2 ГГц).

Двосторонній зв'язок потрібен для отримання інформації від кореспондентів з міст, а циркулярний - для доведення спільних наказів з центру на адресу усієї кореспондентської мережі. У системі DAVSAT застосовується алгоритм стиснення (3:1), що дозволяє при швидкості передачі 128 Кбіт за годину забезпечувати одну музичну стереопару в каналі шириною 15 КГц. Нова система замінить наземні телефонні та радіорелейні мережі між Боготою і 32 містами. Крім центральної станції, у столиці передбачені ще дві резервні приймально-передавальні станції в містах Барранкілья та Медельїн.

Під час введення до ладу нової системи вся нестудійна апаратура залишається нерухомою. Центральна станція у Боготі має для забезпечення надійності цілий ряд дубльованих елементів, у тому числі модулятор, конвертер, підсилювач і т.д. У випадку неполадок в дію вводиться уся запасна недіюча ланка.

За словами технічного директора RCN Х.Медіни, система передаватиме новини, музику, спорт у двох національних мережах мовлення - моно і стерео. У майбутньому центральна станція у Боготі буде використовуватись як телепорт для передач даних, голосу, музики та відеоінформації. Система зможе діяти в діапазоні 12,5-13 ГГц.

За словами Медіни, однією з головних потреб під час проектування нової радіосистеми була мінімальна витрата енергоресурсу і спектра частот супутника "Інтелсат" VI F2 для зниження орендної плати. Керівник підрозділу цифрових систем фірми "LNR Комьюнікейшнз" Т.Хартій розповідає:

"Від RСN ми отримали тільки спільну систему. Надалі ми самостійно будували архітектурні системи, використовуючи як сполучені блоки наші ранні розробки і вироби, вибудовуючи їх у єдиний ланцюг, виходячи з критерію "коштовність-ефективність". Це стосується як наземного сегменту, так і умов його взаємодії із супутником і особливо антенних пристроїв системи. Сьогодні створення системи знаходиться на етапі закупівлі обладнання, монтажу та налагодження.

Проектом передбачено поступове удосконалення системи, переведення ще двох станцій (у містах Калі та Букараманга) з розряду приймальних до розряду приймально-передавальних. На більш пізньому етапі планується включення мовлення Боготи в регіональну мережу "Інтелсата" для Північної Америки. Розглядаючи нову систему як систему DАВ (Digital Audio Broadcasting), тобто цифрову систему музичного мовлення, проектанти сподіваються, що основні знайдені ними технічні рішення будуть прийняті Міжнародною організацією стандартизації як стандарт. Зокрема, це стосується алгоритмів стиснення і кодування інформації.

2.2. Телевізійні інтерактивні інформаційні системи

З 1 липня 1993 р. Міжнародна організація радіомовлення і телебачення (ОІРТ), що об'єднує країни Центральної та Східної Європи, інтегрована в Європейську спілку радіомовлення (ЄСР).

Із самого початку ОІРТ і ЄСР були єдиною організацією під назвою Міжнародної спілки радіомовлення (МСР). МСР була створена в 1925 р. і розпалася з початком періоду. холодної війни. В ОІРТ увійшли Росія, Україна, Білорусія, Молдавія, Естонія, Литва, Чехословаччина, Польща, Угорщина, Румунія і Болгарія.

Інтеграція ОІРТ в ЄСР потребує з боку західних членів спілки фінансової допомоги, зокрема, в програму побудови наземних станцій, які дозволять приєднати нових членів до програм Євробачення, що ретранслюються по супутниковому зв'язку.

Основні проблеми в галузі створення нових телевізійних систем полягають у тому, що США, Японія і Західна Європа є прихильниками систем телевізійного повідомлення з різним ростом розкладення кадру. Так, західноєвропейські країни в рамках програми "Еврика", пропонують прийняти за міжнародний стандарт систему телевізійного повідомлення з ростом розкладення кадру 1250 рядків, а японська державна телерадіокомпанія "МНК" витратила протягом десяти років близько 300 млн. доларів на розробку телевізійної системи "Хай віжн" з ростом розкладення 1125 рядків.

Для розгляду заходів щодо використання нової телевізійної системи у США створено комітет, до якого увійшли керівники трьох корпорацій телевізійного мовлення, а також колишні працівники Федеральної комісії зв'язку. Підкомітет повинен підготувати підсумкову доповідь, взявши за основу готову попередню.

У попередній доповіді розглянуто проекти телевізійної системи з підвищеною розв'язувальною спроможністю, у тому числі проект Нью-йоркського технологічного інституту, що передбачає використання двох відеосигналів - стандартного для існуючих телевізійних приймачів та доповнюючого, що забезпечує прийом високоякісного зображення на нові телевізійні приймачі. При цьому замість двох каналів з довжиною смуги по 6 МГц, як це потрібно для передачі зображення з ростом розгортки 1125 рядків, пропонується задіяти півтора каналу, тобто півканалу буде займати передача додаткового відеосигналу. Крім того, якщо в японській системі "Хай віжн" використовуватимуться телевізійні приймачі на електронно-променевих трубках вартістю близько 3500 доларів, то в запропонованій системі передбачається використання телевізійних приймачів із світлоклапанним проектором.

Інший проект суміжної системи телебачення "АСТЦ" розробляється спільно корпорацією Ен-Бі-Сі і фірмою "Кенс'юмер електронікс" - передбачає передачу кадру з розгорткою 1050 рядків, для якого достатньою є ширина смуги телевізійного каналу 6 МГц. Передачі цієї системи зможуть прийматися на існуючі телевізійні приймачі, а підвищена якість зображення забезпечуватиметься новими спеціальними телевізійними приймачами. У перспективі передбачається можливість збільшення росту розкладення до 1125 рядків.

У наш час відбувається висунення на перший план принципово нового жанру, що отримав назву інтерактивного. Цей вид мовлення ще дуже молодий і робить тільки перші кроки. Протягом 4 років світовий ринок інтерактивного жанру за деякими розрахунками становитиме 3 млрд. доларів.

Як виглядає інтерактивне мовлення на практиці? Принцип простий: телеглядач перестає пасивно сидіти перед екраном і стає співучасником того, що там відбувається. Для цього відпрацьовано декілька технічних засобів. Одну з найпростіших систем пропонує американська компанія "Інтеректів системз".

Невелика приставка, що підключається до телевізора, теле-фонної та електричної мереж, через які встановлюється зв'язок із центром програми. Елементарний пульт дистанційного управління дозволяє брати участь у передачах.

Піонером цієї системи стала іспанська фірма "Інтеректів телевісьон", яка уклала договір на передачі із державним телебаченням Іспанії. Тут уперше в світі у таких масштабах стало практикуватися інтерактивне мовлення. В ефір перша пробна програма вийшла під час Олімпіади в Барселоні, коли глядачі отримали можливість брати участь у спортивних вікторинах та іграх, вигравати призи. Регулярне інтерактивне мовлення в Іспанії почалося в січні 1993 р. Глядачам пропонується більше 10 передач, але вже зараз іспанські фахівці очікують, цю незабаром до 70\% програм почнуть готуватися у цьому жанрі. Протягом 1994 р. "Інтеректів телевісьон" вийшла в ефір у скандинавських країнах, в Італії, Німеччині, Швейцарії, Нідерландах, у 1995 р. - у США та Австралії.

Компанія "Епл комп'ютер" (США) і телебачення Японії нещодавно продемонстрували сотням глядачів, котрі зібралися у токійський студії, можливості інтерактивного телебачення, використовуючи пряму трансляцію жіночих змагань із гольфу.

За такого скупчення людей неможливо було кожного з них забезпечити пультом управління, тому роль телеглядача була доручена одному з членів персоналу студії. За допомогою "миші" та меню він міг вибирати до чотирьох ракурсів зйомок кожної лунки на майданчику. Вибравши учасницю змагань, він міг запросити довідку про її рейтинг у світовій кваліфікації, заробітках та перемогах у важливих змаганнях. Під час передачі цих статистичних даних пряма трансляція гри учасниць у вибраному вікні не переривалася.

Технологія зйомки доволі складна. Зображення, котрі надходять від 32 телекамер, установлених на полі, переводяться у цифровий код і піддаються стисненню. Для цього використовується комп'ютер "Квадра", один з найпотужніших у серії "Макінтош". По супутниковій системі зв'язку дані передаються на приймальний пристрій у Токіо, де за допомогою іншого комп'ютера "Квадра" проводиться їх декодування та підключення до користувача. Інформація про площу та учасників береться з банку даних.

До недоліків нової технології належить дуже великий ступінь стиснення цифрової інформації, що призводить до втрати якості зображення.

Компанія "Епл" продовжує розробку технології та планує її нові демонстрації. На думку спеціалістів, інтерактивне телебачення увійде в ужиток не раніше, ніж через декілька років.

Можливості інтерактивного мовлення ще не до кінця вивчені, але вже наявно видно їхній величезний потенціал. Найпростіше застосування - телегра, в якій можна брати участь, сидячи вдома на канапі. Наступні можливості пов'язані з придбанням товару, запропонованого в передачі, причому гроші з банківського рахунку телеглядачів система автоматично знімає і розпоряджається про доставку покупки додому. Інтерактивне ТБ спрощує проведення опитування населення, дозволяє в той же час спостерігати реакцію аудиторії на інформацію, що передається, і на рекламу, що досить важливо для рекламодавців. Цілком безмежний потенціал освітніх інтерактивних програм. Глядачі зможуть самі впливати на програми. Наприклад, у Бразилії аудиторії вже запропоновувалося вибрати напрямок, за яким повинна була розвиватися дія в популярному серіалі. У Великобританії одна телекомпанія транслювала в інтерактивному режимі футбольні матчі, і кожний глядач, мав можливість вибрати для себе ракурси, під якими він хотів дивитися конкретний епізод, чи його повторення. Недалекий той час, коли публіка буде сама створювати програму фільмів на наступний тиждень із запропонованого списку. Словом, інтерактивні системи покликані стати наступним принциповим етапом у розвитку слідом за появою кольорового зображення та відеомагнітофонів.

Некрасиве слово "інтерактивність" - мабуть, найбільш уживане сьогодні професіоналами світового телебачення, хоча ніхто не може дати правильного визначення цього явища. Прийнято вважати, що інтерактивність означає можливість глядача взаємодіяти з тим, що відбувається на екрані. Це стає можливим завдяки найновішим технологічним винаходам. Новітні технології створюють нову інформаційну систему, кордонів можливостей якої сьогодні ще не видно. Мова йде про об'єднання різних галузей і технологій - телебачення, комп'ютера та сучасних засобів телекомунікацій, причому для цього потрібна наявність розгалужених кабельних та оптоволоконних мереж, об'ємних банків даних, потужних мікропроцесорів і, звичайно, необхідного обладнання у споживача.

Старший віце-президент компанії "Кінг Уорлд" (США) Кен Крашл впевнений, що цей продукт, умовно названий "інтерактивна інформаційна магістраль", повністю змінить телебачення. До речі, це навряд чи. можна буде назвати телебаченням у сьогоднішньому розумінні, оскільки нова система дозволить не просто дивитися в інтерактивному режимі передачу, але й грати в комп'ютерну гру, дивлячись у банк даних у віддаленому університеті, робити покупки, милуватися на екрані картинами із музею, розміщеного за тисячі кілометрів, і здійснювати ще багато операцій, не встаючи з крісла. Чи стане цей бізнес рентабельним? Це поки що не зрозуміло, проте очевидно, що багато нинішніх лідерів світового телебачення відступлять, з'являться нові переможці, які знайдуть ту форму застосування цих технологій, що буде відповідати потребам споживачів.

Цікаво, які можливості відкриває інтерактивність у тих галузях, де вона вже застосовувалася? Виставку останніх досягнень провела фірма "Філіпс" (Нідерланди), яка активно працює з новими технологіями, в першу чергу із своєю розробкою - інтерактивним компакт-диском (CDI).

CDI виглядає як звичайний аудіо-компакт-диск. Він встановлюється в особливий зчитувальний пристрій, з'єднаний з телевізором або комп'ютером. На цьому диску, який має величезний обсяг пам'яті, записуються фільми, комп'ютерні ігри, енциклопедії, освітні, музичні та багато інших програм. Таким чином, СDІ дозволяє з'єднати розділені сьогодні системи, причому якість кожної з них є значно вищою, ніж з використанням традиційних методів.

Поки що, повідомив керівник компанії "Філіпс медіа дистрибьюшнл" Джон Хоукінз, у світі продано 300 тисяч пристроїв, зчитуючих CDI, кожний володар цього апарату уже має не менше 10 дисків. Залежно від країни, продаж цих систем у 5-18 разів перевищує продаж конкуруючих нових технологій. Як розповів президент "Філіпс медіа паблішинг" Жан-Клод Ларю, на європейському ринку є 150 назв оригінальних СDІ, до кінця 1994 р. буде випущено ще 75, а також записи більше півсотні останніх фільмів.

Очевидно, що в подальшому технологічному розвитку цієї чи іншої системи можуть з'являтися ті ж інтерактивні інформаційні магістралі, які з'єднають тисячі і мільйони користувачів у цілі мережі, що замінять чи доповнять класичне телебачення.

У кабельній телевізійній мережі Солт-Лейк-Сіті (шт.Юта) почались випробування діалогових телевізійних телепрограм, в яких телеглядачі завдяки застосуванню широкосмугових передач, що використовувалися до цього часу в системах закритого військового зв'язку, можуть безпосередньо брати участь у вікторинах, вибирати художні фільми із запропонованої відеотеки і т.п.

Такі тримісячні випробування організувала фірма "Юнікс" (Блу-Бел, шт.Пенсільванія), що спеціалізується в галузі обчислювальної техніки, разом з телевізійною компанією "Тайм Уорнер кейбл" (Стемфорд, шт.Коннектикут). Під час випробувань додатковий цифровий сигнал передасться по кабелю поряд із звичайним звуковим і відеосигналами телевізійної програми. При цьому цифровий широкополосний сигнал передасться на будь-яку з вибраних частот при потужності, в тисячі разів нижчій за оригінальний сигнал. Поновлення сигналу в приймачі здійснюється за допомогою коду, що визначає частоту передач.

Подібний шумоподібний широкосмуговий сигнал забезпечує дві переваги. По-перше, фоновий шум у телевізійному приймачі глушиться, оскільки широкосмуговий сигнал не впливає на якість зображення звукового супроводу. По-друге, широкосмуговий сигнал піддасться перехопленню тільки за допомогою дорогоцінної апаратури, що дозволяє використовувати його для шифрування телевізійних програм, прийом яких можуть зробити лише абоненти кабельної системи.

Голландська компанія "Філіпс", один з найбільших у світі виробників радіоапаратури, продемонструвала пристрій дистанційного управління до телевізорів і відеомагнітофонів, в якому є мікрофон і система розпізнавання звукових команд. Такий пристрій міг би бути надзвичайно корисним для інвалідів і людей, які страждають, наприклад, артритом, які не можуть користуватися звичайними пристроями дистанційного управління, обладнаними кнопковими перемикачами.

Перед тим, як почати користуватися новим пристроєм, його необхідно включити в режимі "навчання" і продиктувати в мікрофон для введення в пам'ять будови слів, відповідно до наведеного переліку команд: "Ввімкнення", "Вимкнення", "Бі-Бі-Сі", "Ай-Ті-Ві", "Відтворення", "Запис" і т.д. При цьому можна подавати команду в будь-якій формі, яка вам подобається, наприклад: "Прокидайся" замість "Ввімкнення" і "Замовкни" замість "Вимкнення".

Новий пристрій має чотири варіанти пам'яті, розраховані на голоси чотирьох чоловік, таким чином ним може користуватися кожний із членів сім'ї, хоча і не більше однієї людини одночасно.

Ведуться спроби інтерактивного телебачення і у Франції. Весною 1988 р. французьке телебачення почало показувати серію програм, що одержали в пресі назву "ігри вбивств". Передача розрахована в першу чергу на підлітків. Ідея нового виду телепередач з використанням досягнень сучасної техніки виникла в США. За допомогою спеціальної апаратури, розробленої американською фірмою "Матель", глядачі зможуть втручатися в хід передачі, вбиваючи героїв, руйнуючи будинки, збиваючи літаки, знищуючи автомашини. Програма являє собою серію невеликих тридцятихвилинних фільмів, п'ять останніх хвилин яких розраховані на пряме втручання телеглядачів. На екранах з'являються герої, які починають стріляти в телеглядачів, останні в свою чергу повинні попасти в них за допомогою апаратури, оснащеної інфрачервоним випромінювачем. Спеціальна ЕОМ підраховує попадання.

Американські фірми-розробники комп'ютерних ігор повідомили про початок розробки системи класифікації для добровільного маркірування близько 2000 нових ігор, які щороку надходять у продаж, на предмет змісту в них сцен сексу та насилля. Розробкою критеріїв оцінювання і символів буде займатися Асоціація виробників програмного забезпечення спільно з чотирма іншими компаніями, які випускають програмні продукти. Із слів виконавчого директора асоціації К.Уоша, працівники подбають про погодження системи класифікації з виробниками відеоігор, створюючими власну шкалу оцінки на зміст сексу і насилля в своїй продукції.

Вироби з новим маркіруванням з'явилися на прилавках роздрібних торгівців. Згідно з планом, маркіруванню не підлягають близько 5000 комп'ютерних ігор, що вже з'явилися в магазинах. Маркіруватися будуть лише ігри, записані на гнучких дисках та оптичних компакт-дисках. Поряд з новими маркірованими виробами дозволяється продаж виробів без маркірування. Не забороняється продаж підліткам відео- та комп'ютерних ігор з великим змістом сексуальних сцен, незважаючи на відповідне маркірування. Але деякі роздрібні торгівці повідомили, що будуть продавати тільки маркіровану продукцію та продумають тактику відмови дітям у продажу ігор з непристойним чи жорстоким змістом.

2.3. Супутникові телевізійні системи

США та Японією виробляється система супутникового зв'язку суперкомп'ютерів "Гігабіт нетворк", яка мінімально скоротить "електронну відстань" між цими двома країнами, розширивши при цьому з'єднуючий інформаційний потік.

За секунду нова система зможе "пропускати" 1 гігабіт інформації або порядку 60 мільйонів символів, що дає швидку передачу колосального обсягу даних. З її введенням загальна комунікаційна мережа зв'яже комп'ютери державних закладів, університетів та інших абонентів, які мають не тільки супершвидкодіючі суперкомп'ютери з колосальною пам'яттю, але й не менш сучасні ЕОМ. Велика пропускна спроможність "космічного каналу" дозволить без перекручень передавати графічні зображення різної складності, що відкриває, наприклад, можливість транслювати програми телебачення високої чіткості.

Технічно "Гігабіт нетворк" буде являти собою систему, що замикається прийомно-передавальними антенами, які за допомогою космічних комунікаційних супутників та наземних ретрансляторів будуть підтримувати постійний зв'язок між Японією та США. Комп'ютери будуть з'єднані зі стаціонарними колективними антенами за допомогою оптикопровідних кабелів. Для того, щоб підключити Японію до цієї мережі, планується створити ретрансляційний комплекс на Гавайських островах.

Компанія "Х'юз ком'юнікейшнз" планує ввести в ужиток нову супутникову систему "ДиректТБ". Через невелику параболічну антену, що встановлюється на даху будинку, користувачі зможуть приймати 150 каналів телебачення.

Одночасно одна з найбільших у світі компаній кабельного телебачення "Телеком'юнікейшнз" планує вийти на американський ринок з новим декодером, який дасть можливість приймати до 540 телеканалів.

Хоча в Європі ще поки немає свого діючого супутника прямого телемовлення, але вже завершено розробку проектів штучних супутників Землі (ШСЗ), котрі планується вивести на навколоземну орбіту протягом 1995-2000 рр.

Мета цього проекту - розробка менш коштовних і в той же час найсучасніших супутників нового покоління. Вони прийдуть на зміну таким ШСЗ, як TDF,TV-SAT,ТЕLЕ-Х, SВS, АSТRА. Все це супутники типові, але з різними технічними характеристиками, котрі терпляче чекають свого виведення на орбіту і для яких вирішені далеко не всі проблеми, зокрема грошові.

Нині, коли французький уряд повинен прийняти рішення за програмою ТОР та визначити юридичну структуру інстанції в компетенцію якої увійдуть франко-німецькі супутники ТDF/TV-SАТ, і коли в світі продовжуються "великі маневри" у сфері телебачення з високою розв'язувальною спроможністю, європейська організація із супутникового зв'язку (Євротелсат) нагадала всім про своє існування.

Спираючись на мандат близько 30 країн-членів, Євротелсат доручила інженерам розробити технічні проекти та порядок фінансування супутників прямого телевізійного повідомлення другого покоління, котрі мають змінити ті ШСЗ, рішення про створення котрих було прийнято рядом таких країн, як Франція. Німеччина, Англія, а також скандинавськими державами ще в той час, коли телебачення не виходило за межі національних кордонів.

Результати досліджень були представлені у Парижі всім країнам-членам Євротелсат з тим, щоб вони обміркували можливі рамки реалізації цього проекту та оптимальні характеристики супутникової системи.

Європа не може дозволити собі відставання в галузі телеінформування, тим більше, що фінансові перспективи виявилися настільки багатообіцяючими, що в багатьох буквально розгорівся апетит.

Вперше ідею створення такої європейської системи телеінформування було висунуто ще у 1985 р. генеральним директором Євротелсат А.Карузо. Тоді він уявляв собі, що це буде система, яка б мала два супутники на орбіті і один на Землі, загальною вартістю 4,5 млрд. франків. Відтоді його ідея зазнала значних змін, враховуючи витрати на експлуатацію національних супутників.

Проект "Євросат" передбачає пуск на орбіту трьох супутників, один з яких - резервний. Зона їхньої дії при розташуванні на висоті 36000 км над екватором забезпечить повне охоплення території країн-членів Євротелсат.

Кожен супутник повинен обслуговувати 14 каналів, причому сфери дії деяких з них взаємно перекриють одне одного з тим, щоб задовольняти регіональні та лінгвістичні потреби. Більше того, кожен ретранслятор буде мати вихідну потужність у 100-125 ватт.

Крім того, щоб гарантувати максимальну гнучкість, система "Євросат" задумана таким чином, щоб її ретранслятори могли працювати за різними схемами по командах із Землі. Це дало б змогу міняти залежно від потреб кількість каналів у кожному пакеті. Це забезпечує зниження у 8-10 разів плати за оренду каналів і дозволяє знайти максимальне число користувачів залежно від часу дня.

Звичайно, передачі супутників системи "Євросат" зможуть прийматися на антени малого діаметра, і супутники зможуть ретранслювати телевізійні програми з високим розв'язанням. Це буде телебачення завтрашнього дня із зображенням виключно високої якості.

У наш час супутників стало дуже багато: приголомшуючи телеглядача, перед яким стоїть проблема вибору, вони означають також для організаторів телебачення відносний ризикований прибуток, а це, як виходить з відстоюваної нижче ідеї, змусить їх обмежитися природними мовними регіонами. Звідси невизначеність у зв'язку з конкретним створенням європейських телепрограм, і небезпека мовного чи тематичного роздрібнення.

Після п'яти років бездіяльності "рулетка" супутників розкручується знову. Протягом найближчого часу двокольоровий пейзаж, створений Іntelsat V і ЕСS F1, розпадеться на стільки нових систем, скільки в Європі налічується великих країн. Вибір належного супутника буде позначатися скоріше щасливою випадковістю ніж раціональними намірами.

Після вдалого запуску супутника ЕСS FV один за одним з'являлися Аstra, ТDF-1, ТVSat -2, Кореrnicus, Оlympus, ВSВ, ТDF-2, потім покоління супутників ЕСS -2, Тelecom-2, причому всі ці супутники розрізняються своїми технічними характеристиками і кількістю ретрансляторів. Не варто також забувати й відмінність юридичних норм і вимог до програм, що використовуються залежно від країни передачі і типології супутників, а також те, чи йдеться про пряме телебачення або наступну ретрансляцію через наземні мережі.

Для ілюстрації складності майбутнього вибору наведемо приклад телеглядача, котрий забажав би приймати усі програми, що передаються чи ретранслюються за допомогою супутників. У 1988 р. цього можна було досягти за допомогою двох антен або в крайньому випадку трьох у деяких районах Франції. У 90-і роки потрібно буде близько 8 антен, деякі з них мають бути невеликих розмірів, інші ж повинні перевищувати півтора метри в діаметрі, причому усі антени повинні з'єднуватись із складними (через відмінність використаних стандартів) і дорогими електронними пристроями. Отже, таким телеглядачем зможе бути лише який-небудь оператор кабельних мереж. Для масового телеглядача потрібен телемайстер по колективних антенах, який зумів би забезпечити своїх замовників широким спектром послуг. А індивідуальному телеглядачу доведеться витрачати значні, непомірні суми, щоб задовольнити своє бажання дивитися багато програм.

Завтра для власника телекомпанії - вибір кращого супутника системи Аstra по відношенню до ЕСS, а також ТDF ТV-Sat по відношенню до Тelecom -1 або Тelecom-2, або ВSВ. Можливо, що замість двох багатомовних систем Іntelsat V або ЕСS FV з'являться так звані супутники "Ноt-Віrds" по мовних зонах: німецькій, англійській, французькій та іспанській. Європейське телебачення, вірогідніше, відступить до природних мовних регіонів після невдачі декількох спроб у 80-х роках з такими системами, як Sку Сhannel, Мusic Box, Film Net тощо.

Якщо повернення до мовних регіонів підтвердиться, воно змусить поставити два питання:

- Чи можна приймати телебачення, призначене для всіх європейських телеглядачів?

- Чи буде поділ на мовні регіони реальною перешкодою для створення європейських телепрограм?

У відповіді на перше запитання досі некоректно розрізняли головне і другорядне. Насправді, для телебачення, яке претендувало б на європейський масштаб, немає особливого значення, чи передаються його програми в один і той же час, по одному и тому ж супутнику для всіх європейських телеглядачів чи ні.

У той момент, коли вартість оренди ретранслятора в умовах довгострокового недозавантаження потужностей у середньому знизиться до ЗО млн. франків за рік, можна буде загальнодоступно передавати одну й ту ж програму по деяких супутникових каналах, пристосовуючи час передач до звичок жителів кожної країни. Наприклад, навіщо лишати себе можливості пристосувати години передачі до звичок німців (з урахуванням повернення дітей зі школи, годин прийняття їжі і так далі), якщо ми хочемо показати німцям французьку культурну програму? Якщо використання двох ретрансляторів за додаткову сплату ЗО млн. франків за рік дозволяє вдвічі збільшити кількість телеглядачів, хіба не варта справа заходу?

Оскільки над Європою уже висять близько 60 супутників, уявляється найбільш доцільним створювати майбутні європейські тематичні або загальні програми, орендуючи кілька ретрансляторів для кожної з переважаючих мов і для кожного з основних ринків (для Англії, Німеччини, Франції, Іспанії), ніж намагатися нав'язувати одну програму, що передасться одним супутником.

У плані економії вибір кількох ретрансляторів дозволяє включати рекламні оголошення, краще пристосовані для кожного з цих ринків, пристосовувати програми до конкуренції з боку телебачення на звичайних хвилях і уникати зайвих витрат; зрештою, покращаться умови для врахування сподівань тих телеглядачів, які бажають збільшення частки програм, присвячених буденному життю.

Чи потрібно через це відмовлятися від ідеї загальноєвропейського телебачення? Зовсім ні! Ми чудово бачимо, що якщо один продюсер створить програму на чотирьох мовах, то за наявними міркуваннями щодо великого тиражу, він буде зацікавлений у розповсюдженні максимуму подібних програм.

Але чи з'явиться такий продюсер? Чи не загрожує нам, вірогідніше, поява тематичних чи загальних програм за мовами та територіями, що не мають органічного зв'язку один з одним? У цьому випадку супутник означав би просте перенесення в космос звичайного телебачення.

Подібний хід подій можливий, хоча й малоімовірний. Це може статися, якщо кожна країна виробить особливий регламент для супутникових програм, який заперечував би регламент сусідніх країн. Як не парадоксально, ця небезпека більш серйозна для програм, що передаються по прямому телебаченню і підлягають національному законодавству, ніж для тих, що передаються по супутниках особливих телекомунікацій і вільні від будь-яких обмежень. Дійсно, організатори кабельного телебачення за підтримкою європейських співтовариств зуміли ствердити більш вільні правила гри, ніж ті, якими керуються організатори прямого телебачення. У галузі регламентації належить зробити великі кроки вперед. Ці кроки робляться. Але навіть у нашому світі, ще усіяним національними цитаделями, плани супутникового телебачення не можуть більше виникати на виключно національному грунті. Їхні економічні основи були б дуже вузькими, а конкурентна боротьба з програмами, що передаються на звичайних частотах, була б програна завчасно.

Американський приклад не повинен викликати ілюзій: навіть в умовах однорідного ринку організатори тематичних програм як платних, так і безкоштовних, дійшли економічної рівноваги тільки тоді, коли кабельне телебачення, їхня улюблена техніка, проникла більш як в третину американських будинків.

Можна довести, що в Європі ці плани будуть мати економічний зміст тільки в тому випадку, якщо введення кабельного телебачення та прямий прийом із супутника дозволять захопити понад 50\% будинків у кожній мовній зоні. І в Німеччині, і у Франції, і в Англії, і в Іспанії, очевидно, не доводиться сподіватись на такий процент охоплення до 1995 р., і навіть, можливо, до 2000 р. У організаторів супутникового телебачення не буде іншого виходу, крім як систематично шукати великі тиражі, збільшуючи кількість програм, що передаються сумісно і майже одночасно (в зручні години для кожної країни і які підходять за змістом для кожного ринку), координуючи свої програми та пропонуючи теми, що цікавлять всіх європейських телеглядачів. Спочатку це будуть дитячі, спортивні та музичні програми; потім, будемо сподіватися, художня програма та міжнародна інформація. Ще немає справжнього організатора європейського телебачення. Так не можна називати ні тих, хто хоче створити декілька одномовних каналів, (за типом BSB, Murdoch тощо), ні тих, хто претендує на захоплення всієї Європи, але користується лише англійською мовою або супроводжує програми субтитрами англійською. Звичайно, і ті, і інші приречують себе або на свій національний ринок, або на дуже вузьку аудиторію.

Справжній організаторський успіх за тими, хто буде прагнути передавати програму одного типу різними мовами, використовувати для кожної мови супутник, що найбільш підходить.

"Зоряні війни" - справа дуже недалекого майбутнього, в усякому разі у галузі прямого телебачення в Європі. Дійсно, лише через шість тижнів після запуску французького супутника прямого телебачення ТДФ-1 нова європейська ракета "Аріан-4" повинна вивести на орбіту з космодрому в Куру другий супутник аналогічного призначення "Астра-1А".

Будь-який телеглядач, влаштувавши невелику параболічну антену, зможе незабаром вибирати між передачами цих двох супутників. Супутник ТДФ-1 французького телебачення ("Теледифюзьйон де Франс") вже передав перші зображення, підтвердивши повний успіх з технічної точки зору цього проекту. Це перший супутник, передачі якого ведуться за новою європейською нормою в D2 МАС цифрової обробки відображення та звуку. Супутник є, можна сказати, "предметом розкоші" і є кроком уперед на шляху до високоякісного (з високою розв'язувальною спроможністю) телебачення (TVHD) 2000 р. Судячи з цього, цей успіх не викликав поки що великого ажіотажу в європейських телекомпаній - потенційних користувачів цієї "технологічної коштовності". Останні зовсім не поспішають підписувати контракти на якийсь з чотирьох каналів для ретрансляції програм з цього супутника.

До речі, у Франції виникла суперечка між прихильниками ТДФ-1. Тим самим внесено значний вклад у суперечку між прихильниками "важкого" супутника ТДФ-1 з його потужністю випромінювання в 230 ватт і супутникового телебачення достатньої потужності 50 ватт. Не менш як 10 років тому в Європі переважала перша з цих концепцій. Вважали, що для трансляції телевізійних програм, які забезпечують впевнений прийом на всій території, і для ліквідації зон тіні, якими усіяний європейський спектр частот, необхідні супутники, що забезпечують більш високу потужність випромінювання.

Саме тоді Франція та Німеччина приступили до виконання паралельних програм ТДФ-1 та "ТВ-Сат". Для їх успішного здійснення промисловості довелося вирішити деякі технічні проблеми. Треба було розробити лампи хвилі, що біжить, потужністю в 50 Вт, необхідні для кожною з п'яти передавачів, причому ці лампи мали неприємну особливість: у них виникав пробій. Відзначимо, що і японці зазнали труднощів із супутником прямого телебачення В5-2В. котрий їм вдалося випробувати лише на потужності 90 Вт замість 100 Вт, передбачених контрактом. Потужність передавачів також безпосередньо позначилась і на габаритах сонячних батарей. Панелі сонячних батарей супутників ТДФ-1 і "ТВ-Сат", розраховані на 4,5 кВт, мають після розкриття близько 10 метрів у довжину, а тому пристрій для їх розкриття у космосі повинен бути достатньо потужним. Нагадаємо, що такий пристрій, не витримавши вібрацій у момент старту, не спрацював на німецькому супутнику "ТВ-Сат", котрий через це було втрачено. Більше того, для розсіювання тепла для забезпечення потужності в 230 Вт необхідний дуже точний пристрій контролю температури. Отже, для нових проблем знаходяться новаторські рішення, але усяка медаль має свій зворотний бік: у даному випадку йдеться про ціну.

До цього часу за створення супутників прямого телемовлення як у Європі, так і в Японії розплачувалась держава. Французькі платники податків виклали мільярд франків лише за розробку супутника ТДФ-1. Загальна вартість супутника ТДФ-2, включаючи його запуск, повинна скласти 1,8 млрд. франків. Оскільки держава не бажає сплачувати рахунки, то "Франс телеком" доведеться розшукувати кошти. Після цього настане час комерційної експлуатації.

Оренда одного передавача на супутнику ТДФ-1 оцінюється в 120 млн. франків щорічно, у той час як на супутнику "Астра" оренда каналу потужністю в 45 Вт коштує 30 млн. франків на рік. Легкий супутник внаслідок таких тарифних ставок виглядає привабливішим як для телекомпаній, так і для потенційних телеглядачів, котрим він може забезпечити різноманітні та численні програми. Однак, прихильники важких супутників зі свого боку підкреслюють: якщо для прийому передач із супутника, що забезпечує потужність у 230 Вт, на французькій території достатньо параболічної антени діаметром у 50 см, то для прийому сигналу передавача потужністю в 45 Вт потрібна при нинішньому технічному рівні антена діаметром у 120 см; тільки в цьому разі буде забезпечено зображення рівної якості.

Порівняно з ТДФ-1 супутник "Астра-1" можна скоріше віднести до "предметів широкого вжитку". Цей супутник типу RСА-4000, зроблений відділом "Астроспейс" американської фірми "Дженсрал електрик" на замовлення "Європейської супутникової компанії" ("Сосьєте єропеєн де сателіт" - SES), зареєстрованій у Люксембурзі. Він повинен стати супутником, якого фахівці на жаргоні називають "hot bird", тобто супутником з максимальним рівнем рентабельності в комерційному плані, котрий транслюватиме різноманітні передачі.

За задумом SES, ШСЗ "Астра" буде з допомогою своїх 16 ретрансляторів передавати розважальні програми багатьма європейськими мовами, а також тематичні програми, здатні залучити велику кількість телеглядачів у різних мовних зонах.

У 1991 р. у космос виведений інший супутник - "Астра-1В". Хоча за первісним проектом він повинен грати роль запасного супутника, керівники 8Е5 не приховують, що, зважаючи на майбутню конкуренцію в галузі прямого телебачення в Європі, цей ШСЗ буде, можливо, використовуватися поряд з першим з тим, щоб пропонувати користувачам до 32 телевізійних каналів.

Передачі середньої потужності (45 Вт) супутника "Астра", центр зв'язку і управління яким розташований у Бецдорфі, під Люксембургом, повинні вестися протягом 10 років для всієї території Західної Європи. Для прийому цих передач у Німеччині, Франції, Англії та сусідніх країнах буде достатньо параболічної антени діаметром 60 см. У принципі приймати його передачі зможуть 85\% усіх телеглядачів Західної Європи.

Але, плануючи пряме телебачення для індивідуальних користувачів, 8Е5 передбачає можливість прийому і колективними користувачами (житлові будинки із загальною антеною, готелі тощо), а також кабельними мережами.

Корпорація "Ньюз інтернешнл" Руперта Мердока вже почала виявляти інтерес до оренди чотирьох каналів, призначених для телепрограм "Скай ченнел", "Скай мувіз", "Скай ньюз" і "Євроспорт". Група "Сміт телевіжн" зарезервувала два ретранслятори для програм "Лайфстайл" і "Скрінспорт/ТБ-спорт", передачі яких до цього часу велися через систему "Інтелсат". Проводяться дуже вдалі переговори з іншими потенційними користувачами, вказують у SES.

Звичайно, в довгостроковій перспективі передачі супутників "Астра" і ТДФ розраховані на різну клієнтуру. Творці французького супутника підкреслюють, що вони прагнуть, головним чином, підготувати технологію для завтрашнього, багатообіцяючого ринку апаратури з високою спроможністю прийому телезображення. В цей час у світі продається щороку 100 мільярдів телевізорів. Це - потенціальний ринок для заміни існуючого парка телеапаратури. Враховуючи лише цю цифру, неважко уявити собі гігантські масштаби тієї комерційної битви, котра вимальовується на горизонті.

Спочатку в Парижі планували надати французький супутник якій-небудь приватній компанії, яка встановила б тарифну розцінку за канал 100 мільйонів франків. Але в подальшому віддали перевагу "логіці рівноваги", попросивши "підрівняти" орендну плату до рівня конкурентів: 35-40 мільйонів франків за канал.

Безперечно, ШСЗ "Астра" відіграв певну роль у тому, що французький супутник до цього часу не знайшов користувачів, які очікують, що їм запропонують кращі умови.

З урахуванням запуску супутника "Астра" невеличка країна Люксембург з населенням 366 тис. чоловік планує розширити рамки європейського телемовлення.

Супутник прямого телемовлення люксембурзької фірми "Сосьєте еропеен де сателіт" (SES) стане першим штучним супутником Землі (ШСЗ), здатним транслювати передачі по 16 каналах безпосередньо в будинки, розміщені в найбільш густозаселених і багатих регіонах Європи, причому для прийому телевізійного сигналу потрібні лише невеликі параболічні антени. Телевізійні передачі, заплановані для трансляції до цього моменту, будуть оплачуватись за рахунок прибутків від реклами, а з телеглядачів ніякої платні стягуватися не буде.

Після того, як ракета "Аріан" вивела супутник "Астра" на орбіту, він, на думку спостерігачів, істотним чином змінив стан у галузі засобів масової інформації в Європі, забезпечив дешеве телевізійне мовлення в небачених раніше масштабах, яке не визнає державних кордонів.

На сьогодні для прийому супутникових сигналів малої потужності потрібні великі та дорогі параболічні антени, що обмежує коло потенційних глядачів. Для прийому телепередач з "Астри" потрібна тільки параболічна антена розміром з невеличку парасольку і яка коштує не більше, ніж відеомагнітофон.

"Супутник середньої потужності найкраще пасує масовому ринку телемовлення, і "Астра" буде першим супутником свого покоління", - сказав прем'єр-міністр Люксембургу Жак Сантер в інтерв'ю Ассошіейтед Прес. Він сподівається, що це дозволить показати у вигідному світлі сучасну політику його країни в галузі засобів масової інформації.

"На початку 80-х років ми усвідомили, що в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації відбуваються великі зрушення",- сказав він. Одночасно телевізійні монополії європейських урядів почали втрачати свою владу з появою кабельного телебачення і перспективу супутникового мовлення на весь континент".

"Ми використали свій шанс на втілення технічних нововведень", - заявив Ж. Сантер. Уряд Люксембургу запровадив проект "Астра" ще в 1983 р. Він має 20\% акцій SES, що становить капітал розміром 3,4 млрд. франків (85 млн. доларів), і погодився страхувати ризик, пов'язаний із запуском ШЗС на суму до 5 млрд. франків (125 млн. доларів).

Участь уряду в проекті "Астра" забезпечує цій програмі значну політичну підтримку. З 15 інших акціонерів 8 - люксембурзькі фірми. Центр управління супутниковим зв'язком розміщений у Бетцдорфі, за 20 км на схід від столиці Люксембургу. Ж. Сантер сподівається, що проект "Астра" забезпечить наплив прибутків у економіку країни, дякуючи виробництву нової телеапаратури. "Супутник - це лише засіб передачі. Ми також повинні готувати програми. Це другий важливий фактор", - сказав прем'єр-міністр.

Люксембург вже має досвід введення новинок у розвитку засобів масової інформації. Майже 60 років тому він сприяв створенню приватної радіокомпанії, яка потім стала люксембурзького компанією "Компані люксембуржуаз де теледиф'юзьон" (СLТ). Зараз ця компанія володіє значними пакетами акцій телевізійних компаній у сусідній Франції, колишній НДР і Бельгії, а через радіотелевізійну корпорацію Радіо-Теле-Люксембург (RTL) має аудиторію близько 50 млн. чоловік на тиждень. СLТ є головним податкодавцем Люксембургу і забезпечує від 2 до 3\% національного бюджету, повідомив офіційний представник уряду Жан-Поль Зенс.

Проект "Астра" та пов'язане з ним починання в галузі телевізійного виробництва Люксембург розглядає в тісній ув'язці з розширенням Європейського Економічного Співтовариства, з утворенням Єдиного європейського ринку без прикордонних бар'єрів та інших торгівельних обмежень. За підрахунками ЄЕС, супутникове телебачення за найближчі п'ять-сім років дасть поштовх підприємницькій діяльності та діловим операціям на суму 11 млрд. доларів; охоплюватимуться виробники параболічних антен, дешифраторів та іншої апаратури, а також галузь реклами.

"Чому ми не можемо досягти успіхів там, де так щастить американцям,- каже Ж. Сантер.- Європа повинна активніше працювати над телевізійною апаратурою та створенням власних програм". Незважаючи на ці високі європейські ідеали, супутник "Астра" являє собою супутник RСА-4000 виробництва США, і SES підписала свій перший контракт на надання чотирьох каналів мовлення з американським інформаційним магнатом Рупертом Мердоком. Через ШЗС "Астра" Мердок дістав доступ більше ніж до 80 млн. користувачів у Західній Європі, зокрема до зон, не охоплених кабельним телебаченням, в яких телеглядачі можуть дивитися лише декілька національних телевізійних програм. Головні ринки для проекту "Астра" - це Англія, Східна Німеччина, Франція, Австрія, Швейцарія, Північна Італія, Данія, Нідерланди, Бельгія та Люксембург. Телеглядачі багатьох інших країн також зможуть приймати трансльовані програми, але за допомогою параболічної антени великого розміру.

До запуску "Астра", наприклад, населення Англії сиділо вдома біля своїх телевізорів, дивлячись програми одного з чотирьох наземних національних телевізійних каналів. Але тепер усе змінилося: телеглядачі можуть вибирати з-поміж 11 телевізійник каналів, якщо куплять і встановлять звичайну та дешеву приймальну параболічну антену. Сім нових каналів транслюватимуться з космосу, і на геостаціонарній орбіті відбуватиметься справжня "зоряна війна". Але наскільки реально зацікавлена потенційна аудиторія?

"Зоряні війни" англійського телебачення проводять два супутники - "Астра-1" та BSB-1 телекомпанії "Бритіш сателлайт бродкастінг" (Бі-Ес-Бі). Супутник "Астра" виведений на орбіту за допомогою ракети "Аріан-4", розпочав передачу в лютому 1989 р., а до 10 серпня цього ж року "зоряна війна" розпочалася по-справжньому, оскільки саме тоді був виведений на орбіту супутник "Х'юз-373" компанії Бі-Ес-Бі. Як і в багатьох європейських країнах, Англія вже може приймати декілька телевізійних каналів через супутник. Із 117 млн. сімей Західної Європи, котрі мають телевізори, 10 мільйонів підключені до кабельного телебачення та телемереж, котрі приймають телепрограму із супутників, а 7,5 млн. сімей мають параболічні антени SMATY (більшість яких складають "системи колективного користування", такі як готелі, до яких підключено декілька телевізійних приймачів).

Майже 30 супутникових телепрограм, у тому числі "Скай ченел" та "Кейбл ньюз нетуорк" (Сі-Ен-Ен), транслюють свої передачі за допомогою супутників "Ютелсат-1", "Інтелсат-5" та "Телеком-1". Більшість існуючих супутників була сконструйована для далекого зв'язку і погано пристосована для телевізійної трансляції. Телекомпанії починали з 50 супутникових ретрансляторів, а уже в 1990 р. їхня кількість становила 140.

До початку XXI століття відкриються ще 42 нових супутникових канали. Більшість їх транслюватиме загальноєвропейські програми.

Однак налагодити загальноєвропейську рекламу для фінансування цих програм виявилось не так просто, внаслідок чого ця сфера підприємницької діяльності, як правило, не дає прибутків. Додатковим фактором є те, що аудиторії не звикли до загальноєвропейського мовлення. Більшість телеглядачів надає перевагу перегляду вітчизняних програм, що ведуться національними мовами. Про те, що ця діяльність виявилась не надто прибутковою, свідчить доля трансльованого в Англії панєвропейського каналу "Супер ченел". Цей канал приніс мільйонні збитки і зараз перейшов у власність італійської корпорації разом з британською "Верджин".

"Скай ченел" компанії "Ньюз інтернешнл", який потенційно доступний для 13 млн. телеглядачів (підключених до кабельних телемереж, системи SMATY) та власників індивідуальних параболічних антен, виявився не дуже прибутковим, і, за деякими джерелами, збитки від нього становлять 500 тис. фунтів стерлінгів на місяць.

Існуючі супутникові телепрограми можна приймати з використанням великих параболічних антен або тих, що дорого коштують. Трансляція з супутникових ретрансляторів ведеться на малій потужності. Наприклад, ретранслятор "Ютелсат-1" веде трансляцію на потужності 20 вт. Для приймання та підсилення потужності сигналу потрібні великі параболічні антени. Вони повинні мати від 1,8 до 5,0 м в діаметрі та коштують приблизно 1000 фунтів стерлінгів плюс 200 фунтів за монтаж. Через їхню високу вартість попит на супутникові телеканали головним чином обмежується компаніями, які спеціалізуються на кабельному телебаченні та системах колективного користування SMATY. Початкові передбачення кон'юнктури ринку свідчили про те, що у відповідності зі збільшенням потужності трансляції телепрограм через супутники розміри параболічної антени можна буде зменшити, а сама антена стане дешевшою, що в свою чергу призведе до підвищення попиту на ці програми. Внаслідок цього народились такі грандіозні проекти високопотужної трансляції телепрограм через супутники, як ТDF, ТВ-сат та "Олімпус", які фінансуються урядовими коштами. А тим часом, різноманітні технічні вдосконалення створили можливість для прийому програм, які транслюються з супутників середньої потужності, таких, як запланований "Ютелсат-2", параболічними антенами меншого розміру. Таким чином, цей типовий проект, як, наприклад, французький супутник ТДФ-1 з чотирма ретрансляторами на 230 вт, був практично мертвонародженим ще до виведення супутника носієм "Аріан Y-26". У нього знайшовся тільки один клієнт.

Супутникове телебачення, що існує зараз, здійснюється через супутники, які належать консорціуму, до складу якого входять відомості зв'язку країн-учасників. Передбачаючи тенденцію до появи супутників середньої потужності з більшою кількістю ретрансляторів, трансляцію на параболічні антени менших розмірів з велетенським ринком індивідуальних власників будинків, люксембурзька корпорація SES вийшла в 1985 р. на ринок з приватним проектом.

Супутник "Астра" пропонує трансляцію по 16 каналах. Ця приваблива комплексна пропозиція для телеглядачів, котрі мають необхідне оснащення для прийому програм, які транслюються. SES ставить собі за мету пропонувати передачі супутниковими каналами 80 мільйонам сімей у Європі, а також 10 мільйонам, які вже мають необхідне оснащення для прийому трансляції "Астра", для того щоб завантажити всі 16 трансляторів. Врешті-решт шведська корпорація "Скансат" у попередньому порядку заборонила три з них. Потім, на подив "Ютелсат", англійська "Бритіш телеком" уклала з SES угоду про збут, орендуючи 11 трансляторів.

У серпні 1988 р. було досягнуто важливого успіху: "Бритіш телеком" оголосила, що здала в оренду чотири канали концерну Руперта Мердока "Ньюз інтернешнл". Зрештою послуги, що надає супутник "Астра", почали набувати популярності. "Скай-ТБ" (а саме таку назву має нове починання Р. Мердока) забезпечить покращений варіант того, що спочатку було невдалою з комерційної точки зору службою "Скай ченел", що транслювалася через супутник "Ютелсат-1". Вона також транслюватиме інформаційну цілодобову програму "Скай ньюз", аналогічно програмі американської телекомпанії СNN, а також кінопрограму "Скай мувіз" і спортивну програму "Скай спорт". Окрім того, буде проводитися стереофонічне транслювання по УКХ-каналу.

Хоча ці програми будуть запропоновані в 17-ти континентальних країнах Європи, "Скай-ТБ" ще в 1989 р. залучили у Великобританії аудиторію чисельністю 2,5 млн. чол., що становило 11 \% ринку - більше, ніж мали всі незалежні наземні телекомпанії у Великобританії та Ірландії разом узяті. У 1992 р. аудиторія збільшилася до 6 млн. чол. і становила 25\% телеглядачів у Великобританії. За прогнозами Європейського космічного агентства, до 2000 р. ця цифра зросте до 11 млн., причому 9 млн. будуть мати домашні параболічні антени. Те, що нині у Великобританії лише 0,75 млн. сімей мають обладнання для прийому програм, трансльованих супутником "Астра", свідчить про те, що перед "Скай-ТБ" стоїть важке завдання.

Гарантований десятилітній доступ "Скай-ТБ" на ринок був пов'язаний з початком виробництва малогабаритної супутникової параболічної антени для сімейного користування Алана Сьюгара з фірми "Амстрад", хоча програми будуть також транслюватися по кабельному телебаченню і через систему SМАТY. Параболічна антена "Фіделіті SRХ 100" виробництва фірми "Амстрад" діаметром 60 см і вартістю 199 фунтів стерлінгів та інша необхідна апаратура забезпечать прийом і перетворення зображення у форматі ПАЛ. Якщо телеглядач має блок дистанційного управління, то це коштуватиме 259 фунтів стерлінгів, а, окрім цього, йому доведеться заплатити ще 40 фунтів стерлінгів за монтаж.

У зв'язку з цим виникають питання: чи будуть якість і звук прийматися телеглядачами, чи будуть ці параболічні антени сумісні з трансляцією у новому форматі МАК-пакет, що зараз вводиться? Фірма "Амстрад" стверджує, що якість зображення буде такою ж хорошою, як і якість формату МАК. Останній, на думку уряду Великобританії, бажаний для DBS.

Просте і цілком зрозуміле обгрунтування застосування більш дешевого і простого приймача, заснованого на технології ПАЛ, - можливість отримання прибутку за короткий час, а також створення кон'юнктурної бази на майбутнє. Бо ж, нарешті, 95\% усіх телеприймачів, що зараз нараховуються у Великобританії, пристосовані до формату ПАЛ.

За рішення вести трансляції у форматі ПАЛ журнал "Телесателіт" назвав Р. Мердока "Людиною супутникового 1988 року". Журналісти без вагань відзначають, що його рішення справило великий вплив на Європу. "Ми завжди застерігали проти застосування такої сумнівної технології, як МАК, - писав журнал. - Існуючим стандартом є система ПАЛ".

Головний конкурент Мердока - фірма "Бритіш сателіт бродкастінг" стверджує, що параболічна антена "Скай-ТБ" була "застарілою вже в той день, коли з'явилася на світ". Однак зміна системи ПАЛ на МАК здається неповоротною. Стін Стінклер пропонує споживачам плоский приймач розміром 60 см і вартістю 180 фунтів стерлінгів. Іншими постачальниками приймачів є фірми "Альба", "Дісконс", "Ніннон електрик" і "Фергюсон". Якщо "Скай-ТБ" вирішить заради прибутку переобладнати свої канали на користування за передплатою, це викличе ускладнення. Адже це значить, що всі приймачі необхідно буде обладнати декодерами, а в системі ПАЛ дешево це зробити неможливо.

"Скай-ТБ" вкладає 20 млн. фунтів стерлінгів у рекламу для початку мовлення за допомогою супутника "Астра", пропонуючи 25\% знижки з плати за тисячу слів, порівняно з розцінками ITV, а також інші знижки та пільги. Програми будуть сплачуватися за рахунок реклами, а також залучення спонсорів, однак кінопрограма цієї фірми "Скай мувіз" буде пропонуватися за передплатою. "Скай-ТБ" буде вести передачі з нового центру управління супутниками площею 77500 кв. футів, будівництво якого поглинуло 15 млн. фунтів стерлінгів; цей центр займає територію площею 3,5 акра, розташовану в індустріальному парку "Кентавр" в Остерлі (Західний Лондон).

Космічне європейське агентство (КЕА) розраховує залучити нових клієнтів, що орендують ретранслятори супутника "Астра", і, зокрема, на оренду шведською фірмою "Скансат" двох ретрансляторів. Очікується, що 5 ретрансляторів будуть виділені для західнонімецької і люксембурзької теле- і радіомовних корпорацій. КЕА планує вивести на орбіту ще два супутники "Астра" на геостаціонарну орбіту. Три супутники "Астра" могли б забезпечити мовлення по 48 телеканалах, зокрема для французів, іспанців та італійців. Компанія-володар отримала вигідну пропозицію стосовно запуску на 1990 р., що дозволило їй успішно суперничати з найбільш конкурентноспроможним супутником "Ютелсат-2".

У Великобританії на ринку супутникового телемовлення, що використовує ШСЗ DBS, канал "Скай-ТБ" наштовхується на сильного конкурента в особі корпорації "Бритіш сателіт бродкастінг", яка вміло організувала збут своїх послуг. Ця корпорація виникла в результаті краху запропонованого Англією проекту DBS "Юнісат" в 1985 р., в якому одним з головних учасників повинна була стати корпорація Бі-Бі-Сі. Однак пізніше Управління незалежного мовлення надало це право її конкуренту - BSB.

BSB -1, супутник зв'язку-373 виробництва фірми "Хьюз", .буде здійснювати трансляцію по трьох каналах. Цей найбільш потужний супутник зв'язку на 110 вт буде вести трансляцію програм, призначених для прийому у системі МАК, "що є новим стандартом у галузі телебачення", стверджує фірма BSB. На відміну від системи ПАЛ, яка має мало потенційних можливостей для розвитку у майбутньому, МАК забезпечить "стрибок з точки зору якості та універсальності". Системи ПАЛ, NTSС і СЕКАМ, що зараз використовуються, були призначені для того, щоб стати сумісними з монохромними телеприймачами, і тому не є ідеальними для кольорових кодуючих систем, а, крім того, вони ненадійні.

Як стверджує BSB, у ході перевірки думок телеглядачів 95\% опитуваних надали перевагу передачам у системі МАК порівняно зі стандартом ПАЛ. Технологія прийому телесигналів у системі МАК забезпечує додаткові можливості, а також передачу текстів і даних. Вена також буде пов'язана з такими подальшими розробками, як "широкоформатний екран" і телебачення високої чіткості (ТБВЧ). Стандарт МАК також забезпечить доступ для перегляду платних телепрограм і каналів для передплатників.

Розділ 3

Міжнародні інформаційні агентства

3.1. Поняття про міжнародні інформаційні агентства

Сучасне життя неможливо уявити без упорядкованого руху інформації, який відображає процеси та явища, що мають місце у житті суспільства, фіксує знання, соціальний досвід та історичну пам’ять. Інформація потребує до себе серйозного ставлення, оскільки є інтелектуальним надбанням країни та її громадян, ресурсом суспільства, який не повинен витрачатися неефективно.

Міжнародні інформаційні агентства на сьогодні – великі корпоративні організації, які займаються пошуком, накопиченням та поширенням інформації у різних сферах міжнародного співробітництва. Міжнародні інформаційні агентства, які починали з розповсюдження новин, з розвитком інформаційних технологій перетворилися на спеціалізовані центри з визначеним напрямком діяльності (фінансова сфера, торгові відносини – сфери, де інформаційні агентства мають безпосередній інтерес).

На сьогоднішній день існує дуже велика кількість інформаційних агентств, що діють як на національному, так і на наднаціональному рівнях. Національні агентства присутні приблизно в 120 країнах; за останні 10 років їх кількість значно збільшилася. Але приблизно в сорока країнах ще немає інформаційних агентств, з них у 24 країнах, де кількість населення перебільшує один мільйон мешканців.

Існує велика різниця між масштабом, радіусом дії та ефективністю операцій різних інформаційних агентств:

незначна кількість агентств являє собою великі багатонаціональні чи транснаціональні підприємства, що займаються збором і розповсюдженням новин у всьому світі;

більшість агентств є національними підприємствами, завдання яких полягає у розповсюдженні новин у своїй країні та передачі новин про цю країну за кордон;

деякі агентства обмежуються розповсюдженням національних новин;

певні агентства проголошують себе прихильниками широких соціальних чи політичних, національних і міжнародних цілей, здійсненню яких вони сприяють;

більшість агентств були створені для збору та передачі всіляких новин, з тим, щоб задовольнити всіх бажаючих отримати об’єктивну інформацію;

меншість агентств мають конкуренцію на національному і міжнародному ринках новин;

більшість агентств мають конкурентів при розповсюдженні новин для “закордону”, але є монополістами щодо розповсюдження національних новин;

невелика кількість агентств має виключні права всередині країни на внутрішні та закордонні новини.

Серед інформаційних агентств 5 найбільших: Франс-Прес (Франція), Ассошіейтед прес (США), Рейтер (Великобританія), ИТАР-ТАСС (Росія) та Юнайтед Прес Інтернешнл (США) – займають панівне положення на світовій арені завдяки розвитку і технічній могутності їх систем збору новин та їх розповсюдженню в світі на багатьох мовах. Регулярний збір і розповсюдження новин в світі здійснюється п’ятьма світовими агентствами чи їх посередниками. Кожне агентство має відділення більш ніж в ста країнах світу та тисячі співробітників і кореспондентів. Ці агентства отримують новини в обсязі сотні тисяч слів у день. Кожне агентство, працюючи цілодобово, направляє новини тисячам клієнтів, національним агентствам, агентствам друку, теле- та радіостудіям.

3.2. Субрегіональні інформаційні агентства

Правовою основою діяльності інформаційних агентств є дво- або багатосторонні договори, а також відповідні угоди про співробітництво або угоди про використання певних інформаційних послуг.

Угоди про співробітництво можуть бути двосторонніми, субрегіональними, регіональними чи міжнародними. Співробітництво між декількома агентствами не виключають можливості двосторонніх угод, так само, як і двосторонні угоди не можуть замінити більш широке співробітництво між більшою кількістю агентств. Існують навіть ознаки того, що ці різні форми співробітництва доповнюють і підтримують одна одну.

Маємо багато прикладів тісних зв’язків між агентствами у різних частинах світу. Наприклад, співробітництво між такими сусідніми країнами, як Турція, Іран і Пакистан. Агентства Анадолу Ейдженсі, Парс Н’юс Ейдженсі та Ассошіейтед Прес оф Пакистан домовились про співробітництво, починаючи з вересня 1972 року в галузі обміну новинами, розрахованими на місцеве розповсюдження, а також новинами відповідних країн, що розповсюджуються по всьому світові. В даному випадку три агентства обмінюються на постійній основі новинами (англійською мовою, яка за домовленістю між ними є мовою їх спілкування), фотоматеріалами, статтями. Отримуючи, перекладаючи і розповсюджуючи в своїй країні отримані матеріали, кожне агентство є центром обробки інформації для асоційованих агентств.

Співробітництво між агентствами, що належать до більш чи менш великого географічного регіону, може здійснюватися у різних формах. Найбільш цікавими є субрегіональні інформаційні агентства, регіональні та міжнаціональні асоціації агентств. До субрегіональних, наприклад, належить агентство КАНА (Карібіан Н’юс Ейдженсі). Воно належить 17 органам інформації. Його адміністративна рада обирається і репрезентує приватні та урядові засоби інформації.

КАНА функціонувала за допомогою агентства Рейтер з часів його заснування в липні 1975р. до січня 1976р., коли воно стало незалежним агентством. Агентство Рейтер мало службу, яка протягом довгого часу обслуговувала Карибський район, і КАНА було створено в значній мірі за тим же прикладом, щодо масштабу, якості, організаційної структури, кадрів і бюджету.

Служби КАНА були визначені у відповідності до потреб тих, хто хоче отримувати більш детальну інформацію про Центральну і Південну Америку, отримувати міжнародну інформацію під кутом зору Карибського району. Кількість іноземних абонентів служби загальної інформації КАНА невпинно збільшується.

Яскравим прикладом співробітництва регіональних агентств є діяльність пан африканського інформаційного агентства ПАНА. В листопаді 1977р. в Уганді була організована нарада африканських міністрів інформації, в якій брали участь 84 представники з 24 країн. Там було прийнято рішення про утворення міжурядового інформаційного агентства ПАНА.

ПАНА повинна розповсюджувати інформацію про соціальне, економічне, культурне і політичне положення в Африці, його метою є сприяння регіональному співробітництву, а також політична єдність африканських країн. Мова йде про розповсюдження інформації про Африку як всередині, так і за межами країни. ПАНА має штаб-квартири, організаційну і технічну структуру, регіональні центри та самостійний бюджет.

В чотирьох регіонах (Європа, Азія, Африка і Арабський світ) існують організації (асоціації), союзи інформаційних агентств, які були створені для сприяння співробітництву між незалежними і у фінансовому відношенні автономними установами. Таким чином, вони отримують можливість краще використовувати існуючі ресурси і більш відкрито обмінюватися досвідом, а також виробляти більш близькі позиції в підході до оцінки новин в різних районах світу, без завдання шкоди структурі та організації кожного агентства.

Перша нарада директорів агентств відбулася в Парижі в 1923р. з метою обговорення щойно відкритого нового ринку в галузі комунікації. Вони прийняли рішення про скликання першої Європейської конференції інформаційних агентств, в якій брали участь представники 24-х країн Європи (перша Європейська конференція асоційованих агентств, Берн, 1924р.). Це була перша дискусія не тільки щодо проблеми відносин із владою, телеграфними і радіокомпаніями, але і щодо гегемонії світових агентств, що загрожувала європейському регіону в період між двома війнами.

Європейський альянс інформаційних агентств відновив свою діяльність після Другої Світової війни. Він був офіційно заснований на нараді в Страсбурзі в серпні 1957р. Альянс повинен був прийняти лише одного члена від кожної країни. Його ціллю було встановлення регулярних контактів між відповідальними особами європейських агентств і сприяння співробітництву між агентствами в технічній сфері, включаючи засоби передачі інформації, телекомунікації, питання про тарифи, захист новин.

Європейський фотографічний союз (ЕПУ) також є одним з наслідків співробітництва європейських агентств. Він був заснований в 1951 р. і його ціллю є обмін фотографіями про події в Європі, підтримуючи в цілому інтереси своїх членів, покращання технічного обладнання своїх агентств-членів.

Аналогічні угрупування існують в Африці, де в 1963 р. був створений Союз Африканських інформаційних агентств (ЮАІА); в Азії, де з 1961р. існує Організація азіатських інформаційних агентств. Арабські агентства, з свого боку, в 1964р. створили власну організацію – Союз арабських інформаційних агентств (ЮААІ), який зараз об’єднує 18 національних агентств.

Основні цілі цих регіональних об’єднань в різних регіонах можна сформулювати наступним чином: сприяння розширенню діяльності національних агентств регіону і співробітництва між ними; сприяння розвитку обміну інформацією між агентствами; сприяння технічному співробітництву між ними; сприяння підготовці журналістів.

Активний обмін інформацією між агентствами на національному та наднаціональному рівнях – процес, що заохочується та має місце у країнах та регіонах по всьому світові. Країнии-учасниці СНД не є винятком. Стаття 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав передбачає сприяння широкому інформаційному обміну та необхідність укладання угод з вказаної області взаємодії.

В листопаді 1992р. уряди держав-учасниць уклали угоду про співробітництво в галузі інформації. В угоді зазначається, що сторони розглядають всі види інформаційних обмінів як найважливішу форму співробітництва. Учасниками обмінів можуть бути не тільки засоби масової інформації, а й громадяни, їх об’єднання, державні та урядові установи, а також їх представництва на території країн-учасниць СНД. Сторони зобов’язуються сприяти всім формам співробітництва між різними засобами масової інформації своїх країн для забезпечення широкого вільного розповсюдження і обміну інформацією.

Фотоінформаційна база СНД може стати третьою в світі після глобальних фотослужб англійського агентства Рейтер і американського Ассошіейтед прес.

Важко переоцінити роль угоди про основні принципи взаємодії з інформаційним агентством “Інтерфакс” у розбудові інформаційного простору у рамках країн-учасниць СНД. Ця угода була підписана президентами країн-учасниць СНД у 1996 році. В результаті підписання цього документу, вперше в міжнародній практиці недержавний засіб масової інформації став офіційним і повноважним розповсюджувачем інформації у рамках СНД та здійснює функції по міждержавному інформаційному обслуговуванню.

У якості інформаційного повноважного представника “Інтерфакс” зробив акредитацію при Парламентській Асамблеї РЄ, і фактично зареєстрований як друкований орган СНД.

Інформаційне агентство “Інтерфакс” наділяється правом виконання функції офіційного розповсюджувача інформації в рамках Співдружності та виконання функцій в міждержавному інформаційному обслуговуванню.

Взаємовідносини кожної держави-учасниці з інформаційним агентством “Інтерфакс” по здійсненню ним функцій, викладених в угоді, регулюються окремими договорами. Україна підписала договір з “Інтерфакс” про співробітництво та про взаємний обмін інформацією.

Країни, що підписали угоду, у відповідності до національного законодавства сприяють інформаційному агентству “Інтерфакс” та створеним ним на їх території інформаційним структурам в здійсненні функцій по збору і розповсюдженні інформації на території країн про події, що мають місце на території країн, про засідання Наради голів держав і наради голів урядів СНД, про прийняття документів в рамках СНД, про діяльність органів Співдружності.

Діяльність інформаційного агентства “Інтерфакс” здійснюється без залучення коштів, що виділяються на утримання статутних і галузевих органів Співдружності.

В інтересах своєчасного розповсюдження інформації, кожна з сторін у відповідності до національного законодавства сприяє “Інтерфакс” у його діяльності на своїй території, в тому числі у розвитку інформаційних структур, що складають єдину систему міждержавного інформаційного обслуговування сторін.

Угода про основні принципи взаємодії з інформаційним агентством “Інтерфакс” є відкритою для приєднання будь-якої держави-учасниці СНД, що визнає положення даної угоди.

Угода підписана строком на 5 років. Після закінчення строку угода автоматично продовжує свою чинність на той же період, якщо сторони не приймуть іншого рішення.

Угода створила основу для активного проникнення інформаційного агентства “Інтерфакс” на інформаційні ринки країн-учасниць СНД і для реалізації комерційних проектів на основі співробітництва із урядовими колами держав Співдружності і з громадсько-політичними партіями і рухами.

Республіка Казахстан підписала угоду з деякими зауваженнями, а Узбекистан та Україна виключили для себе №7.

3.3. Характеристика найбільших міжнародних агентств

CNN – одне з найбільших американських агентств, що спеціалізується на розповсюдженні міжнародних новин і особливістю його є діяльність в усіх регіонах світу з метою збору інформації та її подальшого поширення через ЗМІ.

СNN – одне з 4-х найбільших агентств світу. На сьогодні методи його діяльності (об’єктивна інформація і обов’язковий коментар до неї) зробили СNN постачальником новин не тільки для широкого загалу, а навіть і для керівників держав.

Дойче Прес Агентур – світове агентство новин, що функціонує як акціонерне товариство і спеціалізується на поширенні переважно міжнародної інформації. ДРА є співзасновником концерну “Дойчетелеком” і бере участь у поширенні інформації економічного, рекламного та дилерського характеру.

Франс-Прес – Комерційна корпорація, яка працює в 165 країнах світу і спеціалізується на сенсаційних новинах (бути першими на місці найнезвичайніших подій - основне гасло корпорації). Взагалі агенція враховує специфічні потреби своїх споживачів – готує інформацію за запитанням своїх клієнтів, розповсюджує інформаційні послуги про фірми та про власників найбільших інформаційних концернів світу.

Ассошіейтед Прес – найстаріша і найбільша агенція в світі, яка спеціалізується на розповсюдженні новин, аудіо, відеопродукції, фотоновини і сервісних інформаційних послуг. Ассошіейтед Прес продає свої продукти приблизно 15 тисячам радіо- та телестанціям і всім агентствам, де є його бюро в 112 країнах. Ассошіейтед Прес – основа всесвітньої інформаційної системи новин. Йому належить монополія в міжнародних інформаційних потоках і найбільша база даних, яка складається з оперативних аналітичних новин, а також постійно обновлювана база по всіх країнах світу та база цифрової фото і відео інформації. Ассошіейтед Прес особливо спеціалізується у трансляції спортивних відеоновин. Агенція нагороджена 70-ма преміями Пулітцера.

Рейтер – одне з найбільших інформаційних агентств, що спеціалізується на поширенні

новин;

міжнародної інформації;

інформаційних послуг у сфері фінансів і бізнесу;

на проведенні валютних операцій;

поширенні інформаційних продуктів в системі on-line;

поширенні систем управління інформацією;

поширенні бізнес бюлетенів;

поширенні фотоновин.

Агентство має приватний характер із статусом офіційного агентства Великобританії.

Загалом Рейтер надає у міжнародні інформаційні потоки чисто інформаційні новини, ділову інформацію підприємствам, фірмам та іншим установам, з впровадженням нових технологій надає свої мережі для операцій з валютою у глобальних фінансових потоках, переважно спеціалізується на наданні оперативних інформаційних послуг за допомогою комп’ютерних терміналів, які повідомляють про котировки валют на міжнародних біржах.

Рейтер заснована в 1851 році, як інформаційне агентство, що відразу стало характеризуватися незалежністю, оперативністю, точністю подання новин і на сьогодні залишається одним з світових лідерів у поширенні міжнародних новин.

Основна частина діяльності агентства Рейтер припадає на забезпечення інформацією банків, брокерів та інших учасників фінансових ринків.

Протягом доби Рейтер оновлює новини і фінансові дані з 180 основних бірж та ринків світу. Агентство спеціалізується на розповсюдженні програмних продуктів та технологій мультимедіа безпосередньо у торгових залах в системі електронних торгів, а також в системі інформаційних послуг при укладенні контрактів.

Взагалі всі інформаційні послуги, що надає Рейтер можна поділити на 4 основні блоки.

Блок новин – оперативні новини, збір, накопичення та аналіз інформації для ЗМІ; блоки новин від Рейтер-власні репортажі, тексти та відео тексти.

Інформаційно-фінансові новини і бізнес-новини. Корпорація збирає та аналізує новини про рух валют, котування цінних паперів, про операції з цінними паперами, надає можливість клієнтам укладати оперативні контракти з терміналів корпорації. Крім того, розповсюджує інформацію про валютні операції та операції з цінними паперами прямо з комп’ютерного терміналу.

Рейтер – телебачення. Постачання телевізійних новин як загального так і бізнесового плану. Інформація про курси валют, спеціалізовані теленовини про торгівельні контракти, ділові переговори. Агентство здійснює збирання інформації, архівації її для подальшого використання протягом 5-ти років.

Дилерські послуги. Здійснення торгових операцій через торгову мережу Рейтер в будь-якій країні світу. Рейтер створює систему електронних анонімних торгів і обслуговує систему електронних торгових брокерів, що зв’язують трейдерів США-Європи-Японії (25\% прибутку корпорації). До того ж, система електронних біржових торгів забезпечує можливість цілодобового підключення до здійснення операцій їх у небіржовий час.

Оперативна, ділова інформація Рейтер. Оперативна інформація у галузі страхування. Велику кількість клієнтів Рейтер складають страхові компанії, експерти з майнових витрат та збитків, юридичні особи, що користуються послугами мереж Рейтер для прогнозування своєї діяльності, отримання інформації про нові ринки, ціни та акції, про всі види діяльності страхових компаній на міжнародних торгах або про торги у рамках національних територій.

Наприкінці 1998 року керівництво агентства Рейтер проголосило про те, що корпорація повинна зазнати найзначніших змін у своїй 150 –ти річній історії. Мова йшла про перебудову структури з горизонтальної ( яку складали країни і території) на вертикальну (що мають скласти основні бізнес-проекти і їх пріоритетність має визначатися виключно їх прибутковістю). Наголошується на тому, що має залишитися згодом лише два головних напрямки роботи агенції Рейтер: Рейтер Інформейшн і Рейтер Трейдинг Систем. Вони мають поширювати продукцію засобами глобальної торгової мережі. Третій напрямок діяльності Інстінет (свого роду брокерська агенція) трансформується згодом на незалежний підрозділ. Медіа – інформаційний бізнес має розвиватися окремо і особливий напрямок агенція робить на застосуванні нових можливостей Інтернет для поширення серед своїх клієнтів даних власних баз даних та власних архівів, що складають близько 4 тис. публікацій, які допоможуть клієнтам забезпечити власний бізнес будь-якими пакетами документів, статистичних даних, порівняльних характеристик та даних аналітичного характеру.

Розділ 4

Універсальні гібридні інформаційні системи

4.1. Структура і призначення інформаційних систем типу ВІДЕОТЕКС та ТЕЛЕКОНФЕРЕНЦІЇ

В основі найпростішого відеографічного обслуговування лежить ідея розширення рамок застосування звичайного телевізора, перетворення його в домашній термінал. Якщо технічно це виявляється можливим, то тоді інше досягається за допомогою вже розробленої техніки.

Нехай телевізійний приймач модифікований або ж має спеціальний адаптер, який дозволяє підключити до нього клавіатуру і модем, що зв'язує телевізор (або термінал) із телефонною мережею. Для накопичення інформації в системі організується база даних на міні-комп'ютері, що має також вихід у телефонну мережу. В результаті власник такого модифікованого телевізора може в діалоговому режимі працювати з базою даних та одержувати інформацію, яка його цікавить (часто довідкового характеру) з бази даних (мал. 27).

Крім одержання інформації користувач може мати свій файл у базі даних і зберігати там необхідну йому інформацію оперативного характеру. І нарешті, користувач має можливість пересилати повідомлення у файл іншого користувача, реалізуючи натуральним чином ідею електронної пошти.

Прямий та зворотній канали в такій системі звичайно мають різноманітну швидкість передачі: інформація від користувача передається повільно, а від бази даних -порівняно швидко.

Для одержання довідкової інформації користувач вступає в діалог із комп'ютером: комп'ютер системи запитує у користувача номер його розрахункового рахунку, потім його пароль, після чого висвітлює на екрані перелік послуг, що надаються системою. Користувач вибирає область, що його цікавить, методом питань і відповідей знаходить потрібний йому матеріал.

Конкретне системне втілення ідеї відеографічного обслуговування знайшли в системі Відеотекс, що одержала визнання Міжнародного консультативного комітету по телефонії і телеграфії.

Система Відеотекс є орієнтованим на споживача інтерактивним інформаційним видом обслуговування. Це автоматизована довідкова служба, в котрій інформаційний обмін між відеотерміналами та інформаційним центром відбувається в діалоговому режимі, тобто в режимі запит - відповідь.

Кінцевий пункт користувача системи Відеотекс може оснащатися кольоровим дисплеєм із клавішною панеллю і телефонним апаратом. Ця техніка дозволяє користувачу через телефонну мережу звертатися до послуг інформаційної бази даних і на екрані дисплея одержувати потрібну інформацію. Крім того, користувачу надається спеціально виділений у системі комп'ютер, призначений для виконання приватних обчислювальних робіт.

Система Відеотекс дає можливість:

одержувати різноманітну довідкову інформацію на прохання користувача;

мати персональний файл (досьє) у пам'яті комп'ютера;

переглядати спортивні змагання;

користуватися відеоіграми та освітніми програмами по різноманітних дисциплінах;

резервувати квитки на всі види транспорту.

Мал. 27. Структура системи тину ВІДЕОТЕКС

Звичайно, існують і деякі перешкоди, які має перебороти користувач, що бажає взаємодіяти з системою в діалоговому режимі. До цих перешкод, насамперед, відносяться витрати на термінальне обладнання та навчання користуватись базою даних системи.

Система Відеотекс може стати масовою, тому що вона у своїй основі орієнтована на використання двох самих популярних пристроїв - телефонного апарата і телевізора. У ній для зниження витрат на придбання обладнання розроблений варіант використання в якості дисплея кольорового телевізора. У цьому випадку користувачу необхідно придбати спеціальну приставку.

Першу спробу здійснити систему типу Відеотекс було зроблено у Великобританії в 1972 році при створенні системи Prestel. Необхідна довідкова інформація в цій системі запам'ятовується в центральному комп'ютері і передається через телефонну мережу спільного користування на телевізійні приймачі, до яких приєднується спеціальна приставка-адаптер із клавіатурою. У принципі система складається з абонентських терміналів і банку даних. До складу кожного абонентського термінала входять стандартний телевізор, накопичувач із генератором літеро-цифрових знаків, телефонний апарат, модем, що забезпечує передачу запитів у банк даних із швидкістю 75 біт/с і прийом інформації зі швидкістю 1200 біт/с.

Система Prestel призначена для передачі інформації рекламного і комерційного характеру, програм мовлення, а також різноманітного роду новин. Досвід практичної роботи цієї системи показав, що служба Відеотекс, крім свого призначення в якості інформаційної системи для сфери побутового обслуговування, може знайти застосування як доповнення до існуючих систем передачі даних. З цією метою додатково до телевізійного приймача був розроблений ряд терміналів, наприклад, такий ,що встановлюється, переносний і т.д.

Служба Відеотекс у Великобританії має бази даних обсягом приблизно 300 Мбайт на магнітних дисках. Відновлення даних у пам'яті системи проводиться спеціальними службами, що займаються тільки збором даних, їх обробкою і продажем.

У ФРН у 1980 році було розпочате впровадження системи інтерактивної довідкової служби, відомої за назвою Bildschirmtext, що базується на існуючій мережі передачі даних із пакетною комутацією. Кожний окремий центр системи обслуговує користувачів, залучених до місцевої телефонної мережі окремого району. Якщо інформація, на яку роблять запит, відсутня у локальному центрі, користувач може через мережу з пакетною комутацією зв'язатися з іншим центром або комп'ютером, що належить до даної системи.

Створена у Фінляндії на основі технології Відеотекc інформаційна система Тeleset-Information надає своїм користувачам дуже різноманітну інформацію. Корисно привести перелік баз даних, наявних у системі: зарубіжні новини, побутові новини, звіти компаній, ділові новини, файл технічного регіонального дослідницького центру, файл статистичного бюро, спортивні новини, прогноз погоди, інтерактивні ігри, місцеві новини.

У 1985 році в Хельсінкі та його округах до системи було залучено біля 5 тис. терміналів, що використовувались в основному для ділових цілей.

Інформаційні системи типу ТЕЛЕКОНФЕРЕНЦІЇ. Відомо, що організація нарад спричиняє визначні витрати на збір фахівців, підготування матеріалів і т.п. Статистичні дані характеризують розмах цього виду комунікації: у Західній Європі в 1980 році було проведено біля 100 тис. конференцій і нарад, у 1985 р. - біля 130 тис. У США в 1980 р. на ділові поїздки було витрачено 55 млрд. доларів, причому біля 35 \% усіх нарад носило чисто інформаційний характер.

Відомо також, що керівники приблизно 6 \% часу витрачають на розмови по телефону і 10 - 20\% - на читання та написання ділових паперів, 70 \% - на комунікації; професійні службовці 25\% часу витрачають на читання і написання робіт, 25\% - на комунікації. Одним словом, на спілкування витрачається значна частина робочого часу.

Гострота політичних, економічних, екологічних та інших проблем значною мірою сприяє зростанню числа конференцій на усіх рівнях. Якщо врахувати, що під конференцією статистики приймають різного роду наради з числом учасників більш 20 чоловік, можна підрахувати, що на цей вид комунікації в Західній Європі витрачається як мінімум - 1 млн. людино-днів щорічно. Як слідство, виникла ідея спробувати на основі використання сучасних засобів зв'язку і комп'ютерної техніки організувати спілкування фахівців, не відриваючи їх від робочого місця. Учасники таких конференцій, віддалені один від одного на сотні і тисячі кілометрів, завдяки сучасним електронним засобам, можуть бачити один одного, обмінюватися даними і графічною інформацією, дискутувати в умовах, максимально наближених до реальної конференції. Ідеї досить швидко були реалізовані в новому виді інформаційного обслуговування - телеконференцій.

Перерахуємо основні переваги телеконференцій:

1. Можливість оперативно організувати обговорення актуальних питань і своєчасно інформувати зацікавлених осіб, розрізнених територіально. При цьому відпадає необхідність у переїздах, транспортних витратах. Фахівець не відсутній тривалий час на своєму робочому місці.

2. Для обговорення можуть бути використані будь-які матеріали, наявні в однієй з організацій, що беруть участь у телеконференції: графіки, діаграми, тексти. Можуть виникнути випадки, коли необхідно виконати деякі наміри або повторити ситуації - все це можна виконати за допомогою техніки, використовуваної для телеконференцій.

3. Якщо апаратурою для телеконференцій забезпечення більшість установ, є можливість істотно розширити коло фахівців, участь котрих необхідна для прийняття рішень по обговорюваній проблемі. При традиційних способах це досить важка задача.

4. Під час телеконференцій при наявності зв’язку з базами даних можна скористатися практично будь-якою довідковою інформацією і познайомити з нею усіх учасників телеконференцій.

Головна проблема при організації телеконференцій – забезпечити ілюзію присутності на нараді, тому що кожний учасник наради повинен бачити інших у віртуальній кімнаті конференції з перспективою свого власного “віртуального” розташування в помешканні, де усі одночасно присутні.

Головуючий на конференції повинен відчувати, що він знаходиться на центральному місці, а усі учасники сидять один проти одного і можуть користуватися будь-якими необхідними для обговорювання матеріалами.

Телеконференції потребують застосування дуже різноманітної апаратури: терміналів, факсимільного зв’язку , телевізійних камер, відеомагнітофонів, комп’ютерів, модемів, графічних дисплеїв, акустичної апаратури (мал. 28.а).

Звичайно для проведення телеконференцій виділяється спеціальний зал, де розміщується телевізійна і акустична апаратура, інша техніка. Сюди підводяться лінії зв’язку. В цьому помешканні встановлюється великий телевізійний екран . У найпростішому випадку до складу апаратури повинні входити пристрої для запису і відтворення промови, зображень, а також телетайп. Сигнали на ці пристрої надходять у мультиплексор, що формує груповий сигнал. Цей сигнал через модем потрапляє в лінію зв’язку. Варто мати на увазі, що випускаються модеми з багатократною фазовою маніпуляцією (4 ФМн і 8ФМн) дозволяють передавати по телефонних лініях сигнали зі швидкістю 4800 і 9600 біт/с.

У більш складній конфігурації використовуються швидкодіючі пристрої по обробці відеодокументів із високим розподільчою здатністю, застосовується високоякісна акустична апаратура зі смугою до 10 кГц, використовуються великі телевізійні екрани, техніка стиснення відеосигналів і швидкодіючої факсимільної апаратури.

Дуже важливими є пристрої для передачі графічної інформації. До таких пристроїв відносяться електронні планшети, що дозволяють відтворювати в реальному масштабі часу інформацію, що зображується рукою. Так, планшет фірми NEC здатний передавати графічну інформацію по телефонному каналу зі швидкістю 1200 біт/с. При використанні накопичувача на дисках можливо зберігати і виводити графічну інформацію. Електронний планшет дозволяє стирати записане, виділяти окремі записи, робити вибіркове стирання.

Таким чином, учасники телеконференції можуть малювати діаграми, записувати окремі слова не припиняючи ходу конференції. Записи і малюнки з’являються на екранах в обох студіях одночасно, причому в такі малюнки можна вносити поправки (мал. 28 а, б).

З огляду на необхідність сполучення різноманітного обладнання телеконференцій у єдиний комплекс і мультиплексування джерел з різноманітними швидкостями передачі (промова, дані від дисплея, відеозображення, графіки), доцільно робити обладнання телеконференцій у комплекті, а потім його тиражувати. Так, фірма Compression Labs випускає обладнання для телеконференцій типу 1,5 Е. Уся інформація передається в цифровій формі зі швидкістю від 512 Кбіт/с до 1,5 Мбіт/с в залежності від інформаційного навантаження.

а)

б)

Мал. 28(а, б). Структура системи типу ТЕЛЕКОНФЕРЕНЦІЯ

Особливий інтерес для забезпечення проведення телеконференцій подає супутниковий зв’язок, тому що в сучасних умовах для цієї цілі можна використовувати пересувні наземні станції з антеною діаметром 1–1,5 м. Орієнтування антени на геостаціонарний супутник – процес нескладний, а канал із пропускною спроможністю 1,5 Мбіт/с для супутникового ретранслятора не є технічно важким. Тому організація зв’язку через супутник телеконференції проводиться дуже швидко.

Відомо, що в США, Японії, Великобританії, ФРН, Франції проводяться інтенсивні розробки по впровадженню технології телеконференцій. При цьому витрачаються чималі гроші. Так, за 1990 р. по підрахунках фахівців, витрати на організацію телеконференцій складуть приблизно 900 млн. доларів. У 1986 р. для телеконференцій у світі було обладнано 4500 помешкань, а число телеконференцій склало не менше 2 млн.

4.2. Моделюючі міжнародні інформаційні системи

Виконання етапу постановки рішення задачі передбачає всебічний опис об'єкту або явища, що вивчається, визначення його структури, складу, взаємозв'язків окремих його складових факторів, що здійснюють на нього вплив. Все це потребує створення на базі системного підходу такого вербального, математичного або логічного опису об'єкта, який може бути прийнятий за його модель. Рішення задачі без моделі неможливо, і людина, інтуїтивно чи цілком свідомо, використовуючи спеціальний апарат, завжди моделює з тим або іншим ступенем наближення об'єкт, що досліджується.

Моделювання - це відтворення характеристик деякого об'єкта на іншому об'єкті, спеціально створеному для вивчення. Цей останній називається моделлю.

Наочним прикладом моделі може служити вербальний опис щойно зведеного будинку, перебігу ділового засідання або письмовий опис структури та принципу дії технічного пристрою, наприклад, телевізора. Матеріальним носієм моделі, крім свідомості людини, можуть бути папір, кінострічка, пам'ять ЕОМ, магнітні стрічки та диски, фізичні ( в натуральну величину або зменшені) копії об'єктів.

Різноманіття моделей визначається різноманітністю навколишнього світу. Для одного і того ж явища можна збудувати безліч моделей.

В залежності від природи моделі та ті сторони об'єкта, які в ньому відтворюються, умовно розділяються на два класи (мал. 29): фізичні та теоретичні. Фізичні моделі відтворюють об'єкт або процес, який вивчається, зі збереженням його природи, наприклад, макет будинку, літака, електростанції. Найчастіше вони використовуються при розробці та випробуванні всіляких технічних об'єктів. Так, для перевірки властивостей конструкції літака може бути виготовлена модель та випробувана в умовах, наближених до реальних.

Теоретичні математичні моделі пов'язані з абстрактно-формалізованим описом об'єкта, тобто описом на рівні значень параметрів та властивостей об'єкта. Їх вивчення можливе лише математичними та логічними методами. Таким чином, на відміну від фізичних моделей, теоретичні моделі можуть бути здійснені у вигляді інших за походженням характеристик об'єкта, ніж у об'єкта, що моделюється.

В залежності від рівня аналізу, характеру представлення та використання інформації теоретичні моделі можуть бути представлені наступними основними типами:

Мал. 29. Структура моделювання

а) моделі якісні - це опис властивостей та законів фізичних, біологічних, суспільних та інших об'єктів та явищ. Наприклад, моделі устрою всесвіту, кристала, атома - в фізиці; опис системи кровообігу, дихання, травлення - в біології; опис формацій, міграцій людини - в суспільних науках;

б) моделі кількісні - математичний опис різних об'єктів та явищ оточуючого нас світу, що дозволяють отримати кількісні оцінки;

в) моделі імітаційні - імітація (відтворення) за допомогою обчислювальної техніки різних сторін людської діяльності, явищ природи та процесів, що відбуваються у суспільстві. Наприклад, модель роботи підприємства в умовах ринку та самоокупності або модель зміни політичних умов уряду під впливом міжнародних організацій;

г) інформаційні моделі - опис великої кількості інформації з її взаємозв'язками та процедурами перетворення (інформаційно-пошукові системи, управління базами даних, бази знань, "інтелектуальні" системи).

Теоретичні моделі широко використовуються для дослідження різних соціальних та економічних явищ, розробки інформаційного забезпечення органів соціального управління, створення зразків нової техніки та нових технологічних процесів, а також в тих випадках, коли інші способи вивчення об'єктів відсутні. Таке трапляється, коли явища, що вивчаються, відбуваються або з дуже великою або, навпаки, з дуже малою швидкістю, з серйозною небезпекою для людства та оточуючого середовища. Так, наприклад, моделювання зміни клімату на планеті в умовах збільшення впливу на нього результатів сільськогосподарської діяльності людини дозволяє визначити зміну середньорічної світової температури, а отже, зміну тривалості пори року, зміну кордонів землеробства тощо, внаслідок чого можуть різко порушитися умови існування цілих народів. Зрозуміло, що будь-який інший спосіб вивчення результатів впливу людини на екологічне оточення може викликати незворотні наслідки для населення всієї земної кулі.

В загальному випадку моделювання дозволяє дати відповідь про характер поведінки об'єктів та явищ, що досліджуються, в тих чи інших умовах, виявити їх структуру та властивості.

Значення моделювання як способу вивчення різних законів та явищ різко збільшилося в зв'язку з появою швидкодіючої обчислювальної техніки. До цього моделювання було найбільш розвинено в тих галузях, де вже були розроблені формалізовані описи об'єктів (механіка, фізика, економіка). Однак вирішення задач вручну утруднювалось складністю та громіздкістю математичних рівнянь. Їх вирішення вимагало великої кількості обчислень і не давало можливості отримати результат у розумний термін. ЕОМ дозволила прискорити проведення розрахунків і забезпечила багатократний та багатоваріантний аналіз поведінки об'єктів. Так, без великих ЕОМ з швидкістю кілька мільйонів операцій за секунду на отримання результатів, пов'язаних з моделюванням зміни кліматичних умов, пішло би десятки років.

В подальшому, з розвитком науки, ЕОМ стали знаходити своє застосування і в тих галузях, де знання про об'єкт дослідження були слабо формалізовані. До таких галузей відносяться: біологія, хімія, медицина, психологія. Моделювання із застосуванням ЕОМ також почало проникати до гуманітарних наук - соціології, політології, історії, літератури, мистецтва, міжнародних відносин та ін.

Особливого значення при моделюванні набирає проблема відповідності (адекватності) моделі та реального явища, яке вивчається. Без належної адекватності моделювання втрачає своє пізнавальне значення, тому що перестає бути достовірним джерелом інформації про реальні об'єкти. Для досягнення потрібної відповідності постановник задачі прагне до більш детального відображення властивостей об'єкта в моделі та до обліку якомога більшої кількості елементів та зв'язків між ними. Однак, це не завжди прийнятне, тому що при деталізації необхідно враховувати цілий ряд обмежень: технічні можливості ЕОМ (швидкість, обсяг оперативної та зовнішньої пам'яті), ускладнення математичного апарату, програмного та алгоритмічного забезпечення, збільшення обсягів вхідних даних тощо.

Для усунення цих обмежень часто вдаються до використання так званих узагальнених характеристик. Такі характеристики, наприклад, валовий суспільний продукт, доводиться застосовувати в моделях соціально-економічних систем, які налічують сотні, тисячі вхідних та вихідних параметрів, що фігурують у десятках та сотнях рівнянь. Такий підхід спрощує моделі, робить їх зручними для аналізу з точки зору огляду.

Спрощення моделі знижує витрати на моделювання і прискорює отримання результатів, але може призвести і до зниження їх якості, та кінець кінцем - до втрати адекватності моделі.

Очевидно, що в загальному випадку завжди має місце суперечність між прагненням дослідника до вивчення найбільш повної та докладної моделі та бажанням спеціаліста з інформатики мінімізувати, спростити її. Для вірного вирішення даного протиріччя спеціалісту, що здійснює постановку задачі, необхідні знання комп'ютерних методів дослідження моделі.

Побудова моделі є предметом спеціальних дисциплін, в рамках яких безпосередньо вивчається дане явище. Вибір того чи іншого методу моделювання визначається спеціалістами відповідних областей науки та практики. Інформатика ж надає методологічні основи реалізації моделей за допомогою обчислювальної техніки.

В суспільних науках дуже часто теорія базується на узагальненні багаторічного практичного досвіду, систематизації різних теоретичних рішень, накопиченню та осмисленню експериментальних даних. Тому в даному випадку задача моделювання полягає передусім у створенні математичного апарату частіше за все для опису суспільних процесів та розробці методології його застосування для вирішення конкретних задач, що виникають в органах соціального управління.

Використання методів математичного моделювання в широкому значенні, тобто суспільних процесах, завжди привертало велику увагу вчених та практиків. Так, велику кількість робіт з математичного моделювання було зроблено в різних областях економіки та соціології.

Незважаючи на всю важливість та необхідність соціально-математичних моделей міжнародних відносин треба відзначити, що всі вони мають значні обмеження. Головне - це відсутність у вхідних (тих, що прогнозуються, оптимізуються) показниках моделі стратегічних цілей міжнародного розвитку: формування дійсно гуманістичних відносин в окремих країнах та суспільстві в цілому, всебічний розвиток особистості тощо. В соціально-математичних моделях слабо відображені також кінцеві цілі міжнародної політики, кінцеві соціально-економічні показники: ступінь задоволення матеріальних та духовних потреб населення країн. Крім того, в механізмах, що моделюються, недостатньо враховуються особливості духовної (перш за все, політичної) поведінки населення. Очевидно, що для вивчення процесів підсилення соціальної орієнтації політики та розвитку в цілому всієї сфери міжнародних відносин, використання тільки математичного моделювання абсолютно недостатньо. Однак, математичне моделювання власне соціальних та політичних процесів поки що не отримало належного розвитку.

Як відомо, підвищення ефективності управління міжнародними процесами передбачає науково обгрунтоване прогнозування, що дозволяє передбачити реакцію в поведінці людей на рішення, що готуються, а також знаходити варіанти рішення, оптимальні з точки зору його політичних наслідків. Однак, традиційні методи прогнозування не дають можливості врахувати в достатній мірі комплексний характер реальних процесів, взаємозв'язок великої кількості істотних міжнародних факторів, тому інформаційною базою прогнозування зараз, в основному, є емпіричні соціальні дослідження - вельми трудомісткі та направлені за необхідністю на дослідження тільки невеликої кількості найбільш значущих факторів.

Математичне ж моделювання міжнародних процесів спроможне значно збільшити віддачу від соціологічних та інших соціальних досліджень та сприяти проведенню науково-обгрунтованого прогнозування та прийняттю оптимальних рішень в сфері управління міжнародними процесами.

Можна вказати на три основні цілі математичного моделювання міжнародних процесів, які повинні бути реалізовані найближчим часом.

Першою і головною метою є створення моделі соціального розвитку суспільства для прогнозування, планування та управління міжнародними процесами.

Доцільно, мабуть, починати роботи по соціальному моделюванню з побудови загальної моделі суспільного відтворення життя, а потім розробляти моделі окремих підсистем, поступово їх деталізуючи. Поряд з цими пріоритетними напрямками роботи, необхідна також розробка окремих моделей тих чи інших міжнародних процесів, що представляють теоретичний або практичний інтерес для міжнародних органів управління.

Другою ціллю є створення нового підходу до досліджень в суспільних науках, що базується на математичному моделюванні, комп'ютеризованому експерименті. Такий підхід підвищить ефективність досліджень в області суспільних наук, забезпечить наукову обгрунтованість соціальних прогнозів міжнародних відносин.

Третя ціль направлена на розробку "інтелектуальних" експертних систем, що забезпечують підтримку рішень за умови, коли відсутні "жорсткі" моделі, а також на створення комбінованих систем, які складаються з різних моделей, і впровадження цих систем в практику міжнародних відносин.

В останні роки як у нас в країні, так і за кордоном все ширше використовується нова технологія наукового дослідження : імітаційне моделювання об'єкта, який вивчається, на ЕОМ, суть якого полягає в проведенні обчислювальних експериментів з моделлю об'єкта та ціленаправленому зборі інформації, якої не вистачає (мал. 30). Ця технологія показала свою високу ефективність, наприклад, в фізиці, хімії, біології та ін. Можна стверджувати, що використання цієї технології для різних міжнародних проблем, що виникають в суспільстві, особливо необхідно.

Мал. 30. Схема імітаційного моделювання

Це пов'язане, по-перше, з більш високою складністю та багатофакторністю соціальних явищ, численністю взаємозв'язків міжнародної сфери, що створюють великі труднощі в розробці достатньо повної моделі об'єкта. По-друге, з труднощами, а часто і неможливістю проведення експериментів на реальних соціальних об'єктах, що призводить до необхідності розробки їх моделей на ЕОМ та проведення обчислювальних експериментів.

Нарешті, створення імітаційної моделі соціального об'єкта міжнародних відносин з використанням знань, накопичених на даний момент; проведення експериментів на такій моделі дозволить виявити основні керуючі фактори для об'єкта, що вивчається, та зрозуміти, якої саме інформації не вистачає для більш точного прогнозу щодо його проведення. Модель, таким чином, виступає в якості основи планування емпіричного етапу дослідження; вона дозволяє оптимізувати збір інформації, зосереджуючи ресурси на вивченні найбільш важливих показників, та тим самим дає змогу суттєво підвищити ефективність досліджень, що проводяться. Звичайно, при вивченні соціальних міжнародних процесів не треба все зводити до імітаційного моделювання. В загальному випадку можуть застосовуватися різноманітні теоретичні моделі. Вибір та характер конкретного виду моделі залежить від цілі дослідження та від можливостей тієї чи іншої моделі найбільш оптимально відобразити реально існуючі соціальні міжнародні явища.

Облік соціальних факторів в повному обсязі ускладнює побудову теоретичних моделей та моделей міжнародних процесів і робить їх найбільш складними, наприклад, в порівнянні з економіко-математичними моделями. Однак, застосування багатоваріантних розрахунків на ЕОМ, комбінація декількох типів моделей дає можливість отримати найбільш повну уяву про характер явищ, що досліджуються, а це виключно важливо для здійснення ефективного управління соціальними процесами міжнародних відносин.

Розділ 5

Спеціалізовані гібридні міжнародні інформаційні системи

5.1. Структура і застосування інформаційних систем типу ТЕЛЕТЕКС та ТЕЛЕТЕКСТ

За рекомендацією МККТТ термін "Телетекс" привласнений новому виду обслуговування, в основі якого лежить принцип обміну кореспонденції між пристроями електронної пам'яті на автоматичній основі. Головне призначення цього виду обслуговування пов'язують із якісним поліпшенням роботи адміністративно-управлінського апарату. Переслідується мета прискорити підготування службових текстів і їхньої передачі адресату. Система Телетекс також являє собою різновид електронної пошти. Вона дозволяє працювати з терміналом системи як із звичною друкарською машинкою, обмінюватися інформацією між абонентами. Повідомлення запам'ятовуються в локальних пристроях пам'яті та передаються між системами пам'яті в автоматичному режимі.

Обладнання, що знаходиться у користувача, складається з набору пристроїв, за допомогою яких користувач системи передає і приймає текстові повідомлення. До цього набору входить клавіатура, дисплей, принтер, що об'єднані в термінал. Крім термінала, користувач має можливість готувати тексти за допомогою системи обробки текстів, запам'ятовувати передані та одержані повідомлення в системі пам'яті, наприклад, на магнітних дисках. Головною вимогою до термінального обладнання є надання користувачу максимуму свободи у підготуванні текстів для поштового (електронного) відправлення.

Для здійснення з'єднання із потрібним адресатом і для прийому повідомлень необхідні набір правил та пристрої, що здійснюють зв'язок користувача з адресатом через мережу. Ці функції в кінцевому обладнанні користувача виконують блок інтерфейсу, буферна пам'ять, апаратура передачі даних. Пам'ять термінала необхідна для того, щоб прийняте повідомлення не переривало роботу оператора, а також для суміщення різноманітних швидкостей процесу друкування повідомлень (мал. 31).

Повідомлення в системі Телетекс передаються зі швидкістю 2400 біт/с. Сторінка тексту розміром А4 містить за стандартом цієї системи 1500 знаків. Кожний знак кодується 8-елементними кодовими комбінаціями, тому одна сторінка тексту передається за 5 с. З огляду на те, що середній обсяг ділового листа дорівнює приблизно 1,5 сторінкам, такий лист у системі (із врахуванням міжсторінкового інтервалу і службових повідомлень) передається за 10 с.

Для створення автоматичного режиму та ефективного використання лінії зв'язку кінцеві пункти працюють, як і в звичайних мережах, за протоколами. Для служби Телетекс розроблені чотири рівні з'єднань (фізичний, канальний, мережевий і транспортний), що дозволяють працювати в мережах різноманітного типу: телефонної спільного користування, із комутацією каналів і з пакетною комутацією. Основні правила роботи утримуються в рекомендації $70.

Важливим моментом у роботі системи Телетекс є його сумісність із системою Телекса. Для цього розроблені процедури перетворення коду з 8-елементними комбінаціями в код із 5-елементними комбінаціями і швидкістю 2400 у 50 біт/с.

Службовий сигнал у системі Телетекс, що посилається адресату з метою переконатися, що останній може прийняти повідомлення, складається з декількох кодових слів: ідентифікатор термінала відправника, ідентифікатор термінала, що викликається, дата і час передачі, додаткова службова інформація - усього 72 біта.

Мал. 31. Структура системи типу ТЕЛЕТЕКС

Відомо, що служба Телетекс поступово витискує традиційну службу Телекса: до 1990 р. число користувачів служби Телетекс у світі перевищило число користувачів служби Телекс.

Система Телетекст призначена для передачі даних (тексту, таблиць) разом із телевізійними сигналами по одному каналу. Ця система як би вмонтована в звичайну телевізійну систему. Її принцип заснований на тому, що при передачі телевізійних зображень сигнал має інтервали, зумовлені його спеціальною структурою: при рядковій розгортці промінь після прокреслення рядка повинен повернутися у вихідну позицію - на початок наступного рядка. Це відбувається 625 разів на секунду. Крім того, телевізійний напівкадр повторюється 50 разів у секунду через визначені інтервали. Проміжки часу, що пустують, у телевізійному сигналі можна використовувати для передачі тексту.

В англійській системі Телетекст, протягом рядкового інтервалу передається рядок тексту в 360 біт. У одну секунду передається 100 таких рядків, що призводить до швидкості передачі тексту 36 Кбіт/с. З такою швидкістю один рядок тексту можна передати за 0,24 с. Таким чином, на телецентрі можна синтезувати телевізійний сигнал із телевізійного зображення і текстові сигнали. Звичайно сторінки тексту передаються один за одним, а коли закінчується інформаційний матеріал, передача повторюється.

В цілому роботу системи можна уявити таким чином. Уявіть собі телевізійний приймач, що виконаний у вигляді двох частин: високочастотний блок до детектора (одна частина) і відеопідсилювач із системою розгортки і телевізійної трубки (інша частина). Щоб дивитися звичайну телевізійну передачу, з'єднаємо ці частини приймача кабелем і одержимо телевізор (мал. 32). Можна між двома названими частинами приймача вставити спеціальний блок-приставку, що містить пристрій вибору тексту, яка дозволяє за допомогою набраного на клавіатурі коду позначити потрібну сторінку, що пробігає по екрані, і ввести її в буферну пам'ять. Цифровий відеоперетворювач здійснює операцію перетворення цифрових сигналів у відеосигнали, що зображують текст на екрані телевізора. Під час перегляду тексту телевізійне зображення відсутнє. Вибрана вами сторінка тексту буде повторюватися (тобто утримуватися на екрані) стільки часу, скільки необхідно.

 

Мал. 32. Структура інформаційної системи типу ТЕЛЕТЕКСТ

Система Телетекст дозволяє організувати службу - електронну газету, коли по так названому "текстовому" каналі безупинно передаються статті з газет і часописи. Крім газет у системі можуть передаватися рекламні повідомлення, метеорологічне зведення, новини, що передаються по радіо, оголошення.

У самій назві цього виду обслуговування - електронна пошта - розкривається його зміст: використання електронних методів передачі та обробки інформації для обміну кореспонденцією за аналогією з поштою - пересилка друкованих матеріалів, графіків, ділових документів, фотографій, таблиць, газет, часописів. І усе ж в електронній пошті укладене щось більше.

Розглянемо фрагмент творчої діяльності ученого або фахівця при підготовці і виданні його наукових праць. Фахівець працює за терміналом у себе в установі або вдома, маючи доступ через мережу передачі даних до колег та інших організацій. Зрозуміло, він користується базами даних установ як у себе в країні, так і за рубежем. Фахівець працює над науково-технічним звітом, статтею або книгою, беручи з електронної пам'яті свого персонального комп'ютера або ж пам'яті комп'ютера, що знаходиться на обчислювальному центрі установи, зроблені раніше записи, фактографічні дані. У процесі роботи фахівець переглядає на екрані термінала графіки, малюнки, вибірки з робіт, реферати, накопичені у власній базі даних. Користуючись системою редагування текстів, він готує варіант своєї роботи і відправляє його (текст) своїм колегам у їхні бази даних (поштові скриньки) із проханням висловити зауваження.

Колеги через якийсь час пересилають свої зауваження по системі електронної пошти в електронну поштову скриньку автора, тобто в його персональну базу даних, доступну для зовнішнього світу. Автор коректує свою роботу, редагує текст і відправляє його по каналу зв'язку у видавництво із відповідним супровідним листом , повідомивши свій пароль. Видавництво має також можливість відправити на рецензування роботу автора в електронній формі. Приблизно так за допомогою електронної пошти і баз даних може бути підготовлений та укомплектований черговий номер наукового часопису або праць конференції. Усе це очікує нас у найближчому майбутньому.

Електронна пошта являє собою службу безпаперових поштових відносин і фактично є системою збору, обробки і передачі документальних повідомлень по телефонних мережах та мережах передачі даних. Концепція електронної пошти не є новою. Телеграфна служба, факсимільний зв'язок і система телекса є складовими електронної пошти і в деякому змісті - її попередниками. До речі, система телекса в даний час функціонує в 100 країнах і обслуговує в цілому біля 800 тис. абонентів. Багато якісно нового внесло використання в системі електронної пошти мікропроцесорів.

Отже, електронна пошта - це система поштових відносин між людьми та організаціями, заснована па використанні засобів інформатики і електронних засобів зв'язку. Вона є принципово новим видом послуг, забезпечуючи учасникам інформаційного обміну поєднання ряду таких переваг, як подолання бар'єра відстані за дуже короткий час у порівнянні з традиційною поштою, незалежність обміну від часу, відсутність паперу. Принцип роботи електронної пошти складається в тому, що користувач з термінала у будь-якій організації або вдома може передавати повідомлення, вказавши список адрес осіб або організацій, кому воно призначено.

Це повідомлення направляється в комп'ютер, який після необхідного сортування повідомлень відповідно до адрес, спрямовує його в електронну поштову скриньку (файл) адресата або адресатів. При регулярному перегляді своїх файлів користувач системи може виявити повідомлення, що прийшли на його ім'я. Якщо користувач бажає передати оригінальний матеріал (документ із підписами, графіки і т.п.), до його послуг факсимільний зв'язок.

Обмін літературою і даними по каналах зв'язку можливий як між бібліотеками, так і між інформаційними центрами. Електронна пошта дозволяє складати спільними зусиллями каталоги, видавати довідкові матеріали.

Вона, де-факто, створює передумови для масового впровадження безпаперової технології в людські відносини. Уся інформація, що бере участь в обміні, зберігається в пам'яті комп'ютерів, а на папір виводиться тільки потрібна інформація в необхідній кількості примірників.

Для виконання головних своїх функцій електронна пошта повинна мати у своїй структурі комп'ютер, пам'ять на магнітній стрічці або дисках, факсимільні апарати, пристрої зчитування зображень і пристрої друку (мал. 33).

Можна припустити, що в недалекому майбутньому електронна пошта може цілком замінити доставку усієї інформації установ та організацій. Отже, до

Мал. 33. Структура системи типу ЕЛЕКТРОННА ПОШТА.

безсумнівних переваг електронної пошти як виду обслуговування можна віднести:

оптимальне використання робочого часу відправника та одержувача інформації;

не потрібна присутність одержувача на іншому кінці лінії;

передача інформації здійснюється незалежно від відстані між абонентами;

доступ до електронної поштової скриньки не ускладнений, тому що розрахований на використання мереж спільного користування і терміналів, що знаходяться в установах, відділеннях зв'язку, готелях, клубах, магазинах вокзалах і т.п.;

передача будь-якого виду інформації, включаючи фінансові документи, креслення, ділові листи.

У США розроблена система електронної передачі поштових відправників Е-СОМ (Electronic Computer Originated Mail), основу якої складає система СВМS (Computer Based Message System). В якості середовища, що передає, використовуються мережі передачі даних Туmnet, Теlеnеt, Uninet, до яких підключені відділення. У абонента системи Е-СОМ є своя електронна поштова скринька в поштовому відділенні - сегмент пам'яті в спільному полі пам'яті комп'ютера поштового відділення. Набираючи код свого ящика, абонемент на своєму терміналі переглядає зміст ящика, куди можуть надійти різноманітні документи, рахунки, креслення, листи. Передане мовне повідомлення також може бути записане в цифровій формі і відтворено одержувачу. Швидкість передачі даних у цій системі невелика - від 110 до 1200 біт/с.

У Західній Європі розробляється декілька систем для збереження та електронної передачі друкованої інформації. Для великих видавництв Springer, Elsevier, Pergamon Press, Willey Intern. , Blackwells Scientific розробляється система Аdonis, призначена для накопичення і передачі видань. Журнали, що випускаються фірмами, будуть записуватися на оптичні диски і користувачі системи по каналах мережі спільного користування зможуть переглядати журнали на дисплеї, вибирати потрібні фрагменти і роздруковувати їх.

Як логічно виправдана тенденція очікується злиття різноманітних засобів електронної пошти в інтегральні мережі. Як приклад, можна привести мережу Ассеss System фірми Western Union, що забезпечує сумісність мереж телефону, телекса, факсимільного зв'язку і мікропроцесорних систем. У США в цю систему уже входить приблизно 140 тис. терміналів служби телекса. Автоматизовані довідкові системи з виведенням тексту на екрани терміналів і телевізори за телефонним запитом є вже в ряді країн: Prestel в Англії і США, Теlidon у Канаді, Сарtain у Японії, Аntiope і Теlеnеt у Франції, Вildschirmtext у ФРН, Тeleset у Фінляндії.

Розділ 6

Інформаційно-обчислювальні мережі

6.1. Комп'ютерні мережі та еволюція їхнього розвитку

Можна без перебільшення сказати, що як в свій час залізнична мережа з'явилася практичним наслідком промислової революції, так і комп'ютерні мережі передачі даних є результатом інформаційної революції і в майбутньому вони зможуть утворити основний засіб комунікації. Ці мережі - один з яскравих прикладів реалізації інформаційних технологій: в них поєднується як різноманітного роду апаратура по зберіганню, обробці та передачі інформації, так і різноманітні види обслуговування (інформаційна служба, Телетекс, Відеотекс, телеконференції, електронна пошта).

Мережі з'явилися в результаті творчого співробітництва фахівців з обчислювальної техніки та техніки зв'язку і є зв'язуючою ланкою між базами даних, терміналами користувачів і комп'ютерами Число користувачів мереж росте швидкими темпами: в 1985 році в діалоговому режимі воно досягло 20 млн

Швидко розвивається технічна база мереж. Окрім телеграфних апаратів на кінцевих пунктах мережі з'явились комп'ютери, факсимільні апарати, бази даних. До провідних і кабельних каналів додалися супутникові та волоконно-оптичні. В майбутньому можна очікувати створення глобальної багатофункціональної системи передачі та обробки інформації.

Можливо вважати, що розвиток комп'ютерних мереж зможе докорінно змінити систему правління, полегшити обмін науковими знаннями, пошук інформації, вдосконалити розповсюдження друкованих матеріалів, торгівлю та багато іншого.

Комп'ютерні мережі не дублюють наявну розгалужену комутаційну мережу телефону і телеграфу. Не дивлячись на гігантські розміри світової телефонної мережі, остання не може впоратися із зростаючим інформаційним потоком, особливо ділової інформації. Це навантаження беруть на себе комп'ютерні мережі, що є новим кроком в розвитку інформаційних технологій.

На сучасні комп'ютерні мережі лягає навантаження по передачі та обробці даних в багатьох галузях людської діяльності на національних і міжнародних рівнях Сюди відносяться виробництво, управління, торгівля, банківська діяльність, міжурядові зв'язки, матеріально-технічне постачання, розшук злочинців. Крім того, мережі об'єднують бази даних для наукових досліджень, дозволяють здійснювати резервування квитків в глобальному масштабі (включаючи авіацію, залізницю, морський транспорт), збирають дані про стан навколишнього середовища.

Відносно трафіка мереж існують оцінки, що міжнародний обмін даними може скласти від 1010 до 1011 знаків в рік. Що стосується можливостей телефонної мережі, то її використання для передачі даних обмежується робочою швидкістю (не більш 9600 біт/с), порівняно більшим часом сполучення в довгу лінію, значними помилками із-за взаємних перешкод, низької якості ліній, їх завантаженості телефонними переговорами. Для діалогу терміналів необхідна швидкість передачі 2400 біт/с з допустимою помилкою порядку 10-5, при передачі масивів даних (файлів, програм) бажана швидкість порядку 1 Мбіт/с при допустимій помилці10-10.

Саме вимоги до високої надійності даних, що передаються, і великої швидкості передачі викликали перехід до мереж телекомунікація, розроблених спеціально для передачі даних, причому в таких мережах на кінцевих пунктах оператор заміщений комп'ютером.

Потреби в отриманні інформації в світі ростуть неймовірно швидко. Наукові дослідження, урядові та комерційні організації постійно потребують доступу до інформації, що акумулювалася. Отримання інформації від спеціалізованих бібліотек і баз даних вимагає візиту до них або ж використання поштових послуг. Комп'ютери і телекомунікаційні засоби, об'єднані в мережі, дадуть можливість миттєвого доступу до світових спеціалізованих баз даних практично з будь-якого місця земної кулі.

Мережі передачі даних звичайно характеризуються параметрами, що показують їхні можливості: видами інформації, що передається (промова, дані, зображення), ефективністю передачі коротких повідомлень, вартістю передачі одиниці інформації, відсутністю помилок, можливістю пріоритетного обслуговування, гарантією недоторканості інформації і таємністю.

Стандартизацією функціонування мереж займаються МККТТ і Міжнародна організація по стандартизації.

Мал. 34. З’єднання апаратури в мережі передачі даних

6.2 Комп'ютерні мережі. Технологія передачі даних.

 

В даному розділі, розглянемо найбільш істотні питання, пов'язані з функціонуванням мереж передачі даних.

Мережі передачі даних великої довжини, як правило, мають змішану структуру, щоб інформація з одного пункту мережі в інший могла увійти по декільком маршрутам. При організації мережі будь-якої конфігурації (мал. 34) відбувається сполучення комп'ютерів і засобів передачі даних в єдину систему. Кінцеве обладнання даних (КУД) – Data Terminal Equipment (DТЕ) – може бути і комп'ютером, і простим терміналом. Апаратура передачі даних (АПД) - Data Cirquit Terminal Equipment (DСЕ) - завершує лінію доступу з боку обладнання комутації даних. Комунікаційна машина (КМ) - Data Switching Exchange (DSЕ) - здійснює функції комутації даних.

Сполучення терміналу або комп'ютера з мережею вимагає відповідного обладнання (мал. 35). В поняття сполучання входять як апаратні, так і програмні засоби. В якості апаратних засобів з’єднання між комп'ютером і мережею може використовуватися інтерфейсний процесор (Ш). Для з’єднання терміналу існує термінальний інтерфейсний процесор (ТІП), що часто виконує функції мультиплексування. Про програмне забезпечення ми скажемо трохи пізніше. Під з’єднання кінцевого обладнання з мережею розуміють стик між КУД і АПД

Мал. 35. Обчислювальна мережа

функції вузлів комутації залежать від типу мережі та вибраного засобу комутації.

Термінальне та інше периферійне обладнання може бути віддаленим від комп'ютера, підключеного до мережі. В цьому випадку можуть використовуватися лінії телефонної мережі, при цьому необхідно застосування модемів як прикінцевих приладів лінії.

Якщо канал має обмежені можливості (це, як правило, саме так), а абоненти не бажають працювати по черзі, необхідно організувати паралельну роботу Наприклад, в каналі зі швидкістю 2400 біт/с можна надати роботу відразу восьми користувачам, обмеживши їх швидкість передачі до 300 біт/с. Таке ущільнення виконує мультиплексор.

У випадку надто розгалуженої мережі та наявності безлічі користувачів різних категорій крім мультиплексування потрібно вдаватися до об'єднання каналів у більші групи для передачі по широкополосним лініям (кабельним, супутниковим). Ці функції виконує концентратор (мал. 36)

Мал. 36. Схема виходу в мережу передачі даних

Найбільш повно можна використати лінію зв'язку при пакетній комутації. Найбільш відомою мережею з пакетною комутацією є американська мережа Arpanet - АКРА Computer Network, розробка якої почалася в 1968 р. Пакетна комутація можлива тільки при цифровій передачі повідомлень, коли повідомлення, що кодувалося, можна розбивати на окремі інформаційні блоки фіксованої довжини. До кожного блоку додається службовий блок, що включає адресу доставки і декілька службових символів (сигнали контролю виклику, сигнали для виправлення помилок і інше). Пакети накопичуються (запам'ятовуються) і рушають за наявності в мережі шляху проходження На думку МККТТ, елементарний пакет - це група двоїчних знаків, що включає дані та службові символи, що комутуються як єдине ціле. Контрольні сигнали і сигнали для виправлення помилок розташовуються в пакеті в суворо встановленій послідовності.

Головна перевага пакетної передачі полягає в тому, що між відправником і одержувачем не встановлюється фізичне сполучення, а пакети від різноманітних користувачів мультиплексуються і по вільним в даний момент шляхам передаються в напрямку адресата. На приймальній стороні з пакетів збираються повідомлення. Максимальний розмір пакету, наприклад, в мережі Arpanet, рівний 1024 байт (мал. 37).

 

Мал. 37. Маршрутизація пакетів

Комутаційний процесор (вузол) записує вхідні інформаційні пакети в пам'ять даних, де вони зберігаються до отримання підтвердження. Процесор перевіряє інформаційні пакети на наявність помилок, визначає адресу призначення і передає інформаційний пакет за наявності лінії до прикінцевого вузла.

Просування пакетів по мережі відбувається в формі "стрибків" на дільницях від одного комутаційного процесора до сусіднього. Якщо сусід приймає пакет (тобто якщо він вважає, що передача була вірна і є вільне місце в пам'яті), то він спрямовує назад квитанцію про успішну передачу пакету. Якщо квитанція не буде прийнята на протязі тайм-ауту (в мережі Arpanet це складає 125 мс), то передача пакету повторюється.

В мережі з пакетною комутацією лінії зв'язку можуть працювати з різними швидкостями передачі даних, тому на мережі лежить обов'язок погодження швидкостей. Дійсна швидкість передачі залежить від швидкості формування і передачі пакетів.

Перший крок в напрямку міжнародної стандартизації пакетної комутації був зроблений в 1976 р., коли була розроблена рекомендація МККТТ X. 25. Рекомендація встановлює спряження між мережею з пакетною комутацією і інтелектуальним терміналом, тобто між ПОД і АПД. В функції терміналу входить перетворення повідомлень користувача в пакети і навпаки, що називається процесом формування і розформування пакетів. Перші спроби створення мережі з пакетною комутацією були вжиті в Національній фізичній лабораторії в Великобританії в 1966 р., а в 1968 р. в США була почата розробка мережі з пакетною комутацією Arpanet.

Незалежно від засобу передачі інформації мережа як середовище, що зв'язує обчислювальні машини і термінали користувачів, включає концентратори, що об'єднують парціальні канали індивідуальних користувачів в загальний канал, інтерфейсні прилади, що зв'язують локальні мережі з великою мережею, прилади виходу на інші мережі; систему управління мережею і спеціальне обладнання, що забезпечує сервіс звернення до інформаційних ресурсів, несанкціонований доступ та інше.

З точки зору структури мережі як найбільш типової виявляється змішана зіркоподібна-кільцева структура, що надає мережі певну гнучкість і надійність. Вузлами мережі є мережеві комутатори. Термінали користувачів, як правило, об'єднуються з допомогою концентраторів в загальні канали і в такому вигляді підключаються до вузлів. На правах користувачів до мережі підключаються і інформаційні центри.

6.3. Формальні умови передачі інформації по мережі

Будь-який інформаційний контакт між людьми виконується у відповідності з певними правилами. Діалог, тобто двосторонній обмін інформацією, не може відбутися без процедурних правил, що визначають порядок обміну інформацією, передбачають виникнення помилок, перерв і т.д. В сучасних мережах домінуюче значення набула концепція "протокола" - формальної процедури взаємодії.

Необхідність розробки протоколів для взаємодії в мережі добре ілюструється прикладом з повсякденного життя - бесідою двох людей. Справа в тому, що для бесіди необхідно виконання цілої низки умов, що самі по собі розуміються. На мові теорії інформації спілкування можливо в "погодженій системі". Справді, необхідно, щоб обидві людини користувались однаковими фізичними апаратами для передачі та прийому інформації. При спілкуванні машин ці умови відповідають фізичному рівню протоколу взаємодії, що встановлює на цьому рівні погодженість в системі. Еквівалентом діалогу людей може бути діалог електричних апаратів, у яких середовищем спілкування служить мережа зв'язку. На фізичному рівні необхідно домовитися про тип електричних сигналів, про те, що вони означають, про точний сенс сполучень і т.п. Співрозмовники повинні користуватися одним і тим же словником. На машинному рівні це відповідає набору команд, що використовуються обома машинами для зв'язку. Більш високим необхідним рівнем для проведення бесіди є використання однакових законів об'єднання слів в фрази, тобто загальних конструктивних основ мови і граматики. Число рівнів можна продовжити. Існує, нарешті, рівень взаєморозуміння, коли домовляються про термінологію, що вживається, підбирають в співрозмовники людей одного рівня кваліфікації і т.д. Умови погодженої взаємодії в мережі комп'ютерів, терміналів, концентраторів і комутаційних вузлів формулюють в вигляді набору правил, об'єднаних Всесвітньою організацією по стандартизації в стандарт для певного типу мережі. Для різноманітного типу мереж існують різноманітні стандарти, наприклад, стандарт для телефонної мережі загального користування, стандарт X. 21 для комутуємої мережі передачі даних, стандарт X. 25 для мережі з пакетною комутацією і т.д.

Весь процес взаємодії систем в мережі, починаючи від команд для сполучення каналу і кінчаючи діалогом користувачів, можна уявити як ієрархію рівнів. Міжнародна організація стандартів розробила таку ієрархію з семи рівнів, тобто формалізовала всі можливі процедурні дії в мережі у вигляді упорядкованої ієрархічної системи, що складається з семи функціональних поверхів або рівнів. Правила взаємодії, формати даних і тимчасові співвідношення в межах одного рівня називають міжрівневим інтерфейсом. Таким чином, взаємодія в мережі на одному рівні визначається протоколом, а сусідні по вертикалі рівні взаємодіють один з одним через міжрівневий інтерфейс.

Кожний з семи рівнів має власний набір правил (протокол) і відповідну назву (в порядку ієрархії від вищого до нижчого):

7. Прикладний рівень (Application).

6. Представницький рівень (Presentaition)

5. Сеансовий рівень (Session).

4. Транспортний рівень (Transport).

З. Мережевий рівень (Network).

2. Канальний рівень (Data Link).

1. Фізичний рівень (Physical).

Задача кожного нижчого рівня, наприклад, N-1, полягає в забезпеченні функціонування більш високого рівня N.

Фізичний рівень - найнижчий - здійснює управління фізичним каналом, він визначає електричні та механічні характеристики підключення каналів зв'язку, тобто передача відповідних напруг і перетворення сигналів. Цей рівень забезпечує сервіс для наступного рівня управління інформаційним каналом.

Канальний рівень (рівень управління каналом) організує канал, стежить за його сполученням і роз'єднанням. Він забезпечує передачу даних через сполучення КУД - АПД.

Мережевий рівень виконує функції формування і маршрутизації інформації, її комутації і адресації, тобто управляє інформаційними потоками.

На транспортний рівень покладена відповідальність за управління транспортним сервісом, тобто за передачу даних від джерела до адресата. Названі чотири рівня визначають взаємодію комутаційних систем при проведенні діалогових сеансів, тобто транспортний сервіс в обчислювальній мережі.

Сеансовий рівень забезпечує проведення сеансів взаємодії між кореспондентами в мережі, підтримання сеансів зв'язку і їхнє закінчення. Він забезпечує діалоговий пошук інформації, передачу файлів.

Представницький рівень визначає функції перетворення і подання даних в потрібному форматі, інтерпретує взаємодію процесів, представляє дані у відповідності з програмою користувача, виконує трансляцію команд, запитів і даних.

Прикладний рівень відповідає за виконання програм користувачів, змістом яких можуть бути інформаційно - довідкові або обчислювальні роботи Він визначає функції взаємодії між прикладними процесами.

Необхідно ще сказати про розроблений МККТТ стандарт, який визначає взаємодію між кінцевим обладнанням даних КУД і апаратурою передачі даних АПД в мережі з пакетною комутацією. Цей стандарт відомий як протокол X. 25. Він охоплює протоколи трьох нижніх рівнів - управління передачею даних на фізичному, канальному та мережевому рівнях - і визначає основні вимоги до процедур транспортування пакетів між кінцевими пунктами мережі.

Міжнародна організація по стандартизації, а пізніше МККТТ визначили на основі розробленого раніше фірмою ІВМ протоколу інформаційного каналу міжнародний протокол управління інформаційним каналом, названий HDLC – High Level Data Link Control Procedure. Протокол рекомендований для використання в державних мережах передачі даних

6.4. Сучасні мережі передачі даних

Мережі передачі даних зв'язують користувачів з базами даних науково- технічної і патентної інформації, створюючи гігантську інформаційну систему, користуватися послугами якої мають можливість мільйони фахівців. В наш час інформаційно-обчислювальні мережі охопили промислове розвинені райони земної кулі, особливо США, Західну Європу і Японію. За даними англійської фірми Logica, тільки в Західній Європі знаходиться в експлуатації біля 150 мереж. Причини швидкого розвитку мереж передачі даних очевидні: по-перше, мережа дозволяє абоненту бази даних вести з нею діалог, не виходячи з своєї установи або з дому, по-друге, мережі дозволяють власникам комп'ютерів здійснювати інформаційно-обчислювальний сервіс, включаючи продажу за кордон своїх послуг. Завдяки мережам виникла реальна основа для вивчення інформаційної політики фірм і країн, що протягом найближчих років стане домінуючою частиною науково-технічного процесу.

Так, ще в 1978 західноєвропейські користувачі щомісяця витрачували біля 7 тис. годин термінального зв'язку на роботу з американськими базами даних і використання обчислювальних ресурсів США. Така можливість надавалася мережами Telenet і Tymnet. Експорт інформаційно-обчислювального сервісу США складав в 1980 році приблизно 5 млрд. дол. Тільки Канада оплачує на 1 млрд. дол. обчислювальні послуги, якими вона користується в США.

В 1980 р. приблизно 500 тис. терміналів було встановлено в Західній Європі і біля 1 млн. в США. Що ж стосується користувачів, що мають прямий доступ до баз даних, то їхня чисельність в Західній Європі переважала в той час 2.5 млн.

Як правило, національні мережі передачі даних швидко стають міжнародними, бо перехід з однієї мережі в іншу не є складною технічною задачею, а скоріше визначається інформаційною політикою.

В США функціонують багато мереж: до найбільш великих відносяться мережі Arpanet, Tymnet, Telenet, Cybernet, Infranet, DCS, РСІ, Nasdaq, Merit, Mark, TUCC. Однією з перших і найбільш широких в наш час мереж є мережа Аграпеї, що увійшла в експлуатацію в 1971 р. Мережа належить Агенції перспективних досліджень Міністерства оборони США (Advanced Research Project Agency). Розробка мережі з'явилася своєрідною реакцією науково-технічних кіл США на успіхи в СРСР, зокрема запуск першого радянського супутника. В розробці ідеологічних основ мережі як ланки, що інтегрує, в системі обчислювальних центрів відому роль зіграла фірма RAND Corporation, а взагалі в розробці мережі брало участь декілька десятків інститутів, фірм, університетів. Річні витрати при цьому складали біля 80 млн. дол.

Мережа налічує більш ніж 100 комутаційних вузлів і об'єднує безліч обчислювальних центрів, в складі яких знаходиться одна з самих великих у світі машин Illiac-IV. Всі комп'ютери цієї мережі (в основному ІВМ 360/14, 67, 75, 91, ІВМ 370/145, РDР-11/40 або 45) працюють в режимі розподілу часу і обслуговують користувачів, віддалених від комп'ютера інколи на декілька сотень кілометрів. Окрім 100 вузлів в США два вузла цієї мережі знаходяться в Європі - в Лондоні та Осло.

Мережа Arpanet працює з комутацією пакетів і в свій час стала для багатьох розробників мереж з пакетною комутацією своєрідним полігоном. У мережі використовуються низькошвидкісні комутуєм! канали і високошвидкісні орендовані канали (до 50 кбіт/с). Для зв'язку з Гавайськими Островами і Лондоном використовується супутниковий зв'язок. В мережі забезпечується таємність інформації, що передається. Витрати користувача мережі складають 0.28 дол. на 1000 повідомлень незалежно від відстані

Як продовження ідей, закладених при проектуванні мережі Arpanet, Агенція перспективних досліджень почала розробки мереж суто військового призначення - мережі глобального цифрового зв'язку Автодін - 2 і всесвітньої мережі військового командування і управління WWMCCS – World wide Military Command and Control System. На підставі досвіду, отриманого при розробці і експлуатації мережі Arpanet, американська фірма Bolt Barance & Newman розробила в початку 70-х років мережу Telenet.

В нинішній час мережа Telenet зв'язує 290 міст США і надає можливість підключення до баз даних, що знаходяться в 50 країнах світу. Як і багато інших інформаційно-обчислювальних мереж США, вона перетворилася в глобальну мережу.

Засіб пакетної комутації мережі отримав в США надто активну підтримку. Помітну роль в цьому відіграли фірми ITT Worldcom, RCA Globcom, US International Record Carries (IRC).

Фірма Tymshare Inc., яка спеціалізується на наданні обчислювальних послуг віддаленим користувачам створила мережу Tymnet. Оскільки мережі Tymnet і Telenet використовуються, як правило, на взаємній основі, їх часто називають як мережа Tymnet/Telenet.

Мережа Tymnet має в наш час 450 комутаційних центрів, надає доступ до 175 регіонів США, довжина її орендованих ліній складає 125 тис. миль. Мережа призначена в основному для обслуговування користувачів в інтерактивному режимі та широко використовується американськими ученими і фахівцями для рішення наукових і технічних задач. Мережа об'єднує комп'ютери різноманітного типу - ІВМ, РDР, Univak, СDС. Вона розрахована на підключення як великого числа низькошвидкісних терміналів, працюючих зі швидкістю 300 біт/с, так і орендованих, де швидкість допускається до 9600 біт/с. В години пік у мережі Tymnet працює біля 500 термінальних концентраторів. В останні роки основне навантаження Tymnet/Теlеnеt складають термінали, встановлені за межами США. Розповсюдження набуває експлуатація американських обчислювальних ресурсів користувачами з Західної Європи Плата за користування мережею складає 25-70 доларів в годину. Доступ до мережі здійснюється в кожній країні через поштове відомство.

Мережа інформаційного обслуговування МагК-ІІІ (General Electric) –найбільша в світі комерційна обчислювальна мережа (мал. 37). Вона була введена в експлуатацію в 1969 р. і зараз охоплює всю територію США, а також окремі райони Канади, Мексики і Західної Європи, крім того, мережа має зв'язок з Австралією і Японією. Мережа включає більш ніж 100 комп'ютерів різних класів і забезпечує зв'язок між 360 містами світу Головні обчислювальні центри знаходяться в Клівленді та Амстердамі

Мережа використовує місцеві комутуємі канали, підводний кабель в Європу і Японію, некомутуємі канали зі швидкістю 2.4-14.4 Кбіт/с. З користувача стягується плата за машинний час і доступ до баз даних або ж до спеціального програмного забезпечення.

Мал. 38. Європейська частина мережі Маrk-Ш

 

Для обслуговування науково-дослідних центрів в Західній Європі ЕКА створило власну мережу Esanet (мал. 38). Користувачі мають доступ по комутуємим і некомутуємим каналам до концентраторів мережі, що зв'язані виділеними каналами з центром в Фраскаті. До особливостей цієї мережі відноситься значне число баз даних з широкого кола питань науки і техніки та можливість виходу через Esanet в інші мережі: Туmnet, Сус1аdes, Scannet, Euronet, а також зв'язок з міжнародною агенцією по атомній енергії (МАГАТЕ) і Міжнародним інститутом прикладного системного аналізу (IIASA) в Відні Доступ в бази даних здійснюється з терміналів на швидкостях передачі 300, 1200, 2400 бів/с. Плата за доступ до файлів документального сервісу ЕКА залежить від швидкості доступу і типу каналу, що використовується, а також від того, чи є користувач членом ЕКА. В 1976 р. Європейське економічне співтовариство вирішило створити інформаційно-обчислювальну мережу Euronet (мал. 40), однією з задач якої було б розповсюдження наукової і технічної інформації. Мережапочала експлуатуватися в 1979 р., в 1985 р. вона мала вже 2.3 млн. користувачів. Структурно мережа являє собою багатозв'язане кільце з чотирма вузлами в Франкфурті, Лондоні, Парижі та Римі і безліччю концентраторів. Мережа обслуговує біля 300 обчислювальних центрів. Інформація передається засобом комутації пакетів, швидкість передачі між вузлами передачі мережі складає 9.6 і 48 Кбіт/с. Плата в мережі за передачу 1 млн. біт інформації дорівнює 150 бельгійським франкам (біля 4.5 дол.) і залежить від швидкості передачі та типу каналу, що використовує абонент.

 

Мал. 39. Мережа Європейського космічного агенства Esanet

Мал. 40. Мережа Euronet

Розділ 7

Локальні обчислювальні мережі

7.1. Компоненти локальної обчислювальної мережі

Локальна мережа є основою електронного обладнання будь-якої контори. Мережа забезпечує взаємодію електронних контор всередині організації і між ними, дозволяє організувати розподілену обробку інформації, використати обчислювальний ресурс безлічі підключених до неї мікрокомп'ютерів.

Локальна мережа є інтегратором різноманітних видів інформаційного обслуговування. Вона об'єднує всі засоби інформаційних технологій організації, значно підвищуючи їх ефективність в результаті отримання можливості спільного використання обладнання різними користувачами. На базі такої мережі функціонує електронна пошта, що дозволяє здійснювати пересилання змісту документів, отримання необхідних віз, спрямовувати документи в архів і на відправлення, виробляти операції з текстовими і графічними документами.

Локальна мережа виникла в зв'язку з необхідністю передавати дані з високою швидкістю в межах невеликої території, наприклад, одного будинку або групи будинків, при значно менших витратах замість, використання для передачі даних мереж загального користування з їх достатньо високими тарифами.

Локальні мережі дозволяють користувачам поєднувати переваги автономної обробки інформації з можливостями індивідуального доступу до загальних інформаційних ресурсів контори, а також до зовнішніх ресурсів.

До основних вимог, що подаються до мереж, відносяться: простота використання, низька вартість і дотримання таємності

При організації локальної мережі розробник звичайно зустрічається з вибором: середовища, по якому передається інформація (провідна пара, коаксіальний кабель, оптичний кабель); конфігурації мережі та протоколів, керуючих її роботою; апаратури системи передачі даних (мал. 41).

Крім того, слідує обрати засіб передачі повідомлень в мережі. Відомі та використовуються три засоби передачі.

Засіб передачі з пріоритетним доступом. З терміналу надходить запит на передачу інформації і йому надається в тимчасове користування канал. Всі інші термінали очікують закінчення сеансу передачі. Це різновид засобу розподілу каналів.

Засіб з човниковим опитуванням. В мережі циркулює інформаційний пакет з порожнім інтервалом і опитує всі термінали про необхідність передачі інформації. Якщо така потреба є, інтервал, що рухається, підхоплює можливий для передачі інформаційний пакет і переносить його адресату. Цей засіб являє собою різновид засобу розподілу повідомлень.

Засіб пакетів-маркерів. Цей засіб подібний контейнерним перевезенням, коли підготовлене до передачі повідомлення "конвертується" в пакети з адресою і чекає випадку з транспортером, яким в даному випадку є маркірований інтервал часу. Цей інтервал може використовуватися тільки одним терміналом.

Зупинимося на деяких подробицях організації локальної мережі. В апаратному відношенні локальна мережа складається з середовища, по якому передається інформація, приладів інтерфейсу апаратури контори з мережею, засобів управління передачі даних.

Як і звичайна мережа передачі даних, локальна мережа, як правило, створюється на одному з трьох типів сполучення елементів в мережу: зірка, кільце і шина. Можливі, однак, і гібридні побудови типу шина-зірка або кільце-зірка (мал. 41).

Мал. 41. Обладнання сучасної мережі

Вибір топології, визначальної схеми взаємного розташування вузлів і ліній зв'язку між ними, тісно зв'язаний з принципами функціонування мережі і, зокрема, з засобом управління проходженням інформації по каналам.

Тому крім конфігурації, необхідно водночас вибрати засіб доступу до середовища, по якому передається інформація, і засіб управління цим доступом (централізований або децентралізований).

Кожна з конфігурацій мережі має переваги і недоліки. В мережі типу зірка більше навантаження лягає на центральний вузол, бо від його правильного функціонування залежить робота всієї мережі. В той же час наявність центрального вузла спрощує функції всіх інших вузлів.

Кільцева структура є децентралізованою. Повідомлення в кільці рухається від одного вузла до іншого, доки не влучить у вузол, якому воно адресоване. Тому для маршрутизації інформації кожний вузол необхідно наділити спроможністю розпізнавати за адресою своє повідомлення. Це означає, що кожний вузол повинен мати активний ретранслятор.

Приблизно така ж операція проходження пакету інформації відбувається в мережі типу шина. Від вузла - джерела інформації - пакет розповсюджується в обидві сторони до кінців шини. Вузол призначення зчитує адресований йому пакет інформації.

а) б) в)

Мал. 42. Топологія мереж ( о - абонент мережі, О - комутатор) а - зірка,

б - кільце, в - шина

В кільцевій системі всі вузли мають рівний пріоритет, в системі типу шини звичайно застосовується ієрархічний тип взаємодії. Управління передачею інформації в мережі здійснюється одним з трьох засобів: кільцевим, централізованим, або засобом змагань (будь-який вузол може передавати повідомлення в будь-який момент). Може виявитися, що інтервал часу для передачі зайнятий. В цьому випадку прийдеться повторити спробу. В мережі Аloha розроблено засіб автоматичного викриття таких ситуацій, хоча згідно статистиці ймовірність цього надто мала.

Найпростіша термінальна станція локальної мережі може складатися з персонального комп'ютера, дисплею з клавіатурою, зовнішньої пам'яті, принтера і ідентифікатора магнітної карти, що контролює доступ користувача в мережу. При організації локальної мережі багато користувачів віддають перевагу конфігурації типу шина, однак мережа типу кільце також отримала велике розповсюдження. Що стосується середовища, по якому передається інформація, то надто привабливим є коаксіальний кабель, внаслідок його порівняно невисокої вартості та високої стійкості до перешкод і зовнішніх завад.

7.2. Сучасні локальні обчислювальні мережі

Розглянемо найбільш популярні конфігурації локальних мереж, що використовуються на практиці. Кільцева структура локальної мережі вперше розроблена в обчислювальній лабораторії Кембриджського університету в Великобританії (мал. 43). Мережа являє собою кільце з двох провідних ліній або кабелю, до якого під'єднуються станції користувачів. Під'єднання здійснюється через спеціальний транслятор, що регенерує цифрові сигнали. Він являє собою мікропроцесор з певним запам'ятовуючим пристроєм. Інформація в такий мережі передається наступним чином: вся послідовність передач в кільці розбита на тимчасові сегменти. Кожна станція може розмістити в своєму сегменті повідомлення або залишити його порожнім. Сигнал, що передасться, містить в суворо певній послідовності стартову посилку, адресу одержувача, адресу відправника, інформаційне повідомлення, контрольне кодове слово і заключну посилку. Весь блок службових інтервалів та інформаційних проміжків рухається по кільцю, як по регістру зрушення, бо кабель вносить затримку при розповсюдженні по ньому сигналу. Кожна станція ловить момент, коли мимо її роз'єму (сполучення з кабелем) пройде порожній (вільний) проміжок. В цьому випадку станція помічає інтервал, що він зайнятий, вставляє в службовий інтервал адресу одержувача і записує інформаційний блок в інформаційний проміжок. Цей проміжок рухається по кабелю до станції-приймача, яка, виявивши свою адресу, зчитує інформаційний блок і вставляє свій символ, що означає, що "пакет отриманий". Далі цей проміжок досягає передавача, що відразу ж після відправлення починає відлік послідовності проміжків для того, щоб розпізнати свій пакет, коли він з'явиться знову біля станції відправника. Передавач звіряє пакет, що знаходиться в проміжку, з тим, який він відправив, зчитує мітку "пакет отриманий" і, впевнившись в правильності отримання, вставляє свою мітку проте, що "пакет порожній”.

 

Мал. 43. Кембриджська кільцева локальна мережа

Протоколом забороняється тут же використати для передачі проміжок, в який ставиться маркер "порожній". В той же час, протоколом передбачається повторна передача, якщо не прийнято підтвердження прийняття пакету.

Найбільш типові дані локальної мережі типу Cambridge Ring такі: мінімальна конфігурація складається з єдиної керуючої і трьох робочих станцій, з'єднаних відрізками кабелю довжиною 100 м. Під робочою станцією розуміється АРМ, факсимільний апарат або система СОМ - одним словом, будь-який інформаційний комплекс, приєднаний до мережі через транслятор Т. Максимальна довжина кабелю 600 м, об'єднує до 100 вузлів (станцій). Швидкість передачі інформації в Cambridge Ring рівна 10 Мбіт/с.

Кільцеву локальну систему PLANET – Рrivate Local Area Network розробила фірма Racal Milgo в Австрії. Вона призначена для використання в установах, школах, підприємствах, університетах, великих крамницях. Основними компонентами є: пристрій управління трафіком в кільці (адміністратор, виконаний на мікропроцесорі Р 3000), пристрій термінального доступу, через який підключається обладнання користувача і кабельний адаптер (КА), що здійснює сполучення з кабелем. До системи може підключатись до 500 користувачів різноманітного типу. Локальні мережі з кільцевою структурою, окрім названих, випускає ще низка фірм: Logica VTS виробляє апаратуру мережі Рolynet, SEEL -мережа Тransring 2000, АСОRN - мережа Сambridge Ring. Американська фірма ІВМ стала лідером і в виробництві локальних мереж. Разом з

 

Мал. 44. З’єднання мережі Ethernet

іншими фірмами:

Рroteon Іnc, General Electric, Тelecom Рroducts, СDС, Соrvus Systems, Datapoint Corp. вона зосередила в США практично все виробництво локальних мереж. Їх ринок до 1990р. досягнув 100 тис. примірників.

Фірма Хеrох розробила і випустила в 1973 р. локальну мережу Ethernet типу шина (мал. 44). Ця мережа призначена для сполучення різноманітних абонентських комплексів установ, систем пам'яті на магнітних дисках, пристроїв, що друкують, дисплеїв, копіювальних приладів, факсимільних апаратів та іншої апаратури. В якості середовища, по якому передається інформація, використовується коаксіальний кабель довжиною до 1000 м, швидкість передачі даних по шині 10 Мбіт/с. Мережа розрахована на підключення до 100 абонентських станцій (або АРМ) і дозволяє здійснювати розподілену обробку даних, взаємодіяти в режимі розподілу часу з робочими станціями, передавати файли між термінальними станціями і банками даних, використати розподілене програмне обслуговування і потужні комп'ютери в режимі розподілу часу. Мережа Ethernet (мал. 45) являє собою багатоабонентську систему передачі даних по коаксіальному або оптичному кабелю. Всі під'єднання абонентської апаратури здійснюються через інтерфейсні прилади - адаптери А. Згідно з одним з методів, для передачі інформаційного пакету станція повинна дочекатись моменту, коли лінія вільна, і тільки після цього почати передачу. В процесі передачі станція стежить за тим, щоб не було зіткнень з іншими станціями, що здійснюють передачу. Цю операцію також виконує адаптер, що є багатофункціональним процесором. Якщо виявляється зіткнення, адаптер станції передає групу додаткових біт для створення "пробки", а після цього припиняє передачу цього пакету. (Ці додаткові біти гарантують, що будь-який інший учасник зіткнення також виявить його.) Через деякий час після цього станція робить спробу повторної передачі, перевіривши, чи не передаються інші пакети.

Пакет в мережі Ethernet має службовий блок 64 біт, адреса джерела і місця призначення 48 біт, 16-бітове слово, що визначає тип даних, після чого слідує інформаційне поле розміром від 368 до 12 тис. біт, після цього 32-бітове слово циклічного надлишкового коду, з допомогою якого здійснюється перевірка даних, що проходять через контролер, і, нарешті, 96-бітовий міжпакетний проміжок. Статистичні дані фірми Хеrох показують, що приблизно 80\% пакетів мають мінімальний розмір, а 20\% - максимальний, середня довжина пакету складає приблизно 3 тис. біт. Оскільки швидкість передачі даних в мережі Ethernet рівна 10 Мбіт/с, середня тривалість передачі пакету дорівнює 300 мкс. Аналіз роботи експериментальних мереж Ethernet фірми Хегох показує, що типове навантаження складає 1\%. Однак на протязі коротких інтервалів часу навантаження процесорів буває значно вище. Воно складає 3.6\% на протязі найбільш завантаженої години, 17\% для найбільш завантаженої хвилини і 37\% для найбільш завантаженої секунди.

Мал. 45. Схема адаптера мережі Ethernet

Однією з перших локальних мереж Ethernet була мережа System 8000. В стандартний варіант мережі входить система пам'яті ємністю до 10 тис. сторінок тексту, лазерний принтер, інші периферійні прилади. Мережа дозволяє підключати до 1024 станцій, на інтервалі в 500 м можливо підключення до 100 прийомопередатчиків. Максимально можлива відстань між станціями 1.5 км. Варіант мережі Ethernet, розроблений для персональних комп'ютерів Аррle-11, отримав назву Nestar. В цій мережі використовується телевізійний кабель 300м, до якого можуть підключитись через адаптери 65 персональних комп'ютерів. Захист персональних файлів в мережі забезпечується системою паролів. Всі користувачі мережі користуються загальною пам'яттю на магнітних дисках. Фірма ЗСОМ розробила контролер і програмні засоби, що забезпечують підключення до локальної мережі Ethernet комп'ютерів фірми Digital Equipment (DЕС) з операційною системою UNIX.

Локальна мережа Danube з конфігурацією типу шина розроблена у Франції по проекту Кауаk. Мережа працює за принципом багаторазового доступу на несучій частоті з відкриттям зіткнень інформаційних пакетів. До коаксіального кабелю може бути підключено 255 абонентських станцій. Швидкість передачі в мережі 1 Мбіт/с. По мережі передаються, за принципом електронної пошти, повідомлення, архівні матеріали. Абонентські станції (це можуть бути АРМ) зв'язані з базами даних і більшими комп'ютерами.

Ми не ставимо собі задачу показати читачу всю різноманітність локальних мереж. Відзначимо лише один факт, важливий також і для вітчизняних розробників локальних мереж: за даними консультативної фірми Іnternational Data Соrр., парк локальних мереж, створюваних на Заході, до кінця 1990 р. досягнув 100 тис. примірників. Іншими словами, локальні мережі передачі даних вже давно випускаються як система, що укомплектована, яку залишається лише встановити в заданому мікрорайоні.

Застосування оптичних кабелів для утворення локальних мереж надто перспективно, але практично тільки починається. Оптичний кабель привертає увагу високою стійкістю до перешкод, широким діапазоном частот для передачі інформації, малою вагою і розмірами. Технічні та експлуатаційні характеристики сучасних волокон світловодів і оптичних кабелів дозволяють утворювати локальні мережі будь-який конфігурації і розмірів, однак мережа на оптичному

Мал. 46. Схема мережі на оптичному кабелі типу зірка

кабелі має ряд особливостей, зв'язаних з фізичними процесами передачі інформації на світловій несучій. Одна з них полягає в необхідності застосування спеціальних з'єднувачів для підключення апаратури до світловоду. Слід мати на увазі, що в кожному з’єднувачі через його неідеальність виникають втрати і велике число з'єднувачів може призвести до значного затухання сигналів. Це ж спостерігається при багатократному проходженні одного і того ж сигналу через один з'єднувач.

Іншою особливістю мережі на оптичному кабелі є вимога постійності динамічного діапазону змін сигналу на вході фотоприймача.

Зіркоподібна конфігурація локальної мережі при великому числі користувачів вимагає більших витрат кабелю, однак вона має низку переваг. Наприклад, при однаковій довжині ланок мережі ("променів") неважко зробити однаковими рівні сигналів. У випадку використання кабелю з малими втратами можливо застосування в мережі великого числа терміналів (мал. 46). В мережі типу шина сигнал передається по шині відправником в обидві сторони від точки з’єднання. При безлічі користувачів мережа сигналу має пройти через велике число з'єднувачів, що призведе до його часткового затухання. Тому в мережі типу шина на оптичному кабелі не рекомендується підключати більше 10 терміналів.

Розвитку локальних мереж приділяється велика увага. Американський інститут інженерів з електротехніки і електроніки (ІЕЕЕ) організував спеціальний комітет по розробці принципів функціонування локальних мереж і їхніх стандартів. Фірмами Хеrох, DЕС, Іntel розроблені вимоги до характеристик локальних мереж і протоколів зв'язку. Локальні мережі в загальному обсязі виробництва телекомунікаційного обладнання вже завоювали провідні позиції. Ось, наприклад, дані, що наводяться американськими експертами: 60\% телекомунікаційного обладнання, що випускається для систем обробки даних, будуть забезпечувати передачу кореспонденції в межах одного будинку, 22\% -передачу на відстань до 100 км, 10\% - на відстань до 1000 км і 8\% - на відстань більше 1000 км.

7.3. Мережева операційна система Novell Net Ware

Novell Net Ware можна назвати усесвітньо відомим стандартом мережевих операційних систем. Вона використовується великим, постійно зростаючим ринковим попитом серед фірм, які здійснюють установку ЛОС. Це пояснюється тим, що більшість виробників обчислювальних мереж так організують обладнання мережі, що воно може функціонувати під управлінням Novell Net Ware. На початок 1990 р. майже сто виробників плат випускали обладнання для цих мереж. Це означає, що покупці зупинили свій вибір на незалежному, перспективному обладнанні для Net Ware. Топологія мережевого обладнання є для Net Ware несуттєвою. Всім користувачам Net Ware надаються однакові інтерфейси та однакові можливості.

В якості першої версії Novell була представлена ЕLS - Net Ware Рівня 1. Ця система нижчого рівня підтримує до чотирьох робочих станцій. Застосування цієї операційної системи і експлуатація загальнодоступного периферійного обладнання такі ж, як і в наступних версіях. Файловий сервер для цієї початкової версії конфігурується в невиділеному режимі, тобто сервер може водночас використовуватися як файловий сервер, так і в ролі робочої станції. ЕLS - Net Ware сумісна з DOS 3. ХX. Всі відомі прикладні програми нею підтримуються, файловий сервер може бути мікрокомп'ютером з АТ-ШИНОЮ або з мікроканальною архітектурою. Окрім обмеження кількості користувачів (максимум 4) можна підключити тільки один мережевий пристрій друку. До робочих станцій незалежно від цього можна підключити свої локальні прилади друку. В сервері може розташуватися тільки одна мережева плата, тобто внутрішній міст не можливий. Максимальну ж кількість зовнішніх плат серверу можна варіювати. Поряд з доступом до центрального диску серверу у користувача є можливість використати і локальні диски.

ЕLS - Net Ware Рівня 2 дозволяє встановити в системі максимум 8 робочих місць. Сервер може працювати як в виділеному, так і невиділеному режимі. Ця версія володіє механізмом автоматичного захисту від помилок - каталогова структура дублюється. Тому кожний новий запис , як і будь-яка інша зміна в файлах, фіксується двічі. Якщо каталог не може бути більше прочитаний і тому не може бути отриманий вміст файлів, операційна система переключається на другу копію каталогу. В цій версії використовується засіб, що називається "Ноt Fіх" (англ. "гарячий"), що дозволяє скоротити кількість системних помилок. Завдяки йому, з'являється можливість пересилання даних, при виявлені пошкоджень, з даної області диску в іншу, спеціально відведену, а також виділення зіпсованої області як непридатної.

ЕLS - Net Ware Рівня 2 окрім системного програмного забезпечення, що використовується для експлуатації ресурсів обчислювальної мережі, володіє додатково ще інструментальними програмними засобами для розробки програм прикладними користувачами. Завдяки цьому інші розробники можуть застосовувати додаткові процеси спеціального призначення (VАР – Value Added Process).

Advanced NetWare 2. X є вже повною версією Novell NetWare зі 100 робочими місцями, об'єднаними в ЛОС. В файловому сервері може розташуватися до чотирьох мережевих адаптерних плат. Всі розглянуті переваги NetWare тут використовуються повністю. Поряд з засобом "Ноt Fіх" і управлінням подвійними каталоговими структурами, система самостійно виявляє помилково "прилиплі" дільниці в упорядкованих каталогових і файлових таблицях (FАТ).

Функція перевірочного читання Read After Write (читання після запису) гарантує, що дані, записані на диск серверу, можна знову прочитати. Функція управління блоком безперебійного живлення (UPS – Uninterruptible Power Supply) також включена в систему Аdvanced NetWare. У випадку зникнення живлення включаються на обмежений час акумулятори UPS, доки всі файли закриваються і система відключається від мережі, заздалегідь видавши про це повідомлення на робочі станції. В систему Аdvanced NetWare також можливо конфігурування файлового серверу для виділеного або невиділеного режиму. Доцільно використання серверу з кількістю водночас активно працюючих робочих станцій від шести і максимум до восьми, але працюючих не самостійно, а з диском файл-сервера. Грунтуючись на прозорих функціях захисту, супервізор може виключити незаконні звернення до конфіденційних даних мережі і також додатково встановити в файлі реєстрації, з якого робочого місця і під яким реєстраційним ім'ям була спроба зробити ці звернення. Система Аdvanced NetWare надає однаково великі продуктивні потужності та еквівалентні функції для систем з міні– або супер- ЕОМ, а також дає істотно більш сприятливе співвідношення ціна / потужність. Для неї можливі структури, що забезпечують багатокористувачевий і багатозадачний режими, і, отже, одночасне управління багатьма завданнями і, таким чином, забезпечення адекватного ступеню завантаження обчислювальної мережі. Можливості систему NetWare, відносяться в більшості і до системи Аdvanced NetWare.

Для серверів системи Аdvanced NetWare застосовуються процесори різноманітних типів.

Аdvanced NetWare 68 використовує файловий сервер з мікропроцесором фірми Моtorola МС 68000. Аdvanced NetWare 86 функціонує на файловому сервері з процесором Іntel 8088, встановленому в IВМ РС/ХТ. Цю версію можна також використати і на IВМ РС/АТ з процесором 80286, щоправда, він буде лише емулювати процесор 8088, а можливості процесора 80286 не використовуються. Аdvanced NetWare 286 функціонує як на процесорі Intel 80286, так і на процесорі 80386. І тільки лише для NetWare 386 повністю використовуються можливості 32-разрядного процесора Іntel 80386.

Крім того, в обох версіях NetWare 286 2.2 і NetWare 386 3.11 NoveІІ поставляє програмне забезпечення з обмеженням по кількості встановлених робочих місць. Це обмеження, в залежності від кількості користувачів, створює оптимальні умови розповсюдження і установки конкретної версії, часто взамін застарілої. Тому на ринок обчислювальних мереж, що навально збільшується, поставляються системи, що відрізняються і в той же час легко розширюються.

Novell надає версії 2.2 і 3.11 для наступної кількості користувачів:

NetWare V 2.2 Для 5,

(DOS) 10,

50,

100 користувачів

NetWare V З. 11 Для 10,

(DOS) 100,

250,

1000 користувачів

Поряд з версіями DOS, як найбільш розповсюдженими, існує версія NetWare для комп'ютерів Аррle Маcintosh:

Масintosh NetWare для 20,

100 користувачів

Включення в локальну обчислювальну мережу системи з великої ЕОМ вже сьогодні є важливим аргументом для побудови розподіленого інтелекту по обслуговуванню робітничих місць в поєднанні з застосуванням централізованого зберігання даних.

Ліцензійне постачання надає також можливість приєднання великих ЕОМ до локальних систем:

NetWare для SАА На 16,

64,

256,

1024 сеанси.

З допомогою SFТ - NetWare 2. X підвищена можливість завчасного викриття помилок і їх виправлення. Скорочення SЕТ (System Fault Тolerance) означає - система багаторівневого захисту від помилок.

Ця версія NetWare володіє додатковими можливостями по захисту даних у порівнянні з Аdvanced NetWare. В ній введені система захисту баз даних на рівні трансакцій (ТТS - Тransaction Тracking System) і можливість функціонування двох жорстких дисків в режимі дзеркального відображення і дуплексування даних (Dіsk Мirroring/Disk Duplexing).

Система захисту баз даних (ТТS) захищає файл реляційної бази даних від намагань зникнення напруги живлення шляхом переключення на запасний диск. Механізм реалізується так, що змінний запис не може бути занесений безпосередньо в активний файл, а заноситься в певне місце - в поруч розташовану вільну область жорсткого диску. Кожна зміна інформації в базі даних розглядається як одна трансакція, що повинна чи бути успішно завершена, чи повністю скасована. Якщо виникає помилка машини всередині виконання трансакції, трансакція переривається і база даних повертається до свого останнього стану. ТТS-метод реалізований в NetWare, і програмне забезпечення користувача не вимагає будь-яких змін для роботи з ТТS.

Розділ 8

Інформаційна супермагістраль Internet

8.1. Еволюція розвитку Internet

В наш час рідко хто проявить намір заперечити той факт, що власне комп'ютери та інформаційні технології визначають рівень та темпи розвитку сучасної цивілізації. Однак, і по сьогоднішній день не всі, безумовно, визнають факт не менш наглядний - найбільш важливим застосуванням комп'ютерів стають роботи не по автоматизації, діловодству або комп'ютеризації виробництва та навчання, а створення глобальних телекомунікаційних мереж, що об'єднують все людство в єдине інформаційне співтовариство.

Країни, що виникли на території колишнього СРСР, опинились осторонь від цього всесвітнього телекомунікаційного руху по причинам не тільки технічного, але і політичного характеру. Прийшов час наздоганяти втрачене. Без створення національних комп'ютерних мереж та їх включення в світові інформаційні мережі бажана інтеграція країн СНД в європейське та світове товариство просто неможлива.

В даний час в країнах СНД діє ряд інформаційних мереж - RELKOM, FREENET, GLASNET та інші. Однак, ці мережі головним чином використовують протоколи обміну даними більш низького рівня, чим ті, на яких працює світова інформаційна мережа – Internet, та базуються на більш низькочастотних каналах зв'язку, що підтримують в основному електронну пошту. З 1993 року Міжнародний науковий фонд (International Science Foundation) фінансує і керує декількома проектами по створенню в країнах СНД наукових та освітніх комп'ютерних мереж з доступом до мережі Internet, що об'єднує сьогодні більше ніж як 30 мільйонів користувачів в більш ніж 100 країнах.

Телекомунікаційна програма МНФ (початковий бюджет 10 млн. доларів) охоплює чотири регіональних проекти.

1.Волоконно-оптична лінія зв'язку в Москві, що забезпечить доступ в Internet та взаємний обмін інформацією співтовариству науки, культури та освіти м. Москви, а також периферійним організаціям.

2.Комп'ютерна мережа Новосибірського Академмістечка, підключена до Internet .

3.Територіальна комп'ютерна мережа в м. Ярославль, що обслуговує інфраструктуру міста (бібліотеки, школи, лікарні, інститути та організації) і має освітню направленість.

4.Наукова та освітня мережа в м. Києві з п'ятьма регіональними вузлами, розташованими в районах концентрації інститутів та вузів, та з'єднаними між собою радіорелейними каналами, зі супутниковим каналом в Internet. Всі проекти МНФ виконуються в тісному співробітництві з державними та недержавними структурами.

Internet з'явилась біля двадцяти років тому в результаті намірів об'єднати мережу Міністерства Оборони США ARPAnet з різноманітними радіо та супутниковими мережами. ARPAnet (Advanced Research Projects Agency net - мережа Управління перспективними дослідженнями) була експериментальною мережею, що призначалася для забезпечення військових досліджень по створенню мереж, стійких до часткових неполадок (наприклад, мереж, які змогли б продовжувати роботу при нанесенні бомбових ударів). В моделі ARPAnet між комп'ютером - генератором інформації та комп'ютером - адресатом завжди існує зв'язок. Мережа була побудована так, щоб потреба в інформації від комп'ютерів клієнтів була мінімальною.

Для пересилання повідомлення по мережі комп'ютер повинен був просто розміщувати дані в конверт, що називався "пакетом міжмережевого протоколу" (IP, Internet Protocol), та правильно "адресувати" такі пакети. Взаємодіючі між собою комп'ютери, (а не тільки сама мережа та її канали), також несли відповідальність за забезпечення передачі даних. Головний принцип полягав у тому, що кожний комп'ютер в мережі був у змозі спілкуватися в мережі з любим іншим комп'ютером. В результаті в США була створена працююча мережа, яка стала прабабусею сучасної Internet. Вчені, викладачі та інші спеціалісти, які мали до неї доступ, незабаром відчули її переваги. Приблизно в той же час, коли Internet робила свої перші кроки, були розроблені перші локальні обчислювальні мережі (ЛОМ) ETHERNET. ЛОМ поступово вдосконалювались до 1992-93 p.p., коли з'явилися перші настільні робочі станції і в технології ЛОМ стався справжній "вибух". Багато цих робочих станцій поставлялися з операційною системою BERKELEY UNIX, яка дозволяла працювати з протоколом Internet - (IP). В результаті виникла нова ідея: замість з'єднання з одним центральним (головним) комп'ютером, що працював в режимі розділення часу, споживачі захотіли підключати свої ЛОМ до ARPAnet повністю. Практично одночасно багато компаній та організацій почали створювати власні ЛОМ, використовуючи ті ж комутаційні протоколи, що й в ARPAnet, а саме IP протоколи та їх похідні.

 

Мал. 47 . Кількість вузлових комп’ютерів

Серед найбільш важливих із цих нових мереж треба виділити мережу NSFNET, мережу Національного наукового фонду (NSF) уряду США. В кінці 80-х років NSF створив 5 суперком'ютерних центрів у провідних університетах CШA. Згодом виникла комунікаційна проблема: потрібно було знайти спосіб з'єднання цих центрів між собою та надати споживачам доступ до інформаційного ресурсу. Спочатку NSF спробувала використати для передачі даних мережу ARPAnet, але ці наміри успіху не мали із-за бюрократичних та кадрових проблем. Тоді NSF вирішив створити свою власну мережу на основі IP-технології мережі ARPAnet. Центри були з'єднані телефонними лініями із швидкістю передачі даних 56000 біт/сек (приблизно дві друкованих сторінки формату А4 за 1 секунду): в кожному регіоні США університет з'єднувався зі своїми найближчими сусідами. В такій конфігурації любий комп'ютер міг спілкуватися із всіма останніми, шляхом передачі повідомлень через своїх сусідів. Університети отримали відразу доступ до спільних інформаційних ресурсів і необмежену можливість спілкування з колегами. Графік (завантаження мережі) все збільшувався і комп'ютери, що управляли мережею, і канали зв'язку просто вже не витримували навантаження. В 1987 році фірма Merit Network модернізувала мережу. Швидкість передачі даних виросла приблизно в 20 разів, було замінено старі комп'ютери на швидкодіючі.

Таким чином, мережу NSF можна вважати бабусею Internet. Самим важливим аспектом роботи Національного наукового комітету в галузі мереж є те, що доступ до мережі забезпечений практично всім бажаючим. До цього доступ в Internet мали лише вчені в галузі комп'ютерної техніки, урядові службовці та військові і урядові підрядчики. Зараз з'єднання з Internet мають більшість; робляться спроби підключити школи та бібліотеки. Все це дає підставу прогнозувати, що мережа буде розростатись, будуть виникати нові проблеми, з'являться нові прогресивні інформаційні технології. Internet об'єднує близько 18000 локальних мереж, в яких знаходяться мільйони комп'ютерних терміналів (по деяким даним близько 2 мільйона комп'ютерів та 30 мільйонів користувачів). Internet розширюється приблизно на 1000 комп'ютерів в день. Є прогноз, що до 2010 року число користувачів збільшиться до 1 млрд. чоловік.

8.2. Загальносистемні характеристики Internet

Питання складу та структури Internet досить складне, відповідь на яке змінюється весь час. П'ять років тому відповідь була проста: Internet - це всі мережі, які, в процесі взаємодії за допомогою протоколу IP, створюють мережу "безшовну" для своїх конективних споживачів. Сюди відносяться різноманітні федеральні мережі, сукупність

регіональних мереж, університетські мережі та деякі закордонні мережі. В останній час з'явилась зацікавленість у підключенні до Internet мереж, які не використовують протокол IP. Для того, щоб представити споживачам цих систем послуги Internet, були розроблені методи підключення цих "чужих" мереж (наприклад, BITNET, DECnets та інші) до Internet. Спочатку ці названі підключення, призначались тільки для пересилки електронної пошти між двома мережами, деякі з них виросли до можливості забезпечення послуг на міжмережній основі.

Таким чином, Internet - це мережа мереж. Комп'ютерна мережа представляє собою групу з’єднаних комп'ютерів, які можуть взаємодіяти один з одним. Internet об'єднує більше 18000 таких мереж, причому до неї підключаються постійно інші мережі. Однак, Internet – не просто мережа, а мережа мереж. В ній об'єднані множина різних мереж, що створюють саму найбільшу в світі групу зв'язаних комп’ютерів. Окремі мережі належать урядовим організаціям, університетам, комерційним фірмам, місцевим бібліотекам і ,навіть, школам. Більшість мереж знаходяться в США, але знаходяться мережі по всьому світу: від Австралії до Зімбабве. Internet більше подібна до інформаційної магістралі. Мабуть найбільш подібною аналогією для опису Internet є міжнародна телефонна система, що має безліч об'єднаних "терміналів", якими володіють різноманітні організації. Так само, як немає єдиної телефонної компанії, так само немає і єдиної компанії Internet (мал. 48).

Internet вже давно стала міжнародною мережею. Зараз вихід в Internet мають більше 60 країн і їх число швидко збільшується. Тепер, коли впала "залізна завіса", східноєвропейські держави широко представлені в мережі. Країни третього світу, котрі

Мал. 48. Структура мережі Internet

раніше не мали засобів для підключення до Internet, зараз розглядають її як засіб підвищення освітнього рівня населення та розвитку науково-технічної бази.

Сьогодні міжнародна експансія Internet стримується відсутністю відповідної інфраструктури (добре розвинутої телефонної мережі). Як в Східній Європі, так і в країнах третього світу, сучасних телефонних мереж просто не існує. Навіть в великих містах швидкість передачі даних по телефонним мережам не перебільшує 9600 біт/сек. З розвитком телефонних та інших мереж можливо сподіватись на зміни структури Internet. До неї буде підключатися все більше та більше локальних мереж.

В багатьох відношеннях Internet подібна до релігійної організації: в нії є Рада старійшин, кожний користувач мережі може мати свою думку про принципи її роботи та приймати участь в її управлінні. В цілому в Internet немає жодної авторитарної особи. Направлення розвитку Internet в основному визначає "Товариство Internet", або ISOC (Internet Society). ISOC - це організація на суспільних засадах, метою якої є сприяння глобальному інформаційному обміну через Internet. Воно назначає Раду старійшин, яка відповідає за технічне керівництво в орієнтації Internet.

Рада старійшин (Internet Architecture Board) ІАВ або "Рада по архітектурі Internet" являє собою групу запрошених осіб, які добровільно виявили бажання прийняти участь в її роботі. ІАВ регулярно збирається, щоб затверджувати стандарти та розподіляти ресурси, наприклад, адреси. Internet працює завдяки наявності стандартних засобів взаємодії комп'ютерів та прикладних програм одна з одною. Наявність таких стандартів дозволяє без проблем зв'язувати між собою комп'ютери виробництва різних фірм. ІАВ несе відповідальність за ці стандарти, вирішує, потрібний той чи інший стандарт і яким він повинен бути. Коли виникає проблема в якому-небудь стандарті, ІАВ розглядає цю проблему, приймає цей стандарт і оголошує про це по всій мережі. Крім того, ІАВ слідує за різного гатунку номерами, які повинні залишатись унікальними. Наприклад, кожний комп'ютер Internet має свою унікальну 32-розрядну адресу: такої адреси більше немає ні в одного комп'ютера. Як призначається цей адрес, вирішує ІАВ. Користувачі Internet висловлюють свою думку на засіданнях інженерної комісії IETF (Internet Engineering Task Force). IETF - ще один товариський орган. Він збирається регулярно для обговорення поточних технічних та організаційних проблем. Коли виникає досить важлива проблема, IETF формулює робочу групу для подальшого її вивчення. Відвідувати засідання IETF та входити в склад робочих груп може будь-яка особа. Важливо лише, щоб ця особа працювала. Робоча група звичайно складає доповідь (звіт). Це може бути або технічна документація з рекомендаціями, або пропозиції, які направляються в ІАВ для прийняття в якості стандарту.

Багато великих корпорацій уже досить довгий час працюють з Internet. В більшості випадків, однак, їх участь зводилась до міжмережних зв'язків науково-дослідних та інженерних служб. Для ділових контактів ці корпорації використовували інші мережі (як правило, приватні). Зараз корпорації розуміють, що приймати участь в декількох мережах дорого. Деякі з них починають розглядати Internet як засіб для розробки "комплексних торгових контрактів по мережі", зараз корпорації зможуть використовувати Internet як інструментарій для вирішення будь-яких проблем, пов'язаних з бізнесом.

Багато років користувачі мережі Internet просили, щоб телефонні компанії та інші фірми поставляли комп'ютери, готові для підключення в Internet. Але окрім компаній Bolt, Beranet and Newman, що обслуговували ARPAnet, на подібні прохання ніхто не відгукувався. Тому мережевим бізнесом прийшлося зайнятися федеральному уряду США. Однак, після того, як до Internet почали проявляти зацікавленість великі корпорації, відношення телефонних компаній почало змінюватися. Тепер ці компанії та інші виробники обладнання для мереж незадоволені тим, що мережевим бізнесом займається уряд.

Після того, як в нинішній адміністрації США заговорили про "національну інформаційну інфраструктуру", число прихильників комерційного бізнесу Internet збільшилося. Компанії кабельного телебачення виявили, що в їх розпорядженні знаходяться кабелі, по яким можливо передавати цифрові сигнали, і що кабельне телебачення уже встановлено в багатьох квартирах мешканців США.

Тому вони запропонували вирішити проблему приватизації шляхом створення своєї власної мережі без урядових субсидій. Цю мережу планується реалізувати за рахунок засобів, уже вкладених в кабельне телебачення.

Те, що Internet - безкоштовна мережа, не більше ніж міф. Кожне підключення до неї кимось сплачується. В багатьох випадках ці внески не доводяться до відома користувачів, що створює ілюзію "безкоштовного доступу". Але є і велика кількість споживачів, які добре знають, що Internet не безкоштовна мережа і багато споживачів вносять щомісячну або погодинну плату за доступ до Internet.

8.3. Правові норми Internet

Що можливо робити в Internet - складне запитання. Internet - не просто мережа, а мережа мереж, кожна з яких може мати свою власну політику і власні правила. Тому тут потрібно враховувати правові та етичні норми, а також політичні фактори. Розглянемо деякі принципи, щоб визначити кордони допустимого в Internet. При роботі в Internet повинні виконуватися три правові норми.

1. Значна частина Internet фінансується за рахунок федеральних субсидій, внаслідок чого виключається, як правило, комерційне використання мережі.

2. Internet - інтернаціональна мережа. При посиланні інформації, в тому числі і бітів через державний кордон, потрібно керуватись законами, що регулюють експорт, а не правовими законами даної держави.

3. У випадку доставки програмного продукту (або, наприклад, просто ідеї) із одного місця в інше потрібно враховувати регіональні правові норми, що відносяться до ліцензій та інтелектуальної власності.

Більшість мереж, що входять до складу Internet фінансуються федеральними відомствами. Згідно федерального закону, відомство може розподіляти свій бюджет тільки на те, що входить в сферу його діяльності. Наприклад, військово-повітряні сили не можуть таємно збільшити свій бюджет, замовив ракети за рахунок НАСА. Ці ж закони розповсюджуються і на мережу: коли НАСА фінансує мережу, то її слід використовувати тільки для вивчення космосу. Як користувач мережі, ви можете не мати жодного уявлення про те, по яким мережам циркулюють ваші пакети, але краще, щоб інформаційне наповнення цих пакетів не вступало в протиріччя з діяльністю того відомства, яке фінансує ту чи іншу мережу.

В останній час існує багато розмов про "Національну інформаційну інфраструктуру" в США (National Information Infrastructure, NII). Це об'ємний і загальний проект документу про створення мереж в об'ємі держави за рахунок федерального та комерційного фінансування. Коли фірма або організація домовляються про підключення до Internet, вона повідомляє постачальнику мережі для яких цілей буде використовуватися мережа:

для наукових досліджень і освіти;

для комерційних цілей.

В першому випадку ваш трафік буде направлятися по субсидійним маршрутам, наприклад, національної мережі для наукових досліджень і освіти (NREN), що фінансуються урядом CШA. В другому варіанті трафік буде направлятися по комерційним каналам. Комерційне використання мережі звичайно коштує дорожче, так як воно не субсидується державою. В Internet знаходяться ряд комерційних постачальників, наприклад. Advanced Networks and Services (ANS), Performance International (PCI) та UUNET.

У кожної з цих компаній є своя власна ніша ринку і своя власна мережа в кордонах держави для виконання комерційних послуг в Internet.

В США експорт бітів підпадає під дію експортних обмежень Міністерства торгівлі. В інших країнах діють свої закони. Оскільки Internet є глобальною мережею, стає можливим експорт інформації. Експортне законодавство побудоване на двох принципах:

1. Експорт чого-небудь потребує наявності ліцензії.

2. Експорт послуг рахується приблизно еквівалентним експорту компонентів, необхідних для забезпечення цієї послуги.

Перший пункт роз'яснень не потребує. Якщо ви пересилаєте файл або відправляєте що-небудь по електронній пошті за межі держави, то для цього необхідно отримати експортну ліцензію. Але тут маємо на щастя приємний сюрприз: генеральну ліцензію, область застосування якої дуже широка. Генеральна ліцензія дозволяє експорт всього, на що немає явних заборон на експорт і що може відкрито обговорюватися. Таким чином, все, про що можливо довідатися на конференції або в аудиторії, скоріше всього, підпадає під дію генеральної ліцензії, якщо ця інформація не є секретною. Другий пункт ще простіший. Коли експорт окремих апаратурних засобів, наприклад, суперкомп'ютерів, заборонений, то дистанційний доступ до цих апаратних засобів, що знаходяться в межах даної держави, також заборонений. Тому потрібно бути дуже обережним з наданням доступу до "особливих" ресурсів іноземним користувачам.

При аналізі правової відповідальності суб’єктів, консорціум, який управляє мережею Bitnet, прийшов до наступних висновків:

1. Оператор мережі несе відповідальність за незаконний експорт лише в тому випадку, коли він знав про порушення і не проінформував про це відповідні органи.

2. Оператор мережі не несе відповідальності за дії користувача мережі і в його обов'язки не входить визначення їх відповідності чи невідповідності закону.

Ще один фактор, котрий потрібно враховувати при пересиланні будь-чого будь-кому, - це право власності. Проблема ускладнюється, якщо дані передаються через кордон. Законодавство в області авторських прав та патентів в різних країнах може мати великі розбіжності. Обов'язково довідайтесь, кому належать права на те, що ви збираєтесь передати по мережі, і в випадку необхідності не забудьте отримати відповідний дозвіл.

Закони, що регламентують електрону передачу інформації не встигають за технічним прогресом. Якщо у вас є лист, журнал або особистий документ, то практично будь-який досвідчений юрист зможе відповісти на ваше питання, чи можливо зняти з нього копію або будь-яким чином його використати. Задаючи таке ж саме запитання про статтю в електронному бюлетені електронної мережі, ми не отримаємо точної відповіді. В цій частині законодавство є досить туманним, і до нормального стану його можливо привести очевидно не раніше, чим в наступні десятиріччя. З правами власності можуть виникнути проблеми навіть при використанні загальнодоступних файлів. На деякі програмні засоби, доступ до яких в Internet є відкритим, необхідно отримати ліцензію розробника або постачальника. Наприклад, ми можемо легко отримати програмне забезпечення по мережі, але для законного його використання необхідно мати ліцензію на супроводження програмного забезпечення.

 

8.4. Мережева етика Internet

Мережа породжує багато етичних проблем, однак, етика тут відрізняється від загальноприйнятої. Мережева етика заснована на двох головних принципах:

1.Індивідуалізм поважається і заохочується.

2.Мережу потрібно захищати.

В мережі можливо спілкуватися коли бажаєш і як бажаєш. Це завжди зручно, і ніякого насильства немає. Географічне положення значення не має. Співбесідник може знаходитися в любій точці мережі (практично в любому місці земної кулі). Тому створення групи однодумців по любій темі цілком можливо. Можливо формувати навіть альтернативні групи. Деякі користувачі хочуть "зустрічатися" по електронній пошті, другі - завдяки телеконференціям, треті - використовуючи відкритий доступ до файлів і т. д. Кожний вільний в своєму виборі. Не існує переслідування інакомислячих . По цій причині жодний не заявить, що "дану тему не повинні обговорювати в мережі". Кожний розуміє, що для решти споживачів мережі можливість отримати інформацію, в якій вони зацікавлені важливіше, ніж для нього самого. Однак, багато споживачів не без підстави побоюються, що може виникнути рух на підтримку зовнішньої цензури, і в результаті Internet стане менше корисною.

Постійні користувачі Internet вважають її дуже цінним інструментом як для роботи, так і для розваг. Хоча доступ до Internet часто відбувається за рахунок організацій, користувачі мережі вважають своїм обов'язком захищати цей цінний інформаційний ресурс. Існує два джерела небезпеки для Internet:

1.Інтенсивне використання не по призначенню.

2.Політичний тиск.

Постійні споживачі мережі і постачальники послуг читають різноманітну інформацію, регулярно працюють в мережі. Коли якість послуг падає без наглядної на те причини, ці спеціалісти намагаються визначити, що трапилось. Після вияснення, що в деякому районі трафік виріс в сотні разів, вони прагнуть шукати причину, і якщо з'ясується, що мережа використовується не по призначенню, то можна отримати по електронній пошті важливе повідомлення з проханням перестати так себе вести. Потім попередження може стати суворим, і нарешті піде звернення до вищого мережевого керівництва. Результатом може стати повна заборона доступу до мережі або збільшення плати за доступ. Самоконтроль при користуванні мережею дуже важливий і з політичних міркувань. Зрозуміло, що мережа не може існувати без зловживання і проблем. Але, якщо ці проблеми не вирішуються, а користувачі мережі виходять на сторінки газет і стають предметом обговорення в парламенті або уряді країні, то програють всі. Перерахуємо деякі дії, які не потрібно використовувати при роботі в мережі:

дуже часті та тривалі комп'ютерні ігри;

постійні зловживання;

злобне, агресивне відношення до решти споживачів та інші антисуспільні дії;

намагання нанести значні витрати та втручання в дії інших;

створення загальнодоступних файлів непристойного змісту.

8.5. Проблеми безпеки Internet

Підключення комп'ютера до Internet само собою не створює проблеми забезпечення інформаційної безпеки, відмінних від тих, які виникають при роботі двох комп'ютерів через модем. Проблема одна і та ж, тільки змінюється ступінь її важливості. Якщо працюєш в Internet, то інформаційний злочинець зможе зробити спробу прорватися через порт інтерактивного терміналу, порт пересилки файлів, порт електронної пошти тощо.

Безпека мережі полягає в правильному відношенні до цієї проблеми. Охорона інформації - зобов'язання кожної робочої станції, але аж ніяк не функція мережі. Постачальник мережі може обмежити перелік осіб, які зможуть користуватися вашим підключенням. Безпека в Internet забезпечується загальними зусиллями. Один з методів, які злочинці взяли на озброєння, полягає в прориві в ланцюжку комп’ютерів (наприклад, вломитися в комп'ютер А, звідки в комп’ютер В, потім з допомогою В прорватися в С і т.д.). Це дозволяє їм замітати сліди з великою обережністю.

Якщо хтось думає, що його старенький комп'ютер на може стати об'єктом насильства, то глибоко помиляється. Навіть, якщо в комп'ютері немає нічого цінного, його цілком природно можливо використати для злому іншої, більш важливої та серйозної системи. Є такі "комп'ютерні мисливці", які роблять зарубки на клавіатурі свого комп'ютера, де підраховують кількість комп'ютерів, до яких вони зламали доступ.

Для рішення задач безпеки, усунення можливих проблем, пошуку рішення і інформування, уряд США фінансує організацію під назвою CERT (Computer Emergency Response Team - аварійна бригада по комп'ютерам). CERT виконує цілий ряд функцій і займається вивченням проблем, пов'язаних з безпекою, працює з фірмами-виробниками над їх усуненням та розповсюджує відповідну інформацію. Крім цього, ця організація виробляє засоби, які дозволяють користувачам оцінювати ступінь захисту своїх комп'ютерів.

Співробітники CERT охоче контактують з тими, хто відповідає за безпеку та в аварійних ситуаціях відповідають на запитання будь-яких користувачів.

Якщо кому-небудь необхідно обговорити проблему безпеки, можливо зв'язатися з CERT по електронній пошті: cert@cert.sei.cmu.edu.

Є чотири джерела виникнення загрози для мережевих комп'ютерів, перерахованих в порядку зменшення їх ймовірності:

1. Вибір законним користувачем невдалого паролю.

2. Імпорт руйнуючого програмного забезпечення.

3. Проникнення в систему незаконних користувачів, яке відбувається внаслідок помилок в конфігурації програмних засобів.

4. Проникнення в систему незаконних користувачів, яке відбувається внаслідок дефектів в засобах забезпечення безпеки операційних систем (ОС).

Розділ 9

Мережеві з'єднання Internet

9.1. Типи мережевих з’єднань Internet

Із-за відсутності компанії Internet, яка б одноособово володіла мережею, необхідно вибрати доступ до мережі в залежності від вартості. Необхідно вибрати тип з'єднання з комп'ютером, через який можливо було б вийти в мережу з власного комп'ютера або терміналу. Компанії та бюджетні організації, що називаються сервісними компаніями або вузлами доступу до Internet, закупляють комп'ютери та мережеве обладнання, підключаючи його до Internet та продають його всім тим, у кого є кошти.

Такі сервісні компанії встановлюють свої розцінки, що змінюються в дуже широкому діапазоні.

Існує чотири основних типи з'єднання з Internet, а також деякі їх різновиди:

1. Постійне з’єднання

2. Набірне пряме з’єднання

3. Набірне термінальне з’єднання

4. Поштове з’єднання.

Постійне з'єднання часто називають прямим, постійним прямим або виділеним обслуговуванням.

Набірне пряме з'єднання називають обслуговуванням SLIP, CSLIP, PPP або TCP.

Набірне термінальне з'єднання називають інтерактивним або набірним обслуговуванням.

Пошту називають UUCP, електронною поштою або поштовим обслуговуванням.

9.2. Постійне з’єднання Internet

Постійне з’єднання Internet означає, що комп’ютер підключений безпосередньо до мережі з допомогою протоколу TCP/IP, що є частиною Internet, або в організації з мережею з’єднаний суперкомп’ютер, а у користувача знаходиться термінал цього комп’ютера, або підпорядкований суперкомп'ютеру периферійний комп'ютер.

TCP/IP означає - Transmission Control Protocol/ Internet Protocol. Протокол визначає, як комп’ютери взаємодіють один з одним. Комунікаційні протоколи - набір правил, що визначають, як можуть взаємодіяти різні комп’ютери, модеми та програми. Постійні з’єднання часто використовують такі солідні організації як університети, групи інститутів або організації. Сервісна компанія встановлює в офісі такої організації маршрутизатор, орендує телефонну лінію, яку з’єднує маршрутизатор з комп’ютером сервісної компанії. Він ще називається хост-комп’ютером, або просто хостом.

Завдяки орендованій, або виділеній лінії комп’ютери та термінали завжди з’єднані з мережею Internet. Телефонний виклик для досягнення комп’ютера сервісної компанії не потрібен, і користувач входить в Internet зі свого терміналу. Після входу він може передавати файл між комп’ютерами організації, та іншими комп'ютерами в Internet. Звичайно вартість такої послуги дуже висока і складає тисячі доларів за установку та тисячі доларів за експлуатацію, а також оплату

Мал. 49. Особливості з'єднання модему

орендованої лінії.

Це саме дороге з’єднання, але воно дуже зручне для великої компанії або фірми. Після отримання з’єднання можливо мати стільки користувачів, скільки допускає комп'ютер компанії і арендована лінія. При значній кількості користувачів цей спосіб стає дешевшим, чим забезпечення кожному користувачу окремого доступу. Але індивідуальному користувачеві про постійне з’єднання слід просто забути.

9.3. Набірне з’єднання Internet

Набірне пряме з’єднання часто називають SLIP (Serial Line Internet Protocol - протокол Internet для послідової лінії), CSLIP - (Compressed Serial Line Internet Protocol - упакований SLIP) або PPP (Point to Point Protocol - протокол точка - точка). Дуже рідко зустрічається термін X-Remote. Це таке з’єднання TCP/IP, як і в постійному з’єднанні, але воно розраховано на використання телефонної лінії, а не інформаційної мережі.

По зручності таке з’єднання знаходиться після постійного з’єднання. Через дорожнечу постійне з’єднання не підходить для індивідуальних споживачів і більшості невеликих компаній, то доступ SLIP набагато дешевший. За 1995 рік кошториси в світі знизились: оплата за встановлення складає від 30 до 40 доларів США, а вартість за користування і експлуатацію така ж, як і для набірного термінального з’єднання. Оскільки, це телефонна послуга, в комп’ютері потрібний модем, а також потрібно набирати номер телефону, який повідомила сервісна компанія. Після з’єднання з комп'ютером сервісної компанії та входу в систему, ніяких розбіжностей, крім швидкості передачі даних, між доступом SLIP та постійним з’єднанням немає. Можливо передавати файли в свій комп'ютер і із нього так, ніби він є хост-комп'ютером. Фактично, він ідентифікується в мережі як хост-комп’ютер.

В залежності від термінальної програми, можливо одночасно реалізовувати декілька сесій. Аналогічно тому, як комп’ютер сервісної компанії дозволяє одночасно працювати з Internet десяткам людей, можливо в різних вікнах виконувати декілька операцій, наприклад, передавати файли із комп'ютера А в одному вікні, робити пошук в базі даних комп’ютера В другому вікні, працювати зі своїм каталогом файлів в третьому вікні.

На відміну від прямого термінального з’єднання, яке реалізується простою програмою терміналу, для набірного прямого з’єднання потрібна спеціальна програма, наприклад, SLIP. В останній час пропоновані програми значно поліпшились, їх інсталяція спростилася, а вартість зменшилась. Деякі сервісні компанії самі пропонують потрібну програму. Для такого з’єднання потрібний модем. Але зараз модем із швидкістю 14400 бод коштує всього 100$. Модем повинен мати відносно велику швидкість, мінімум 9600 бод, так як менша швидкість дуже сповільнює роботу.

Набірні прямі з’єднання дорожчі на початковому етапі, але при роботі витрати такі ж, як і в випадку термінального з’єднання, тобто погодинна оплата однакова. Але при необхідності вести інтенсивні дослідження і часто отримувати файли з інших комп'ютерів набірний тип з’єднання потребує менше часу, ніж термінальний. Тут можливо отримувати файли із інших комп’ютерів безпосередньо на жорсткий диск свого комп’ютера, а не на сервісний комп’ютер як при термінальному з’єднанні. Набірне пряме з’єднання дозволяє працювати з прекрасними графічними інтерфейсами з відображенням та звуком.

9.4. Набірне термінальне з’єднання мережі Internet

Для звичайного користувача найбільш підходить набірне термінальне з’єднання. У випадку такого з’єднання можливо входити в комп’ютер сервісної компанії по телефону. Деякі сервісні компанії називають даний тип з’єднання інтерактивним обслуговуванням. Але найбільш підходить термін набірне термінальне з’єднання, тому що необхідно зв’язатися із сервісною компанією по телефону, після чого комп’ютер користувача діє як термінал. Даний спосіб відрізняється від постійного і набірного прямого з’єднань тим, що комп’ютер користувача не відіграє ролі хост-комп’ютера в мережі, а є просто терміналом комп’ютера сервісної компанії. Значить, передавати файл можливо тільки між Internet і комп’ютером сервісної компанії, а не комп'ютером користувача. Для цього потрібна окрема процедура для пересилання файлів між комп’ютерами споживача та комп’ютером сервісної компанії. Звичайно, для цього використовується процедура передачі Zmodem або Xmodem. При такому з’єднанні можливо користуватися всіма послугами, які доступні при постійному або набірному прямому з’єднанні. Але інструментальні засоби, доступні у випадку постійних набірних з'єднань, набагато кращі.

Плата за встановлення даного з’єднання невелика, наприклад, 20$ в США замість 30 або 40$, хоча погодинна плата однакова і, звичайно, потрібен модем.

Можливо користування повільним модемом, наприклад, із швидкістю 2400 біт/сек, так як більшу частину роботи виконує хост-комп'ютер сервісної компанії, який пересилає пакет на екран монітора користувача. Однак, при копіюванні більшості файлів із інших комп'ютерів повільний модем знижує швидкість передачі файлів між сервісним комп’ютером та комп’ютером користувача. Довгі файли передаються протягом часу та більше. В Internet для набірного термінального з’єднання доступні всі операції набірного прямого з’єднання, але деякі процедури вимагають декількох додаткових етапів. Наприклад, для отримання файлу із Австралії, Малайзії і т.д., доведеться скопіювати його в комп’ютер сервісної компанії, а потім передати в свій комп’ютер. У випадку набірного прямого з’єднання даний файл відразу передається в комп’ютер користувача. Крім того, для набірного термінального з’єднання немає таких чудових програм, які є для набірного прямого з’єднання.

Набірне термінальне з’єднання можливо отримати безкоштовно, а набірний прямий доступ не надасть ніхто.

9.5. Поштове з’єднання мережі Internet

Розроблено декілька різноманітних поштових з’єднань з мережею Internet. За допомогою поштового з’єднання можливо пересилати пошту своїм знайомим, а приятелі та колеги пересилають через Internet пошту вам.

Через Internet можливо пересилати пошту окремим комп’ютерам, що не входять до служби Internet.

Найбільш популярною системою поштового з’єднання є система UUCP (UNIX - to - UNIX Copy Program), що дозволяє помістити пошту в файл і передавати її іншим комп’ютерам. Це просте поштове з’єднання за допомогою програми, яка визначена тільки для такої однієї цілі. Крім того, можливо скористатись поштою в диспутах з любої тематики, пересилати і відправляти пошту та повідомлення, групи новин USENET. Для багатьох користувачів знайомство з мережами починається з електронної пошти (скорочено E-mail). Для більшості користувачів електронна пошта служить дешевим та зручним засобом передачі повідомлень по всій земній кулі.

Електронна пошта означає процес передачі повідомлень по комп’ютерній мережі. Замість того, щоб писати листа, заклеювати його в конверт і опускати його в поштовий ящик, можливо послати повідомлення по Internet любому користувачеві.

Окрім того, з допомогою електронної пошти одне і теж повідомлення можливо одночасно пересилати декільком адресатам. Є також можливість створювати поштові групи: підготувати одне повідомлення, а потім дати команду програмі пошти відіслати його всім членам конкретної групи. Можливо також підготувати повідомлення одній особі, а потім зробити копії з допомогою програми електронної пошти і відіслати другим користувачам.

9.6. Доступ через інші мережі

В більшості інших мереж, наприклад, BITNET, CompuServe і інших створені спеціальні шлюзи для обміну електронною поштою з системами, що входять до Internet. В деяких мережах є шлюзи, які дають можливість читати електронні дошки оголошень Internet (телеконференції USENET). Окрім того, є сервісні програми, які дозволять запросити файл через електронну пошту. Відправка вибраного файлу здійснюється автоматично по електронній пошті.

Існує ще більш дешевий варіант виходу на Internet-систему це використання других мереж, наприклад, CompuServe. Із цієї системи можливо попасти в любу точку Internet.

Розділ 10

Основні принципи роботи та функціонування Internet

10.1. Мережі з комутацією пакетів

Сучасні мережі створюються по багаторівневому принципу. Передача повідомлень у вигляді послідовних бітів починається на рівні ліній зв’язку та технічного обладнання, причому ліній зв’язку не завжди високої якості. Потім додається рівень базового програмного забезпечення, що керує роботою обладнання. Наступний рівень програмного забезпечення дозволяє наділити базові програмні засоби додатковими необхідними можливостями. Розширення функціональних можливостей мережі шляхом додавання рівня за рівнем приводить до того, що нарешті можливо отримати справжній дружелюбний та корисний інструментарій.

Коли ви захочете представити для себе, що таке насправді Internet і як він працює, то відразу виникають асоціації з телефонною мережею. В кінці кінців, обидві ці структури використовують електронні засоби передачі, обидві дозволяють передавати інформацію і встановлювати з’єднання. Крім того, в системі Internet, в основному, використовуються виділені телефонні лінії зв’язку. На жаль, це невірне уявлення, і воно є причиною нерозуміння принципів роботи Internet.

Телефонна мережа - це мережа з комутацією каналів. Коли відбувся виклик, то виділяється деяка частина цієї мережі. Навіть, коли не використовується телефонна лінія, вона залишається недоторканою для інших абонентів, яким в цей час потрібно подзвонити. Це приводить до того, що такий коштовний ресурс як мережа використовується неефективно.

Більш відповідає дійсному стану речей моделі Internet поштове відомство. Поштове відомство являє собою мережу з комутацією пакетів. Тут немає виділеної ділянки мережі. Кореспонденція змішується з іншими листами, відправляється в поштове відділення і сортирується.

Незважаючи на те, що технології абсолютно різні, служба доставки пошти являє собою чудово точний аналог мережі Internet.

10.2. Міжмережевий протокол (IP)

За допомогою ліній зв’язку забезпечується доставка даних з одного пункту в інший. Різноманітні компоненти Internet зв’язуються між собою за допомогою системи комп’ютерів, що називаються маршрутизаторами. Це мають бути мережі Ethernet, мережі з маркерним доступом та телефонні лінії. Телефонні лінії та мережі Ethernet еквівалентні доставці пошти за допомогою автомобіля та літака.

Маршрутизатори - це поштові підстанції. Вони приймають рішення про те, куди направляти дані ("пакети"), так саме, як поштова підстанція вирішує, куди направляти конверти з поштою. Кожна підстанція чи маршрутизатор не має зв’язку з рештою станцій. Місцеве поштове відділення надсилає листа на підстанцію, підстанція посилає його на іншу підстанцію і так далі, доки лист не надійде до свого адресату.

Таким чином, кожній підстанції необхідно знати тільки, які є з’єднання і який з "наступних скачків" буде кращим для переміщення пакету ближче до пункту призначення.

Аналогічна ситуація складається і в Internet. Маршрутизатор розглядає, куди адресовані дані, і вирішує, як краще їх пересилати.

 

Мал. 50. Протоколи мережі Internet

Звідки система Internet знає, куди необхідно направляти дані? Так само, як поштове відділення дотримуються правил, які визначають роботу поштової мережі, спеціальні правила регламентують порядок роботи Internet. Ці правила називаються протоколами.

Міжмережевий протокол (Internet Protocol, IP) відповідає за адресацію, тобто гарантує, що маршрутизатор знає, що робити з даними, і куди вони повинні надійти. Відповідно до нашої аналогії з поштовим відомством, можна сказати, що міжмережевий протокол виконує функції конверту.

Деяка адресна інформація міститься на початку вашого повідомлення. Вона дає мережі достатньо повідомлень для доставки пакета даних.

Internet-адреса складається з чотирьох чисел, кожне з яких не перевершує 256. При запису числа відділяються одне від одного крапками, наприклад: 192.112.36.5.

Адреса складається фактично з декількох частин. Оскільки Internet - це мережа мереж, то початок адреси вміщує інформацію для маршрутизаторів про те, до якої мережі належить ваш комп’ютер. Права частина адреси служить для того, щоб повідомити мережі, який комп’ютер повинен отримати цей пакет. Кожний комп’ютер в Internet має свою унікальний адресу. Система Internet виконала своє завдання, коли її маршрутизатори направили дані в відповідну мережу, а ця локальна мережа - у відповідний комп’ютер (мал. 50).

По цілому ряду технічних причин (в основному це апаратурні обмеження) інформація, що посилається по IP-мережам, розбивається на порції, що називаються пакетами. В одному пакеті звичайно посилаються від одного до 1500 символів інформації.

Однак, при користуванні IP-протоколом виникають відразу декілька проблем:

в більшості випадків, обсяг інформації, що передається, перевищує 1500 символів;

при передачі інформації може виникнути помилка;

послідовність доставки пакетів може бути порушена.

Якщо послати за однією адресою два пакети, то немає ніякої гарантії, що вони пройдуть по одному і тому ж шляху.

Тому наступний рівень мережі дає можливість пересилати більш великі порції інформації і попіклуватися про обмеження тих помилок, які вносить сама мережа.

10.3. Протокол управління передачею (ТСР)

Для вирішення згаданих вище проблем використовується "протокол управління передачею" (Transmission Control Protocol, TCP), який часто згадують разом з протоколом IP. Які ж завдання виконує TCP? Інформацію, яку ви хочете передати, TCP розбиває на порції. Кожна порція нумерується, щоб можна було перевірити, чи вся інформація отримана, і розташувати інформацію в правильному порядку. Для передачі цього порядкового номера по мережі протокол має свій власний "конверт", на якому "написана" необхідна інформація. Порція ваших даних розміщується в конверт TCP. Конверт TCP в свою чергу розміщується в конверті IP і передається в мережу (мал. 50).

На приймаючій стороні програмне забезпечення протоколу TCP збирає конверти, витягує з них дані і розташовує їх в правильному порядку. Коли якого-небудь з конвертів немає, програма просить відправника передати їх ще раз. Після розміщення всієї інформації в правильному порядку, ці дані передаються тій програмі, яка використовує послуги TCP.

В реальній ситуації пакети не тільки загублюються, але й отримують зміни у зв’язку з короткочасними неполадками в телефонній лінії. TCP вирішує і цю проблему. При розміщенні даних виробляється так звана контрольна сума. Контрольна сума - це число, яке дозволяє приймаючому TCP виявити помилки в пакеті. Коли пакет прибуває в пункт призначення, приймаючий TCP обраховує контрольну суму і порівнює її з тією, яку послав відправляючий TCP. Якщо значення не співпадають, то при передачі виникла помилка. Приймаючий TCP відкидає цей пакет і запрошує повторну передачу.

10.4. Прикладні програми

Прикладні програми - це частини програмного забезпечення, які дозволяють задовольнити запити користувача по передачі інформації. Такі програми складають ще один рівень програмного забезпечення, надбудований над сервісом ІР/TCP. Прикладні програми надають користувачеві засоби для розв’язання конкретної задачі.

Діапазон прикладних програм дуже широкий: від саморобних до патентованих, що розробляються великими фірмами-розробниками. В Internet є чотири стандартні прикладні програми:

1.віддалений доступ (TELNET)

2.пересилка файлів (FTP)

3.електронна пошта (E-mail)

4.телеконференція (USENET).

Крім цих програм, є ще інші програми, що широко використовуються, але це не стандартизовані програми.

Коли мова заходить про прикладні програми, потрібно врахувати ще одну особливість. Команди, повідомлення, запрошення і т.п., що з’являються на екрані комп’ютера, можуть дещо відрізнятися від тих, що наводяться в документації. Але не потрібно хвилюватися, тому що більшість прикладних програм надходять з досить солідними довідковими підсистемами, що допомагають знайти відповідну команду.

Система TELNET використовується для виходу в інші комп’ютери, що підключені до мережі Internet. Забезпечує доступ до великої кількості відкритих серверів, включаючи бібліотечні каталоги та інші види баз даних.

Система FTP (File transfer protocol - протокол передачі даних) переміщує файли з місця на місце. Вона є найбільш ефективною для пошуку файлів у відкритих архівах в середині Internet.

Система електронна пошта (e-mail) дозволяє пересилати повідомлення.

Система USENET дозволяє читати і відправляти повідомлення, що пересилаються відкритим "інформаційним групам". Також це можуть називати "електронні дошки оголошень" або "телеконференції". USENET - є найбільшою системою електронних об’єктів (bulletin board system-BBS).

10.5. Доменна система імен та її структура

Цифрова адресація використовується при спілкуванні комп’ютерів, а для споживачів перевага надається іменному найменуванню. Всі прикладні програми Internet дозволяють використовувати інші системи замість числових адрес.

Звичайно, використання імен має свої недоліки. По-перше, необхідно слідкувати, щоб одне і теж ім’я не було випадково присвоєно двом комп’ютерам. По-друге, необхідно забезпечити перетворення імен в числові адреси, тому що комп’ютери все-таки працюють з числами (двійковими кодами).

На етапі становлення, коли Internet був невеликою системою, використовувати імена було легко. Центр мережевої інформації (NIC) створив спеціальну службу реєстрації. Заповнений спеціальний бланк надсилався в NIC і він заносив вас у список імен та адрес. Цей файл, що називався HOST (список вузлових комп’ютерів) регулярно розсилався на всі комп’ютери мережі. В якості імен використовувались унікальні імена.

Але коли мережа Internet розширилась, розширився і розмір цього файлу. Стало зрозуміло, що високі темпи росту Internet потребують наявності розподіленої інтерактивної системи. Ця система називається "доменною системою імен" (Domain name system, DNS).

Доменна система імен являє собою метод призначення імен шляхом покладання на різні групи користувачів відповідальні за підмножину імен. Кожний рівень імені в цій системі називається доменом. Домени відділяються один від одного крапками, наприклад:

ux.cso.uiuc.edu

nic.ddu.mil.

В імені може бути будь-яке число доменів, лише не більше п’яти, але це зустрічається дуже рідко. Кожний наступний домен в імені, коли дивитися зліва направо, важливіший за попередній. Наприклад, в імені ux.cso.uiuc.edu елемент UX - це ім’я реального комп’ютера з IP-адресою. Ім’я цього комп’ютера створено і управляється групою CSO, яка є іменем відділу, де знаходиться комп’ютер. Відділ CSO є відділом університету штату Іліонойс (UIUC), що входить в національну групу учбових закладів (EDU).

Таким чином, домен EDU включає в себе всі комп’ютери учбових закладів США. Домен UIUC.EDU - всі комп’ютери університетів штату Іліонойс і т.д (таблиця 1).

Таблиця 1

Країна

домен 1 рівня

Вид діяльності

домен 2 рівня

Регіон країни

домен 3 рівня

Організація

домен 4 рівня

Ім’я ПК

домен 5 рівня

Домени "верхнього рівня" типу EDU були створені, коли була тільки розроблена доменна система. Спочатку було тільки шість доменів вищого рівня, що наведені в таблиці 1.

 

 

Таблиця 2

Домен

Використання

com

edu

gov

mil

org

net

Комерційні організації

Учбові заклади (університети, коледжі і т.д.)

Урядові організації (крім військових)

Військові організації (армія, флот та ін.)

Інші організації

Мережеві ресурси

Коли Internet відносно США стала міжнародною мережею, виникла необхідність надати закордонним країнам можливості контролю за іменами системи, що в ній знаходяться. Для цієї мети було створено набір дволітерних доменів, які відповідають доменам вищого рівня для цих країн.

Оскільки СА - код Канади, то комп’ютер на території Канади може мати таке ім’я: hockey.guelph.ca

Загальна кількість кодів країн - 230, комп’ютерні мережі існують приблизно в 150 з них. Перелік кодів країн наводиться в спеціальних довідниках. Він створений Міжнародною організацією по стандартизації як стандарт ISO 3166.

Можливо доменна система імен виглядає дещо складною, але це є одним з елементів, що забезпечує ефективність та зручність роботи в Internet.

Головна перевага доменної системи полягає в тому, що вона розбиває гігантську всесвітню мережу на множину та підмножину керуючих ланцюгів. Сотні тисяч комп’ютерів працюють в Internet і всі вони мають імена. Ці імена організовані дуже зручним та раціональним способом, що полегшує їх запам’ятовування.

Розділ 11

Основні особливості користування системою Internet

11.1. Вибір архітектури комп'ютера

Коли прийнято рішення про роботу в мережі Internet, необхідно визначитися, чи є у наявності відповідні апаратурні та програмні засоби. Вимоги до апаратних засобів в Internet не дуже жорсткі, але все одно потрібно враховувати декілька фактів. Мінімальний об'єм потрібних компонент наступний:

рахунок (доступ) до Internet;

комп'ютер або термінал;

модем або з'єднання;

проста комунікаційна програма;

програма пошти;

вхідне ім'я;

пароль.

Рахунок Internet (або просто рахунок - account) означає доступ до Internet. Зустрічаються також терміни обслуговування Internet, з'єднання Internet. Всі вони визначають одне і теж - можливість війти в Internet і користуватись її послугами. Матеріали про це викладені в попередньому розділі.

Для роботи в Internet потрібно деяке електронне обладнання. У випадку прямого з'єднання з комп'ютером сервісної компанії (тобто при роботі в організації) самостійно встановлювати з'єднання не потрібно. Але при вході по телефону (набірне пряме або набірне термінальне з'єднання) необхідний справжній комп'ютер з модемом та комутаційною програмою. Це пояснюється тим, що ваш комп'ютер повинен визвати по телефону комп'ютер з сервісної компанії та підключитися до нього.

Вибір комп'ютера для підключення до мережі Internet досить широкий. Можливо застосовувати любий IBM-сумісний комп'ютер, комп'ютер архітектури Macintosh, робочу станцію UNIX або любий комп'ютер, що має модем (або до якого можливо підключити модем) і комунікаційну програму.

Для набірного термінального з'єднання потужний комп'ютер, наприклад PC, з процесором Пентіум та 24-бітним кольоровим монітором, не потрібен. При бажанні можливо працювати на старому PC та з процесором 8086 з монохромним монітором. Такий комп'ютер можна купити всього за 100 $ в США.

У випадку набірного прямого з'єднання потрібний дещо потужніший комп'ютер. Розроблено багато комунікаційних програм для ОС MS DOS, але більшість з них розраховані на середовище Windows. Для роботи з Windows як мінімум необхідний комп'ютер з процесором 286, а краще з процесором 386 або 486. Розроблені комунікаційні програми для комп'ютера Macintosh, але для IBM PC існує більш широкий вибір.

При виборі архітектури комп'ютера для з'єднання в мережі Internet, можливо зупинитися на комп'ютері або простому терміналі, що складається з клавіатури та монітора, що підключені безпосередньо до комп'ютера вашої організації.

Поняття простий термінал означає обладнання, яке не володіє обчислювальними можливостями, а може тільки передавати та приймати текст. Найбільшого поширення отримав термінал типу VT 100. Він був розроблений фірмою DEC, а потім перетворився в стандарт, тому більшість виробників виробляють термінали, що імітують роботу VT 100.

11.2. Особливості з'єднання та вибір модема

У випадку використання простого терміналу потрібно тільки підключення до комп'ютеру, що знаходиться в організації. Таке підключення виконає системний менеджер.

При використанні набірного прямого чи набірного термінального рахунку, які потребують телефонного зв'язку з комп'ютером сервісної компанії, необхідний модем. Існують модеми двох видів - внутрішні та зовнішні. Внутрішній модем - це друкована плата, що вставляється в слот всередині комп'ютера, а телефонна лінія підключається в гніздо на платі модема. Зовнішній модем - це блок, що містить плату дуже схожу на плату внутрішнього модема. Необхідно з'єднати кабелем послідовний порт комп'ютера (один із роз'ємів на задній стороні) та аналогічний роз'єм на блоці модема. До блока модема підключається телефонна лінія.

Внутрішній та зовнішній модеми являють собою одні і ті ж пристрої, але розташовані в різних місцях. Зовнішній модем декілька дорожчий, для нього потрібний корпус і роз'єм для живлення.

Чим більше швидкодія модема, тим краще. У випадку набірного прямого з'єднання необхідно використовувати швидкодіючий модем. Швидкість передачі нижче 9600 біт/сек буде недостатньою і навіть незадовільною, тому краще працювати зі швидкістю 14400 біт/сек. Сервісні компанії обіцяють перехід на швидкість 28800 біт/сек і в найближчий час вона може бути доступна.

Вибір модема також залежить від архітектури комп'ютера. Якщо в комп'ютері вже є модем, використовуйте його, а коли немає, потрібно звернутись за рекомендацією в сервісну компанію.

Нові швидкісні модеми в США коштують від $ 300 - 500, середньо-швидкісні модеми (14400 біт/сек) коштують $ 100 - 150, причому вартість постійно зменшується. Краще купувати модеми у фірм з високою репутацією: MicroWarehouse, PC/Mac, Zone або Direct Micro.

В майбутньому модеми стануть непотрібними. З'являться цифрові телефонні лінії і потрібно буде просто підключити комп'ютер до телефонної лінії і передавати цифрові сигнали в другий комп'ютер. Операції модуляції - демодуляції з використанням аналогових сигналів відійдуть в минуле. Звичайно, швидкість цифрової передачі буде значно вищою.

11.3. Вибір комунікаційної програми

При наявності рахунку Internet з постійним з'єднанням фірмі комунікаційна програма не потрібна. Ваш комп'ютер або термінал уже прямо з'єднаний з системою Internet. Архітектура з'єднання системи визначається системним адміністратором, що відповідає за з’єднання з Internet.

Але при використанні набірних з'єднань необхідна комунікаційна програма. Ця програма повідомляє модему, як взаємодіяти з телефоном сервісної компанії, та виводить на екран вашого комп'ютера хід сесії, тобто текст, який потрібно передати і прийняти при роботі з Internet.

При використанні набірного термінального розрахунку завдання спрощується. Більшість сучасних модемів поставляються з програмою, наприклад, Qmodem або Crosstalk. Якщо на вашому комп'ютері є середовище Windows, то до неї входить програма Terminal.

В більшості інтегрованих пакетів (програм, що об'єднують декілька мініпрограм, наприклад, текстовий процесор, електронну таблицю і базу даних) входить проста комунікаційна програма. Для входу в Internet через набірний термінальний рахунок потребується саме комунікаційна програма.

Вартість комунікаційної програми складає в США приблизно 50 доларів і більше, але можливо знайти набагато дешевші, умовно безкоштовні комунікаційні програми. Про такі програми для PC комп'ютерів можливо довідатись в спеціалізованих фірмах Public Brand Software та Software Labs. Такі програми повинні виконувати передачу даних по протоколу modem або краще по протоколу Zmodem.

Умовно безкоштовні програми (shareware) розповсюджуються безкоштовно або по дуже низькій ціні. Наприклад, отримання комунікаційної програми обійдеться всього в 5-10 доларів США. Якщо програма сподобається, її можливо зареєструвати. Вартість реєстрації в США коливається від 10 до 90 доларів.

Звичайно, складні комунікаційні програми мають багато переваг. Наприклад, вони дозволяють розробляти спеціальні сценарії для входження в Internet і програма автоматично вводить вхідне ім'я, пароль і т.д. Деякі програми навіть навчаються процедурі входу: програма фіксує перший вхід, а в наступному дублює процедуру входу.

Для прикладу роботи з комунікаційною програмою, розглянемо програму Terminal середовища Windows, яка вважається досить простою програмою. На початку потрібно уважно вивчити її можливості та спланувати роботу з програмою. Необхідно знати, як вводити такі параметри, як швидкість модема, номер телефону, тон терміналу і т.д. Необхідно також знати, як застосувати програму для з'єднання з BBS, як отримати текстовий файл і як виконувати бінарні передачі Х modem або Z modem.

У випадку набірного прямого з'єднання не потрібна проста комунікаційна програма. Замість неї потрібно буде працювати зі з'єднанням протоколу TCP/IP.

11.4. Вибір вхідного імені та паролю

Для з'єднання з системою Internet потрібне вхідне ім'я. Його також називають іменем користувача або обліковим іменем. Це ім'я вашого розрахунку, яке вводиться при звертанні до Internet. Воно повідомляє сервісній компанії, хто ви такий і компанія знає, чи можливо вам працювати в Internet і хто розраховується за час роботи. Вхідне ім'я є також частиною адреси, які інші користувачі вводять для пересилки вам повідомлень.

Вхідне ім'я містить до 8 символів і в ньому різняться прописні та заголовні букви. Наприклад, ім'я Pkent відрізняється від імені pKENT чи PKENT. Вхідне ім'я завжди необхідно вводити точно. Фактично, такий вид імені зможе виконати комунікаційна програма. Звичайно вхідне ім'я утворюється із справжнього імені власника рахунку, наприклад: pete, pkent, peterk і т.д., воно може бути любим.

При використанні набірного прямого з'єднання необхідно знати номер свого телефону та ім'я домена.

Також потрібно знати пароль, тобто той таємний код, котрий потрібно ввести по запиту системи. Комп'ютер ідентифікує введений пароль з визначеним користувачем. Неможливо, щоб ваш пароль знав хто-небудь іще.

Якщо замість вас хтось ввійде в систему, то ви не захочете сплачувати доступ комусь іншому. Вам також не сподобається, що хтось інший прочитає вашу пошту, відправить повідомлення від вашого імені, знищить ваші файли або зв'яжеться з групою новин від вашого імені.

Слід пам'ятати, що завжди є люди, які бажають взнати чужий пароль та володіють комп'ютерними прийомами, що дозволяють це зробити. Вони виходять із припущення, що пароль можливо легко розпізнати, тому що він буде іменем або словом.

Дійсно, є фахівці-програмісти, що бажають добратися до вашого розрахунку. В пресі були повідомлення про "прорив" в декількох сервісних організаціях, причому одна із організацій мусила закритися, стала банкротом.

Звичайно пароль складається максимум із 8 символів і в ньому розрізняють прописні та заголовні символи.

Маючи пароль ln=9YT\%, його неможна вводити як LN=9YT\% або ln- 9yt\%.

Пароль не повинен бути легко вгадуваним іменем або словом, наприклад, ні іменем дітей, ні іменем собаки, ні описом професій, ні адресою і т.д. Розглянемо декілька порад, як вибирати вдалий пароль:

Кращим паролем є випадковий набір символів, наприклад, ln=9YT\%.

Випадкові символи важко запам'ятати, тому придумайте дещо подібне до них, змішуючи спеціальні символи з декількома потрібними словами, наприклад, 1&you\%in. Три коротких слова можливо наугад вибрати із словника.

Не повідомляйте пароль нікому, а якщо необхідно було зробити це, якомога скоріше змініть пароль.

Не вводьте пароль на виду у інших людей, а якщо це трапилось, якомога скоріше змініть пароль.

Регулярно змінюйте пароль, наприклад, раз в місяць. Деякі системи змушують це робити не дозволяючи вхід до заміни пароля.

Ніколи не записуйте свій пароль, наприклад, на повідомленнях або ще де-небудь.

Чим довший пароль, тим краще. Пароль із п'яти символів дуже короткий. Взнайте в сервісній компанії максимальну довжину пароля (до восьми символів).

Якщо ви забули свій пароль, то подзвоніть в сервісну компанію. Хто-небудь із співробітників назначить новий пароль.