Розділ І. виникнення релІгІЇ

Історія виникнення релігії дуже важлива для повного ро­зуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати про якесь явище чи річ, то неодмінно поставимо запитання: звідки, чому, як і коли вони виникли? Лише діставши відпо­відь на ці запитання, ми здобудемо знання про певні явища чи факти.

Це стосується й релігії.

Але з погляду переважної більшості віруючих і значної ча­стини духовенства, яка не вдається в богословські тонкощі, пи­тання про виникнення релігії не має сенсу: релігію дарував люд­ству Бог, до того ж саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія для них вічна і незмінна, саме їхня релігія істинна і не потребує по­яснення її походження. Адже існує загальновизнана історія ре­лігії, яка фіксує початок кожної з них. Ми майже в дрібних дета­лях знаємо процес формування ісламу, який розпочався на по­чатку VII століття, коли історію вже записували. Добре відоме і започаткування християнства, що завершило своє друге тися­чоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, якому більш ніж дві з половиною тисячі років.

З далеких глибин століть доходять до нас відомості про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уяв­лення людей на зорі їх існування свідчать численні факти нау­ки. Усі народи мали свою релігію, немає жодного паростка ве­личезної людської родини, яка не знала б релігії. Релігії вини­кали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безпереч­но, релігія має свою дуже цікаву й повчальну історію. Про ви­никнення головних сучасних релігій мова йтиме в наступних розділах цієї книги. У цьому ж розділі розглянемо питання про виникнення найперших релігійних уявлень, викладемо різні точки зору на це. І хай вас не дивує, що іноді ці точки зору взаємовиключають одна одну.

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ Теологічні теорії походження релігії

Передусім розглянемо теорії походження релігії, які бе­руть за основу надприродні причини та обставини цього скла­дного процесу. Вони є предметом особливої уваги богословів різних релігійних напрямів, у їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони мі­стять чимало глибоких міркувань і їх можна об'єднати загаль­ною назвою - теологічні теорії. Це традиціоналістична, теїсти­чна і специфічно-православна - академічна теорії.

Традиціоналістична теорія

Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію першим людям відкрив безпосередньо сам Бог. У хри­стиянстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спіл­кування перших людей - Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея та інших біблій­них персонажів. Цей найортодоксальніший варіант традиціо­налізму відкидає будь-яку аргументацію, тим більше науково­го плану. Він не апелює ні до розуму, ні до визнання особли­вих якостей людської душі, яка тягнеться до Бога, заперечує спроби перегляду релігійних цінностей. Він ґрунтується лише на беззастережній вірі.

Традиціоналістичну концепцію знаходимо і в стародавній філософії. Так, давньогрецький мислитель Платон (бл. 427 -347 до н.е.) вважав, що релігія є наслідком споглядання людсь­кою душею в світі ідей єдиного, яке є особливою субстанцією всього світу, його основою і витоком, яке за буття не має ні початку ні кінця, ніяких ознак, ніяких причин, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а єдине - незмін­не. Єдине має всі характеристики Бога. Отже, людська душа, споглядаючи в світі ідей єдине - Бога згадує про нього в нашо­му матеріальному світі. Ця згадка і є релігія.

Традиціоналістичне розуміння походження релігії розро­бляли мислителі, яких церковна історія називає святими от­цями церкви. У православ'ї це Афанасій Олександрійський,

Василій Великий, Григорій Назианзін, Іоан Золотоустий та Іоан Дамаскін, у католиків - Амвросій Медіоланський, Авгус­тин Блаженний, Єроним, Григорій І Великий. Слід також на­звати Орігена і Тертуліана і особливо Тому Аквіната (Аквін-ського) (бл. 1225-1274), який у своїй головній праці "Сума теології" розмірковував таким чином: людина співвідносить­ся з Богом як зі своєю метою, але ця мета не може бути осягну­та розумом. Тим часом потрібно, щоб люди завчасно знали цю мету для того, щоб свідомо спрямувати на досягнення її свої зусилля і дії. Виходить, що людина для свого порятунку му­сить знати щось таке, чого її розум досягти не може. Але Бог дає людині це знання. Дає шляхом одкровення. На нього й тре­ба спиратись, у ньому порятунок. Надаючи безумовну перева­гу одкровенню перед розумом, Тома Аквінат поглиблює цю думку зауваженням: навіть те знання про Бога, яке може бути здобуте розумом, має бути подане людині через божественне одкровення, бо істина про Бога, відкрита людським розумом, була б доступна не багатьом, та ще й з домішкою численних помилок, тоді як від володарювання цією істиною цілком зале­жить порятунок людини, який вона може знайти лише в Богові. Ці міркування потрібні були Томі для того, щоб ствердити пе­ревагу теології, віри над наукою, довести, що істини одкровен­ня вищі, ніж істини науки. Але разом з тим Тома Аквінат перес­півує засади традиціоналізму: сам Бог відкрив людям усі релі­гійні істини, людський розум тут просто непотрібен.

Традиціоналістична теорія походження релігії легко сприймається, не потребує доведення, бо ґрунтується на вірі. Це зумовило її значне поширення і багатовікове існування. Ця теорія у християнському богослов'ї має, так би мовити, вну­трішній вжиток, бо стосується лише самого християнства. Сто­совно інших релігій християнство згодне вжити будь-яких інших пояснень. Але богослов'ю, що вдається до теоретичних міркувань, цієї теорії мало, бо вона містить недооцінку твор­чих задумів Бога і зневагу до мислення людини, яка є верши­ною творчості Бога.

Теїстична теорія

Ця теорія походження релігії природно випливає із суті самого теїзму. Теїзм (від грец. ґііеоз - бог) визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові скінченних речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями, існує над усім і є джерелом усього, отже, й релігії. Є кілька різновидів теїстич­ної концепції, але всі вони єдині в основному - релігія є нас­лідком божественного одкровення на певному етапі духовно­го розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція ви­пливає з беззастережного визнання існування Бога.

Одним з апологетів теїзму був Рене Декарт (1596-1650), що дотримувався дуалістичної концепції співвідношення душі й тіла та концепції вроджених ідей. Декарт висунув онтологічний доказ існування Бога: уявлення про Бога як істоту найдосконалішу обов'язково передбачає і таку обста­вину, як існування: ми думаємо про Бога, отже, він існує. Ми ж думаємо про Бога тому, що ідея божества є провідною вро­дженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від її народжен­ня і виявляється як пізнання Бога. Отже, релігія виявляється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вро­дженої ідеї Бога.

Розвивав концепцію Декарта Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716), засновник богословського раціоналізму, за яким ідеї народжуються під впливом досвіду, емпіричних знань, за­вдяки чому людство і прийшло до християнства - єдиної ре­лігії одкровення.

Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить ні­мецькому філософу, психологу і педагогу Йоганну Фрідріху Гербарту (1776-1841). Головне в релігії, вчив Гербарт, у тому, що вона визнає доцільність природи, і людина приходить до релігії через усвідомлення цієї думки. Доцільність у природі викликає релігійно-естетичні почуття, примушує нас спогля­дати велич Бога, породжує релігійні концепції.

Іммануїл Герман Фіхте (1797-1879) - основоположник умоглядного теїзму, за яким ставлення людини до Бога є ком­плексом певних почуттів, що є наслідком дії двох факторів: чуття власної конечності, обмеженості, яка потребує допомо­ги; і чуття нашого буття, яке осягнуте нескінченним, якому ми підкорені. З цього народжується благоговіння як вияв тих до­вічних причин, що є людською сутністю.

Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії є Фрідріх Шеллінг (1775-1854) - один з творців німецького класичного ідеалізму. Він вважав, що все існуюче є наслідком первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осяг­нута раціональним мисленням. Для цього можна застосувати лише емпіричний досвід, який є в міфології та релігії. Там від­бувається одкровення. Але пояснити походження релігії од­ним одкровенням, як це робили традиціоналісти, неможливо. Якщо допустити, що без одкровення люди не знали Бога, то це було б визнанням наявності атеїзму в початковий період існу­вання людства. Такої честі надавати атеїзмові не можна. Лю­дина з самого початку свого існування володіла споглядаль­ним типом знання і намагалася з'ясувати кінцеві основи світу, тому вона дійшла до єдиного, загального Бога. Потім ця ідея була втрачена і відновлена лише іудаїзмом, християнством та ісламом. Точка зору Шеллінга дістала назву спекулятивного теїзму, оскільки вона ґрунтується на спекулятивній філософії, що оперує споглядальним знанням при аналізі надпочуттєвих принципів буття.

Завершуючи огляд теїстичних концепцій походження релігії, слід звернути увагу на ряд теорій, які для обґрунту­вання надприродного походження релігії вдаються до місти­чних міркувань, тому їх можна назвати містичними теорія­ми. Суть їх у тому, що виникнення релігії є наслідком одкро­вення, але не того, що було раз і назавжди дане першим лю­дям чи обраним особам безпосередньо Богом, а внаслідок постійного впливу божества на дух людини, що діє і в сього­денні.

Яскрава фігура серед містиків - Фрідріх Генріх Якобі (1743-1819). Якобі вважав, що для пізнання Бога ні почуттів, ні мислення не досить: ні природа, ні розум знання про Бога не дадуть. Природа не стільки відкриває, скільки приховує Бога від нас, бо ми бачимо в ній клубок причин без початку і кінця. Розум діє в світі обмеженому, і сам він обмежений, бо приво­дить лише до визнання обмеженості всього існуючого. Визнан­ня Бога нам дають лише наші внутрішні почуття, вони є дже­релом релігії. Ми споглядаємо Бога в нашому власному духові, але не фізичними, а духовними очима. Це споглядання не по­стійне, а епізодичне, воно виникає при певних, дуже специфі­чних умовах: воно не потребує розуму, а лише віри. Подібно до того, як наше око, озброєне телескопом, бачить у туманно­му Чумацькому Шляху окремі зірки, так і наш розум, озброє­ний вірою, може бачити Бога.

Це містичне богопізнання є провідним методом багатьох богословських систем. Воно має багатовікову історію, особли­во яскраві сторінки якої написані на Сході, яке й досі взяте на озброєння неорелігіями східного походження як за кордоном, так і в нашій країні.

Для богословів, які оперують логічними міркуваннями і активно звертаються до науки, містика не виступає впевне­ним спільником новітніх богословських побудувань. Тому до містичних концепцій православні богослови-теоретики став­ляться стримано.

Академічний теїзм

У другій половині ХІХ ст. в російському богослов'ї вини­кла школа академічної філософії, засновником якої був про­фесор Московської духовної академії Ф.О.Голубинський (1796-1854), який розробляв онтологічні проблеми, а також проблеми богопізнання. Його учень В.Д.Кудрявцев-Платонов (1828-1891) досліджував проблему походження релігії. Ви­никнення релігії Платонов вважає за можливе пояснити дією двох джерел: об'єктивного, що полягає у впливі Бога на дух людини, і суб'єктивного, чим є засвоєння людиною цього впли­ву. Для аргументації своєї точки зору Кудрявцев посилається на теорію вродженого знання: у свідомості людини є знання, яке існує перед досвідом, незалежно від практики. Воно вини­кає тоді, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності, які існують за межами фізичного світу, або воно йде від яко­гось Абсолюту, який через це знання виявляє своє існування. Кудрявцев вважає, що оскільки вроджені ідеї є продуктом бо­жественної волі, вони насамперед мусять містити ідею Бога. Ці ідеї є наслідком промислительного ставлення Бога до світу, яке включає в себе не тільки творення його, а й діяння на дух людини в напрямі повідомлення людині ідей про себе поряд з ідеями про істину, добро тощо. Правда, така точка зору не дає відповіді на запитання про те, а чи є вроджені ідеї зла? І якщо є, то хто виражає себе в цих ідеях?

Розглянемо інше питання. Чим пояснити наявність вели­кої кількості невіруючих у світі? Можливо, в них немає при­роджених ідей про Бога?

На це Кудрявцев відповідає: не слід припускати, що вро­джена ідея Бога з самого початку існує в свідомості кожної лю­дини як уявлення або поняття. Вона не існує навіть як здат­ність мати таке уявлення, ні як вроджене прагнення до нескін­ченного, ні як потреба набуття знань про Бога. А такі припу­щення окремі богослови висловлювали. На думку Кудрявцева, усі ці припущення хибні, бо всі вони ґрунтуються на уявленні про одноразовий вплив Божества на дух людини, який згодом нібито припиняється. Насправді ж цей вплив є постійним, він має відкрити людському розуму Бога, тому й зветься одкровен­ням. Він має характер відкриття, прозріння, натхнення. Оскіль­ки одкровення ґрунтується на природному відношенні між істо­тою розумово-вільною і Творцем, Кудрявцев називає його при­родним і цим хоче уникнути звинувачення в містицизмі.

Можливість одкровення, за Кудрявцевим, має два аспек­ти. Перший - це безмежні здібності Бога, який може все, а та­кож висока гідність людського розуму. Другий - це сам про­цес людського пізнання. Перший не потребує доведення, це справа віри. Другий богослов трактує в такому порядку. Ми визнаємо дію божества першоджерелом релігійної віри. Тоді слід визнати, що в людській душі є щось, що сприймає цю дію. Це - свідомість людини. Вона відрізняється від розуму тим, що має вищу якість, здатність відання, відчуття надчуттєвого, тобто надприродного. Натомість розум оперує відчуттями, які йдуть від оточення, і на цій основі пізнає світ. Свідомість - це вже не звичайне мислення, а вище пізнання, ідеальний пог­ляд, безпосереднє споглядання надприродного. Водночас сві­доме споглядання доповнюється працею почуттів і волі, пра­цює все мислення, відбувається пізнання Бога, виникають рі­зноманітні релігійні уявлення і поняття (у цьому, між іншим, причина виникнення релігійної різноманітності). Так, під впливом одкровення і людської розумової діяльності утворю­ється релігія. Концепція досить витончена.

Академічний теїзм, звертаючись до наукової аргументації, робить серйозний крок на шляху до вдосконалення богослов­ської теорії походження релігії. Але й він не може перейти межу, яка веде до справжньої науки, не може відмовитись від абсо­лютного пріоритету віри як провідного аргументу. Він просто намагається піднестися до сучасного рівня розвитку людсько­го мислення, хоче зробити релігію більш сучасною.

Перші спроби наукового пояснення походження релігії

Спроба знайти земні витоки релігії сягають у далеку давни­ну. Ще в V ст. до н. е. Критій (бл. 460 - 403 до н.е.) висловив думку про те, що релігія є вигадкою законодавців. Він був засновником політико-державної гіпотези виникнення релігії. Цю точку зору поділяв Лактацій (бл. 250-325), який називав засновником рим­ської релігії другого легендарного царя Риму - Нумо Помпілія.

Ефектного і гострого вигляду ця гіпотеза набула у гумані­стів та енциклопедистів XVII-XVIII ст. Відомі атеїсти тієї епо­хи Жан Мельє (1664-1729), Франсуа Вольтер (1694-1778), Жан-Жак Руссо (1712-1778), ціла плеяда матеріалістів XVII-XVIII ст. у Франції вважали релігію продуктом ошуканства, вигадки, невігластва, наслідком свідомої нечесної змови для досягнення певних інтересів чи загального суспільного спо­кою.

Стародавньому світові належить ще одна концепція ви­никнення релігії, яка дістала назву євгемеризму. її автор, ста­родавній філософ Євгемер (бл. 340 - 260 до н.е.) вчив, що релі­гія бере початок із шанування і обожнення найстаро-давніших царів.

У стародавньому світі народилася натуралістична конце­пція походження релігії.

Ще софіст Продікт (бл. 470 до н.е. - р. см. невід.) вбачав джерело релігії в шануванні хліба, вина, Місяця, річок тощо як корисних і потрібних людині речей. Ця точка зору ґрунтуєть­ся на тому, що все духовне, в тому числі й релігія, виникло в процесі розвитку матеріального світу як похідне від нього. Релігія є наслідком відображення світу в свідомості людей, ві­дображення взаємовідносин людей й природи і між собою, ві­дображення перекручене, фантастичне.

Безумовно, таке широке розуміння процесу виникнення релігії виникло не відразу. Окремі мислителі, більшою чи мен­шою мірою поділяючи таку матеріалістичну у своїй суті точку зору на світ, вихопили якусь часточку, якийсь бік цього про­цесу, лише один момент розвитку суспільної свідомості, бо вони ще не розуміли матеріалістичного характеру історії сус­пільства. Це були геніальні припущення, здогади з дуже обме­женою аргументацією, іноді суто логічного порядку.

З числа таких мислителів насамперед назвемо Епікура (324 - 270 до н.е.), який висловив думку про те, що світ вічний і нескінченний, а отже, не міг бути створений богами. Учень Епікура Лукрецій Кар (бл. 96 - 55 до н.е.), розвиваючи думки вчителя в поемі "Про природу речей", писав, що люди створи­ли уявлення про богів зі своїх спостережень природи, що жах людей перед могутніми силами природи штовхає їх споруджу­вати богам капища. Ще один учень Епікура Петроній (р. нар. невід. - 66) є автором відомого афоризму: "Перших богів на землі створив страх". Цю думку висловив ще засновник мате­ріалістичної лінії в філософії Демокрит (460 - 361). За часів Демокрита побутувала думка, що релігію винайшли стародавні єгиптяни, які зробили це через страх перед грізними силами природи, а від них її запозичили інші люди. Про це також пи­сав відомий історик стародавнього світу Діодор Сицілійський (бл. 90 - 21 до н.е.), а також відомий своїм відвертим атеїзмом стародавній письменник із сирійського міста Самосата Лукі-ан (бл. 120 - після 180). Можна було б назвати ще чимало інших імен.

Натуралістична концепція походження релігії знайшла своє відображення в численних працях як матеріалістів, так і нематеріалістів у подальшому розвитку релігієзнавства. Тут треба згадати Давида Юма (1711 - 1776) і його "Природну істо­рію релігії", Томаса Гоббса (1588 - 1679), Г.Гегеля (1770 - 1831),

його учня Д.Штрауса (1808 - 1874), Ф.Ніцше (1844 - 1900),

Л.Фейєрбаха (1804 - 1872), Ф.Енгельса (1820 - 1895) та бага­тьох інших. Кожен з них зробив певний внесок у наукову тео­рію походження релігії, але вони здебільшого обмежувалися філософським аспектом цього питання, віддаючи данину ма­теріалістичному чи ідеалістичному її трактуванню, разом з тим прокладаючи шляхи для її наукового вирішення.

Завдання учасникам студентського історичного наукового гуртка

Підготуйте на засіданні гуртка обговорення теми: "Ста­родавні мислителі: Платон, Демокріт, Арістотель, Епікур про релігію".

Наукові теорії' походження релігії'

Розвиток науки і культури, особливо поглиблення дослі­джень у галузі вивчення людини і суспільства, дали поштовх у розвитку релігієзнавства. Але його не обминули політичні пристрасті. Тому релігієзнавчі теорії набувають різного забар­влення: від апологетичного захисту релігії і намагання прис­тосувати її до науки - до "надвойовничого" атеїзму, який в усьому заперечує релігійне. Позначилось це і на концепціях походження релігії, і на їх оцінюванні. Мабуть, потрібно шука­ти розумну середину, яка забезпечить об'єктивне наукове до­слідження релігії, її історії і вчень. Розглядаючи теорії похо­дження релігії, треба відкинути політичні симпатії та антипатії, поспішні обвинувачення, тому що в кожній з них є своя слуш­ність. Навіть хибні припущення підказують нам, куди не слід спрямовувати дослідження.

Наш огляд наукових концепцій походження релігії не може претендувати на цілковиту повноту. За останні півтора­ста років у цій галузі з'явилося стільки припущень, гіпотез, теорій і навіть просто вигадок та фантазій, що розгляду їх усіх треба було б присвятити кілька томів.

Отже, розглянемо найголовніше.

Англійський лінгвіст М. Мюллер (1830-1900), досліджу­ючи мови стародавніх народів, висунув припущення, що по­чатком релігії є міф про Сонце, знайдений ним у мовних па­м'ятках. Так була започаткована міфологічна теорія, що релігії стародавніх починалися з обожнювання життєдайного світи­ла. Хотів цього Мюллер, чи ні, але це було ударом по теологіч­ній концепції (а він сам свого часу поділяв думку про одкро­вення як джерело релігії), бо певною мірою заперечувалось надприродне походження релігії. На жаль, концепція Мюлле­ра мала хистку наукову основу, оскільки була неузгоджена з історією виробництва, за якою міфи про Сонце пов'язані з пе­реходом окремих племен до землеробства, а релігійні уяв­лення були в людей, які ще жили зі скотарства, полювання і збиральництва.

Наприкінці XIX- на поч. XX ст. набула поширення анімі­стична теорія, засновником якої був Е.Тайлор (1832-1917). Заперечуючи надприродне походження релігії, Тайлор вважав, що релігія почалася з віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (від лат. апітіїз - душа, дух). На його думку, згодом анімізм був доповнений іншими релігійними уявленнями, пі­сля чого виникла ціла система релігійних уявлень і почуттів. Але численні дослідження первісної культури свідчать, що анімізм у чистому вигляді у жодних народів ніколи не існував, у багатьох первісних народів анімістичні ідеї були другоряд­ними в їх релігійному здобутку.

Послідовники Тайлора запропонували різні концепції виникнення анімістичних уявлень. Так, концепція Г.Спенсера (1820-1903) народилася з ідеї "двійника", згідно з якою перві­сна людина бачила свого чи чужого двійника уві сні, у марен­нях, звідки й з'явилась думка про подвійну сутність людини. Г.Кунов (1862-1936) шукав виникнення анімістичних уяв­лень у прагненні первісної людини до самопізнання, у самоза­глибленні. Анімістична теорія дала поштовх високій оцінці нашого першобуття.

У процесі критики анімістичної теорії виникла ще одна концепція виникнення релігії - аніматизм, згідно з якою ані­містичному комплексові передувала ідея загального одухот­ворення речей, усієї природи. Вважалося, що кожна річ, кожне явище має "свого хазяїна", "свій голос". Це був примітивний пантеїзм. Цю концепцію активно розробляли видатні етног­рафи В.Г.Богораз (1865-1936) і Л.Я.Штеренберг (1861-1927). Таке явище, яке б одухотворювало всю природу шляхом по­рівняння всіх її речей і явищ з людиною, справді існувало, але воно аж ніяк ще не було релігією. Це явище дістало назву уосо­блення природи, яке ще не знало відокремлення духовного від матеріального і було рисою міфологічного світорозуміння, відмінного від релігійного. Але про це мова піде згодом.

З критики анімізму виросла також концепція преаніміз-му. Англійський вчений Р.Маретт (1866-1943) вважав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності і фізичних властивостей, яка не пов'язана з матеріальними ті­лами, але виявляється в них. Користуючись термінологією до­сліджуваних ним племен, він назвав її "мана". Втім, таке по­няття складніше, ніж поняття "душа", тому воно не може пере­дувати анімізмові. Припущення Маретта хибне.

Французький психолог Л.Леві-Брюль (1857-1939) вису­нув ідею, нібито у первісних людей існувало дологічне мис­лення, глибоко відмінне від мислення сучасних людей. Воно й зумовило створення понять, які не вкладаються в звичайну схему розвитку людського мислення. Але існування дологіч-ного і, виходить, нелогічного мислення не пов'язується з твор­чою діяльністю людей у виробництві, а без неї не було б розви­тку первісного суспільства.

Близькою до преанімізму є теорія французького соціоло­га Е.Дюркгейма (1858-1917), згідно з якою одвічним елемен­том релігії є культові обряди тотемізму, які й стали основою для створення різних релігій. Бог - це символ, у якому суспі­льство обожнює себе для зміцнення своєї влади, а тому все соціальне є релігійним. Релігія виникає разом із суспільством. Останній висновок не відповідає фактам історії: певний час суспільство було безрелігійним.

Преанімістичні теорії, критикуючи вразливі місця аніміс­тичної теорії, не допомагали з'ясувати питання виникнення релігії, а навпаки, були кроком назад порівняно з анімізмом.

Наукове пояснення походження релігії намагається дати магічна теорія, яку запропонував Д.Фрезер (1854-1941), автор відомого твору "Золота гілка". Духовний розвиток людства він розглядав як процес, що проходить три стадії: магію, релігію, науку. Основою первісної релігії є магія, у них є спільна риса -вони обидві мають впливати на волю якихось надприродних сил. Людина спочатку намагається боротися за свій добробут за допомогою магічних засобів, а переконавшись у їх неспромож­ності, вдається до релігії. Релігія виходить з магічних обрядів. Але згодом людина бачить і безсилля релігії в цій справі, і тоді вона винаходить науку. Виходить, що магія, релігія і наука од­накові за значенням, це - ланки єдиного ланцюга. Насправді ж це зовсім різні галузі мислення і діяльності людей.

На завершення розглянемо психологічну теорію, яка по­яснює появу релігії особливостями психологічної природи людини. Цю теорію започаткував автор теорії психоаналізу З.Фрейд (1856-1939). Релігія, за Фрейдом, є наслідком психі­чних переживань людини, яка перебувала в стресовій ситу­ації. Духовний світ первісної людини схожий із світорозумін­ням душевнохворого, релігія і нервова хвороба мають спільне, бо психічно хвора людина так само вірить у силу своїх ідей, як це робила первісна людина. У Фрейда психічне передує соціа­льному і цілком визначає його, а тому психологічне сприйнят­тя світу первісною людиною і зумовлює релігійне світорозу­міння. Але це далеко не так, бо не психологічні особливості цілком визначають ідеологічні процеси, а насамперед соціальні. Релігію Фрейд розцінює лише як явище індивідуального жит­тя людини, а останнє розглядає лише з біологічної точки зору. Насправді ж релігія є значно більшим, ніж те, чим її розуміє Фрейд, а людина є явищем не тільки природи, а й суспільства.

Окремо слід сказати про концепцію прамонотеїзму, яка більше могла б належати до теїстичних концепцій, але оскіль­ки вона виникла в наукових колах і детально трактує першо-початок релігії, згадаємо її саме тут. Католицький монах і етно­граф Е.Ленг (1841-1912) висунув версію, що люди споконві­ку визнавали існування Єдиного Бога. Ця віра виникла з роз­мірковування первісної людини над своєю творчою діяльнос-тью і зі спостережень над батьківською владою в людській ро­дині. Отже, Ленг пов'язує виникнення релігії з періодом роз­виненого патріархату, але історія свідчить, що це було раніше, за часів матріархату.

Однобічність і помилки розглянутих нами концепцій зо­всім не дають підстав до їх цілковитого засудження. Вони роз­крили грані складного процесу духовного розвитку людства. Пророблена дослідниками робота не була марною, вона звер­тає нашу увагу на хибність ігнорування матеріального життя суспільства. І, мабуть, головне, що ці дослідники зібрали дуже багато конкретних фактів, спостережень тих обставин життя народів, яких колись принизливо називали "відсталими". Ці обставини вже вкрилися міцними нашаруваннями впливу європейської цивілізації, тому здобуті раніше факти і спосте­реження тепер допомагають нам уявити дитинство людства у його першовигляді. Саме на цих матеріалах побудоване сучас­не релігієзнавство. Разом з найновішими історичними дослі­дженнями в галузі археології, етнографії, мовознавства та інших наук вони утворили базу для подальшого вивчення про­цесу виникнення релігії.

Історичний характер релігії

Теза багатьох дослідників ХІХ- першої пол. ХХ ст. про істо­ричний характер релігії досягненнями сучасної історичної нау­ки є незаперечним фактом. Доведено, що релігія має свій поча­ток, вона виникла на певному етапі історії суспільства, її виник­нення тісно пов'язане з розвитком людської свідомості.

Перший етап у розвитку людської свідомості тривав від появи мавполюдей до неандертальської людини (тобто до фо­рмування родової общини). Це була ступінь стадної свідомості, свідомості чуттєво-конкретної, безпосередньо включеної до трудового процесу. Вона не виходила за межі матеріальної практики. Окремої духовної сфери в діяльності людей ще не було. Суспільство ще не мало світогляду. Говорити про релі­гію на цьому етапі розвитку суспільства, яке тільки-но вийш­ло з тваринного стану, немає жодних підстав, жодного сенсу.

У родовій общині людська свідомість переходить до но­вого стану свого існування, вона залишає тваринний рівень, набуваючи суспільної свідомості суспільної людини. Людина вже має світогляд, на основі якого вона взаємодіє зі світом, який її оточує.

Що ж це була за суспільна свідомість? Яким був цей сві­тогляд?

Первісна суспільна свідомість мала синкретичний харак­тер, вона нероздільно об'єднувала зачатки майбутніх форм суспільної свідомості. У первісних людей наївно-реалістичні погляди на світ перепліталися з нереалістичними, фантастич­ними. Усі ці погляди знаходили своє вираження в міфах. А міф у той час був основним носієм інформації, він легко запа­м'ятовувався і передавався від покоління до покоління. Міф виконував роль світогляду: давав загальне оцінювання світу, формулював ціннісні положення, встановлював норми пове­дінки і діяльності.

Основу міфологічного світогляду становить те, що в нау­ковій літературі називається уособленням природи, яке поля­гає в ототожненні людини з природою, коли на природу пере­носяться всі людські якості і насампред здатність діяти свідомо.

Міфологічний світогляд складався в процесі трудової ді­яльності людини і був зумовлений необхідністю спілкування за допомогою членороздільної мови. Одночасно розвивалося мислення, виникли умови для виникнення складного, сис­темного світогляду.

Поява релігії

Поглянемо на найстародавніші сторінки історії людства. Найдавнішими відомими нам викопними предками людини були архантропи, кісткові залишки яких знайдено в Африці, Європі та Азії. У 60-х роках ХХ ст. сенсацію викликало відк­риття Л.Лікі решток архантропа у місцевості Олдовай у Тан­занії (Африка), якого він назвав "homo habilis" - "людина вмі­ла"). Це, очевидно, був безпосередній нащадок викопного авс­тралопітека (південної людиноподібної мавпи). Людина вмі­ла жила близько 2,5, а може й 3 млн років тому. Вона вже виго­товляла знаряддя праці, звідки і її назва. Поховань від неї не залишилося. Біля її решток не було жодної ознаки будь-якого релігійного культу. Зрозуміло, що релігії тоді ще не було.

Не виявлено релігії і в наступного за віком нашого дале­кого предка - пітекантропа (мавполюдини), рештки якого ві­домі з 1891 р., коли вони були знайдені на о. Ява. Пітекантро­пи жили близько 1 млн років тому, у період раннього палеолі­ту. Зовнішнім виглядом вони багато в чому ще нагадували мавпу: мали довгі передні кінцівки, похиле чоло, масивну ни­жню щелепу. У них не було постійного житла, не користува­лися вони й вогнем. Але вже ходили на задніх кінцівках, ма­буть, володіли елементарною членороздільною мовою і виго­товляли найпростіші знаряддя праці. Ознак релігії у пітекант­ропів не виявлено.

Майже те саме можна сказати про синантропа ("китайсь­ку людину"), рештки якого знайдені в 1927 р. поблизу Пекіна. Хоча він краще, ніж пітекантроп, обробляв знаряддя праці з каменю, користувався вогнем і осіло жив у печерах, мав краще розвинену мову, про що свідчить будова нижньої щелепи. Він був молодший від пітекантропа на 200-300 тис. років.

Минуло ще кілька сотень тисяч років еволюції людини, і з'явився ще один наш далекий предок - неандерталець, кіст­кові рештки його знайдено в місцевості Неандерталь у Німеч­чині в 1856 р. Нині відкритих неандертальських стоянок налі­чується близько сотні, є вони і в нашій країні.

Природний добір і змінність у процесі пристосування до змін середовища існування робили свою добру справу - люд­ський організм удосконалювався. За фізичною будовою неан­дерталець уже більше схожий на сучасну людину: кремезний, середній на зріст, з трохи зігнутими в колінах ногами. Біль­шість дослідників датують існування неандертальців періодом, що лежить десь у межах 100-40 тис. років тому. Саме на цей період припадає велике зледеніння Європи, клімат якої на той час став дуже суворим. Неандертальці жили в печерах, носили одяг із звіриних шкур, могли добувати вогонь, між чоловіком і жінкою вже існував поділ праці. Колективне полювання на великих звірів потребувало спільних погоджених дій. Тому неандертальці жили згуртованіше, ніж їх попередники, і віль­но користувалися мовою. Формою організації суспільного життя на цьому етапі розвитку людини вже була кровно спо­ріднена орда.

Наші далекі предки залишили мало свідчень про те, що вони думали про навколишній світ. Мабуть, думок було не так уже й багато, то ж і свідчень про ці думки теж обмаль. Та й час минув немалий, він зробив своє. Але є одна річ, яка може бага­то розповісти про їхнє мислення. Це - поховання.

Ні "людина вміла", ні пітекантропи, ні синантропи не хо­вали своїх померлих родичів. їх трупи вони залишали на місці смерті чи викидали геть з печери, а може, з'їдали. І таке могло бути в голодні часи. Мабуть, саме тому до нас дійшло так мало їхніх решток. Що ж до неандертальців, то вони вже почали ховати своїх померлих чи загиблих родичів. Опублікування наслідків вивчення неандертальських поховань, відкритих у печерах Кіїк-Коба (Крим, 1924 р., Г.А.Бонч-Осмоловський) і Тешик-Таш (Узбекистан, 1938 р., О.П.Окладников) спричи­нили в 30-х, а потім у 50-х роках жваву дискусію.

На стоянці в печері Кіїк-Коба виявлено поховання доро­слої людини і дитини. Обоє були покладені на бік, із злегка зігнутими в колінах ногами. Яму для поховання свідомо ви­рили короткою, в ямі виявлено сліди вохри - тіла, очевидно, були пофарбовані.

У печері Тешик-Таш труп теж не був безладно кинутий. Це було поховання дитини. Навколо її черепа лежали парами роги козлів, які, очевидно, були предметом традиційного по­лювання людей цього племені.

У 1946-1948 рр. М.Є.Воєводський, а в 1949 р. А.Н.Рогачов була дослідили стоянку первісної людини на території Украї­ни. Там вони знайшли, серед іншого, статуетку жінки-матері -ознаку культу предків.

Видно, що в цих випадках неандертальці проявляли пев­не ставлення до самого факту смерті, до померлого, оскільки піклувались про нього так, як робили це за його життя. Мож­ливо, у них виникали якісь думки про надприродне у зв'язку з вражаючим їх фактом смерті родича. Можна припустити, що це одне зі свідчень невиразних уявлень про можливість існу­вання за межами реального буття.

Однак інші дослідники вважають, що ніяких релігійних уявлень у неандертальців не було. Свідомі поховання - це ознака появи певних санітарно-гігієнічних поглядів, які пот­ребували заходів для знешкодження трупа, чи ознака зросло­го авторитету в общині жінки-матері, що боронила свою дити­ну і після її смерті, не давала їй бути з'їденою чи викинутою. Отже, це питання дискусійне.

Більш-менш чіткими релігійними уявленнями відзнача­лася і кроманьйонська людина, останки якої знайдено ще в 1868 р. в печері Кро-Маньйон у Франції. Існування цієї люди­ни датується пізнім палеолітом, близько 40 тис. років тому. Вона дістала назву "homo sapiens" - "людина мисляча". Крома­ньйонці застосовували вдосконалені засоби полювання, вмі­ли будувати землянки для житла, носили одяг. У них була вища форма суспільної організації праці - вони ж жили в кровно родинній общині, у них існував матріархат.

Недалеко від міста Іркутська у долині річки Білої, побли­зу села Мальта, О.П.Окладников на стоянці кроманьйонської людини знайшов поховання дитини. Поруч з рештками кістя­ка знайдено численні прикраси - намисто з кісток, браслети, скульптурне зображення пташки, пластинка з бивня мамон­та, жіноча статуетка з підкресленими рисами жінки-матері. Труп був пофарбований червоною вохрою. Поховання пере­конливо свідчить про певні думки у зв'язку зі смертю члена роду. Йому щось дали із собою в могилу. Може, він буде десь існувати. Його зв'язок з родом не зникає.

Цікаве поховання знайдено відомим археологом П.Й.Бо-рисковським поблизу м. Воронежа на річці Дон. Похована людина була зв'язана. Це, очевидно, зробили з метою "знеш­кодження" мерця, оскільки в людей уже існувало уявлення про можливість певної діяльності людини після смерті. Як і на ма­льтійській стоянці, тут знайдено численні жіночі статуетки культового призначення.

Беручи до уваги час існування цих та інших пам'яток кро­маньйонської культури, можна вважати, що цілком виразні релігійні уявлення виникли десь вже 50-30 тис. років тому. Ми вказуємо дві дати тому, що було б неприпустимим спро­щенням вважати виникнення релігії одномоментним актом. Очевидно, цей процес тривав близько 20 тис. років, він охо­пив останній період епохи розкладу первіснообщинного ладу і початковий період становлення класового суспільства.

Чому виникла релігія

Релігія - дуже складне явище духовного життя суспіль­ства, вона виникала в непростих умовах становлення людст­ва, створення ним цивілізації. Відбувалось це внаслідок дії різних причин, а не якоїсь однієї, до того ж у складних, змінних умовах. Насамперед слід звернути увагу на те, що релігія - соці­альна за своєю природою, пов'язана із соціальним життям суспільства, з його соціальними умовами, з їх змінами. Жит­тя наших далеких предків проходило в умовах первісного ви­робництва матеріальних благ. Знаряддя праці були недоско­налі, виробничі технології елементарні, продуктивність праці мізерна. У важких умовах люди здобували таку кількість за­собів до життя, якої ледве вистачало на животіння. Кожної миті вони відчували свою залежність від природи. Але перві­сна людина була пригнічена не тільки силами природи, а й таємними для неї силами суспільного життя. Суспільне жит­тя весь час ускладнювалось, воно дедалі більше зв'язувало людину силами традицій та звичаїв, невпинно зростала за­лежність від суспільства.

Залежність людини від явищ природи і суспільства в умо­вах її слабкості зумовлювала відчуття безсилля. Пошуки при­чин цього безсилля, своєї залежності від навколишнього світу породжували в людині явлення про світ як реальні, так і пере­кручені, фантастичні. Серед них були й релігійні уявлення, про щось надприродне. У релігієзнавстві цю причину виникнен­ня релігії вбачають у соціальниому підґрунті.

Але чому релігійна свідомість стала притаманна лише "лю­дині мислячій"? Адже в первісному стаді "людей умілих", пі­текантропів чи синантропів рівень розвитку виробництва був ще нижчий, залежність від природи ще більшою?

На це питання ми відповімо, розглянувши процес сприй­няття людиною навколишнього світу в ті далекі часи дитин­ства людства, коли пітекантроп тільки починав мислити. Його трудові дії з фізіологічної точки зору мало відрізнялися від інстинктивних дій тварин, його свідомість ще мала стадний характер, мислення було вкрай обмежене, а мозок нерозвине-ний. Немає жодних сумнівів, що нерозвинений мозок і елеме­нтарне мислення такої істоти не надавались до абстракцій у їх широкому розумінні. Первісна людина мислила логічними категоріями, але в межах конкретних понять. Але згодом у не­андертальця і тим більше у кроманьйонця у мисленні з'явили­ся абстрактні поняття. Поява таких понять зумовила можли­вість відриву від конкретності, дійсності, виникнення уявлень, не відповідних їй. Пізнання роздвоюється, однак це не є нега­тивом, оскільки помилки збагачують досвід, допомагають у пошуках істини. Але ці самі помилки породжують перекру­чені, фантастичні уявлення. Так створюються умови виник­нення релігії, які мають гносеологічний (теоретико-пізнаваль-ний) характер. Інакше кажучи, її гносеологічні причини.

Однією із внутрішніх закономірностей розвитку людської свідомості є прагнення осягнути сенс і суть світу, природи, самої себе. Це глибокі філософські питання, над розв'язанням яких і тепер б'ється людська думка. Не слід думати, що первісна люди­на була така вже й примітивна, що її свідомість ніколи не вихо­дила за межі їжі, тепла, продовження роду. Ні, коли складались більш-менш сприятливі умови життя, людина не могла не від­чувати світ у його складності, гармонії і суперечностях. Людсь­ка свідомість уже тоді намагалася знайти відповідь на карди­нальні питання свого існування, які в узагальненому вигляді зводяться до основного питання філософії. Звісно, в первісно­му суспільстві філософів ще не було, суспільна свідомість ще не включала в себе філософську свідомість, але вже й в аморфній міфологічній свідомості були всі зародки майбутньої складної структурної свідомості цивілізованого суспільства. Майбутнє онтологічне питання філософії зароджувалося, започатковува­лося в міфологічній суспільній свідомості. Відтак релігійна сві­домість стала задовольняти духовну потребу людства. Так ви­никла онтологічна потреба в релігії.

На виникнення релігійної картини дійсності у первісної людини величезний вплив справили обставини психологічно­го характеру. Безвладність людей над силами природи і суспі­льства спричиняло постійне психологічне напруження. Голов­ною емоцією був страх, він загострював увагу, тримав у мобілі­заційній готовності весь організм, і цим добре служив людині. Але одночасно він штовхав на перебільшення, викликав у сві­домості фантастичні картини, які ототожнювалися з дійсністю. Маємо на увазі також і те, що постійні життєві труднощі, пос­тійна небезпека вели до того, що життя первісної людини май­же цілком складалося з афектів, під час яких втрачався конт­роль над діями і думками. Це ще одна причина ослаблення еле­ментів істинного відображення світу. Фантастичне починає панувати над реальним. Так складалися психологічні причини виникнення релігійного відображення дійсності.

Усі названі нами причини виникнення релігії діяли в ком­плексі, зумовлюючи одна одну, взаємопідсилюючи, доміную­чи в певних умовах, але переважали завжди соціальні.

Первісні вірування

У сучасній етнографічній, історичній, філософській та іншій літературі часто вживається термін "первісна релігія". Він до­сить точно визначає час існування явища, яке ми розглядаємо. Але він не зовсім точний у своєму буквальному змісті, бо в пер­вісному суспільстві релігійні уявлення та ідеї ще не набрали системного вигляду, їх форма та зміст тільки усталювалися. Це був розпливчастий комплекс розрізнених поглядів і почуттів, хоч і пройнятих єдиною ідеєю про наявність надприродного, і який доповнювався діями, спрямованими на нього. У первіс­ному суспільстві ще не було релігії в повному розумінні цього слова, як не було "первісної" держави, суду, війська, церкви. Тому слід пам'ятати про умовність терміну "первісна релігія"; дореч­нішим буде термін "первісні вірування".

Первісні вірування досить повно відображали розуміння первісними людьми навколишнього їх світу. Вони виконува­ли певні суспільні функції: регулювали відносини між людь­ми в первісній общині, сприяли організації колективного ви­робничого процесу, регулювали розподіл здобутого продук­ту, утверджували первісну мораль, задовольняли духовні пот­реби суспільства. Окремої релігійної общини не існувало, вона була тотожна родовій общині. Демократичний характер роду відбивався на демократичному характері релігійного культу, він здійснювався всіма членами общини спільно. Духовенст­ва як окремої соціальної групи не було, природний авторитет старійшин включав у себе й авторитет керівника релігійного культу, якщо в ньому була потреба.

Первісні релігійні вірування і релігійний культ насампе­ред започатковувалися на анімістичних уявленнях про нема­теріальні, духовні сутності, про душу і духів. Ці уявлення спо­чатку були дуже конкретними. Душу ототожнювали з дихан­ням, кров'ю, вважали, що вона міститься в серці, очах. Згодом почали вважати, що вона розчинена в усій людині, вона є, але може існувати без тіла. Так виник первісний анімізм.

Свої уявлення про надприродне люди образно виклада­ли в своєрідних розповідях - міфах, які передавалися усно з покоління в покоління. Предметом міфів були практичні дії людей у реальному світі, і тут міфи відігравали роль хранителя інформації. У міфах формулювались і усталювались моральні принципи та норми. Міфи мали й світоглядний зміст, вони в художній формі викладали погляди на світ, його походження, суть, порядок. Так, у гвінейців йоруба існує міф про ориша ­предків, які спустилися з неба і, перетворившись на каміння, пішли під землю. Серед ориша були і божества: Обатала та його дружина Одудава - уособлення неба і землі. Згідно з міфом, Одудава народила п'ятнадцять дітей, які керують світом: Ору-гун відає повітрям, Олокун - сонцем, Ому - місяцем, Шаног -блискавкою і громом і т. ін. Отакою була первісна міфологія.

Буйно розквітла в первісних релігійних віруваннях ма­гія. Первісні люди вважали, що перш ніж братись до роботи, обов'язково треба вплинути на надприродні сили магічними засобами: заклинанням, особливими співами і танцями, жер­твоприношенням. Це мало вблагати чи примусити діяти ці сили на користь людям. З таких специфічних дій виникли перші релігійні обряди, релігійний культ.

Жодна магія не може існувати без системи заборон і об­межень, так званих табу, які поширювалися на їжу, відносини з чужинцями, проживання на певній території, на певні пред­мети, особливо знаряддя праці і зброю, на певних осіб (вож­дів, царів, воїнів, породіль тощо). Багатьом з них можна знай­ти раціональне пояснення, інші несуть соціальні функції. З первісних табу виросли сучасні культові обмеження багатьох релігій: пости, харчові обмеження, специфічні культові забо­рони і правила та ін.

У первісних віруваннях широко практикувався фети­шизм - наділення надприродними властивостями матеріальних предметів, обожнення їх. Фетиші - важливі учасники магічних церемоній, їм надається неабияке надприродне значення, вони наявні в міфологічних розповідях. Фетиш супроводжує мислив­ця чи рибалку на його промислі, без фетиша неможлива щаслива подорож, фетиші присутні на будь-якій події в житті общини, родини чи окремої особи. Це настільки важливий атрибут релігії, що деякі дослідники пов'язують з ним її виникнення. Численні фетиші наявні і в сучасному релігійному культі.

Усі ці елементи первісних вірувань - анімізм, міфологія, магія, фетишизм - ніколи не існували поодинці, вони завжди були в комплексі.

Форми первісних вірувань

Сукупність названих елементів утворюють форми перві­сних релігійних вірувань, зумовлених природними, виробни­чими, історичними та етнічними особливостями розвитку окремих племен і народів. Оскільки такі особливості вкрай рі­зноманітні і численні, то такими є й форми вірувань. Усі вони давно стали предметом етнографічних досліджень і описані досить ґрунтовно. До них зазвичай відносять тотемізм, культ предків, поховальні, промислові, землеробські культи, культ духів-покровителів, таємничі союзи, шаманство, обожнюван­ня вождів і царів, культ богів племен і союзів племен. Усі ці окремі форми вірувань в історії племен і народів утворюють строкату картину релігійного життя, вони мають багато спіль­ного, мирно співіснуючи як в одному племені, так і в цілих народах. Питання про їх історичну послідовність досить неод­нозначне, хоч найдавніші і наймолодші з них можна вирізни­ти досить легко.

До найдавніших відносять насамперед тотемізм і культ предків. З них починалась історія релігій.

Тотемізм - це така форма первісних релігійних уявлень, у якій головну ідею становлять уявлення про надприродний зв'язок між певною групою людей і якимсь предметом, яви­щем природи чи видом тварин або рослин. Назва ця йде від слова "тотем", "ототем" з мови племені алгонкінів, індіанців Північної Америки, воно означає "його рід". Такі вірування були поширені також серед племен аборигенів Австралії. Люди певного роду чи фратрії вважають себе спорідненими з яки­мось тотемом. Так, деякі австралійці називають себе "людьми кенгуру", "людьми водяної лілії", "дітьми ворона". Тотему не поклоняються як богові, але дуже поважають його, сподівають­ся і спираються на його допомогу, вчиняють магічні церемонії на його честь і за його участю. Тотемічну рослину чи тварину часто забороняють вживати в їжу, а якщо й дозволяють, то обо­в'язково з певними магічними церемоніями, в певний час і за певних умов.

У тотемізмі відобразилася виробнича діяльність общин родового ладу, коли головним засобом добування їжі було зби­ральництво та полювання і вже існували міцні родові зв'язки. Спроби пізнання людиною природи скеровувалися на той рослинний і тваринний світ, від якого залежав добробут цих людей, а існуючі зв'язки кровної спорідненості між людьми переносилися на ставлення до навколишнього світу.

В умовах дальшого розвитку родового ладу, зростання авторитету старійшин, а також подальшого розвитку уявлень про душу, її існування після того, як вона покине тіло, привело до культу предків. Усі важливі події, що відбувалися в роді, пов'язувалися з предками. Предки створили знаряддя праці, винайшли виробничі прийоми і навички, встановили звичаї. їхні духи й тепер тримають зв'язок з общиною, допомагають або шкодять нащадкам. Живі повинні були піклуватися про душі предків, що й відбилось у поховальних обрядах. Виник­ли й інші обряди шанування душ предків, задоволення їх пот­реб, що вважалися такими самими, як і потреби живих.

Зміцнення зв'язків між родами вело до утворення пле­мен зі спільною для цих родів територією, ім'ям, мовою, релігі­єю, з'являлися боги племені поряд з богами родів, що було, по суті, політеїзмом. Племінні релігії остаточно утверджувались тоді, коли виконання релігійних функцій в племені монополі­зувала окрема суспільна група - духовенство, з'являлися жерці, шамани, маги, ворожбити тощо. Поступово формувала­ся нова суспільна організація - храмова, церковна.

Наступний і завершальний крок у первісному суспільстві - утворення міжплемінних релігій. Це відбувається вже тоді, коли виникають союзи племен, складаються народності. І вже в епоху переходу до класового суспільства, виникнення дер­жави на основі племінних і міжплемінних релігій утворюють­ся національно-державні релігії стародавнього світу.

Первісні релігійні вірування відіграли певну позитивну роль у розвитку людства, внесли свій внесок у суспільний про­грес. Вони сприяли накопиченню знань і виробничих нави­чок, у них відбилися принципи колективізму, на яких була побудована первісна община, вони затверджували моральні норми, що єднали суспільство.

Проте релігійне усвідомлення світу не було єдиним у сві­домості первісної людини. Поряд з ним уже існувало реалісти­чне, раціональне мислення, без якого було зовсім неможливо взаємодіяти людині з природою. Слід також зазначити, що анімістичні уявлення затемнювали пізнання реальних зв'яз­ків у світі, первісна магія стримувала активний вплив людини на природу, міфологія і культ предків породжували консерва­тизм. Отже, питання виникнення релігії і характеристика пер­вісних релігійних уявлень потребують зваженого наукового підходу, який відкидає оцінювання цього складного історич­ного процесу як помилки людства і знаходить йому раціона­льне наукове пояснення та достойне місце в історії людської цивілізації.

Порада викладачеві

Організуйте екскурсію до краєзнавчого музею для озна­йомлення студентів із пам'ятками палеолітичної культури.

Запитання і завдання для закріплення знань

Яка загальна ідея пронизує теологічні концепції похо­дження релігії?

Яка концепція лежить в основі наукових теорій похо­дження релігії?

У чому полягають суспільні потреби, які спричинили появу релігії?

Якими були первісні релігійні вірування?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

Сучасна історична наука про виникнення релігії.

Проблема датування періоду виникнення релігії.

Релігія в первісному суспільстві.

Взаємозв'язок причин виникнення релігії.

"За" і "проти" однієї з концепцій виникнення релігії (за вибором студента).

Література

Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечества. -М., 1957.

Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. - К.,

1992.

Косвен М.О. Очерки истории первобытной культуры. - М.,

1954.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. - М., 1930. Матющин Г.Н. У истоков человечества. - М., 1982. Семенов Ю.И. Как возникло человечество. - М., 1966. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. - М., 1989. Файнберг Л.А. У истоков социогенеза. - М., 1980. Фрезер Д.Д. Золотая ветвь. - М., 1983. Эншлен Ш. Происхождение религии. - М., 1954. Штеренберг Л.Я. Первобытная религия в свете этногра­фии. - Л., 1936.