3.1. відтворення сільськогосподарських угідь та їх родючості

Однією з найважливіших умов функціонування сучасно- го високотоварного сільськогосподарського виробництва є використання землі  як  основного засобу виробництва.  У сільському господарстві земля є не лише матеріальною осно- вою його функціонування, а й активним чинником вироб- ництва. „Результати  виробництва тут залежать  безпосеред- ньо від родючості  ґрунтів,  фізико-хімічних  і біологічних процесів, які відбуваються в них. В аграрній сфері   земельні ресурси – найважливіша  продуктивна сила, без якої немож- ливий процес виробництва, й одночасно вони є предметом і знаряддям праці” [72, с. 80]. За даними наукових досліджень, земельні  ресурси  складають понад 40 \% продуктивних  сил України, завдяки їх використанню формується близько 95 \% продовольства та дві третини  товарів  спожива ння  [94]. Отже, розширене відтворення сільськогосподарського вироб- ництва нерозривно пов’язане з відтворенням сільськогоспо- дарських угідь та їх родючості.

Загальна земельна площа України станом на 01.01. 2004 р. складала 60,3 млн га, з яких 41,8 млн га – сільськогосподарські угіддя, в тому числі 32,5 млн га ріллі (табл. 3.1.) У цілому пло- ща сільськогосподарських угідь і зокрема площа ріллі в останні

24 роки мали тенденцію до скорочення. Площа сільськогоспо- дарських угідь зменшилася на 0,8 млн га (на  1,9 \%),  площа ріллі  – на 1,9 млн га (5,5  \%).  Площа сільськогосподарських угідь і ріллі в розрахунку на одного жителя скорочувалася до середини 90-х років  минулого століття,  а потім  почала зрос- тати. У  2003 р. на одного жителя України  припадало 0,87 га сільськогосподарських угідь і 0,68 га ріллі.  Деяке  зростання площі сільськогосподарських угідь і ріллі в розрахунку на од- ного жителя України  на фоні  скорочення їх загальної площі в останні роки повністю зумовлене більш швидким скорочен- ням чисельності  населення.

Динаміка площі і структури сільськогосподарських угідь  в Україні

Таблиця 3.1

Слід звернути особливу увагу на рівень сільськогосподарсь- кої освоєності території та на структуру  сільськогосподарських угідь. Незважаючи на деяке  скорочення площі  сільськогоспо- дарських угідь у досліджуваному періоді, рівень  сільськогоспо- дарської освоєності території залишається одним із найвищих –

69,3 \% (для  порівняння:  США  – 45,6 \%; у Великобританія  –

69,8; Франція – 53,0; Німеччина – 48,5; Польща – 57,9; Австра- лія – 59,7; Канада – 7,4; Росія – 12,9 \% [72, с. 88]).

Одним із показників використання сільськогосподарських угідь є рівень їх розораності. Він хоч і має тенденцію до знижен- ня, але залишається дуже високим і складав в Україні в 2003 р.

77,8 \% для порівняння: США  – 43,5 \%; Великобританія – 34,5; Франція – 60,6; Німеччина – 68,2; Польща – 76,5; Австралія –

10,2; Канада – 61,9; Росія – 60,6 \% [72, с.89]). Отже, за рівнем розораності  сільськогосподарських угідь Україна випереджає найбільш розвинені  країни світу.

У  межах країни спостерігаються значні  коливання в рівні

сільськогосподарської  освоєності території  та в структурі сільськогосподарських угідь. Наприклад, станом на 01.01.2004 р.

у Запорізькій,  Кіровоградській,  Миколаївській  областях пито- ма вага сільськогосподарських угідь у загальній земельній площі перевищувала 81 \%, у Закарпатській області  складала 36,0 \%; Івано-Франківський – 45,5; Рівненській – 46,8 \%. Рівень розо- раності сільськогосподарських угідь у Херсонській області склав

90,3 \%; Черкаській – 87,8; Кіровоградській – 86,4 \%; а у Закар- патській –  43,7\%; Івано-Франківській – 59,4; Львівській – 62,9\% [194, с.22]. Ще більшою є варіація рівня освоєності території та розораності сільськогосподарських угідь по адміністративних районах та окремих  господарствах.

У цілому надзвичайно високий, часто вищий за оптимально допустимий рівень сільськогосподарської освоєності території та розораності  сільськогосподарських угідь  в Україні  сформувався в 60-70-ті роки ХХ  ст. унаслідок дії командно-адміністративної системи управління,  коли було проведено широкомасштабну компанію з додаткового освоєння та розорювання 2 млн га но- вих земель. У  сільськогосподарське виробництво і, зокрема,  в землеробство були залучені  малопродуктивні  землі,  засолені та кам’янисті ділянки, крутосхили і т. ін.

Високий  рівень  сільськогосподарської освоєності території та її   розораності призводить до негативних, а подекуди ката- строфічних наслідків.  Так, за характеристиками, які  впливають на рівень родючості ґрунтів, в Україні із загальної площі сільсько- господарських угідь 1710,0 тис. га (4,1  \%)  – засолені землі;

2824,8 тис. га (6,8 \%) – солонцюваті та з солонцевими комплек- сами; 137,9 тис. га (0,3 \%) – осолоділі; 10692,0 тис. га (25,8 \%) – кислі; 1852,1 тис. га (4,5  \%)  –  перезволожені;  1778,4 тис. га (4,3  \%)  – заболочені землі. Водна ерозія поширена на площі

10,6 млн га ріллі, з якої 2,2 млн га середньозмиті і 0,5 млн га –

сильнозмиті орні землі [72, с. 84].

Вважається, що площинна ерозія (змив ґрунту) починаєть- ся вже при крутизні схилів 1-2О. В Україні лише трохи більше половини площ ріллі  (52,7\%)  мають схили крутизною  до 1О. Такий  рельєф у поєднанні  з високою розораністю  земельного фонду створює сприятливі  умови для поширення ерозійних процесів. З продуктами ерозії з орних земель виносяться гумус

і мінеральні речовини, які є чинниками формування родючості ґрунтів. У середньому протягом  п’яти років, за період між п’я- тим (1986-1990  рр.)  і шостим (1991-1995  рр.)  турами агро- хімічного обстеження ґрунтів України в різних природнокліма- тичних зонах, кислотність ґрунтів підвищилася   майже на 2\%, вміст гумусу зменшився на 0,7-2,7  \%, рухомого фосфору – на

0,9-7,6 \%, обмінного калію – на 1,9-17,4 \% [208].

Основними причинами збільшення площ еродованих земель є надмірна розораність сільськогосподарських угідь, розміщення просапних культур на схилах понад 3О, недостатній випуск тех- ніки  для здійснення ґрунтозахисних технологій, відсутність ком- плексності у проведенні  протиерозійних заходів [323,  с. 44].

Щодо удосконалення структури сільськогосподарських угідь і  виведення еродованих земель  з обороту, академік  УААН В.М.Трегобчук ще в 1995 р. зазначав, що в оглядовій перспек- тиві  доцільно  вивести  з активного  аграрного обороту як мінімум  10 млн га ріллі і приблизно на стільки  ж розширити площі природних кормових угідь.  Такий  радикальний захід виправданий не лише  з екологічної,  а й з економічної  точки зору. Це, за розрахунками академіка дало б можливість досяг- ти щорічної економії енергетичних, матеріально-технічних і тру- дових ресурсів  на загальну суму 1,5-2,0 млрд дол. США,  а та- кож майже вдвічі зменшити екологічну шкоду, яка щорічно обчислюється у 7-8 млрд дол. США  [326, с. 95].

Отже,  основним шляхом створення передумов для розши- реного відтворення  в сільському господарстві є підвищення родючості  сільськогосподарських угідь.

Раціональне  використання сільськогосподарських угідь, підвищення їх родючості  мають надзвичайно важливе значен- ня для забезпечення  сталого розвитку  України.  Академік В.В.Юрчишин  до основних елементів новітньої аграрної пол- ітики відносить надійне управління земельним фондом і підви- щення екологічної надійності  агропродовольчої діяльності  й охорони довкілля [373, с. 5].

Основні  принципи  сталого розвитку держав світу  були прийняті  в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро  та зафіксовані  в Декла-

рації  щодо навколишнього середовища та його розвитку „По- рядок денний на ХХІ століття”. У  ній підкреслюється, що для забезпечення сталого розвитку держави охорона навколишнь- ого середовища  та раціональне  використання природних ре- сурсів  повинні  розглядатися не як  самоціль,  а як невід’ємна частина процесу розвитку [45, с. 80].

Незважаючи на те, що всі дослідники проблем відтворення родючості ґрунтів [110, 327, 339, 343 та ін], а також представ- ники  колишніх  владних структур  [76, 141, 156]  одностайні  у визнанні необхідності збереження та примноження продуктив- ної сили земель, використовуваних як основний засіб вироб- ництва у сільському господарстві, – в сільськогосподарському виробництві України  сформувалися досить стійкі тенденції до зниження родючості сільськогосподарських угідь. Одним з най- важливіших показників рівня і динаміки родючості сільськогос- подарських угідь є вміст гумусу.  Через відсутність постійного державного моніторингу щодо змін родючості грунтів, зокрема балансу гумусу в них,   оцінки втрат родючості мають експерт- ний характер і досить істотно різняться між собою. Наприклад,

„за деякими оцінками,  щорічні  сумарні втрати гумусу  через мінералізацію та ерозію ґрунтів становлять 32-33 млн т, що ек- вівалентно 320-330 млн т органічних добрив, а еколого-еко- номічні збитки через ерозію  ґрунтів перевищують 9 млрд грн” [273, с. 43]. У такому випадку найпростіший розрахунок пока- же, що середньорічні втрати гумусу в цілому по Україні в роз- рахунку на 1 га ріллі складають близько 1 т. Дискусійною  є й еквівалентна оцінка втрат гумусу в органічних добривах, згідно з якою 1 т гумусу створюється за рахунок внесення 10 т орган- ічних добрив. За даними Г.Я.Чесняка, з 1 т гною, який є основ- ним органічним  добривом в Україні, в чорноземах Лівобереж- ного Лісостепу   створюється 58 кг  гумусу [277].  За даними члена-кореспондента УААН М.Г.Лобаса, щорічні  втрати гуму- су складають 600-700 кг/га;  на початку 80-х років  за рахунок внесення 6 т/га  органічних добрив ці втрати компенсувалися на 50-60 \%, на початку 90-х при внесенні 8,6 т/га – на 90 \%. У

1991-1995 рр. дефіцит  гумусу збільшився у 2,5 раза, а станом

на 2001 р. – майже у п’ять разів [162, с.326]. За даними О.Шев- ченка, щороку з 1 га орних земель в Україні втрачається в се- редньому 600-700 кг  гумусу [351].  Так вважає і В.М.Ганганов [80, с.13]. На думку В.О.Леонця, щорічний дефіцит балансу гу- мусу   складає понад 100 кг/га  [159, с. 63]. Такої ж думки і В.В.Рассоха [276, с. 18].

Баланс гумусу у ґрунті відповідно  до методики Інституту ґрунтознавства та агрохімії Української академії аграрних наук можна обчислити для умов сівозміни, господарства, району за формулою [277, с. 11]:

II  + II             P

E   =    -           ,

z          L          L

де Бг  – середньорічний баланс гумусу у ґрунті на 1 га за ро- тацію сівозміни, т/га; П1  – сума новоутвореного гумусу у ґрунті за ротацію сівозміни  за рахунок рослинних решток,  т/га;  П2  – кількість новоутвореного гумусу у ґрунті за ротацію сівозміни за

рахунок органічних добрив, т/га; Р – загальна кількість гумусу, який мінералізується за ротацію сівозміни, т/га; L – тривалість ротації, років.

Для розрахунку кількості новоутвореного гумусу з рос- линних решток (П1) та органічних  добрив (П2) існують нау- ково обґрунтовані коефіцієнти гуміфікації рослинних решток

і гною у ґрунті.

Оскільки кількість рослинних решток не має прямої залежності від рівня урожаю, то для її розрахунку можна скористатися рівнян- нями регресії, які визначеними за економетричними даними.

Внесення 1 т гною вологістю 77\% веде до утворення 0,058 т гумусу [277].

Загальні втрати гумусу у ґрунті за ротацію сівозміни визна- чаються розмірами його мінералізації. За даними Г.Я. Чесняка, на чорноземах найбільше гумусу мінералізується при вирощу- вання картоплі (1,61  т/га),  коренеплодів  (1,60),  цукрових бу- ряків (1,59), соняшнику (1,39), найменше – при вирощуванні багаторічних  трав (0,60  т/га),  однорічних  трав (1,1),  гречки, вико-вівсяної суміші  (1,10 т/га)  [277].

В останні роки широкої популярності набув метод розрахун- ку норм добрив за нормативами витрат на одиницю врожаю. Цей метод використовується для розрахунків потреби в добривах для окремих культур, сівозмін, господарств, районів, областей, країни тощо. У розрахунках використовуються такі показники: планова врожайність культур, нормативні витрати добрив для одержання

1 ц урожаю, поправочні коефіцієнти на вміст поживних речовин у ґрунті,   коефіцієнти використання елементів живлення з орган- ічних  і мінеральних  добрив [274, с. 24]. З використанням цих методів ми здійснили модельні розрахунки динаміки балансу гу- мусу та балансу поживних  речовин на прикладі сільськогоспо- дарських підприємств Харківської області (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Динаміка балансу гумусу та балансу поживних речовин у ґрунтах сільськогосподарських підприємств Харківської  області

За даними таблиці, сільськогосподарські підприємства Хар- ківської  області  мають дефіцитний  баланс поживних  речовин у ґрунтах і дефіцитний баланс гумусу. І дефіцит поживних ре- човин, і дефіцит балансу гумусу мають тенденцію до посилен- ня. Дефіцит балансу гумусу в досліджуваному періоді коливав- ся від 480 до 700 кг на 1 га, а дефіцит поживних речовин – від

80 до 163 кг на 1 га. Ці висновки повністю підтверджуються і попередніми  нашими дослідженнями [217, 220].

З точки зору ґрунтознавства, втрати гумусу з ґрунтів  при їх сільськогосподарському використанні можливо пояснити такими причинами: активізацією мінералізації гумусу внаслідок підвищення інтенсивності обробітку ґрунтів, що призводить до посилення їх аерації; збільшенням  частки просапних культур і скороченням площ багаторічних трав у сівозмінах;  довгочас- ним застосуванням тільки  мінеральних  добрив; недостатнім використанням рослинних решток на добрива (заорювання соломи і т. ін.); дією водної та вітрової ерозії; недостатнім зас- тосуванням органічних  добрив [158, с.4].

Вітчизняними  науковими дослідженнями установ та прак- тичним досвідом  виробничо-господарських структур  України, а також широким досвідом розвинених зарубіжних країн пере- конливо доведено, що відтворення родючості ґрунту, збережен- ня та підвищення  вмісту  гумусу значною мірою  залежать від способів обробітку орних земель. Йдеться насамперед про зам- іну глибокої оранки на без відвальний обробіток  ґрунту, який нині  називають ґрунтозахисним та енергоресурсоводозберіга- ючим. Прикладом його застосування може слугувати агрофірма

„Агро-Союз” на Дніпропетровщині, де вже сім років застосову- ють гумусозахисну технологію, в основу якої покладено повер- хневий, або безполицевий, обробіток  ґрунту з нарощуванням внесення органічних  добрив, розширенням посівних  площ ба- гаторічних трав, активізацією заходів боротьби із забур’яненням полів  [79,  с. 48].  Не  менш яскравим прикладом застосування високоефективних технологічних   рішень  щодо відтворення родючості ґрунтів є досвід СЗАТ  „Обрій”  (нині ПП  „Агроеко- логія”) Шишацького  району Полтавської області:  27 років  не

використовується традиційна  оранка, 24 роки не використову- ються гербіциди,  а останні  п’ять років не використовуються і мінеральні добрива. Додержуючись  основних законів землероб- ства, в господарстві досягли природного відтворення родючості ґрунтів [44, с. 84].

Ведення  землеробства на основі безвідвального  обробітку ґрунтового покриву  (ґрунтозахисне  землеробство)  в Україні було запропоноване наприкінці ХІХ ст. полтавським агрономом І.Є.Овсинським, який був переконаний, що глибока оранка позбавляє можливості  утримувати вологу в грунті,  тому такі землі значно піддаються вітровій  ерозії [281, с. 75].

На позитивні  наслідки впровадження безвідвального оброб- ітку  ґрунту вказував також Ф.Т.Моргун.  Він стверджував, що основні переваги такого обробітку ґрунту виявляються насампе- ред у тому, що він сприяє кращому накопиченню та збережен- ню вологи, а чим більше її в ґрунті, тим сильніше він протистоїть пиловим бурям і тим більша урожайність культур [197, с. 174].

На переваги такого обробітку вказував і Т.С.Мальцев. „Ефек- тивність безвідвального обробітку ґрунту, – буде з роками зрос- тати, оскільки  розпушені  горизонти поступово окультуряться і будуть краще забезпечувати рослини.  Головне – по-господарсь- кому розпорядитися кореневими та стерньовими рештками, щоб вони пішли  на підвищення родючості  ґрунту [174,с.40].

Перехідним етапом до запровадження ґрунтозахисних, енер- гозберігаючих і протиерозійних технологій в Україні може бути диференційований  або змішаний  обробіток  ґрунту – застосу- вання глибокої оранки під певні культури з наступною її замі- ною поверхневим рихленням полів [80, с. 16].

Відтворення родючості ґрунтів значною мірою залежить від дотримання оптимальної   структури    посівних  площ.  Як свідчать дані табл. 3.3, у структурі посівних площ у цілому по Україні  за період 1990-2003 рр. відбулися дуже істотні зміни. Перш за все звертає на себе увагу майже дворазове збільшен- ня питомої ваги технічних культур унаслідок більш ніж трира- зового збільшення питомої ваги соняшнику (з 5,0 \% у 1990 р. до 16,0 \% у 2003 р.).

Структура посівних площ по всіх категоріях господарств України, \%

Таблиця 3.3

З точки зору формування поточних фінансових результатів діяльності  сільськогосподарських товаровиробників  така тен- денція  є абсолютно закономірною,  оскільки  виробництво со- няшнику було і залишається найбільш прибутковим серед усіх галузей сільського господарства. Збільшення питомої ваги со- няшнику в структурі посівів відбулося головним чином  за ра- хунок  скорочення площ і зменшення питомої ваги кормових культур, зокрема однорічних і багаторічних трав.  Така тенден-

ція теж має певне пояснення.  Скорочення  обсягів виробницт- ва тваринницької продукції, яке в досліджуваному періоді було в основному збитковим,  призвело до зменшення потреби в кормових ресурсах  і як  наслідок  –  до зменшення посівних площ кормових культур.

Оцінюючи зміни структури посівних площ з позицій відтворення родючості  ґрунтів, слід визнати їх незадовільними, оскільки внаслідок цих змін  знижується родючість ґрунтів, зок- рема посилюється дефіцит балансу гумусу в них.

Як видно з даних табл. 3.4, зміни в структурі посівних площ сільськогосподарських підприємств Харківської області подібні до тих, які відбулися в цілому  по Україні.  Питома вага технічних культур зросла на 14,7 \% – майже вдвічі, в той час як питома вага однорічних і багаторічних трав зменшилася на 7,6 \% – приблизно на третину, інших кормових культур –  більш ніж у два рази.

Розрахунки показують, що без внесення органічних добрив баланс гумусу є позитивний   лише при вирощуванні одно- річних  і багаторічних  трав. По всіх інших  культурах і групах культур без застосування  органічних  добрив виявляється дефі- цитний  баланс гумусу.  Зміни  в структурі  посівних  площ сільськогосподарських підприємств Харківської  області  за

1990-2003 рр. призвели до того, що дефіцит балансу гумусу зріс на 116 кг на кожному гектарі (482-366). Можна стверджувати, що майже  чверть сформованого  дефіциту  балансу гумусу  в ґрунтах, на яких  ведуть  виробництво сільськогосподарські підприємства Харківської області, обумовлена змінами в струк- турі  посівних площ.

Звужене відтворення родючості ґрунтів, зокрема вмісту гу- мусу,  виявляється перш  за все  у  зниженні  урожайності сільськогосподарських культур, що в свою чергу ще більше по- гіршує  ситуацію.  Справа в тому, що, згідно  з дослідженнями Інституту  ґрунтознавства та агрохімії Української  академії  аг- рарних наук, обсяг новоствореного гумусу залежить від обсягу рослинних і кореневих решток, який  в свою чергу певною мірою залежить від рівня урожайності сільськогосподарських культур. На підставі цієї тези нами були здійснені розрахунки

Таблиця 3.4

Вплив змін структури посівних площ сільськогосподарсь- ких підприємств Харківської області на формування ба- лансу гумусу

впливу змін рівня  урожайності  основних сільськогосподарсь- ких культур на формування балансу гумусу в ґрунтах, які ви- користовуються сільськогосподарськими підприємствами  Хар- ківської області (табл. 3.5).

Унаслідок зниження урожайності сільськогосподарських культур обсяги  гумусу,  сформованого за рахунок кореневих  і поверхневих решток, зменшилися у 2003 р. у порівнянні з 1990 р. на 189 кг. Левова частка цього зменшення припадає на зернові культури, урожайність яких у 2003 р. унаслідок вкрай неспри- ятливих погодних умов була дуже низькою.  Але якщо навіть

урахувати урожайність зернових у 2001-2002 рр., то вона все одно була нижче урожайності 1990 р., отже втрати гумусу відбу- лися і внаслідок зниження урожайності сільськогосподарських культур.

Таблиця 3.5

Вплив змін урожайності основних сільськогосподарських культур в сільськогосподарських  підприємствах Харківської  області  на формування балансу гумусу

Відтворення  родючості ґрунтів, підтримання  бездефіцитного балансу гумусу та поживних речовин значною мірою залежать від обсягів застосування органічних і мінеральних добрив (табл. 3.6).

У  1990-2003 рр. обсяг основних агрохімічних  заходів  з підвищення родючості  ґрунтів мав абсолютно чітку  тенденцію до скорочення. Так, внесення органічних добрив у розрахунку на 1 га посівної площі зменшилося майже в дев’ять разів, міне- ральних – у шість разів.

Варіація  обсягів внесення органічних добрив у розрахунку на 1 га посівної площі у 2003 р. у межах областей України  до- сягла майже 15-разової величини.

Динаміка  внесення органічних і мінеральних добрив в Україні [78]

Таблиця 3.6

У  Волинській  області  вносили по 2,9 т органічних  добрив на 1 га, а в Миколаївській – лише 0,2 т. Диференціація в дозах застосування мінеральних  добрив трохи перевищує триразову величину. У Тернопільській  області у 2003р. вносили по 40 кг поживних  речовин на 1 га, а в Миколаївській  – лише 12 кг. Незважаючи на таку диференціацію,  можна стверджувати, що навіть в областях, які найбільше використовували органічних і мінеральних добрив в розрахунку на 1 га посівів,  цього недо- статньо для досягнення бездефіцитного балансу гумусу та без- дефіцитного  балансу поживних  речовин, отже, недостатньо хоча б для простого відтворення родючості ґрунтів, використо- вуваних у сільськогосподарському  виробництві.

Отже, як Україна в цілому, так і окремі її регіони в останні роки мали звужене відтворення родючості ґрунтів, що обумов- лює як поточні, так і перспективні негативні наслідки. Поточні негативні наслідки полягають у тому, що важкий фінансовий стан і нестачу фінансових ресурсів більшість сільськогосподарсь- ких товаровиробників намагаються компенсувати „проїданням” родючості ґрунтів. Як буде показано нижче, обсяги перерозпо- ділу доданої вартості, створеної саме в сільському господарстві, зіставні з компенсаційними витратами, необхідними для забез- печення хоча б простого відтворення родючості ґрунтів. Перс- пективними негативними наслідками звуженого відтворення родючості  ґрунтів  є загроза незворотної деградації  значних площ сільськогосподарських угідь і змушене виведення їх із сільськогосподарського обороту.

Основною комплексною причиною, яка спонукала сільсько- господарських товаровиробників до погіршення  структури  по- сівних площ, до зменшення обсягів внесення органічних  і міне- ральних добрив і як  наслідок до зниження  урожайності сільськогосподарських  культур і звуженого  відтворення  родю- чості земель, є глибока економічна  криза, яка охопила сільське господарство, та слабкий фінансовий стан більшості сільськогос- подарських товаровиробників.   Звужене відтворення родючості ґрунтів обумовлюється також відсутністю дійового економічно- го механізму, який  би забезпечував розв’язання цієї проблеми.

Ураховуючи її важливість,  ще у 1991 році  Верховна Рада України прийняла закон “Про охорону навколишнього природ- ного середовища” [9],   в якому розділ Х називається „Економ- ічний механізм  забезпечення охорони навколишнього природ- ного   середовища”.   Передбачалося введення  плати   за погіршення якості природних ресурсів (за зниження родючості ґрунтів), а також надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян у разі реалізації ними заходів щодо раціонального  використання природних ресурсів,  при оформленні  короткострокових і довгострокових позичок для здійснення  цих заходів;  встановлення підвищених  норм амор- тизації  основних виробничих природоохоронних фондів.  Але

жодний з цих важелів не працює.   Більше того, існують певні суперечності між цим законом та іншими законодавчими акта- ми, прийнятими Верховною Радою України. Наприклад, у Зе- мельному Кодексі України [122], прийнятому Верховною Ра- дою у 2001 р., державному  управлінню  в галузі  використання й охорони земель присвячено цілий  розділ  VІІ.  Але сам ме- ханізм  забезпечення охорони земель звужений до гл. 35 „Еко- номічне  стимулювання раціонального використання та охоро- ни земель”.  У  розділі  VІІ немає жодного слова про плату за погіршення якості  земель,  за зниження  родючості  ґрунтів. Відсутнє таке положення і в Законі України „Про охорону зе- мель”, прийнятому Верховною Радою в червні 2003 р.

Певну непослідовність дій законодавців у законодавчому формуванні економічного  механізму  відтворення родючості ґрунтів можна пояснити небажанням ще більше  погіршувати фінансовий стан сільськогосподарських товаровиробників,  ос- кільки зниження родючості використовуваних ними земель у більшості випадків є не їх провиною, а їх бідою.

Згідно із Законом України „Про охорону земель”, підставою для розгляду питання по економічне стимулювання заходів щодо підвищення родючості  ґрунтів  є заява або клопотання землевласників, до якої додається висновок органів виконавчої влади з питань аграрної політики про покращення екологічно- го стану та підвищення родючості ґрунтів згідно з даними аг- рохімічного паспорта земельної ділянки. Але, як було показано вище, в останні роки виявляється чітко виражена тенденція до зниження родючості ґрунтів, отже і не виникає підстав для еко- номічного  стимулювання заходів щодо раціонального  викори- стання сільськогосподарських  угідь.  Але  це ніяк не вирішує проблему відтворення родючості  ґрунтів.

Слід  погодитися з тими дослідниками, які  вирішення  про- блем екологічно збалансованого функціонування АПК та ефек- тивного використання і підвищення  родючості ґрунтів, вико- ристовуваних у  сільськогосподарському виробництві, пов’язують з комплексом економічних,  організаційних  та пра- вових заходів. Основними напрямами забезпечення екологіч-

но збалансованого  функціонування  АПК,  на думку академіка

П.Т.Саблука, можна вважати [283, с. 392]:

+  максимальну мобілізацію  науково-технічного  потенціалу, а саме – застосування екологічно безпечних засобів і тех- нологій;

+  урахування екологічного  фактора при ціноутворенні  на сільськогосподарську продукцію  та стандартизацію  про- дуктів  переробної промисловості;

+  підвищення  матеріальної заінтересованості  трудових ко- лективів  та окремих виробників у веденні  екологічного сільськогосподарського виробництва за рахунок пільгово- го кредитування, оподаткування тощо;

+ залучення іноземних інвестицій у галузі сільськогоспо- дарського машинобудування,  переробної промисловості та інших галузей АПК;

+  імпорт сучасних технологій і матеріально-технічних  за- собів  сільськогосподарського  виробництва без обкладан- ня митом;

+  посилення  матеріальної відповідальності  за порушення

природо-охоронного законодавства  через підвищення штрафів.

В.А.Борисова  вважає, що основними в еколого-економічно- му механізмі  відтворення  земельних ресурсів  мають бути такі блоки [62, с. 227]: економічних важелів та стимулів;  економіч- них санкцій; економіко-екологічних методів; організаційно-пра- вових напрямів; інформаційного забезпечення.

Оскільки  метою даного дослідження є визначення шляхів удосконалення економічного  механізму  розширеного відтво- рення в аграрному секторі економіки, більш детально розгляне- мо проблеми формування економічного  механізму відтворен- ня родючості ґрунтів.

Для розробки економічних  стимулів  за раціональне  вико- ристання сільськогосподарських угідь та економічних  санкцій за нераціональне  їх використання важливе значення має гро- шова оцінка  втрат сільськогосподарських товаровиробників унаслідок зниження родючості  ґрунтів. Науковою  основою

відтворення  родючості ґрунтів  є закон повернення, суть якого полягає в тому, що речовина та енергія, які вилучаються з ґрун- ту з урожаєм, повинні бути повернуті в нього [95, с.236]. Отже для оцінки вартості втрат від зниження родючості ґрунтів може бути застосований компенсаційний підхід [185, с.10] – оцінка вартості  добрив і заходів, необхідних для компенсації втрат основних елементів, які визначають родючість  ґрунтів.

З урахуванням обсягів внесення органічних добрив, необхі- дних для досягнення бездефіцитного балансу гумусу, для умов Харківської області, – 8-12 т/га орної землі (табл. 5.2) та норма- тивної оцінки 1 т гною – 7-10 грн. сума додаткових витрат ста- новить 56-120 грн/га. Але слід зазначити, що, по-перше, оцінка органічних добрив за ціною – 7-10 грн./т  є заниженою і не відповідає ринковій оцінці, по-друге, збільшення обсягів засто- сування органічних добрив нерозривно пов’язане з розшире- ним відтворенням поголів’я тварин, яке в останні роки мало тенденцію до скорочення. Отже, може бути застосований інший підхід  до оцінки компенсаційних  витрат, пов’язаних з відтво- ренням родючості  ґрунтів,  а саме через  порівняльну оцінку ефективності  застосування мінеральних  та органічних добрив. Якщо виходити з того, що з 1 т органічних добрив у ґрунт вно- ситься 5 кг азоту, 2,5 кг фосфору та 6 кг калію [274], то з пев- ною мірою умовності 1 т гною можна прирівняти до 13,5 кг д.р. мінеральних добрив. При середній ціні 1 кг діючої речовини (NPK) у 2004 р. близько 2 грн.  [149, с. 36],  а з урахуванням витрат на транспортування та внесення – близько 3 грн, оцін- ка 1 т гною складе 27,0-40,5 грн. У такому випадку для досяг- нення бездефіцитного балансу гумусу в ґрунтах, на яких ведуть виробництво сільськогосподарські  підприємства Харківської області, необхідно було б додатково витрачати 216-486 грн.

Якщо припустити, що дефіцит  балансу гумусу в ґрунтах в цілому  по Україні приблизно відповідає  дефіциту балансу гу- мусу в ґрунтах,  які обробляються сільськогосподарськими підприємствами Харківської області, то сума втрат, які мають усі сільгоспвиробники  України,  складе  7,2-15,8 млрд грн. Але, як зазначав академік П.Т.Саблук, унаслідок перерозподільчих про-

цесів і недосконалості цінового механізму сільське господарство України щорічно недоотримує 8 млрд. грн прибутків. Отже, можна стверджувати, що недоотримані сільськогосподарськими товаровиробниками прибутки  і вимивання обігових коштів  з галузі  внаслідок посилення диспаритету цін на сільськогоспо- дарську та промислову продукцію   призводять до „проїдання” родючості ґрунтів і до ще більших негативних наслідків.

Вирішення  цієї  проблеми більшість  науковців  вбачають у включенні  землі  до складу капіталу  аграрних підприємств,  у повноцінному  залученні  її до економічного  обороту і до фор- мування цін на авансований капітал з урахуванням вартості землі [56, 93, 189, 285, 330].

Пропозиції  стосовно включення  вартості  землі  до складу майна та капіталу сільськогосподарських підприємств хоч і дещо з інших  позицій,  але обґрунтовувалися нами ще у 1994 р.: „У практиці сільськогосподарського виробництва давно існує про- тиріччя, коли всі витрати, пов’язані з капітальним поліпшенням земель, враховуються у складі  основних засобів виробництва, а сама земля не має реальної грошової оцінки і відноситься до основних засобів формально. На наш погляд, підвищенню ефек- тивності використання земель, в тому числі і з екологічної точ- ки зору, сприяла б грошова оцінка земель, періодично кориго- вана відповідно до змін родючості  ґрунтів  і відображена в бухгалтерському балансі підприємства” [216, с. 49]. Такі дії на- чебто повинні призвести до підвищення  цін на сільськогоспо- дарську продукцію  і цим сприяти справедливому  розподілу доданої вартості, створеної в сільському господарстві, що має позитивно вплинути і на відтворення  родючості  ґрунтів. Але слід мати на увазі й інші обставини. По-перше, підвищення цін на сільськогосподарську продукцію практично автоматично призведе до підвищення  цін на продукти харчування, що є абсолютно небажаним з соціальної точки зору [105]. По-друге, певний скептицизм стосовно даного заходу висловлюють деякі практики. Наприклад, С.С.Антонець, керівник приватного сільськогосподарського підприємства „Агроекологія”  Шишаць- кого району Полтавської області, відомого високими досягнен-

нями у відтворенні родючості ґрунтів, на Четвертих річних збо- рах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників у червні  2002 р. зазначав: „Петро  Трохимович (Саблук  – О.О.) вже говорив, що потрібно включити вартість землі у собівартість продукції, але мені не віриться, що після цього включення по- дорожчає зерно. Орендна плата включена, а зерно подешевша- ло” [44, с. 86].

У  такому випадку з метою досягнення поставлених супе- речливих цілей (підвищення  цін на сільськогосподарську про- дукцію  та здешевлення або хоча б недопущення подорожчан- ня  продуктів  харчування)  уряд змушений буде вводити часткову компенсацію сільськогосподарським  товаровиробни- кам частини ціни за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Але такий захід суперечить іншим стратегічним цілям України  – вступу до СОТ та ЄЕС.

Згідно з вимогами СОТ  і зокрема Уругвайського раунду торговельних переговорів визначено три складові аграрної пол- ітики, які є об’єктом регулювання нових правил СОТ:  доступ до ринку  (market  access), експортні  субсидії (export  subsidies), внутрішня підтримка (domestic support). Стосовно внутрішньої підтримки  країни-члени  СОТ  погодилися скоротити підтрим- ку сільського господарства та використовувати інструменти, які мають мінімальний  негативний вплив на торгівлю або на ви- робництво. Підтримку  сільського господарства поділено на дві категорії: заходи, які не підлягають скороченню, і субсидії, які мають бути скорочені.  Інструменти  економічної  політики,  які належать до першої категорії, включають в себе заходи „зеле- ної скриньки”,  „блакитної скриньки”  або угоди про мінімальну підтримку.  Заходи другої категорії  підпадають під зобов’язан- ня про скорочення і входять у „жовту скриньку”  [305]. Згідно з класифікацією СОТ, усі заходи, спрямовані на цінову підтрим- ку  сільського  господарства, належать до „жовтої  скриньки”, отже підлягають  скороченню.

Виходом із цієї ситуації можуть бути прямі виплати субсидій сільськогосподарським товаровиробникам, спрямовані на відтворення  родючості  ґрунтів.  Доречно зауважити,  що серед

напрямів державної підтримки, які за класифікацією СОТ вхо- дять до складу „зеленої скриньки”  і не підлягають скороченню, є заходи з охорони навколишнього природного середовища, до яких,  без сумніву,  належить відтворення та збереження родю- чості  сільськогосподарських угідь.

Але цей підхід  вимагає обґрунтування економічного  меха- нізму здійснення  прямих виплат субсидій. Такий економічний механізм повинен, з одного боку,  створювати необхідні умови, з іншого,  спонукати сільськогосподарських товаровиробників до розширеного відтворення  виробництва та його факторів,  у тому числі до розширеного відтворення родючості ґрунтів [221, с. 65]  У  концептуальному плані  такий економічний  механізм міг би бути запроваджений у декілька  етапів: 1) запроваджен- ня державного моніторингу стану відтворення родючості ґрунтів; 2) оцінка втрат, яких  зазнають сільськогосподарські товаровиробники внаслідок зниження  родючості ґрунтів (од- ним з найбільш простих підходів до такої оцінки є компенсац- ійний  підхід);  3)   розробка та запровадження  механізму еко- номічного  стимулювання відтворення  родючості ґрунтів  і економічних  санкцій  за нераціональне  їх використання.

Абсолютно очевидно, що втрати внаслідок зниження родю- чості ґрунтів, які відбулося перш за все через порушення  пари- тету цін  на сільськогосподарську  і промислову продукцію  та погіршення фінансового  стану сільськогосподарських вироб- ників,  сьогодні не можуть бути відшкодовані в повному обся- гу за рахунок коштів державного бюджету. Тому першим кро- ком у запровадженні економічного механізму раціонального землекористування в сільському господарстві України  могло б стати запровадження системи стимулів (санкцій) за дотриман- ня (недотримання) вимог щодо структури посівних  площ, яка є одним із основних чинників відтворення  родючості ґрунтів.

Якщо на кожному гектарі угідь, використовуваних для ви- рощування багаторічних трав, щороку додатково створюється

0,8 т гумусу  і відбувається процес розширеного  відтворення родючості ґрунту, а на тому ж гектарі при вирощування соняш- нику  без застосування органічних добрив мінералізується  1,1-

1,2 т гумусу, то абсолютно очевидно, що заміна одного гектара соняшнику  одним гектаром  багаторічних  трав забезпечує пе- рехід  від дефіцитного балансу гумусу  до позитивного.  При зменшенні на 1 \%  питомої ваги соняшнику в структурі посівів і збільшенні на 1 \% питомої ваги багаторічних трав, утворення гумусу на всій посівній площі збільшиться в середньому на 20 кг  на кожному гектарі відповідної сівозміни.

Ці розрахунки і можуть бути покладені в основу стимулюван- ня за раціональне використання ґрунтів та економічних санкцій за нераціональне їх використання у степовій і лісостеповій зонах України, де головним „виснажувачем” ґрунтів є соняшник, а го- ловним джерелом їх оздоровлення – багаторічні трави.

З основ агрономічної науки добре відомо, що соняшник у сівозміні  має повертатися на одне й те ж поле не раніше ніж через сім років,  отже, в структурі посівних площ його питома вага не повинна перевищувати 12,5 \%.У цілому ж по Україні у

2003 р. вона досягла 16,0 \%, а в Харківській області перевищи- ла допустиму норму майже вдвічі.

Оскільки збільшення на 1 \% питомої ваги багаторічних трав за рахунок зменшення площі  посівів соняшнику  дозволяє по- кращити по сівозміні баланс гумусу (в середньому на 20 кг/га), можна вважати, що ця дія за своїм ефектом приблизно еквіва- лентна внесенню 1/3 тонни органічних добрив на кожний  гек- тар сівозміни. Скориставшись порівняльною грошовою оцінкою органічних  добрив (за  середньою  ціною  одиниці  поживних речовин у мінеральних добривах), можна визначити грошовий еквівалент  економічного  стимулювання або економічних санкцій за збільшення питомої ваги багаторічних трав в струк- турі посівних  площ або питомої ваги соняшнику.  Отже,  сти- мулююча плата за перевищення питомої ваги багаторічних  трав на 1 \% понад середній рівень 2003 р. (8,3 \%) може складати 10 грн за 1 га посівної площі. Виплачувати її слід лише за умови, що питома вага посівів  соняшнику не перевищує 12,5 \%. За кож- ний процент перевищення питомої ваги соняшнику  в струк- турі посівів можливе стягнення платні також у розмірі 10 грн. за 1 га посівної  площі.  Такий  підхід  до здійснення  державної

підтримки  у сфері  відтворення родючості ґрунтів відповідає концепції  соціально-економічного  розвитку аграрного сектора, яку було розроблено під керівництвом академіків С.Пирожко- ва та В.Тригобчука і згідно з якою будь-яка державна підтрим- ка товаровиробників має здійснюватися за умови  „...дотриман- ня базових технологічних умов виробництва, які забезпечують економію ресурсів, високу фондовіддачу, збереження родючості сільськогосподарських земель...” [313, с. 9]

Абсолютно очевидно, що має бути визначена верхня межа збільшення питомої ваги багаторічних трав у структурі посівів. Інакше може виникнути  спокуса засіяти всю площу ріллі бага- торічними  травами і одержувати   майже 1000 грн державної підтримки за кожний  гектар, не виробляючи іншу сільськогос- подарську продукцію.  Як  перше наближення до такої межі може бути середня питома вага багаторічних трав у цілому по Україні  в 1990-1991 рр. – 12,6 \%, коли відтворення родючості ґрунтів здійснювалося найбільш ефективно.

Але може бути і інший підхід до визначення максимального рівня  питомої ваги багаторічних  трав у структурі  посівів. Так, для досягнення бездефіцитного  балансу гумусу при існуючих дозах внесення органічних добрив необхідно  зменшити площі просапних культур і збільшити приблизно на 30 \% площі бага- торічних трав, довівши їх до 9,75  млн га. Як було показано вище, на думку деяких провідних вчених у галузі екологічної безпеки сільськогосподарського виробництва з активного обробітку до- цільно вилучити близько 10 млн га орних земель [326, с. 95]. В кінцевому підсумку при впровадженні даного механізму стиму- лювання відтворення родючості ґрунтів верхню межу  питомої ваги багаторічних трав у структурі посівних площ, за якою вже не будуть виплачуватися заохочувальні субсидії, слід узгоджува- ти з наявністю грошових коштів на проведення даної акції.

Стимулювання збільшення посівів багаторічних  трав може розглядатися як прихована підтримка  галузі тваринництва. За умови запровадження запропонованого економічного  механіз- му, виробництво продукції скотарства з використанням кормів, отриманих з додаткової площі багаторічних трав, буде фінан-

сово вигідним для сільськогосподарських товаровиробників. Як видно з даних табл. 3.7, заміна  одного гектара  соняшнику од- ним гектаром багаторічних трав за умови стимулювання цього процесу з боку держави призведе до збільшення прибутків  на

495 грн., зменшення дефіциту  гумусу, додаткового виробницт- ва 28,87 ц молока та 1,4 ц яловичини. В цілому по Україні збільшення питомої ваги багаторічних трав в структурі посівів до  рівня  1990 р. (на  4 \%)  за умови функціонування запропо- нованого заходу стимулювання відтворення родючості  ґрунтів сприяло б збільшенню прибутків сільськогосподарських  товаро- виробників на 495 млн грн., зменшенню дефіциту балансу гумусу на 20 \%, додатковому створенню 230 тис. робочих місць, додатко- вому виробництву 2,89 млн т. молока та 140 тис. т яловичини. Витрати держбюджету за таких умов склали б 1,04 млрд грн., що в розрахунку на 1 га ріллі складає 32 грн., а на одне знов ство- рене робоче місце – 4522 грн., що в десятки разів менше анало- гічних витрат в розвинених країнах світу.

Таблиця 3.7

Ефективність запропонованого економічного  механізму державної підтримки  відтворення родючості ґрунтів (з розрахунку  на 100 га посівної площі)*

Продовження  таблиці 3.7

* Обчислено  за даними  Моніторингу  виробничо-фінансової  діяльності підприємств  і організацій  за 2003 рік. –   Ч. ІІ. – К., 2003. –  127 с.

Зрозуміло,  що запропонований економічний  механізм стимулювання відтворення родючості ґрунтів необхідно адаптувати й удосконалювати стосовно вузькоспеціалізова- них  овочівницьких,  садівничих,  виноградарських госпо- дарств,  але для більшості  багатогалузевих підприємств  сте- пової та лісостепової  зон України  він є прийнятним  і має ряд позитивних  характеристик і наслідків:  по-перше,  цей економічний механізм є досить прозорим і легко контрольо- ваним; по-друге,  державна підтримка  розширення посівних площ багаторічних трав безпосередньо сприятиме  розвит- ку галузей тваринництва, підвищенню рівня зайнятості сільського населення, збільшенню обсягів застосування органічних  добрив; підвищення  рівномірності  формування грошових потоків у сільськогосподарських товаровироб- ників; по-третє, оскільки підтримка сільськогосподарських виробників  з боку держави, спрямована на охорону навко- лишнього природного середовища і зокрема на збереження родючості  використовуваних ґрунтів, не підлягає  скорочен- ню з точки зору вимог СОТ, то цей канал підтримки   може стати в перспективі одним з провідних  у структурі  важелів підтримки  розширеного відтворення  в сільському  госпо- дарстві  України.

У підрозділі 3.1. дисертації йшлося про циклічний харак- тер динаміки  урожайності  сільськогосподарських культур. Відтворення родючості ґрунтів певною мірою також має циклічний  характер.  Таке  твердження ґрунтується, по-пер- ше,  на тому,  що урожайність безпосередньо  залежить від рівня родючості  ґрунту,  який  використовується для виро- щування сільськогосподарських культур. По-друге, сама урожайність певною мірою  впливає на баланс гумусу  в ґрунті, отже на відтворення родючості ґрунту. Виходячи з цього, економічний  механізм відтворення  родючості ґрунтів слід розглядати як  антициклічний  захід  і своєчасно кори- гувати в залежності  від стадії циклу  економічного  розвит- ку  сільського  господарства.