1.2. Інтелектуальна власність як фактор розвитку інноваційної економіки

Тенденції розвитку науки й культури свідчать про те, що ХХІ століття стане ерою панування інтелектуального капіталу. Найголовнішими показниками цивілізованості суспільства все більшою мірою стають його культура, науково-технологічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому, і, врешті-решт, добробут суспільства, який значною мірою залежить від рівня й ефективності інноваційної та творчої діяльності в ньому.

Сучасна цивілізація значно відрізняється від попередніх. На зміну традиційному господарству, в якому основним економічним ресурсом було сільське господарство, спочатку прийшло індустріальне господарство, засноване на промисловості як рушійній силі економіки, а потім — постіндустріальне господарство. Наприкінці 1940-х рр., незалежно від рівня розвитку, більшість країн була залучена до світової системи індустріального господарства. Досвід Німеччини та Радянського Союзу, які на основі мобілізації своїх внутрішніх ресурсів побудували дві гігантські промислові імперії, довели світові, що в умовах масового індустріального виробництва максимальна напруга сил нації була здатна вивести країну на позиції світової наддержави. При цьому периферія, представлена здебільшого колоніальними державами, залишалася невід'ємною частиною цієї системи, забезпечуючи промислові центри сировиною та енергоносіями.

Перехід до нового постіндустріального типу суспільства відбувся в останній третині XX століття. Становлення постіндустрі-альної системи було пов'язано зі швидким економічним ростом 1950—60-их рр. і реформуванням соціальної сфери, в результаті чого відбулося суттєве зростання ролі науки і технологій як фактору економічного розвитку. Внаслідок науково-технічної революції відбулося перетворення науки в продуктивну силу, основний фактор розвитку суспільства. Застосування досягнень науково-технічного прогресу змінило структуру виробництва і зайнятості; підвищення рівня життя викликало перегляд традиційних цінностей [157].

В сучасному постіндустріальному суспільстві економічне зростання набуває інтенсивного (а не екстенсивного) інноваційного характеру. Якщо в індустріальному суспільстві основним виробничим ресурсом виступали сировина та енергія, то в інноваційному господарстві таким ресурсом стає інформація. Нові відкриття, винаходи, інші об'єкти технологій, принципово нові товари і послуги стають складовою економічного процесу. Інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності. Ці тенденції спостерігаються в країнах з різним рівнем життя і різним обсягом ВВП. Весь навколишній світ все більше стає результатом матеріалізованих знань, а виробництво цих знань є найважливішою складовою економічної діяльності. Н. Апатова зазначає, що інноваційна економіка характеризується зберіганням традиційних ринків, які, втім, зазнають істотних змін [152].

В умовах інноваційної економіки ринок праці вимагає більшої кількості розумових працівників, ринок капіталу набуває менш матеріального характеру і стає ринком інтелектуальної власності, на ринку ресурсів усе більше місця займає інформація. Ринки інформаційної економіки носять глобальний характер, оскільки використовують комп'ютерну мережу як базову ринкову інфраструктуру.

Інноваційна економіка стимулює отримання високих прибутків, знижуючи потребу в капіталі та людських ресурсах на одиницю продукції. Як зазначає В. Іноземцев, в умовах інноваційної економіки інформаційний сектор забезпечує економічне зростання без пропорційного збільшення затрат енергії та матеріалів. Урядами постіндустріальних країн була схвалена стратегія десятикратного зниження ресурсомісткості одиниці національного доходу до 2025 р. [157].

В умовах постіндустріального господарства зростає значення й вимоги щодо людського фактору, необхідним стає підвищення освітнього рівня населення. Країни зосереджують зусилля на формуванні автономної та гнучкої інфраструктури освіти і на розвиткові інформаційних технологій. Підвищується роль інтелектуального капіталу як фактору виробництва, що зумовлює необхідність розвитку науково-технічного потенціалу та розробки ефективної системи охорони інтелектуальної власності. В сучасній економіці головна роль належить вартості, що створюється знаннями, а інтелектуальна власність перетворюється на товар.

Інтелектуальною власністю є сукупність прав на нематеріальні активи, що є результатами інтелектуальної діяльності. Вони мають економічну цінність і властивість бути вільно відчуженими з урахуванням обмежень, встановлених в інтересах охорони особистих прав власників відповідних об'єктів і публічних інтересів суспільства. Правові та економічні відносини у сфері інтелектуальної власності існують нерозривно. В такій єдності метою правового регулювання є забезпечення юридичних та фізичних осіб охороною їх прав в процесі створення і використання об'єктів інтелектуальної власності. Економічні відносини інтелектуальної власності виникають тоді, коли результати інтелектуальної діяльності стають об'єктами комерціалізації. Метою суб'єкта економічної діяльності є одержання максимально можливого прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впливати на ринкову кон'юнктуру. На макрорівні правове та економічне регулювання є інструментами досягнення світової конкурентоспроможності, економічної безпеки країни та науково-технічного прогресу в цілому. Єдність економічних і правових відносин інтелектуальної власності полягає ще і в тому, що реалізація економічних цілей залежить не тільки від умов розвитку ринкових процесів, ефективності управління і господарського використання об'єктів інтелектуальної власності, але і від ефективності їх правової охорони.

Комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати інтелектуальну власність і як товар, і як капітал. Комерціалізацією об'єктів інтелектуальної власності є перетворення результатів інтелектуальної діяльності на ринковий товар з метою одержання прибутку або іншої ринкової вигоди. Способами комерціалізації є використання об'єктів інтелектуальної власності у виробництві; внесення прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства та передача прав на об'єкти інтелектуальної власності (в т. ч. на умовах ліцензії).

Як товар інтелектуальна власність є нематеріальним активом, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко і без значних затрат відтворений і розповсюджений. Особливість інтелектуальної власності, порівнюючи з матеріальними активами, полягає в її мультиплікаційному характері (властивості її об'єктів швидко розповсюджуватися). Як товар інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит. Інтелектуальна діяльність є кумулятивним процесом: її товари розповсюджуються вільно в просторі й часі та стають базою для створення нових інтелектуальних товарів. Іншою важливою характеристикою інтелектуальної власності як товару, порівнюючи з матеріальними активами, є те, що відтворення інтелектуальних товарів не вимагає значних фінансових і часових витрат, а виявлення порушень прав інтелектуальної власності є вкрай складним. Відносини інтелектуальної власності характеризуються надзвичайно високим ступенем динамічності й різнобічності. Самий зміст поняття «інтелектуальна власність», його структура постійно розширюються та якісно оновлюються. Відносини, що виникають у зв'язку з цим, тісно пов'язані з найновішими технологіями не лише в розумінні об'єкта цих відносин, а також у застосуванні нетрадиційних підходів до їх регулювання.

Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, який об'єднує знання, досвід, інформацію, які можна використати для одержання прибутку або інших ринкових вигод. На думку А. Гапоненка, інтелектуальний капітал — це знання, організаційні можливості, інформаційні канали, які можна використовувати та конвертувати у валюту [9]. В. Зінов і К. Самарян зазначають, що інтелектуальним капіталом є знання, які можна перетворити на прибуток та оцінити [28, с. 24]. Відповідно до А. Козирьова, інтелектуальний капітал — це інтелектуальний потенціал, використаний в процесі економічного розвитку [35]. В. Зінов і К. Самарян виділяють три складові інтелектуального капіталу: людський капітал (сукупність знань, навичок, творчих здібностей тощо); структурний капітал (програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, різноманітні організаційні механізми); споживчий капітал (майбутні споживачі інтелектуального товару і його здатність задовольнити очікування споживачів) [28, с. 24]. М. Новіков зазначає, що існує два основних типи інтелектуального капіталу: впізнаваємість інтелектуального товару або власне торгова марка (репутація, традиції, імідж, зовнішній вигляд та інші фактори стимулювання попиту на інтелектуальний товар) і знання (освіта, досвід, навики, що сприяють здійсненню інтелектуальної діяльності, додаючи цінність інтелектуальним товарам) [159].

Отже, інтелектуальний капітал є нематеріальним ресурсом, який забезпечує матеріальне виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва. Невичерпний характер інтелектуального капіталу полягає в неможливості його споживання внаслідок використання. Мультиплікаційний характер інтелектуального капіталу проявляється у можливості використання інтелектуального капіталу необмеженим колом користувачів. Як зазначає В. Олейко, інтелектуальний капітал як продукт інтелектуальної діяльності є категорією, яка сприяє визнанню науки рушійною виробничою силою в умовах нової економіки [44, с. 45]. Інтелектуальний капітал — це створений або придбаний інтелектуальний товар, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований, що використовується з метою одержання прибутку.

Право інтелектуальної власності виступає агентом впливу на параметри інноваційної економіки. Правовий аспект поняття «інтелектуальна власність» полягає в юридичній можливості власника використовувати нематеріальні активи. Правом інтелектуальної власності є право юридичних і фізичних осіб володіти, користуватися і розпоряджатися авторським правом, суміжними правами, промисловою власністю. Право інтелектуальної власності охоплює авторське право, суміжні права і патентне право. Авторським правом є право на відтворення, опублікування, продаж змісту і форми літературних, художніх, музичних та інших творів. Під суміжними правами розуміють права, що надаються виконавцям, виробникам фонограм, організаціям ефірного і кабельного мовлення. Патентне право є сукупністю прав на використання технічного рішення (винаходу), що засвідчуються патентом.

Поняття «власність», як відомо, є як юридичною, так і економічною категорією. Право власності, відповідно, є інструментом регулювання юридичних та економічних відносин. Право власності містить в собі право власника усувати інших від користування цією власністю, а також право передавати таку власність іншим особам на певних умовах. Відмінність між правом власності та правом інтелектуальної власності полягає в нематеріальному характері інтелектуальної власності та у характері заходів з охорони цих прав. Іншою особливістю права інтелектуальної власності, на думку В. Колятина, є територіальний характер прав інтелектуальної власності і можливість одночасного використання об'єкту інтелектуальної власності необмеженим колом осіб [37]. Отже, право інтелектуальної власності, існуючи в нерозривній єдності з економічними відносинами, є механізмом забезпечення власників можливістю використовувати інтелектуальну власність як товар і капітал.

Інноваційна економіка та комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності пов'язані з важливими економічними та правовими проблемами, такими як розробка цілеспрямованої державної політики та науково-технічної стратегії в сфері інтелектуальної власності, виявлення критеріїв та показників обліку і господарської оцінки об'єктів інтелектуальної власності, комерційне використання об'єктів інтелектуальної власності та, нарешті, розробка ефективної системи охорони як необхідний механізм забезпечення комерціалізації інтелектуальної власності.