1.2. економічний механізм і його вплив на відтворювальний процес в аграрному секторі

Глибокі соціально-економічні перетворення в агропромис- ловому виробництві України,  його перехід до ринкової еконо- міки  набули незворотного характеру. Разом з тим кризова си- туація,  яка уразила всі  галузі  аграрної сфери, призвела  до руйнації матеріально-ресурсного  потенціалу  сільського госпо- дарства, істотного спаду виробництва сільськогосподарської про- дукції,  погіршення фінансового  стану господарств-товаровироб- ників, зниження платоспроможності  населення та посилення

соціальної напруги в суспільстві. Як зазначив академік О.М.Шпи- чак,  „однією  з головних причин кризової ситуації  є відсутність елементарного економічного   механізму, в якому могла б функц- іонувати виробнича структура будь якої форми господарювання, немає значення, чи це КСП, чи це фермер, чи щось інше. На мій погляд, не заперечуючи форм власності та форм господарювання, ми, дійсно, ними надто захопилися. Почали, не вирішуючи питан- ня економічного механізму, не вирішуючи  питання диспаритету, почали, вірніше, думаємо вирішити його шляхом зміни форм влас- ності. Потрібне економічне середовище, в якому може існувати і колективний господар і власник, залежно від своїх потенцій, якщо економічне середовище буде нормальним, він зможе проявити себе [317, с. 132].

У  зв’язку з цим на Четвертих річних  зборах Всеукраїнсь- кого конгресу  вчених економістів-аграрників  прийнято рішен- ня внести пропозиції  Міністерству  аграрної політики  України та Українській академії аграрних наук про розробку Національ- ної програми поетапного розвитку агропромислового комплек- су України  на 2005-2010 рр., спрямованої на забезпечення про- довольчої безпеки  країни.  У  програмі має бути розроблений економічний  механізм функціонування  аграрного виробницт- ва в ринкових умовах [279, с. 719].

Розробка високоефективного економічного  механізму  фун- кціонування  аграрного виробництва в ринкових умовах вима- гає чіткого  з’ясування його економічної  сутності,  структури, взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. На жаль, у спеціальній  економічній  літературі немає однозначного тлума- чення сутності економічного механізму. Досить часто дослідни- ки  використовують це поняття,  не розкриваючи його сутності та взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. Поряд з терміном „економічний механізм” у літературі використовують- ся такі поняття, як   „господарський механізм”, „система госпо- дарювання”, „організаційний  механізм”, „фінансово-кредитний механізм”,  „ринковий  механізм”  та ін.  Вивчення  літературних джерел, присвячених  дослідженню господарського й економіч- ного механізмів будь-якої сфери економіки, свідчить про те, що

ключовими поняттями в них є „система”, „механізм”, „господар- ство” або „господарська діяльність”.

Поняття „система” є одним із найважливіших в усіх науках і

в усіх видах практичної діяльності. Воно вказує на взаємопов’я- заність, взаємодію всіх явищ і процесів. Система – це сукупність елементів,  що знаходяться між собою у певних  відносинах  та зв’язках і створюють певну цілісність. До найважливіших ознак системи належить,  по-перше,  те, що вона складається з множи- ни елементів; по-друге, те, що вони певним чином впорядковані, взаємопов’язані та взаємодіють між собою, по-третє, те, що її еле- менти складають цілісність, єдність [347, с. 30].

Поняття „механізм”  в економічній  літературі  досить часто ототожнюється з поняттям „система”. Наприклад, Ю.Н.Воробй- ов, характеризуючи механізм відтворення фінансового капіталу в аграрному секторі економіки, визначає його як систему (виді- лено нами – О.О.) базових елементів, які забезпечують розроб- ку, прийняття та реалізацію управлінських рішень [74, с. 18].

Розбіжності  в розумінні механізмів управління та господа- рювання обумовлені специфікою ринкових взаємовідносин. Управління – це перш за все цілеспрямований пошук взаємодії між суб’єктом та об’єктом. Механізм являє собою систему, яка визначає порядок певних дій [124, с. 5].

Стосовно з’ясування сутності  поняття „господарство” мож- на виділити два методологічних підходи. Перший виходить з кінцевих цілей  господарської діяльності,  яка в свою чергу ви- водиться з потреб, задоволенню  яких  вона служить. Відповід- но до цього господарська діяльність розглядається як така, що спрямована на задоволення  матеріальних  потреб [324, с.474]. Згідно з іншим підходом, господарською є будь-яка діяльність, яка відповідає  бажанню досягти найбільшого корисного ефек- ту з найменшими витратами [127, с. 42].

Історичний підхід до з’ясування сутності категорій „економ- ічний механізм” та „господарський механізм”, а також до еволюції форм їх вияву показав, що в економічній літературі з 70-х років ХХ  ст. широко застосовуються терміни  „господарський ме- ханізм”,  „система господарювання”, „господарська система”,  а

пізніше  для позначення окремих елементів  господарського ме- ханізму як цілого  стали використовуватися поняття „економіч- ний механізм”, „організаційний механізм”, „фінансовий ме- ханізм” [378, с. 52]. Підкреслимо, що при такому підході поняття

„економічний  механізм”  використовується для характеристики певної частини „господарського механізму”. Подібної точки зору дотримуються й деякі інші дослідники. Наприклад, автори колек- тивної монографії  „Совершенствование  экономического меха- низма агропромышленного комплекса” зазначають, що економі- чний механізм несе в собі спільні риси, властиві господарському механізму в цілому. Вони співвідносяться як частина і ціле [307, с. 31]. Розгляд категорій „господарський механізм” та „економіч- ний механізм” розпочнемо зі з’ясування сутності більш широкої за змістом   категорії „господарський механізм”.

Провідні вчені  Інституту  аграрної економіки  П.Т.Саблук, М.Й.Малік,   В.А.Валентинов визначають механізм господарю- вання: а) як систему, що приводить у рух економіку; б) як інтег- ровану систему економічних,  організаційних,  правових форм і методів  управління  народним господарством [290].

Більш  розгорнуте визначення господарського механізму наводить В.О.Паламарчук: „господарський механізм є комплек- сом організації  народногосподарської  системи відтворювальної діяльності, що ґрунтується на пізнанні дії та взаємодії економ- ічних законів, спосіб ведення господарства у загально суспіль- ному масштабі з притаманними техніко-економічними й орган- ізаційно-економічними  відносинами  й ринковими формами і методами функціонування  суспільної економіки”  [260, с. 53].

Досить узагальнене визначення  господарського механізму з прагненням найбільш повно відобразити сукупність відносин економіки  перехідного періоду  наводить С.В.Мочерний:  „Гос- подарський механізм  – це система основних форм, методів та інструментів  використання економічних  законів, розв’язання протиріч суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини,  формування її потреб, створення системи стимулів та узгодження економічних  інте- ресів основних класів, соціальних груп”  [199, с. 229].

На думку академіка Л.І.Абалкіна, господарський механізм – це  складне  і багатопланове  поняття,  яке відображає  як внутрішні процеси функціонування економіки, так і її взаємо- дію  з продуктивними силами та надбудовою суспільства.  Че- рез нього взаємодіють продуктивні  сили та виробничі відно- сини,  а удосконалення господарського механізму забезпечує відповідність конкретних  форм виробничих відносин пост- ійно зростаючому рівню продуктивних сил [27, с. 6].   При та- кому  визначенні господарський механізм  пов’язується як  з економічним  базисом суспільства,  оскільки  включає в себе певні прошарки виробничих відносин, так і з надбудовою, ос- кільки в нього   входять певні управлінські  структури.  Под- ібної відправної методологічної  точки  у визначенні  сутності господарського механізму дотримуються й інші дослідники [46, с. 4; 307, с. 29; 359, с. 34].

Передумовою розгляду господарського механізму як еконо- мічної  категорії  є виділення в системі  виробничих відносин двох підсистем:  соціально-економічних та організаційно-еконо- мічних відносин. Перша підсистему складають відносини влас- ності (привласнення). Організаційно-економічні відносини ви- никають і розвиваються  в процесі суспільного поділу праці, в їх складі виділяють такі групи: конкретні форми організації ви- робництва, господарські зв’язки між окремими ланками суспіль- ного поділу праці та відносини управління ними [341, с. 15]. Слід мати на увазі,  що організаційно-економічні відносини, з одного боку, породжені розвитком продуктивних сил, з іншого – явля- ють собою форму прояву та реалізації відносин власності. Вони зв’язують продуктивними  сили та відносини  власності  і через організаційно-економічні  відносини  продуктивні  сили вплива- ють на виробничі відносини [341,   с. 17]. У зв’язку з цим гос- подарський механізм  іноді визначають як систему взаємопов’- язаних економічних,  організаційних  і правових відносин, завдяки яким економічний  інтерес  трансформується в госпо- дарську діяльність,  яка забезпечує  кінцевий  результат (мету господарювання) [331, с. 23]. Дія господарського механізму по- ширюється при користуванні власністю на всі ланки економіч-

ної структури (використання, розпорядження, володіння). Кожна  з цих ланок має зворотний вплив на стан і специфіку господарського механізму. Наприклад, використання землі  на основі індивідуальної відокремленої  праці  передбачає принци- пово інший господарський механізм у порівнянні з механізмом, заснованим на використанні  землі  в умовах розвинутого под- ілу праці [182, с.47].

Господарський механізм,  як і виробничі  відносини,  вияв- ляється через діяльність суб’єктів господарювання, спрямовану на свідоме використання економічних законів [206, с. 8]. У зв’язку з цим важливе значення має з’ясування співвідношен- ня понять господарського механізму та механізму використан- ня економічних  законів. Хоч вони тісно пов’язані  між собою, між ними існують суттєві розбіжності. По-перше, механізм ви- користання економічних  законів є більш  загальним поняттям у порівнянні з господарським механізмом. Він практично є єди- ним для різних  країн та окремих етапів  розвитку суспільства. Господарський механізм відображає більш конкретне коло про- цесів та явищ, характерних для тієї чи іншої країни на певному етапі її розвитку. По-друге, механізм використання економічних законів включає в себе, зокрема, їх пізнання, постановку цілей розвитку народного господарства, розробку економічної політи- ки.  Ці елементи механізму  використання економічних  законів передують практичній діяльності з їх використання і не входять в поняття господарського механізму. Господарський механізм спирається на вже пізнані  закони,  на вироблену економічну політику і безпосередньо змикається з діяльністю з практично- го використання економічних  законів.  Отже, категорія  „госпо- дарський механізм” відображає більш  вузьке коло відносин і процесів у порівнянні з механізмом використання економічних законів і характеризує їх в більш конкретному плані [27, с. 9].

Формування та безпосереднє  функціонування господарсь- кого механізму відбувається на такому рівні виробничих відно- син, коли сутність перетворюється в явище, коли економічні закони використовуються  людьми. Може скластися враження, що оскільки суб’єкти господарювання – люди – створюють та

удосконалюють господарський механізм, то він є не об’єктив- ним, а суб’єктивним явищем. Історія  розвитку суспільства свідчить, що дії людей  носять не хаотичний характер, а завж- ди підпорядковані  об’єктивно діючим  закономірностям   [268, с. 32]. У  зв’язку з   цим Ф.Енгельс  підкреслював, що в історії суспільства діють люди, наділені свідомістю, які поводяться свідомо або під  впливом пристрасті і прагнуть до певних цілей. Але якою б важливою не була ця розбіжність з точки зору істо- ричного дослідження, вона ніскільки  не  змінює того факту, що хід  історії  підпорядковується внутрішнім  загальним законам. Вся справа полягає в тому, щоб відкрити ці закони [176, с. 306].

Господарський механізм, його функціонування  саме  на- цілені на свідоме пізнання й ефективне використання економ- ічних законів. При цьому варто мати на увазі, що дія системи економічних законів є первинним, наукове пізнання цього про- цесу – вторинне, а механізм  їхнього використання – третин- ний етап у народногосподарській відтворювальній  діяльності. Звичайно, дія економічних законів – це явище об’єктивне, а ме- ханізм їх використання – поєднання об’єктивного та суб’єктив- ного в діяльності людей [341, с.17].

Господарський механізм  має такі риси:

+  націленість на оптимальне задоволення  потреб суспіль- ства;

+ забезпечення високого рівня народногосподарського та внутрішньо-фірмового  стратегічного і поточного управл- іння (мікрорівень);

+  оптимальне поєднання державного регулювання економ- іки з комерційною діяльністю окремих підприємств різних форм власності;

+  науково обґрунтоване економічне стимулювання праців- ників усіх сфер і галузей суспільства;

+  найраціональніше  поєднання особистих і колективних інтересів з інтересами держави, суспільства в цілому;

+  забезпечення єдності  матеріальних  і морально-психолог- ічних стимулів трудової діяльності на всіх напрямках гос- подарювання;

+  забезпечення високоефективного  розвитку всіх  галузей і сфер суспільного матеріального  виробництва та соціаль- ної сфери [260, с. 53].

Глибоке пізнання сутності господарського механізму й ефек-

тивна його   розбудова  не можливі  без з’ясування його струк- тури та складу його елементів.  Досліджуючи  господарський механізм соціалістичного суспільства, В.Белянов виділяв чоти- ри основні його частини: 1) планування як центральна, провідна ланка в системі  управління економічним  і соціальним  розвит- ком країни; 2) організаційна  структура управління як система побудови органів управління; 3) методи господарювання й еко- номічного  стимулювання як система, яка забезпечує поєднан- ня суспільних,  колективних  та особистих інтересів;  4) участь працівників,  трудових колективів  в управлінні господарством [51, с.87]. Структура господарського механізму соціалістично- го   суспільства цікава тим, що розбудова й удосконалення су- часного механізму господарювання в Україні  здійснюються саме шляхом трансформації  зазначеного механізму.

З точки зору академіка  Л.І.Абалкіна  основними елемента- ми господарського механізму є такі [341]:

1) форми організації (об’єднання) продуктивних сил (вироб- ництва). У різних суспільно-економічних формаціях вони різні і  визначаються розвитком продуктивних  сил: община; рабов- ласницьке  господарство;  феодальне господарство;  цех, ману- фактура,  фабрика,  трест, концерн, фінансово-монополістична група,  транснаціональна корпорація; підприємство (виробниче об’єднання), галузь, територіально-виробничий комплекс, єди- ний народногосподарський  комплекс;

2) економічні або господарські  зв’язки. Вони існують  як в межах форми організації продуктивних сил, так і поза її межа- ми, тобто між господарськими суб’єктами.  У  межах форми організації  виробництва зв’язки між його учасниками реалізу- ються як обмін діяльністю, а між господарськими суб’єктами – переважно як обмін  товарами;

3) економічні інтереси, формою вияву яких  за всіх способів виробництва є стимули. Система стимулів, яка впливає на без-

посередніх учасників  виробничого процесу, залежить від  типу господарського механізму;

4) будь-яка спільна  праця потребує управління.  У  різних

суспільно-економічних формаціях і на різних рівнях воно має відмінності.  Однак будь-якому типу господарського механіз- му властиве управління як функція окремих осіб, які виділи- лися для регулювання та підтримки  пропорцій між різними видами діяльності.

Досліджуючи роль і місце  господарського механізму в си- стемі  державного  регулювання суспільного  виробництва, В.О.Паламарчук дійшов  висновку,  що він складається з та- ких  елементів:

+  державне стратегічне  управління (стратегічне  плануван- ня та прогнозування)  як серцевина, стрижень механізму господарювання, поточне  (індикативне)  планування на- родногосподарської  діяльності;

+  економічне  стимулювання, яке  відображається в системі економічних  важелів і стимулів, спрямованих на праців- ників суспільного виробництва;

+  менеджмент підприємств.  Тут  можна виділити  такі суто виробничі  форми керування діяльністю  підприємств,  як кооперування, спеціалізація, комбінування суб’єктів гос- подарювання, ланок і підрозділів  економічної діяльності на мікрорівні;

+  політико-правове регулювання суспільно-господарської (відтворювальної) діяльності на різних ієрархічних рівнях (загальнонародний, регіональний, територіально-виробни- чий, мікроекономічний) [260, с. 53].

Слід  визнати, що пропозиції різних  дослідників  стосовно структури механізму господарювання є досить близькими. На- приклад, централізоване  загальнодержавне  планування за ра- дянських часів як головний елемент механізму  господарюван- ня    трансформувалося в  стратегічне  прогнозування  та індикативне  планування в сучасних умовах.

Усі розглянуті типи структур господарського механізму містять як  окремий елемент структуру  управління  народним

господарством та окремими його ланками.  Управління,  здава- лося б, має вторинний характер,   оскільки залежить від форм організації  виробництва. Разом з тим зміна  форм управління впливає на інші елементи господарського механізму,  включаю- чи і форми організації, зв’язки та стимули. У зв’язку з цим важ- ливе значення має з’ясування співвідношення  понять „управлі- ння” та „господарський механізм”. На перший погляд, поняття

„управління” є більш широким за своїм змістом у порівнянні з поняттям „господарський механізм”. Але подібний підхід ство- рює ілюзію,  що достатньо покращити структуру  управління народним господарством, його форми та методи  –  і ефек- тивність функціонування суспільного виробництва відразу зро- сте. Однак без комплексного підходу, при якому поряд з удос- коналенням управління  народним господарством мають удосконалюватися і структурні елементи господарського меха- нізму (форми організації виробництва, економічні зв’язки, си- стема економічних стимулів і важелів), це не дасть очікуваних результатів. Отже управління є структурним елементом госпо- дарського механізму [341, с. 83].

Усі  наведені структурні  побудови господарського механі- зму містять як самостійний елемент економічні інтереси та економічне стимулювання за допомогою системи спеціальних важелів  і стимулів.  За своїм характером економічні  інтереси являють собою відносини щодо задоволення економічних  по- треб. З цієї точки зору інтереси  входять органічним  елемен- том у систему організаційно-економічних  відносин і являють собою ті спонукальні сили, які їх обумовлюють. Разом з цим економічні інтереси є елементом такого зрізу виробничих відносин, де відбувається  взаємодія  об’єктивного та суб’єктив- ного [50, с. 55].

Важливою сходинкою у пізнанні закономірностей функці- онування господарського механізму  є розкриття сутності ос- новних його функцій.  На думку Ю.П.Ященка,  основна функ- ція господарського механізму полягає в регулюванні пропорцій суспільного відтворення. Ця функція  здійснюється історично визначеними способами. Якщо, наприклад, на етапі вільної кон-

куренції  ринковий  механізм є єдиним способом регулювання пропорцій відтворення, то в сучасній змішаній економіці мето- ди регулювання більш різноманітні [380, с. 19].

Не  менш важливою функцією господарського механізму є

економічна  реалізація  права власності  на засоби виробництва. Більш досконалий господарський механізм створює кращі мож- ливості для розкриття переваг кожної форми власності, а соц- іальне утвердження  інституту  рівноправного функціонування усіх форм власності сприяє подоланню соціальних бар’єрів, які гальмують зростання виробництва, розвиток здорових ринко- вих відносин [260, с. 54].

Функцією господарського механізму є розв’язання суперечно- стей між рівнем розвитку продуктивних сил і конкретними фор- мами виробничих відносин [111, с. 7]. Такі суперечності мають усі елементи господарського механізму. Основна суперечність у фор- мах організації продуктивних сил полягає у випереджаючому про- гресі факторів виробництва в порівнянні з формами їх поєднан- ня.  В  економічних  зв’язках господарюючих суб’єктів,  які створюються для обміну  діяльністю, суперечність полягає в не- рівнозначності зиску від здійснення угод між діловими партнера- ми. У системі трудової мотивації існують суперечності між дійсни- ми мотивами працівників і стимулами, які  застосовують менеджери, а також суперечності між потребами та цілями робіт- ників і потребами та цілями організацій. Суперечності у сфері управління виникають як усередині самого управління, так і між управлінням та об’єктом, на який воно спрямоване. Суперечність усередині  управління   обумовлена неоптимальним поєднанням прийомів та елементів адміністративних, економічних і соціально- психологічних методів управління.  Суперечності  невідповідності форм управління  та форм організації  виробництва пов’язані  зі змінами зовнішнього економічного середовища.

До функцій господарського механізму, з точки зору В.О.Па- ламарчука, слід віднести свідоме використання вимог і діяння об’єктивних економічних законів. У  межах механізму господа- рювання   має досягатися узгодженість  економічних  інтересів, єдність  дій  і взаємодія,  підпорядкування  розвитку продуктив-

них сил координації та контролю з боку суспільства. Без цих регуляторних дій реальне використання економічних законів у практиці  господарювання є облудною утопією,  чеканням біблійного Месії [260, с. 55].

У зв’язку з останньою з названих функцій механізму госпо- дарювання виникає питання про співвідношення  понять „рин- ковий механізм”  і „механізм  господарювання”. Під ринковим механізмом або ринковою економікою найчастіше розуміють ме- ханізм взаємозв’язку та взаємодії трьох основних елементів рин- ку:  пропозиції,  попиту,  ціни. Через ринковий механізм виявля- ють свою дію закон попиту та пропозиції та закон вартості [123, с. 30]. Ринок, безумовно, є могутнім засобом стимулювання роз- витку товаровиробництва, науково-технічного й економічного прогресу. Він являє собою початкову та заключну фази відтво- рювального циклу, а також забезпечує загальний товарно-грошо- вий кругообіг. Без купівлі необхідних ресурсів для виробництва товарів або послуг жодний виробничий процес не розпочнеть- ся, як і без своєчасного продажу готової продукції з відновлен- ням її вартості в грошовому виразі для купівлі нової порції ре- сурсів у черговий виробничий оборот  або для переходу в інші форми капіталотворення. Без ринкової стадії взагалі не можливі відтворювальні процеси [166, с. 154]. Разом з цим сучасна рин- кова економіка не має нічого спільного з поширеними поверхо- вими поглядами на її модель як на виключно „саморегулюючу” систему „вільного”  ринку. Такі  погляди відображають дійсну модель зародження та розвитку ринкової економіки епохи більш як двохсотрічної давнини, яку свого часу фундаментально дослі- джували Адам Сміт, а майже на сто років пізніше – К.Маркс.

Некерована стихія  ринку завжди була небезпечним факто- ром, який  призводив до великих соціальних і політичних  по- трясінь [287, с. 12]. Новітні ринкові моделі гармонійно функціо- нують не тільки і не стільки завдяки вільній ринковій кон’юнктурі,  тобто механізму  мінливих  співвідношень попиту та пропозиції,  скільки завдяки науково обґрунтованій  системі раціонального управління,  регулювання складних і суперечли- вих процесів в економіці на макро- і мікрорівнях.

У розвинутих ринкових країнах надійно регулюються та кон- тролюються процеси грошового обігу,  конвертабельності  та підтримки  валютного курсу, створення резервних фондів, емісії грошей і цінних паперів, формування співвідношень безготівко- вого та готівкового грошового обігу, його структурних змін тощо. Держава чітко,  на законодавчій  основі контролює окремі  види діяльності – банківсько-кредитної, фінансової, податкової систем. Ніякого ринкового хаосу тут не допускається [166, с. 133].

До речі,  кожна економічно  розвинута країна має власну модель ринкової економіки,  сформовану під впливом історич- них традицій,  конкретних  умов функціонування  та розвитку. Модель економіки США  суттєво відрізняється  від моделі еко- номіки Японії,  як і економічна  модель Франції – від моделей Німеччини  або Швеції. Отже, можна стверджувати, що кожна розвинена країна,  базуючись на засадах ринкової економіки, будує власний господарський механізм.

Розробка стратегії  розвитку агропромислового комплексу України, на думку академіка  П.Т.Саблука, повинна базуватися на визнанні того, що основою економіки  та головною рушій- ною силою руху вперед як держави, так і всіх існуючих в ній інституцій  – окремого  працівника,  підприємства, галузі є еко- номічний  інтерес  [285, с. 4].   Але ж економічні інтереси, фор- мою вияву яких, за визначенням академіка Л.І.Абалкіна, є сти- мули [341, с.26], являють собою один з головних елементів господарського механізму.  У  зв’язку з цим Ф.В.  Зінов’єв вва- жає, що основу господарського механізму в умовах приватної власності складає фінансово-економічний механізм із системою стимулів, які спираються на спонукальні мотиви до підвищен- ня ефективності  виробництва. Іншими  словами, це система формування цілей, стимулів,  перетворюючих матеріальні  та духовні потреби людей на кінцеві результати виробництва, які максимально задовольняють платоспроможний попит спожи- вачів.  Ефективність  економічного  механізму  визначається оп- тимальним сполученням інтересів  різних  ланок виробництва, груп та окремих працівників [124, с.7]. Слід звернути увагу на те, що Ф.В.Зінов’єв  спочатку використовує поняття „фінансо-

во-економічний”, а потім „економічний механізм”, яке є більш поширеним в економічній  літературі.

За визначенням академіка  І.І.Лукінова,  економічний  ме-

ханізм є зараз досить складною сукупністю  регуляторів, за до- помогою яких реалізуються складові загальнодержавної та рин- кової політики – монетарної, валютної, цінової, фінансової, банківсько-кредитної, платіжної, податкової, митної, страхової тощо [166, с. 178].

Поняття „економічний механізм” широко використо- вується і багатьма іншими дослідниками, які вивчають про- блеми,  пов’язані  з відтворенням  і розвитком суспільного виробництва [65, 68, 85, 284]. Але поки що не існує загаль- новизнаного чіткого  розмежування змісту  категорій  „госпо- дарський механізм” та „економічний  механізм”. Наприклад, у  підручнику  „Економіка  сільського господарства” [263, с.  333] економічний  механізм господарювання визначаєть- ся як  сукупність  взаємопов’язаних  методів і важелів  впли- ву  на виробництво,  р озпо діл,  обм ін і споживання про- дуктів; як система організаційно-економічних відносин і господарських зв’язків  у народному господарстві.  До ос- новних елементів економічного механізму господарювання віднесено  такі:  форми організації  суспільного  виробництва (розподіл  праці, розміщення, спеціалізація  та ін.),  за допо- могою яких суспільство впливає на використання виробни- чих ресурсів та забезпечує підвищення його ефективності; форми та методи планування та господарського керівницт- ва; форми господарських зв’язків,  які забезпечують вироб- ничі відносини  між  сферами виробництва та підприємства- ми; сукупність  економічних  важелів і стимулів впливу на виробництво. Але ж як було показано вище, саме ці елемен- ти складають основу господарського механізму.

Академік П.Т.Саблук  виділяє такі основні елементи еконо- мічного механізму: цінова політика, фінансово-кредитна політи- ка, податкова політика, удосконалення управління та мотивації праці [284]. Подібної точки зору дотримуються й інші дослід- ники  [154, 295].

Ціновий  механізм відіграє одну з вирішальних  функцій  у відтворювальних процесах макро- та мікроекономічного рівнів, у досягненні  ефективної структурної рівноваги  та збалансова- ності споживчого ринку  [166, с. 159].

Ще за радянських часів у системі економічного управлін- ня агропромисловим комплексом існувала проблема  забезпе- чення еквівалентності міжгалузевого обміну [340, с. 71]. Про- блема нееквівалентності  обміну  особливо загострилася в перші роки незалежності України,  що пов’язане з недоскона- лістю цінової політики  держави. Нові  принципи цінової пол- ітики  були започатковані  у грудні  1990 р. Законом України

„Про  ціни  і ціноутворення”  з наступними змінами та допов- неннями [19]. Згідно з цим законом, у товарно-грошових відносинах між сільським господарством і суміжними галузя- ми мають переважати вільні ціни,  які формуються під впли- вом попиту та пропозиції.  Це цілком відповідає  економічним правилам функціонування  ринкової економіки.  Однак,  як показало життя, для економіки  України  на перехідному  до ринку  етапі  це положення виявилося неприйнятним  через низький рівень платоспроможності переважної більшості на- селення. Вільні ціни завдали величезних втрат сільському гос- подарству, що призвело до нееквівалентності  товарообміну між містом  і селом. Цінова  політика в аграрному секторі  по- винна здійснюватися на основі вільного ціноутворення з дер- жавним регулюванням і посиленням антимонопольного кон- тролю за цінами  на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, які надаються товаровиробникам, та за умови зап- ровадження в країні  єдиної методології  ціноутворення  на ос- нові концепції  ціни  виробництва [284, с.361].

Запровадження системи підтримки  цін і доходів вирішить тільки  частину проблем фінансової  стабілізації  сільського гос- подарства, пов’язаних з відтворенням використаних власних ресурсів.  Для повного фінансового  забезпечення процесу ви- робництва необхідно додатково залучати фінансові ресурси на кредитній  основі. Але значною перешкодою на шляху повного задоволення аграрного сектора в кредитних ресурсах є висока

процентна ставка,  яка значно перевищує  середню норму при- бутку по народному господарству.

Не менш важливим елементом  економічного  механізму

функціонування  АПК є податкова політика.   На жаль, при формуванні  податкової політики  щодо аграрного сектора в перші  роки незалежності України  були допущені  значні про- рахунки,  які полягали передусім  в ігноруванні  специфіки сільськогосподарського  виробництва. Податкова політика та податкова система повинні  забезпечувати стимулюючу фун- кцію  податків і зборів  у розвитку сільськогосподарського ви- робництва; мати оптимальний склад кількісних та якісних показників  об’єктів оподаткування, оптимальні нормативи податків, які б забезпечували, з одного боку, необхідні надход- ження  коштів  до бюджетів, з іншого  –  створювали зацікав- леність підприємств у розвитку й оновленні товаровиробниц- тва та задоволенні ринкових  потреб;  захищати вітчизняних товаровиробників  сільськогосподарської продукції  від непо- рядної конкуренції  з боку іноземних  конкурентів.

До елементів  економічного  механізму  слід  віднести  і стра- хування. В умовах підвищеного  ризику  та невизначеності  в сільськогосподарському виробництві і ринковому обігу страху- вання має особливо важливе соціально-економічне  значення [166, с.283]. Ризик  і невизначеність, характерні  для аграрного бізнесу, мають розглядатися як важлива складова удосконален- ня діяльності  аграрних підприємств  в умовах нестабільного економічного середовища. Для країн з перехідною ринковою економікою, до яких належить і Україна, проблема врахування ризику в діяльності аграрних підприємств є більш актуальною, ніж для країн з розвинутою ринковою економікою. Адже поряд з іншими „класичними” видами ризику, властивими для аграр- них підприємств  будь-якої країни,  для аграрних підприємств країн з перехідною економікою  важливе значення має фінан- совий ризик. Одним з основних засобів мінімізації виробничо- го та фінансового ризику є страхування [102, с. 13].

На думку Ю.Курбатова,  як інструмент економічного  меха- нізму у перехідний  період   доцільно використовувати лізинг

[154,  с.34].  Лізинг має двоїстий характер, який  виявляється у вкладенні коштів  в основний капітал на зворотній основі. З одного боку, механізм лізингу базується на принципах кредит- них відносин,  зберігає сутність  кредитної операції,  тобто його можна класифікувати  як товарний кредит в основні  фонди. З іншого боку, за формою лізинг подібний  до інвестицій капіта- лу, оскільки позиковець і позичальник оперують з капіталом не в грошовій формі, а в натуральній [335, с. 282].

В економічній  науці  та практиці  загальновизнаним є той факт, що амортизаційна політика держави поряд з такими еко- номічними важелями управління, як цінова, податкова, кредит- на політика, фінансова  підтримка виробників, має велике зна- чення для напрямів і темпів відтворення по окремих підприємствах, галузях та економіці в цілому [238, с. 491]. Не- зважаючи на те, що амортизаційна політика в Україні визна- чається податковим законодавством  з огляду на її важливе значення для забезпечення  відтворювального  процесу, вона може розглядатись як самостійний елемент економічного меха- нізму функціонування  АПК.

Аналіз літературних джерел, присвячених дослідженню сут- ності, структури,  функцій  господарського й економічного ме- ханізмів,  дозволяє узагальнити такі їх визначення. Під госпо- дарським механізмом пропонується розуміти складну, багаторівневу  систему ведення господарства, яка ґрунтується на використанні економічних  законів і через яку відбуваються взаємодія  та розв’язання суперечностей між  рівнем розвитку продуктивних сил і конкретними формами виробничих відно- син. Системоутворюючими елементами господарського механ- ізму є форми організації виробництва, економічні зв’язки, еко- номічні інтереси з системою мотивації та стимулювання, форми та методи  управління.  Структуру  господарського механізму зображено на рис. 1.4.

Стрижнем  господарського механізму є економічний  ме- ханізм як система економічних регуляторів, які за певних умов можуть коригувати дію ринкових регуляторів. Вони в пере- важній більшості впливають  на сферу обміну  та розподілу, а

BHpo6HH  i Bi,nHoPHHH   ipo,nyKTHBHi PHJiH

f o P n o ,n a p P h K H =   M e x a H i 3 M

cDopMH opraHi3au:i"

BHpo6HHu:TBa         EKoHoMi  Hi 3B’’3KH

EKoHoMi  Hi iHTepePH

Ta PTHMyJiH (eKoHoMi  HH= MexaHi3M)

cDopMH Ta MeTo,nH

ynpaBJiiHH’

Рис. 1.4. Структура механізму господарювання

через них на темпи та пропорції  відтворювального  процесу в суспільному виробництві й окремих його ланках. Основними елементами економічного механізму функціонування АПК є цінова,  фінансово-кредитна,  податкова, амортизаційна політи- ка, політика в у сфері стимулювання праці.

Господарський механізм  разом з усіма  своїми елементами потребує постійного удосконалення, що зумовлено об’єктивни- ми зрушеннями в економіці, істотним впливом численних мінливих факторів на складові елементи. До факторів, які обу- мовлюють необхідність удосконалення господарського й еконо- мічного механізмів, можна віднести: науково-технічний і техно- логічний прогрес та його вплив на суб’єктів господарювання, на виробничу діяльність  підприємств  і галузей, на суспільне ви- робництво в цілому; різноманітність  форм господарювання за сучасних цивілізованих ринкових  умов, які формуються в ба- гатьох постсоціалістичних країнах, у тому числі в Україні; зміни у надбудові  в недалекому минулому соціалістичних держав,

отже виникнення  нових і специфічних  завдань, вирішуваних у макро- і мікроекономічному просторі; зовнішньоекономічні та зовнішньополітичні  умови (міжнародний  поділ праці, інтег- раційні процеси, міжнародне геополітичне становище). Істотно можуть впливати і навіть призводити до модифікації господарсь- кого механізму і такі негативні явища та процеси, як іноземна (і навіть міжнародна) інтервенція, громадянська війна, воєнно- промисловий комплекс,  кризові синдроми [378, с. 55].

Удосконалення господарського й економічного  механізмів вимагає урахування їх ієрархічності (багаторівневості). Як заз- начає Т.В.Пряхіна,  в літературі  найбільш  поширеним є аналіз двох рівнів господарювання: народногосподарського та госпроз- рахункового. Але виділення в системі суспільного поділу праці загального, часткового, одиничного та територіального обумов- лює необхідність аналізу сукупності чотирьох рівнів господарю- вання:  народного господарства,  економіки  регіону,  галузі, підприємства [275, с. 19].

Таким чином, лише постійне  удосконалення економічного та господарського механізмів  на всіх рівнях  господарювання сприятиме найбільш повній відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил і на цих засадах прискорен- ню темпів  економічного  зростання в нашій державі.